Сумський завод Насосенергомаш



Сторінка2/10
Дата конвертації15.04.2016
Розмір1.46 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Акції

Без умов:



  • фантомні акції

  • права на приріст вартості акцій

З умовами:



  • права на приріст вартості акцій з прив’язкою до бізнес показників

Без умов:

бонус акціями

З умовами:


  • акції з обмеженнями (умовами)

  • акції з прив’язкою до бізнес показників


Рисунок 1.1 – Класифікація винагород на основі акцій [37]


Підприємство самостійно обирає програму, яку буде використовувати з урахуванням своїх потреб, рівня корпоративного управління, специфіки діяльності компанії та інших аспектів, що можуть вплинути на прийняття рішення щодо стимулювання працівників. Так, кожна з програм має свої особливості і переваги у використанні. Детальніше дані програми розглянуті в додатку Г [37, 66].

Розглянувши програми стимулювання працівників ІВК, зазначимо, що підприємство при їх виборі може орієнтуватись або на показники діяльності підприємства та економічні вигоди, що приносить працівник, або на термін роботи даного працівника на підприємстві.

Так, перевагою опціонних програм є забезпечення зацікавленості топ-менеджерів в результатах діяльності компанії.

У міжнародному досвіді існує безліч програм стимулювання працівників на основі акцій, які успішно функціонують. Найбільш поширеними є програми з преміюванням опціонами та преміювання акціями. Програми стимулювання опціонами створюються кожною компанією окремо, залежно від мети впровадження такої програми. Найчастіше метою здійснення таких програм є стимулювання працівників до подальшої праці в даній компанії та підвищення результатів діяльності компанії. В національному досвіді такі програми також існують, але не завжди знаходять відображення в обліку.

Отже, ІВК вважається будь-який контракт, який засвідчує залишкову частку в активах суб’єкта господарювання після вирахування всіх його зобов’язань. Визнання фінансового інструменту у якості активу, капіталу чи зобов’язання відбувається при первісному визнанні згідно із сутністю контрактного зобов’язання та відповідно до визначень фінансових інструментів. При цьому, ухвалене рішення не повинно змінюватись у подальшому. Серед основних вимог, що висуваються до інструмента з метою визнання його в якості ІВК є відсутність контрактного зобов’язання надати або обміняти кошти або інший фінансовий актив на потенційно невигідних умовах для емітента. Окрім того, важливо при визнанні фінансового інструменту використовувати правило «фіксована кількість на фіксовану кількість», який передбачає, що договір може бути класифікованим як ІВК тільки в тому разі, якщо при обміні фінансового активу на ІВК сума фінансових активів та кількість ІВК є фіксованими.

В міжнародній практиці доволі активно використовується стимулювання топ-менеджерів за допомогою ІВК з метою покращення показників діяльності та прив’язування ключових працівників до робочого місця.




    1. Характеристика видів інструментів власного капіталу

Використання ІВК передбачає для будь-якого підприємства наявність широкого обсягу інструментів, які компанія може використовувати на власний розсуд та згідно зі своєю метою. Існує численна кількість ІВК, які використовуються у міжнародному обліку, та використання яких поступово набуває поширення в національному.

Розглядаючи ІВК варто зазначити, що існує численна кількість категорій даних інструментів, основними з яких є:


  • звичайні акції;

  • привілейовані акції;

  • конвертовані облігації;

  • депозитарні розписки;

  • переказ прав підписки [4, 8].

Зазначимо, що звичайні акції випускаються компанією для залучення коштів від інвесторів. Акціонери мають привілеї: право на спільне володіння компанією, а також право голосу на зборах акціонерів відповідно до частки акцій, якими акціонер володіє. Крім того, вони також мають право приймати рішення з важливих питань, таких як використання капіталу на виплату дивідендів, або питань, що стосуються злиття бізнесу.

Що ж стосується привілейованих акцій, то вони передбачають участь акціонерів, в якості власників бізнесу. Відмінність від звичайних акцій полягає в тому, що власники привілейованих акцій мають право на одержання прибутку перш, ніж його отримають акціонери.

Наступним типом ІВК є конвертовані облігації. Даний інструмент схожий із звичайними облігаціями, але має суттєву відмінність – конвертовані облігації можуть бути переведені у звичайні акції за поточними цінами та цінами, зазначеними у проспекті емісії. Конвертовані облігації мають певні переваги, порівняно з іншими видами ІВК, адже стабільний прибуток від цих інструментів значно вищий, ніж прибуток від звичайних акцій.

Депозитарна розписка є таким інструментом, що оголошує права на загальні, звичайні та конвертовані облігації. Інвестори, що володіють депозитарними розписками отримують переваги в різних аспектах: право голосу, фінансові права в переліку компаній та ін.

У якості ІВК виділяють також переказ прав підписки, що видається компанією для всіх акціонерів пропорційно кількості акцій, що їм належать. Даний інструмент використовується для підтвердження прав на акції компанії. Акціонери можуть продати або передати свої права іншим особам, якщо це передбачено статутом компанії [4, 8].

Згідно з міжнародними стандартами до ІВК відносять також права, опціони чи варанти на придбання ІВК за умов фіксованої кількості, а також певні типи привілейованих акцій за умови, що емітент не прийматиме на себе зобов’язання їх викупу або погашення в зазначений термін або за бажанням власника протягом попередньо зазначеного періоду [11, 27].

Розглянемо деякі з ІВК, що використовуються як в Україні, так і у світовій практиці більш детально, і почнемо з простих акцій.

Акція – іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права [58].



Розглядаючи акцію в якості правового акту, її можна визначити як договір часткової участі акціонерів у статутному капіталі товариства, сторонами якого є акціонер з однієї сторони і товариство в цілому з іншої. Зміст даного договору – визначені умови отримання та сплати дивідендів, отримання частини виручки від реалізації майна товариства, яке припиняє свою діяльність, про ціну на акції, що виражає вартість права часткової участі у капіталі. В даному випадку, акція є правовою формою укладеного договору.

Згідно із Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», акції можуть бути простими (звичайними) та привілейованими.

Звичайна (проста) акція – це цінний папір, що закріплює право власника на визначену частку власності підприємства. Власник простої акції отримує право на участь у в управлінні підприємством в обсязі його прав власності, шляхом голосування на зборах акціонерів і участі в управлінських та наглядових органах підприємства, а також на отримання відповідної частки дивідендів за результатами діяльності за визначений термін, за умови отримання підприємством прибутку і рішення про його виплату у вигляді дивідендів. Крім цього, акціонер має право на отримання інформації про діяльність товариства і на отримання частини майна підприємства в разі його банкрутства чи припинення діяльності, в порядку, установленому нормативними документами [74].

Варто зазначити, що питому вагу акції у статутному капіталі виражає її номінальна вартість. Сума всіх акцій товариства, помножена на їх номінальну вартість формує статутний капітал товариства.

Іноді підприємство може змінити номінальну вартість акції, наприклад, через те, що ринкова вартість акції зазнала різкого збільшення. При розділі кожної акції на дві або декілька частин (спліт) пропорційно зменшується номінальна вартість акції та її ринкова вартість, не впливаючи на величину статутного капіталу. При здійсненні розділу акції на дві частини, попередні власники акції мають після спліту в два рази більше акцій, але кожен з них сплачує тільки половину попередньої ціни.

У разі, якщо ціна на акцію зазнала різкого зменшення, можна здійснити зворотний спліт. В даному випадку із двох або більшої кількості акцій формується одна акція, що призводить до збільшення її номінальної вартості без зміни акціонерного капіталу. В такому разі випущені акції обмінюються в залежності від обсягу на нові акції, а акції старого зразку анулюються [21].

Привілейовані акції так як і прості закріплюють право на певну долю власності, але на відміну від простих, не дають права голосу на зборах акціонерів і на участь в управлінні товариством, за винятком випадків, передбачених законом. При цьому, власники привілейованих акцій мають перевагу при отриманні дивідендів і ліквідаційної вартості підприємства у випадку банкрутства або припинення його діяльності [74].

Привілейовані акції традиційно вважаються капіталом, оскільки вони приносять власникам дивіденди, і їх включають до структури капіталу компанії. МСФЗ визначає, чи є привілейовані акції капіталом чи зобов’язанням шляхом оцінки особливих прав, які надаються утримувачу акції.

Наприклад, привілейована акція, яка забезпечує погашення на конкретну дату або за вибором власника, містить фінансове зобов’язання, оскільки емітент має зобов’язання по виплаті грошових коштів власнику акції.

Потенційна неспроможність емітента виконати зобов’язання за погашенням привілейованої акції, згідно договору, через брак коштів, або нормативні обмеження не заперечує існування зобов’язання.

Коли привілейовані акції не належать викупу (погашенню), їх класифікація засновується на оцінці значення контрактної угоди. Коли виплати за привілейованими акціями (кумулятивним чи некумулятивним) здійснюються на розсуд емітента, акції є пайовими інструментами [44].

Привілейовані акції відносяться до пайових інструментів тільки в тих випадках, коли емітент не приймає на себе зобов’язання їх викупу (погашення) у певний термін або за бажанням власника протягом визначеного періоду. В іншому випадку, коли емітент зобов’язаний у зазначений строк передати власнику привілейовані акції, будь-які фінансові активи, включаючи грошові кошти, і при цьому припинити договірні відносини за даними привілейованими акціями, вони класифікуються як фінансове зобов’язання організації-емітента [30].

Особливу увагу слід приділити опціонам на акції, які також визнаються фінансовими інструментами.

Загалом, вважається, що опціон – це контрактна угода, яка дає власнику можливість реалізувати своє право як на купівлю, так і на продаж певного активу за заздалегідь обумовленою ціною. Існує дві основні особливості, за якими вирізняється опціон: правом власника або використовувати, або не використовувати опціон на власний розсуд і наявністю узгодженої ціни. Варто зазначити, що угода про надання права вільної купівлі активів за ринковою ціною в майбутньому або про прийняття зобов'язання викуповувати активи за узгодженою ціною не можна вважати опціоном у повному розумінні цього слова. Необхідно також пам’ятати про те, що риси опціонів можуть мати багато цінних паперів, таких як варанти на купівлю акцій, конвертовані облігації, конвертовані інструменти, в яких право прийняття рішення щодо здійснення конвертування або придбання надається їх власнику [46].

Основними видами опціонів є опціон «пут» і опціон «кол». Опціон «пут» дає право власнику продати актив (визначену кількість одиниць певного активу) за встановленою ціною на певну дату (опціон європейського типу), або протягом строку дії контракту (опціон американського типу). Опціон «кол» дає право купити актив на аналогічних умовах [66].

Для характеристики опціонного контракту використовуються певні основні характеристики:



  • премія – сума, яка сплачується при купівлі або продажу опціону (ціна опціонного контракту);

  • ціна виконання (ціна «страйк») – ціна придбання/продажу активу;

  • дата завершення – дата, коли право купити актив (при опціоні «кол») або продати його (при опціоні «пут») втрачається [66].

Опціони на акції часто називають фондовими опціонами. Найчастіше такі контракти передбачають надання права на продаж або купівлю певного обсягу конкретних акцій за фіксованою ціною, на певну дату або впродовж обумовленого строку. Такий обсяг опціонів передбачений для розміщення на фондових ринках. У разі, якщо опціони планується використовувати для стимулювання працівників, обсяг акцій, на які дані опціони випускаються, може бути меншим. Основною вимогою для випуску таких опціонів є швидкий ріст компанії та приналежність до прибуткової чи привабливої галузі економіки [66].

Дуже близьким поняттям до опціону є варант. Варанти дають право на придбання звичайних акцій за визначеною ціною. Вони дійсні тільки протягом обмеженого строку. Варант втрачає силу у разі, якщо власник не купує акції протягом визначеного періоду часу. Варто зазначити, що варанти можуть пропонуватись акціонерам разом з купівлею нових акцій або облігацій [7, 6].

В якості ІВК використовують варант на купівлю акцій, який вважається довгостроковим правом на придбання фіксованої кількості акцій, які випускаються емітентом за ціною підписки в певні терміни до дати експірації чи на цю дату. З точки зору емітента, варанти представляють собою продажний опціон пут, з тією лише різницею, що розрахунки за ними здійснюються тільки базовими активами, та строк виконання їх зазвичай довше, ніж строк виконання опціону.

Варанти випускаються з ціною виконання, що перевищує поточний ринковий курс звичайної акції, що значить, що на даний момент вони мають від’ємну теоретичну вартість, але не зважаючи на це варанти можуть бути продані навіть на таких умовах. В даному випадку великого значення набуває строк, протягом якого діє право обміну – чим більший строк, тим вища вартість акцій [23].

З точки зору емітентів, випуск варантів може бути дуже ефективним інструментом у разі нагальної необхідності в залученні додаткового капіталу на сприятливих умовах.

Випуск варанів, наприклад, може буди вигідним в тих випадках, коли підприємство не бажає, або не має можливості сплачувати дивіденди, що мають бути сплачені за привілейованими акціями.

Варанти можуть бути двох видів, в залежності від форми:


  • невідривний варант – довгостроковий цінний папір, що випускається разом з облігацією чи привілейованою акцією, і дає право на купівлю фіксованої кількості звичайних акцій того ж емітента і не може продаватись окремо;

  • відривний варант – такий варант, що може передаватись незалежно від цінних паперів, до яких він був прикріплений спочатку [17].

Зазначимо, що варанти на акції можуть випускатись тільки в тому випадку, якщо у емітента достатньо дозволеного до випуску капіталу, що має забезпечити майбутню емісію цінних паперів, це зумовлено тим, що варант має довгострокову дію [60].

Згідно з вітчизняними нормативними актами, варанти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами і тільки в документарній формі. Термін дії варанту не повинен перевищувати 1 рік, а обсяг базового активу емітента варантів – 50 % обсягу акцій даного емітента, випуск (випуски) яких було зареєстровано [68].

Таким чином, найбільш поширеними ІВК є прості акції, опціони та варанти на їх купівлю, певні види привілейованих акцій та інші. Використання даних інструментів не обмежується випуском, викупом, анулюванням, та зменшенням вартості даних інструментів. Використання в якості ІВК опціонів та варантів на акції є подібним, але існує суттєві відмінності у строках виконання та вартості даних інструментів.

1.3 Методика розкриття інформації про операції з інструментами власного капіталу у фінансовій звітності


Зважаючи на особливості відображення в обліку ІВК, важливим є відображення даних інструментів у звітності, що дозволяє проаналізувати операції, що відбувались на підприємстві з даними інструментами та їх вплив на діяльність підприємства в цілому.

Відображення операцій з ІВК в першу чергу впливає на статті капіталу, таким чином, основною звітною формою для даних інструментів є Звіт про власний капітал.

Звіт про власний капітал – звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Його метою є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про стан та рух власного капіталу підприємства на певну дату [21].

В даному звіті відображається сума зареєстрованого капіталу, що має бути підтверджена ІВК.

Відповідно до змін, що набули чинності в 2013 році, вводиться стаття балансу «Капітал у дооцінках», на якому має відображатись інформація про дооцінку (уцінку) необоротних активів і фінансових інструментів, які відповідно за НП(С)БО 1 відображаються у складі власного капіталу, але розкриватимуться не у звіті про власний капітал, як раніше, а у звіті про фінансові результати (звіт про сукупний дохід (форма 2) [25, 54].

Окрім того, у фінансовій звітності передбачаються корегуючі показники, що спрямовані на вирішення протиріч, що виникають в процесі обліку. Такі показники дозволяють відобразити рух власного капіталу та операції з ним. ІВК можуть викуповуватись, вилучатись з метою перепродажу, анулюватись тощо. Інформація про такі дії з ІВК відображають в статті «Вилучений капітал» за фактичною собівартістю відповідних корпоративних прав. У разі, якщо існує заборгованість власників за внесками до статутного капіталу, така інформація відображається у статті «Неоплачений капітал» [25].

Сума власних акцій, що були викуплені та утримуються підприємством окремо розкривають в звіті про фінансовий стан чи в примітках до фінансової звітності відповідно МСБО 1 «Подання фінансових звітів» [38].

Важливо зазначити, що ІВК не визнаються фінансовим активом не залежно від того, з якою метою вони були викуплені. Такі інструменти вираховуються із власного капіталу. У разі, якщо підприємство утримує ІВК за дорученням інших осіб (наприклад, за дорученням клієнта фінансова установа утримує свій капітал) і між цими суб’єктами існують агентські стосунки, то таке володіння не буде включатись у звіт про фінансовий стан суб’єкта господарювання [39].

Залежно від того, чи класифікуватиме суб’єкт господарювання фінансовий інструмент як зобов’язання чи ІВК, залежить, яким чином будуть відображатись відсотки, дивіденди, збитки і прибутки, що пов’язані з таким інструментом. Якщо інструмент визнано зобов’язанням, то результати будуть відображатись на рахунках доходів і витрат та прибутків і збитків. У разі, якщо фінансовий інструмент визнано ІВК, відображатись певні результати будуть на рахунках капіталу. Варто зазначити, що зміни справедливої вартості ІВК не визнаються у фінансових звітах [39, 16].

 Що ж стосується відображення в звітності опціонних програм та варантів на акції, то О. С. Сапронова [60] зазначає, що справедлива вартість таких договорів може змінюватись внаслідок зміни курсу акцій, але оскільки ці зміни не впливають на суму грошових коштів чи інших фінансових активів, що мають бути сплачені згідно з угодою, то вони не відображаються у звітності.

Інша справа – отримана винагорода (наприклад, премія при продажу опціону або варанта на власні акції). Така винагорода включатиметься безпосередньо у власний капітал. Виплати за такими інструментами також відображаються за рахунок капіталу [60].

Відповідно до МСФЗ 2, витрати за опціонними програмами визнаються як мінімум за справедливою вартістю опціонів на дату надання, за винятком тих випадків, коли опціони не будуть виконані у зв’язку з невиконанням однієї з умов їх виконання (наприклад, у зв’язку зі звільненням працівника протягом строку опціонної угоди). Дане правило діє навіть у разі повної відміни опціонної програми компанією [71].



Важливим аспектом для підприємства є розкриття інформації щодо виплат, заснованих на акціях. Таким чином, у Примітках до фінансової звітності мають міститись такі дані:

  • опис кожного типу угод з виплатами на основі ІВК, що існували в будь-який момент протягом звітного періоду;

  • кількість і середньозважену вартість виконання опціонів на акції за групами опціонів (що знаходяться в обігу на початок та на кінець періоду, наданих протягом звітного періоду, можливих до виконання на кінець періоду);

  • відносно опціонів на акції, що виконані протягом звітного періоду, зазначається середньозважена вартість акцій на дату виконання.

Окрім того, у фінансовій звітності наводяться дані про визнані за звітний період сукупні витрати, що є наслідком угод на основі ІВК [69]. В національному обліку доволі рідко у звітності в повному обсязі відображається інформація щодо програм, заснованих на ІВК, в найкращому випадку, можна знайти певну інформацію про такі угоди у разі, якщо сторона такої угоди може вважатись пов’язаною стороною. В такому випадку, деяку інформацію можна знайти у примітках до фінансової звітності.

Таким чином, загальний обсяг зареєстрованого капіталу, підтвердженого ІВК відображається у Звіті про фінансовий стан, операції, що здійснювались з ІВК, наприклад, викуп, анулювання, зменшення їх кількості знаходять своє відображення у Звіті про власний капітал. Згідно з сутністю даних інструментів всі доходи та витрати за такими інструментами зачіпають тільки статті капіталу, що унеможливлює їх віднесення до статей доходів та витрат або прибутків і збитків. Стосовно опціонних програм та варантів, у звітності відображення знаходить лише премії за такими інструментами. Наявність договорів за такими програмами може відображатись в примітках до фінансової звітності, що дозволяє зорієнтуватись в програмах стимулювання. В Примітках до фінансової звітності відображається також кількість ІВК, що задіяні в програмах стимулювання, терміни даних угод та певні умови таких договорів. Такий обсяг інформації дозволяє проаналізувати, які програми стимулювання використовує підприємство та яких працівників намагаються мотивувати.


    1. Порядок проведення аудиту інструментів власного капіталу

Методика проведення аудиту ІВК має враховувати те, що дані інструменти використовуються акціонерними товариствами, не залежно від їх розміру. Необхідно також враховувати, що згідно Законом України «Про акціонерні товариства», річна фінансова звітність публічного акціонерного товариства має бути обов’язково перевірена незалежним аудитором [52]. Окрім того, акціонерне товариство має публікувати свою фінансову звітність, завірену аудитором.

Таким чином, незалежний аудит в публічному акціонерному товаристві має проводитись щонайменше раз на рік. В акціонерному товаристві також може існувати служба внутрішнього аудиту, яка буде здійснювати перевірку звітності та правильності здійснення господарських операцій. В такому разі, на підприємстві має існувати наказ про створення даної служби та положення про службу внутрішнього аудиту, яким дана служба буде керуватись.

Розглядаючи аспекти аудиту ІВК, перш за все варто звернути увагу на те, що основними видами ІВК є це цінні папери, що емітуються підприємством, а саме – звичайні акції. Даний процес на території України контролюється Законом України «Про цінні папери та фондову біржу», а також нормативними актами, виданими Національним банком України, Міністерством фінансів України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Метою аудиту цінних паперів є перевірка їх обігу (у тому числі – випуску та використання), зберігання, правильності нарахування дивідендів, а також правильності відображення даних операцій в обліку та звітності.

Власниками акцій можуть бути не тільки юридичні, але і фізичні особи. Варто зазначити, що залежно від виду акцій їх облік ведеться дещо по-різному. Так, у разі, якщо фізична особа бажає стати власником іменних акцій, її звернення має бути зафіксоване у книзі реєстрації акцій, яка ведеться у товаристві. В даній книзі відображаються відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання, а також кількості акцій у кожного з акціонерів.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка