Сила чорноземна наш Чубинський Сценарій вечора



Скачати 175.86 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір175.86 Kb.


Сила чорноземна - наш Чубинський
Сценарій вечора

...Слід залишений ним в етнографії
України такий великий, заслуги
його такі значні, що їх вистачило б
і на декілька професійних учених
Хведір Вовк
(На фоні мелодії пісні "Ой у лузі червона калина" читається вірш А. Листопад "На сповіді")

Ми всі потрохи... губимо Вкраїну.
Глибокі тіні - на ясне чоло!
Той викрав в неї пісню лебедину.
А той собі зломив своє крило.
А той посіяв вітер. На руїнах!
Аби останні замести сліди...
Щодня в журі палає журавлина.
Луна щоночі падає. В льоди!


...Ми всі потрохи любимо Вкраїну.
Ну, як її, скажімо, не любить?!
Крізь сльози, а сміється. Мов дитина.
Покорена, нескорено ячить!


В шапках козацьких сивіє чуприна.
І сумно по могилах козакам...
Ми всі потрохи згадуєм Вкраїну,
Коли це вигідно буває нам.


Але коли вона в неславі гине...
Несе вдовині сльози. По росі,
Коли її, невинну, судять, сину,
Чи ж пригортаємось до неї всі?!


Коли недоля круто гне їй спину,
Чому ти, дочко, не зупиниш час?!
...Ми всі шануємо тоді Вкраїну,
Коли вона віншує щедро нас.


...І знову вкотре, знову - Божий глас.
І вкотре хмари - споловілим клином!
Бодай на сповіді, признаємось раз:
Ми всі потрохи губимо Вкраїну.


Вступне слово. Розуміння душі народу починається зі звернення до витоків народної культури.
Крізь віки, крізь усі труднощі, поневіряння з покоління в покоління передається безцінне надбання духу, аби народ міг завжди відчувати себе, з влучним словом І. Франка, об'єднаним організмом.
На порозі третього тисячоліття, окинувши поглядом новітню історію,
можна підсумувати: ХХ століття - це епоха нехтування вселюдських мо-
ральних законів,зречення духовності цілими поколіннями, що й призве- ло до занепаду національної свідомості. Часові протяги останніх десяти-
літь були настільки сильними, що мало не зовсім вивітрили неповторну етнічну сутність нашого народу.
Сьогодні ми знову змушені говорити про становлення особистості,за- ново обживати духовний простір.
Однак справжнє духовне знання може бути доступне лише людям, які готові його сприйняти.
Життєдайні витоки, донедавна так безжалісно і старанно замулювані, поступово пробиваються, відкриваючись первозданною чистотою для спраглих душ. Повертаються з невідомості й чатові, які своєю сподвиж-
ницькою працею оберігали ті джерела від загибелі, від забуття...
(На фоні мелодії "На Україну повернусь..." читається вірш В.Барано-
ва "До українців".)


Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми - українці?


І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в
'ється,
І що ми на Вкраїні - таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.


І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість - в серцях, а не лиш у крамничих вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.


Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й Вам вони теж - не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.


Українці мої! Дай Вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,
Як не зраджена Вами, зневажена Вами Вкраїна...


Перший ведучий. Зневажена, знедолена, але не знеславлена. Бо ми є народ, який дав світові Тараса Шевченка та Лесю Українку, Івана Франка та Марка Вовчка, Михайла Старицького та Олену Телігу, Воло- димира Антоновича та Ольгу Бесараб. Ми є народ, який явив світові ще й такого сина як Павло Чубинський.
Другий ведучий. Що за постать Павло Чубинський у нашій культурі?
Перший ведучий. Павло Чубинський... Ще зовсім недавно це ім'я ніде не згадувалося. Хіба що згадували науковці, та й то лише в перелі- ку вчених-етнографів. Хоча ніхто достеменно не знав, що крамольного в цьому імені...
Другий ведучий. Павло Чубинський... Нині він для нас, українців, визначний дослідник. Був фольклористом, етнографом, займався ста- тистикою (так у ХІХ ст. називалася економічна географія). Він автор і державного гімну "Ще не вмерла Україна".
Перший ведучий. Отож, сьогодні ми кажемо, що знаємо це ім'я - Павло Чубинський... Але ой як далеко ще до повного знання! Хіба ми вже перечитали оті сім томів(у дев'яти книгах!), яким віддав життя(не- повних сорок п'ять літ) наш видатний співвітчизник... Ні, перечитали, мабуть, одиниці.
Другий ведучий. То ж почнімо вивчати Павла Платоновича Чубинсь- кого з його " Праць етнографо-статистичної експедиції в Західно-Русь- кий край" (тобто в Україну), що їх видано в 1872-1873 рр. у Санкт-Пе- тербурзі. Думається, що така студія нікому не докучить і ніхто не нудь- гуватиме. А передусім - коротке слово про вченого.
(На фоні мелодії пісні "Душі криниця" читається "Коротке слово про вченого-сподвижника".)
Народився Павло Чубинський 7 січня 1839 року на хуторі, що нині входить у межі м. Бориспіль, під Києвом. Походив з незаможної дво- рянської родини. Освіту здобув у Другій київській гімназії, а потім у Петербурзькому університеті, де пройшов курс навчання на правничо- му факультеті. 1861 року захистив дисертацію "Нарис народних юри- дичних звичаїв і понять з цивільного права у Малоросії". По захисті дисертації вчителював у Києві і водночас готувався очолити кафедру історії російських законів в університеті ім. Святого Володимира. Тоді ж працював у недільних школах, що їх почала організовувати по містах і селах українська інтелігенція. Невдовзі й сам Чубинський відкрив таку школу в Борисполі.
(Пісня "На Україні я родилася".)

На Україні я родилася.
На Україні виросла я.
Ой скільки, скільки горя зазнала,
Поки навчилась любити я.
Не всі дівчата та й однакові,
Не всі дівчата вміють любить.
Котра дівчина хлопця не має,
То її важко на світі жить.
Білу хустину, вишиту шовком,
Білу хустину я зберігав,
Щоб мила знала, щоб пам'ятала,
Як я її вірно, вірно кохав.


Перший ведучий. Активна просвітницька діяльність П. Чубинського привернула увагу поліції, і вже восени 1862 року його було вислано до маленького повітового містечка Пінега, що поблизу Архангельська.
Другий ведучий. Пізньої осені 1862 року в будинку на Кузнецькій вулиці зібралися молоді хлопці, студенти університету, гімназисти, земляки-бориспільці. Розмова не в'язалася. Сиділи смутні, зажурені, задивлені в себе. Через кілька днів вони не побачать серед своєї гро- мади того, заради кого зібралися на вечірку. Всім ніби хтось язика по-в'язав...
Перший ведучий. - Чого зажурилися?! - вигукнув П. Чубинський. -Що їду в далеку північну сторону? Що там загину або замерзну? Не бійтеся: і там є люди. А там, де люди, - добре буде! І житиму добре й вернуся!
Дехто пропонує емігрувати за кордон, але Павло рішуче заявляє:
- Не хочу по закордонах ховатися, бо не відчуваю себе винним.
Маю надію, що скоро повернусь із заслання, а в еміграції буду вічно.

Другий ведучий.
Відправили Павла Платоновича поштовими кіньми за казенний кошт із наглядачем, який супроводжував його аж до Архангельська.
Дорога була далека й важка. Чубинський згадував Другу київську гімназію, Петербурзький університет...І те, як він захоплювався поезією Тараса Шевченка. Початкові рядки "Єретика" "Кругом неправда і нево- ля, народ замучений мовчить" студенти взяли собі за гімн.
(На фоні мелодії пісні "Думи мої" читається уривок з поеми Тараса Шевченка "Єретик".)
Перший ведучий. Згадуючи Петербурзький університет, Чубинський пригадав похорони Кобзаря, які перетворилися на масову політичну демонстрацію... Над могилою поета було виголошено багато промов. Мав сказати свої прощальні слова і студент П. Чубинський. Але поліція не допустила подальших промов. Проте купюрний текст був надруко- ваний у березневій книзі журналу "Основа" за 1861р.
(На фоні мелодії пісні "Заповіт" читається текст промови.)
"Ще одна втрата у слов'янському світі. ще одна могила на сло- в'янському кладовищі. Погас великий поет, померла людина, в якої не було зерна неправди за собою. Але не загубилося це світило серед ті- ней... Зрівняється його могила - але його сумне існування, його слова-сльози ніколи не загинуть, і далекі
нащадки скажуть про нього: "Не- даремно він на світ народився, свою Україну любив!"
Другий ведучий. Роки заслання П. Чубинського - це невтомна науко- ва і творча робота, глибокі роздуми про час і про себе. У листі до друга Я. Полонського від 22 березня 1864 року він писав: "...Люди являють собою пустелю думки. Є, правда, навіть серед цієї пустелі невеличкий гурток думаючих людей, але цей гурток хандрить, тому що навколо пустеля, нема кого любити, нема кого ненавидіти". І тут же зізнаєть- ся, що для нудьги й печалі не залишається місця. "Ми тут влаштували три благодійні спектаклі. Давали "Женитьбу", "Не в свои сани не са- дись", "Доходное дело".
(На сцені виконується пісня "Моя Україно".)


Коли на чужині душа в смутку в'яне,
Я згадую край свій, де друзі і сім'я,
Моя Україно, ти матінко мила,
Несеш людям щастя, веселко моя.


До рідного краю несли мене крила,
Де в хвилях іскриться Дніпра течія.
Моя Україно, ти матінко мила,
Ти радість і щастя, ти спів солов
'я.

Від Чорного моря по сині Карпати
У щасті і славі квітує земля.
Моя Україно, улюблена мати,
Несеш людям щастя, веселко моя.


Перший ведучий. За сім років життя в Архангельську українець Чубинський зробив чимало для російської науки. Зокрема, написав "Дослідження про ярмарки в Архангельщині", "Про смертність у краї за десять років", "Про врожаї і торгівлю в семи північних губерніях Росії", "Звіт про льонарство в північному районі", "Солеваріння в Архангельсь- кій губернії", "Північно-катериненський шлях", проекти "В'ятсько-Двін- ська залізниця" та "Про канал між Балтійським і Білим морями".
Другий ведучий. Книги, написані Чубинським на засланні, здобули визнання не лише в широких наукових колах Росії, а й за рубежем.
Перший ведучий. Взимку 1868 року Чубинському дозволили пере- братися в Петербург. У березні його обрано дійсним членом Географіч- ного товариства, а в травні доручено очолити експедицію в Південно-Західний край для етнографічних та статистичних досліджень.
Другий ведучий. Протягом двох років експедиція досліджувала Київ- ську, Волинську, Подільську губернії України, частини Мінської, Грод-ненської(Білорусь), Люблінської і Седловецької губерній(Польща) та Бе-сарабію, де компактно проживали українці.
Перший ведучий. Результатом цієї широкомасштабної експедиції стали "Праці етнографо-статистичної експедиції в Південно-Західний край" у семи тонах (у 9-ти книгах).
Другий ведучий. У працях Чубинського відображений багатогранний духовний світ українського народу, його світогляд. Це й народні віру- вання, і прислів'я, загадки, казки, пісні, обряди тощо.
Перший ведучий. Зокрема, зібраний багатющий матеріал про те, що наші предки думали про сонце, місяць, землю, зорі, вітер, вогонь, воду, дощ, сніг, хвилі, комети, зміни пір року, дня і ночі, рослини,тварини, лю- дину тощо.

Сценка за матеріалами П Чубинського щодо
світогляду українського народу
Син. Батьку!? Візьмеш мене з собою комору стерегти?
Батько. А темряви не боїшся?
Син. Ні, з тобою не боюсь.
Батько. Тоді ходімо.
Син. Темно, хоч очі виколи.
Батько. Бо це, синку, хмари затулили найменшого брата Сонця - Місяця, який освітлює Землю вночі. А ще в нього є сестри - зорі. Вони водять хороводи по небі. Найяскравіші з них - це душі людей, що жи-вуть праведно.
Син. Батьку, дивись, зірка впала.
Батько. Це, синку, душа відійшла в інший світ. А он, дивись, скупчен-ня зірок. Це Чумацький Шлях. Одна його частина веде в рай. а інша - в пекло.
(У цей час дівчата на сцені із запаленими свічками імітують Чу-мацький Шлях.
Син заснув. Йому сниться сон, що до нього приходить Сонце.
Виходить Сонце, дівчина.)
Сонце. Я цариця неба, я зігріваю та освітлюю землю вдень. А вночі я ховаюся за неї, обходжу її знову та з'являюся на сході. Ходімо, Андрійку, потанцюємо зі мною. (За хлопчиком ховається другий хлопець і саме він встає, танцює із Сонцем, а Андрійко спить. Потім Сонце ховаєть-ся за куліси.)
Ранок. (На сцені ввімкнули світло. Входить батько і будить сина.)
Батько. Вставай, сину. Вже ранок. Підемо поле орати.
Син. Батьку, я бачив, як дідусь землю цілував. А чому?
Батько. Бо земля, син, мати наша. Земля свята, тому що нас годує. Давай-но, сину, поснідаємо.
(Батько розв'язує вузол зі сніданком і кладе його на скатертину. Сі-дають обидва їсти.)
Батько. Ось бачиш, син, зварене яйце. Воно нагадує будову і форму Землі(планети). Жовток - це Земля, а білок - це повітря, яке її оточує. А ще, сину, ти повинен знати, що все на Землі потрібно любити і оберіга-ти. Земля і Сонце дають життя.
Поснідав? (син киває головою). Добре. А тепер у поле. (Йдучи полем, батько розповідає.)
Ось, сину, росте горох та ячмінь. Старі люди стверджують, що ці куль-тури походять від Адамових сліз. Коли Адам, будучи вигнаним з раю, обробляв уперше землю, то плакав, і на тому місці, де капали сльози, виростали горох і ячмінь.
Ось ростуть квіточки, які носять назву братики. Про назву цих квітів теж ходить цікава легенда.
Були собі брат і сестра. Відправились вони мандрувати і довгий час не бачили одне одного. А коли зустрілись, то й не впізнали. Між тим сестра сподобалася братові і вони обвінчалися. Пізніше вони взнали, що є братом і сестрою. Їм стало прикро і соромно від того. Брат сказав сестрі: "Ну, сестро, підемо в поле і посіємось. Ти будеш цвісти ліловим цвітом, а я жовтим..." З тих пір на одній квіточці пелюстки різного ко-льору.
Другий ведучий. Казка є тим неоціненним багатством, у якому з най-більшою силою виявилися сподівання й надії народних мас.
Перший ведучий. Отже, як Ви вже здогадалися, цілий том "Праць..." Чубинський присвятив казці.
Другий ведучий. Павло Платонович підкреслював повчальний, мора-лізаторський зміст побутових казок, оскільки чудово розумів надзви-чайну силу слова.

Сценка за матеріалами казки П. Чубинського
"КОМУ ТРУДНІШЕ"
Ведуча. Це - мужик, у якого є роботяща жінка. А це - жінка, яка вдома працює, як бджілка, для мужика, у якого є роботяща жінка. А це - поле, де важче працювати мужику, ніж жінці, яка вдома працює, як бджілка.
(О! Дуже добра думка: жінка піде працювати в поле, а чоловік зали- шиться дома господарювати.)
А це - хата, де мужик залишився наодинці, бо в нього є дуже роботя-ща жінка, яка дома працює, як бджілка.
Одного дня так вони й вирішили: жінка йде в поле працювати. Му-жик - вдома господарювати.
Жінка. Так ось, дивись, череду не проспи. Корів до неї віджени; овець, телят - у ватагу. Ну, добре, я вже біжу. А... ще курчат з квочкою нагодуй. Обід завчасно приготуй. А також масло сколоти. Стовчи пшона ще також ти. І щоб напечені були і пироги, і деруни. І просо щоб було сухе. У мене кожний день таке. Ну, все, здається, я пішла. Пока.
Ведуча. Мужик танцює гопака.
Мужик. Ой сам я залишився, ой сам я залишився (співає, а потім чу-хає голову). Так що ж робити мушу я, щоб нагодована була сім'я? Все пам'ятаю, що за чим, а поки сяду я, поїм.
Ведуча. Згадав, що їсти ще ж нема.
Мужик. О! Жінка дуже неправа, що вдома важче, чим мені орати в полі цілі дні. (Дивиться у вікно.) Ого, поки я танцював, череду хтось уже прогнав.
Ведуча. Побіг за нею...
Мужик (повертається на сцену). Ледь догнав. У грудях чуть мотор не став. А щоб шуліка курчат не вкрав, до квочки я їх прив'язав.
Ведуча. А сам подався до печі палить вогонь на калачі. Щоб дарма час не протікав, сметани горщик він узяв...
Мужик. Собі до пуза прив'яжу з такою гадкою, що коли буд пшоно в ступі товкти, то масло сколотиться враз і я зумію виграть час.
Ведуча. І почав мужик по хаті гасати - всі накази жінки виповняти. Аж раптом зирк він у вікно: там квочка голосно "ко, ко!" А шуліка, де він взявсь, квочку взяв і геть подавсь. А за квочкою курчата на шнурку піш- ли літати й голосно кричати.
Мужик вибіг тут із хати, зашпортнувся за лопату: горщик впав - нема сметани - розлилася аж до брами.
Мужик. Що за біс, лихая сила, що це робиться, Бог милий?!
Ведуча. А тим часом свині в хату: тісто лопають вухаті. І в печі вогонь погас... Ось і зекономив час! Став... і думку він гадає. (А ось і жінка вже вертає.) Відбрехатись як, не знає.
Мужик. Ой ти, мамо дорогая! Що сказать, не знаю, жінці, як я був тут наодинці?
Жінка. Привіт, любий, як діла? Наварив, попас теля? Де курчата і де квочка? Чому пуста від тіста бочка? Чому сметана на дворі і чому свині у пшоні? Піч холодна, де вечеря за роботу орачеві?
Мужик. Та... шуліка і ті ... свині. Піт тече від них по спині. Їх багато, а я один на тих тварів господин. Ні! Краще в полі! Там одна робота зранку й дотемна. Там одна, а тут їх п'ять. Ні! Краще я піду орать!
Ведуча. Так ось, хто слухав нас, той знає суть, як треба міцному дере-ву зростати - корінням вниз, а віттям вгору, і тут не треба щось міняти.
Перший ведучий. Обряди були і залишаються "художньою окрасою" життя українців. Деякі з них утратили своє попереднє значення, і народ ставиться до них критично. Але, зберігаючи сліди старовини, вони допо-магають краще зрозуміти життя і поезію наших предків.
Другий ведучий. Пісні та обряди, пов'язані з тією чи іншою порою року, зібрані П. Чубинським, носять назву "Народний календар".
Перший ведучий. Разом із пробудження природи від зимового сну на нашій землі, в Україні, розпочинається цикл весняних народних свят. Головним святом є Великдень - найбільше християнське свято України, коли ми з глибокою вірою в серці висловлюємо слова "Воскресни, Україно".
Другий ведучий. У день Великодня діти та парубки ходили по хатах і віршами вітали господарів з великим святом.
(Читаються великодні вірші.)
Перший ведучий. Також у день Великодня парубки та дівчата збира-лися біля церкви, водили хороводи, грали лози, оброку тощо.
(Виконуються великодні пісні.)
Другий ведучий. Хороводи дівчат, вулиця сільської молоді, забави дітей, зустрічі птахів, що повертаються з вирію, травневі свята і нарешті "звільник" (зелені свята) - чарівна казка нашої старовини. І все це - укра-їнська весна, голос предків наших, дорога поезія нашої Батьківщини.
Перший ведучий. Літо розпочинається святом - днем Преподобного Онуфрія 25 червня. У цей день селяни не косять трави. Дівчата збира-ють у полі волошки та червоні маки, несуть додому і квітчають ними образи. Вмиваючись ранками, дівчата натирають щоки пелюстками червоного маку, "щоб завжди були рожеві лиця", і уквітчують собі голо-ви.
Другий ведучий. Головним святом літнього циклу є свято Івана Купа-ла 7 липня. Як народне свято, воно відбувається з багатьма своєрідни-ми обрядами й піснями. "Купало" з гілок верби. Його уквітчують, потім біля нього співають, ворожать, ламають і кидають на воду, купаються.
(На фоні української народної пісні кілька разів звучить голос дик-тора із-за куліс.)
- Увага! Увага! говорить радіостанція "Купалівські голоси" (на сцену виходять дві дівчини).
Перша дівчина. Просимо, друзі, не минати та на озеро завертати. Гостем будете в громаді. Всім вам люди будуть раді!
Друга дівчина. Наше свято - свято щастя. Свято радості й завзяття. Свято юності й кохання. Вогню, води і купання.
Перша дівчина. Поспішайте сюди, старі й молоді. І віддайте хвалу чистій, свіжій воді! Не забудьте нарвати букет квітів живих. Ще й віно-чок сплести і на воду пустить.
У цей час на сцену виставляють "купало" (прибране дерево верби), виходять дівчата з віночками в руках, танцюють і виконують пісню "Ой на Івана, ой на Купала".
Перший ведучий. Визначними святами осіннього періоду є три Пре-чисті. У народі говорять так: Перша Пречиста жито засіває. Друга Пре-чиста дощем поливає, а Третя Пречиста сіном покриває. 8 листопада - свято Дмитра. 21 листопада - свято Михайла, який уже приносить зиму.
Другий ведучий. Прийшла зима. Випав перший сніг, наступили моро-зи і покрилися кригою ріки. Усі господарські роботи закінчено. Господа-рі ховають реманент, лагодять сани, їздять до млина та готуються до Різдвяних свят.
Перший ведучий. Господині прядуть. Дівчата вишивають і щоранку вмиваються "першим снігом" та втираються червоною крайкою - "щоб були рожеві лиця". Парубки допомагають батькам, а у вільний час зава-жають дівчатам вишивати.
Другий ведучий. Наближається період гадання на майбутні рік, разом із цим надходить час старих традиційних розваг сільської моло- ді - розваг, що сповнені чаром первісної поезії нашого народу.
(Виконуються різдвяні колядки.)
Перший ведучий. Павло Платонович зібрав матеріал про родинні звичаї та важливі події в особистому житті людей (родини, хрестини, ве-сілля тощо), а також колискові, дитячі пісні та ігри, прикмети, забобони.
Другий ведучий. Найбільший розділ у ньому присвячений весіллю.
(Розігрується фрагмент весілля, який у народі називається по-різному: "Головиця", "Кіскоплетини" тощо.)
На сцену, виконуючи пісню "
Зійди, зірко, з неба", виходить молода з дружками, а з іншого боку сцени з'являється молодий з дружбами і старостами.
Староста. Добрий вечір у вашій хаті.
Дружки і свахи. Доброго здоров'я.
Староста. В селі поговорюють, що у вас гарна дівка на виданні, то покажіть нам її, бо в нас є гарний парубок.
Дружки (виштовхують іншу). Ось ця?
Дружби. Та ні, це не вона.
Дружки. То шукайте іншу.
(Старший дружба виходить і шукає молоду серед дружок і свахів, а в цей час свахи виконують весільну пісню "Чепчику зеленесенький".)

Чепчику зеленесенький, а ти Василь молодесенький.


Береш у нас дівку, став на стіл горівку.

Старший дружба виводить молоду на сцену і вигукує до музик: "Гей, музики, польку грайте!" Танцює з молодою. (У цей час на сцену виставляють стілець з подушкою або з кожухом.) Старший дружба намагаються посадить молоду на стілець, але дружки з дружбами роблять метушню біля стільця, заважаючи це зробити. Все ж таки дружба садить молоду на стілець.
Старший дружба (до старости). Пане старосто, благословіть моло-дій косу розплітати!
Староста. Хай Бог благословить!
Дружба. Другий раз!
Староста. Хай Бог благословить!
Дружба. Третій раз!
Староста. Хай Бог благословить!
(На сцену виходять батьки з хлібом на рушнику й з іконою, підно-сять молодій. Молода цілує хліб і ікону. У цей час свахи виконують пісню "Благослови, Боже".)

Благослови, Боже, і отець, і мати


Своєму дитяті косу розплітати.
(Ці слова повторюються три рази.)

Старший дружба. А де твій, Марусю, старший брат, щоб твою косу розплітав? Де ж він твої кісники подівав? Чи в гай, чи в Дунай повкидав, чи в червоні черевички пов'язав?
(До молодої підходить старший брат і починає розплітати косу, а свахи виконують пісню "Братіку, до коси", "Дай, мати, до коси масла".)

Братіку, Братіку до коси. На ній золото обтряси.


Нехай золото не сяє. Нехай її руса коса має.

Дай, мати, до коси масла, бо я тобі корову пасла.


Ходила на росу, дай, мати, масла на косу.

Потім до молодої підходить старший дружба і веде її танцювати, знову вигукуючи до музик: "Гей, музики, польку грайте!" А в цей час дружки метушаться біля стільця. Кожна хоче сісти першою, щоб швидко заміж вийти.
Молода перетанцьовує з дружбою й усіма дружками.
Старший дружба (до пана старости). Пане старосто, благословіть весілля розпочати.
Староста благословляє, а свахи знову виконують пісню "Благосло-ви, Боже" і все весілля залишає сцену.

Перший ведучий. Під час експедиції П. Чубинським було зібрано 1 900 українських народних пісень. Це пісні про кохання, сімейні, побу-тові, жартівливі. До розділу побутових пісень вміщено козацькі, гайда-мацькі, рекрутські, чумацькі.
Другий ведучий. Ці зразки пісенності вражають простотою, непов-торністю, чітким поєднанням мелодії і тексту. А за цим проступає міц-ність традицій, глибокий зміст, довершеність форм...
(Виконуються старовинні українські пісні.)
Перший ведучий. Вивчаючи побут, господарство. населення України, значної частини Молдови, Білорусі, П. Чубинський досить вдало охарак-терезував не лише українців, а й інші національності, що населяли Україну.
Другий ведучий. Павло Платонович зробив спробу окреслити націо-нальні характери поляків, угорців, німців, чехів, євреїв, циган...
(Виконуються танці, у яких глядачі можуть побачити риси націо-нальних характерів народів, що населяли Україну...)
Щоб дати можливість учасникам танцювального колективу трішки перепочити, глядачам пропонують відгадати загадки, які теж були зіб-рані Чубинським в експедиції.

Загадки
Що без ніг біжить (вітер).
Тоненька, тоненька - два хапає, а третій тримає (голка).
Черпець-молодець по коліна в золоті (горщик).
Без рук, без ніг на гору лізе (дим).
Світлий, як діамант, і боїться вогню (лід).
Тичка, на тичці капличка, повна людей (маківка).
Сам худий, а голова важить з пуд (молоток).
Коло ями всі стоять з булавами (миска).
Що то такеє, що скручене вдвоє, зубів немає, а добре кусає (нагайка).
Два конці, два кольці, посередині цвях (ножиці).
Стоїть дід над водою, трясе бородою (очерет).
Ні ушей, ні очей, а сліпців водить (палиця).
Що є в хаті не тесане? (павутиння).
У воді росте, води боїться (сіль).
Що наймиліше і що найсмачніше? (сонце, сон).
Чим хліб у піч сажають? (тістом).
Без чого християнин не може бути? (без хреста).
Не їсть, не п'є, ходить і б'є (годинник).
Барилко без обручів, без дна, а в ньому два сорти вина (яйце).

Перший ведучий. Окрім етнографічних та фольклорних матеріалів, Чубинський залишив і поетичну спадщину. У 1871 році вийшла його невеличка поетична збірка "Сопілка Павлуся". У ній всього двадцять творів - 14 оригінальних поезій і 6 перекладів.
Другий ведучий. Але найяскравішим поетичним твором П. Чубинсь-кого є його вірш "Ще не вмерла Україна"
(На фоні мелодії гімну звучить розповідь про історію пісні-гімну "Ще не вмерла Україна".)
Пісня - душа народу. Національний гімн - найвищий вияв його воле-любних прагнень , духовно- патріотичних устремлінь.
Яскравим прикладом національно-патріотичних почуттів українців єдиної землі нашої стала поява вірша Павла Платоновича Чубинського "Ще не вмерла Україна".
Спогади сучасників Чубинського незаперечно свідчать, що пісня ви-никла в Києві восени 1862 року під впливом сербського патріотичного гімну. Спочатку вона співалася на мотив цього гімну, потім на мелодію миколи Лисенка. Утвердилась же до тексту вольова музика Михайла Вербицького, яка супроводжує поетичний текст Чубинського вже понад століття.
Жодному іншому творові української літератури не судилося така ве-лична і... трагічна доля.
Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу стати суверен-ним, здобути волю, виражена незламна віра і відродження України.
Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, забороняли, вбивали, але не сбили.
(Виконується пісня "Україночка".)
Перший ведучи. Відроджуються, воскресають національні традиції України! Ми повинні бути готові їх сприйняти, зберегти і примножити.
(На фоні мелодії пісні "Боже, Україну збережи" читається вірш А. Бортняка "Омріяне пророцтво".)

Дай Боже. щоб настала переміна!
У цьому ж - ні найменшого гріха,
На Україні буде Україна,
А не чиясь окраїна глуха.


Це так природно! Так, здається, просто...
Чому ж таке не радує когось,-
Щоб генієм омріяне пророцтво
Урешті-решт усе-таки збулось?


Щоб, як і серце віщувало чуле,
Розвіялась неправда, мов зола,
Й недобра слава відійшла в минуле,
А добра у майбутнє перейшла.


Всміхнувся сам до себе: може, вдасться
Не у химерних снах, а наяву
Й мені дожити до такого щастя,
Якого, мабуть, й не переживу...

























База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка