Спроба структурно-семіотичного аналізу твору дж. К. Роулінг "гаррі поттер" І наративних творів-близнят у стилі фан-фікшн



Скачати 228.98 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір228.98 Kb.
СПРОБА СТРУКТУРНО-СЕМІОТИЧНОГО АНАЛІЗУ ТВОРУ ДЖ.К. РОУЛІНГ “ГАРРІ ПОТТЕР” І НАРАТИВНИХ ТВОРІВ-БЛИЗНЯТ У СТИЛІ ФАН-ФІКШН

Ідентифікація фольклорних архетипів на матеріалі серії романів про “Гаррі Поттера”

Дмитро Дроздовський,

студент Національного університету

Києво-Могилянська академія”


Надзвичайна популярність серії творів Дж.К. Роулінг сьогодні ні в кого не викликає сумнівів: «Гаррі Поттера» (далі у тексті скорочено подається як ГП) обговорюють на дитячих майданчиках, у сімейному колі, теле- і радіоефірі, на солідних наукових конференціях. Світ Гаррі, на превеликий подив, швидко розширює свої межі, освоюючи матеріальне і інформаційне поле повсякденності, про що свідчать наклади друкарських і відеовидань в різних країнах, інтернетівські співтовариства численних фанатів, випуск товарів, що несуть атрибутику вигаданої реальності Роулінг.

Як і своїм попередникам, знаменитим міфологічним сагам – «Властителю кілець» Дж. Толкієна і «Зоряним війнам» Дж. Лукаса – творові Роулінг вдалося вийти за рамки друкарського листа і телевізійного екрану і, на перший погляд, несподівано скласти конкуренцію класичному фентезі.

Отже, книжка про “Гаррі Поттера” стала всесвітнім бестселером. За даними Київського лінгвістичного музею та проф. К. Тищенка, ця книжка входить до переліку творів, які за весь час нашої історії було перекладено на найбільшу кількість мов та які виходили найбільшими накладами у світі. Так от, історія по “Гаррі Поттера” завершує першу десятку цього переліку і стоїть поруч із працями Володимира Леніна, Кім Ір Сена, Агати Крісті тощо. В чому ж полягає такий успіх “Гаррі Поттера”? Щоб відповісти на це питання, варто вдатися до аналізу цього тексту з позицій насамперед фольклористичних, оскільки ця книжка за генетичною типологією є казкою у стилі фентезі. Тож в цій роботі я пропоную проаналізувати цей твір, послуговуючись методологією Володимира Яковича Проппа.

«Гаррі Поттер» з'явився у момент переходу в новий життєвий цикл, в нове сторіччя, таким чином мимохіть претендуючи на певний ступінь узагальнення попереднього літературного і соціокультурного досвіду. Можливо, ніхто не зажадав би подібного «звіту» від дитячої книжки, якби не її популярність. Феномен останньої викликав, мабуть, небувалий інтерес наукової громадськості до твору масової літератури.

Отже, сьогодні дослідники роблять спроби розглянути серію про ГП з погляду педагогіки у плані освітніх технологій і як роман для виховання з погляду теорії і практики перекладу, і як явище сучасної дитячої літератури (І. Макарова), як твір, що несе традиції англійської класичної літератури (О. Светна, І. Дзюбенко), і як зразок літератури ескапізму (Д. Дубровська). З'являються роботи, в яких на рівних виступають психологія, соціологія, філологія: таким чином, досліджується субкультура «поттеристів», феномен фан-фікшн.

Цікаво, що при всьому різноманітті підходів до вивчення творчості Дж.К. Роулінг і очевидному прагненні авторів дати власне пояснення секрету популярності ГП, дослідники одержують схожі результати, виділяючи такі «виграшні риси» тексту, як особлива динаміка, «кінематографічність образів», збалансованість звернень до масової та елітарної культури, незакінченість, доступність на різних рівнях.

Подібні відгуки не можна назвати несподіваними, позаяк багато що в них відображає специфіку панівної постмодерністської традиції. В той же час, неможливо стверджувати, що ГП – яскравий приклад постмодерністського тексту, проте, це, мабуть, той самий випадок, коли «сучасність створює «ідеальний образ» високої літератури в творі літератури масової» [1]1, коли «глянсове видання» максимально використовує культурну традицію.

Повертаючись до зазначених раніше «характеристик» ГП, слід відмітити, що «доступність» тексту забезпечується пізнаваністю, і ця пізнаваність повинна бути заснована на чомусь більш відомому для масового читача, ніж, наприклад, діккенсівські алюзії або традиції закритих навчальних закладів у Великій Британії. Інакше ГП ніколи б не освоївся в загальноєвропейському культурному середовищі. На мою думку, універсальною основою доступності багатошарового тексту Роулінг стала казка і міт, саме зверненість ГП до традиційної культури і забезпечила феноменальний успіх твору.

Подібна ситуація цілком виправдана перехідним характером сучасної епохи [2]. Проблема фольклористики або трансформації фольклорних культур, втрата необхідних функцій і отримання, власне, художнього статусу [3] здобуває на сучасному етапі нові грані: традиційна культура, з одного боку, протистоїть дезінтеграції, кризі соціальних ролей особи, виявляється дієвим способом збереження колективної ідентичності [4] і навіть долає негативні наслідки «некропоетики [5], з іншого – розділяє основні характеристики постмодерністської художньої свідомості.

Але навіть не дивлячись на нескінченні метаморфози традиційних елементів в рамках постмодернізму, що допускає «співіснування» «верху» і «низу», «оригіналів» і «підробок», елітарного мистецтва і кітчу, авангарду і реакції [6], «традиційне» залишається упізнаваним завдяки постійно відтворюваним у постмодерністському тексті універсальним фольклорним архетипам.

Під універсальними фольклорними архетипами в даній роботі я розумітиму не тільки «загальні мотиви і образи, несучі якість колективної пам'яті» [7], а й всіляку реалізацію традиційного в постмодерністському тексті. Для того, щоб дійсно «вийти» на специфіку трансформації фольклорного «тексту» в сучасному творі, я вважаю за потрібне звернутися не тільки до мотивів, а й до цілих блоків мотивів (термін Б.Н. Путілова), до системи персонажів, особливостей хронотопу.

Інтерпретуючи фольклорний «текст», безумовно, важливо вивчити його і «зовні», встановити буття твору в рамках фольклористики, тобто як генератор певної субкультури.

В цьому напрямі творчість Дж.К. Роулінг, що здобула у частини сучасної української молоді практично культовий характер і що породила багату літературу «фан-фікшн» [8], надає надзвичайно цікавий матеріал.

Метою цієї роботи є виявлення основоположних фольклорних архетипів у творчості Дж. Роулінг і визначення їхніх функцій (в плані зіставлення) в оригінальному тексті і прозі «фан-фікшн».

Оскільки масова культура тяжіє до розчленовування і особи, і продукту її діяльності – художнього образу – на елементарні, найпростіші і часто не зв'язані між собою частинки, аналіз її явищ в аспекті архітипічності є цілком адекватним дослідницьким дискурсом. Відштовхуючись від відомого вчення К. Юнга про те, що «елементарний образ, або архетип, є фігура – чи то є вона демоном, людиною або подією, – яка в процесі історії повторюється там, де вільно виявляється людська фантазія», ми у зв'язку з масовою культурою достеменно переконуємося: ці образи «є певною мірою узагальненою рівнодіючою силою незліченних типових досвідів кількох поколінь». [15; 57].

Значення архетипу для масової свідомості було відзначено тим же К. Юнгом. «Будь-який зв'язок із архетипом, – писав він, – звільняє в нас голос більш могутній, ніж наш власний. Той, хто розмовляє прототипами, розмовляє тисячею голосів» [15; 59].

Слід також нагадати, що, за Юнгом, сукупністю архетипів є несвідоме як осад «всього, що було пережито людством, аж до його найтемніших часів історії», а сам архетип – прояв інстинкту [15; 131]. Ми будуємо осмислення досвіду творців популярних творів сучасної масової культури, виходячи з думки К. Юнга про співвідношення архетипу із соціальним і етичним досвідом в його конкретному, зримому втіленні: «Архетипи є системи установок, що є одночасно і діями, і емоціями» [15; 136].

Юнг, не вдаючись у детальні докази, висловив думку про те, що сучасні люди, позбавлені простодушності і конкретності первісних обрядів як втілення колективного несвідомого, опиняються «у скрутному становищі», вони вже «дуже критичні і психологічні» [15; 239]. Але найважливіше, з погляду проблеми, яку ми хочемо обговорити, – це потреба сучасних людей в своєрідному захисті, який потрібно знайти в чомусь іншому, ніж згадані обряди. Ось тут на допомогу нам приходить досвід масової культури з її принциповою довірою и відвертою апеляцією до елементарності колективного несвідомого. І ми бачимо, що масова свідомість початку ХХI століття спирається на виявлені К. Юнгом архетипи.

Порівняймо описи Юнга і варіанти, що пропонує сучасна масова культура. Так у дискурсі, пов’язаному із творчістю Роулінг, нас зокрема цікавитиме дитячий архетип. Дитячий архетип, або архетип дитини, Юнг пов'язував із динамікою зростання людини, як і людства у філогенезі. Так, важливим для нашого подальшого розгляду дитячого архетипу на казковому матеріалі є те, що саме в мотивах казок, наприклад, у мотиві інфантильного страху ночі, Юнг бачив корені архетипу дитини [15; 138]. «Подібно до того, як дитяча казка є філогенетичним повторенням стародавньої релігії ночі, так і дитячий страх є філогенетичним повторенням психології первісної людини» [15; 139].

Повернімося тепер до дитячого архетипу, представленого в романах Дж.К. Роулінг про Гаррі Поттера



  • дитячий архетип представлений в романах про Гарі Поттера в умовах стрімкого наближення сучасної української шкільної системи в її освітніх і етичних інтенціях до системи західноєвропейської робить англійського хлопчика-сироту зрозумілим в Україні.

У Дж.К. Роулінг:

  • на відміну від «бідних сиріт», наприклад, Чарльза Діккенса (як природного англійського попередника в зображенні такої колізії), дитина занурюється не у побутове, а в екзотичне середовище;

  • на відміну від Малюка у А. Лінгрен Гаррі Поттер – сирота; Малюк мав численну, але не дуже ніжну до нього родину, а компенсацію ласки і радощів одержував у самотнього (казкового) Карлсона;

  • на відміну від популярних толкієнівських гоббітів, новий герой живе у середовищі, максимально наближеному до середовища звичайного сучасного школяра;

  • на відміну же від сучасних маскультівських персонажів, Гаррі – жива людина із плоті і крові.

Відповідність своєму вікові і класу, в якому Гаррі навчається, адекватність етичних, психологічних проблем персонажа стану сучасних підлітків перетворює Гаррі швидше в «типового представника» підліткової субкультури, ніж в абстрактного хлопчика з країни мрій.

Архетипи масової культури можуть бути повною мірою такими лише за наявності певного (позитивного) етичного наміру автора і персонажа. Гаррі, хлопчик в окулярах і з неслухняним темним їжачком волосся, – це надія на радість і чудо, що живе в жорстокій повсякденності навчальних занять та інтриг. В усіх творах – безперечний дидактичний нахил. Гаррі розуміє цінність навчання, значущість знання. Тут затверджується чинник в навчанні.

У Гаррі Поттері читач бачить (залежно від свого віку) віддзеркалення свого успішного і свого неуспішного життя. Події кожної з книг про цього хлопчика пропонують перш за все увірувати в те, що навряд чи пропагували казки колишніх, менш прагматичних епох: чарівництво не всесильне. Колись у «Попелюшці» Е. Шварца прозвучала чудова іронічна сентенція: «Зв'язки зв'язками, але ніякі зв'язки не зроблять серце великим, а ніжку – маленькою».

Життя Гаррі Поттера дозволяє побачити, що інтриги працівників Міністерства магії можуть привести до загибелі безневинної чарівної тварини, а мерзотні в буденному уявленні риси вдачі – схильність до зради, боязкість, заздрість – властиві чарівникам повною мірою і приводять до загибелі батьків Гаррі, вигнанню Сіріуса Блека.

Але і доброта, чуйність, милосердя, якими так щедро наділяє директор школи чарівників Дамблдор, – суть людини, яку не може подарувати чарівництво, магія. А чарівництво залишається для виготовлення забавних іграшок, цукерок, для проникнення в заборонені місця за допомогою мантії-невидимки або особливої карти; таке, можна сказати «наївне чарівництво» споконвіку було і, мабуть, назавжди залишиться мрією людини.

Забороненою мрією дитини залишиться існування без батьків. Сиротою Гаррі, як на мене, авторка вирішила зробити невипадково, бо життя без опіки, повчань і необхідності робить звіт спокушає практично будь-якого підлітка. Йому і показують: ось, ти один, більш того, сила властивого тобі чарівного потенціалу більша, ніж у багатьох дорослих. Чи щасливий ти від цієї своєї самотності? Виявляється, Гаррі і у кошмарних баченнях чує крик матері; і як охоронний образ, Патронуса, йому вважається батько; і у вчителях він готовий бачити батьківське ставлення.

Не гніви Бога, натякає цикл історій про Гарі Поттера, не дозволяй собі навіть у випадкових мріях думати про можливість життя без батьків; твоя сила – в них, в їх досвіді, любові. Таким чином, твори масової культури в повній відповідності із традиціями цієї царини здійснюють не стільки естетичну, скільки адаптаційну функції.

Їх жанр – «казка-не-казка», «пригода-не-пригода» – робить головним значенням не з'ясування сакраментального питання про те, хто винний, а отримання задоволення від процесу комунікації. Доводиться визнати: твори, побудовані їх авторами на основі уявлень про архетипи, знаходять найширшу аудиторію.

І кожний, хто увійшов до її складу, навіть соромлячись признатися в цьому самому собі, - відчуває себе в компанії. Колективне несвідоме діє безвідмовно, об'єднуючи людей ХХI століття на тих же простих основах, що й їхніх далеких предків.

Художній простір романів Джоан Роулінг включає, хоча і в редукованому вигляді, значну кількість традиційних орієнтирів. Як і в багатьох інших творах модерного часу і модерної літератури вони є своєрідною «площиною додаткового осмислення моделі світу, яку створює автор, з ними пов'язано забезпечення цілісного сприйняття художньої дійсності і організацію композиції романів [9].

Особлива роль в цьому процесі належить «універсальному героєві» (термін Д. Колберта), тобто Гаррі Поттеру. "Створюється враження, – пише вчений, – що Гарі, не дивлячись на всі його незвичайні якості, нам давно знайомий. В ньому з самого початку Каменя (йдеться про книгу "Гаррі Поттер і філософський камінь") взнається персонаж, якого можна було б назвати Зниклим Принцом, Невпізнанним Царем, подібно Едіпу, Мойсею, королю Артуру і незліченній безлічі інших героїв, що є в культурі кожного народу" [10].

В романній версії його біографії збережено епізоди "незвичайного дитинства" і пов'язаних з ними "знаків смерті" (зигзагоподібний шрам на лобі, що викликає біль під час наближення супротивника), подвійної ізоляції (живе в звичайному "нечарівному світі" і ізолюється навіть в ньому): "Room had no sign that another boy lived in house, too" (Rowling 1999:18) – "Ніщо в цій кімнаті не видавало присутності іншого хлопчика"2 і численних заборон (наприклад, контактів із зовнішнім світом) [11].

З ним поводяться, як і з іншими «безневинно гнаними персонажами»: Гаррі виконує основну роботу в будинку, доношує старий одяг, на ньому виплескують поганий настрій. Одночасно він вже наділяється деякими винятковими якостями: зовнішністю, дивними сновидіннями, здатністю розуміти мову тварин (в тому числі і фантастичних), змінювати зовнішність людей, що знаходяться поруч із ним, швидко пересуватися.

В романах збережено моделі «іншого світу, потойбічного світу» (світ магів, світ чарівників, Хогвартс-Таємна кімната, Хогвартс-Заборонений ліс), ритуального переходу (традиційна переправа першокурсників через озеро, «церемонія Розподілу», пересування в просторі за допомогою каміна, автобуса-Рицаря, спеціального предмету для телепортації, прохід через стіну на платформу 9 тощо).

Для виконання свого призначення – перемоги над жахливим супротивником – «універсальний герой» потребує дарувальниках і помічниках. В романі до помічників Гаррі можна віднести директора школи Хогвартс Дамблдора, професора МакГонагалл, Хагріда. Проте вони швидше є покровителями Гарі, ніж традиційною «вартою під час входу в інший світ ( для словянських казок найпоширенішим персонажем подібного плану є Баба-Яга)».

Виявляються і сліди мотивів випробування героя і отримання ним чудового помічника в «таємному лісі»: саме тут Гаррі стає свідком вбивства однорога і вперше піддається нападу антагоніста – Волан-де-Морта (див. книгу "Гаррі Поттер і філософський камінь"); зустрічається з жахливим павуком Арагогом (див. книгу "Гаррі Поттер і Таємна Кімната"). Дія досягає кульмінації в епізоді, також пов'язаному із Забороненим лісом (лісовий притулок Люпина) (див. книгу «Гаррі Поттер і в'язень Азбакана»). В лісі заявляють про себе і сили зла: вірна слуга Волан-де-Морта запускає Чорну Мітку, скоюється вбивство помішаного Барті Крауча (див. книгу «Гаррі Поттер і Кубок Вогню»).

Цікаво, що ліс у Роулінг населено самими різними істотами, що виступають одночасно помічниками і шкідниками: "And into clearing came – was it а man, or а horse? To waist, а man, with red hair and beard, but below that was а horse's gleaming chestnut body with long, reddish tail.”(Rowling 1999: 252) – “І на чи поляні з’явилися — людина, чи кінь? До пояса — рудоволоса, рудоборода людина, а нижче –кінь з рудуватим хвостом; "Forest? He repeated, and he didn't sound quite as cool as usual. "We can't go in there at night – there's all sorts things in there - werewolves, I heard " (Rowling 1991: 249) – «Ліс? – Повторив він, голос його звучав менш холоднокровно, ніж звичайно. — Нам не можна йти туди вночі — там водяться різні істоти. Говорять, навіть перевертні»).

Збережений в романах Роулінг і один з найпоширеніших мотивів міту, казки і епосу –змієборство. Головного супротивника Гаррі наділено рисами хтонічної істоти. На перший погляд мотив змієборства у Роулінг є невиразним: головний супротивник Гаррі – чарівник Волан-де-Морт – людина, чарівник-напівкровка (його батько – не чарівник), на момент оповідання позбавлений плотського, тілесного вигляду. Проте Гаррі б'ється саме із символічним драконом. Супротивника його можна розглядати і як істоту змієподібної природи, і як персонажа, що несе традиційні функції змія.

Так, Волан-де-Морт вчився у школі чарівників на факультеті Слізерін, на гербі якого зображено змія. Засновник факультету, темний чарівник, володів зміїною мовою. Він спорудив в замку Хогвартс Таємну Кімнату, де ховався водяний змій–василіск. Цікаво, що Гаррі (як і Волан-де-Морт, і раніше — Слізерін) говорить зміїною мовою, хоча і не є спадкоємцем Слізеріна за сюжетом.

Проте вже у ході першого бою хлопчику передаються деякі здібності Слізеріна, він проходить своєрідну ініціацію, таким чином, «народжений від змія вбиває змія». Про початковий зв'язок Волан-де-Морта з істотами змієподібної природи говорить і той факт, що він вимушений підтримувати своє існування отрутою величезної змії Нагайни. «Гола» на санскриті означає «змія», в буддизмі і індуїзмі наги – рід зміїв-напівбогів, у деяких з них багато голів [12].

Супротивник героя в романі виконує і безпосередні функції змія: шкідництво (вбивство батьків Гаррі); викрадення (спочатку Джинні Уїзлі, а потім і самого героя); поглинання (Таємна кімната, що є корелянтом змія).

Є й епізоди прямого зіткнення героя і антагоніста змієподібної природи:



  • сутичка героя із професором Квіреллом, що приховує під своїм тюрбаном голову Волан-де-Морта: «Harry could have screamed, but he couldn’t make а sound. Where there should have been а back to Quirrell’s head, there was а face, most terrible face Harry had ever seen. It was chalk white with glaring eyes and slits for nostrils, like а snake.» (Rowling 1991:293) – «Гаррі не міг видати ані звуку, а було б слід: там, де повинна була бути потилиця Квірелла, розташовувалася особа, найстрашніша особа на світі — по-мертвяцьки бліда, з палаючими очима, провалами замість ніздрів.. Було в ній щось зміїне». В цьому дескрипті одночасно з'являються і елементи прямої атрибутики змія: багатоголовость, фізична схожість із змією, місце поєдинку оточено язиками чорного полум'я (див. книгу "Гаррі Поттер і філософський камінь");

  • битва героя з водяним змієм, який підкоряється Волан-де-Морту (див. книгу "Гаррі Поттер і Таємна Кімната");

  • бій з Гігантською Хвосторогою безпосередньо перед зіткненням із початковим супротивником (див. книгу «Гаррі Поттер і Кубок Вогню»).

Таким чином, все вищесказане дозволяє розцінювати Волан-де-Морта як традиційного антагоніста – дракона-змія.

Дії героя в чарівному світі неможливі без використовування чудових предметів. У Роулінг же чарівні засоби є не тільки необхідною складовою структури чарівної казки. Автор майстерно «грає» із традиційними чудовими артефактами, розширюючи коло їх звичних функцій, наповнюючи ними кожний дюйм художнього полотна. Так, чарівна паличка стає повсякденним атрибутом жителів магічного світу, чарівне дзеркало перетворюється на Розпізнювача ворогів, шапка-невидимка — на мантію-невидимку або Розподіляючий Капелюх, яблучко на блюдці – в Карту Мародерів, мітла із засобу пересування – на спортінвентар тощо.

Подібні метаморфози в оповіданні настільки часті й настільки багатоманітні, що читач перестає сумніватися в існуванні «живих портретів» і фотографій, «Карамелі з Будь-яким Смаком», «шоколадних жаб», «совиної пошти» тощо. Іншими словами, саме детальне опрацьовування реалій чарівного світу, що полягає в забезпеченні їх численності, повторюваності і наближеності до сучасних реалій (наприклад, Карта Мародерів – відеокамера стеження) відіграє велику роль у створенні ефекту правдоподібності. Не дивно, що чарівна «дійсність» Роулінг, що вийшла з авантексту казково-міфологічної традиції, з одного боку, і стереотипів масової культури, з іншою, виявилося здатною породити нову субкультуру.

При всій своїй неоднозначності субкультура прихильників ГП, що з’явилася після виходу у світ цієї книжки («гарріголізм», «поттеризм», «поттероманія»), – вельми цікаве соціокультурне явище, феномен сучасної масової культури, безумовно, гідний вивчення. З одного боку, фанатичне співтовариство ГП має всі ознаки молодіжної субкультури, з іншого – воно вельми специфічне. До особливостей субкультури ГП слід віднести, перш за все, переважно віртуальний спосіб існування, яскраво виражену ігрову спрямованість, фольклоризований характер (останнє, як на мене, є новиною тільки відносно віртуальних субкультур у зв'язку з малою дослідженою мережного фольклору взагалі).

Фольклорну чи пост-фольклорну природу субкультури «ряджених зсередини» студентів школи чародійництва і чарівництва доводять такі її характеристики, як анонімність (Ніки)3, варіативність (текст як частина стилю і культури мережі), особливий тип комунікативного акту (текст як один зі способів кодифікування усного мовлення) тощо.

Яскравим прикладом субкультурної самосвідомості «поттеристів» і одночасно ознакою формування «іншої реальності» в свідомості прихильників ГП може послужити «твір» «Синдром хронічного гарріголизму і 100 його ознак», який було опубліковано на одному з сайтів про ГП (автор — Annabelle). Ось деякі положення з цього тексту:



  • Ви відмовляєтеся від покупки нового мобільнику заради чарівної палички, аргументуючи це тим, що вона набагато краще, ніж всі ті, які у Вас вже є.

  • Ви наполегливо шукаєте в міській, шкільній і районній бібліотеці нещасну книжку "Історія Хогвартса"... І знаходите її!!!

  • Сидячи на лекції, дивіться, скільки зараз часу в Лондоні і уявляєте собі, як Гаррі сидить на уроках.

  • Ви обдумуєте сюжети 5-6-7-8-N книжки про ГП, мало того, ви їх обговорюєте із собі подібними.

  • На задньому склі Вашої машини написано "Посміхнися, Гаррі любить тебе".

  • Ви мрієте про свійського ельфа.

  • Ви дивитеся футбол, зіставляючи його з квіддичем.

  • Побачивши новий фік, ви радісно, немов на Різдво, прочитуєте його, а потім примушуєте це ж зробити знайомих «гарріголиків» тощо.

В останньому положенні згадується одне з ключових, як на мене, понять віртуальних фанатських субкультур – особлива форма фанатського «літературної» творчості — фан-фікшн (від англ. fan – прихильник; fiction – художня література, вигадка), окремі твори цього жанру називаються «фан-фіки» або просто «фіки» (fan-fics, fics).

Серед мережевих фандомів (тобто віртуальних фанатских спільнот) «книжкового походження» ГП посідає перші позиції вже з 2001 року. В Рунеті на запит «фан-фіки Гаррі Поттер» на цей момент було знайдено 589 сайти (пошукова система Rambler), 396 сайтів (пошукова система Yandex).

Розгорнене визначення жанру дано на сайті BBC (www.bbc.co.uk): «фан-фікшн (або фан-фік) — термін, що використовується для позначення літературної творчості прихильників (фанів) якого-небудь вигаданого міфологічного світу — зазвичай, це світ телесеріалу або кінофільму — та створюваного на основі казкових реалій реального світу.

Фан-фікшн — це можливість художньої творчості в заданій реальності, спосіб поділитися думками і враженнями з однодумцями, засіб дослідження різних площин популярних персонажів, які, на думку автора, недостатньо розкриті в оригінальному творі...» [12].

В англомовному сіті вже існує розвинута система фан-фікшн зі своїми конвенціями, жанрами і піджанрами (AU, pairingslash, het, agnst тощо). В цьому я мав можливість на власні очі переконатися, відвідавши одну із лондонських книгарень навесні 2005 року, перебуваючи в Лондоні.

Запозичивши цю типологію при перекладі англомовних фан-фіків, українські користувачі застосовують її і до власної творчості. Тут і далі, як вже наголошувалося, робиться спроба показати функціонування фольклорних архетипів у співвідношенні з оригінальним текстом Роулінг і традиційною культурою в цілому. Я зокрема ґрунтуватимуся на фан-фікшн творах-аналогіях Гаррі Поттера учнів одеської гуманітарної гімназії №4.

Значною частиною українських фан-фіків є тексти, що претендують на повноцінне продовження роману Роулінг, причому часто — на гідному художньому рівні. У принципі, це єдина з виділених нами груп «фан-фікшн», яка може бути віднесена до, власне, художньої творчості.

Творці великих за обсягом творів у стилі “Гаррі Поттер” (від 100 до 800 сторінок) – таких, як «Ловець», «Draco Dormiens», «Draco Sinister», «Гаррі Поттер і Магічний Перстень» тощо – виступають своєрідними співавторами Дж. Роулінг. Разом з тим, поява нових версій п'ятої книги про Поттера можлива лише завдяки знанню їхніми творцями «основного» і аналогічних «інших текстів» (реалізація ідеї літературознавства з позицій інтертекстуальності).

Багато хто з них, цього, власне, не приховують і самі автори, є контамінаціями попередніх текстів. З'являється і так звана «авторська маска», сама Дж. Роулінг, як головний центр всіх нарративів подібного типу (симптоматичні в цьому плані так звані дисклеймери–попередження про авторські права, що містять відмову від них такою формулою : «Всі права передаю тіточці Джоан»).

Ставлення до характеру використовування Роулінг фольклорних архетипів цілком серйозне. Отже, на мою думку, тут збережено такі з них:



  • мотив безневинно-гнаного персонажа в традиційній для оригіналу формі: літнє перебування Гаррі у родичів-чарівників;

  • ліс як вхід в «інший світ», місце випробування і отримання героєм помічників заміщається якими-небудь субститутами: підземелля, кладовище.

  • Роль «оригінальних помічників» (за В.Я. Проппом) слабшає: або підлітки самостійно виходять з складних ситуацій, або вирішальна роль помічника тільки мається на увазі, але не описується. З'являються нові помічники, часто це другорядні персонажі (наприклад, сусідка Дурслей місіс Фігг);

  • використовування мотивів змієборства і початкового супротивника. Як правило, герой не здобуває остаточної перемоги. Гаррі б'ється не з самим Волан-де-Мортом, а з менш значущими персонажами, що наділяють його атрибутикою: змій на фамільному гербі Малфоєв, їхня спорідненість із Слізеріном.

  • Акцентується у фан-фіках і мотив початкового супротивника: палички героя і його супротивника абсолютно ідентичні, герой і його супротивник зв'язані між собою невдалим прокляттям, в крові супротивника Гаррі міститься кров хлопчика (див. “Draco Dormiens”), їх предки зв'язані ворожнечею тощо. Тоді як в одних текстах Гаррі б'ється лише з «тінню» свого початкового ворога (Пожирачами Смерті, монстрами, кошмарними сновидіннями), в інших він виявляється віч-на-віч зі своїм ворогом, при цьому образ хтонічного персонажу отримує подальший розвиток: «Рука Волан-де-Морта ковзнула зі швидкістю змії», «Рука Темного Лорда була сухою, як шкіра ящірки. У нього взагалі не було пульсу».

Нові сюжетні повороти спричиняють появу нових чудових речей і заклинань, проте, на рівні зі старими, вони відіграють провідну роль у сприйнятті вигаданого світу як «реального».

Таким чином, в «авторських» фан-фіках фольклорні архетипи (правда, генетично пов'язані не з картиною світу традиційної культури, а зі світом Роулінг) зберігаються через різні причини: прагнення створити текст, близький до оригінального повноцінно продовжити його.

Великий інтерес представляє група фан-фіків, у процесі створення яких є видимою фольклорна модель інтертекстуальності. Вперше вона позначена знову-таки ще у працях В.Я. Проппа, якого я вже згадував на початку роботи: існування багатьох варіантів одного сюжету вчений пов'язував «із потребою розкриття народного задуму у всій його повноті»[13].

Початковим для вербального тексту, на його думку, є значення, семантичне ядро або «задум». Розширюючи зміст даного терміну, Б.Н. Путілов запропонував розглядати «задум» як якийсь «передтекстовий стан традиції, з якого можуть народжуватися пучки задумів» [14].

Нарешті, С.Ю. Неклюдов висунув ідею дотекстового статусу традиції або «авантексту» (тобто, всього того, чому належить реалізуватися у виконанні). Фан-фіки другої групи і виникають із прагнення авторів реалізувати повністю задум Роулінг: «проявити» всі ланки оповідання і пов'язаних з ними персонажів, хід дії, його початок, розвиток, кінець тощо.

Так з'являються фан-фіки, пов'язані



  1. з уведенням нових персонажів (нові учні і вчителі, персонажі з інших фільмів і книг, українські школярі) або нових соціальних ролей «старих персонажів» (Герміона в ролі борця із силами зла);

  2. спробою відтворити передісторію героїв (дитинство Волан-де-Морта, відносини старшого покоління магів, вчителів, батьків);

  3. фантазіями на тему особистісних відносин, переважно романтичного або еротичного характеру, де частіше за все фігурують такі персонажі: Гаррі Поттер — Драко Малфой, Гаррі Поттер — Герміона, Герміона —Драко, Герміона — Снейп, Дамблдор — МакГонагалл тощо.

Цікаво, що саме в цій групі фан-фіків відбувається руйнування фольклорних архетипів: розробляється ідея синкретичної природи Добра і Зла, яка часто укладена в милуванні «темної сторони», «світлом» і навпаки (див. фан-фіки: «Піймати», «Ангели» тощо); негативний персонаж отримує риси романтичного героя, а позитивний у свою чергу – втрачає цілісність. Численними є тексти, в яких, наприклад, робиться спроба викрити Гаррі як «універсального героя»: в анекдотичній формі обігрується прізвисько Гаррі «Хлопчик, який вижив» і «знаки смерті» — шрам на лобі:

  • Гаррі Поттер прокинувся посеред ночі. У нього болів шрам. Добре, що Хлопчик, який вже десятий рік поспіль дивився рекламу і мав під рукою пачку модного "упсарину". Таблетки заспокоювали біль в будь-якій частині тіла, не впливаючи на весь організм. Гаррі випив таблетку і знову заснув (усувається магічна мотивація болю).

  • Гаррі Поттер прокинувся посеред ночі. У нього знову болів шрам. Палав, як вогонь, в бойскаутському таборі перед від'їздом додому. Що робити? Чого він болить? Гаррі витягнув ногу з-під ковдри і почав роздивлятися шрам. Він нагадував велику круглу пляму. Власне, шрам був ще свіжий: тиждень тому на уроці з догляду за магічними тваринами Гаррі обпалив соплохвіст. Гарі, як виявилося, уперся в пружину ліжка, яке вибилося із-під матрацу, і відлежав собі ногу в тому місці, де був шрам. Хлопчик-живчик поправив матрац і заснув багатирським сном (магічна мотивація замінюється буденною).

В деяких текстах Гаррі предстає в комічному світлі або взагалі не фігурує. Читачеві повідомляється, що подвиги просто-таки приписуються йому або ж вони чиста випадковість. Відбувається зниження образу Героя — Гаррі предстає як підліток з типовими для цього віку проблемами: проблемна шкіра, психологічна криза тощо.

Для текстів цієї групи характерне гранично іронічне ставлення до дарувальників і помічників (особливо це стосується фігури Дамблдора і МакГонагалл). «Темні опоненти» дарувальників (Снейп, Люціус Малфой, Аргус Філч), навпаки, наділяються несподівано привабливими якостями і навіть виконують функцію дарувальників.

Піддаються осміянню і супротивник героя:


  • Про те, що він біля входу в Таємну Кімнату, Гаррі Поттер здогадався по величезному кольоровому напису: "З мангустами вхід суворо заборонено!!!" (іронічне зняття заборони).

Темна ніч. Волан-де-Морт тягне за собою Гаррі в Заборонений Ліс. Той відбивається щосили, кричить, плаче, дряпається. Волан-де-Морт не витримав, зупинився і питає у своєї майбутньої жертви:

- Ну чого ти кричиш? Чого ти плачеш?



Гарі:

- Мені жахливо! Тут так темно!



Волан-де-Морт:

- Ось-ось. А ти уявляєш, як я повертатимуся один?- (надання героям нехарактерних для них якостей).

Проте в текстах іншого типу він часто предстає і як нещасна людина, жертва обставин, підліток із «важким дитинством».

Існують також міні-фіки, зміст яких може розглядатися як один з вищезгадуваних, проте їх автори пропонують віднести свої творіння до «аудіо-фіків» (віршовані твори на мотив відомої «попсової композиції») або «кліп-фіків» (твори з дескриптивним елементом).

Отже, в останні десятиріччя ХХ – на початку ХХІ століття особливу популярність починають набувати твори, що формують «нову реальність» – світ незвичайних пристрастей, величі, краса і благородства — на основі універсальних фольклорних архетипів. Саме вони забезпечують читачеві радість пізнавання, підтверджують упевненість в добробутному результаті глобальних драматичних колізій.

«Фольклоризм» подібних творів є очевидним, і разом він одержує новий напрям і розвиток:



    1. твори Толкієна, Роулінг, а також представників української, російської культури фентезі стають культовими, породжують нові субкультурні течії і відповідно різножанрову літературу «фан-фікшн»;

    2. фольклорні архетипи проникають у свідомість їх носіїв опосередковано (якщо для романів Роулінг «авантекстом» є казково-міфологічний універсум народної традиції, то для субкультур їх прихильників сам роман Роулінг не що інше як «матриця» для тем, мотивів, сюжетів, образів, прийомів);

    3. в залежності від жанру (slash, het, agnst, гумор, драма) ставлення до фольклорних архетипів є неоднозначним: від серйозного, в рамках пропонованого автором сакрального характеру твору до пародійного осмислення, іронічного трактуванню сюжетів, образів і прийомів.

Вивчення «колообігів» архетипів дозволяє встановити, як субкультура ГП інтерпретує загальний культурний код, чи схильна вона до відновлення або руйнування традицій «початкової культури».

Знаходить себе і тенденція, що властива постмодерністській свідомості взагалі, — від руйнування мовних (що ототожнюються із розумовими) стереотипів сприйняття до пошуків нового синтезу. Неусвідомлено використовують і окремі прийоми постмодерністського письма: інтертекстуальність, подвійне кодування з його установкою на масового і досвідченого читача-глядача одночасно, звернення до «авторської маски» тощо.



Література:


  1. Лотман Ю.М. Массовая литература как историко-культурная проблема// О русской литературе. СПб., 1997. – С.820

  2. Каргин А.С, Хренов Н.А. Традиционная культура на рубеже XX- XXI веков (о целях и задачах альманаха «Традиционная культура»)// Традиционная культура. 2000. – №1. – С. 8

  3. Бернштейн Б.М. Искусствоведческие аспекты изучения традиционной культуры// Традиционная культура. 2000. – №2. – С.13

  4. Каргин А.С, Хренов Н.А. Традиционная культура … М., 2003. – С. 8

  5. Эпштейн М.Н. Постмодерн в России. Литература и теория. М., 2000. – С. 280

  6. Бернштейн Б.М. Искусствоведческие аспекты … М., 2001. – С.14

  7. Литературная энциклопедия терминов и понятий/Гл. ред. и сост. А.Н.Николюкин. М., 2003. СПб. – С.60

  8. Fan-fiction: a User’s Guide. Інтернет-публікація (www.bbc.co.uk/dna/h2d2/A632062).

  9. Литературная энциклопедия терминов и понятий/Гл. ред. и сост. А.Н.Николюкин. М., 2003.

  10. Колберт Д. Волшебные миры Гарри Поттера. М., 2002. – С.124

  11. Тут і далі цитати англійською за виданням Rowling J. K., Harry Potter and the Sorcerer’s stone. Scholastic Inc., 1999.

  12. Колберт Д. Волшебные миры. – М., Генезис, 2004. – С. 119

  13. Пропп В.Я. Русский героический эпос. 2-е изд., доп. – М., 1958. – С. 20-23

  14. Путилов Б.Н. Фольклор и народная культура. – СПб., 1994. – С.194

  15. Юнг К.-Г. Проблемы души нашего времени. – М.,1996.




1 Всі цитати з російськомовних чи англомовних бібліографічних джерел, використані у цій роботі, я подаю українською мовою у власному перекладі.

2 Тут і далі подаю власний український переклад цитованих фраз.

3 «Нік» (від англ. – nick, «прізвисько») – псевдонім учасників спілкування у віртуальному просторі, в даному випадку авторів фан-фіків.






База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка