Сучасна практика підготовки баяністів



Скачати 130.37 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір130.37 Kb.

Юрій Дяченко




СУЧАСНА ПРАКТИКА ПІДГОТОВКИ БАЯНІСТІВ


(ПОЛЬСЬКИЙ ДОСВІД)
Сучасні тенденції розвитку світового баянного мистецтва та процес становлення інструмента на концертній академічній естраді вимагають нових системних підходів при вихованні сучасних виконавців, поява та упішна апробація яких обумовлюють актуальність методологічних питань баянної педагогіки. Мета дослідження полягає у систематизації методико-виховних складових польського баянного виконавства на основі власного досвіду здобутого за час стажування при Варшавському музичному університеті ім. Ф. Шопена, виявлення схожих рис та відмінностей у методиці виховання українських та польських баяністів.

Питанням виконавської майстерності приділяється останнім часом надзвичайно велика увага в музичній педагогіці, естетиці виконавського мистецтва. Формування виконавської майстерності – складний багатоплощинний процес, розвиток якого висуває необхідність постановки в центр дослідницької уваги поняття “майстерність”, що складає ядро, систематизуючу основу виконавської діяльності та виступає вихідною передумовою джерела формування виконавця як художньої індивідуальності. Майстерність уподібнюється з вправністю, мистецтвом, ознакою яких є досконала творча обізнаність індивідуума про предмет діяльності, що характеризується неповторністю, індивідуальністю, унікальністю уміння майстра, оригінальністю вирішення творчих завдань. Знання, уміння, навички у процесі становлення професійної майстерності доповнюється волею, наполегливістю, на яких проростає працелюбність як найвище виявлення людського в людині. Виключно на цьому ґрунті міцніє і розвивається майстерність, в якій природно зливаються праця як необхідність, і праця як гра фізичних та інтелектуальних сил особистості. Майстерність набувається виконавцем в процесі діяльності, виступає як властивість до суб'єктивного усвідомлення образу об'єктивної дійсності, що зумовлює творче перетворення установлених стереотипів. Завдяки цьому феномен майстерності виявляється не в імітуванні способів діяльності, а в творчому й оригінальному їх розвитку.

У вітчизняній баянній педагогіці одним з перших виконавську майстерність як теорію формування виокремив і конкретизував М. Давидов. «Виконавська майстерність – це вільне володіння інструментом і собою, що забезпечує інтонаційно-смислове, інтерпретоване, одухотворене, емоційно яскраве, артистичне, співтворче втілення музичного твору в реальному звучанні» [1].

Різниця у розумінні виконавської майстерності та особливостей її формування в роботі М. Давидова характеризується широтою охоплення досліджуваних питань. Зокрема, це сфера взаємодії "художнього" і "технічного" у виконавському мистецтві, вивчення творчих можливостей ігрового апарату, завдяки яким фізична дія піднімається до рівня активного учасника формування інтонаційно-змістовної верстви музичної інтерпретації; сфера взаємодії музиканта та інструмента, яка через мністичні та фізичні дії породжує засоби виразності і є однією з дійових "осіб" у формуванні емоційно-змістовної сторони музичного образу. Виявлено закономірності становлення, функціонування і вдосконалення внутрішньої структури музично-ігрових рухів; орієнтація процесу виховання музиканта на уявлення про культуру мелодичного (музичного) інтонування як системи широко детермінованих особистісних якостей і їх зв'язків; динаміка мікроструктурного інтонування як першооснова виконавської майстерності, ключ до емоційного виховання виконавця; вдосконалення тембрового слуху на основі використання темброво-акустичних особливостей інструменту [1].

Розвиваючи існуючі положення стосовно виконавської майстерності та специфіки її формування в галузі фахової підготовки, вважаємо, що виконавська майстерність – це характеристика високого рівня виконавської діяльності музиканта, що передбачає здатність до глибокого осягнення змісту музики, виявлення власного ставлення до її художніх образів, технічно досконалого та артистичного втілення музичного твору в реальному звучанні. Виконавська майстерність як результат справжньої творчості передбачає уміння створити цікаву, неповторну, виключно індивідуальну інтерпретацію1 музичного твору.

Такі принципи формування та розвитку виконавської майстерності баяністів є базовими критеріями у сучасній вітчизняній баянній педагогіці.

Сучасна європейська практика підготовки баяністів спирається на більш глибоку академізацію інструмента. Поєднання тембру баяна з класичними академічними інструментами (роялем, скрипкою, віолончеллю, флейтою, кларнетом, гобоєм) надає виконуваним творам свіжості звучання, що в свою чергу приваблює увагу та творчу зацікавленість сучасних композиторів. Створення нових творів для таких ансамблів та для баяна соло вносить свої корективи в методичні розробки при вихованні музикантів та спонукає митців до нових наукових розвідок.

Курс стажування при Варшавському музичному університеті ім. Ф. Шопена дозволяє зробити комплексні висновки щодо сучасного етапу розвитку польської баянної педагогіки.

Слід зазначити, що сучасний розвиток полоського баянного виконавства значною мірою підпорядкований розширенню тембрової та фактурної палітри інструмента. Сонорність, як один з головних пріоритетів художнього замислу сучасних творів для баяна, майстерно втілюється в життя виконавцями, а сучасна конструктивна модель баяна надає можливість виконання багатошарової поліфонічної фактури. Поява багатьох нових творів в сучасному виконавському репертуарі свідчить про інтенсивний розвиток польського баянного мистецтва вцілому. Серед сучасних композиторів, приділяючих значної творчої уваги баяну, слід відзничити наступних: Тадеуш Котук (Tadeusz Kotuk), Мачей Зєліньскі (Maciej Zieliński), Гражина Пацьорек (Grażyna Paciorek), Вєслав Ченчала (Wiesław Cienciała), Анжей Туховскі (Andrzej Tuchowski), Артур Жуховскі (Artur Żuchowski). Їх внесок, в сучасний виток розвитку баянного мистецтва, характеризується розширенням звуко-виразної палітри інструмента, появи новітніх прийомів звукоутворення на баяні, що виводить сучасний етап розвитку виконавства на якісно новий рівень. Нетемпероване гліссандо звуків інструмента, складні поєднання міхових та пальцьових штрихів привносять ще більшу різноманітність до сучасних засобів музичної виразності в баянному мистецтві. Плідна співпраця з видатними польськими виконавцями надає можливість максимально розкрити художньо-технічні можливості інструмента.

У сучасних умовах творчість композитора і виконавське мистецтво – два відносно самостійних види художньої діяльності. Завдання композитора – створити художню цінність, а виконавця – відтворення результатів його творчості. Музична мова композитора виражається матеріальними засобами: нотами, паузами, динамічними та іншими знаками. Користуючись ними, композитор “передає” в творі весь світ свого уявлення, своїх переживань. Обов'язок виконавця в тому, щоб віднайти в цих матеріальних даних духовну сутність твору і передати її слухачам.

Значної зміни набуває формування умінь художньої інтерпретації, що спирається на цілісне усвідомлення змісту твору, опанування його драматургії, самостійне виконання музичної концепції. Плідність і перспективність теорії музичного виконавства забезпечується її послідовною опорою на філософсько-асоціативні принципи інтерпретації музичного твору. Поняття “схоластика” на сучасному етапі змінюється методичними принципами, пов’язаними з розвиненням індивідуальних навичок учня.

Новітнім принципам тембрових сполук у поєднанні з суто баянними прийомами звукоутворення приділено значної уваги сучасної баянної педагогіки. Такі принципи широко застосовуються в педагогічній діяльності професорів Варшавського музичного університету ім. Ф. Шопена Єжи Юрка (Jerzy Jurkа) та Клаудіуша Барана (Kłaudiusza Barana), учням яких притаманне інтонаційно виразне, асоціативно-зображальне та експресивне виконання музичних творів [4].

Розглянувши детально принципи виховання баяністів на кафедрі акордеона Варшавського музичного університету ім. Ф. Шопена слід відзначити їх схожість з пострадянською школою баянного виконавства. Поясненням цього процесу слід вважати наступний факт. Один з засновників варшавської баянної школи, декан інструменгтального факультету, професор Єжи Юрек в 1972 році проходив курс стажування гри на акордеоні при Державному музично-педагогічному інституті ім. Гнєсіних (Москва), та Консерваторії ім. М. Римського-Корсакова (Ленінград). Осягнувши основні педагогічні принципи одних з кращіх радянських баянних шкіл професор Є. Юрек втілив їх у власній педагогічній практиці. Серед таких слід виділити: точність музичного інтонування, широку артикуляційну палітру інструмента, формотворчу послідовність музичного матеріалу, цілісність музичних творів. Проте основним критеріем педагогічної мети є максимальне розкриття та вдосконалення індивідуальних художньо-виконавських навичок кожного з учнів. Кожна з лекцій несе в собі нові художньо-виконавські завдання.

З досвіду лекцій професора Є. Юрка перш за все необхідно звернути увагу на самі музичні твори, які включаються у процес навчання. Так, вони повинні відповідати наступним критеріям:



  • компактність викладу змісту;

  • наявність смислу, який має духовну цінність і актуальність для розвитку особистості студента;

  • художня цінність музичного тексту;

  • яскравість та доступність образу;

  • адекватність культурних традицій, закарбованих у тексті, і духовного світу, культурної підготовки студентів;

  • співзвучність закарбованого у тексті життєвого матеріалу з потребами студентів.

Робота починається з ознайомлення студентів з такими поняттями, як «текст», «образ», «граматична інтерпретація», що підготує студентів до постановки цілі, якої необхідно досягти. Даний етап включає ознайомлення з текстом на основі антиципації, тобто інтуїтивного «схоплення», «передчуття», «початкового розуміння» цілого і винесення судження. Антиципація здійснюється завдяки програванню тексту на інструменті, чи мисленнєвого прочитання та уявлення змісту твору. Слід застерегти, що слухання твору в записі сприяє традиційній трактовці твору, копіюванню, отриманню знань у готовому вигляді.

При ознайомленні студент також повинен звернутися до аналізу структури твору, що дозволить проникнути у внутрішній зміст, віднайти музично-слухові уявлення (музичний образ). Слід зазначити, що головним структурним елементом музичного твору є мелодія, як осередок інтонаційного змісту тексту, яка здатна втілювати думки, відіграє важливу роль у визначенні його характеру. До інших основних елементів відносяться ті, зміна яких кардинально змінює мелодію, це: метроритм, темп, лад. До допоміжних відносяться інші засоби музичної виразності тексту, які збагачують музично-слухові уявлення: гармонія, динаміка, склад, фактура та інші.

При створенні музично-художнього образу частин і цілого студенти повинні спиратися на роботу уявлення та абстрактно-логічне мислення.

Цікавою є трактовка та інтерпретація Є. Юрком класичних творів в перекладенні для баяна. Базуючись на оригінальне відтворення музичного матеріалу наставник пропонує оптимальні артикуляційні та звуко-виражальні прийоми при виконанні твору на баяні. Використання регістрів багатотембрового готово-виборного інструмента привносить нові барви та імітацію оркестральності при виконнані оркестрових творів в перекладені для баяна.

Засобом вираження художнього образу музичного твору є фразування. Саме воно синтезує виражальні засоби – динаміку, агогіку, тембр, штрихи тощо; включає засоби звукоутворення – туше, міх. Викривлення природності фразування завдає шкоди змісту твору, спотворює його. Фразування є завжди індивідуальним, оскільки здійснення всіх цих засобів складає індивідуальну манеру виконавця. Досягнення виразності виконання, відтворення художнього змісту музичного твору неможливе без опанування специфіки звукоутворення на інструменті – саме таких засад дотримується професор Є. Юрек.

Значної уваги, в педагогічній діяльності Є. Юрка, приділяється лірико-кантиленним творам. Як відомо баян, завдяки своєму принципу звукоутворення, є інструментом здатним на відтворення широкого спектру артикуляційно-штрихових та динамічних барв. Проте однією з розповсюджених помилок сучасних молодих виконавців є обмеженість у використанні всієї артикуляційно-штрихової різноманітності інструмента. Використання найразноманітнішої артикуляційної, штрихової палітри у поєднанні з різними видами туше та специфічно баянних прийомів звукоутворення дають можливість виконавцю значною мірою збагатити та розширити художній зміст кантиленних творів. Акцентування, як один з прийомів яскравого художнього відтворення композиторського задуму, є приоритетним завданням яскравості та образності виконуваного музичного матеріалу кожного з учнів митця.

Робота над мелодією – головний фактор формування художньої техніки баяніста. Поняття інтонування включає вимову окремих звуків, інтонацій, фраз, речень, а також цілісне охоплення музичного твору. Лише в процесі живого, натхненного інтонування мелодії, коли виконавські засоби сфокусовані на конкретному розгортанні музичної думки, формується такий психомоторний комплекс, який ми називаємо художньою технікою в широкому розумінні. Майстерність баяніста визначається рівнем культури інтонування. Вивчаючи ту чи іншу п'єсу, виконавець повинен аналізувати будову мелодії, а також гармонію, фактуру, форму з метою добору й застосування технічних прийомів, які б відповідали внутрішній суті музики. Роботу над виразним відтворенням мелодії слід вважати головним чинником формування мистецької майстерності баяніста. При роботі над музичним твором увага Є. Юрка максимально приділена ладотональним і гармонічним засобам виразності.

Важливою ознакою виконавського стилю є те, що в будь-якому трактуванні виконавець завжди передбачає єдність і цілісність. Саме такий погляд, в педагогічній діяльності, є переважним, оскільки виконання у стилі завжди народжує почуття естетичної гармонії та насолоди. Заснований на осягненні смислу окремого музичного твору в контексті творчості композитора, а також художніх явищ певної епохи, твір стає важливим засобом, що розвиває особистість студента і підвищує його мистецьку ерудицію. У процесі розуміння народжується новий феномен – внутрішній образ стилю, який, концентруючись у свідомості, утворює особистісний погляд.

Виконавська орієнтація на стиль композитора як концентроване вираження його художньої індивідуальності дозволяє в умовах банного навчання глибоко проникати в задум твору та знаходити відповідні засоби виразності. При цьому стиль, окреслюючи права й можливості виконавця, виховує почуття відповідальності перед композитором, слухачем, перед своєю професійністю. Особливої значущості це питання набуває в умовах підготовки фахівців на рівні вищого навчального закладу, оскільки їх професійний статус передбачає не тільки власне володіння музичним інструментом на високому професійному рівні, а й формування відповідних умінь майбутніх викладачів.

Приділяючи значну увагу концертній емоційно-психологічній стійкості своїх учнів, митцем впроваджена практика щотижневого прослуховування концертних програм студентів кафедри акордеона Варшавського музичного університету ім. Ф. Шопена. Сутність таких заходів пояснюється звичайним отриманням систематичної концертної практики, необхідої для молодих виконавців. Беспосердніми слухачами таких прослуховувань є студенти та професори кафедри акордеона, які вступають в оговоряння артистичного та виконавського аспектів інтерпретації молодих виконавців по закінченню кожного з імпровізованих «концертів».

Значного розповсюдження набувають науково-методичні курси та симпозіуми для молодих виконавців та викладачів. Такі заходи щорічно з 1992 року проходять містах Варшава, Ментне, Бялисток, Ольштин (Польща). На курсах музичної інтерпретації поруч з молодими виконавцями беруть участь відомі митці та викладачі.

Розвинена сучасна конкурсно-фестивальна діяльність значною мірою впливає на розвиток польського баянного виконавства. Міжнародні зв’язки в сфері концертної та наукової діяльності вигідно доповнюють та трансформують польське баянне виконавство. Молоді баяністи збагачують свій виконавський потенціал новітніми тенденціями світового баянного музикування. Все більше уваги викладачі приділяють самостійному охопленню учнем концепцій інтерпретації та втіленню власних філософсько-зображальних ідей виконуваних творів.

Доказом прогресивності та вигідності сучасного виховного процесу є широке визнання молодих польських баяністів на світовій концертній естраді та перемогами на самих складних міжнародних конкурсах виконавців.

Висновки. Сучасний етап розвитку баянного мистецтва є унікальним явищем світової музичної культури. Плідна співпраця виконавців та композиторів, поява в творчості останніх нових жанрів та стилів, нові камерно-інструментальні ансамблеві склади за участі баяна якісно впливають на стан академічного баянного виконавства, а процес професійного виховання сучасних баяністів значною мірою будується на впровадженні в практику таких новітніх тенденцій у мистецькому русі.

Виокремлення М. Давидовим теоретичних основ формування виконавської майстерності баяніста стало значним науковим досвідом українського баянного мистецтва та узагальненням основних складових вітчизняної баянної школи. Такими, насамперед, є:



  • орієнтація процесу виховання музиканта на уявлення про культуру мелодичного (музичного) інтонування;

  • динаміка мікроструктурного інтонування як першооснова виконавської майстерності;

  • вдосконалення тембрового слуху на основі використання темброво-акустичних особливостей інструменту;

  • глибоке осягнення змісту музики;

  • виявлення власного ставлення до художніх образів музики.

Сутнісною характеристикою виконавської майстерності польського баянного мистецтва виступають художньо-інтерпретаційні уміння виконавця, що відображають рівень його образного сприймання, культури почуттів, естетичних ідеалів і смаку, творчих здібностей. Деталізуючи, відмітимо, що польська баянна школа спрямована на:

  • точність музичного інтонування;

  • використання широї артикуляційної палітри інструмента;

  • концертну яскравість музичного виконання;

  • оволодіння формотворчими якостями музичного матеріалу;

  • цілісність музичної інтерпретації;

  • формування психоемоційної стійкості молодих виконавців.

Розвиток особистісних емоційно-виражальних якостей учня, культури музичного інтонування при вихованні молодих баяністів властиві як українській так і польській баянним школам.

Проте кожна з них має свої відмінності. Так, українській баянній школі властиві деталізація мікро- та макроструктурної складових інтонування, глибоке осягнення образності музичного матеріалу; польська ж вирізняється широкою різноманітністю артикуляційних сполук, яскравісттю викладення музичного матеріалу, значною увагою до сучасному оригінального репертуару.



Таким чином, можемо констатувати значну схожість рис української та польської баянних шкіл, проте маючи свої відмінності кожна з них займає своє гідне місце в світовій музичній культурі.
Список використаних джерел


  1. Давидов М. А. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста : навч. посібник / М. А. Давидов. — К. : Муз. Україна, 1997. — 240 с..

  2. Puchnowski Wl. L. Pięćdziesiąt lat profesjonalnego kształcenia w grze na akordeonie w polskim szkolnictwie muzycznym: zarys osiagnięć / Włodzimierz Lech Puchnowski. — Warszawa, 2009. — 23 c.

1 В музикознавстві термін “інтерпретація” у всіх своїх відтінках визначається як художнє тлумачення музичного твору в процесі його виконання, а, зокрема, як: активний творчий процес, в якому воля композитора повинна стати власною волею інтерпретатора; виконавська або авторська концепція стосовно таких виражальних засобів як темп, динаміка, артикуляція, фразування, акцентування; процес, що є похідним від двох факторів (виконавець як суб'єкт та об'єктивні умови: музичні інструменти, зміни основних тенденцій виконавського мистецтва, традиційні форми суспільного музикування) і визначає кінцевий результат – створення виконавського тлумачення, яке втілюється в ряді конкретних одноразових виконань.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка