Сумський завод Насосенергомаш



Сторінка1/10
Дата конвертації15.04.2016
Розмір1.46 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України»

Кафедра бухгалтерського обліку та аудиту


ДО ЗАХИСТУ

Завідувач кафедри

д.е.н., професор _________________________

«___»_____________ 20__ р.


ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістр

за спеціальністю 8.03050901 “Облік і аудит”

Організація і методика обліку і аудиту інструментів власного капіталу (на прикладі АТ «Сумський завод «Насосенергомаш»)


Виконав студент 5 курсу, група – МОА-32 ___________ Сапожнікова М.В. «___» ____________20__ р

Керівник дипломної роботи ________________ Серпенінова Ю.С. «___»____________20__ р.

Суми – 2014

РЕФЕРАТ
Дипломна робота містить 112 сторінок, 19 таблиці, 7 рисунків, список використаних джерел із 75 найменувань, 7 додатків.

У зв’язку з динамічним розвитком світових фінансових ринків набувають важливого значення використання фінансових інструментів, у тому числі, інструментів власного капіталу. Вищезазначене обумовлює потребу дослідження методології визнання, обліку, аудиту інструментів власного капіталу та свідчить про актуальність обраної теми дослідження.

Метою дипломної роботи є обґрунтування теоретичних методичних і практичних питань організації обліку і аудиту інструментів власного капіталу, аналіз системи управління охороною праці на АТ «Сумський завод «Насосенергомаш», а також розробки шляхів їх удосконалення.

Об’єктом дослідження є процес організації і методика обліку і аудиту інструментів власного капіталу в АТ «Сумський завод «Насосенергомаш».

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичні аспектів обліку і аудиту інструментів власного капіталу в АТ «Сумський завод «Насосенергомаш».

Дослідження ґрунтуються на застосуванні загальнонаукових та спеціальних методів: індукції, дедукції, аналізу, синтезу, аналогії, порівняння, групування, системного підходу та інших.

За результатами дослідження сформульовані наступні висновки:



  • фінансовий інструмент може вважатись інструментом власного капіталу тільки якщо інструмент не містить контрактного зобов’язання надати грошові кошти або інший фінансовий актив; або обміняти фінансові активи чи фінансові зобов’язання з іншим суб’єктом господарювання на умовах, які є потенційно несприятливими для емітента;

  • операції з використанням інструментів власного капіталу знаходять своє відображення у Звіті про фінансовий стан та у Звіті про власний капітал;

  • аудит інструментів власного капіталу проводиться в розрізі аудиту власного капіталу та передбачає контроль за відповідністю чинному законодавству та наявності первинних документів, що засвідчують операції з інструментами власного капіталу;

  • умови організації охорони праці на АТ «Сумський завод «Насосенергомаш» відповідають законодавству з питань охорони праці та свідчать про ефективне функціонування служби охорони праці.

У результаті проведеного дослідження запропоновано:

  • впровадити у використання методологію визначення вартості опціону;

  • використовувати запропонований алгоритм визначення справедливої вартості інструментів власного капіталу;

  • розробити додаток до облікової політики, що стосується обліку інструментів власного капіталу та внести до фінансової звітності підприємства вписувані рядки, що стосуються операцій з даними інструментами;

  • використовувати алгоритм аудиту та тест внутрішнього контролю інструментів власного капіталу.

Результати дослідження були апробовані шляхом публікації статті «Стимулювання працівників інструментами власного капіталу: сутність та порядок відображення в обліку» у фаховому виданні Вісник Запорізького національного університету №1(21), 2014; публікації тез «Особливості обліку варантів на акції як інструментів власного капіталу» у збірнику матеріалів Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції 2014 рік, м. Донецьк; впровадженням в практичну діяльність підприємства окремих положень дипломної роботи (довідка про впровадження № 329 від 30.05.2014р.)

Ключові слова: фінансові інструменти, інструменти власного капіталу, акції, опціони, варанти.


ЗМІСТ


ВСТУП………………………………………………………………………..

9

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОБЛІКУ І АУДИТУ ІНСТРУМЕНТІВ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ……………………

11

1.1 Економічна сутність інструментів власного капіталу та програм стимулювання, заснованих на них……………………....

11

1.2 Характеристика видів інструментів власного капіталу………

19

1.3 Методика розкриття інформації про операції з інструментами власного капіталу у фінансовій звітності………..

26

1.4 Порядок проведення аудиту інструментів власного капіталу.

29

РОЗДІЛ 2. ОБЛІК І АУДИТ ОПЕРАЦІЙ З ІНСТРУМЕНТАМИ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ НА ПІДПРИЄМСТВІ…………………………..

35

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства…...

35

2.2 Порядок відображення в обліку операцій з інструментами власного капіталу…………………………………………………...

45

2.3 Особливості відображення інструментів власного капіталу у фінансовій звітності на підприємстві……………………………...

51

2.4 Порядок проведення аудиту інструментів власного капіталу на підприємстві……………………………………………………..

58

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ І АУДИТУ ІНСТРУМЕНТІВ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ……………………………….

64

3.1 Шляхи удосконалення облікових аспектів використання опціонів……………………………………………………………...

64

3.2 Концепція справедливої вартості при оцінці інструментів власного капіталу…………………………………………………...

69

3.3 Шляхи удосконалення розкриття інформації про інструменти власного капіталу у фінансовій звітності на підприємстві………………………………………………………...

73

3.4 Рекомендації щодо організації аудиту інструментів власного капіталу……………………………………………………………...



79


РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ У АТ «СУМСЬКИЙ ЗАВОД «НАСОСЕНЕРГОМАШ»…..

84

4.1 Система управління охороною праці на підприємстві……….

84

4.2 Аналіз небезпечних і шкідливих факторів умов праці на підприємстві………………………………………………………...

90

4.3 Безпека в надзвичайних ситуаціях на досліджуваному об’єкті………………………………………………………………..

94

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….

99

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………

103

ДОДАТКИ……………………………………………………………………

113

ВСТУП
Розвиток і зміна світових фінансових ринків спричинили активне використання фінансових інструментів, у тому числі, інструментів власного капіталу. Фінансові інструменти виконують низку функцій у системі суспільного виробництва. Вони є регулятором, що відображає дію закону вартості і динаміки норми прибутку в різних галузях виробництва. Фінансові інструменти забезпечують надходження капіталу з одних галузей в інші, а також мобілізують грошові кошти інвесторів. Таким чином, значну частку активів та зобов’язань провідних компаній, фінансових інститутів та банків складають саме фінансові інструменти.

Інструменти власного капіталу є фінансовим інструментом, але у вітчизняному законодавстві цій категорії приділяється порівняно небагато уваги. Власний капітал є основою створення та розвитку підприємства будь-якої форми власності і є одним з найважливіших факторів економічної діяльності фірми. Структура і ефективність використання власного капіталу підприємства безпосередньо впливають на формування добробуту його власників, тому дослідження обліку та аудиту інструментів власного капіталу є дуже актуальною темою.

Проблеми організації обліку і аудиту інструментів власного капіталу знайшли відображення в працях вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, таких як: Голов С. Ф., Грачова Р., Далькевич А. П., Костюченко В. М., Логінов А. А., Пайк Р., Редвін Б., Сапронова Ю. С., Уард М. та інші. Проте низка проблем організації обліку та аудиту інструментів власного капіталу потребують подальших досліджень та наукових розробок.

Метою дипломної роботи є обґрунтування теоретичних, методичних і практичних питань організації обліку і аудиту інструментів власного капіталу, а також розробки шляхів їх удосконалення.

Важливим у даній роботі є також дослідження організаційно-правових засад діяльності служби з охорони праці, аналіз санітарно-гігієнічних умов та визначення заходів з для забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях на досліджуваному підприємстві.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні задачі:


  • дослідити економічну сутність інструментів власного капіталу та програм стимулювання, які засновуються на них;

  • розглянути характеристику видів інструментів власного капіталу;

  • визначити порядок проведення аудиту інструментів власного капіталу та порядок їх відображення у звітності;

  • провести аналіз фінансового стану підприємства;

  • дослідити порядок відображення в обліку операцій з інструментами власного капіталу, шляхи їх відображення у звітності та порядок проведення аудиту;

  • дослідити стан охорони праці на підприємстві;

  • запропонувати напрямки удосконалення обліку і аудиту інструментів власного капіталу.

Об’єктом дослідження є процес організації і методика обліку і аудиту інструментів власного капіталу в АТ «Сумський завод «Насосенергомаш».

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичні аспектів обліку і аудиту інструментів власного капіталу.

Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціальні методи: діалектичний, логічний, синтезу, аналізу, порівняння.

Інформаційною базою для написання роботи стали законодавчі та нормативні акти, що регламентують облік і аудит інструментів власного капіталу. Фактологічною основою проведеного дослідження є розробки науковців, періодичні статті з проблем бухгалтерського обліку і аудиту інструментів власного капіталу, матеріали досліджуваного підприємства.


РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОБЛІКУ І АУДИТУ ІНСТРУМЕНТІВ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ


    1. Економічна сутність інструментів власного капіталу та програм стимулювання, заснованих на них

Облікові аспекти фінансових інструментів, особливості їх оцінки та регулювання визначають міжнародні та національні стандарти бухгалтерського обліку. Серед національних – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» (далі – П(С)БО 13) [55], що зорієнтований на методологічні засади відображення фінансових інструментів в обліку і звітності. Відображення у фінансовій звітності фінансових інструментів регламентує також Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» [54]. В міжнародному обліку фінансовим інструментам, в тому числі і інструментам власного капіталу (далі – ІВК) приділяється більше уваги. Так, існують Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 32 «Фінансові інструменти: подання» (далі – МСБО 32) [39]. Міжнародний стандарт фінансової звітності 9 «Фінансові інструменти» (далі – МСФЗ 9), [41] та 7 «Фінансові інструменти: розкриття» (далі - МСФЗ 7) [42].

Термін «Інструмент власного капіталу» згідно з МСБО 32 та П(С)БО 13 має спільне визначення, а саме – це будь-який контракт, який засвідчує залишкову частку в активах суб’єкта господарювання після вирахування всіх його зобов’язань [55, 39].

Вважається, що ІВК охоплює частки (або їх частину) у статутному капіталі товариства (або порівнювану частку учасника товариства). Даний термін також включає опціони на акції та будь-які інші фінансові інструменти, що можуть бути конвертовані в акції (наприклад, конвертовані боргові зобов’язання [5, 26].

ІВК є свідченням володіння частиною компанії, що підтверджується акціями або сертифікатами на акції в обсязі статутного капіталу [2, 3].

Поняттям протилежним до ІВК є фінансове зобов’язання, про що свідчать основні відмінності в умовах визнання даних інструментів, основні з яких відображені в додатку А.

Особливістю ІВК є те, що вони не породжують зобов’язання емітента виплачувати грошові кошти або передавати їх власникам інші фінансові активи. Розподілом прибутку підприємства, який складає капітал організації, є виплата дивідендів. Такий розподіл та виплати не вважаються для емітента обов’язковими.

Традиційно обліковці при визнанні фінансових інструментів спирались на юридичну форму угоди – якщо це був сертифікат на акції, то інструмент визнавався як капітал. У разі, якщо розглядався борговий контракт або угода, інструмент обліковувався як зобов’язання. Дане правило працювало до тих пір, поки капітал та зобов’язання відповідали очікуванням, що:



  • заборгованість утримувалась до визначеного строку та за нею виплачувались процентні платежі;

  • капітал вважався залишковою часткою в чистих активах з правом тільки на оголошення дивідендів та не гарантоване повернення капіталу.

Проблемою стало те, що існував перелік фінансових інструментів, що не відповідали даним критеріям. До таких інструментів можна віднести:

  • доходні облігації – облігації, проценти за якими виплачуються тільки у разі отримання корпорацією певного обсягу прибутку або грошового потоку за рік. Виплачувані проценти залежать від обсягу прибутку і не є фіксованими;

  • привілейовані акції, що підлягають викупу – дані інструменти мають бути викуплені корпорацією за гроші, тому даний інструмент розглядається як зобов’язання;

  • конвертовані боргові зобов’язання – інструменти, які компанія випускає, маючи сподівання на те, що даний інструмент буде конвертовано до настання строку погашення, але контролювати момент конвертації компанія не може. Інвестори ж здійснюватимуть конвертацію тільки в тому випадку, якщо акції подорожчають. Таким чином, компанія може уникнути необхідності погашення основного боргу, але існує імовірність того, що компанії доведеться сплатити борг, якщо ціни на акції не стануть гнучкими. Отже, даний інструмент важко віднести до капіталу чи зобов’язання [1].

Існують такі види інструментів, що доволі складно віднести суворо до капіталу або до зобов’язання, саме тому існують певні критерії щодо визначення сутності фінансового інструменту.

Класифікація фінансового інструмента на актив, зобов’язання чи ІВК, згідно з МСБО 32, має відбуватись при первісному визнанні згідно із сутністю контрактного зобов’язання та відповідно до визначень фінансових активів, зобов’язань та ІВК. При цьому, ухвалене рішення не повинно змінюватись у подальшому [39].

Основними вимогами при визнанні ІВК, згідно з міжнародними стандартами, визначаються [39]:

а) не містити контрактного зобов’язання надати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому суб’єктові господарювання, або обміняти фінансові активи чи фінансові зобов’язання з іншим суб’єктом господарювання на умовах, які є потенційно несприятливими для емітента;

б) якщо інструмент погашатиметься або може бути погашеним власними інструментами капіталу емітента, такий інструмент:


  1. є непохідним інструментом, який не містить контрактного зобов’язання емітента надавати змінну кількість власних інструментів капіталу;

  2. є похідним інструментом, який погашатиметься емітентом шляхом обміну фіксованої суми грошових коштів або іншого фінансового активу на фіксовану кількість його власних інструментів капіталу. З цією метою права, опціони або варанти на придбання фіксованої кількості власних інструментів капіталу суб’єкта господарювання за фіксовану суму будь-якої валюти є ІВК, якщо суб’єкт господарювання пропонує такі права, опціони або варанти пропорційно для всіх його існуючих власників того ж класу, що і його власні непохідні ІВК.

Необхідно також зазначити, що існує суттєва відмінність між ІВК та зобов’язаннями: усі виплати, відсотки, дивіденди, прибутки або збитки від фінансових зобов’язань у фінансовій звітності відображаються на рахунках прибутків та збитків. Усі доходи за ІВК, що розподіляються на користь їх власників зменшують рахунки капіталу. Фінансове зобов’язання виникає тільки після прийняття рішення про виплату дивідендів, чи здійснення інших виплат, у визначеному обсязі грошових коштів чи інших фінансових активів. Якщо сума дивідендів не підлягає виплаті, а, наприклад, рефінансується в знов емітовані акції, то вона не може бути класифікована як фінансове зобов’язання [29, 47].

Ще однією суттєвою відмінністю між ІВК та зобов’язанням є те, що ІВК оцінюється з моменту видачі і не потребує подальшої переоцінки, якщо даний інструмент не буде змінюватись. Зобов’язання ж має бути оцінене за справедливою вартістю на момент укладення угоди, а потім переоцінюватись в кінці кожного звітного періоду з відображенням інформації про переоцінку у фінансовій звітності [9].

Окрім того, варто зазначити, що в міжнародній практиці зустрічаються винятки. До таких винятків відносять ситуації, коли інструмент загалом відповідає визначенню фінансового зобов’язання, але його класифікують як ІВК. Для таких випадків інструмент має відповідати вимогам, що наведені в додатку Б.

З метою спрощення процедури віднесення фінансового інструменту до ІВК чи фінансових зобов’язань, можна керуватись алгоритмом, який представлено в додатку В. Даний алгоритм являє собою ієрархією питань, відповідаючи на які можна полегшити процедуру визнання фінансових інструментів [72, 15].

Важливим також при визнанні ІВК є застосування принципу «фіксована кількість на фіксовану кількість», відповідно до якого договір може бути класифікованим як ІВК тільки в тому разі, якщо при обміні фінансового активу на ІВК сума фінансових активів та кількість ІВК є фіксованими. У разі, якщо ця умова не виконується, виникатиме фінансове зобов’язання. Якщо сума угоди фіксована, але виражена у валюті, відмінній від функціональної валюти підприємства – емітента, то в цьому разі сума не є фіксованою з метою класифікації фінансового інструмента [44, 14].

Прикладами ІВК є звичайні акції без права дострокового погашення, деякі інструменти, які створюють для суб’єкта господарювання зобов’язання надати іншій стороні пропорційну частку чистих активів суб’єкта господарювання тільки при ліквідації, певні типи привілейованих акцій, а також варанти або продані опціони «кол», які дозволяють утримувачеві передплатити або придбати фіксовану кількість звичайних акцій без права дострокового погашення в суб’єкта господарювання-емітента за фіксовану суму грошових коштів чи інший фінансовий актив. Зобов’язання суб’єкта господарювання випустити чи придбати фіксовану кількість власних інструментів капіталу в обмін на грошові кошти чи інший фінансовий актив є ІВК суб’єкта господарювання. Емітент звичайних акцій без права дострокового погашення бере зобов’язання, коли він офіційно планує здійснити виплати і стає юридично зобов’язаним зробити це для акціонерів. Це може відбуватися після оголошення дивідендів або коли суб’єкт господарювання ліквідується і будь-які активи, що залишаються після виконання зобов’язань, стають такими, що підлягають виплаті акціонерам [39].

Як ІВК класифікують також похідні контракти, результатом яких є лише передача фіксованої суми коштів або інших фінансових активів в обмін на фіксовану кількість ІВК підприємства. Усі інші похідні інструменти власного капіталу розглядають як похідні [20] .

В МСБО в основі розділу капіталу і зобов’язань є наявність чи відсутність зобов’язання організації здійснити викуп фінансового інструмента у утримувача. Крім цього, класифікація інструмента у вигляді капіталу чи зобов’язання визначає порядок розгляду розподілу за цим інструментом як дивіденди чи як відсоткові витрати. Якщо інструмент класифікується як зобов’язання, платежі купона, а також амортизація дисконтів (премій) за даним інструментом повинні розглядатись у вигляді фінансових витрат для цілей представлення у звітності про сукупний дохід. Якщо інструмент класифіковано як елемент капіталу, платежі, які ще не набули статусу обов’язкових, відображаються у складі нерозподіленого прибутку, тому враховуються безпосередньо у розділі «Власний капітал» [11].

Зважаючи на те, що найбільш поширеним видом ІВК є акції та опціони на акції варто звернути увагу на програми стимулювання топ-менеджменту, які ґрунтуються на даних інструментах і набули значного поширення в країнах Європи.

Облік таких програм та виплат на основі акцій регулюються Міжнародним стандартом фінансової звітності 2 «Платіж на основі акцій» [49]. В даному стандарті зазначено, що угоди з використанням ІВК можуть укладатись з управлінським персоналом вищої ланки, консультантами, залученими юристами, впроваджувачами інформаційних технологій тощо. У разі укладання угоди з такими особами окрім виплати грошовими коштами, їм надається право на придбання акцій емітента в майбутньому. В такому разі, дані особи стають зацікавленими в тому, щоб вартість акцій зростала, таким чином, вони намагаються надавати якісні послуги, які будуть впливати на розвиток компанії та зростання показників її діяльності [28].

Програми стимулювання мають ряд переваг, які включають можливість утримання ключових працівників, попередження розмивання власності та окупність таких програм за рахунок доходів, що виникають в результаті підвищення вартості пакету акцій [31].

Загалом, в міжнародній практиці виділяють програми стимулювання на основі акцій та на основі опціонів на акції. Класифікацію програм стимулювання працівників на основі ІВК наведено на рисунку 1.1.

Винагороди на основі акцій

Преміювання акціями

Преміювання опціонами

Опціони на купівлю акцій



  • опціони з прив’язкою до бізнес показників

  • опціони без прив’язки до бізнес показників

Грошовий еквівалент

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка