Соціологія у (пост)сучасності зміст



Сторінка15/18
Дата конвертації10.09.2017
Розмір3.71 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Рощин Дмитрий


Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина

(Украина, г. Харьков)



Смысложизненная концепция личности: интерпретация понятия
В процессе социальной трансформации в Украине происходит изменение как социальных структур, так и структур сознания личности. В этой связи особую актуальность приобретает исследование смысложизненной концепции личности, её направленности. Одним из этапов такого изучения является социологическая концептуализация понятия «смысл жизни». Абстрагируясь от философского и социально-психологического понимания смысла жизни, автор использует понятие «смысложизненная концепция личности» (далее – СЖКЛ).

Данное понятие автор интерпретирует как теоретический конструкт, описывающий специфическое, устойчивое, осознанное, интегрированное знание личности о себе, проявляющееся в виде социальной направленности (интенции) личности в поле осознанных личностью жизненных смыслов. Такое знание личности о себе получает выражение в представлениях, идеях о собственном назначении или предназначении. А поле осознанных личностью жизненных смыслов включает представления личности о цели и ценности жизни, счастье, смерти и возможности бессмертия, свободе и судьбе, а также локус контроля – наборы смысложизненных целей и ценностей, идеалов. Это знание имеет долговременный, стратегический и нормативный для жизнедеятельности личности характер; оно переживается на эмоциональном уровне в форме чувств и настроений.

Приведенное определение можно разъяснить посредством раскрытия инструментальных аспектов данной интерпретации. Специфичность СЖКЛ определяется тем, что данная структура духовного мира личности не тождественна и не сводима к другим подобным формам (например, Я-концепции, концепции жизни, стратегии жизни, и т.п.). Устойчивость СЖКЛ обусловливается её непосредственной взаимосвязью с детерминирующими структурами самой личности, такими как самосознание, Я-концепция и мировоззрение. Осознанность СЖКЛ указывает на работу сознания по осмыслению некоторых жизненных смыслов, их идентификацию, присвоение субъективной оценки и отбор. Поэтому осознанность СЖКЛ следует понимать как «осмысленность», «понятность», которая чаще всего основана на её обыденной рациональности. Такая рациональность воспринимается личностью не как результат доказательства, а как некоторая очевидность, многократно проверенная повседневной практикой. Здесь можно сказать о своеобразном сужении сферы сознания личности – большинство людей, как правило, осознаёт только то, с чем они сталкиваются в своей повседневной жизни. Осмысленность СЖКЛ – это повседневная оценка течения собственной жизни в отношении других социальных явлений.

Интегрированность СЖКЛ объясняется тем, что она является не простой совокупностью потребностей, интересов, целей, ценностей или ценностных ориентаций, а качественно новым образованием высшего уровня рефлексии, переплетением связей и отношений личности к миру, своей жизни и себе самой. Это синтез основополагающих элементов духовного мира, личностная интеграция системы социальных ценностей и стремления к определённым субъективно значимым жизненным смыслам, идеалам, основывающаяся на определённых социальных и мировоззренческих установках личности. СЖКЛ – это особое знание личности о самой себе и своей жизни, выраженное в представлениях, идеях о собственном назначении (или предназначении) в соотношении с представлением о своём месте в социокультурном пространстве, его самооценкой и мировоззрением в целом. В рамках самосознания личности СЖКЛ предстаёт в виде определённой социальной направленности (интенции) в поле осознанных личностью жизненных смыслов. Наиболее важными среди них являются: представления о цели жизни, ценности жизни, счастье, смерти и возможности бессмертия, наборы смысложизненных целей и ценностей, идеалов. Такая интенция представляет собой некоторую установку личности, предрасположенность к определённым целям и ценностям в жизни, что формирует общую направленность её социальной деятельности.

Мы используем понятие «поля», а не «системы» или «структуры», так как именно это понятие позволяет объяснить гибкость и жизнеспособность СЖКЛ в кризисных социальных условиях и учитывать многовариантность жизненных целей личности. Такое поле личностно значимых жизненных смыслов образно можно представить как некоторый смысловой горизонт предельных значений. Такой горизонт всегда есть, всегда виден, но, по мере того, как личность к нему приближается – то есть приобретает новый социальный опыт и позицию, – смысловой горизонт расширяется, открывается новый предел значений. Существует лишь направление, которое личность может выбирать. Именно поэтому смысл жизни никогда не может быть исчерпан, он присутствует в любой момент осмысленной жизни. Долговременный и стратегический характер СЖКЛ объясняется её устойчивостью и соотношением с различными формами целеполагания личности (цель жизни, жизненные цели, стратегия жизни и т.п.).

Нормативность СЖКЛ обусловлена её взаимосвязью с такой формой самосознания и самоидентификации личности как Я-концепция, поскольку за ответом на вопрос «Кто я есть?», следует вопрос «Зачем я есть?». В данном ключе СЖКЛ представляет собой определённый жизненный принцип личности, выраженный в форме субъективно ценного внутреннего убеждения, который оправдывает и объясняет частные моменты жизнедеятельности индивида. СЖКЛ – это не столько когнитивная составляющая смысла жизни личности, сколько его социальная грань. Поэтому смысложизненная концепция личности хоть и переживается эмоционально в форме чувств и настроений, но такое переживание опосредовано социально-психологическими характеристиками её и её окружения. СЖКЛ реализуется в социальной деятельности личности через проявления жизни (целенаправленная деятельность, поступки, поведение и пр.) посредством организованного в соответствии со смысложизненными представлениями практического отношения к собственной жизнедеятельности. Объективирование смысложизненной концепции личности происходит с помощью и в форме стиля жизни. Стиль жизни личности отражает процесс и установку на реализацию смысла жизни.


Ружельник Ольга

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

(Україна, м. Харків)
Футбольні фанати як соціокультурна спільнота
Футбол сьогодні – глобальна гра. Деякі дослідники відзначають, що прихильники цього виду спорту охоплені «футбольним психозом». У такої думки є підстави – масовий спорт в наші дні виглядає так: 22 людини грають у футбол, а тисячі чи десятки тисяч дивляться на цю гру; обступивши футбольне поле; вони критикують, свистять, виносять компетентні судження, підбадьорюють гравців, аплодують вдачам, лають суддів, тощо. Для цих вболівальників футбол став чимось набагато більшим, ніж просто спортивною грою. Футбольні фанати – це окреме, специфічне культурне явище.

Футбольний фанатизм як феномен виник із початком комерціалізації спорту, коли футбольні події стали привертати підвищену увагу. Футбол почав перетворюватися на масовий вид спорту з 1920-х років за активної підтримки армії. Тому, до речі, у (навколо)футбольний лексикон увійшло багато армійських слів: напад, захист, фланг, фінал, бомба, бомбардир, граната тощо. А вигуки-«кричалки» футбольних фанатів вийшли з традиційних бойових закликів та пісень.

Що стосується виїздів на матчі за межі міста або країни, то такі переїзди за останні 30 років перетворилися в певний вид регулярного туризму. Вболівальники об’єднуються у союзи, щоб організувати поїздки на всі ігри за участю «своєї» команди, але, насамперед, це ще один привід провести більше часу з футбольним братством, яке зазвичай характеризується високим ступенем згуртованості. Більш того, фанат повністю і до кінця ототожнює себе зі своєю командою, демонструючи свою ідентичність в одязі (куртки, прапори, шарфи, шапки в кольорах або з емблемами певного футбольного союзу) та поведінці (відвідування матчів, агресія щодо команд-супротивників та представників їхніх «груп підтримки»).

В нашій країні перші організовані фанатські формування почали з’являтися на початку 80-х рр. ХХ ст. Спершу це було угруповання столичної команди, пізніше центрами фанатського руху стали Львів, Одеса, Дніпропетровськ та Харків. Фанати за радянських часів почали підтримувати команду, розміщуючись на певному секторі глядацьких місць, носили клубну атрибутику, складали і скандували вигуки. Визначальним фактором у формуванні фанатських організацій є наявність «ворога». Антагоністами киян та львів'ян вважалися вболівальники московського ЦСКА, одесити щосили воювали проти білорусів, харків'яни протистояли вболівальникам дніпропетровської команди.

З набуттям Україною незалежності фанатський рух почав марніти. По-перше, місцеві фанати залишилися без головних зовнішніх ворогів, а по-друге, на початку 90-х років ХХ ст. багатьом фанатам просто стало не до футболу. Внаслідок економічних і соціальних перетворень в країні різко впала як чисельність угруповань, так і якість вболівання. Але зараз, через 20 років, ми можемо констатувати, що фанатські угруповання почали функціонувати знову, більш того, національна вболівацька культура підвищилася до європейського рівня (це пов’язано з тим, що українські футбольні клуби почали грати в рамках Ліги Чемпіонів та в Лізі Європи).

Під національною футбольною культурою ми розуміємо один з елементів базової національної культури, основними складовими частинами якої є особливий національний стиль гри та поведінка вболівальників, яка інтерпретується завдяки поняттю «навколофутбольні практики». Це поняття означає сукупність усіх колективних практик відвідувачів футбольних стадіонів, тобто узвичаєних дій, які підпорядковуються нормам і цінностям даної футбольної культури в даний момент їх розвитку та інтерналізуються завдяки відвідуванню футбольних стадіонів, спілкуванню з представниками футбольного фанатизму та / або спостереженню за ними.

Дослідники здебільшого розподіляють всіх учасників «стадіонного вболівання», тобто відвідувачів футбольних стадіонів на вболівальників та фанатів. Подібний розподіл ґрунтується на поведінці відвідувачів стадіонів. До категорії «фанатів» відносять людей, схильних до групових форм поведінки на стадіоні, тих, хто ототожнює себе з конкретною футбольною командою на відміну від «вболівальників», які характеризуються індивідуалістичною поведінкою. В. Хейтемер розглядає футбольних фанатів як таких вболівальників, котрі в першу чергу орієнтовані на футбол. Футбольні фанати суттєво впливають на створення образу поведінки відвідувачів футбольних матчів та на образ національної футбольної культури в цілому. О. Іллє відзначає такі критерії віднесення вболівальників до числа фанатів: активне відвідування домашніх матчів, щорічне здійснення декількох виїздів в інші міста, знання та прийняття культури футбольних фанатів.

Здебільшого дослідники, які аналізують феномен футбольного фанатизму, говорять про його представників як про соціальну групу. Підставами для такого висновку є соціально-демографічні характеристики: футбольні фанати, в основному, – чоловіки, мають подібні соціальний статус, вік, освіту тощо. Тим не менше, на наш погляд, футбольні фанати – це, в першу чергу, соціальна спільнота, а не група. Незважаючи на те, що ці поняття (тобто соціальна спільнота та соціальна група) часто ототожнюють, не зовсім коректно вважати їх тотожними, адже поняття групи акцентує на об'єктивних ознаках, які об'єднують людей у дану сукупність, поняття ж спільноти – на суб'єктивних. В цьому світлі як соціальна група футбольні вболівальники складаються з декількох соціальних спільнот, тобто сукупностей людей, об'єднаних спільною метою, інтересами і цінностями (субкультурою), а також низкою інших спільних ознак, в першу чергу суб'єктивних. Оскільки найчастіше в контексті суб'єктивних ознак розглядається близькість (або єдність) ціннісно-нормативних систем, то, на наш погляд, у випадку футбольних фанатів більш коректним є вживання поняття соціокультурної (а не просто соціальної) спільноти.

Таким чином, ми визначаємо футбольних фанатів як соціокультурну спільноту, що складається із певних футбольних вболівальників, які інтеріоризують ціннісно-нормативну структуру даної субкультури, що знаходить своє відображення і виявляється в їхніх практиках символічного і предметного характеру, зокрема, у стилі життя.
Сапаєва Любов

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

(Україна, м. Луганськ)
Щастя як суб’єктивний показник якості життя суспільства
Серед протиріч, які характеризують сучасне життя, необхідно вказати й те, що, з одного боку, продовжується так званий реакційний розвиток, перебування більшості людей на нашій планеті у ролі пасивного «матеріалу» для виконання економічних та політичних функцій, а з іншого боку, – все більш очевидною стає потреба мешканців багатьох країн відчувати своє життя повноцінним, тобто, кажучи більш лірично, «щасливим».

П. Сорокін ще напередодні першої світової війни намагався дослідити проблему «так званого щастя» [4, с. 507]. Щастя він називає суб'єктивним показником, однак, звертаючись до праць Е. Дюркгейма, пропонує «об'єктивний критерій» – кількість самогубств [4, с. 508]. Зі зменшенням числа самогубств щастя збільшується, з його збільшенням – щастя зменшується.

Сьогодні ми можемо спостерігати, як провідні країни світу, їх політичні та інтелектуальні лідери, шукають нові критерії та показники розвитку соціуму і саме навколо щастя точиться найбільш активна полеміка.

У 1972 р. король маленької гімалайської держави Бутан запропонував поняття «індексу щастя» та вимірювання добробуту держави показником «валового внутрішнього щастя», який включає: забезпечення соціально-економічного розвитку, охорону природи, збереження й подальший розвиток традиційних культурних цінностей країни. Влітку 2011 року Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію, згідно з якою щастя має стати «Показником розвитку країни» [6]. Дослідники вже декілька десятиріч замірюють рівень щастя у різних країнах. Таким шляхом обирається найщасливіша країна світу. Одним з наймасштабніших досліджень сучасності є «The happy planet index». Згідно даних дослідження «The happy planet index», яке було проведено у 2009 р. в 143 країнах британським фондом New Economics Foundation, найщасливіші люди планети живуть у Коста-Ріці. Даний показник вираховується за допомогою таких індикаторів, як тривалість життя, задоволеність життям громадянина (за шкалою від 0 до 10) та стан екології, який оцінюється за 100-бальною шкалою [11]. У 2006 р. дослідники Deutsche Bank Research прогнозували, що незабаром головною складовою добробуту країни буде саме індекс щастя: «Людина, про яку вічно піклуються економічні стратеги, цінує щастя понад усе  [9]. Аналітики стверджують, що без вимірювання індексу щастя неможливе планування економічної політики країни. Так, наприклад, президент Франції Ніколя Саркозі у минулому році створив експертну групу для пошуку альтернатив ВВП. Світовий банк, Єврокомісія, ООН і Організація економічного співробітництва та розвитку взяли на себе зобов'язання знайти такі статистичні показники. Уряд Великобританії виділив 2 млн фунтів стерлінгів на вимірювання «індексу щастя». Уряд Японії має намір ввести «індекс рівня щастя» населення країни вже у 2012 році. «Даний індекс буде оцінювати благополуччя населення за трьома критеріями: достаток домогосподарств, фізичний і психічний стан здоров'я, а також взаємозв'язки в місцевому співтоваристві і соціальні зв'язки» [10].



Що ж стосується Європи, то, за даними моніторингу «Тенденції соціальних змін в Україні та Європі: за результатами «Європейського соціального дослідження» 2005-2007-2009», серед 32-х європейських країн станом на 2009 рік найщасливішими виявилися скандинавські країни та Швейцарія. Слід відзначити, що українські соціологи останнім часом звертають увагу на цю проблему (див. останні публікації в харківських та київських фахових виданнях) [1; 3]. Ми вважаємо, що українська соціологія як наука, що займається прогнозуванням соціальних змін українського суспільства не має відставати від всесвітнього тренду дослідження та вимірювання щастя. Тим більше, що цей показник все більшою мірою буде виступати у якості не тільки вимірюваного, а й прагматично маніпуляційного параметра.

Література: 1. Бакиров В.С. Качество жизни в современной Украине: тенденции изменений в постсоветский период / В.С. Бакиров, А.И. Кизилов, К.А. Кизилова, И.И. Кузина // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – 2011. – № 17. – С. 259-270. 2. Головаха Є.І. Тенденції соціальних змін в Україні та Європі: за результатами «Європейського соціального дослідження» 2005-2007-2009 / Євген Головаха, Андрій Горбачик. - К.: Інститут соціології НАН України, 2010. – 118 с. 3. Єлейко М. Емоційно-оцінний підхід до дослідження соціального самопочуття / М. Єлейко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2011. – № 3. – С. 138-162. 4. Сорокин П.А.Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А.Ю. Согомонов: Пер. с англ. – М.· Политиздат, 1992. – 543 с. 5. Бутан: страна, заменившая ВВП индикатором «валового национального счастья» [Електронний ресурс]. – Режим доступу::http://www.ural.ru/news/life/news-43516.html. 6. Бутан предложил ООН ввести "индекс счастья" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/russian/international/2011/07/110722_bhutan_happiness_index_un.shtm. 7. The happy planet index [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.happyplanetindex.org/ 8. Британія спробує виміряти індекс щастя [Електронний ресурс].. - Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/russian/uk/2010/11/101125_uk_happiness.shtml 9. Индекс счастья вскоре придет на смену показателям ВВП [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bishelp.ru/ekonomika/detail.php?ID=12758&print=1 10. Японии будет внедрен статистический "индекс счастья" населения [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/rus/order/?id=1110515 11. The happy planet index [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.happyplanetindex.org/
Рындова Алена, Сафронова Анна

Белорусский государственный университет

(Беларусь, г. Минск)
Использование иностранного языка студентами БГУ
Развитие систем коммуникаций и создание единого политического и экономического пространства определило необходимость международных контактов, для которых обязательно свободное владение иностранным языком. Особенно это важно для науки, где взаимодействие экспертов разных стран помогает не только взглянуть на проблему под новым углом, но также обеспечить исследования достойным уровнем оборудования и расходных материалов. Получение образования за рубежом помогает молодым ученым не только проявить себя, но и познакомиться с новыми подходами и парадигмами, актуальными для того культурного и образовательного пространства, в котором они находятся. Естественно, данная практика может быть полезной для развития отечественной науки, поэтому государство в большинстве случаев заинтересовано в этом. Владение иностранным языком является одним из главных факторов при трудоустройстве на высокооплачиваемую и престижную работу в Беларуси. Проведенный нами контент-анализ на одном из самых популярных ресурсов вакансий в белорусском Интернете (praca.by) свидетельствует о том, что в 40% случаев работодатель требует знание одного или двух иностранных языков, при этом знание английского, как правило, является обязательным. С другой стороны, при увеличении количества коммуникаций учёных за рубежом государство обретает проблему «утечки мозгов».

В ноябре-декабре 2010 г. был проведен опрос студентов первого и четвертого курса БГУ дневной формы обучения. На радиофизическом факультете было опрошено 86 человек, на биологическом – 76 человек, на экономическом – 84 человека и на факультете философии и социальных наук – 98 человек (n=344). Эти факультеты репрезентировали 4 группы специальностей: технические, естественные, экономические, гуманитарные. В генеральной совокупности мужская часть составляет 36%, женская 64%. В выборке – 36% и 64% соответственно. Инструментарий был разработан социологами Харьковского национального университета имени В.Н. Каразина.

Для участия в международных мероприятиях и трудоустройстве в Беларуси крайне важным является знание иностранного языка. Одной из задач исследования было выявление знания иностранного языка и сфер его использования студентами БГУ. В инструментарий был включен также вопрос о способах изучения иностранного языка. Результаты исследования свидетельствуют, что изучают иностранный язык только как один из предметов вузовской программы чуть более половины студентов экономических специальностей, 2/3 студентов технических специальностей, ¾ студентов гуманитарных специальностей и 78% студентов естественных специальностей. Дополнительно (самостоятельно, на курсах, с частным преподавателем) занимаются иностранным языком 22% студентов естественных специальностей, 24% студентов гуманитарных специальностей, треть студентов технических специальностей и 45% студентов экономических специальностей.

Где же применяют студенты знание иностранного языка? Как показал опрос, для чтения литературы по специальности чаще всего иностранный язык используют студенты естественных специальностей (35% студентов естественных специальностей), а реже всего – студенты гуманитарных специальностей (19%). Общаются на их родных языках с иностранцами 67% студентов экономических специальностей, и лишь 37% студентов естественных специальностей. Для посещения лекций, факультативов зарубежных преподавателей также чаще используют иностранный язык студенты экономических специальностей (1/5 студентов); для участия в научных семинарах, школах, конференциях, проводимых за рубежом в больше степени употребляют иностранный язык студенты технических и гуманитарных специальностей (обе группы – 7%), в меньшей степени – естественных специальностей (4%). Однако существует доля студентов, которые не используют иностранный язык: среди них 14% студентов технических специальностей, 28% – естественных, 8% – экономических, 16.3% – гуманитарных.

В ходе исследования также были изучены миграционные настроения студентов. В ближайшее время планируют поехать на учебу за границу 1/5 студентов технических специальностей, 15% студентов естественных специальностей, 28% экономических специальностей, 18% студентов гуманитарных специальностей. Уехать за границу на ПМЖ планирует одна десятая часть студентов естественных специальностей, 12% студентов экономических специальностей, 14% студентов гуманитарных специальностей и 17% студентов технических специальностей.

Таким образом, возникает социальное противоречие: с одной стороны, государство осознает необходимость постоянного повышения уровня квалификации и конкурентоспособности молодых специалистов на рынке труда, с другой – высокий уровень образования позволяет молодым специалистам найти более высокооплачиваемую работу за рубежом, поэтому возникает проблема миграции интеллектуальных кадров за рубеж. Высшее образование в Беларуси обеспечивает не только получение знаний и профессиональных навыков, но также и овладение одним или двумя иностранными языками, что повышает спрос на выпускников. Основываясь на результатах исследования, можно сделать вывод, что наиболее активными в использовании своих навыков в сфере установления международных контактов являются студенты экономических специальностей.


Свечникова Юлия

Национальный исследовательский университет «Белгородский государственный университет»

(Россия, г. Белгород)
Свободное время в жизни студента
На сегодняшний день в общей структуре свободного времени студентов доминирует развлекательная деятельность. Ключевой причиной этого является отсутствие целенаправленной воспитательной работы в вузах и необходимых условий для организации рационального использования свободного времени в целях гармонического развития личности. Исследование особенностей использования свободного времени молодежью позволит нам выявить причины, влияющие на организацию свободного времени студентами. Поэтому в качестве гипотезы мы полагаем, что молодёжь использует своё свободное время преимущественно с развлекательными целями.

Объект исследования – студенческая молодежь Национального исследовательского университета «Белгородский государственный университет» института государственного и муниципального управления (далее – НИУ «БелГУ» института ГМУ) 1-5 курсов. Предмет исследования – проведение свободного времени студенческой молодежью НИУ «БелГУ» института ГМУ 1-5 курсов. Цель – выявить особенности использования свободного времени указанной группой студенческой молодежи. В ходе пилотажного исследования, направленного на выявление особенностей проведения свободного времени студенческой молодёжью, было опрошено 55 студентов НИУ «БелГУ» ИГМУ, обучающихся на 1-5 курсах, из которых 37 составляют девушки и 18 – юноши. Респондентам было предложено ответить на 20 вопросов анкеты, , из которых 9 вопросов – закрытые, 7 вопросов – полузакрытые, 1 вопрос – открытый, а также 3 вопроса социально-демографического блока.

В результате исследования была подтверждена гипотеза относительно доминирования развлекательной деятельности в досуге студентов, были раскрыты факторы нерационального использования свободного времени. Таковыми являются заложенная ещё в школьном возрасте позиция пассивности и информационная недостаточность, неразвитость коммуникативных связей студентов. Описаны функции свободного времени, основными из которых являются рекреационная и функция получения удовольствия. В целом свободное время способно выполнять функции оздоровления психики, развития внутреннего мира, расширения индивидуальной жизненной среды. Сформулированы рекомендации в помощь студенческой молодёжи по организации её свободного времени, в основном направленные на формирование режима дня, который может способствовать физическому и духовному оздоровлению.

Существуют сложившиеся досуговые учреждения и организации, функционирование которых направленно на социальную интеграцию индивидов. Это спортивные комплексы, научно-технические центры и т.п., однако в БелГУ кураторами не ведётся необходимая работа по обучению организации свободного времени студентов младших курсов, по обеспечению посещений таких институций. Поэтому, хотя издавна студенчество было самой активной и реакционной частью русского общества, для современного студента такая роль навряд ли выполнима. Следует организовывать студенческий досуг в формах, направленных на развитие личности, чтобы и в дальнейшем звание студента было синонимом целеустремленного, трудолюбивого человека с активной жизненной позицией, которому интересен окружающий его мир и окружающие его люди.


Свириденко Екатерина

Запорожский национальный университет

(Украина, г. Запорожье)
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка