Соціально-психологічний клімат у педагогічному колективі Соціально-психологічний клімат



Сторінка3/4
Дата конвертації06.04.2016
Розмір0.65 Mb.
1   2   3   4

МІМІКА

   Слухання інформації з одночасним стеженням за обличчям мовця дає змогу не тільки повноцінно сприймати, розшифровувати почуте, а й розуміти, наскільки слова відповідають його думкам, позиції, реальній дійсності. Іноді обличчя людини виражає більше змісту, ніж сказане, є правдивішим за слова. Досягається цей ефект завдяки міміці.

   Міміка (грец. mimikos — наслідувальний) — зовнішній прояв психічних станів, передусім емоційних, через сукупність координованих рухів м'язів обличчя; виражальні рухи м'язів обличчя.

   Мімічні рухи та їх поєднання (вчені нараховують більше 20 000) допомагають педагогові виразити свій емоційний стан, ставлення до учнів, їхніх відповідей, учинків, продемонструвати інтерес, розуміння або байдужість тощо.


   Надзвичайно рухлива міміка свідчить про жвавість і швидку змінюваність сприйняття вражень і внутрішніх переживань, про легку збудливість від зовнішніх подразників. Малорухлива міміка асоціюється зі спокоєм, надійністю.
   Учні надають перевагу вчителям із доброзичливим виразом обличчя, високим рівнем зовнішньої емоційності, привабливою зовнішністю (“ореол красивості”), тобто з мімікою, що виражає позитивно забарвлені емоційні стани. Надмірна рухливість м'язів очей, обличчя, як і нежиттєва їх статичність, завдають серйозних проблем у спілкуванні з дітьми. Деякі вчителі створюють “спеціальний вираз обличчя” для впливу на дітей, надаючи суворого вигляду, нахмурюючи чоло, стискаючи губи, напружуючи нижню щелепу, або використовують “певне обличчя для певного учня”. З педагогічного погляду такий підхід не є бездоганним, оскільки спостережливі діти зауважать його штучність, що позначиться на довірливості стосунків з ними.
   Міміка, підвищуючи емоційну значущість інформації, сприяє кращому її засвоєнню. Вона має відповідати характерові мовлення, взаємин: виражати впевненість, схвалення, осуд, невдоволення, радість, байдужість, зацікавленість, захоплення, обурення в багатьох їх варіантах.
   У процесі мовлення людина по-різному використовує вираз обличчя, підсилюючи чи нейтралізуючи вплив слова, підтримуючи чи гальмуючи увагу слухача. Учителю слід знати можливості свого обличчя, навчитися користуватися виразним поглядом, уникати надмірної динамічності (“бігаючі очі”) і неживої статичності (“кам'яне обличчя”) м'язів обличчя.
   Певні висновки про людину можна зробити, звернувши увагу на її брови: прямі або злегка підняті у горизонтальному положенні на малій відстані між ними вважають ознакою “інтелігентності”; дугоподібні або сильно опущені збоку вниз на значній відстані між ними — ознакою “ неінтелігентності”.
   Широкий діапазон почуттів виражають порухи брів, очі, погляд, усмішка.
   Очі є особливим інформативним органом. Певну інформацію несе навіть їх колір. Цікаві дані щодо цього містить іридодіагностика (грец. iris (iridos) — веселка і грец. diagnostics — здатний розпізнавати) — визначення за малюнком райдужної оболонки ока станів та особливостей індивіда. За спостереженням представників цієї галузі знань, у чорно- і карооких людей нервова система більш збудлива, ніж у людей з блакитними й сірими очима; блакитноокі більш схильні до неврологічних нездужань, проте найменш чутливі до болю. За кольором очей визначають риси характеру: діти з темними очима енергійніші, ініціативніші, неспокійніші, ніж із світлими. Дорослі з темно-блакитними очима — наполегливі, проте схильні до сентиментальності, легко піддаються настрою, довго пам'ятають образи, примхливі. Люди з темно-сірими очима вперті і сміливі, домагаються свого, незважаючи на труднощі, бувають запальні і злопам'ятні, надзвичайно ревниві, як правило, однолюби. Особи, наділені темно-карими очима, веселі, дотепні, запальні, однак легко заспокоюються, люблять гумор, комунікабельні; світло-карими — соромливі, схильні до самотності, мрійливі, важко переживають образи, працьовиті, старанні, на них можна покластися в усьому. Сині очі свідчать про романтичні схильності, егоїзм і зарозумілість. Люди з такими очима легко піддаються поривам і заспокоюються. Характерна їхня риса — правдивість. Люди з зеленими і сіро-зеленими очима мають сильну волю, наполегливо домагаються поставленої мети, старанні, але бувають жорстокими і незговірливими.
   Своїм поглядом людина створює візуальний контакт або уникає його. Він тісно пов'язаний з мовленням. Засвоєні у дитинстві навички користування поглядом у комунікації протягом життя майже не змінюються. Жінки, як правило, використовують прямий погляд частіше, ніж чоловіки, вони більше дивляться на співрозмовника і довше не відводять очей. “Мова погляду” різноманітна: цілком відкриті очі вказують на високу сприйнятливість почуттів і розуму, загальну жвавість; занадто відкриті (“витріщені”) — свідчать про оптичну прихильність до навколишнього світу; прикриті, “завішені” — про інертність, байдужість, зарозумілість, нудьгу або сильну втому; звужений або прищулений погляд — про пильне спостереження, в поєднанні з поглядом збоку — про підступність і хитрість; прямий — демонструє інтерес, довіру, відкритість, готовність до взаємодії; погляд збоку, кутиками очей — скепсис і недовіру; знизу при схиленій голові — вказує на агресивну готовність до дій або (при зігнутій спині) на підпорядкованість, покірність, послужливість; погляд зверху вниз (при відкинутій голові) — на почуття переваги, зарозумілість, презирство; погляд, що ухиляється, — на непевність, скромність або боязкість, можливо, почуття провини.
   Особливо позитивно впливає на слухача усмішка, вміло послуговуючись якою можна змінити мікроклімат у класі, групі, під час індивідуального спілкування. Вона може бути доброзичливою, знущально-принизливою, поблажливою, скептичною, довірливою, зневажливою, презирливою, вимушеною, ввічливою, сором'язливою, грайливою, хитрою, доброзичливою та ін. Учитель повинен уміти доброзичливо-привітно усміхатися, надаючи виразу обличчя добродушності, готовності до позитивної взаємодії, взаємодопомоги. Усмішка надає привабливості зовнішності вчителя, позитивно впливає на характер його мовлення, полегшує процес взаєморозуміння, сприяє успішному розв'язанню комунікативних проблем.
   Висновок про щирість усмішки роблять, зважаючи на швидкість, з якою піднімаються куточки рота й розширюються очі з наступним коротким прикриттям повік. Надто тривале розширення очей без короткочасного їх закривання, супроводжуване посмішкою, сприймається як погроза; короткочасне заплющування очей — заспокійливий елемент міміки (“Я не чекаю від вас нічого поганого, бачите, я навіть заплющую очі”). Вираз обличчя і погляд впливають на учнів сильніше, ніж слова. Але обличчя, будучи найдоступнішим інформативним засобом доповнення й уточнення змістової складової повідомлень, що передаються за допомогою мови, має не лише виражати, а й приховувати певні почуття: не слід нести до класу тягар домашніх турбот, особистих негараздів. Пройняте світлом обличчя вчителя створює світлу атмосферу у класі, освітлює душі учнів

МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ ПЕДАГОГА

   З метою встановлення міжособистісного контакту, підтримання доброзичливої атмосфери, тональності спілкування його учасники повинні дотримуватися мовленнєвого етикету (франц. etiquette — порядок) — системи ритуалів, яка складається з відповідних словесних формул.


   Загалом етикет означає установлений порядок поведінки; сукупність правил поведінки (ритуалів), що регулюють зовнішній вияв відносин між людьми, культури особистості.
   Мовленнєвий етикет педагога складається з правил мовленнєвої поведінки у спілкуванні з колегами, учнями, їхніми батьками. Він зобов'язує вчителя поводитися відповідно до соціально, культурно й історично сформованих моделей у типових ситуаціях спілкування і взаємодії вчителя та учнів. Педагог має володіти правильним, чистим мовленням, різноманітними словесними формулами, складними словосполученнями, умінням конструювати власні висловлювання, послуговуватися правилами мовленнєвої поведінки в типових ситуаціях спілкування.
   Який би настрій не був у вчителя, до класу він мусить увійти вільним від негативних емоцій, зі світлим і доброзичливим поглядом, налаштованим на учнів, тему уроку. Загравання з учнями, як і менторський тон, недопустимі. Творча, ділова, емоційно динамічна (відповідно до завдань, мети уроку) обстановка в класі потребуватиме різноманітного, чистого, емоційно-експресивного мовлення.
   Процес мовлення віддзеркалює духовний і фізичний стан людини, тому вибір слова, словосполучення, фразеологічного звороту має бути вмотивованим, а вимовляти їх слід відшліфованим голосом. Правильно обране і використане слово може відразу привернути увагу учня, викликати необхідну його реакцію.
   Стандартизованими (типовими) ситуаціями спілкування, в яких особливо необхідно дотримуватися мовленнєвого етикету, є привітання, знайомство, звертання і привернення уваги, прощання, вибачення, подяка, прохання, схвалення, згода, заперечення, відмова, пропозиція, порада тощо. У процесі багаторазового повторення однотипних мовленнєвих ситуацій сформувалися усталені комунікативні одиниці, які обслуговують ці ситуації. У кожній із них використовують багато груп вербальних одиниць, які утворюють синонімічні ряди.
   Перше враження про вчителя складається з того, наскільки щиро і привітно він вітається. Воно може бути хибним, однак діти підсвідомо орієнтуються на свої почуття під час привітання. Мовна культура вчителя виявляється в його вмінні обрати доречну форму привітання чи прощання, що залежить від оточення, в якому він перебуває, віку співрозмовників, стосунків з ними, місця події, конкретної ситуації тощо. За будь-яких умов привітання (прощання) має свідчити про пошану до співрозмовників. Традиційно використовують такі формули привітання: “Доброго ранку!”, “Добрий день!”, “Добридень!”, “Добрий вечір!”, “Добривечір!”, “Здрастуйте!”; прощання: “До побачення!”, “Бувайте здорові!”, “Ходіть здорові!”, “Прощавайте!”, “На все добре!”, “Усього найкращого!”, “Щасливої дороги!”, “До зустрічі!”, “Дозавтра!”, “До наступної зустрічі!”, “Добраніч!”, “На добраніч!”. Часто вживаними є стилістично нейтральні вислови (“Здрастуйте”, “До побачення”, “Дякую”) і варіантні (“До завтра”, “Прощавайте”).
   У мовленнєвому етикеті відтворюються соціальні й професійні ознаки комунікантів. Звертання, наприклад, фіксують соціальний статус партнера з комунікації (“Колего”, “Вельмишановний голово”, “Пане директоре”, “Високоповажаний добродію”).
   Знайомство супроводжується особливими формулами мовного етикету (“Дозвольте відрекомендуватися...”; “Мене звуть...”; “Моє ім'я..., моє прізвище...”; “Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам...”; “Дозвольте познайомити Вас із...”; “Познайомтеся, це...”; “Познайомте мене, будь ласка, з...”; “Дуже радий з Вами познайомитися...”; “Дуже приємно...”). В офіційних звертаннях використовують вирази: “Добродію!”, “Добродійко!”, “Пане!”, “Пані!”, “Панове!”, “Товаришу!”, “Товаришко!”, “Дорогий друже!”, “Шановне товариство!”, “Вельмишановне панство!”. До незнайомого, малознайомого, старшого за віком або посадою співрозмовника, старшокласників учитель звертається на Ви, щоб висловити пошану.
   Дуже важливо те, як і якими словами звертається вчитель до учнів. Невмотивованим і недоречним є “стимулювання” активності учнів висловлюваннями “Зараз будете відповідати на мої запитання”, “Уважно слухайте, бо я буду ставити питання”, “Діти, чого ви не слухаєте?”, “Так, добре, сідай”, “Чого ви мовчите?”, “Піднімайте руки”, “Говори голосніше”, “Що, ніхто більше не знає?” та ін.
   Такі звертання не стимулюють пізнавальної активності учнів, а створюють психологічні бар'єри між ними і вчителем.
   З першої хвилини перебування у класі вчитель повинен думати про правильний вибір і використання комунікативних елементів, щоб підготувати учнів до роботи.
   У вчительській мовній практиці є чимало стереотипів, які повинні бути точними, відповідати нормам специфічної лексики, професіоналізмів, загальнонаукових і спеціальних термінів, словосполучень, що спричинено прагненням найточніше відтворити, викласти факти і події. Найпоширеніші з них:
— аналітичні терміни-словосполучення. Використовують їх в усному і писемному професійно-педагогічному спілкуванні: плинність кадрів, штатний розклад, втратити чинність, засвідчувати справжність підпису, звернутися за адресою, працювати за сумісництвом, взяти до уваги, довести до відома та ін.;
— специфічні слова-скрипи, які забезпечують стандартизовану організацію висловлювання: відповідно до, з метою, у зв'язку з, протягом тощо;
— формули мовленнєвого етикету, що забезпечують прийнятне в певному середовищі включення в мовленнєвий контакт, підтримання спілкування в обраній тональності (в кожному колективі вони мають свої особливості).
   Досягненню педагогом комунікативної мети сприяє вмотивоване використання модальності висловлення — ставлення педагога до учня. її можна виразити граматичними, лексичними, інтонаційними способами. З певним типом мовленнєвого акту співвідноситься відповідна модальність висловлювання: мовленнєвим актам стверджувального типу відповідає раціональне оцінювання педагогом змісту висловлювання; експресивним — емоційне; висловлювання-директиви виражають прагнення вчителя досягти того чи іншого результату; висловлювання-зобов'язання — намір, готовність зробити щось для співрозмовника.
   Побудова стратегії мовного спілкування, конструювання власних висловлювань можуть бути найрізноманітнішими. Якщо педагог має на меті не лише одержати інформацію, а й залучити учня до діалогу, викликати його реакцію на повідомлення, він може скористатися таким запитанням: “Чи ти не знав, що реферат треба було здати сьогодні?”. Знаючи, що його точка зору важлива для учня, вчитель, впливаючи на нього своїм авторитетом, будує висловлення, використовуючи конструкцію з дієсловом “знання” або “думка”, наприклад: “Думаю, результат буде позитивним”; “Знаю, шановні, ви добре засвоїли цю тему”.
   Висловлення може розгортатися як непрямий мовленнєвий акт, при цьому завдання мовця полягає в повідомленні адресату про своє ставлення до проблеми і викликанні в нього за допомогою повідомлення необхідної реакції. Намагаючись схилити учня до реалізації своїх намірів, педагог включає у своє висловлювання позитивну оцінку (так звану ідею того, що має бути). Вона може стосуватися очікуваної дії і майбутнього виконавця, наприклад: “Сподіваємося на успішне складання екзаменів”; “Ти, знаю, згоден”. Іноді це може прозвучати у формі поради, в якій наголошується, що передбачена дія — в інтересах учня: “Раджу добре підготуватися до тестування”.
   Часто принцип ввічливості зобов'язує нагадати про поінформованість того, хто слухає, наприклад: “Ви самі знаєте...”, “Ви самі говорили...”.
   Оскільки навчальне заняття поєднує різні форми, види, жанри, функціональні різновиди спілкування, вчителю важливо дотримуватися мовного етикету уроку, творчо інтерпретувати конкретні комунікативні ситуації. Дотримання етикету не тільки не обмежує, а й, навпаки, розширює комунікативні можливості педагога, забезпечує ефективний обмін почуттів і думок, притягує потенційних співрозмовників, робить спілкування бажаним, а процес передавання і сприйняття інформації — цікавим, психологічно актуальним.
   Соціальна обумовленість мовленнєвої діяльності педагога полягає в етичних вимогах до учасників педагогічної комунікації. Виховна сила його мовлення залежить не тільки від дотримання етичних формул, а й від стійкості моральних норм, якими він керується у вчинках, ставленні до справи, адже він впливає на своїх підопічних не лише словом, а й своєю особистістю. Переконання (якими пройняті слова, інтонація, міміка, жести, вираз очей, поза) можна виховати тільки переконанням, фальшиві інтонації вчителя завжди розпізнаються.
   Педагогічна етика регулює позицію вчителя і учнів у процесі комунікації; передбачає не рольове, а особистісне спілкування, яке виявляється у підтримці, співчутті, щирості, утвердженні людської гідності, довіри. Вона зумовлює, актуалізує потребу в діалозі як домінуючій формі педагогічної комунікації, передбачає самоаналіз і самопізнання.
   Мовленнєвим етикетом мають володіти учителі й учні. Формуванню його сприяє використання загальновживаних фраз, словосполучень, стійких висловів; моделювання комунікативних ситуацій різної тематичної спрямованості і стилістичного забарвлення; практикування вмінь і навичок застосування різноманітних за формою і змістом моделей, формул мовленнєвого і поведінкового етикету.
   Ділове педагогічне мовлення здійснюється з метою реалізації багатьох соціальних ролей, які залежать від особливостей конкретних комунікативних ситуацій.
   У ситуації “спеціаліст — колеги” комунікація здійснюється за схемою: один — один, один — група. Мотивом спілкування є обмін інформацією за шкільною тематикою. Загальний професійний досвід комунікантів, виконання ними однакової соціальної ролі зумовлюють використання в акті комунікації текстів ускладненої структури, великих за обсягом, насичених фаховою термінологією. В неофіційній обстановці вони використовують переважно діалогічну форму мовлення (вільна бесіда з розгорнутими репліками, що інколи переходить у дискусію). В офіційній обстановці (педагогічна, методична нарада) діалог і монолог чергуються, виявляються в різних комбінаціях: діалог (організаційний) — монолог — діалог (питання — відповіді) — мікромонолог; монолог — діалог (питання — відповіді) — мікромонолог. Розмежувати, де закінчується діалог і починається мікромонолог, здебільшого важко, оскільки репліки комунікантів можуть бути настільки розгорнутими, що вся система використовуваних мовних засобів перетворюється на монолог.
   Досить активно використовуються формули мовленнєвого етикету (вітання, прощання, комплімент, вибачення, співчуття, прохання тощо), оскільки вони сприяють підтриманню неантагоністичних контактів у колективі.
   У ситуації “спеціаліст — керівник” типова така модель комунікації: один — один, один — група спеціалістів. Спілкування передбачає одержання інформації з метою удосконалення педагогічної діяльності. Такі ситуації виникають на педагогічних нарадах, коли спеціаліст є переважно адресатом, який сприймає інструкцію, розпорядження. За таких умов учитель має вміти слухати текст, виділяти в ньому основне, найістотніше фіксувати в пам'яті.
   Зміст спілкування за схемою “спеціаліст — відвідувач” здебільшого полягає у розв'язанні проблемної ситуації, яка хвилює відвідувача. Під час діалогу репліки комунікантів, як правило, розгорнуті, кожна складається з кількох речень, хоч репліки спеціаліста дещо більші за обсягом, ніж репліки відвідувача. Однак зберігаються всі особливості діалогу. Діалогічні і монологічні висловлювання базуються на загальновживаній лексиці, спеціальна термінологія використовується обмежено, неприпустиме вживання слів із відтінком зневаги, образливої іронії, з негативною експресією, елементами професійного жаргону.
   Загалом процес ділового педагогічного спілкування реалізується через монологічне або діалогічне мовлення, що взаємодіють, змінюють одне одного. Монологічне мовлення використовується на етапі пояснення завдання, діалогічне — під час уточнення робіт у формі запитання — відповіді або у формі бесіди, в якій чергуються диспропорційні за обсягом репліки

МОВЛЕННЄВІ МОДЕЛІ ВЗАЄМОДІЇ “УЧИТЕЛЬ — УЧЕНЬ”

   У взаємодії вчителя і учнів учасники можуть використовувати загальні прийоми (характерні для будь-якої навчальної ситуації) та індивідуалізовані (властиві конкретному вчителю). До загальних відносять звичні для кожного уроку фрази: “Сядьте як слід! Відкрийте зошити, уважно слухайте...”. Індивідуалізовані фрази можна почути під час обговорення учнями вчителя, використання при цьому його улюблених слів, реплік. Ці типові фрази називають мовленнєвими штампами (мовленнєвими моделями). Наприклад, учитель під час пояснення нового матеріалу часто використовує мовленнєву модель “Прошу слухати мене уважно...”. На уроці вона сприймається як можлива й виправдана, але в багатьох педагогічних ситуаціях може бути недоречною.


   Як мовленнєві моделі часто використовують крилаті фрази, промовисті поетичні рядки, прислів'я і приказки. Наприклад, під час оцінювання виконаної фізкультурної вправи вчитель може сказати: “Мало каші з'їв”. Прихований смисл цієї фрази зрозумілий як йому, так і учневі. До подібних моделей можна віднести слова “Хотіли як краще, а вийшло як завжди”, цитати з творів класики: “А судді хто?”, “Хочу повідомити вам неприємну новину...” та ін. У кожній мовленнєвій моделі вчителя можна простежити певний оцінний підтекст, емоційний фон, який може бути оптимізуючим, нейтральним і гальмуючим.
   Організаційний момент уроку націлений на підготовку учнів до продуктивної роботи. Для цього вчитель має вміти визначити емоційний фон класу, за необхідності — підсилити або скоригувати його. Процес мовленнєвої взаємодії вчителя з учнями починається з привітання, яким учитель задає тон спілкуванню, заряджає позитивним настроєм, передає своє доброзичливе ставлення: “Доброго ранку! Сьогодні гарна погода, і настрій у вас, бачу, теж гарний”. Значення слова “бачу” означає, що вчитель хотів би бачити гарний настрій в учнів. При цьому можуть бути використані такі моделі: оптимізуючі (“Радий вас бачити. Нас чекає сьогодні незвичайний матеріал...”, “Подібне ми вже робили, тому ви з цим завданням легко впораєтесь. Спробуємо закріпити успіх”), нейтральні (“Перевірте готовність робочих місць. Налаштуйтеся на серйозну роботу. Нам сьогодні потрібно буде...”), гальмівні (“У половини класу немає зошитів! Навіщо ви ходите до школи — не розумію”). Однак гальмівними фразами користуватися слід дуже обережно. Якщо вчитель, наприклад, виявив відсутність у більшості учнів робочих зошитів, краще відразу подбати про організацію їх роботи, ніж тратити час і сили на нотації.
   Підготовка до викладу матеріалу пов'язана з елементами інструктажу, який також містить мовленнєві моделі, метою яких є продуктивна активізація уваги, емоційна й інтелектуальна підтримка учнів. У типових моделях мовлення вчителя простежуються оптимізуючі (“Чи всі готові до розв'язання наступної задачі?”, “Дякую, бачу, що всі готові до сприйняття матеріалу.”), нейтральні (“Коли говорить учитель, потрібно відкласти всі справи й уважно його слухати”), гальмівні (“Петренку, якщо ти такий розумний, бери крейду і пояснюй матеріал!”). При цьому слід враховувати, що осуд особистості співрозмовника негативно позначається на результатах спільної діяльності. Якщо подібне повторюється з уроку в урок (школярі, яких не люблять вчителі, відчувають емоційний та інтелектуальний тиск), важко сподіватися на формування сприятливої для співробітництва атмосфери.
   Найпоширеніші репліки і висловлювання вчителя, які по-різному впливають на комунікацію з учнями, наведено у табл. 1.

                                                                                                                                                               Таблиця 1



Репліки, висловлювання вчителя на уроках і їх функції

Функції реплік і висловлювань

Вплив на процес комунікації

Репліки і висловлювання

1

2

3

Контактна

Оптимізуючий

Подумаймо...
Спробуймо поміркувати...
Постараймося обговорити...
Варто подумати...
Ну що, спробуємо...

Стимулююча (висловлення, що стимулюють розумову активність учнів)

Оптимізуючий

Ви на правильному шляху... Дуже цікава думка (ідея)...
У цьому щось є...
Дуже точно сказано...
Зовсім несподівано...
Добре!
Блискуче!
Цю думку варто було б продовжити...
Правильно, але потрібно конкретизувати...
Ви з цим згодні?
У тебе інша думка?
Відмінно!
Цікаво придумано... Молодець, точно зауважив...
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка