Соболевська М. О. Докторант кафедри теорії та історії соціології порядок дискурсу порядку: неофункціоналізм та постструктуралізм у сучасній соціологічній теорії



Сторінка1/9
Дата конвертації15.09.2017
Розмір0.6 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Соболевська М.О.

Докторант кафедри теорії та історії соціології
ПОРЯДОК ДИСКУРСУ ПОРЯДКУ:

неофункціоналізм та постструктуралізм у сучасній соціологічній теорії


ВСТУП. ДИСКУРС ПОРЯДКУ 2

Дискурс порядку в соціології: від класичних інтерпретацій до сучасних викликів 2

Між порядком слів та порядком речей: дискурс порядку крізь призму епістемних конфігурацій соціологічної науки 4

ПІДСТАВИ ДОСЛІДЖЕННЯ. ПОРЯДОК ДИСКУРСУ 8

Сучасний стан соціологічного знання: проблеми та перспективи розвитку 8

Сучасна соціологічна теорія: від парадигмальності до дискурсивності 11

Соціологічне теоретизування як дискурс: поняття дискурсу та специфіка його соціологічної інтерпретації 14

Порядок аналізу дискурсу: дискурсивні закономірності соціологічного теоретизування 19

Формування об’єкту дослідження: соціальний порядок як об’єкт теоретичного дискурсу соціології 20

Формування модальностей висловлювань: соціологічне теоретизування у руслі основних дослідницьких напрямів і традицій. 25

Формування понять: дисциплінарна специфіка соціології як гуманітарної науки і моделі організації пізнавальних практик 27

Формування стратегій теоретизування: рефлексивні процеси в сучасній соціологічній теорії 33




ВСТУП. ДИСКУРС ПОРЯДКУ

Дискурс порядку в соціології: від класичних інтерпретацій до сучасних викликів

Питання, які сучасність ставить перед соціальними теоретиками, постають і як абсолютно нові, і як такі, що можуть бути віднесені до традиційних – класичних соціологічних проблем. Чи існує єдиний соціальний порядок? Яка природа і принципи такого порядку? Чи змінюється він за умов сучасного суспільства? Які інтеграційні механізми здатні такий порядок підтримати? І якщо класична соціологічна теорія пропонувала розглядати соціальний порядок як невипадковість соціальної взаємодії акторів, що протистоїть хаосу, як надійно усталені і стабільно відтворювані в часі практики і структури, такі, що охоплюють все суспільство без виключення, то сучасне суспільство, що знаходиться у русі і постійно змінюється, потребує нових способів осмислення і пояснення як принципів соціальної організації, так і механізмів її функціонування. У соціології термін "соціальний порядок" має цілий ряд логічно пов'язаних між собою значень. По-перше, "порядок" відноситься до існування певних обмежень, заборон, контролю в суспільному житті. По-друге, - вказує на існування взаємності в суспільстві: поведінка кожного індивіда не випадкова і хаотична, але відповідає взаємністю або доповнює поведінку інших. По-третє, - охоплює елемент передбачуваності й повторюваності в суспільному житті: люди можуть діяти соціально тільки в тому випадку, якщо вони знають, чого очікують один від одного. По-четверте, - може означати певну узгодженість, несуперечність компонентів соціального життя, і, нарешті, по-п'яте, - стійкість, більш-менш тривале збереження всіх форм. Однак, головною характерною рисою сучасності стає визнання множинності, плюральності соціального порядку, який постає вже як соціальні порядки.

Такі онтологічні зміни вимагають розробки відповідного теоретико-методологічного апарату для адекватного опису суспільних реалій. В той же час новий теоретичний інструментарій для опису та осмислення тенденцій розвитку сучасного суспільства розробляється через переосмислення класичних соціологічних концепцій, що прагнуть осягнути ці онтологічні зміни. Зазначені виклики сучасності знаходять своє відображення і в самій соціологічній науці.

Плюральність, множинність порядків накладає відбиток на той спосіб теоретизування, що намагається осмислити ці радикальні онтологічні зрушення. Саме тому, сучасна соціологічна наука характеризується відсутністю єдиної загальновизнаної теорії суспільства, а отже, становить собою набір різних підходів і способів концептуалізації соціальної дійсності. Таке розмаїття теоретичних надбань, що доповнюють, а іноді суперечать одне одному, дають змогу критично переосмислити певні висновки і надбання, утворюють різнопланову та мозаїчну картину суспільного життя, картину, єдність якої зберігається завдяки соціологічній рефлексії.

Отже, актуальність даного дослідження визначається необхідністю соціологічної концептуалізації та теоретичного осмислення сучасних напрямків соціологічного теоретизування щодо звернення до традиційних соціологічних питань соціального порядку та соціальної інтеграції в контексті тих онтологічних змін, що характеризують сучасне суспільство.

Чому саме питання соціального порядку і дискурс навколо нього стає об’єктом нашого аналізу? Саме це питання в історичній перспективі постає як найбільш загальна проблема соціологічної науки, яку Дж.Тьорнер, посилаючись на Т.Гобса, сформулював як "проблему порядку": "як створюються, зберігаються та змінюються соціальні утворення?" [Тернер Дж. ССТ; 27].

Якщо оглянути історію соціології крізь призму проблеми порядку, то можна побачити, що це питання - як можливий соціальний порядок? - раз за разом постає в творчості різних мислителів від соціології – починаючи з класиків і завершуючи сучасними теоретиками.

Так, вже в працях О.Конта поняття соціального порядку розкривається у одному із найважливіших для нього аспектів соціологічного дослідження – соціальній статиці, а прогрес, або соціальна динаміка, виявляється лише "розвитком порядку". Спенсерівська органістична теорія суспільства розглядає соціальний порядок як один із етапів розвитку матерії в її надорганічній стадії, коли забезпечується максимальна збалансованість внутрішньої структури суспільного організму та його адаптація до умов зовнішнього середовища (стан еквілібризму). Центральним для опису соціального порядку в творчості Е.Дюркгейма стає поняття соціальної солідарності, а розподіл праці постає як найважливіший механізм через який сучасні індустріальні суспільства досягають стану впорядкованості і консенсусу. Класики німецької соціології звертаються до питання про соціальний порядок через опис певних духовних сутностей – сумісного воління (wessenwille) у Ф.Тьоніса, духу народів у В.Вундта, духу капіталізму у В.Зомбарта та М.Вебера, або визначення формальних способів типізації – через поняття форм усуспільнення (vergesellschaftung) у Г.Зімеля. Продовжуючи класичну традицію феноменологічний напрям у соціології, представлений у працях А.Шюца, розглядає проблему соціального порядку крізь призму поняття повсякденних типізацій. Теоретичні розвідки в рамках етнометодологічних досліджень Г.Гарфінкеля та драматургічної соціології І.Гофмана об’єктом аналізу обирають практики порядку повсякденних взаємодій, намагаючись пояснити природу такого порядку за допомогою експериментів з руйнування усталених способів взаємодії (Гарфінкель) або через визначення ситуації та її рамок-фреймів (Гофман).

Однак, найглибшого і детального осмислення концепція соціального порядку і соціальної інтеграції набула в працях американського соціолога, що презентує структурно-функціоналістській напрям в соціології ХХ століття, - Т.Парсонса. Парсонс не просто підсумовує, а  ґрунтовно  переробляє ідеї  своїх попередників з приводу основного  питання соціології - проблеми  соціального порядку суспільства. Теорія Парсонса, яка на новий лад актуалізувала для соціології проблему соціального порядку та визначила шляхи її вирішення через звернення і переосмислення класичної соціологічної спадщини, знайшла як прихильників, так і багатьох критиків. Однак, незважаючи на певні проблемні запитання, що слідували за появою цієї амбіційної теорії, питання умов можливості соціального порядку та механізмів його функціонування в його класичному формулюванні залишається актуальним для теоретиків, які намагаються дати свою відповідь на класичне гобсівське запитання – разом із Парсонсом або всупереч йому, - відкриваючи простір можливостей для появи нових напрямків сучасної соціологічної теорії.

Такими привабливими та цікавими для сучасних теоретиків ці запитання робить той факт, що спосіб відповіді на них веде до певних висновків про сучасність, що надає можливість встановити своєрідний "діагноз часу". Погляди, які формуються теоретиками у відповіді на ці питання – іноді дуже абстрактні – відображуються у абсолютно конкретних оцінках сучасних суспільств, визначенні перспектив їх подальшого розвитку, поясненні їх минулого. Саме тому пошуки відповідей на ці питання – це не просто формальна справа або тренування у теоретичній ерудиції, однак це також те, що робить соціальні науки значущими та важливими для суспільства, те, що спроможне викликати інтелектуальний інтерес у громадськості. Мова йде про розуміння сучасних суспільств та виявлення тенденцій їх розвитку.

У межах нашого дослідження пропонується розглянути неофункціоналістські та постструктуралістські соціологічні теорії як напрямки сучасного соціологічного теоретизування, єдині за метою теоретичного задуму своєї конструкції в аспекті переосмислення класичних концепцій соціальної інтеграції та соціального порядку. Слід зазначити, що в такому ракурсі ці соціологічні теорії ще не розглядалися в сучасній як вітчизняній, так і західній соціології. І якщо окремо неофункціоналізм і постструктуралізм потрапляли в фокус критичного осмислення сучасних теоретиків, то обраний ракурс розгляду даних теорій є іновативним і унікальним.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка