Степовий нвк витоки перукарського мистецтва



Скачати 63.38 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір63.38 Kb.
Степовий НВК


Витоки перукарського мистецтва


Підготувала учениця 7 класу:

Василенко Ганна

2012-2013

Витоки перукарського мистецтва беруть свій початок з глибокої стародавності. Відомо, що вже за 2-3 тисячі років до нової ери нашим предкам було властиво прикрашати свою зовнішність зачісками. Проходили століття, поступово людина вносила в створювані нею предмети, у тому числі в зачіску, свої уявлення про красу, що відбивають і її індивідуальний смак, і загальний естетичний ідеал, властивий конкретній епосі. Але одяг і зачіска являються також явищами утилітарними й соціальними. У різних народів сформувався свій стиль і певні традиції, пов'язані із природними умовами країни й положенням людини в суспільстві.

Вивчення історії перукарського мистецтва має не тільки пізнавальний інтерес, але й практичну цінність, тому що деякі деталі можна використати й у цей час.

Цікаву форму зачісок створили в Древньому Єгипті. Для її виконання були потрібні послуги спеціально навчених рабів. Єгиптяни фарбували волосся хною, прикрашали зачіски декоративними елементами.

Модним кольором волосся у Древній Греції вважався білявий. Грецькі жінки носили довге волосся й знали кілька типів зачісок, але класичною зачіскою можна вважати так званий грецький вузол - коримбос.

Дуже різноманітні й складні були зачіски римських патриціанок. У деякі періоди носили гладко причесане волосся, розділене на прямий проділ: іноді завивали волосся в довгі локони, іноді носили "грецькі" зачіски, - але істинно римськими були високі зачіски з локонів, укріплених на каркасі. Модним вважалося біляве й русяве волосся.

Історія культури феодального суспільства ділиться на два основних періоди: раннє (ІX-XІІ століття) і пізніше середньовіччя (XІІІ-XV століття). Величезну роль у житті людей починає відігравати церква, тому й розвиток перукарського мистецтва залежав від регламентації церкви.

В XІ столітті дівчата носили або довгі коси, або розпущене волосся, підхоплене навколо голови обручем, а заміжні жінки приховували волосся під головним убором.

В XV столітті величезного значення набули головні убори, зокрема чіпці, а зачіска, навпаки, втратила своє значення. Модним вважалося відкривати чоло й скроні, а також потилицю, щоб показати красу довгої шиї. Для цього волосся над чолом і потилицею підголювали.

Епоха Відродження, або Ренесанс, була найважливішим етапом в історії перукарського мистецтва. У жінок особливо гарним вважалося золоте волосся. Гарним вважалося високе чоло. Зачіска могла бути дуже складною й вишуканою. Вона складалася з комбінацій кіс, локонів, прикрашених перловим намистом, вуалями, стрічками. Іноді молоді дівчата носили розпущене волосся.

Іспанки носили просту й строгу зачіску, найчастіше так зване бандо: розчесане на прямий проділ волосся спускалися уздовж щік, а позаду складалося в шиньйон. Волосся красиво забирали квітками, обручами, коштовностями.

У першій половині XVІ століття зачіска в жінок мала вигляд двох напівкруглих валиків, покладених над чолом, і звичайно прикрашалася намистом або невеликим, вигнутим за формою зачіски чепчиком з вуаллю. Наприкінці XVІ століття форма жіночої зачіски істотно міняється. З'являється зачіска двох типів. Волосся або завивали рядами хвиль і зачісували назад, або піднімали високо нагору, де закріплювали на дротовому каркасі. Іноді дами носили перуки.

В XVІІ столітті Франція стає законодавицею в області мод і зачісок. Остаточно складається стиль барокко, що найбільш повно виражає смаки аристократії цього часу. Зачіски епохи барокко були цілком підлеглі етикету двору й відрізнялися пишністю, манірністю, величезною кількістю прикрас і складною технікою виконання.

Жіноча зачіска протягом другої половини XVІІ століття мінялася незліченне число раз. У першій половині XVІІІ століття з'являється стиль рококо, що як би завершує розвиток стилю барокко. Рококо - декоративний стиль, що носить риси крихкості, витонченості, деякої манірності й чуттєвості. Ці риси були присутні й у чоловічі й у жіночих зачісках. Жіноча зачіска була невеликою і складалася з локонів, піднятих нагору, сколених на потилиці й прикрашених стрічками, пучками пір'я, квітами, нитками перлів.

Французька революція 1789 року ознаменувала настання нової епохи, що відбилося й на зачісках. Жіночі зачіски мали різноманітні форми, але дуже спростилися, волосся завивали в локони. Із приходом до влади Наполеона з'явився стиль ампір, зачіски складались з різних комбінацій локонів.

В 1904 році в Німеччині вперше була виконана тривала завивка волосся - перманент.

Перманент швидко поширився по всій Європі. В 20-х роках XX століття в моду ввійшли зачіски з короткою стрижкою. Також з'являються нові хімічні барвники й освітлювачі волосся.

З появою кінематографа на форму зачісок великий вплив робить мистецтво кіно. У свій час у моду ввійшли зачіски Грети Гарбо, Марлен Дитріх.

Художники-модельєри облагородили стиль панків, створивши стрижки "їжак", "каскад". Моду 80-х років вирізняють зачіски з довгого волосся вільного силуету. Переважають теплі природні кольори волосся: каштанове, руде, коричневе, блонд. Новинка цього періоду - перловий блондин, сполучення попелястих волось із більш світлим волоссям на кінцях.

В моді завжди існували певні закони, але є одна азбучна істина, який підкоряється сучасна мода.

Мода модою, який би вона не була, але зачіску й стиль кожна людина може підібрати індивідуально. Щоб бути гарним і модним щодня , необхідно почувати себе комфортно довгий час, а не тільки в день відвідування перукарні.

Професія перукаря завжди була і буде життєве необхідною, оскільки в людині закладено прагнення до краси і догляду за собою. У народі кажуть, що зробити людину красивою можуть два майстри: один з них кравець, а другий – перукар. І це – правильно. Адже вдало підібрана зачіска може не тільки змінити зовнішній вигляд людини, але й поліпшити її внутрішній стан, зробити її на певний час щасливою. Кожне обличчя – загадка, і перукар щоразу намагається її розгадати, створюючи гармонію між зачіскою, овалом обличчя, розрізом очей та індивідуальним стилем людини.

Професія «Перукар» належить до професій художнього типу. Майстром перукарської справи може стати не кожний, тому що вона вимагає від людини певних індивідуально-психологічних властивостей. Найбільше цей фах пасує людям комунікабельним, для яких спілкування з клієнтом не є обтяжливим, а приносить задоволення. Перукар має бути доброзичливим, врівноваженим, витриманим, уважним та акуратним. Справжнього майстра відрізняють бездоганний художній смак, образне мислення, творчий підхід до справи, вміння переконувати клієнта. Для перукаря важливо завжди мати хороший настрій та дарувати його своїм клієнтам.

Найперші ножиці з’явилися близько 300 року до нашої ери в Римі. Вони були не схожі на сучасні: їх ріжучі клинки з’єднувалися не гвинтиком, а металевою платівкою. Ножиці майже сучасного вигляду віднайшли в Ірані.

Сіракузький тиран Діонісій, через страх бути зарізаним, не дозволяв перукарю стригти своє волосся і бороду ножицями. Перукарю доводилося обсмалювати волосся Діонісія розпеченими вуглинами.

У Стародавньому Єгипті заможні жінки використовували замість подушок спеціальні підставки. Їх клали під голову замість подушки, щоб під час сну зберегти складну зачіску.

У Середні віки охоронці моралі вважали гріховним природне бажання жінки виглядати краще, ніж вона є. «Ті, хто робить собі волосся кучерявим, повинні йти в пекло, бо іншого шляху для них немає», – сказано в одній середньовічної п’єсі.

Японські самураї прикрашали своє волосся металевими шпильками завдовжки до двадцяти сантиметрів, які чудово тримали їх складні зачіски. Щоправда, у цих шпильок, «кансасі», було й інше призначення: вони з успіхом використовувалися як метальні ножі.

Перукарні існують із дуже давніх часів. Настільки давніх, що ми не можемо з усією впевненістю сказати, хто був першим перукарем.

Перші згадки про перукарні в історії відносяться до Давнього Єгипту. Пізніше в Давній Греції й Давньому Римі перукарні стали улюбленими місцями зустрічей, де люди обговорювали події дня. У давні часи перукарні виконували не тільки ті функції, які виконують сучасні перукарні. У старовину лікарі не хотіли мати справу з хірургією, і саме перукарі робили пацієнтам хірургічні послуги. Вони робили кровопускання, тобто робили надрізи так, щоб «погана кров» залишила організм. Вони лікували рани, деякі з них виривали зуби.

В Англії перукарям було дане право в 1462 році створити свою гільдію. У 1540 році ця гільдія об’єднувала і перукарів, і хірургів. Але з цього цього часу король Англії заборонив перукарям, які стригли волосся й голили бороди, займатися практичною хірургією.

Протягом наступних двох віків робота перукаря все більш і більш відділялася від роботи хірурга. I, зрештою, перукарям стали дозволяти тільки стригти волосся.



Між іншим, англійське слово «перукар» має латинське походження. У латинській мові воно означає «брадобрей».
























База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка