Соціалізація дитини у грі



Скачати 57.14 Kb.
Дата конвертації14.09.2017
Розмір57.14 Kb.
Соціалізація дитини у грі

У жодної живої істоти немає такого тривалого дитинства, як у людини,Усі живі істоти отримують свої основні сили завдяки спадковості, вони потребують лише деякого досвіду,певної допомоги батьків,щоб самостійно жити. Аби увійти у суспільство людина повинна дозріти не тільки фізично , а і духовно. Соціальний прогрес можливий тільки тому,що результати діяльності попередніх поколінь зберігаються і передаються у спадок наступним поколінням. З раннього дитинства душа малюка ніби наскрізь пронизана променями соціальності. Тому і не дивно, що жоден вік не схильний так до соціального життя , дитячий. Усю сукупність духовного змісту , накопиченого попередніми поколіннями називають традицією. Для засвоєння традиції і потрібне тривале дитинство, яке властиве людині.



Соціалізація – це процес засвоєння дитиною соціального досвіду, систем соціальних зв`язків і взаємин. Це входження в певну соціальну групу, усвідомлення важливості, привабливості й корисності цього процесу (разом веселіше, цікавіше, легше досягти бажаного), оволодіння притаманними для групи нормами і правилами поведінки. Отже соціалізація висуває вимоги до здатності дитини жити разом з іншими.

Важливі завдання соціально – морального розвитку дитини :

  • сприяти її гармонійній адаптації до нових умов життя;

  • створити належні умови для повноцінної соціалізації, формування « відчуття іншого «, відчуття своєї належності до певної соціальної групи(своєї родини, дитячого товариства);

  • Оптимізувати процес засвоєння дитиною елементарних правил і моральних норм)

Важливу роль у процесах соціалізації відіграє наслідування, що визначається двома особливостями:

1.Копіюється поведінка моделі( зразка), якою є доросла людина.

2.Вибірковість: малюк відтворює лише те, що йому сподобалося, що привернуло його увагу, що корисне для його подальшого розвитку.

Гармонійний процес соціалізації буде за умови, якщо дитина здатна виявити елементарну гнучкість, орієнтується в тому, чим схожі/ не схожі нові умови життя, вимоги, правила поведінки зі звичними для неї.

Сенс дитинства полягає в іграх : у них маля розвиває свої сили , але розвиває не механічно, а через осмислені ігри, зміст яких узятий із реального життя. Якби малюк розвивав свої сили на реальних предметах , то через свою невправність і погане розуміння навколишнього світу міг би швидко загинути.

Людські відносини у світі дорослих , стають предметом ігрової діяльності дітей, де дорослий є присутнім опосередковано ,в ідеальній формі. Гра – спосіб засвоєння соціальної дійсності, в якому визначається зв`язок дитини із суспільством. У сюжетно-рольовій грі діти вчаться співпраці і засвоюють інші соціальні навички. Спільно діти домовляються про взаємовигідні умови і сюжетні лінії гри і спільно вибудовують її структуру. Гра – це засіб засвоєння соціальних цінностей , ролей, та моделей поведінки.

Ігри можуть бути плідними лише тоді , коли діти користуються при цьому невинними безпечним матеріалом. На незначному і невинному матеріалі дитя за допомогою уяви будує світ, у якому воно безпечно може робити будь які рухи. Тому уява є головною психічною силою, на яку спирається формування людською душі. В уявному світі не тільки доступна , але й неминуча свобода. Перед дитиною відкривається широкий психічний простір , завдяки якому можуть проявитися всі сили дитячої душі.

Раннє дитинство представлене широким розвитком емоційного життя , отже й розвитком уяви.

Уява – це не що інше ,а психічна робота , в якій виявляються і розкриваються почуття. Психічний уклад дитини відповідає завданням дитинства:

яскравий розвиток емоційного життя сприяє зростанню уяви , Ігри розвиваються на матеріалі, наполовину зітканому із уяви. Засвоєння соціальної традиції (поряд із розвитком тілесних і духовних сил складає основний зміст дитячого життя ) також набирає значною мірою ігрової форми. Усі ігри соціальні за своєю конструкцією ; коли немає реальної ситуації , дитина створює уявну. Одухотворяючи всю природу , навіть неживі предмети , дитина нескінченно розширяє свої соціальні горизонти. Вона дихає і живе переживаннями у соціальному середовищі, знаходить для себе вихід і живлення для своєї емоційної сфери. Справжній дух солідарності струмує в іграх дітей, немов голос природи, що вказує на суттєве значення солідарності в розвитку людини.

Дитина, дуже рано, ще до виникнення мислення в його справжніх формах, виявляє разючу здатність до соціального орієнтування. Варто зауважити, що у внутрішньому світі юної душі займають суттєве місце два переживання - переживання своєї сили і своєї слабкості. З переживання сили , яке накопичується , зростає й концентрується протягом усього життя , народжується самоствердження особистості, розвивається та зріє індивідуальність із її власною ініціативою , творчістю.

Сміливість , інколи впертість , сила волі , повага до самого себе , прагнення настояти на своєму, домогтися здійснення своїх планів – такими є ті психічні факти , в яких виявляється зростання індивідуальності. Але не менш суттєву роль у дозріванні особистості відіграє і переживання своєї слабкості - воно також є центром , навколо якого, протягом життя , накопичуються однорідні переживання. Через ці переживання в індивідуальність дивиться соціальне середовище, до якого їй приходиться пристосовуватися, з якими необхідно рахуватися. Пристосування, слухняність, наслідування, смирення, прагнення до освіти, робота над собою, звичка рахуватися з людьми, врешті, весь процес засвоєння традиції – все це форми іншої активності. Індивідуальність і соціальне середовище ніби відтворюються у глибині самої особистості, утворюючи два полюси, навколо яких групується психічний процес.

Особистість дитини може нормально розвиватися лише у соціальних умовах. Завдання виховання полягає у тому, щоб ці соціальні умови не пригнічували, а живили особистість, а з іншого боку, щоб особистість виявляла себе не у грубому самоствердженні, а в істинній співпраці з іншими людьми. Розвиток істинної солідарності – це не тільки соціальний ідеал, не тільки вимога життя – це шлях, намічений природою людини. У розвитку солідарності, яка б не пригнічувала особистість, а зв’язувала її в тісній співпраці із соціальним середовищем, її повноцінного морального полягає кращий засіб створення нормальних умов дозрівання дитячої душі.

Дорослий має допомогти маленькій дитині усвідомити доцільність і об’єктивну необхідність звикання, пристосування до незвичного, побачити в ньому для себе сенс, інтерес. Дитину слід вправляти в умінні концентрувати увагу на комусь / чомусь , роздивлятися, порівнювати, знаходити схоже/ відмінне, виділяти привабливе і цікаве. Не варто квапити малюка, якщо він щось роздивляється – цей досвід знадобиться йому під час соціалізації. Вихід малюка з вузького сімейного кола у широкий світ – процес складний, тому дитина потребує розумної допомоги дорослих.

Основу соціалізації становлять почуття довіри та прихильності до людей. Довіра і сильна прихильність розвиваються в сім’ях уважних, доброзичливих, що орієнтуються на задоволення основних соціальних потреб малюка, Якщо дитину, люблять , цінують, дорожать нею, то самооцінка буде позитивною, а поведінка – впевненою, сподівання хорошими, пізнавальна активність – високою. Прихильній до дорослих дитині легко бути слухняною, відгукуватися на їхні звертання, виконувати прохання та доручення. Батькам і педагогам слід не лише орієнтуватися в тому, як малюк уявляє суспільство , що думає про різних людей та їхні взаємини , але й доступно та систематично збагачувати ці уявлення.

Пізнання суспільства і розмови з дитиною про суспільне життя мають включати: елементарне розуміння нею людей; найпростіші форми тлумачення їхніх вчинків; міркування щодо їхніх дій. Важливо, щоб дорослі допомагали спостерігати за людьми, розмовляти дорослими про своїх друзів, у доступній формі , обговорювати моральні правила і норми, робити елементарні припущення з приводу доцільності іх виконання чи порушення.

Важливою умовою повноцінної соціалізації є розвинене соціальне мислення, що розвивається так: від розмірковування з приводу зовнішніх проявів до оцінки причин вчинків людей; від елементарних міркувань до складніших; від однобічних зосередженості малюка на одній якості людини до вміння зауважувати різні аспекти й обставини; від прямолінійних до гнучких оцінок побаченого і почутого.

Поки дитина маленька, оцінка дорослого, особливо рідного, є важливим стимулом її моральної поведінки. Тому схвалення і несхвалення батьками та педагогами певних дитячих вчинків та дій – обов’язкова умова її повноцінного морального розвитку.







База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка