Технології методичної роботи укладачі



Сторінка11/13
Дата конвертації31.03.2016
Розмір0.81 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

ДИСКУСІЯ


Дискусія” - слово латинського походження, що означає дослідження, колективне обговорення спірного питання, обмін думками, ідеями між кількома учасниками.

Мета дискусії - виявити відмінності в розумінні питання і в товариській суперечці встановити істину, прийти до спільної точки зору. Дискусії можуть бути вільним і керованими. Дискусія є доцільною і ефективною тоді, коли вона виникає на базі знань учасників з теми, яка розглядається.

Завдання дискусії:

1. Поглиблювати знання слухачів з теми, що розглядається.

2. Виявити заплутані питання.

3. Розвивати вміння аргументовано відстоювати свою точку зору, уважно й зважено вислуховувати думки опонентів.

4. Формувати й розвивати культуру обговорення спірних питань.

Головні правила ведення дискусії

1. Сперечатися по суті, пам’ятаючи, що головне в дискусії - аргументи, факти, логіка, доказовість.

2. Не допускати образливих реплік, не давати виступам оцінку, не нав’язувати свою думку. Поважати погляди опонентів, прагнути до того, що перш ніж критикувати, добре їх зрозуміти.

3. Виявляти стриманість у суперечках, чітко формулювати власні думки.

4. Намагатися встановити істину, а не демонструвати своє красномовство.

5. Виявляти самокритичність, уяіння з гідністю визнати недостатність своєї аргументації.

6. Постійно пам’ятати, що доблесть не в тому, щоб довести перевагу своєї ідеї, а втому, щоб відкинути помилкові судження і переконання, визнати істину.

Дискусія як спосіб передачі знань є методом із сталими традиціями. Дискусія належить до групи проблемних методів (підгрупа активізаційних методів) і має кілька своїх різновидів:


  1. дискусія, пов’язана з поясненням нового матеріалу;

  2. дискусія круглого столу;

  3. дискусія групова;

  4. дискусія оглядова (загальна);

  5. мозкова атака та ін.

Дискусія передбачає організований обмін думками і поглядами учасників групи з приводу даної теми, а також розвиває мислення, допомагає формувати погляди і переконання, виробляє вміння формулювати думки і висловлювати їх, вчить оцінювати пропозиції інших людей, критично підходити до власних поглядів, зважувати їх істинність.

Хід дискусії можна розподілити на такі етапи:

1. Вступ. Формулювання проблеми, визначення її актуальності, спрямування виступів у потрібне русло.

2. Власне дискусія, суть якої - підвести до розв’язання проблеми.

3. Заключне слово викладача (підсумки).

Дискусія групова передбачає проведення дискусії в малих групах. При цьому тема для обговорення може бути одна або окремі її питання для кожної групи. За цими ознаками можна умовно виділити різновиди групової дискусії “А” і ”В”.

Структуру заняття, що проводиться методом дискусії “А”, можна провести у такому вигляді:

КРОК 1:

-Визначення проблеми.



- Поділ на групи.

- Вибір лідерів у групах.

- Надання учасникам джерел інформації та окреслення для них спільних завдань.

КРОК 2:


- Ознайомлення груп з конкретними завданнями.

- Аналіз вказаних джерел інформації (з точки зору потреб вирішення проблеми).

- Дискусія в групах над вибором визначеного завданням рішення.

- Прийняття визначеного вирішення і його обгрунтування в ході дискусії.

КРОК 3:

- Презентація лідерами висновків дискусії в групах.



- Вибір оптимального вирішення (в ходв загальної дискусії).

- Обгрунтування вибраного рішення.

- Підсумки.

Перший крок дискусії зводиться головним чином до того, щоб пояснити учасникам організаційні умови заняття. Поряд з цим дуже важливо визначити проблеми і джерела інформації. Доцільно також обгрунтувати важливість правильних відповідей на питання теми, що розглядається. Для того щоб учасники могли вирішити задані проблеми, вони повинні мати певний полередній запас знань, а також можливість доступу до різних джерел інформації, серед яких:

1. Копії спеціально підібраних текстів.

2. Підручники.

3. Науково-популярна література.

4. Копії реальних документів із практичної діяльності.

5. Фрагменти магнітоіонних записів.

6. Фрагменти відеозаписів.

7. Інші джерела, що містять відповідний зміст.

Джерела інформації повинен підібрати сам викладач або доручити зробити це групі слухачів, з тим, щоб у кожного з них їх було достатньо. Крім джерел інформації, кожна група отримує в письмовій формі текст завдання яке є предметом дискусії.

Поділ на групи здійснюється з допомогою викладача таким чином, щоб у кожній малій групі кількість учасників була 4-5 чол., але не більше 7. Умови проведення роботи повинні бути підготовлені до початку заняття. Вибір лідерів здійснюється самими учасниками малих груп, а у випадках незгодиміж ними це питання вирішується за допомогою заняття.



Другий крок групової дискусії зорієнтований на роботу в групах, а за її організаціюй ефективність відповідають вибрані лідери груп. Наявні в групі джерела інформації можуть бути проаналізовані індивідуально кожним учасником. Якщо якогось джерела на всіх учасників груп не вистачає, то його слід використати колективно (наприклад, один слухач читає текст, а інші уважно слухають його зміст). Форму дискусії в групі пропонує лідер, він відповідає і за її хід. Лідер також представляє прийняте групою вирішення заданої проблеми. Для обгрунтування запропонованого рішення слід проаналізувати всі ті аргументи, які були вироблені в зоді дискусії. Протягом цього етапу викладач надає весь потрбний час (приблизно 15-30 хв) в розпорядження лідерів груп.

Третій крок має загальний характер (оглядова дискусія), до головних елементів якого належать такі:

- презентація висновків обговорення в групах, яку проводять лідери цих груп.

- вибір оптимального вирішення питань, що є змістом даного заняття.

Висновки обговорень в групах мають бути представлені достатньо коротко, містити синтез висловлених у групі аргументів і певним обгрунтуванням.

У дискусії “А” загальне обговорення розпочинається відразу після представлення всіма групами результатів своїх внутрішніх дискусій. У загальному обговорення беруть участь як лідери, так і інші учасники груп. Вибір остаточного вирішення проблеми (оптимального варіанта) можна здійснити в одній із таких форм:

1. Голосування за представлені пропозиції.

2. Голосування за пропозицію, яка є синтезом кількох представлених ідей.

3. “Нав’язування” викладачем (на основі результатів обговорення) потрібного вирішення.

Може бути і ситуація, коли мають місце кілька рішень щодо вирішення окресленої проблеми. У такому разі замість одного рішення подається кілька алетернативних.

Особливо істотним, з точки зору ефективності навчання, елементом 3-го кроку групової дискусії є остаточне обгрунтування прийнятого вибору вирішення проблеми. Найкраще, коли всі важливі аргументи, наведені при виборі оптимального варіанта, сформульовані в ході дискусії самими слухачами, а роль викладача полягає тільки у їх узагальненні і остаточному сформулюванні обгрунтування. У випадку значних розбіжностей в аргументації обгрунтування здійснює викладач.



Підсумовуючи заняття, проведене методом групової дискусії, викладач:

1. Повертається до важливості усвідомлення мети заняття, поставленої перед слухачами.

2. Дає загальну оцінку роботи груп та лідерів.

3. Аналізуючи дискусію, називає найбільш активних учасників, які зробили вагомий внесок у розв’язання проблеми.

4. Виставляє оцінки найактивнішим учасникам.

Умови і структура проведення дискусії “В” є схожими до дискусії “А” . Різниця стосується лише основного змісту, що є предметом заняття. У дискусії “А” зміст обговорення є спільним для всіх груп та їх учасників. Групи користуються однаковими джерелами інформації. У дискусії “В” тема заняття також спільна для всіх, але кожна з груп обговорює різні аспекти проблеми.

Поетапна організація загальної дискусії також має дещо інший характер. Головним елементом тут є обговорення пропозицій, представлених лідерами груп:


  1. Виступ лідера групи 1.

  2. Дискусія щодо змісту виступу.

  3. Виступ лідера групи 2.

  4. Дискусія щодо змісту виступу і т. д.

Відповідно до того, що кожна група обговорює різні питання теми, виникає потреба забезпечити їх різними джерелами інформації.

У дискусії “В” немає однозначного вирішення проблеми, їх є щонайменше стільки, скільки є малих груп. Інші елементи занять, проведених методом дискусії “В”, такі самі, як і описані вище в дискусії “А”. Отже, структуру проведення групової дискусії “В” можна подати у такому вигляді:

КРОК 1:


  1. Окреслення головної (загальної) проблеми та підпорядкованих їй конкретних питань.

  2. Поділ слухачів на малі групи відповідно до кількості конкретних питань.

  3. Вибір лідерів груп.

  4. Надання групам джерел інформації і завдань (у письмовій формі).

Примітка: якщо поділ на малі групи та їх кількість є усталеними в даній навчальній групі, то викладачу доцільно підбирати і відповідну кількість завдань.

КРОК 2:


  1. Ознайомлення груп з відповідними завданнями.

  2. Аналіз джерел інформації.

  3. Дискусія над вибором шляхів вирішення завдання.

  4. Прийняття певного вирішення.

КРОК 3:

  1. Презентація висновків дискусії лідером групи 1.

  2. Обговорення пропозиції групи 1.

  3. Вибір шляхів остаточного вирішення проблеми, що обговорювалась в групі.

  4. Обгрунтування прийнятого рішення.

  5. Презентація висновків дискусії лідером групи 2.

  6. ...

  7. Підсумки.

Слід зазначити, що в ході проведення кроку 3 може виникнути ситуація, коли буде відчутне зниження зацікавленості тих учасників, які вже представили результати свого обговорення. Щоб запобігти цьому доцільно при формулювання мети заняття запланувати виконання спільного підсумкового завдання всіма учасниками обговорення, наприклад “програми дій”, “рекомендацій експертної ради” тощо.

Важливо, що успішне проведення дискусії значною мірою залежить від керівника дискусії, від того, чи встановлений психологічний контакт між ним і учасниками дискусії. Керівник повинен врахувати досвід і рівень загальноосвітньої і спеціальної підготовки учасників дискусії і передбачити, навколо яких питань може розгорнутися боротьба думок.



Керівник дискусії повинен:

а) знати проблему, склад слухачів, методику проведення дискусії;

б) уміти управляти дискусією, слухати виступаючих, аналізувати, робити висновки;

в) мати авторитет, бути тактовним.



Головні завдання керівника дискусії
(не обов'язково викладача):


  1. домогтися усвідомлення і підтримки групою мети і завдань дискусії;

  2. забезпечити учасників дискусії потрібною інформацією;

  3. стимулювати висловлення ідей, думок;

  4. спрямовувати дискусію у потрібне русло;

  5. намагатись, щоб усі мали можливість висловитися;

  6. з'ясувати заплутані питання;

  7. робити узагальнення і висновки.

Ведучий дискусії повинен поважати чужу думку, навіть якщо він не згоден з нею. Контролювати хід дискусії можна за допомогою додаткових запитань. Запитання мають бути чітко сформульованими, легко зрозумілими, тісно пов'язаними із суттю справи, логічно послідовними. У дидактичному відношенні найбільш корисні відкриті запитання (“чому...? що...? як...?”), на які можна відповісти однозначно “так” або “ні”.

Методичні рекомендації щодо проведення дискусії:

  1. Визначте тему, зумовлену важливітю проблеми, практикою роботи організації (колективу).

  2. Чітко сформулюйте мету дискусії, враховуючи особливості слухачів та їхню готовність до сприйняття цього матеріалу.

  3. Складіть план підготовки та проведення дискусії.

  4. Складіть список основної та допоміжної літератури і фактичного матеріалу з тем, що необхідно опрацювати до проведення дискусії.

  5. Розробіть систему запитань (основних, додаткоих, коригуючих), які будуть икористані ході дискусії.

  6. Спрогнозуйте позиції та реакції опонентів. Сплануйте свою поведінку.

  7. Підготуйте дидактичні матеріали для забезпечення ефективності дискусії.

  8. Ознайомте учасників з вузловими питаннями дискусії, списком літератури, правилами проведення дискусії.

Якщо ви керівник дискусії, то:

  1. ставте запитання, на які може відповісти кожний учасник групи; трансформуйте загальні запитання в індивідуальні, поставте запитання перд групою, зробіть паузу для обдумування і адресуйте його конкретному учаснику;

  2. заохочуйте учасників дискусії до обміну думками між собою, а не дискутувати за схемою “ведучий - учасник”;

  3. подавайте проблемні ідеї, потім стежте за ходом їх реалізації;

  4. під час дискусії періодично резюмуйте її проміжні результати, що дасть змогу зосередити увагу на основних положеннях утримувати дискусію на правильному шляху, надавати учасникам можливість висловити судження, які були упущені, але мають суттєве значення;

  5. особливо звертайте увагу на той момент, коли висловлюються суперечливі або помилкові думки. У випадку незгоди з певним судженням, пропонуйте запитання для загального обговорення;

  6. якщо дискусія відхиляється від теми, зверніть увагу на це відхилення, вкажіть, як і коли можна продовжити пошук необхідного рішення даного питання, і запропонуйте повернутись до головної теми;

  7. вкінці дискусії зробіть ефектне узагальнення, зробіть належні висновки, вкажіть, до чого може призвести інша позиція, відмітьте всі ідеї групи.

Участь у дискусії дає змогу “синтезувати і систематизувати знання для аналізу практичної ситуації”, “виявити різнопланові підходи до вирішення проблеми”, “проаналізувати багато конструктивних ідей і пропозицій для пошуку стратегічних і оперативних рішень”. Необхідність активного спілкування в колективі виробляє вміння сперечатися, відстоювати свою точку зору, доводити свою позицію. Важливим є творчий характер дискусії, адже кожний прагне запропонувати щось нове, відкидаючи негативні настанови, стереотипи. Велике значення має колективний характер обговорення і прийняття рішення, оскільки кожна група працює над своїм аспектом, а в результаті ми отримуємо цілісне рішення проблеми.

Рекомендована література

1. Ковальчук Г.О. Активізація навчання в економічній освіті.- К.: КНЕУ, 1999.-128 с.


1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка