Свято «Самоцвіти землі української»



Скачати 129.58 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір129.58 Kb.
Свято

«Самоцвіти землі української»

Олена Володимирівна Литвиненко,

вихователь
Мета: розкрити значення квітів в історії нашого народу; ознайомити ліцеїстів з традиціями вплітання українського віночку; виховати глибоке почуття любові до рідної землі, свого народу.

Наочне оформлення: вислови на дошці, рушники, калина, композиції з квітів.

Обладнання: мультимедійний пристрій, телевізор з караоке.



Хід проведення:

Ведуча: Доброго дня, шановні гості нашого свята «Самоцвіти землі української». Сьогодні тепло своїх сердець ми будемо дарувати квітам як вічним супутникам людського життя і в горі, і в радощах.

Ведучий: Адже у сиву давнину їх обожнювали та вважали уособленням найніжніших почуттів.

Ліцеїстка:

Подивись на квіти України.

Скільки квітів у її саду!

Кожна квітка – справжняя перлина.

Як намисто я вінок сплету.

Виберу найкращі з усіх квітів,

Душу квітів зможу прочитати

І вінок найкращий в світі

Буде ненька - Україна мати.


Ведучий: Народна мудрість України зібрала у себе виплекану за століття красу, поетичні погляди на природу та найдавніші легенди, якими овіяне існування рослинного світу. Через своє недбальство ми вже втратили чимало прекрасних повір'їв, переказів. Тож пробуймо ще захистити і зберегти ці тайни про квіти, трави і дерева, яких люди наділяли чарами, цілющою силою, магічними властивостями, що стали символом нашого буття. Народ раніше був ближче до природи, шанував її. Освячував, переймався її красою, ласкавістю, гордістю. Ми часто забуваємо, що природа подарувала свої цілющі скарби людині навік. І ми повинні берегти їх, як своє життя.
Ведуча:
Любити природу — це значить берегти її

Люби природу не як символ 

Душі своєї,
Люби природу не для себе,
Люби для неї.

Квіти – це історія нашого народу. 


Квіти – це наша природа.
Квіти - це ми.












Ведучий: А зараз для всіх вас, синів і доньок України звучить пісня «Гай, зелений гай».

Ведуча: Кожна нація, кожен народ мають свої звичаї, що виробились протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї розрізняють і об'єднують людей в один народ, одну націю. Традиція виплітання віночка дійшла до нас із сивої давнини. Змалечку бабусі вчили дівчаток вишивати й віночки плести, бо вірили, що віночки захищають людину від хвороб, згубного ока, недоброго духу. Наші прабабусі й секрети знали, які квіти збирати до віночка, у яких рослинних соках їх слід замочувати, щоб якомога довше вони зберігали свою свіжість.

Ведучий: У народі кажуть, що той, хто вміє віночок вити, зможе й долю собі прихилити.

Ведуча: Починали носити віночок дівчата з трьох років.

Перший — для трирічної дівчинки — плела мама, вимочувала у росах, коли на небі сонце зійде. І купала його в росах сім днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квіточка лікувала дитину: чорнобривці допомагали позбутися головного болю, незабудки та барвінок зір розвивали, а ромашка серце заспокоювала.



Ведучий: У чотири рочки плели інший віночок. Усі кінчики пелюсток вже були розсічені, доплітався безсмертник, листочки яблуні.

Для шестирічної доньки у вінок вплітали мак, що давав сон та беріг думку; крім того, вплітали й волошку. Для семирічної дівчинки плели вінок з семи квіточок. І вперше квіт яблуні вплітали.



Ведуча: У центрі було гроно калини — символ краси дівочої, далі — квітки незабудки, барвінку, любистку, чорнобривців чи нагідок, безсмертника.

Ведучий: Квіти – не лише прикраса українського вінка, а й символи та обереги українського народу.

Ведуча:

Кожна квітка, наче на долоні

Але кожна й таємницю має.

Друзі, послухаймо сьогодні,

Що нам кожна квітка промовляє.

Ліцеїстка: Деревій — красива квітка, схожа на квітуче деревце. Де б вона не з'явилась, обов'язково порадує всіх своїм квітом. Діти називають цю квіточку рибкою, бо форма листячка в неї має форму рибки, різьблена й приємна на дотик. Як символ нескореності, деревій посідає центральне місце у віночку.

Ліцеїстка: Барвінок — символ життя, він має довгі пагінці — безконечники, які стеляться по садочку, горнуться до оселі людської. Листячко цупке, не боїться суховію, з нього, нанизуючи одне на одне, дівчата виготовляли стрічки-віночки, сколювали ним волосся, щоб не заважало у буденній роботі. А квіти барвінку — яскраво-сині, з жовтою серединкою, надзвичайно скромні, нагадують зірочки на вечірньому небі. Використовували барвінок у лікуванні застудних захворювань, для поліпшення зору; ним хліб святковий прикрашали, виготовляли весільні букетики і до віночка вплітали.

Ліцеїстка:

Не забуду тебе я ніколи,

Дорогая матусю моя.

Буду я пам'ятати сволоки.

Де жила наша дружна сім'я.

Не забуду я рідного краю.

Де проходить дитинство моє,

І кохання, і перше світання

До віночка вплету я зараннє.

Хай нагадує рідну домівку,

Друзів вірних і спів солов'я.

Незабудки — найкращії квіти,

Недаремно таке в них ім'я.

Ліцеїстка: Цвіт вишні та яблуні — це символ материнської любові. Пелюстки цих квіток збирали навесні, а потім додавали до купелі немовляти, а чай з них знімає застуду. Тому й у віночку дівочому цвіту вишні та яблуні відведено почесне місце.

Ліцеїстка: Калина — символ України, символ краси та дівочої вроди. Це дерево нашого українського роду. Колись воно пов'язувалося з народженням Всесвіту і назву свою взяло від давньої назви Сонця — Коло. Червоні ягоди калини із ягідками-сердечками — то символ крові та невмирущого роду.

Ліцеїст:

У полі калина,


У полі червона, —


Хорошенько цвіте.

Ой, роде наш красний,

Роде наш прекрасний,

Не цурайтеся, признавайтеся,

Бо багацько нас є.

Ліцеїстка: Безсмертник у віночку дарує здоров'я, загоює найтяжчі рани. І назва у нього символічна: без смерті прожити.

Ведучий: До вашої уваги Легенда про безсмертник.


Ведуча: Було це давно. Татарські орди нападали на наші землі, спустошували села і міста, молодих і дужих чоловіків, красивих дівчат забирали в полон. На березі моря у розкішному палаці жив злий-презлий хан. І ось цей хан видав такий наказ:

«Хто хоче визволити свого чоловіка, сина чи брата, нехай принесе свою улюблену квітку. Якщо квітка зів'яне, поки ця людина знайде своїх рідних, то велю всім відрубати голови».


Ведучий: Багато людей приходило до ханського палацу, але від нього ніхто не повертався. Одного разу до хана прийшла засмучена жінка, з глибокими карими очима, з польовою квіткою в руках. Ця квітка нічим особливим не відрізнялась. Високе стебельце, покрите сріблястим пилом, вінок рожевих пелюсток. Поставивши квітку в сухий глечик, пішла жінка шукати свого сина і чоловіка.

Ведуча: Довго не поверталась жінка, а коли з чоловіком і сином прийшла до ханського палацу, то квіточка зовсім не зав'яла. З тих пір ту квітку називають безсмертником.

Ліцеїстка: У народі існує легенда, що любисток і волошка колись були птахами і вчили людей любити одне одного, бути щирими і відвертими. А коли померли ці пташки, то проросли квітами, пахучими рослинками — любистком та волошкою. У них чудові лікувальні властивості: ними миють волосся, освіжають хату, купають маленьких дітей. Тому ці квіти у віночку є символом людської відданості, уміння бути корисними.

Ліцеїстка: Ромашку у віночок не вплітали дуже довго, поки не дізнались, що вона не лише красива, а й сильна своїми лікувальними властивостями, дає людям здоров'я, доброту й ніжність.

Ліцеїстка: Ніжна пелюстка маку несе в собі пам'ять роду. Дівчата, в сім'ї яких був загиблий, з любов'ю і сумом покладали на голову віночки із семи маків, присягаючи цим зберегти і продовжити рід. А взагалі мак у віночку з'явився дуже давно, у XVI — XVII ст. І він є не лише символом туги й печалі, а й дає сон і думку береже.

Ліцеїстка: У найперший віночок дівчатам вплітали чорнобривці, щоб гарними на вроду були, чорнобривими. Вірили в те, що ці квіти допомагають позбутися головного болю. Назва чорнобривців пов'язана зі старовинною легендою про майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні, святкові жіночі чобітки, що мали яскраво-червоні халявки та чорні
голівки - чорнобривці.

Ліцеїстка: Ружа - улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, бо нагадує вона Сонце. Ружі й троянди укладали у віночку за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний рух з вічним оновленням. Вони мають вигляд квітів-зірок, що уособлюють уявлення народу про Всесвіт як систему.

Ведуча: У народі кажуть, що Ружа колись була дуже красивою дівчинкою. Вона разом зі своїми сестрами Мальвою та Півонією лікувала людей від серцевих хвороб. І прийшов до них якось лікуватись Зимовий Вітер. Постукав у двері та й питає:

Ведучий: — А чи тут красуні-дівчата живуть, що людей лікують, здоров'я дають?

Ведуча: — Тут, — відповіла Троянда.

Ведучий:— То впустіть до хати.

Ведуча: — А хто ти будеш?

Ведучий:— Той, хто гори верне, страху наганяє, людей від сонця оберігає.

Ведуча: — А чи не завдаси ти нам шкоди?

Ведучий:— Ні!

Ведуча: Відчинила Троянда двері — і влетів у хату Вітер-Вітрисько.

— На що скаржишся? — спитала Мальва.



Ведучий:— Нема сили з Морозом боротися.

Ведуча:— А чи добре ти щось вчинив людям?

Ведучий:— Ні!

Ведуча:— То чого ж тобі співчувати?

Ведучий:— Бо я хворий.

Ведуча:— Але ми лише добрим людям помагаємо, — відповіли дівчата.

Тоді дмухнув Вітер на сестер і перетворив на квіти. А люди навесні висадили їх у квітники: мальву коло вікна ближче, півонію — до води, ружу — до сонця.



Ведучий: Так і ростуть сестри, своєю красою людей милують. У віночку ж — це символи віри, надії, любові.

Ведуча: Для всіх гостей свята виступ юної україночки – гімнастки.

Ведуча: Український вінок, окрім безлічі квітів, обов'язково мав бути прикрашений стрічками. Довжина стрічок не перевищувала довжину кіс дівчини. В'язати стрічки слід у певній послідовності, це ціла наука.

Ведучий: І сором був тій дівчині, у якої стрічки пов'язані недбало або не за порядком. В'язати стрічки треба теж уміти і символи їхні знати.

Ліцеїстка: Скажімо, найпершу у віночок, посередині, в'яжуть світло-коричневу стрічку — символ землі-годувальниці. Пообіч від коричневої — жовті стрічки — символ сонця, за ними світло-зелені — символ краси і молодості. Потім голубі, сині — символи неба і води, що дають силу й здоров'я, далі в'яжуть жовтогарячу — символ хліба, фіолетову — символ мудрості людини, малинову — символ душевності, щирості, рожеву — символ достатку. В'язали до строю й білу стрічку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому — місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо це — символ пам'яті про померлих.

Ведуча: В Україні налічують 77 видів вінків. Є вінок лавровий, ним уквітчували переможців. Терновий вінок був символом страждання. Є весільні, шлюбні вінки, вінки обрядові й ті, що надягають на Спаса, на Івана Купала. Український віночок - символ молодості, кохання, визначає долю дівчини. Вінок із квітів - свідоцтво дівочості. Наречена носить вінок з барвінку - символ прощання з дівоцтвом. Якщо на неї гляне нелюб, вінок в'яне, якщо коханий - розцвітає. 

Ліцеїстка: Вінок кохання

Серед розмаїтості вінків особливе місце належить "вінку кохання". Право виплітати його мали дівчата віком від 13 років і до заміжжя.


Основу такого вінка складають ромашки — символ юності, доброти і ніжності. Поміж ромашками вплітають цвіт яблуні і вишні. Над чолом — квітуче гроно калини. Поміж квітами вплітають вусики хмелю — символ гнучкості та розуму.

Ліцеїстка: Вінок відданості


Його виплітають з любистку і волошок. Основою вінка є волошки, а поміж ними вплітають квітучий любисток.

Колись давно, повідають люди старшого віку, жили в Україні два птахи: Любисток і Волошка. А що були вони дуже гарними від природи, то люди винищили їх до пня. Знайшли собі притулок у гаю останні двоє з тих пташенят, і недоля здружила їх настільки, що всі ставили їх у приклад.

— Дай Боже вам такої злагоди і відданості, як у Любистка і Волошки, — благословляли у життя матері своїх дітей.

До кінця своїх днів вчили Любисток і Волошка всіх любити й оберігати одне одного, шанувати, бути щирими у розмовах. А як померли, то проросли двома пахучими квітками. Дорогі вони нам не тільки за красу. Ними миють волосся, купають немовлят, освіжають помешкання. Колись дівчата дарували вінки з любистку і волошок коханим у хвилю розлуки. І возив козак такий засушений віночок у шовковій хустці коло серця по далеких світах. Але скільки б не носила його недоля по світу, він твердо знав, що його чекають, про нього пам'ятають, його кохають.


Ліцеїстка: Чернечий вінок


Поміж різновидами вінків є один, який рідко хто виплітає за своє життя. Його готувала своїми руками дівчина, яка ступає на стезю служіння Богові, тобто готується до чернечого постригу. На сході сонця дівчина у вінку з лілій у супроводі подруг прощалася з селом, низько кланяючись кожній хаті, кожному зустрічному і йшла до монастиря. Тут її зустрічали черниці. Ставши на коліна, дівчина складала обітницю служіння Господові, скидала вінок, цілувала його і передавала найкращій подрузі.

Ліцеїстка: Вінок надії


Його виплітали дівчата, яким не пощастило у коханні, або для того, щоб освідчитися в ньому нерішучому парубкові.

А в'язали вінок з волошок і польового маку. Волошка — символ простоти і ніжності, мак вселяє надію. Вважали, що любов прийде сама, коли такий вінок дівчина власноруч одягне на голову своєму обранцеві.


Ліцеїстка: Вінок розлуки


Виплітали парубкові на розлуку. Дарувала його дівчина парубкові у тому випадку, коли в них не складалася доля. От, приміром, ходив хлопець до дівчини, а тут почав стрічатися з іншою. Отож покинута дівчина виплітала вінок з первоцвіту і вересу. Перша квітка — символ кохання, що минає, друга — самотності і безнадії, що настає... Про значення такого вінка знали колись усі парубки.

В іншій ситуації, коли причиною розлуки ставала дівчина, вона дарувала парубкові вінок з вербових китичок, барвінку й айстр. Верба — символ правдивості, айстри — суму. Барвінок у поєднанні з айстрою означає німе благання: "Вибач, але я кохаю іншого...".



Ведуча: Український віночок. Оспіваний у піснях, оповитий легендами та переказами, опоетизований майстрами пензля і слова, він був і є одвічним символом добра і надії.

Ведуча: "Віночок вити — життя любити" — з найвіддаленіших літ линуть до нас ці слова. У ті часи вінок з квітів, колосся та ягід був не тільки жіночою пристрастю; то був своєрідний символ Матері-Землі, найрідніший першоголос її одвічної життєдайної сили.

Ведучий: Той вінок — плетиво живих степових квітів материнської душі наші пращури в урочистий час клали на голову дівчині з вірою в її жіночу душу, сповиту сивими крильми лебединої вірності і промовляли:

"Та будь же, дівонько, квітучою, та будь же, дівонько, родючою і багатою, як свята Матір-Земля!"



Ведуча: Вінок у стародавніх віруваннях предків — то наша свята Душа Безсмертя, таїна продовження роду, його квітучість та багатство, тому вінки з живих квітів пасують тільки до молодого дівочого обличчя. А молодицям і хустка до лиця!

Ведучий: Чарівна, всіма барвами оповита пора кохання! До кожної дівчини вона прилітає на крилах весни.
Ведуча: Вінок — символ щастя, образ одвічної дівочої краси, коли коса до пояса, а в очах рясно зоріє небо. Вінок — то найкраща оздоба для дівчат, коли поруч — наречений у вінку з дубового листя. У день весілля молоду купали в духмяній, настояній на степових квітах, воді. Гарно вбраній чарівній царівні ніжно клали на чоло віночок з яскравими та темними стрічками: так має бути завше на довгій життєвій ниві — дні веселі і дні сумні.

Ліцеїст:

Що каже свіжих квітів жмутик?


Про що їх мова непроста ?
Верба — одвертість, айстра — смуток,
Лілея біла — чистота.
Конвалія — любов таємна,
Мак — юний цвіт, що не згаса.
Лавр — завжди успіх, слава певна,
А мальва — холодність, краса.
Дзвіночок польовий — то вдячність,
То - любов свята.
Нарцис — то горда необачність,
Волошка — ніжність, простота,
Саранка - лілія — сміливість,
Півонія — життя сто літ,
Фіалочки — сором'язливість,
Любов минуща — первоцвіт.
Ми любим квіти дарувати,
Й коли настане слушний час —
Все те, що хочемо сказати,
Букетик висловить за нас.

Ведучий: А зараз для всіх присутніх в подарунок пісня «Червона рута».

Ведуча: Ось і відбулося наше знайомство з українським віночком, красивим і загадковим, таємничим і відвертим, прикрасою й оберегом дівчини з малих літ аж до весілля.

Ведучий: Нехай у серцях ваших прокинеться бажання більше дізнатись про наші звичаї, традиції, обереги.

Ведучий: Український віночок — знахар душі, бо в ньому є така чудодійна сила, що болі знімає, волосся дівчат береже. Тож плетімо, друзі, завжди ці вінки в наших душах. І нехай це буде вінок прекрасний рідній матінці-Природі. Носімо завжди його з великою повагою і пошаною, бо поки є вона, доти і ми будемо.

Ведуча: Пам'ятайте, що завжди цінуватимуть людину, яка творить красу і передає цю красу нащадкам. Цінуйте гарне, творіть красу самі та примножуйте славу України!
Ведучий: Недаремно в народі кажуть: «Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього».




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка