Соціальна екологія лекційний курс



Сторінка12/37
Дата конвертації15.04.2016
Розмір2.27 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   37

3. Підтримка динамічної рівноваги природних ландшафтів. Роль геоекології в оптимізації геоекосистем


Енергетика і промисловість виділяють у географічну оболонку велику кількість тепла, різних виробничих відходів, токсичних речовин. Міста щорічно додають мільйони тонн побутових відходів, сільськогосподарські землі – добрив і отрутохімікатів, які залучаються в геохімічний кругообіг. Знищення лісів може призвести до поступового погіршення теплового балансу атмосфери, оскільки ліси є основним джерелом надходження кисню, який компенсує його витрати на спалення пального. Погіршення естетичних і рекреаційних якостей природного середовища в густозаселених районах, неосвоєних районах. Перед людством стоїть проблема оптимізувати своє ставлення до природи. Це завдання має предметний характер, і в наукових дослідженнях повинні брати участь економісти, біологи та представники інших спеціальностей, однак є право стверджувати, що провідне місце повинно належати географії, конкретніше – вченню про геосистеми.

Географи розробили системну концепцію природного середовища і доказали, що середовище є не механічний набір різних умов і ресурсів, а організована цілісність, яка складається із ієрархічно підпорядкованих геосистем різних порядків. Тому саме геосистеми повинні бути об’єктами науково обґрунтованої оптимізації. При дослідженні проектів оптимізації природного середовища необхідно брати до уваги різні рівні організації геосистем, їх ієрархічність. Системи локального рівня є менш стійкими до зовнішнього впливу, ніж регіональні системи.

Звідси випливає, що вирішення проблеми оптимізації в глобальних системах потрібно шукати не в спробах швидко перебудувати географічну оболонку не шляхом застосування таких методів, як зміна циркуляції повітряних мас і морських течій, танення материкового і морського льоду, а шляхом нагромадження локальних і регіональних змін.

Це означає, що сучасні ландшафти, тією чи іншою мірою порушені нераціональним господарським впливом, необхідно перетворити у культурні ландшафти.


Ландшафтні дослідження з оптимізації природного середовища повинні складатися із 2-х частин (етапів).

1. Фундаментальна частина досліджень полягає у всебічному аналізі людського впливу на структуру і функціонування геосистем, в пізнанні “механізмів” цього впливу, стійкості до нього геосистем різних порядків і типів, характеру їх модифікацій і динаміки.

2. Прикладна частина полягає в тому, щоб застосувати отримані теоретичні висновки до вирішення конкретних практичних завдань щодо раціонального використання, охорони, покращення (меліорації, рекультивації) геосистем. Синтезом усіх цих розробок повинен бути проект культурних ландшафтів.

Географи хочуть проникнути в механізм технологічних змін геосистем і виявити його географічні закономірності. Саме ці зміни, як вважають ландшафтознавці, спричинені технічним впливом на навколишнє середовище.

Саме виникнення геоекології стало логічним завершенням об’єктивного процесу екологізації географії, підвищення її ролі у вирішенні завдань раціонального природокористування. Завдяки геоекології географія змогла приступити до здійснення свого основного завдання – прогнозування розвитку географічного середовища людського суспільства і просторових систем продуктивних сил в умовах різкого зростання негативного техногенного впливу на природу. Об’єктом вивчення геоекології є геоекосистеми.

Кожна соціоекосистема складається з цілої мозаїки різнотипних геоекосистем, які поєднують різні материнські геосистеми з різними типами господарського використання. Оптимізацію будь-якої соціоекосистеми можна здійснити лише шляхом оптимізації складових геоекосистем і такого поєднання їх у межах кожної соціоекосистеми, яке б забезпечило збалансований речовинно-енергетичний обмін між територіальною групою людського суспільства і навколишнім природним середовищем. Оптимізація геоекосистеми полягає у встановленні оптимального режиму природокористування, який би включав перевищення господарською діяльністю гранично допустимих антропогенних навантажень (ГДАН) на дану геоекосистему. Оптимізація геоекосистем повинна здійснюватися з урахуванням закономірностей їхнього метаболізму (внутрішнього речовинно-енергетичного обміну), з визначенням головних факторів, що забезпечують їхню динамічну рівновагу – гомеостаз. Це особливо важливо тому, що і в більшості геоекосистем людською діяльністю порушений природний кругообіг при безперервній регулюючій участі людини.

Вивчення метаболізму слід здійснювати для кожного типу геоекосистем зокрема. Головною метою вивчення метаболізму різнотипних геосистем має бути визначення стійкості їх щодо різних видів антропогенних навантажень, які порушують динамічну рівновагу геоекосистем, після чого починаються незворотні процеси їхнього розпаду. Відповідно до цього першочерговим завданням геоекології слід вважати:

а) розробку докладної типологічної класифікації геоекосистем для різних регіонів;


б) розробку класифікації різноманітних антропогенних навантажень на геоекосистеми;
в) визначення у кількісних категоріях гранично допустимих антропогенних навантажень (ГДАН) на різнотипні геоекосистеми;

г) вивчення і картографування різнотипних геоекосистем та різних видів антропогенного навантаження на них;

д) прогноз змін геоекосистем під дією різних антропогенних навантажень;

е) розробка рекомендацій щодо збереження динамічної рівноваги та оптимізації геоекосистем.

Геоекосистемна концепція забезпечує гармонійне поєднання двох наукових підходів – географічного (просторового) та екологічного (системного за формою “суб’єкти – середовище”).

4. Природно-заповідні території: їх типологія, значення


Динамічна рівновага атмосфери в системі взаємопов’язаних і взаємообумовлених складових Землі порушується господарською діяльністю людей. І для атмосфери сьогодні характерний ряд проблем, вирішення яких потребує планетарних цілеспрямованих програм і рішень.

Проблема стратосферного озону полягає в тому, що починаючи з 70-х років наукова громадськість почала розуміти реальність загрози руйнування озонового шару, найбільша концентрація якого зосереджена на висоті 20-24 км.

Основну руйнівну силу для молекул озону складають сполуки хлору, найбільш поширені з яких хлорфторвуглеводи (фреони). Ці сполуки є дуже стійкими і в формі аерозолей можуть перебувати у завислому стані декілька десятків років.

Сl + O3 – ClO + O2

ClO + O – Cl + O2

Атом хлору і молекула ClO є каталізаторами, а гинуть при цьому атоми О і молекули O3. При цьому швидкість розпаду озону на одну молекулу Cl або ClO є досить високою.

Озон руйнується і в результаті фотохімічних реакцій:

O3 + NO – NO2 + O2

NO2 + O – NO + O2

Руйнування озону можливе при протіканні каталітичних реакцій за участю водню:

ОН + O3 – НО2 + O2
НО2 + О – ОН + О2

При цьому знову ж таки руйнуються молекула О3 і атом О.

Реальність загрози руйнації озонового екрану привела до появи з кінця 70-х років ряду міжнародних проектів і організацій. В 1977 році створено спеціальний координаційний комітет ЮНЕП з озонового шару.

В 1986 році проведена І міжнародна конференція з питань впливу озону на здоров’я людей.

В 1997 році прийнятий Монреальський протокол, згідно якого до 1998 року використання хлорфторвуглеводів повинно зменшитись у два рази.

До проблем, які пов’язані з глобальними змінами атмосферних процесів, чи її складників необхідно віднести:

– проблему порушення газового балансу атмосфери і тісно пов’язану з нею проблему порушення теплового балансу Землі;

– проблему росту погодних аномалій та інші.

Їх виникнення пов’язують з надмірною антропогенізацією глобальних природних процесів і порушення господарською діяльністю рівноваги між основними компонетами нашої планети.

Оксиди азоту (продукти викиди авіації) є каталізаторами процесів, а молекула O3 і атом О при цьому.

Бурхливий розвиток промисловості та сільськогосподарського виробництва, інтенсивне будівництво, розширення мережі шляхів, сполучення, осушення болотних масивів та річкових долин, розорення всіх придатних для сількогосподарського обробітку земель, зменшення лісових площ – все це призводить до значних змін природних комплексів, впливає на екологічну рівновагу, видовий склад фауни та флори довкілля.

Процес видозмін природних комплексів триває, зміна екосистем набуває дедалі більших масштабів. Вже зараз необхідно вжити заходів щодо збереження унікальних ландшафтів, рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, усього генофонду рослинного і тваринного світу.

Однією з форм охорони навколишнього середовища є заповідна справа – комплекс організаційних, правових, наукових, економічних і виховних заходів, спрямованих на збереження унікальних та типових ландшафтів чи окремих природних об’єктів (видів рослинного і тваринного світу, насамперед рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення і занесених до Червоної книги, геологічних утворень, водойм тощо) у наукових, природоохоронних цілях. Історія заповідної справи в Україні бере початок із часів Київської Русі (зокрема “Київська правда” Ярослава Мудрого), коли здійснювалися перші спроби виділення територій, у межах яких суворо регламентувалися мисливство, рубка лісу, рибальство та інша господарська діяльність. Подальший розвиток заповідної справи був спрямований на розробку науково обгрунтованої репрезентативної мережі заповідних територій та об’єктів на основі комплексної оцінки існуючої мережі, ефективних методів збереження різних типів природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу в умовах зростаючих антропогенних навантажень; підвищення ролі досліджень на заповідних територіях у вирішенні складних наукових проблем, завдань економічного і соціального розвитку, екологічної освіти та виховання.

Заповідник – територія (акваторія), виділена з метою збереження у природному стані типових або унікальних природних комплексів з усією сукупністю інших компонентів, вивчення природного ходу процесів і явищ, що відбуваються в них, та розробки наукових основ охорони природи. Ділянки землі, її надра і водні простори з усіма природними об’єктами, що знаходяться в її межах, вилучаються з господарського використання і передаються в користування державному заповіднику. На території України налічується 20 заповідників загальною площею 387419,6 тис. га. Асканія-Нова (1985), Карпатський (1992), Дунайський (1998) і Чорноморський (1985) заповідники включені ЮНЕСКО у міжнародну мережу біосферних заповідників.

Природний національний парк створюється з метою збереження в природному стані унікальних природних комплексів, організації рекреаційної діяльності та оздоровлення населеня, проведення просвітницької роботи. Сьогодні на території України налічується 11 природних національних парків загальною площею 599509 тис. га. В перспективі планується довести чисельність ПНП до п`ятидесяти.

Регіональний ландшафтний парк створюється з метою природозаповідання унікальних або типових природних комплексів з можливістю їх використання для рекреації та оздоровлення населення, проведення різноманітних форм екологічної освіти і виховання. Станом на 1.10.1999 року в Україні нараховувалось 27 регіональних ландшафтних парків загальною площею 410760,1 тис. га. Першим в Україні був створений РЛП “Дністровський каньйон”.

Заказник загальнодержавного значення – територія (акваторія), виділена з метою збереження, відтворення та відновлення окремих або кількох компонентів цінних типових і унікальних природних комплексів на час, необхідний для виконання поставлених перед заказником завдань та для підтримання загального екологічного балансу. Створюються насамперед на території (акваторії), в межах якої зустрічаються види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України. Термін існування заказника при його оголошенні не встановлюється.

Розрізняють заказники загальнодержавного та місцевого значення. Заказник місцевого значення оголошується на територіях, цінних для даного регіону, Залежно від характеру, мети організації і неохідного режиму охорони заповідники поділяють на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, палеонтологічні, геологічні. Оголошення певної території заказником не призводить до вилучення у землекористувача або у землевласника земельної ділянки чи водного об’єкта, які він займає.

На території України оголошено 281 заказників загальнодержавного і 2091 місцевого значення.

Пам’ятка природи – унікальне природне утворення, що має особливу природоохоронну цінність і охороняється з метою збереження його у природному стані в наукових, культурно-освітніх та естетичних цілях; належить до територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. Залежно від цінності розрізняють пам’ятки природи загальнодержавного та місцевого значення. Залежно від характеру, мети організації та необхідного режиму охорони пам’ятки природи поділяють на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні, геологічні.

Підприємства, установи та організації, на землях яких розташовані пам’ятки природи, зобов’язані дотримуватися встановленого для них режиму і відповідати за їх збереження. В Україні налічується 132 пам’ятки природи загальнодержавного і 2831 місцевого значення.

Ботанічний сад – науково-дослідний, навчальний і культурно-освітній заклад, де проводиться збір колекцій представників місцевої, вітчизняної та іноземної флори з метою збереження, вивчення, культивування, акліматизації і створення нових форм. Земельні ділянки надаються ботанічним садам у безстрокове користування. Ботанічні сади проводять екскурсійну роботу, головною метою якої є ознайомлення відвідувачів із багатством флори, а також із найціннішими деревно-чагарниковими і трав’яними видами рослин, історією розвитку флори на Землі. На території ботанічного саду забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням завдань і загрожує колекції природної та культурної флори. В Україні налічується 22 ботанічні сади. Це ботанічний сад Дніпропетровського університету, ботанічний сад Житомирського сільськогосподарського університету, ботанічний сад ім. академіка О.В.Фоміна в м. Києві, ботанічний сад Одеського університету, Нікітський ботанічний сад смт. Ботанічне Кримської АО, Центральний республіканський ботанічний сад в м. Києві та ін.

Дендрологічний парк – територія, виділена з метою збереження, вивчення і збагачення у спеціально створених умовах різних видів дерев та чагарників за їхньою більш ефективного наукового, культурного і господарського використання. Земельні ділянки даються у безстрокове користування і враховуються при реконструкції і розвитку міських територій та приміських зелених зон. Важливим завданням дендрологічного парку є інтродукція та акліматизація рослин, селекція дерев і чагарників, розповсюдження насіння і саджанців цінних порід і форм; особлива увага приділяється збереженню рідкісних видів і таких, що перебувають під загрозою зникнення. Дендрологічні парки є місцем екскурсій, місцевого туризму та відпочинку людей.

Найцінніші 34 дендрологічні парки, які розміщені на території України взято під особливу охорону держави (Олександрія, Софіївка, Тростянецький, Устишівський, Хоростківський дендропарк та ін.).

Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва – найвизначніші зразки паркобудування, які беруть під охорону з метою збереження їх в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях; залежно від ступеня унікальності та цінності розрізняють парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого та загальнодержавного значення. Всього в Україні налічується 88 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного і 426 місцевого значення.

Заповідне урочище – територія (акваторія), виділена з метою збереження у природному стані лісових, степових, болотних та інших природних комплексів, що мають велике наукове, природоохоронне й естетичне значення. У межах заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує хід процесів у природних комплексах. В Україні оголошено 746 заповідних урочищ.

Питання для самоконтролю

1.     Що таке геосистема, екосистема, геоекосистема ?

2.     Основні функції і властивості геграфічної оболонки.

3.     У чому полягає негативний вплив людини на компоненти геосистеми?

4.     Наслідки створення антропогенних ландшафтів.

5.     Суть наукової оптимізації геосистеми.

6.     Динамічна рівновага у природних ландшафтах.

7.     Функції природно – заповідних територій.

Література

1.     Географічна енциклопедія України в трьох томах. – К.: Українська енциклопедія, 1993. – 1-3т.

2.     Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико – географическое районирование. – М.: Высшая школа, 1991, С 5 – 19, 199 – 200.

3.     Основи соціоекології (Ред. Г. О. Бачинський).- К.: Вища школа, 1995. – С. 52-58.


4.     Охорона навколишнього середовища та використання природних ресурсів України. – К., 1992. – С. 106 – 107.

5.     Проблеми екології рідного краю (навчальні матеріали) (Ред. Л.П. Царик). Тернопіль, 1993. – С. 16 – 20

6.     Реймерс Н.Ф. Природопользование: словарь – справочник. – М.: Мысль. – 1990.

7.     Сочава В.Б. Введение в учение о геосистемах. Новосибирск, 1978.

8.     Справочник по заповедному делу (Ред. А.М. Гродзинский ). – К.: Урожай, 1998. – С. 33 – 36..

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   37


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка