Слово до читача



Сторінка1/18
Дата конвертації10.09.2017
Розмір3.89 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
http://litopys.org.ua/polpost/pp.htm

ПОЛІТОЛОГІЯ ПОСТКОМУНІЗМУ

ПОЛІТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ СУСПІЛЬСТВ

КИЇВ


ПОЛІТИЧНА ДУМКА

1995
ЗМІСТ

СЛОВО ДО ЧИТАЧА

РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ ПОСТКОМУНІСТИЧНОЇ ДОБИ


Теоретичні засади осмислення посткомунізму (§§1-5 — Євген БИСТРИЦЬКИЙ, §6 — Олександр ЗІНОВ’ЄВ, §7 — Олег БІЛИЙ.)
Націоналізм та леґітимація посткомуністичної влади (Євген БИСТРИЦЬКИЙ.)
Дискурс політики у масовій комунікації (§1 — Віра ВОВК, Андрій КЛЕПІКОВ, §2,§3 - Андрій КЛЕПІКОВ, §4 — Євген БИСТРИЦЬКИЙ, §5 — Наталія КОСТЕНКО, §6 — Олександр КРИВЕНКО, §7 — Олег БІЛИЙ, §8 — Анна МАКОЛКІН.)

РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ СУСПІЛЬСТВ


Стадії посткомуністичних перетворень (Збігнєв БЖЕЗІНСЬКИЙ )
Україна: альтернативи суспільного розвитку (§1 — Олександр ДЕРГАЧОВ, §2 — Микола РЯБЧУК, §3 — Євген БИСТРИЦЬКИЙ.)
Політична система та політичні партії (Микола ТОМЕНКО)
Політична влада та політична еліта (§1 — Андрій ФЕДОРОВ, §2 — Віктор МАЛАХОВ, §3 - Олег БІЛИЙ, §4 — Микола РЯБЧУК, §5 -Володимир ПОЛОХАЛО.)
Корупція як політичний феномен посткомунізму (§1 — Валентин ЯКУШИК, §2 — Джеймс МЕЙС, §3 - Костянтин МАЛЄЄВ.)

РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИЧНА СОЦІОЛОГІЯ ПОСТКОМУНІЗМУ


Тенденції соціальної стратифікації (Сергій МАКЕЄВ, Володимир ВОЛОВИЧ.)
Стратегії адаптації колишніх комуністичних еліт (Жорж МІНК, Жан-Шарль ШУРЕК.)
Політична географія України (Сергій МАКЕЄВ, Світлана ОКСАМИТНА.)
Образи соціальної структури (Сергій МАКЕЄВ)
Соціальні патології посткомуністичного суспільства (Євген ГОЛОВАХА)

РОЗДІЛ 4. ГЕОПОЛІТИКА У ПОСТКОМУНІСТИЧНОМУ СВІТІ


Нова геополітична ситуація після краху комунізму (Олександр ДЕРГАЧОВ)
Суперечності геополітичного самовизначення (§1 — Юрій ПАВЛЕНКО, §2 — Леонід ШКЛЯР, §3 - Вадим ЛЕВАНДОВСЬКИЙ, §4 — Микола КУЛИНИЧ, §5 — Маркіян БІЛИНСЬКИЙ, Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, §6 — Ян БЖЕЗІНСЬКИЙ, §7 — Олександр ДЕРГАЧОВ.)
Геоекономічні проблеми посткомуністичних країн (Володимир СІДЕНКО)
Геополітичні імплікації етнополітики (Джеймс МЕЙС)
Реалії та міфологіки міжслов’янських відносин (Євген ПАЩЕНКО)
Українсько-російські відносини та політика Заходу (Шерман ҐАРНЕТ)

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ


ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ (за 1995 рік)



Збігнєв БЖЕЗІНСЬКИЙ (США) — політик і політолог, професор, радник з питань національної безпеки США у 1977-1981 рр.
Ян БЖЕЗІНСЬКИЙ (США) — директор Програми національної безпеки Консультативно-дорадчої ради при Верховній Раді України.
Євген БИСТРИЦЬКИЙ — завідувач відділу Інституту філософії НАН України, завідувач кафедри культури Української академії мистецтва, президент Українського філософського фонду, редактор відділу політики і культури та філософії політики журналу «Політична думка», доктор філософських наук. Див.: Євген БИСТРИЦЬКИЙ. Вибрана бібліографія.
Олег БІЛИЙ — провідний науковий співробітник Інституту філософії НАН України, редактор відділу історії, етнополітики, культурології журналу «Політична думка», доктор філологічних наук.
Маркіян БІЛИНСЬКИЙ (Великобританія) — директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика (м.Київ), член міжнародної консультативної ради журналу «Політична думка».
Ігор БУРАКОВСЬКИЙ — доцент Українського інституту міжнародних відносин, редактор відділу економічного аналізу та прогнозування журналу «Політична думка», кандидат економічних наук.
Віра ВОВК — старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, кандидат філологічних наук.
Володимир ВОЛОВИЧ — декан факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філософських наук.
Шерман У. ҐАРНЕТ (США) — старший співробітник Фонду Карнеґи за міжнародний мир.
Євген ГОЛОВАХА — завідувач відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України, доктор соціологічних наук.
Олександр ДЕРГАЧОВ — завідувач кафедри університету «Києво-Могилянська Академія», редактор відділу міжнародної та національної безпеки і геополітики журналу «Політична думка», кандидат історичних наук.
Олександр ЗІНОВ’ЄВ (ФРН) — професор, доктор філософії, письменник.
Андрій КЛЕПІКОВ — науковий співробітник Інституту філософії НАН України та науково-аналітичного центру «Перспектива».
Наталія КОСТЕНКО — провідний співробітник Інституту соціології НАН України, доктор соціологічних наук.
Олександр КРИВЕНКО — журналіст.
Микола КУЛИНИЧ — завідувач кафедри Українського інституту міжнародних відносин, доктор історичних наук.
Вадим ЛЕВАНДОВСЬКИЙ — науковий співробітник Інституту філософії НАН України, кандидат філософських наук.
Сергій МАКЕЄВ — завідувач відділу Інституту соціології НАН України, редактор відділу соціології політики журналу «Політична думка», доктор соціологічних наук.
Анна МАКОЛКІН (Канада) — професор Торонтського університету, доктор філософії.
Віктор МАЛАХОВ — завідувач сектора Інституту філософії НАН України, доктор філософських наук.
Костянтин МАЛЄЄВ — науковий співробітник Інституту філософії НАН України.
Джеймс Е. МЕЙС (США) — директор Українського народного інституту дослідження геноциду, провідний науковий співробітник Інституту національних відносин і політології НАН України, заступник головного редактора журналу «Політична думка», доктор історії.
Жорж МІНК (Франція) — директор Центру досліджень посткомуністичних суспільств при Національному центрі наукових досліджень.
Світлана ОКСАМИТНА — науковий співробітник Інституту соціології НАН України.
Юрій ПАВЛЕНКО — старший науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, кандидат історичних наук.
Євген ПАЩЕНКО — перший секретар посольства України в Республіці Хорватія, кандидат філологічних наук.
Володимир ПОЛОХАЛО — головний редактор українського наукового журналу «Політична думка», доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат історичних наук.
Микола РЯБЧУК — письменник, заступник головного редактора журналу «Всесвіт».
Володимир СІДЕНКО — завідувач відділу зовнішньоекономічної діяльності Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, кандидат економічних наук.
Микола ТОМЕНКО — завідувач кафедри політичних наук Інституту державного управління і самоврядування при Кабінеті міністрів України, редактор відділу порівняльної політології журналу «Політична думка», кандидат історичних наук.
Андрій ФЕДОРОВ — науковий співробітник Інституту літератури НАН України, кандидат філологічних наук.
Леонід ШКЛЯР — старший науковий співробітник Інституту філософії НАН України, кандидат філософських наук.
Жан-Шарль ШУРЕК (Франція) — науковий співробітник Центру досліджень посткомуністичних суспільств, при національному центрі наукових досліджень.
Валентин ЯКУШИК — професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор політичних наук.

ПОЛІТОЛОГІЯ ПОСТКОМУНІЗМУ


Політичний аналіз посткомуністичних суспільств

Наукові редактори: Євген БИСТРИЦЬКИЙ, Олег БІЛИЙ, Леонід БІЛОУСОВ,Олександр ДЕРГАЧОВ, Сергій МАКЕЄВ, Джеймс МЕЙС, Володимир ПОЛОХАЛО

Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В.Полохало (керівник авт. колективу); Заг. ред-ція.: Є.Бистрицький (розд. 1), В.Полохало (розд. 2), С.Макеєв (розд. 3), О.Дергачов (розд. 4). - К.: Політична думка, 1995. — 368 с.

ISBN 5-87983-010-1 REFL-Book


Цією книгою, підготовленою редакцією українського наукового журналу «Політична думка», започатковується нова галузь сучасної політології — політологія посткомунізму. Видання являє собою одну з перших у світовій міждисциплінарній дослідницькій практиці спроб комплексного дослідження соціально-політичних, економічних, геополітичних, культурних трансформацій посткомуністичних суспільств. Серед авторів — провідні вчені з України, США, Франції, Великобританії, Канади, Німеччини.
Книга розрахована передовсім на науковців, викладачів політичних та гуманітарних дисциплін, а також може бути використана як навчальний посібник.

Див. також:

Георгій Касьянов. Теорії нації та націоналізму, Київ, 1999.

Бенедикт Андерсон. Уявлені спільноти, Київ, 2001.

Роман Шпорлюк. Імперія та нації, Київ, 2000.

Ернест Ґелнер. Нації та націоналізм. Націоналізм, Київ, 2003.

Ентоні Сміт. Націоналізм, Київ, 2004.
http://litopys.org.ua/polpost/pp01.htm

Попередня Головна Наступна


СЛОВО ДО ЧИТАЧА

Вільна політична думка притаманна не лише демократичним суспільствам з усталеними традиціями незалежного наукового пошуку. Тому поява пропонованої книги в Україні, яка донедавна була складовою частиною тоталітарної імперської держави, не є випадковістю. Крах комуністичної системи, розпад СРСР стали історичним фактом. Виник посткомуністичний світ, на його політичній мапі з’явилися нові, самостійні держави. Ми переживаємо й осмислюємо унікальний досвід. Усе це створило передумови для подолання довготривалої інтелектуальної ізольованості, для деідеологізації мислення, для розширення обріїв політичної думки. Ми вийшли на шлях встановлення повноцінної творчої співпраці, вільного обміну думками, ідеями та інформацією між науковцями різних теоретичних напрямів, поколінь, країн.


Відкритий діалог, взаємодія та співпраця українських та зарубіжних вчених у комплексному дослідженні соціально-політичних, економічних, геополітичних, культурних трансформацій посткомуністичних суспільств і є стратегічним орієнтиром діяльності редакційного колективу українського наукового щоквартальника «Політична думка», на базі якого й підготовлено цю книгу.
Створення «Політології посткомунізму» стало можливим через те, що навколо щоквартальника за досить короткий відтинок часу зібралися і консолідувалися фахівці переважно нового наукового покоління. Для них найвищими чеснотами є інтелектуальне сумління, наукова об’єктивність, незалежність поглядів. Як вільна трибуна, журнал - відкритий форум для науковців, де інтеґруються найкращі надбання сучасної вітчизняної політичної думки з досягненнями світової. Цьому, зокрема, сприяє й те, що «Політична думка» виходить українською, анґлійською та російською мовами і поширюється нині у більш як 30-ти країнах світу, має широке коло читачів та авторів в Україні та за її межами.
Діяльність редакційного колективу - не лише видання журналу, а й реґулярні семінари Міжнародного експертного клубу, що діє при редакції, і наукові дискусії, і участь членів редколеґії в національних та міжнародних наукових конференціях, теле- та радіодиспутах тощо. По суті, журнал започаткував новий науковий напрям, незалежний від посткомуністичної влади інтелектуальний рух. Цей рух стає своєрідною противагою всіляким політичним утопіям та міфам, що перманентно витворюються і поширюються заанґажованими науковими структурами та політичними силами.
Ідея книги виникла влітку 1994 року. Передбачалося, що основу книги складуть публікації з тих чисел журналу, що вже побачили світ. Водночас у редакційній політиці ми враховували структуру майбутньої книги. Таким чином, багато публікацій у наступних номерах «Політичної думки» були більш цілеспрямованими, мали певне тематичне осердя. Отже, можна твердити, що 1994 року «Політична думка» заклала підвалини сучасної політології - політології посткомунізму.
Актуальна політологічна проблема, довкола якої точаться дискусії у світі, - перспективи та альтернативи політичного розвитку тих чи тих посткомуністичних країн. Більшість політологів вирішує це питання, формулюючи таку дилему: або демократичне, відкрите суспільство, або повернення до комуністичного тоталітаризму. Реальні ж політичні зміни у колишніх комуністичних країнах свідчать (про це, зокрема, і йдеться у книзі) про ескалацію складнощів та суперечностей. Ймовірний широкий спектр як традиційних моделей суспільного розвитку (демократичних, комуністичних, фашистських, націоналістичних), так і новітніх - часом химерних, гібридних, неототалітарних за головними ознаками.
Усвідомлюючи необхідність нових підходів до сучасної політології, рішучого повороту до оновлення наукового знання про політику, автори книги зовсім не намагалися створити якусь універсальну політологію посткомуністичних суспільств, що об’єднувала б усі аспекти вивчення нової, надзвичайно багатовимірної політичної реальності.
Пропонована праця, як одна із перших у світовій міждисциплінарній дослідницькій практиці, являє собою лише спробу інтелектуального прориву у царині суспільствознавства. Це намагання віднайти той теоретичний стрижень, без якого неможливо визначити вектор політичної думки, критично переосмислити політичне буття, осягнути суперечності посткомуністичного світу. Це лише вступ до молодої галузі наукового знання - політології посткомунізму, науковий простір якого тільки-но почали опановувати дослідники.
Така політологія лише формується.
Упевнений, що ми не запізнилися. Книга буде на часі.
Звичайно, важко передбачити подальшу долю журналу «Політична думка». В усякому разі, долаючи труднощі та перешкоди, редакції вдалося забезпечити періодичність виходу журналу у світ, а також інтелектуальну свободу та фінансову незалежність передовсім від головного предмета свого дослідження - політики та тих чи тих конкретних суб’єктів політики.
Редколеґія журналу та книги щиро вдячна всім, хто підтримує наш часопис, перейнявся його проблемами, сприяє об’єднанню інтелектуальних зусиль, йде на співпрацю з авторським колективом, підтримує нові наукові проекти та плани, до яких спонукають виклики посткомуністичної доби.

25 червня 1995 року

Володимир ПОЛОХАЛО

головний редактор

журналу «Політична думка»
http://litopys.org.ua/polpost/r1a1.htm

Попередня Головна Наступна


РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ ПОСТКОМУНІСТИЧНОЇ ДОБИ

Періоди значних суспільно-політичних зрушень завжди супроводжують (їм передують або їх увінчують) трансформації у політичній філософії суспільства. Під такою слід розуміти не тільки «вторинні продукти» раціоналізації у вигляді численних соціальних теорій та наукових систем, а й ті форми масового самопереживання й самоусвідомлення людей (життєві уявлення та поняття), на яких тримається леґітимність усього масиву їхнього колективного буття, тобто вільна визнаність соціальних інститутів і очікування певних суспільно-політичних змін та подій. Очевидно, що спершу в повсякденній практиці відносин і самовідношення накопичуються справді тектонічні — латентні, невидимі — зрушення плину історії. У різні часи вони раптово прориваються на поверхню політичного життя катаклізмами революційних перетворень суспільства, що, своєю чергою, мають бути описані, теоретично осмислені і пояснені.


Перший крок на шляху масового усвідомлення й публічного обговорення — намагання створити політичні умови для пробудження особистості — неспростовна ознака соціально-економічної кризи «комуністичного проекту», а відтак був лише першим виявом глибинних зрушень. Руйнація берлінського муру і водночас — муру мовчання маленької людини «великого» радянського народу призвела до публічного проговорення всіх латентних індивідуальних і колективних настроїв, бажань, жадань та очікувань, які складають реальне підґрунтя суспільної леґітимації політичного ладу, політичної влади та політичних інститутів. Тому зміни, що за цей період сталися у мові, публічному дискурсі, на рівні мас-медіа мають визначальний характер, є інституціональним закріпленням сутнісних перетворень всієї політичної сфери суспільства.
Великого значення у зміні системи політичної леґітимації в посткомуністичну добу набуло переживання людьми власної національно-культурної ідентичності. Політична філософія та практика леґітимації посткомуністичної влади нерозривно зв’язана із постійною увагою до питань етнічної ідентифікації, національної культури та націоналізму.
Суспільна ідіосинкразія до радянської більшовицької ідеології і разом з тим до політичної теорії класичного марксизму вивільнила мислительний простір. Він став заповнюватися або скоростиглими перелицюваннями старих підручників з політичних знань («наукового комунізму», «історичного матеріалізму»), або «теоретичними» пошуками «самобутнього», національного «третього шляху» у прийдешнє, або несистемними, зовнішніми запозиченнями термінології західної політичної філософії і науки («демократія», «парламентська система», «правова держава», «громадянське суспільство» й т.ін.). Усе це вказує на необхідність принципово іншого осмислення досвіду посткомунізму.
Аналіз світоглядних та теоретичних засад осмислення політичного досвіду посткомунізму, національно-культурних чинників в усталенні теперішніх влад, критичного прояснення мовних і комунікативних засобів політичного дискурсу посткомуністичної доби й складає зміст цього розділу.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОСМИСЛЕННЯ ПОСТКОМУНІЗМУ



§1. Поняття посткомунізму
Починаючи з Нового часу (часу Модерну) — доби буржуазних революцій, усвідомлення історично визначальних незбігів між, зазвичай, свідомими — раціональними — суспільно значущими діями та вчинками людей («розумних істот») та непередбачуваними в жодному свідомому намірі наслідками їхнього спільного, колективного життя (як «політичних тварин») сформувалося в класичний (модерний) тип соціально-політичних теорій, взагалі політичної філософії. Її визначальна особливість, закладена вже часом Модерну, полягала у тому, що політична теорія від початку спрямовувалася на вирішення подвійного завдання. Перше — виявити раціональну структуру — сутність, загальний закон — соціальних рушійних сил і катаклізмів. Друге — створити таку систему політичних ідей, на основі яких можна було б надати колективним формам людського життя належної цілераціональності, свідомої передбачуваності. Відоме якраз з цієї доби гасло «знання є сила» у тогочасній політичній теорії відкриває свій справжній смисл тотальної волі до влади у формі проективного панування над суспільством на засадах раціонального контролю. Виникає система універсальних світоглядних упереджень, найзагальніших припущень, на яких ґрунтуються всі подальші емпіричні судження про побудову світу в цілому і, зокрема, про закономірності суспільного життя, чинники його розвитку та можливості його наукового осягнення.
Стрижень такої системи припущень, що ми її, вдаючись до поняття Ю.Хабермаса, будемо називати проектом Модерну, складає припущення щодо історичного розвитку. Йдеться насамперед про розуміння історії як проґресу у самосвідомості людства, про ідею емансипації через проґрес Розуму, науки (або суспільну дію, скеровану науковим знанням — марксизм), а також про досягнення на цьому шляху максимального — матеріального та духовного — добробуту 1. Це ідейне підґрунтя (починаючи зі Спінози, Гоббса, мислителів Просвітництва й до Геґеля, Маркса, Конта, Спенсера і далі, при всіх їхніх відмінностях), визначає засади політичної думки — політичну онтологію проекту Модерну. Саме крах цих засад посткомуністична «політична людина» переживає власним досвідом передовсім як руйнацію ідеології та теорії раціонально-свідомої (науково-планової) організації суспільно-політичного буття людини.
Час, що настав пiсля розпаду Радянського Союзу i блоку країн прорадянської орiєнтацiї, пiсля краху комунiстичної системи в цiлому, в сучаснiй суспiльно-полiтичнiй думцi зв’язується iз закiнченням певної iсторичної доби. Множина нових суспiльних, геополiтичних, економiчних, культурних i екзистенцiальних реалiй — головнi теми нинiшнiх полiтичних дослiджень, концепцiй, вибудовуються переважно на руїнах бінарної опозиції. Ґлобальнiсть перетворень, що зачiпають полiтичне життя майже всього свiту i супроводжуються вiдчутними зрушеннями в системi засадничих цiннiсних орiєнтацiй, дає пiдстави розглядати наш час як посткомунiстичну добу в новiтнiй iсторiї свiту.
На вiдмiну вiд полiтологiв, якi вживають термін посткомунiзм для зручностi опису бурхливих подiй, насамперед у так званих посткомунiстичних країнах, ми у поняттi посткомунiстичної доби вбачаємо унiверсальний теоретичний змiст, плiдне методологiчне значення та великий евристичний потенцiал.
Поняття посткомунізм вiдбиває загальне для сучасностi переживання стану завершеностi певного культурного перiоду. Починаючи якщо не з Нiцше i Гайдеґґера, то принаймнi з Ґвардiнi, Льотара, Деррiди, Еко, iнших сучасних фiлософiв, це переживання зафiксувалося виникненням поширених образiв кiнця моралi, метафiзики, iдеологiї, кiнця Нового часу, проекту Модерну; в узагальненому виглядi закрiпилося у суспільнiй думцi через вiдоме поняття постмодерну. Використання iсториком i полiтологом Фукуямою типово постмодерного образу кiнця iсторiї свiдчить, на наш погляд, про внутрiшню спорiдненiсть понять постмодерну та посткомунiзму.
Проте — на вiдмiну вiд образу постмодерну — поняття посткомунiзму має досить чiткий соцiально-полiтичний змiст, означає завершення тривалої загальноєвропейської доби певної полiтичної iдеологiї та методологiї полiтичної думки, яка виникає у XVII-XVIII столiттях разом з утопiчно-просвiтницькою впевненiстю у можливостях рацiональної побудови суспiльства на засадах наукового планування та тотального контролю. Разом iз крахом комунiзму, iдеологiя та буття якого орiєнтувалися на максимальне втiлення у життя цих класичних засад захiдноєвропейської полiтичної онтологiї (навiть засобами полiцейсько-державного примусу, тортурами й брехнею), стає очевидною також неадекватнiсть самої свiтоглядної установки класичного полiтичного мислення стосовно сучасного суспiльно-полiтичного життя.
Нині разом iз поняттям посткомунiстичної доби ми зустрiчаємося з iншим типом полiтичного мислення, що його ще Михайло Горбачов, не бажаючи свого часу розлучатися з комунiстичним минулим, намагався традицiйно назвати «новим мисленням». Втім усi подальші подiї довели, що жодне оновлення старої полiтичної схеми та усталених звичок полiтичного мислення неспроможне наблизити нас до вiдтворення бiльш-менш точної картини сучасних полiтичних зрушень i перетворень.
Тому, по-друге, поняття посткомунiстичної доби вiдбиває не деякий «новий» стан «модернiзованого», «оновленого» за всiма вiдомими науковими чи полiтичними рецептами «старого» суспiльства. Йдеться — i на цьому варто особливо наголосити — про наш час як ще не вiдому, теоретично не прояснену добу у розвитку свiтової, а не тiльки суто «посткомунiстичної» цивiлiзацiї. Тож, скажiмо, «лiнiйна» класична схема пояснення сучасного стану посткомунiстичного суспiльства у звичних термiнах класичної «послiдовностi», «проґресу» чи «реґресу» як показникiв розвитку чи ретардацiї, повернення до минулих «стадiй зростання» принаймнi недостатня. Схеми пояснення посткомунiзму, що порiвнюють наш час з добою первинного нагромадження капiталу або з модернiзацiєю, подiбно до пiслявоєнних перебудов захiдних країн, на практицi щоразу не досягають мети.
Посткомунiстична доба потребує вироблення iнших пояснювальних схем, методологiчних уявлень та аналiтичних засобiв.
Багато в чому тут може допомогти саме постмодерна, посткласична соцiально-фiлософська думка. Очевидно, теперiшнi полiтична та геополiтична мапи свiту швидше схожi на плюралiстичний образ дискурсу рiзних культур i цивiлiзацiй iз цiннiсно рiвнозначними iсторичними надбаннями, нiж утiлюють класичну iдею рацiонально осягненого поступу всiх країн до єдиного стану суспiльної довершеностi.
Так само навряд чи вдасться пояснити сучасну могутню хвилю нацiоналiзму, створення нових нацiональних держав за допомогою звернення лише до романтизму як класичної iдеологiї нацiональних рухiв ХIХ столiття.
У всiх цих випадках зустрiчаємося не просто з «новизною», не з тим, що можна було б назвати «звичайним модерном», а — суспiльно-полiтичними явищами, що не мають полiтичних аналогiв у свiтовiй iсторiї.
Таким чином, по-третє, поняття посткомунiзму означає накопичення особливого полiтичного досвiду, iсторичних аналогiв якому неможливо вiднайти. Найбiльш яскравим, найбiльш показовим для сучасної полiтичної думки є саме досвiд, що ми його набуваємо в епiцентрi посткомунiстичного виру. Чотири–п’ять рокiв посткомунiзму довели, що йому властивi певнi тенденцiї, певне полiтичне щодення. Для цього щодення фактично не iснує вiдповiдних форм i норм науково-теоретичного осмислення. Першим кроком у цьому напрямі є усвідомлення методологічних засад наукового аналізу соціально-політичного досвіду посткомуністичної доби.

§2. Предмет філософії посткомунізму

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка