Сім'я це те первісне середовище, де людина повинна вчитися творити добро. Сім'я щодня, щогодини, доторкається до духовного життя шкільного колективу



Дата конвертації30.04.2016
Розмір81.5 Kb.
«Сім'я - це те первісне середовище, де людина повинна вчитися творити добро. Сім'я щодня, щогодини, доторкається до духовного життя шкільного колективу; школа не може обійтися без сім'ї, моральна культура колективізму в стінах школи в багатьох відношеннях є плодами тих квіток, які квітнуть у сім'ї». В.О.Сухомлинський

В умовах економічної та духовної кризи, що панує в сучасному українському суспільстві, надзвичайно гостро постає проблема відродження традиційних основ української родини.

Сьогодні стає очевидним, що без засвоєння молодим поколінням цінностей родинних традицій, основ „сімейної педагогіки” не можна побудувати демократичне, гуманне суспільство. На необхідності звернення до виховного досвіду народу та його духовно-моральних принципів, родинних виховних традицій наголошують державні документи: Декларація про державний суверенітет України, Державна програма „Освіта” („Україна XXI століття”) тощо.

У цьому контексті особливо актуальними стають теоретичні розробки і практичний досвід видатного педагога Василя Олександровича Сухомлинського, який розглядав проблему єдності у роботі школи і сім’ї та їх вплив на духовно-моральний, громадсько-патріотичний розвиток особистості.

В.Сухомлинський відкрив нову сторінку в розвитку вітчизняної педагогіки і зробив значний внесок у розв’язання проблеми шкільно-сімейного виховання. Правильно оцінюючи тенденції розвитку сучасної школи, він дійшов висновку, що „подальший розвиток суспільного виховання не може відбуватися без більш активної і безпосередньої участі сім’ї, батьків. Мова йде не про епізодичну допомогу школі з боку сім’ї, а про комплекс спільних цілеспрямованих дій школи і сім’ї на особистість, про те, щоб виховання дітей становило важливий громадській обов’язок сім’ї, було виконанням їх обов’язку перед суспільством”.

Слід зазначити, що вивчення проблеми єдності дій школи і сім’ї в педагогічній спадщині В.Сухомлинського є принципово важливим, оскільки дозволяє розкривати специфічні особливості виховання дітей і використовувати їх у практиці сьогодення, що ми і робимо. Нові історичні умови створили підґрунтя для того, щоб розглядати виховання у школі і сім’ї як єдину систему. Із цього виходив видатний педагог, висвітлюючи у своїх працях питання шкільної і батьківської педагогіки. Він вважав, що проблема шкільно-сімейного виховання – одна з найактуальніших проблем, над якою необхідно працювати вчителям і батькам у теоретичному та практичному плані.

Аналіз численних праць В. Сухомлинського свідчить, що він розробив і на практиці застосував систему шкільно-сімейного виховання, яка себе цілком виправдала. Педагог зазначав: „…шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховувати молоде покоління, а й одночасно є дуже важливою умовою вдосконалення морального обличчя сім’ї, батька і матері. Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний прогрес суспільства.

Ідейність, цілеспрямованість, як принципи, що визначають сутність системи шкільно-сімейного виховання, міцно утвердилися в практиці роботи вчителів нашої школи. Ці принципи передбачають постійну турботу про те, щоб учні добре знали історію своєї Батьківщини; брали до серця справи старших; поважали матір, батька, старших у сім’ї; шанобливо ставилися до історії та культури українського народу тощо. На думку видатного педагога В. Сухомлинського, виховання як в школі, так і в сім’ї повинне мати чітку ідейну спрямованість, а робота педагогів з батьками – бути процесом безперервного цілеспрямованого керівництва сімейним вихованням і взаємовідносинами батьків і дітей. У процесі повсякденного життя школа має вчити батьків практично втілювати принципи виховання. Утверджуючи у свідомості й поведінці дітей норми та правила моралі, педагоги та батьки повинні надавати вчинкам, діям вихованців певного змісту, домагатися дійовості виховного процесу як фактора формування особистості.

Організовуючи роботу з виховання патріотичних почуттів у школярів, ми спирались на педагогічний досвід В. Сухомлинського та проводили її у двох напрямках: з одного боку – це робота вчителів, а з іншого – виховання у родині.

Проведена робота засвідчила, що в процесі вирішення завдань патріотичного виховання школярів підвищується значення спільної діяльності педагогічного колективу школи, сім’ї, громадськості. Ці зв’язки необхідно зміцнювати. Досвід доводить, що а ні школа, а ні сім’я окремо не зможуть забезпечити цілісність патріотичного виховання школярів.

Для поліпшення виховної роботи в школі ми ставимо завдання об’єднати батьків і вчителів загальною метою, активізувати їхню рефлексивну активність, сприяти перетворенню сім’ї із стихійного в керований фактор впливу на формування патріотичних почуттів школярів, зацікавити вчителів виховною роботою, пробудити їхні патріотичні почуття.

Основною метою роботи школи в співпраці з батьками є : скоординувати сили педагогів та батьків для забезпечення необхідних умов для розвитку виховних систем у рамках освіти, упорядкування їх з діяльності, що сприяють розвитку особистості, її індивідуальному самовизначенню в соціумі, духовно-моральному формуванню здорової людини, громадянина, робітника - професіонала, згідно з метою з завданнями виховання; забезпечення гармонії взаємин школи і родини для створення максимально сприятливих умов розвитку дитини.

Ця робота здійснюється за такими напрямами:

• підвищення рівня педагогічної культури вчителів і батьків з питань патріотичного виховання;

• зміст та організація відповідної виховної роботи;

• організація спільної діяльності вчителів, батьків і дітей в умовах школи.

1. Підвищення рівня педагогічної культури вчителів і батьків включає проведення батьківських зборів, дискусій, тренінгів, обмін досвідом виховання, спільний перегляд та обговорення фільмів, телепередач, консультації тощо (орієнтовні теми: „Традиції, обряди, звичаї – що це?”, „Роль сім’ї в патріотичному вихованні дітей”, „Я та історія моєї родини”).

2. Зміст та організація виховної роботи з патріотичного виховання: надання консультацій, рекомендація педагогічної літератури, бесіди, розповіді, складання плану виховної роботи, розробка сценарію сімейного свята тощо.

3. Організація спільної діяльності: проведення свят, вечорів, ярмарків; прикрашення залу, класу до свята; спільна краєзнавча робота, виготовлення „Родовідного дерева”, „Родинного альбому”; конкурси, змагання, ігри; екскурсії на робочі місця батьків; добротворча діяльність тощо.

У ході роботи ми виявляємо виховні можливості сім’ї у формуванні патріотичних почуттів школярів. З цією метою встановлюємо зв’язок з усією родиною, виявляємо рівень її загальної педагогічної культури, моральні цінності, ставлення до патріотичного виховання, знайомимося з досвідом сімейного виховання.

Як відомо, одним із важливих компонентів педагогічної культури батьків виступає єдність педагогічних вимог з боку батьків і вчителів. Тому, продовжуючи роботу з батьками, ми домовилися про дотримання єдиних вимог у вихованні. Прагнемо зацікавити їх корисними порадами щодо ефективного розвитку та виховання дітей. Така робота викликала задоволення серед батьків, залучала їх до співпраці.

Наприклад виховна робота за темою „Сім’я людини в контексті життя суспільства” у нас проводиться за такою тематикою: Мій дім. Святині рідного дому; Роде наш красний; Мій тато; Світ захоплень моєї родини; Найрідніша в світі; Матусю, сонечко моє тощо.

Така тематика передбачала накопичення школярами: знань про походження українського народу, родинні свята, обряди та звичаї, про професії батьків і родичів; розуміння понять „рід”, „родина”, „сім’я”, „захоплення”, „хоббі”, „Матір-ненька”, „Матір-Земля”, „Матір Божа” тощо.

Ці знання та поняття розширювалися та поглиблювалися в процесі бесід про взаємовідносини в сім’ї та сімейні обов’язки, про походження українського народу, родинні звичаї та свята, про працю батьків і родичів; під час розповідей про захоплення мами, тата, бабусі, дідуся (сторінки сімейного альбому), про народні прикмети, легенди, повір’я.

В руслі цієї теми, за нашою порадою, у деяких сім’ях були створені „Родовідні книги”. У них занотовуються історія сім’ї, походження прізвища, родинні перекази й легенди, відомості про рід занять пращурів, цікаві історії з життя родини, рецепти, прикмети. Ця книга має передаватися з покоління в покоління та стати сімейною реліквією. Таку форму роботи з патріотичного виховання в родині пропонує дослідник Л. Повалій.

Однією з важливих форм творчої співпраці вчителів та батьків є батьківські збори. Щомісяця проводяться дні відкритих дверей для батьків та дні сім'ї. Кожний класний керівник розробляє спеціальні пам'ятки для батьків. При плануванні роботи з батьками завжди враховуються результати їх анкетування і спостережень за дітьми. Також роботу з батьками школа проводить через батьківські об'єднання, що носять різні назви - батьківські комітети, ради, асоціації, комісії, клуби. Кожне з таких об'єднань має свій статут, яким визначаються головні напрямки діяльності, права й обов'язки учасників виховного процесу. У багатьох випадках складається єдиний план спільної діяльності родини, школи і громадськості.

Ми не зупиняємося на вже досягненому та перебуваємо в постійному пошуку і шукаємо нові, нетрадиційні форми роботи з сім'ями для підвищення ефективності навчально - виховного процесу учнів.

Позитивним результатом співробітництва для вчителів є підвищення поваги з боку батьків і суспільства, покращення міжособистісних взаємовідносин з ними, підвищення авторитету в очах дітей, батьків і шкільної адміністрації, підвищення задоволеності своєю працею. Для батьків позитивним результатом є підвищення самооцінки й самосхвалення, краще знання шкільних програм, впевненість у тому, що при навчанні враховуються думки батьків і їх побажання, відчуття своєї значущості в школі, схвалення ролі, яку вони відіграють у навчанні дітей, підвищення їхньої батьківської компетентності і одержання схвалення своєї ролі батьків в укріпленні сім'ї і покращенні спілкування з дітьми в цілому і в школі окремо.

Перспективи подальшого розвідку даного напрямку роботи ми бачимо в таких основних завданнях родинно-сімейного виховання, які можна з впевненістю віднести до завдань шкільно-сімейного виховання:

• виховання фізично і морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);

• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймання дитини, її самореалізації;

• засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етнічних норм взаємин між близькими людьми та в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;

• залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи та вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

• включення дитини до спільної з дорослими діяльності, розвиток творчої працьовитої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище; виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

• формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві та житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності;

• забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості й самосвідомості.

З вищесказаного слід зробити висновок, що процес збагачення патріотичними почуттями буде результативнішим, якщо в ньому приймають активну участь і школа, і сім’я, коли колектив учителів і батьків об’єднує чітке розуміння мети й завдань виховання, органічний взаємозв’язок виховання в школі і родині, постійний контакт учителів і батьків, творча та активна участь батьків у житті навчального закладу тощо.

Аналізуючи педагогічну спадщину, досвід роботи видатного педагога В. Сухомлинського, можна стверджувати, що його погляди, ідеї значною мірою актуальні для сучасної української школи, а розроблена ним система шкільно - сімейного виховання спрямована в наше сьогодення і майбутнє.



Творча спадщина В.О.Сухомлинського переконує нас у різноманітності педагогічних підходів до формування особистості учня. Нині, у період активних пошуків ефективних методів виховання гуманістичних цінностей, практична діяльність Василя Олександровича є надійним помічником у вирішенні цих важливих завдань. Педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського допоможе вчителям і батькам виховати гуманну людину, знайти такий спільний духовний інтерес, таку діяльність, щоб дитина відчула у вихователеві людину і потяглася до людського.

Матеріал скопійовано з інтернет ресурсів для самоосвітньої роботи.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка