Сутність національного виховання



Скачати 190.1 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір190.1 Kb.

СУТНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Становлення української державності, інтеграція у євро­пейське і світове співтовариство, відмова від тоталітарних ме­тодів управління державою і побудова громадянського суспільст­ва передбачають орієнтацію на Людину, націю, пріоритети духов­ної культури, визначають основні напрями реформування навчально-виховного процесу.

Ця концепція, як і концепція гуманітарної освіти, є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України як політичної нації.

Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об'єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у фор­муванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності.

Інтегруючою основою національної системи виховання є спільність історико-географічного походження, мови, культури і традицій, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чинників визначає єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх, сприяє формуванню громадянина-патріота. Науково обґрунтоване, належним чином організоване виховання відображає духовний поступ народу, процес збереження й збагачення його культури.

Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етно­культурного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності.

Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді до світоеої культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.

Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальне оточення - формальні й не­формальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об'єднання та ін. Роль держави полягає у координації виховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпечення його єдності та пріоритету загально­державних (національних) інтересів.

Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування основами наук, багатством національної й світової культури.

Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем приро­ди вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботі про її гармонійний розвиток, вста­новлення взаємин співробітництва у навчально-виховному про­цесі.

Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб'єкта вільного розвитку, виз­нання його прав, виходячи із сукупності знань про людину. У зв'язку з цим першорядного значення набуває діяльність соціальних і психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію виховних впливів.

Дана концепція мас на меті визначити пріоритетні завдання виховання у національній системі освіти та основні напрями їх реалізації на сучасному етапі розвитку українського суспільст­ва.

Ідеалом виховання е гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національне свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до самороз­витку і самовдосконалення.

Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної
приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої
духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Мата національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх вихов­них закладів, а й для всього суспільства в цілому:

забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;

відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на “усередненого” вихованця;

формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів;

забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;

формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;

виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;

утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей;

культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;

формування почуття господаря й господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, підготовка дітей до життя в умовах ринкових відносин;

забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона й зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров'я;

формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;

забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;

вироблення екологічної культури людини, розуміння не­обхідності гармонії її відносин з природою;

прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв'язку між іде­ями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

спонукання вихованців до активної протидії проявам амо­ральності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.



Виховання дітей і молоді у будь-якому регіоні України в кінцевому рахунку переслідує одні й ті ж стратегічні педа­гогічні цілі, ґрунтується на одних і тих же принципах і теоретико-методологічних засадах. Разом з цим, у процесі виховання враховуються регіональні й етнографічні особливості.

ПРИНЦИПИ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Єдність національного і загальнолюдського - формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу, оволодіння українською мовою, використання всіх її ба­гатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну, оволодіння надбаннями світової культури;

природовідповідність виховання - врахування у процесі ви­ховання багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської та студентської молоді, їх психологічних, національних і релігійних особли­востей;

культуровідповідність виховання - органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними та прогресивними родинно-побутовими і релігійними традиціями, з народним мистецт­вом, традиціями і культурами інших народів світу, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь, зв'язок виховання з життям;

активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів, утвердження життєвого оптимізму, розви­ток навичок позитивного мислення;

демократизація виховання - розвиток різноманітних форм співробітництва і встановлення довір'я між вихователями і ви­хованцями, повага до суверенітету особистості дитини, ро­зуміння її запитів та інтересів;

гуманізація виховання - пріоритет завдань самореалізації особистості вихованця, створення умов для вияву обдарованості і талантів дітей, формування гуманної особистості, щирої, лю­дяної, доброзичливої, милосердної;

безперервність і наступність виховання - досягнення цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у про­цес, що триває впродовж усього життя людини; нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню осо­бистості;

єдність навчання і виховання - розвиток і формування осо­бистості, опанування нею національної і світової культури здійснюється як єдиний процес, що передбачає набуття знань, вироблення ставлень та цінностей, які в кінцевому рахунку обу­мовлюють світогляд та ідеали людини;

диференціація та індивідуалізація виховного процесу - врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного;

гармонізація родинного і суспільного виховання - ор­ганізація педагогічного всеобучу батьків, об'єднання і коорди­нація виховних зусиль усіх суспільних інституцій.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВИХОВАННЯ

Реалізація основних завдань і принципів виховання у національній системі освіти здійснюється у ряді пріоритетних напрямів.



Патріотичне виховання - формування патріотичних почуттів означає вироблення високого ідеалу служіння народові, готов­ності до трудового та героїчного подвигу в ім'я процвітання української держави. Воно покликане формувати громадянина-патріота, виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, спонукати до фізичного вдосконалення, а також вивча­ти бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його Збройних Сил.

Правове виховання - формування правової культури - при­щеплення поваги до прав і свобод людини і громадянина, Консти­туції, державних символів (Герба, Прапора, Гімну); знання й дотримання у поведінці Законів України; активна протидія осо­бам та установам, що порушують закони, завдають збитків дер­жаві, зазіхають на територіальну цілісність і незалежність Ук­раїни.

Моральне виховання - прищеплення й розвиток моральних по­чуттів, переконань і потреби поводити себе згідно з моральними нормами, що діють в суспільстві. Опанування духовною культурою людства, нації, найближчого соціального оточення. Наслідування кращих моральних зразків своєї родини, українського народу, загальнолюдських моральних цінностей.

Цілісний процес виховання передбачає художньо-естетичну освіченість і вихованість особистості. Виховуючи у молоді естетичні погляди, смаки, які ґрунтуються на народній естетиці та на кращих надбаннях цивілізації, національне виховання пе­редбачає вироблення умінь власноручно примножувати культур­но-мистецьке надбання народу, відчувати й відтворювати прек­расне у повсякденному житті.



Трудове виховання - формування творчої, працелюбної осо­бистості, умілого господаря, що володіє відповідними навичками та вміннями, професійною майстерністю, на основі сучасних знань про ринкову економіку може самостійно віднайти застосу­вання власним здібностям у системі виробництва, науки, освіти.

Фізичне виховання - утвердження здорового способу життя як невід'ємного елемента загальної культури особистості. Пов­ноцінний фізичний розвиток особистості, формування її фізичних здібностей, зміцнення здоров'я, гармонія тіла і духа, людини і природи - основа фізичного виховання.

Екологічне виховання дітей та молоді передбачає формуван­ня екологічної культури особистості, усвідомлення себе частиною природи, відчуття відповідальності за неї як за національ­не багатство, основу життя на землі, залучення вихованців до активної екологічної діяльності, нетерпиме ставлення до тих, хто завдає шкоди природі.

Розглянуті напрями виховання тісно взаємопов'язані, до­повнюють один одного, мають самостійне теоретико-методологічне значення. Разом з тим, усі вони утворюють цілісну систему національного виховання.



ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ НА РІЗНИХ РІВНЯХ ОСВІТИ

Специфіка діяльності кожної з виховних установ обумовлює специфічний зміст, завдання і методи, що реалізуються разом із загальними завданнями національної системи освіти.



Сімейно-родинне виховання.

Родина с основою держави. Родина, рід, родовід, народ - такий шлях розвитку кожної людини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості. Родинне виховання - це природна і постійно діюча ланка виховання, що обумовлює розви­ток людини на всіх стадіях її життя. Тому у своїй виховній діяльності система освіти має спиратися на сім'ю, підвищувати її психолого-педагогічну культуру, активно впливати на взаєми­ни між її членами.

Основними завданнями родинного виховання є:

виховання фізично й морально здорової особистості, забез­печення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу), повноцінного психічно­го та духовного її становлення, формування навичок здорового способу життя;

створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для засвоєння базових моральних цінностей та ідеалів, куль­турних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, здатності піклуватися про молодших і немічних;

забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родин­них традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, ви­ховання в них національної свідомості і самосвідомості;

виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності;

залучення дітей до світу знань, виховання поваги до нау­ки, школи і вчителя, розвиток прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток рис творчої працелюбної особистості, формування по­чуття власності та навичок господарювання;

формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізня­ти прекрасне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої діяльності дітей;

статеве виховання дітей, розвиток моральної чистоти, по­ваги до жінки, почуття дружби, кохання, підготовка до под­ружнього життя, прищеплення навичок виховання дітей у сім'ї;

розвиток внутрішньої свободи, здатності до об'єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення.



Середні заклади освіти

Середні загальноосвітні навчально-виховні заклади покли­кані реалізувати вповні мету і основні завдання національного виховання. Разом з цим, вони мають ряд специфічних виховних завдань, а саме:

філософсько-світоглядна підготовка школярів, допомога їм
у визначенні сенсу життя в умовах соціально-економічних змін,
нових форм господарювання, виробленні ціннісного ставлення до
власного життя;

формування в учнів основ наукового світогляду, пізнавальної активності і культури розумової праці, вироблення уміння


самостійно здобувати знання, застосовувати їх у своїй практичній діяльності;

розвиток почуття любові до Батьківщини і свого народу як основи духовного розвитку особистості, шанобливе ставлення до історичних пам'яток, активна діяльність школярів по поліпшенню умов життя в рідній місцевості, підвищенню матеріального і ду­ховного рівнів життя народу, дієва участь у розбудові держави й духовному оновленні суспільства, формуванні високої етики міжнаціональних стосунків;

формування навичок самоврядування, соціальної активності і соціальної відповідальності суб'єкта громадянського суспільства у процесі практичної суспільної діяльності школярів;

формування політичної культури учнів, об'єктивних уявлень про історію розвитку суспільства та його політичну систему, розвиток самостійного творчого мислення та пізнавального інте­ресу до ідейно-моральної спадщини, культурно-історичних тра­дицій українського народу;

розвиток моральних почуттів і рис особистості, а саме: доброти, справедливості, честі, гуманності, поваги до себе й інших, формування в учнів розуміння норм загальнолюдської і народної моралі, ознайомлення з моральними проблемами, які на­бувають життєвого значення для долі цивілізації - збереження природного і соціального довкілля, ядерне роззброєння тощо; практичне оволодіння народною етикою, розуміння проблем духов­ності у контексті діалогу культур народів світу, готовність і вміння будувати своє життя за принципами гуманізму;

розвиток правосвідомості - формування правової культури, вільне володіння державною мовою, засвоєння основ державного, трудового, громадянського, сімейного і кримінального права; активна протидія випадкам порушення законів;

вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства, активної позиції кожної особистості; розвиток потреби в творчій праці, діловитості, підприємництві; виховання дисциплінованості, організованості;

формування у шкільної молоді розуміння, що людина - частина природи, оволодіння знаннями про природу свого краю, залучення молоді до активної екологічної діяльності, виховання дбайливого ставлення до природних багатств України, прищеплен­ня основ глобального екологічного мислення;

формування основ естетичної культури, розвиток художніх здібностей і почуттів особистості; оволодіння цінностями і знаннями світового і народного мистецтва, музики, архітектури, усної народної творчості, національної пісенної і танцювальної культури, побуту, ремесел, гри; розвиток почуття прекрасного, формування здатності розуміти і цінувати твори мистецтва, пам'ятки історії, красу і багатство природи, активна робота по відродженню традицій та історичних коренів, національної духов­ності, формування національного менталітету;

фізичне вдосконалення, розвиток потреби у здоровому способі життя - озброєння знаннями про роль фізичної культури в житті людини, фізичне, духовне і психологічне загартування, вироблення відповідального ставлення до свого здоров'я; гар­монійний розвиток духовного, фізичного та психічного здоров'я;

статеве виховання учнів, підготовка їх до сімейного жит­тя, формування культури сімейних і статевих відносин.

Позашкільні заклади освіти

Визначальним тут є забезпечення потреб особистості в самореалізації, підвищення інтелектуального, фізичного, емоційного рівня вихованців шляхом їх участі у різних видах самостійної творчої діяльності. Для цього у позашкільних зак­ладах вирішуються наступні завдання:

пошук, розвиток та підтримка юних талантів, виховання творчої еліти у різних галузях суспільного життя, стимулювання творчого самовдосконалення дітей та молоді;

створення умов для одержання вихованцями позашкільної освіти, набуття ними умінь і навичок шляхом участі у творчих об'єднаннях за інтересами, сприяння їх допрофесійній підго­товці та професійному самовизначенню, відповідно до інтересів і здібностей;

організація змістовного дозвілля дітей і молоді з ураху­ванням їх інтересів на основі ініціативи та самодіяльності ви­хованців;

формування у дітей та юнацтва національної самосвідо­мості, активної громадянської позиції, розвиток соціальної ак­тивності через різні форми дитячого самоврядування;

створення найбільш сприятливих умов для емоційної і пси­хологічної захищеності, душевного комфорту, потреб вихованців у позитивних емоціях, радості, доброзичливості, успіху, твор­чого самоствердження;

виховання у дітей і молоді дбайливого ставлення та збере­ження природних багатств України, залучення їх до активної еколого-натуралістичної та природоохоронної діяльності;

виховання здорової, фізично розвиненої особистості, фор­мування основ знань і навичок здорового способу життя;

виховання естетичних смаків у дітей та молоді, залучення їх до народної творчості, оволодіння народними ремеслами, зба­гачення культурними цінностями скарбниці українського народу.



ОСНОВНІ ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ

Ефективність даної концепції залежить від повноти її ре­алізації у конкретному навчально-виховному закладі, установі освіти. Найбільшу вагу тут матимуть наступні пріоритети: підвищення професіоналізму вихователів, організаційне, фінансове та науково-методичне забезпечення, інтеграцію у світовий освітянський простір.

Підвищення професіоналізму вихователів

Організація на базі обласних інститутів післядипломної освіти гнучкої, оперативної злагодженої системи науково-теоре­тичної і методичною підготовки та перепідготовки педагогів, психологів, соціальних працівників освіти, постійне оновлення й удосконалення її змісту, форм і методів:

запровадження у вищих педагогічних навчальних закладах курсів "методика роботи класного керівника", "соціальна педа­гогіка", "основи практичної психології" та ін., використавши для цього кращі вітчизняні й закордонні методичні розробки;

організація на базі кращих освітянських закладів експери­ментальних центрів для опрацювання виховних інновацій, пропа­ганда передового досвіду творчих педагогічних працівників ви­ховної роботи;

розробка методик діагностики ефективності виховної роботи та запровадження їх у практику, врахування результатів діаг­ностики у процесі атестації педагогічних працівників;

включення виховних питань в атестаційні вимоги до педа­гогічних працівників.



Організаційне забезпечення

Вирішення питання про матеріальне стимулювання педагогів, що виконують виховну роботу;

створення та організація роботи соціально-психологічної служби, Українського центру практичної психології і соціальної роботи в освіті, проведення діагностики вихованості дітей та молоді, використання її результатів для корекції поведінки ви­хованців та удосконалення навчально-виховного процесу;

запровадження у вищих навчальних закладах посади прорек­тора з гуманітарних дисциплін та виховання, підпорядкувавши йому відповідні кафедри, відділи, клуби, спортивні секції та ін.;

об'єднання зусиль та координація державних і громадських інституцій у вихованні молоді, сприяння діяльності дитячих та юнацьких самодіяльних організацій;

підтримка діяльності різноманітних дитячих і молодіжних об'єднань за інтересами, позашкільних освітньо-виховних зак­ладів;

залучення до виховної роботи в школах, позашкільних уста­новах та професійних закладах висококваліфікованих і таланови­тих народних умільців, батьків, представників громадськості, національної наукової, культурної та мистецької еліти.

Науково-методичне забезпечення

Розробка теоретико-методологічних аспектів безперервної системи виховання, застосування оригінальних психолого-педа­гогічних технологій, нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, що відповідають сучасним вимогам;

розробка науково-методичного забезпечення підготовки ви­хователів, соціальних працівників та психологів у вищих нав­чальних закладах;

видання методичних посібників для практикуючих психо­логів, соціальних працівників, класних керівників та керівників освіти з актуальних проблем виховання;

видання фахового журналу "Соціальна робота і практична психологія освіти";

організація та забезпечення психолого-педагогічного всео­бучу батьків з метою підвищення ефективності родинного виховання;

використання засобів масової інформації у висвітленні досвіду виховання дітей і молоді.

Інтеграція у світовий освітянський простір

Вивчення досвіду організації, змісту та методів діяль­ності соціальних працівників освіти розвинутих країн;

проведення міжнародних конференцій, семінарів, тренінгів з актуальних проблем практичної психологи, соціальної роботи і виховання;

налагодження контактів з міжнародними організаціями (ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та ін.) та забезпечення спільної з ними діяль­ності;

придбання, переклад та видання науково-методичної літера­тури з проблем виховання;

організація та здійснення спільних проектів з актуальних проблем соціальної роботи в освіті і практичної психології;



залучення закордонних спеціалістів з практичної психології та соціальної роботи для надання консультативної і методичної допомоги.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка