Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми у ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва – відхили лише вхід у душу свою”



Скачати 169.98 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір169.98 Kb.


"Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми у ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва – відхили лише вхід у душу свою”.

Григорій Сковорода

Проблема духовно-морального виховання особистості завжди була однією з актуальних, а в сучасних умовах, зважаючи на системну кризу, яка охопила наше суспільство, вона набуває особливого значення. Адже, незважаючи на те, що людина живе у матеріальному світі і тому, напевно, має насамперед потреби матеріальні, духовні ідеали завжди вважалися вищими, важливішими цінностями. А проте останнім часом спостерігається суттєве погіршення моральних взаємин між людьми, зростання цинізму, брутальності, жорстокості, агресивності, невміння зрозуміти одне одного, виявити повагу, толерантність, милосердя, справедливість. Ці риси, на жаль, дедалі виразніше проявляються у поведінці не тільки «збагачених» відповідним досвідом дорослих юнаків, а й у підлітків і навіть дітей. Більше того, окреслена проблема загострюється з огляду на засилля взірців агресивної та цинічної поведінки у сучасних ЗМІ.

Вже більше як дев’яносто років пройшло з того часу, як з навчально- виховного процесу української школи вилучені християнські цінності. Це призвело до деформації духовної сфери дітей, девальвації духовних вартостей усього суспільства. Повернення у школи предметів духовно-морального спрямування, засад формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей сприятиме формуванню цілісної людини та уявлень в учнів про духовні цінності, моральні норми та правила поведінки, необхідність їх дотримання у повсякденному житті.

З огляду на це держава останнім часом приділяє велику увагу духовному вихованню молодого покоління (зокрема, це відображено у наказі Міністерства освіти і науки України від 26.07.2005 р. № 437 «Про вивчення у навчальних закладах факультативних курсів з етики віри та релігієзнавства»).

Духовність – це складний багатоструктурний феномен, який характеризує внутрішній світ людини і виявляє себе через моральність, збереження чистого сумління, відповідальність, служіння людям через добродіяння, ввічливість у стосунках. Виховання в учнів цінностей духовності потребує поєднання наукових і релігійних, естетичних і моральних поглядів.

Визначаючи роль духовності у розвитку особистості, Б. Братусь вказує, що вона додає сенс життю людини; адже в ній індивід черпає відповіді на екзистенціальні проблеми, котрі хвилюють його: про сенс життя, про критерії добра і зла, істини і обману. І. Хлопонін, Н. Хлопоніна, А.Тимохіна наголошують на тому, що «втрата духовності рівнозначна втраті людяності. Тривала криза духовності в окремої особистості може призвести до її деградації, втрати людського обличчя».

В основу процесу духовного виховання науковці покладають формування прагнення до найвищих гуманістичних ідеалів злагоди, милосердя, правди, справедливості; переважання у людини чистих альтруїстичних мотивів, готовності поступитися власними інтересами заради інтересів інших; потреби безкорисно робити добро, триматися якомога далі від зла і боротися з ним. Однак цінним і на сьогодні є праці й підхід В.Сухомлинського до формування духовності на основі вікових особливостей, а також висування на перший план не середовищних факторів, що виступають головними в соціоцентричній парадигмі розвитку людини, а особистісного, внутрішнього розвитку моральних, естетичних почуттів та всього внутрішнього світу.

Основними сферами життя дитини, у яких відбувається безперервний процес її духовно-морального становлення, є родина, церква і школа. У цих сферах складно переплетені державні, народні, національні й релігійні традиції. Але і між ними часто виникають протиріччя. На практиці основні протиріччя виникають при переході з однієї сфери в іншу або при взаємодії цих сфер. Протиріччя, що часто призводить до конфліктів, пов’язані з постановками цілей освітнього процесу, його змісту, використовуваних методів та ін.

Основні протиріччя проявляються:


  • між традиційним сприйняттям життя як вічного й освітнім забезпеченням тільки одного, земного етапу цього життя як єдиного й самоцінного;

  • між сімейним вихованням, заснованим на традиційних поглядах народу, і проектуванням освітнього середовища без урахування цих традицій;

  • між ідеалізованою уявою про людську природу, на основі якої проектуються особистісно-зорієнтовані освітні моделі, і православним поглядом на природу людини як на пошкоджену первородним гріхом і як на таку, що потребує насамперед звільнення, а вже потім розвитку;

  • між гуманістичною основою освітніх систем, що сприяють особистісному розвитку дитини, і традиційною для України основою освіти й виховання.

Причиною названих протиріч, характерних для сучасної системи освіти, є відсутність теоретичного обґрунтування ролі православної традиції в духовно- моральному становленні людини.

Коли сім’я, церква і школа візьмуть за основу духовного виховання християнські моральні принципи, слід очікувати духовно виховане, високоморальне покоління.

Нині входження православної культури в школу – об’єктивна реальність.

Церква визначає напрямок, у якому вона може співпрацювати зі школою. Школа є посередником, що передає новим поколінням моральні цінності, накопичені минулими століттями. У цій справі школа й церква покликані до співпраці. Освіта має не лише передавати інформацію. Виховання в юних серцях спрямованості до істини, справжнього морального почуття, любові до ближніх, до своєї Батьківщини, її історії й культури має стати завданням школи не меншою, а може, і більшою мірою, ніж викладання знань. Церква покликана сприяти школі в її виховній місії.

Релігійне виховання частіше відбувається в родині та церкві, воно передбачає ознайомлення із віровченням певної релігії, ретельне вивчення текстів Святого Письма, духовну практику (сповіді, молитви, причастя тощо), моральні настанови.

Стосовно духовно-просвітницького виховання, то воно має формуватися у школі. Духовно-моральне виховання має на меті виховання молоді на прикладах християнських цінностей, заповідей, притч, біблійних історій і не спрямовується на навернення учнів до будь-якої релігії або релігійної практики.

Десять Заповідей Божих, дві християнські заповіді любові, золоте правило морального закону – «як бажаєте, щоб вам чинили люди, так першими чиніть ви самі», складають ті моральні настанови, які покладаються в основу духовного виховання школярів і активно впливають на їхнє життя й поведінку.

Пробудження духовності відбувається в ранньому дитинстві, і визначну роль у її розвитку відігріває сім’я, однією з функцій якої є передача дитині духовної спадщини, яку має суспільство на даному етапі історичного розвитку. Сім’я стає першим осередком духовного виховання, особливо якщо в ній зберігаються духовні цінності, в результаті чого дитина є зануреною в атмосферу духовності. Духовні ідеали, смисли та цінності, засвоєні у ранньому дитинстві, суттєво впливають на подальше духовне зростання особистості.

На жаль, переважна більшість сучасних батьків не спроможна повною мірою дбати про духовний розвиток своїх нащадків. Більшість дорослих у першу чергу задовольняють матеріальні потреби дитини, не приділяючи належної уваги формуванню вищих, моральних її інтересів.Так, діти переважно рідко чи навіть дуже рідко відвідують разом із батьками театри, виставки, екскурсії, церкву; вкрай обмеженим є й «живе спілкування» у сім’ї, адже душевно-духовний діалог з дорослими замінює «теле-іграшково-розважальна індустрія» внаслідок чого позитивний потенціал сімейного виховання істотно знижується.

Визначено, що основи духовного розвитку особистості закладаються в 6 - 10 років. Цей вік В.Сухомлинський називав «школою сердечності». Саме в шкільному віці відбувається становлення основних особистісних механізмів та утворень, на підставі яких формується самосвідомість та духовні якості людини. У цьому віці важливо закласти «код» високої духовності, тобто те підґрунтя, на якому буде розвиватися та вдосконалюватися духовна сфера особистості на наступних етапах її життя.

Тому проблема духовності учнів є актуальною і належить до проблем соціального характеру, оскільки пов’язана зі становленням особистості. Формування духовності як провідної якості особистості – важливе і складне завдання. Особливої актуальності воно набуває сьогодні, коли проблеми соціально-економічного й політичного розвитку країни боляче вразили молодь. У цих умовах педагоги мають бути відповідальними за те, щоб учні, випускники школи йшли в ногу з часом, щоб у них поєднувалися справжня духовність, національна свідомість і високий інтелектуальний потенціал. Виховання і навчання – взаємообумовлені процеси. Тому знання, які несуть предмети, – це необхідна теоретична основа для виховання. Отже, вихована людина – це не якась інша людина, ніж та, яка є переконаною в істинності своїх знань. Знання не заради знань, а вони потрібні для формування світогляду людини, для виховання її духовного типу.

Нині мас-медіа так уміло переносить акценти з освіти релігії, культури на секс, розваги, бізнес. Телебачення відверто насміхається з рідної мови, добре розуміючи, що з нею пов’язана мораль людини. Герої чисельних закордонних серіалів зовнішнім блиском прикривають свою внутрішню порожнечу, зваблюють молодь життям без обов’язків. З екранів ллється цинізм, вульгарність, вишукана підступність, підлість. Матеріальне благополуччя ставиться вище духовності. Та духовність має завжди залишатися актуальною: і посеред ситості, і у бідності. Щоб витримати тимчасові труднощі, а коли почнеться економічний підйом, – не втратити духовних цінностей, нам потрібний моральний імунітет, що його несе християнське виховання.

Педагогічний колектив нашої школи, тісно співпрацюючи з батьками, священиком, громадськістю, приділяє багато уваги духовному вихованню молодого покоління з метою навчити дітей чесності, відповідальності, сумлінності, рішучості, доброзичливості, умінню не лише брати, а й віддавати.

Сьогодні науковці пропонують безліч засобів та методів навчання, форм роботи на уроці, але лише небагатьом спадає на думку, що найбільш просте і не потребує винаходів – це навчати дітей добру, істини і краси, виховувати духовність «вже в інстинкті дитини».

Маючи достатній педагогічний досвід, вчителі школи прийшли до висновку: щоб вчити дітей добру, любові, милосердю, необхідно, щоб вихованці постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Духовне виховання повинно охопити всі освітні ланки, впроваджуватися у режими і організаційні моменти різних вікових категорій дітей. Щоб наблизити духовність до повсякденного життя, до реального існування особистості учня, її потрібно заповнити національним колоритом: особливостями формування духовності нації, народу, держави.

Проведене анкетування щодо визначення рівня духовної вихованості учнів школи показало, що:



  • в організації навчально-виховного процесу школи приділяється недостатня увага питанню духовного виховання на православних традиціях та засадах християнської етики;

  • вилучення з навчально-виховного процесу християнських цінностей призвело до девальвації духовної вартості;

  • у поведінці дітей спостерігається яскраво виражений егоїзм, несформованість ціннісної сфери, відсутність високих ідеалів, підміна духовних інтересів і потреб прагненням до матеріальних статків, небажання відповідати за власні дії;

  • низький рівень духовної вихованості.

Важливим кроком у формуванні духовності дитини, підтриманим на державному рівні, стало введення у шкільну програму курсу «Основи християнської етики». Цей курс є дисципліною християнського – світоглядного, культурного та освітнього-виховного спрямування. Метою даного курсу є формування в учнів християнських моральних чеснот, ознайомлення їх із базовими християнськими цінностями: цінностями істини, благочестя, добра, любові, краси, гідності, обов’язку, совісті, честі, що забезпечує належні морально-етичні умови для самопізнання та самореалізації підростаючої особистості. Зокрема курс передбачає формування емоційної сфери: співчуття, співпереживання, радості; інтелектуальних і пізнавальних здібностей (розвиток різних видів уваги, пам’яті, мислення). Виховна мета слугує для виховання таких позитивних рис характеру, як доброзичливість, працьовитість, любов до ближнього, співчуття, оптимізм.

Для досягнення мети курсу вчитель застосовує різноманітні форми й методи навчання: читання Святого Письма, слухання духовної музики, ознайомлення з основами іконографії, ситуаційно рольові ігри, ігри – драматизації тощо.




/
Уроки християнської етики введено не тільки в 5 та 6 класах, а й у початковій ланці. Особливе місце під час викладання курсу посідають такі форми й методи прилучення дітей до світу християнських цінностей, які передбачають поєднання за допомогою художньо-музичних образів традиційних форм роботи з художньою діяльністю самих учнів. Крім цих методів, учитель у своїй практиці використовує й традиційні бесіди, лекції, роботу з книгою, творчі роботи, краєзнавчу та екскурсійно-пошукову роботу в процесі якої діти ознайомлюються з досвідом і традиціями адаптації християнських моральних цінностей до культури рідного краю.

Результативність застосування інтегрованого підходу, різноманітних виховних форм, методів і впливів значною мірою залежить від того, наскільки вони відповідають індивідуальним і віковим особливостям дітей, задовольняють їхні духовні потреби, викликають мотивацію і стимулюють саморозвиток і самовиховання учнів, спонукають їх до морального удосконалення.

Виховання духовних цінностей – це не тимчасова акція в школі, а цілісна концепція виховання на християнських морально-етичних засадах.

З метою підвищення рівня духовної вихованості школярів учителі, керівники гуртків, класні керівники під час бесід, дискусій, колективних читань і обговорення історій і притч Святого Письма, аналізу і моделювання проблемних ситуацій, власними переконаннями, виховними заходами, піснею та молитвою створюють сприятливі умови для залучення дітей до абсолютних цінностей, самореалізації.

Альберт Ейнштейн свого часу говорив: «Майбутнє сучасного людства залежить врешті-решт не стільки від науково-технічного прогресу, скільки від його моральних підвалин». Духовне виховання визначає основу життєдіяльності суспільства, і носієм духовної краси, духовного багатства є педагог. Тому вчителі школи постійно самовдосконалюються, самокритично оцінюють свої моральні якості та поведінку. Слово учителя не лише несе інформацію, переконує, а й возвеличує дитячі душі, прищеплює їм високі моральні якості і духовні цінності.

В. Сухомлинський пише: «Я вірю в потужну, безмежну силу слова вихователя. Слово – найтонший та найгостріший інструмент, котрим ми повинні вміти доторкатися до сердець наших вихованців... Слово вчителя я вважаю найнеобхіднішим і найтоншим дотиком людини, яка переконана у правоті та красоті своїх поглядів, переконань та світогляду, до серця людини, яка прагне бути гарною...».

Під час співбесід з адміністрацією школи батьки залишилися задоволеними вивченням їхніми дітьми курсу християнської етики.

Виховання духовної, морально чистої особистості – це безперервний процес, який здійснюється як на уроках, так і у позаурочний час. У школі працює Кімната духовності. Створення даної кімнати передбачало допомогти учням, вивчити біблійну історію, прищепити такі якості, як людяність, толерантність, чесність і виховати потребу жити за законами добра і справедливості. Сприяє цьому співпраця з церквою Свято-Успенським храмом. Частим гостем у школі є отець Анатолій. Він зустрічається з учнями, вчителями, батьками, благословляє учнів на навчання та добрі діла. Учні школи відвідують Недільну школу. За сприянням отця Анатолія вже третій рік вихованці Недільної школи беруть участь в обласному молодіжному фестивалі «Іскорка Божа» та другий рік стають переможцями даного заходу.

Священик організовує паломницькі поїздки учнів та вчителів святими місцями Донецької області (Святогірська лавра, Нікольський монастир). За сприяння отця Анатолія в школі вже кілька років проходять концерти духовної музики, підготовані викладачами Білицької музичної школи. Концерти приходять послухати не тільки учні, вчителі та працівники школи, а й жителі селища Святогорівки.

Виховувати через навчання – це головний шлях вирішення проблеми духовного оновлення нашого суспільства. Сучасний учитель повинен переосмислити й переорієнтуватись, оновити свої форми й методи вивчення того чи іншого предмета.

Доцільно організоване за змістом і формою навчання має високий виховний потенціал, вводить учня у простір світоглядних ідей, формує соціальні настанови й ціннісні орієнтації, гуманістичну спрямованість дитини, її духовні та матеріальні потреби, ознайомлює зі зразками моральної поведінки, формами спільної діяльності та спілкування учня з колективом.

Освітній процес учителі школи організують таким чином, що навчальна інформація про навколишній світ гармонійно узгоджується з інформацією, пов’язаною із особистісним становленням, процесом удосконалення моральної свідомості й поведінки дітей.

Учителі-словесники зосереджують свою діяльність на морально-естетичному й духовному вихованні особистості. При цьому учні долучаються передусім до національних історичних та культурних джерел, які можна відшукати в скарбниці української мови й кращих творах літератури.

Засобами духовного виховання підлітків зазвичай є українська мова і література, зокрема казки народів світу, а також народні звичаї, традиції, релігійні свята, пісні, поезія, молитва.

Мова включає в себе всю душу, все минуле, весь духовний уклад і всі творчі задуми народу. Всі основні шкільні події, свята проводяться мовою, яка будить у дитині почуття Батьківщини, зв’язує її з нацією та народністю. Спів допомагає народженню почуття в душі. Будь-яка національна пісня «глибока, як людське страждання; щира, як молитва; солодка, як любов і втіха; надає дитячій душі вихід із розлючення та окаменіння». Молитва є зосереджуваною та пристрасною зверненістю душі до Бога. Живе багатоголосся й розхвалювання Господа потребує молитися самобутньо; і що самобутню молитву вчителі допомагають вдихнути учню.

Казка будить мрію. Вона дає дитині перше почуття героїчного – почуття випробування, небезпеки, покликання, зусилля та перемоги; вона вчить мужності та вірності; вона вчить розуміти людську долю, складність світу, відмінність між правдою та кривдою.

Поезія підкорює душу дітей гармонією та ритмом, змушує прислухатися до потайного життя речей та людей, спонукає шукати закону та форми, вчить духовному захопленню.

Використання на уроках духовно-морального спрямування сприяє підвищенню загальної культури учнів, формуванню кращих людських якостей. Виховання духовно багатої особистості реалізується в дібраних вчителями практичних завданнях, вправах, у тематиці усних та письмових висловлювань учнів.

Зважаючи на те, що Біблія є джерелом моральних, духовних та естетичних істин і настанов, вчителі використовують додатковий матеріал на основні християнських притч (урок з української мови у 8 класі з теми «Прості речення»). Протягом навчального року учні працюють над проектами з тем «Біблізми в поемі Т. Шевченка «Марія»», «Крилаті вислови біблійного походження в українській мові», «Любов до Бога й любов до ближнього в поемі Лесі Українки «Одержима», «Біблія – Святе Письмо і збірки літературних пам’яток» тощо.

Великий духовний потенціал черпають учні на уроках світової літератури. Незабутній слід у душах дітей залишають уроки на тему «Вічні теми і «вічні» образи» у художніх творах духовного змісту, «Біблія» та інші.

Залишається природне запитання в контексті виховання школярів як православної людини, де викладання природничих наук дає в руки вчителя суттєві переваги – це питання формування світогляду школяра, його уявлень про зовнішній світ, про виникнення життя, про місце людини в природі, про його взаємодії із зовнішнім світом. Учителі природничо-математичних предметів є людьми православними, і це є головним тому, що учні особливо чутливо реагують на внутрішню переконаність, правдивість, відкритість, кваліфікацію і кругозір вчителя.

Сама проблематика уроків математики, фізики, біології дає вчителям можливість ставити і обговорювати з учнями світоглядні питання підкреслювати красу і практичну раціональність створеного Богом світу (будову і функції живих організмів – присоски, електричні риби, будову планетної системи; внутрішня краса математичних теорем – властивості симетрії; таблиця Д. І. Менделєєва; простота і всеосяжність законів Ньютона та ін.).

Учитель історії не приховує від учнів слабкі сторони національного характеру народу, але в той же час розкриває йому всі джерела національної сили та слави українців. Історія вчить духовній спадкоємності, а вчитель, стоячи між минулим і майбутнім свого народу, сам бачить його долю, розуміє його шлях, любить його та вірить у його покликання.

Могутня виховна сила мистецтва була відома завжди, тому й використовувалася на всіх етапах розвитку людства.

Прогресивні діячі освіти вбачали в мистецтві засіб облагородження особистості, утвердження в ній кращих духовних засад. Видатний педагог В.О. Сухомлинський писав: «Мистецтво – це час і простір, у якому живе краса людського духу. Як гімнастика виправляє тіло, так мистецтво виправляє душу».

Система шкільної художньої-естетичної освіти спрямована на вивчення цілісної картини світу – світу культури, світу людини та на формування в молоді мистецтва, виховання потреби у творчій самореалізації та духовного самовдосконалення.

Так, на уроках музики вчитель привчає дітей слухати змістовну музику, відрізняти художні твори від нехудожніх. Учитель демонструє незмістовну музику (пісні-«одноденки»), щоб піддавати їх критиці, а виробити «естетичний імпульс» допомагають взірці класичної та духовної музики. Для утвердження внутрішньої свободи школярів використовуються прийоми провокування дискусій, диспутів, рольові ігри, комунікативно-ситуативні вправи тощо. Створенню проблемних ситуацій на уроках сприяє використання творів образотворчого мистецтва.

Враження дітей від музики, яскравих образів, можливість «приміряти» на себе характери героїв запам’ятовуються дітьми і стимулюють не тільки до вивчення класичної музики, а й до самовдосконалення та творчого пошуку, орієнтують на духовне зростання.

Ті нововведення, які ми впроваджуємо в школі, забезпечують умови для особистісного зростання учнів. Використовуємо такі методики, на яких учень є суб’єктом навчання. Він сам приходить до тих висновків, що вчитель ставить за мету уроку. Таким чином підвищується загальна культура, виховується естетичний смак, що безпосередньо впливає на формування життєвих компетенцій учнів, зокрема на їхнє духовне зростання.

Діяльність нашої школи спрямована на виконання соціального запиту батьків, які хочуть не лише сучасної хорошої освіти своїм дітям, а й прагнуть, щоб їхня дитина була вихована справжнім українцем і християнином. Ми створюємо в навчальному закладі такі умови, щоб із раннього віку кожен вихованець вбрав у себе красу й багатство української культури, духовність у всьому її різномаїтті.



Духовна спрямованість навчання й виховання наставляє дитину «на шлях істинний», зумовлює формування особистості на християнських засадах Віри, Надії й Любові, вносить у дитячі душі добро й злагоду, спрямовуючи особистість на духовне пробудження, розвиток і вдосконалення. Ідеї добра, істини, справедливості, краси, гармонії, збагачуючись у своєму розвитку, є вічними попри плин часу і стають сучасними внаслідок залучення їх у сьогодення.

Список використаних джерел

І. Нормативна база

  1. Закон У країни «Про освіту»

  2. Закон України «Про загальну середню освіту»

  3. Концепція загальної середньої освіти.

  4. Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, затверджені МОН України наказ № 1234 від 3 1.10.11.

ІІ. Теоретична база

  1. В.Сухомлинський «Людина неповторна», Київ, 1976.

  2. М. Витівський «Християнське виховання і навчання дітей», Трускавець, 2001.

  3. Г. Менчиков «Духовная реальность человека. Духовность и религиозность», Философская наука, 2000, № 3.

  4. І. Степаненко «Духовність і життєва компетентність», Філософська думка, 2005, № 6.

  5. В. Сухомлиський «Духовный мир школьника», Москва, 1961.

  6. М. Баришевський «Духовні цінності в становлені особистості - громадянства», Педагогіка і психологія, 1997, № 1.

  7. Ж. Юзвак «Духовний розвиток особистості», Київ, 1999

  8. С. Матушкін «Проблемы духовно-нравственного воспитания», Философские науки, 2000 № 3.

  9. М. Стельмакович «Християнська етика в початковій школі», Початкова школа, 1999, № 4.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка