Соціально-психологічні аспекти Управління людськими ресурсами



Сторінка1/4
Дата конвертації13.04.2016
Розмір0.66 Mb.
  1   2   3   4






Соціально-психологічні

аспекти Управління 
людськими ресурсами


Дмишко О. С., канд. психол. н.,

завідувач кафедри психолології

Львівського інституту МАУП

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ДІЛОВОГО УСПІХУ ЖІНОК-ПІДПРИЄМЦІВ
Зміни в українському суспільстві за період незалежності вплинули на місце і роль жінки у виробництві та сфері послуг. Ринкова економіка відкрила широкі перспективи для зростання суспільної активності жінок. Та й кожен з нас може підтвердити, що сьогодні відбувається своєрідна еволюція ролі жінки в суспільстві: її більше не задовольняє традиційна роль домогосподарки, прагнучи до матеріальної незалежності, вона  відкриває свою власну справу і, як правило, досягає успіху. Психологи і соціологи пояснюють це особливою схильністю жінок до бізнесу, передусім, наявністю багатьох якостей, якими чоловіки інколи наділені менше.  З-поміж них – сильний інстинкт самозбереження, що визначає поведінку в кризовій ситуації та здатність набагато швидше від чоловіків пристосуватися до нових відносин, прагнення  до творчості, відданість, ентузіазм, терплячість, вміння переконувати тощо. Порівняно з чоловіками, жінки є більш комунікабельними, їм від природи властиве прагнення до спілкування, об'єднання та співпраці. Жінка-господиня завжди прагнула створити в сім'ї затишок і спокій. Ці якості вона переносить і на бізнес, прагнучи облаштувати не тільки власний дім. Тому цілком природно, що в Україні малий та середній бізнес у сфері торгівлі, соціального обслуговування стає, переважно, жіночим.

Фахівці  пророкують XXI століття ерою жіночого підприємництва. Це підтверджують і соціологічні дослідження Академії наук України: близько 46% жінок прагнуть перекваліфікуватися, здобути нову професію, серед чоловіків таких охочих — 36,6%.

Західний досвід теж підтверджує, що вирішальну роль у розвитку бізнесу відіграють саме жінки, оскільки його специфіка більше відповідає їх складу розуму та психології. Як стверджує дослідження, проведене американською консалтинговою фірмою Catalyst, жінка приносить удачу бізнесу: чим більше жінок серед керівництва фірми, тим суттєвішого фінансового успіху досягає компанія, на яку вони працюють. Успішність оцінювалася за двома критеріями: прибуток на капітал (рентабельність) і сукупний дохід акціонерів. У фірмах, де жінки займали високі керівні посади, ці показники були на 35% вищі, порівняно з компаніями, де в керівництві були лише чоловіки. В компаніях, які в 2006 році ввійшли до елітного списку, членами рад директорів були 13,6% жінок. На  думку президента Catalyst Ілен Ланг: «Результати цього дослідження цілком логічні. Це пояснюється природними якостями жінки, котра не схильна до швидких і необдуманих рішень. Її головною метою є збереження сім'ї, домашнього вогнища. І в цьому сенсі компанія для неї – таке  ж домашнє вогнище. Жінки менш схильні до ризику, вони грунтовніше і детальніше підходять до виконання своїх завдань. Жінка, справді, найчастіше приймає дуже вірні стратегічні рішення, і допомагають їй у цьому природна інтуїція і розуміння психології працівників. Перевага жінки в тому, що вона розуміє, з яких деталей складеться процес, що дає можливість вивчити справу до дрібниць».

У нас масштаби не ті, що за океаном, все відбувається скромнішими темпами, але дуже стрімко. Проте, на жаль, поки що сферою діяльності для жінок-підприємців залишається торгівля на ринку та в кіосках: близько 70% продавців кіосків і малих магазинів – жінки,  втім, чимало з них є їх власницями.

Аби  жінка посіла належне їй місце в економічній сфері, важливу роль мають відігравати психологічні чинники. За результатами дослідження психологічних якостей успішної вітчизняної жінки-підприємця визначено такі: потреба в незалежності, рішучість, енергійність, оптимізм, віра в себе, потреба в домінуванні та вміння вести людей за собою, гнучкість в засобах реалізації підприємницької діяльності, уміння змінювати свою поведінку відповдіно до ситуації, розумна самокритичність, емпатія, відповідальність і наявність чіткої мети. Домінування таких цінностей, як робота, гроші і свобода є обов’язковою умовою досягнення успіху, що поєднується з такою складовою, як емоційний капітал (любов до справи, пристрасть, відчуття самореалізації). На думку експертів, рівень освіти, стійкість соціальних зв’язків, адаптативний досвід, професіоналізм у поєднанні з вище названими якостями є важливим доповненням особистості, яка прагне успіху.

Представлені соціально-психологічні якості жінки-підприємця, від яких, на нашу думку, залежить її успіх потребують подальшого ґрунтового вивчення, чому й будуть присвячені наступні наші дослідження.



Література:

  1. Альошина Ю., Волович А. Проблемы усвоения ролей мужчини и женщины // Вопросы психологии, 1991, №4, с.74-82.

  2. Гупаловська В. А. Професійна самореалізація як чинник становлення особистості жінки / Автореф. дис… канд. психол. наук: 19.00.01 – Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України. – К., 2005.

  3. Жінка в Україні. Міжвідомчий науковий збірник, т. 23, Науково-дослідний інститут «Проблеми людини», К. 2006.

  4. Захаріяш Л. Соціально-психологічні особливості підприємця // Український центр політичного менеджменту www.pollitik.org.ua

  5. Красилова Ю. В. Психологічні чинники підприємницької активності особистості / Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.01. – Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2004. – 16 с.

  6. Пачковский Ю. Проблема ризику в підприємництві // Практична психологія та соціальна робота, 2001, №2, с.37-39.


Закалик Г. М., старший викладач кафедри психології

Львівського інституту МАУП

Гузенко І.М., студентка

Львівського інституту МАУП

ПОБУДОВА ВЗАЄМОСТОСУНКІВ У ПЕДАГОГІЧНОМУ КОЛЕКТИВІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕАГУВАННЯ НА КОНФЛІКТ
У сучасному суспільстві діяльність педагога є особливою і специфічною. Педагог – це вихователь і, водночас, наставником, взірець для своїх вихованців. Але він – учасник трудової діяльності, член педагогічного колективу, який включений у взаємостосунки трудового і міжособистісного характеру [2, c. 24]. Атмосфера згуртованості, доброзичливості, партнерства є сприятливою для всього педагогічного процесу. Ускладнення ділових взаємозв’язків, недоброзичливість можуть призводити до зростання напруги і появи конфліктів, що змушує викладача приділяти більше уваги не навчально-виховній роботі, а регулюванню своїх взаємостосунків з іншими людьми. Як відомо, виникнення деструктивних стосунків веде до обмеження або припинення комунікації і міжособистісної взаємодії [1, с. 81]. Основним джерелом конфліктних стосунків, що виникають у колективі, є невідповідність переконань і поведінки індивіда моральним принципам та очікуванням інших його членів [3, c. 12]. На противагу – попередження та розв'язання конфліктів належать до головних завдань управлінської діяльності, що забезпечує оптимізацію організаційно-управлінських дій на досягнення консенсусу [2, c. 120]. Для того, щоб управлінські дії були ефективними, необхідно проводити дослідження як особистісних якостей працівників, так і способів реагування конфліктерів на конфліктну ситуацію. Тому дослідження стратегій і тактик в регулюванні конфлікту у педагогічному колективі є актуальною проблемою сьогодення.

Для дослідження було використано наступні методи та методики: метод спостереження; метод бесіди; анкета «Оцінка конфліктної ситуації у колективі»; методика «Визначення типових способів реагування на конфліктну ситуацію» (К. Томас); тест «Діагностика рівня суб’єктивного контролю психічної стабільності» (Дж. Роттера, адаптація Е. Ф. Бажина, С. А. Голинкіної, А. М. Еткінда); методика «Діагностика міжособистісних стосунків» (Т. Лірі).

У дослідженні брали участь педагогічні працівники кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ Академії сухопутних військ (м. Львів). Вік респондентів від 35 до 65 років, педагогічний стаж – від 8 до 40 років.

На основі проведеного дослідження було показано, що у колективі є незначна схильність до конфліктності. А у разі виникнення конфлікту поширеними способами реагування були компроміс – у 39 % і уникнення – у 29 % осіб із загального числа досліджуваних. 14 % респондентів як спосіб реагування на конфлікт обирали суперництво, 11 % – співпрацю і 7 % – пристосування. При цьому молоді педпрацівники виявляли більшу схильність до суперництва та компромісу, а старші – до компромісу, співпраці та уникнення. Як відомо, різноманіття стилів поведінки в конфліктній ситуації узагальнюється в два основні типи поведінки: кооперативну і конкурентну. У випадку досліджуваного колективу для молодих працівників більш вираженою була конкуренція, а для старших – кооперування. Більшу конфліктність виявляли педагоги екстернали, які не схильні брати на себе відповідальність за свої стосунки з оточуючими, і їм притаманне перекладання відповідальність за власні досягнення чи невдачі, налагодження стосунків по роботі чи міжособистісні стосунки на інших або зовнішні обставини, що може ставати причиною конфлікту і перешкоджати можливості його регулювання.

На основі самооцінок типів міжособистісних стосунків за тестом Т. Лірі у 18 % респондентів виявлено виражені риси домінування, тоді як для 82 % – риси підпорядкування. Разом з тим для 89 % досліджуваних характерними є дотримання дружніх стосунків, а 11 % – схильність до ворожості. Ці дані складають загальну характеристику про учасників міжособистісних взаємодій і показують їх настроєність у процесах міжособистісного сприйняття. Тобто переважаюча більшість здатна формувати сприятливі конструктивні взаємини з партнерами по роботі. Серед типів міжособистісної взаємодії виявлені такі типи як: товариський (36 % респондентів), підпорядковуваний (22 % респондентів), залежний (18 % респондентів), тоді як авторитарний, егоїстичний та агресивний тип відношення відзначалися в окремих випадках, хоча саме вони й могли провокувати конфлікт. За проведеним кореляційним аналізом можна відзначити, що суперництво позитивно корелювало з домінуванням (r= 0,65), ворожістю (r= 0,444), водночас від’ємну кореляцію показано з підпорядкуванням (r= -0,547) при р<0,01. Підпорядкування позитивно корелювало з уникненням (r= 0,43) і обернено – з домінуванням (r=-0,783). Конфліктність позитивно корелювала з ворожістю (r= 0,717) і суперництвом (r= 0,508). Товариськість від'ємно корелювала з домінуванням (r= -0,818) та ворожістю (r=-0,739).

Таким чином, на основі проведеного дослідження можна відзначити, що в колективі педагогів як у будь якому іншому, можуть виникати конфліктні ситуації. Для тих педагогів, які володіють здатністю контролювати ситуації, менше виявлялася схильність щодо конфліктності, а як способи реагування на конфлікт – переважав компроміс або уникнення від конфлікту. Для осіб з екстернальним локусом контролю способом реагування у конфлікті було – суперництво, а типами міжособистісних стосунків були авторитарний, егоїстичний або агресивний.


Література:

1. Анцупов А. Я. Профилактика конфликтов в школьном коллективе. – М.: Гуман. изд. центр ВЛАДОС, 2003. – 208 с.

2. Дуткевич Т. В. Конфліктологія з основами психології управління: Навч. посіб. – К.: ЦНЛ, 2005. – 456 с.

3. Конфліктологія: Навчальний посібник – практикум/ За ред. М. П. Гетьманчука. – Львів: ЛІСВ, 2007. – 307 с.




Закалик Г. М., старший викладач кафедри психології

Львівського інституту МАУП

Кадай А.С., студентка

Львівського інституту МАУП

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВНОГО ІДЕАЛУ В УКРАЇНІ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ
В умовах сьогодення людство, зазнаючи постійних змін, перебуває у пошуках системи виховання власних дітей, відповідної до ідеалів суспільства. Адже кожна особистість має володіти незмінним стрижнем життєвих цінностей, що визначатимуть її настанови на життя, і спонукатимуть до вироблення певних погляди і принципів.

Маючи древню історію та традиції, українська нація склала цілісну систему впливів на формування особистості. Однак, сьогоднішнє суспільство, як багатоетнічна спільнота, має говорити про виховний ідеал українця як представника єдиного народу. Сутності та особливостями виховного ідеалу присвячені праці І. Бартошевського, І. Беха, Г. Ващенка, О. Вишневського, О. Духновича, С. Пальчевського, Ю. Руденка, М. Стельмаховича, В. Сухомлинського, К. Ушинського, а також філософські погляди Г. Сковороди, М. Поповича, Л. Чупрія.

Формування виховного ідеалу покликане потребою відродження й розвитку української педагогічної культури в Україні, скерування її змісту (едукації) у русло українознавства. Великий вклад у вивчення виховного ідеалу вніс Г. Ващенко, на думку якого – Бог – це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса, а нація – реальна земна спільнота, в житті якої повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські цінності . Тільки людина, яка служить Богові й Україні – зразок для наслідування, тобто виховний ідеал, до якого мають прагнути інші [1]. Ідеал не може бути постійним, він має вдосконалюватися, завжди пов'язаний з процесом державотворення, демократизації і гуманізації суспільства та мусить враховувати виховання підростаючого покоління на перспективу. Тому виховання сучасної української молоді має ґрунтуватися не лише на традиціях, а й на завданнях, що ставить перед суспільством сучасне і майбутнє.

Дослідження соціальних і психологічних особливостей виховного ідеалу українця залишається актуальною проблемою у сьогоднішньому українському суспільстві.

В основу дослідження цього феномену була покладена діагностика за методикою «Вивчення цінностей особистості» (Ш. Шварц) [3], методика «Дослідження самоставлення» (Р. С. Пантелєєв), а також авторська анкета «Моя ідентифікація з національністю українця». У досілдження брали участь 40 осіб, з них двадцять осіб – учні 11 класу та двадцять осіб – студенти першого курсу вищого навчального закладу. Вік учасників опитування відповідно 18-19 років. дані респонденти належать до «Руху аніматорів оo. Салезіян». Створення цього руху покликане сьогоденням, з метою прилучення молоді до церкви, вихованням її у дусі патріотизму та духовного зростання. Цей «Рух» створений при церкві Св. Покрови, де молодь проходить вишкіл як аніматори, які займаються з молоддю та дітьми для організації їх дозвілля та відпочинку.

У результаті дослідження було показано, що усі учасники вважали себе такими, які вірують у Бога, є національно свідомими громадянами, люблять свою Батьківщину і є її патріотами. На основі анкетування більшість респондентів підтвердили свідоме ставлення до своєї національності, їх приналежності до етнічної групи та прояв прихильного ставлення до свого походження. Слід зазначити також, що в опитуванні брали участь українці, які народилися і виросли в м. Львові. Водночас, ступінь вираженості відповідей на запитання був різний.

Зокрема, ствердно респонденти відповіли на питання, що особистість в українському суспільстві має виховуватися на свідомому патріотичному ставленні до своєї Батьківщини і на засадах релігійної духовності; повазі до Конституції, державних символів (Герба, Прапора, Гімну); прищепленні поваги до прав і свобод людини-громадянина; на моральних почуттях, переконанні і потребі поводити себе згідно з моральними нормами; ідеях гуманізму; на засвоєнні національних, місцевих етнографічних та загальнолюдських культурних цінностей, що дозволяє формування довершеної особистості; вивченні і володінні мовою, що підтверджує суспільну сутність людини, засвідчує її як патріота, демократа, гуманіста, громадського діяча і трудівника з метою бути національно свідомими громадянами і мужніми захисниками своєї держави – України. Респонденти у національне виховання включають поняття тілесного, чуттєво-вольового, інтелектуального, духовно-морального й естетичного розвитку особистості. хоча, не усі респонденти досконало володіли рідною мовою. При цьому 45 % опитаних (27,5 % учнівської молоді і 17,5 % студентів) респонденти зізнавалися, що не знають досконало української мови, хоча визнають її як рідну і державну. Тобто фактично третина учнівської молоді і майже п'ята частина студентства не олодіє рідною мовою на високому рівні.

Поряд з цим у респондентів відзначалася лояльність до осіб інших етносів і прихильність до думки про спільне походження слов'янських народів. Тобто, суспільна думка, у даному випадку, мала високу значущість на формування стереотипу про спорідненість з іншими народами, що може впливати на розмитість уявлень про національне походження.

Соціально-психологічні особливості виховного ідеалу, на нашу думку, можна проаналізувати на основі цінностей, на які опирається сучасна молодь. Результати, отримані за методикою «Вивчення цінностей особистості» (Ш. Шварц), дали змогу зясувати, що для учнів загальноосвітньої школи пріоритетними були такі цінності як – «гедонізм», «стимуляція» і «досягнення», тоді як для студентської молоді – «безпека», «самостійність» і «досягнення» – для дівчат та «самостійність» «досягнення» і «влада» – для хлопців, що підкріплюється цінністю «влада». Центральна мета цього типу цінностей полягає в досягненні соціального статусу або престижу, контролю або домінування над людьми і засобами (авторитет, багатство, соціальна влада, збереження свого суспільного іміджу, суспільне визнання). Цінності «влади» і «досягнення» фокусуються на соціальній пошані, проте цінності «досягнення» (наприклад, «успішний», «амбітний») підкреслюють активний прояв компетентності в безпосередній взаємодії, тоді як цінність «влади» («авторитет», «багатство») підкреслюють досягнення або збереження домінантної позиції в рамках цілої соціальної системи [6].

Разом з тим високо значущими на індивідуальному рівні як для учнів, так і для студентів мала цінність «духовність» і дещо нижчі значення – цінність «соціальна культура». Слід відзначити, що для учнів більше вираженими були індивідуальні цінності, тоді як для студентської молоді – поряд з індивідуальними мали місце й колективні цінності.

Отже, за допомогою даної методики з'ясувано розподіл основних цінностей особистості на нормативному рівні та індивідуальному рівнях. Нормативний рівень є стабільним і відображає уявлення людини про те, як потрібно поступати відповідно до ситуації, визначаючи тим самим життєві принципи поведінки [3, с. 30]. Водночас, такі цінності як «духовність» та «соціальна культура» можуть відображати спрямованість особистості і мати вплив на вибір ідеалу виховання.

Для сучасної молоді важливим є збереження національних цінностей та духовності, що може становити основу виховного ідеалу. Безперечно, що виховання особистості у сучасному суспільстві має зберігати глибоко національну сутність, зміст і характер. Як зазначала свого часу С. Русова «національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів» [2]. Підтвердження цих мудрих слів ми могли спостерігати на результатах анкетування респондентів, котрі показали, що уміють шанувати свій народ, але й з повагою ставляться до інших етнічних груп та народів. Етнізація — наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості національної самосвідомості.

Для кожної особистості важливим є її статус в суспільстві, оцінка іншими та ідентифікація себе як особистості. Аналіз даних за методикою «Дослідження самоставлення» (Р. С. Пантелєєв) показали, ставлення респондентів до себе та оцінка ними відкритості, впевненості у собі, здатності до самокерівництва, адекватість оцінки себе очима інших для більшості перебували на середньому рівні. Вони володіли внутрішнім локусом контролю, а, отже, уміють контролювати ситуацію і покладаються на власні сили.

Однак, для частини характерні низькі показники самоставлення і виникали сумніви, що їх характер і діяльність здатні викликати в інших пошану чи симпатію. Відповідно від інших вони не очікували позитивних відчуттів по відношенню до себе з боку іншого. Сумніви у цінності себе як особистості, поява невпевненості, незадоволеність собою порушують особистісне самосприйняття і може відображатися у певній поведінці особистості (схильності до опозиційної поведінки, поступливості, підпорядкування) і проявлятися у схильності до самотності [4]. Така молодь надмірно чутлива до критики і розглядає її як підтвердження власної неповноцінності. Водночас компліменти в свою адресу вони сприймають невпевнено і в контактах поводяться з обережністю [5].



Таким чином, на основі проведеного дослідження ми змогли з'ясувати деякі соціальні та психологічні особливості виховного ідеалу у сучасному українському суспільстві. Слід зауважити що, у першу чергу, він має глибокі історичні корені, формується на засадах національної культури і мова йде швидше про його відродження, хоча й час привносить свої зміни. Сутність національного виховання – це прищеплення молоді любові до України та виховання мужності, уміння захистити себе і свою державу. Виховання нерозривно пов'язане з духовними традиціями та підтримкою національної культури. Ці соціальні аспекти мають своє відображення у становленні молоді, її ідентифікації з етногрупою та самоставленням. Як показали результати, у значної частини студентської та учнівської молоді адекватне ставлення до себе як до особистості, котра уміє контролювати власні вчинки і дії, є впевненою у власні сили, виявляє розуміння власного «Я» як найвищої цінності, є відкритою для соціальних стосунків і готова до активних змін. Для такої молоді високо значущими є такі цінності як «самостійність», «досягнення», «духовність». Разом з тим, у частини респондентів формування цінностей ще триває; у них розмиті уявлення про національне походження та уявлення про взаємне значення себе у складі етногрупи та значущість етногрупи для них. Це пояснюється їх особистісними якостями: закритістю перед соціумом, низькою самооцінкою, неумінням керувати власними діями. У деяких студентів та учнів на низькому рівні ціннісне ставлення до себе, і, водночас, високий рівень самоприв'язаності; вони закриті для суспільства і низько оцінюють себе з боку інших людей. Серед цінностей значущими для них «безпека» і «традиції», а тому навіть при тому, що вони відзначали цінність «досягнення» – це відбивається на межі цих цінностей з консерватизмом, що може гальмувати стремління особистості до самовдосконалення.
Література :

  1. Ващенко Г. Виховний ідеал / Г.Г. Ващенко. – Полтава: Ред. газ. «Полтавський вісник», 1994. – 191 с.

  2. Губко О. Т. Формування національної свідомості юнацтва у світлі ідей Софії Русової // Рідна школа. – 1992. – № 1. – С. 13—15.

  3. Карандашев В. Н. Методика Шварца для изучения ценностей личности: концепция и методическое руководство. – СПб.: Речь, 2004. – 70 с.

  4. Неумоева Е. В, Одиночество как психический феномен и ресурс развития личности в юношеском возрасте. Автореф. на соиск. уч. ст. к. психол. наук. – Самара, 2005. – 27 с.

  5. Немов Р. С. Основы психологического консультирования: Учеб. для студ. педвузов. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 394 с.

  6. Schwartz, S. H., Melech, G., Lehmann, A., Burgess, S., & Harris, M. Extending the cross-cultural validity of the theory of basic human values with a different method of measurement // Journal of Cross Cultural Psychology, 2001. – Vоl. 32, pp. 519-542.


Закалик Г. М., старший викладач кафедри психології

Львівського інституту МАУП
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка