Стандарти з діагностики та лікування хвороб внутрішніх органів Нефрологія Гострий гломерулонефрит



Сторінка1/3
Дата конвертації26.04.2016
Розмір0.49 Mb.
  1   2   3
Стандарти з діагностики та лікування хвороб внутрішніх органів
Нефрологія
Гострий гломерулонефрит

Гострий гломерулонефрит (ГГН) –двобічне дифузне ураження нирок імунозапального характеру, за якого зміни в нирках зумовлені відкладанням в ниркових клубочкових капілярах гетерологічних імунних комплексів (ендокапілярний проліферативний гломерулонефрит).

За МКХ 10 перегляду ГГН шифрують за рубрикою- N 00

Клінічна класифікація хвороби. У структурі клінічного діагнозу виділяють синдром (сечовий або нефротичний) та функціональний стан нирок (без порушення функції, з транзиторним порушенням функції (азотовидільної, фільтраційної тощо). До додаткової характеристики відносять гематуричний компонент (кількість еритроцитів у пробі за Нечипоренком – понад 5х106/л), затяжний перебіг (за тривалості хвороби понад 3 місяці). Приклади формулювання діагнозу: Гострий гломерулонефрит, сечовий синдром, без порушення функції нирок. Гострий гломерулонефрит, сечовий синдром з гематуричним компонентом, без порушення функції нирок. Гострий гломерулонефрит, сечовий синдром з порушеням фільтраційної функції нирок. Гострий гломерулонефрит, нефротичний синдром без порушення функції нирок. Гострий гломерулонефрит, нефротичний синдром з порушенням фільтраційної та азотовидільної функцій нирок. За умови проведення морфологічної верифікації діагноз обов’язково доповнюється морфологічною формою захворювання.

Діагностичні критерії:

-клінічні – передуюче ГГН протягом 5-21 днів захворювання, яке пов’язане зі стрептоковою або вірусною інфекціями (фарингіт, скарлатина, бешиха, ангіна, вірус гепатиту В, кіру), вакцинацією, введенням білкових препаратів, переохолодженням; субфебрилітет, тупий біль або відчуття важкості у поперековій ділянці, набряки обличчя, гомілок, олігурія (менше 500 мл/добу), артеріальна гіпертензія, зниження гостроти зору, серцебиття, кардіалгія;

-лабораторні- протеїнурія (понад 1,5 г/добу, за нефротичного синдрому понад 3,5 г/добу), гематурія (мікрогематурія – коли кількість еритроцитів у полі зору від 5 до 100-150, макрогематурія – коли кількість еритроцитів у полі зору перевищує 150), циліндрурія (зернисті циліндри), абактеріальна лейкоцитурія, гіпостенурія у пробі за Зимницьким), за нефротичного синдрому – гіпо-, диспротеїнемія (гіпер-альфа-2-глобулінемія), гіперліпідемія;

-інструментальні – ознаки інфільтрації кіркового шару нирок за даними ультрасонографії, паренхіматозний тип ізотопних ренограм;

-морфологічні – мінімальні зміни (лізис малих відростків подоцитів, ліпоїдний нефроз); ендокапілярний проліферативний ГН (збільшення та малокрів’я клубочків, набряклість інтерстицію з інфільтрацією поліморфноядерними лейкоцитами); мезангіопроліферативний ГН (проліферація мезангіальних клітин та збільшення мезангіального матриксу); мезангіокапілярний ГН (депозити локалізуються субендоепітеліально, інтрамембранозно або субепітеліально); мембранозний ГН (дифузне згрубіння базальної мембрани капілярів клубочків, субепітеліальні депозити); фокально-сегментарний гломерулосклероз (склероз частини клубочкових петель, які зростаються зі згрубілою та склерозованою капсулою Боумена; фібропластичний ГН (дифузний склероз усіх структур нефрона).

Обсяг лікувальних заходів відповідно до рівня надання медичної допомоги.

На рівні первинної ланки та ІІ рівня планове лікування ГГН незалежно від синдрому не проводиться. Лікування на цих етапах спрямоване на попередження або ліквідацію загрожуючих життю станів у дебюті захворювання (гіпертензивної енцефалопатії, ниркової еклампсії, гострої ниркової недостатності, гострої лівошлуночкової недостатності). Можливість попередження розвитку цих станів пов’язують із застосуванням потужної натрійуретичної терапії, Препаратом вибору є лазикс. Залежно від ступеня олігурії, темпу наростання екстраренальних проявів його призначають перорально (40-120 мг/добу) при діурезі 500-600 мл або внутрішньовенно (80-120 мг) при діурезі 300-400 мл/добу та менше. Якщо протягом найближчих 2 год діурез не зросте на 400 мл, то рекомендують повторне введення 400-600 мг лазиксу таку ж дозу лазиксу використовують з самого початку хвороби при креатинінемії, яка перевищує 0,8-1,0 ммоль/л, В окремих випадках (олігурія або анурія протягом 12-24 год) лазикс застосовують внутрішньовенно в дозі 800-2000 мг). У подальшому необхідно переведення пацієнта у спеціалізоване нефрологічне відділення.

ІІІ рівень. ГГН, сечовий синдром без порушення функції нирок. Важливим є дотримання пацієнтом ліжкового режиму. Критерії достатності ліжкового режиму: нормалізація рівня артеріального тиску, зникнення набряків, зменшення протеїнурії або гематурії мінімум в 10 разів.

За усіх варіантів перебігу ГГН принцип дієтотерапії полягає в обмеженні кухонної солі та рідини за достатнього калоражу та вмісту вітамінів. При набряках, особливо у період їх наростання, вживання кухонної солі обмежують до 0,2-0,3 г/добу. Доцільно рекомендувати будь-яку безнатрієву дієту, наприклад, рисову, фруктово-рисову, фруктово-овочеву, картопляну (співвідношення калію та натрію в них складає приблизно 20:1). У подальшому вміст кухонної солі в їжі та кількість рідини визначають величиною діурезу, рівнем АТ, наявністю набряків та ступенем гідрофільності тканин, хоча загалом кількість хлористого натрію в дієті обмежують протягом 2-3, а то і більше місяців. При цьому слід мати на увазі, що тривале обмеження хлористого натрію в їжі може призвести до розвитку важких побічних проявів, наприклад, хлоропривної азотемії. Тому таким пацієнтам рекомендують проводити так звані “зигзаги”, тобто періодично збільшувати на короткий термін кількість солі у харчовому раціоні. У період розширення дієти застосовують картопляно-яблучно-жировий стіл – 1,5-2 кг картоплі у вареному, жареному, печеному виглядах, 75 г вимоченого у воді твариннного масла, 500 г добре посолоджених яблук. Сечогінною дією володіють кабачки, буряки, листя салату, кавуни, гарбузи, дині, виноград, банани. У раціон вводять також рослинну олію, виварену і підсмажену цибулю, перець, гірчицю, петрушку, сухий кріп, журавлину, кмін, Обмеження білка (до 0,4-0,5 г/кг маси тіла/добу) застосовують лише при гіперазотемії.

Медикаментозне лікування такої клінічної форми ГГН, за перебігу якої проходить повне відновлення нормальної структури нирок, в основному симптоматичне і спрямоване на попередження загрожуючих життю станів (див. вище). У випадку чітко документовано анамнестично звязку ГГН з перенесеною стрептоковою інфекцією або високого титру протистрептококових антитіл у крові призначають антибіотики (частіше напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін, оксацилін у добових дозах 2-4 г/добу) або цефалоспорини ІІ-ІІІ поколінь (у добовій дозі 1г/добу протягом 2-3 тижнів) Антикоагулянтна або антиагрегантна терапія показана за наявності хоча б мінімальних змін в системі гемокоагуляції (гіперкоагуляція). Гепарин у добовій дозі 15-20000 ОД призначають протягом 3-4 тижнів; гепаринотерапія може бути доповнена переливаннями свіжозамороженої плазми. Із антиагрегантних засобів використовують курантил (200-400 мг/добу, протягом 3-4 тижнів), тиклопідин (0,5 г/добу, 2-3 тижні), трентал (300-1000 мг/добу протягом 10-15 днів, надалі - 200-600 мг/добу протягом 2-3 тижнів). Наявність симптомів гострої ниркової недостатності протягом 3-4 і більше діб аргументує проведення гемодіалізу.

ГГН, нефротичний синдром без порушення функції нирок. Режим і дієта, як за ГГН зі сечовим синдромом. Найчастіше застосовують преднізолон із розрахунку 1 мг/кг маси тіла або інші препарати в еквівалентній дозі протягом 4-8 тижнів. Поступове зниження дози препарату, особливо від 40-30 мг/добу продовжують 2-6 місяців. Найменшу частоту ускладнень спостерігають при призначенні метилпреднізолону, медролу, метипреду. У разі неефективності вказаної терапії застосовують пульс-терапію (до 1000 мг преднізолону/добу, через 1-2 дні, на курс - 3-6 сеансів). Стероїдорезистентність можна зменшити за рахунок поєднаного або попереднього застосування гемосорбції, плазмаферезу (4-6 сеансів через 1-3 дні).

Цитостатики частіше застосовують у поєднанні з глюкокортикоїдами (при зменшенні дози останніх на 50 і більше %), або у вигляді монотерапії у тих випадках, коли є протипоказання до призначееня стероїдів. Застосовують азатіоприн (імуран), циклофосфан, 6-меркаптопурин у добовій дозі 1,5-3,0 мг/кг маси тіла, хлорамбуцил (хлорбутин, лейкеран) у добовій дозі 0,1-0,2 мг/кг маси тіла протягом 6-8 тижнів з наступним поступовим (протягом 2-3 місяців) зменшенням добової дози.

У разі неефективності вищевказаної терапії або за наявності протипоказань до призначення пульс-терапії преднізолоном рекомендують пульс-терапію циклофосфаном (1000 мг/добу, один раз на місяць, 4-6 разів із продовженням такої терапії 1 раз у 4 місяці). У стероїдорезистентних пацієнтів застосовують циклоспорин А (сандимун, 3-5 мг/кг маси тіла/добу) протягом 2-18 місяців з бажаним контролем його концентрації в крові (70-170 нг/мл). Одночасне призначення блокаторів кальцієвих каналів дигідропіридинового ряду в середньотерапевтичних дозах зменшує ступінь ризику виникнення циклоспоринової нефропатії. Цитостатичну і антипроліферативну дію чинить мікофенату мофетил, який застосовують по 1,0-2,0 г/добу протягом 4-8 місяців.

Гепаринотерапія і антиагрегантна терапія (див. вище) є обов’язковими компонентами комплексної терапії ГГН з нефротичним синдромом. В остнній час замість гепарину використовують низькомолекулярні гепарини (фраксипарин, кальципарин, клексан, фрагмін) . Найбільш часто використовують фраксипарин, що має кодову назву CY216.. Його вводять по 0,6-1,0 мл підшкірно у ділянку живота один раз на добу відповідно масі тіла (відповідно 60, 80 та понад 90 кг) протягом 14-21 днів.

Установлення факту наявності гіперпроліферації мезангію та клубочкової гіперфільтрації зумовлює призначення в лікувальному комплексі інгібіторів ангіотензиперетворювального ферменту (найчастіше призначають капотен (12,5-25 мг/добу), ренітек (5-10 мг/добу) або блокаторів рецепторів до ангіотензину-ІІ (козаар, 50 мг/добу), кандесар 4-16 мг/добу) навіть за відсутності артеріальної гіпертензії.

Корекція гіперліпідемії при ГГН з нефротичним синдромом є обовязковою. Певне значення надають харчовим додаткам у вигляді омега-3-поліненасичених жирних кислот. Нові можливості корекції нефротичної гіперліпідемії, особливо за вираженої гіперхолестеринемії, надає група статинів завдяки мінімальній кількості побічних проявів. Найчастіше використовують ловастатин у добовій дозі 40-80 мг, симвастатин (10-20 мг/добу), зокор (симвакор, 10-20 мг/добу) протягом 3-6 місяців.

Як донатори вітамінів групи Р використовують кверцетин (80-100 мг/добу), канафлазин (100-150 мг/добу) тритижневими циклами. Для зниження проникності капілярів рекомендують препарати каштану кінського (еофлазид (3 табл./добу), ескузан (10-20 крапель тричі на день) упродовж місяця. Місячні курси можна повторювати кожні 3 місяці.

ГГН, нефротичний синдром з порушенням функцій нирок. Вищевказана терапія доповнюється симптоматичною Її завданням є ліквідація набряків, профілактика та лікування ускладнень. Із чотирьох груп діуретиків (тіазиди, фуросемід та етакринова кислота, калійзберігаючі засоби, осмодіуретики) перевагу віддають фуросеміду (40-400 мг/добу per os, 40-400 мг внутрішньовенно) та урегіту (50-200 мг per os). За умови відсутності ниркової недостатності до лікування додають тіазиди (гіпотіазид (25-100 мг/добу), бринальдикс (20-80 мг/добу). При поєднаному застосуванні фуросеміду і тіазидів фуросемід краще призначати у період максимального діурезу, викликаного тіазидами, а не навпаки. Їхню дію потенціює також еуфілін (2,4 % - 10 мл), який вводять внутрішньовенно на висоті діурезу. Із калійзберігаючих засобів, дія яких в цілому не характеризується екстремальним діуретичним ефектом, рекомендують призначення спіронолактону (верошпірон 25-300 мг/добу), конкурентних антагоністів альдостерону (тріамтерен 200-400 мг/добу) ізольовано або у поєднанні (тріампур, фурмил, фурезис).

У більш пізній гіпопротеїнемічній фазі нефротичних набряків за явищ гіповолемії, яка може бути як per se, так і потенційована призначенням діуретиків, для відновлення колоїдно-осмотичної рівноваги крові застосовують внутрішньовенне введення альбуміну (100-200 мл 5-10 % розчину) 2- 3 рази на тиждень або реополіглюкіну (400-800 мл щоденно 3-4 дні); можна вводити ці засоби почергово.

За рефрактерних масивних набряків з метою надання “поштовху” діурезу рекомендують пероральне вживання 100-150 мл 33 % розчину сірчанокислої магнезії або занурення пацієнта по шию на 2-4 години у сидячу ванну із температурою води 340 С.

Резистентність нефротичних набряків є показанням до застосування ізольованої ультрафільтрації (3-4 процедури з інтервалом в 3-5 днів).

Будь-яке інфекційне ускладнення у пацієнта з НС вимагає “агресивної” терапії антибіотиками резерву протягом 10-14 і більше днів.

Вважають, що за гострого ГН протипоказань до призначення фітотерапії немає У цих випадках рекомендують:

-для отримання діуретичного і гіпотензивного ефекту – а) листя чорної смородини, трава материнки, квіти календули (по 1 частині) + трава меліси (1 частина) – 1 столову ложку збору заливають на ніч 1 склянкою окропу, настоюють 12 годин, додають 1 склянку кип’яченої води, кип’ятять 3-4 хвилини, проціджують, додають 1-2 столові ложки меду, вживають всу суміш за 4-5 прийомів; б) листя глоду, трава пустирника (по 2 частини) + плоди хмелю (1 частина) + трава мучниці, корінь петрушки (по 3 частини) – спосіб приготування. як у а);

- за гематурії – а) трава ниркового чаю, звіробою, листя кропиви, квіти арніки (по 1 частині) + корінь родовика (2 частини) + квіти глухої кропиви білої (3 частини) - спосіб приготування. як у а); б) трава ниркового чаю, листя тисячолистника, суниці лісової (по 1 частині) + трава череди (2 частини) + квіти календули (3 частини) - спосіб приготування. як у а).



ІV рівень. За відсутності клініко-лабораторного ефекту від лікування (див. нижче) протягом 1-2 місяців пацієнта слід відправити на консультацію в Інститут нефрології АМН України для морфологічної верифікації діагнозу (02125, м. Київ, вул. П. Запорожця 26, поліклінічна консультація - вул. Дегтярівська, 17 в).

Критерії якості лікування:

-загальноклінічні – зниження або нормалізація рівня артеріального тиску, зникнення набряків, відновлення діурезу, поліпшення загального стану;

-лабораторні – зменшення кількості білка та еритроцитів мінімум в 10 разів або повна нормалізація сечового осаду, покращення функцій нирок за результатами проб Реберга-Тареєва, Зимницького, нормалізація рівня гострофазових показників запалення, протеїнограми, коагулограми, ліпідограми;

інструментальні – покращення секреторної та видільної функцій нирок за даними ізотопної ренографії, динамічної сцинтиграфії, покращення показників електрокардіограми, ехокардіоскопії, стану судин очного дна.



Диспансерний нагляд полягає у вивчення умов праці пацієнта, виявленню та усуненню факторів ризику хронізації захворювання (часті вірусні та бактеріальні інфекції, алергічні реакції, контакт із нефротоксичними речовинами, вживання нефротоксичних ліків, надмірне фізичне навантаження, переохолодження, застосування вакцин та сироваток), продовженні терапапії, призначеної на стаціонарному етапі, ранньому виявленню рецидиву. У разі добороякісного перебігу хвороби спостереження проводять протягом двох років, а у випадку нестабільної нормалізації клініко-лабораторних показників – пяти років.

Частота диспансерного спостереження -–1 раз на місяць. Воно включає в себе опитування та огляд пацієнта, контроль рівня артеріального тиску, загальні аналізи крові та сечі, визначення добової протеїнурії, кількісне дослідження сечового осаду. За перенесеного гострого ГН з нефротичним синдромом у разі необхідності додатково досліджують протеїнограму, ліпідограму, електролітемію

Ці ж дослідження проводять після простудних захворювань, значних переохолоджень, травм та оперативиних втручань.

ГГН, сечовий синдром з гематуричним компонентом.

На рівні первинної ланки та ІІ рівня планове лікування ГГН з гематуричним компонентом не проводиться.



ІІІ рівень. Принципи режиму, дієти, антибактеріальної терапії подані вище (як за гострого ГН зі сечовим синдромом). Основу лікувального комплексу за цієї форми патології складає мембраностабілізуюча терапія. Вона включає в себе призначення унітіолу (5 % розчин по 5 мл щоденно внутрішньомязово), токоферолу ацетату (200-250 мг/добу), димефосфону (100 мг/кг маси тіла/добу) делагілу (0,25 двічі на добу) протягом 1 місяця на стаціонарному етапі та токоферолу ацетату (100 мг/добу упродовж місяця) з делагілом (0,25 г/добу протягом 4-5 місяців) на амбулаторному.

ІV рівень. За відсутності повної нормалізації клініко-лабораторних показників, які б свідчили про одужання пацієнта протягом 4-5 місяців пацієнта слід направити на консультацію в Інститут нефрології АМН України для морфологічної верифікації діагнозу.

Принципи диспансерного нагляду подані вище.



Швидкопрогресуючий гломерулонефрит

За МКХ 10 перегляду швидкопрогресуючий ГН шифрують за рубрикою- N 01

Швидкопрогресуючий гломерулонефрит - одни ін варіантів перебігу гострого гломерулонефриту (син.: підгострий, злоякісний, екстракапілярний, фульмінантний), який характеризується максимальним ступенем вираження клініко-лабораторних синдромів уже в перший тиждень захворювання (олігурія, набряки аж до анасарки, артеріальна гіпертензія, ретинопатія з відшаруванням сітківки, виражені протеїнурія та гематурія, анемія, гівперкреатинінемія, гіперхолестеринемія).

Клінічна класифікація хвороби. У перебігу захворювання виділяють дві стадії - доазотемічну та азотемічну. Приклади формулювання діагнозу: Швидкопрогресуючий гломерулонефрит, доазотемічна стадія. Швидкопрогресуючий гломерулонефрит, азотемічна стадія, хронічна ниркова недостатність ІІІ стадії.



Діагностичні критерії:

-клінічні - олігурія, набряки, артеріальна гіпертензія, зниження гостроти зору, кардіалгія, можливі ниркова еклампсія, гіпертензивний криз, підгостра лівошлуночкова недостатність;

-лабораторні- виражені (як правило, понад 3 г/добу) протеїнурія та гематурія, гіпостенурія, гіперкреатинінемія, гіперліпідемія;

-інструментальні- паренхіматозний тип ізотопних ренограм;

-морфологічні - проліферативний гломеруліт із фібринозно-епітеліальними півмісяцями, некрозом капілярів клубочків, атрофією канальцевого епітелію, склерозом інтерстицію.

Обсяг лікувальних заходів відповідно до рівня надання медичної допомоги.

На рівні первинної ланки та ІІ рівня планове лікування не проводиться. Лікування на цьому етапі спрямоване на попередження або ліквідацію загрожувальних життю станів у дебюті захворювання (див. вище). У подальшому необхідно переведення пацієнта у спеціалізоване нефрологічне відділення.

ІІІ рівень. Швидкопрогресуючий гломерулонефрит доазотемічна стадія. Дієтотерапія - обмеження кухонної солі (до 0,2-0,3 г/добу) та рідини (залежно від діурезу). Рекомендують безнатрієву дієту (наприклад, рисову, фруктово-рисову, фруктово-овочеву, картопляну). У подальшому вміст кухонної солі та кількість спожитої рідини визначають величиною діурезу, рівнем АТ, ступенем вираження набряків і загалом обмежують до 2-3 місяців.Рекомендують обмежити також кількість білка до 0,8 г/кг маси тіла/добу.

Проводять пульс-терапію преднізолоном (3-5 ударних доз з інтервалом в 2-3 дні з розрахунку 20-30 мг преднізолону на кг маси тіла/добу) з наступним переходом на пероральне або внутрішньовенне призначення преднізолону в дозі 150-200 мг/добу з поступовим зниженням дози преднізолону до 0,5 мг/кг маси тіла/добу протягом тривалого часу (декілька місяців).

Застосовують також цитостатики (циклофосфан 100- 200 мг/добу внутрішньовеннно протягом 10 днів або пульс-терапія циклофосфаном (800-1000 мг циклофосфану внутрішньовенно 1 раз на місяць з наступним переходом на пероральний прийом азатіоприну (150-200 мг/добу) або метотрексату (7,5-10 мг/тиждень) тривалий час (6-8 місяців).

Гепарин у добовій дозі 20000 ОД призначають протягом 3-4 тижнів; гепаринотерапія може бути доповнена переливаннями свіжозамороженої плазми. Із антиагрегантних засобів використовують курантил (200-400 мг/добу), протягом тривалого часу (роки), тиклопідин (0,5 г/добу, 2-6 місяців), трентал (300-1000 мг/добу протягом 10-15 днів, надалі - 200-600 мг/добу протягом 2-4 місяців).

Вищевказана терапія може бути доповнена сеансами плазмаферезу (3-7 сеансів) або гемосорбції (5-7 сеансів), особливо у випадках резистентних до гормональної та цитостатичної терапії.

Оліг-анурична стадія, яка триває понад 2 доби і резистентна до натрійуретичної терапії вимагає ретельного контролю за рівнем калію у крові для попередження розвитку загрожуючої життю гіперкаліємії. Наявність симптомів гострої ниркової недостатності протягом 3-4 діб аргументує проведення гемодіалізу. Середня тривалість лікування - 30-70 днів.



Швидкопрогресуючий гломерулонефрит азотемічна стадія. Добову кількість білка обмежують до 0,5 г/кг маси тіла/добу з аналогічними обмеженнями кухонної солі та води. Медикаментозне лікування аналогічне вищеописаному. Показане проведення гемодіалізу, плазмаферезу. Середня тривалість лікування - 21-28 днів.

ІV рівень. За відсутності повної нормалізації клініко-лабораторних показників, які б свідчили про одужання пацієнта протягом 3-4 тижнів пацієнта слід відправити на консультацію в Інститут нефрології АМН України для морфологічної верифікації діагнозу.

Критерії якості лікування:

-загальноклінічні - зменшення набряків, зниження або нормалізація рівня АТ, відновлення діурезу;

-лабораторні - зменшення креатинінемії, гіперазотемії. поліпшення функцій нирок за даними проби за Зимницьким, кліренс-проби з ендогенним креатиніном;

-інструментальні- покращення показників ізотопної ренографії (зменшення тривалості періодів максимального накопичення та напіввиведення ізотопа).



Диспансерний нагляд проводиться пожиттєво. Частота спостережень - 1-3 рази на місяць. Обсяг обстежень- загальний аналіз крові з підрахунком тромбоцитів, сечі, добова протеїнурія, кількісне дослідження сечового осаду, протеїнограма, коагулограма, ліпідограма, електролітемія, креатинінемія, проби за Зимницьким, Ребергом-Тареєвим, консультація кардіолога, окуліста.

Прогноз для життя при цьому захворюванні несприятливий - у 85 % пацієнтів смерть настає через 6-18 місяців від початку хвороби, тому протягом усього періоду захворювання пацієнти непрацездатні. Інвалідність призначається при настанні ниркової недостатності.



Хронічний гломерулонефрит. Згідно пропозицій Національної ниркової фундації (США) і прийнятої до використання на теренах України ІІ Національним з’їздом нефрологів (22-24 вересня 2005 року, м. Харків), хронічний гломерулонефрит та інші хронічні хвороби нирок відносять в групу хронічних захворювань нирок (ХЗН). Хронічний гломерулонефрит (ХГН) – двобічне дифузне ураження переважно клубочкового апарату нирок імуно-запального характеру з втягненням у патологічний процес канальцевих структур та інтерстицію та вираженою схильністю до прогресування і розвитку хронічної ниркової недостатності. В основі прогресування ХГН лежать пов’язані з імунно-запальними гемокоагуляційні та гемодинамічні зрушення. Морфологічні зміни при ХГН включають характеристику змін у клубочках (проліферативний, мезангіпроліферативний, мебранозний ГН, мезангіокапілярний, фокально-сегментарний гломерулосклероз-гіаліноз, фібропластичний ГН). Структурні зміни в канальцях та інтерстиції класифікують як тубулярний, тубуло-інтерстиціальний, тубуло-інтерстиціально-судинний компоненти.

За МКХ 10 перегляду хронічний гломерулонефрит шифрують за рубрикою- N 03



Клінічна класифікація хвороби. У структурі клінічного діагнозу виділяють фазу (загострення або ремісії), синдром (сечовий або нефротичний), стадію (догіпертензивну, гіпертензивну, хронічної ниркової недостатності), характеристику функції нирок (без порушення функції, з її порушенням). Приклади формулювання діагнозу: ХЗН: ХГН, фаза ремісії, догіпертензивна стадія, сечовий синдром, без порушення функції нирок. ХЗН: ХГН, фаза ремісії, догіпертензивна стадія, сечовий синдром, з тубулярним компонентом з порушенням концентраційної функції нирок. ХЗН: ХГН, фаза загострення, догіпертензивна стадія, сечовий синдром, з транзиторним порушенням концентраційної функції нирок. ХЗН: ХГН, фаза ремісії, гіпертензивна стадія, сечовий синдром, без порушення функції нирок. ХЗН: ХГН, фаза загострення, гіпертензивна стадія, сечовий синдром, без порушення функції нирок. Ускладнення: ренопаренхіматозна артеріальна гіпертензія, СН І стадії. ХЗН: ХГН, фаза загострення, гіпертензивна стадія, нефротичний синдром, з транзиторним порушенням азотовидільної функції нирок. ХЗН: ХГН, фаза загострення, сечовий синдром, стадія хронічної ниркової недостатності ІІІ ступеня. Ускладнення: ренопаренхіматозна артеріальна гіпертензія, гіпертензивне серце, екстрасистолічна аритмія, уремічна міокардіодистрофія, СН ІІ А стадії. Мієлотоксична анемія середнього ступеня важкості. ХЗН: ХГН, сечовий синдром, стадія термінальної ниркової недостатності, корегована програмним гемодіалізом. Ускладнення: ренопаренхіматозна артеріальна гіпертензія, ІІ стадія, гіпертензивне серце, систолічна дисфункція міокарда, СН ІІ А стадії, мієлотоксична анемія середнього ступеня важкості, уремічна макулодистрофія, уремічна полінейропатія, остеопороз.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка