Шляхи підвищення професійної компетентності вчителя зарубіжної літератури у системі післядипломної педагогічної освіти



Скачати 166.07 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір166.07 Kb.
Світлана Сафарян,

доцент кафедри методики мов і літератури

ІППО КМПУ імені Б.Д.Грінченка,

кандидат педагогічних наук.




ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ

КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

У СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Якісне реформування вітчизняної системи освіти неможливе без удосконалення такої її складової, як післядипломна педагогічна освіта, основним завданням якої є підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Коли йдеться про підвищення кваліфікації, насамперед маються на увазі якісні зміни у професійній компетентності вчителя. Поняття «професійна компетентність» - явище багатоскладове. Це сукупність знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати (застосовувати) необхідну інформацію.

У результаті вдосконалення професійної компетентності народжується таке явище, як професійна майстерність, яка тісно пов’язана із педагогічною творчістю.

Педагогічна майстерністьце комплекс особистісно-ділових якостей педагога, що гарантує продуктивність його діяльності та забезпечує ефективність взаємодії з усіма суб’єктами процесу освіти (дітьми, колегами, батьками). Головними ознаками професійної майстерності вчителя є бездоганне вміння навчати учнів, формувати в них позитивні риси особистості, розвивати їхні творчі здібності та нахили.

Педагогічна майстерність включає в себе професійні знання, педагогічну культуру, педагогічну техніку, педагогічний досвід, задатки, здібності, гуманістичну спрямованість, вміння, спілкування. Будь-яка майстерність, у тому числі і педагогічна, проявляється та вдосконалюється лише в діяльності, причому до особливістю педагогічної діяльності є те, що її результати помітні не відразу, а це може негативно позначитися на ставленні педагога до своєї праці. В.О.Сухомлинський зазначав: „Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці. Сталевар через кілька годин радіє з гарячого потоку металу – це вершина його мрії, хлібороб через кілька місяців милується колосками, жменею зерна, вирощеного в полі... А вчителеві треба працювати роки і роки, щоб побачити те, що він замислив; ні в кого так часто не гостює почуття незадоволення, як у вчителя...” (Сухомлинський В.А. Как воспитать настоящего человека.- К.: Рад. Шк., 1975.- с.171.)

В оволодінні педагогічною майстерністю можна виокремити кілька рівнів:

- елементарний – наявні окремі якості професійної діяльності: володіння знаннями для виконання педагогічних дій, предметом викладання; продуктивність навчально-виховної діяльності є низькою;

- базовий – володіння основами педагогічної майстерності : педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, навчально-виховний процес організовано методично впевнено і самостійно;

- досконалий – чітка спрямованість дій учителя, їх висока якість, діалогічна взаємодія у спілкуванні, учитель самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи на меті розвиток особистості школяра;

- творчий – ініціативність і творчий підхід до організації професійної діяльності, учитель самостійно конструює оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії, діяльність будує, спираючись на рефлективний аналіз, сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

Основою педагогічної майстерності є професійні знання, які забезпечують глибину, грунтовність, поміркованість дій, відображають рівень теоретичної підготовки власне з предмета та методики його викладання, а також із педагогіки, психології.

Як ми зазначали, поняття професійної майстерності тісно пов’язане з педагогічною творчістю. В.О.Сухомлинський визначав педагогічну творчість як особливу галузь педагогічної науки, що займається виявленням закономірностей формування творчої особистості. Інші ж учені (В. Кан-Калик, М. Никандров, Л. Рувинський ) розглядають педагогічну творчість як пошук учителем нових рішень у постановці нових завдань, застосування нестандартних прийомів діяльності. І, нарешті, педагогічний словник визначає педагогічну творчість як оригінальне та високоефективне вирішення вчителем навчально-виховних завдань, збагачення теорії та практики виховання і навчання.

Поняття педагогічної творчості включає в себе творчу педагогічну діяльність учителя і творчу навчальну діяльність учня в їхній взаємодії та взаємозв’язку, тобто педагогічна творчість – це особистісно орієнтована розвивальна взаємодія вчителя та учня, яка зумовлюється певними психолого-педагогічними умовами і забезпечує подальший творчий розвиток особистості і рівня творчої діяльності вчителя. Інакше кажучи, ефективність формування творчої особистості учня напряму залежить від творчої діяльності педагога, його професійної майстерності. Добре відомо, що навчити творчості може тільки творча особистість, яка наділена яскраво вираженими креативними рисами, розвинутою творчою уявою, фантазією та інтуїцією, схильністю до педагогічних інновацій, розвиненістю продуктивного мислення, здатністю до комбінування, свободи асоціацій. Творчий педагог створює в класі атмосферу, що передбачає схвалення, підтримку пошукової активності учнів, ініціативи, оригінальності та самостійності у вирішенні навчальних завдань, розробку і конструювання нових форм навчальної взаємодії, широкого застосування інтерактивних технологій навчання, спрямованих на розвиток творчої особистості.

Як зазначає дослідник проф. В. Загвязинський: „Навчити творчості вчителя можна й необхідно...”, а Платон у свій час сказав: „ Майстрами не народжуються, ними стають”. Тривалий час побутувала думка, що здатність до творчості, іншими словами, творчі здібності, це щось на кшталт вроджених рис, вони або є, або їх немає. І коли йшлося про творчість, то завжди поряд уживалося дієслово „розвивати”. Сучасні наукові дослідження спростовують цю думку і наголошують, що творчість можна не тільки розвивати, творчості можна й навчати. Так, зокрема, вчені В. Андрєєв, А. Бертон, Л. Виготський, Г. Костюк, С. Рубінштейн та ін. наголошують, що навчання творчості і продуктивного мисленню можливе, воно зумовлене дією „механізму переносу”, тобто вправляння в творчій діяльності в одній галузі може бути перенесене на іншу галузь.

Навчання ж педагогічної професійної творчості зумовлене, насамперед, дією „механізму наслідування”, основний принцип якого полягає в тому, що наслідування творчої діяльності в процесі підвищення професійної компетентності переходить у власну творчість

Учительська професія поєднує в собі дві спеціальності. Кожен учитель є спеціалістом з того предмета, який він викладає, і, крім того, - педагогом-вихователем. Невипадково Л. Толстой рекомендував учителеві глибоко знати і любити свій предмет, щоб знаннями виховувати учнів. Знання чинять позитивний виховний вплив на учня тільки за певних умов: коли вчитель зуміє створити на уроці відповідний емоційний настрій, впливаючи не тільки на розум, а й на емоційну сферу учнів; коли учні усвідомлять необхідність у знаннях не тільки на сьогодні, а й для майбутнього.

Професійним обов’язком учителя є постійне підвищення кваліфікації, удосконалення професійної компетентності. Це – головна умова творчої діяльності і зростання педагогічної майстерності. Основи для формування професійної майстерності педагогів закладаються під час їхньої підготовки у вищих навчальних закладах. Продовжується формування педагога-майстра у процесі самостійної практичної діяльності. Це передбачає як засвоєння нових досягнень психолого-педагогічної науки в процесі самоосвіти, так і аналіз та осмислення власного досвіду роботи і досвіду колег. Невипадково видатні педагоги минулого підкреслювали, що вчитель залишається вчителем, поки самостійно вчиться.

Учитель також має бути різнобічно ерудованою людиною. Окрім глибоких знань зі свого предмета, він повинен володіти грунтовними знаннями з питань політики, філософії, права, мистецтва, літератури, сучасних досягнень науки і техніки. Така енциклопедичність знань допоможе вчителю працювати з батьками учнів, які мають освіту з різних галузей знань, відповідати учням на запитання, що виникають у зв’язку з інформацією, яку вони отримують із засобів мас-медіа.

Ураховуючи викладене вище, перед сучасною системою післядипломної педагогічної освіти постає декілька основних завдань, пов’язаних із підвищенням професійної компетентності вчителів, формуванням їхньої педагогічної майстерності та педагогічної творчості, підвищенням рівня професійних знань та загальної ерудиції.

Система післядипломної освіти має бути гнучкою, динамічною та включає такі форми:


  • системне самостійне навчання (самоосвіта );

  • підвищення кваліфікації (різне за тривалістю );

  • перепідготовка;

  • стажування;

  • навчання у цільовій аспірантурі та докторантурі;

  • дистанційна освіта.

Нині майже всі економічно розвинені країни переходять або вже перейшли у системі підготовки та підвищення кваліфікації кадрів на кредитно-модульну систему навчання, засновану на професійній компетентності. Ця форма навчання перебуває в руслі концепції „навчання протягом усього життя”. Її мета – підготовка та перепідготовка висококваліфікованих фахівців, здатних адаптуватися до ситуації, що змінюється у сфері праці з одного боку і продовжувати професійну освіту і зростання – з другого. Такий підхід до навчання дає змогу створити в кожного вчителя відчуття успішності, котре породжує сама організація навчального процесу на курсах підвищення кваліфікації, у межах якої вчитель має можливість сам керувати своїм навчанням, що привчає його бути відповідальним за його результат, а в цілому – за власний професійний та особистісний розвиток і кар’єру. Водночас такий підхід дає змогу оптимально поєднати теоретичну і практичну складові навчання, аудиторну, самостійну та індивідуальну роботу, інтегруючи їх. При цьому він забезпечує переосмислення місця і ролі теоретичних знань у процесі освоєння професійних компетенцій, упорядковуючи і систематизуючи їх, що в кінцевому результаті підвищує мотивацію вчителів у їхньому освоєнні.

Найбільш складним в упровадженні кредитно-модульної системи навчання є відхід від стереотипів у принципах організації процесу навчання на курсах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів й усвідомлення нової ролі викладача, який у межах зазначеної системи повинен відмовитися від звичної для себе ролі лідера й перейти від тези „навчити” до тези „дати змогу навчитися”. Отже, відмовившись від звичної ролі „транслятора” знань, викладач стає організатором навчання. Його основне завдання полягає в тому, щоб стимулювати активну позицію вчителя на курсах підвищення кваліфікації й спонукати його до самостійного (самокерованого) удосконалення своєї професійної компетентності. При цьому під час організації процесу підвищення кваліфікації необхідно враховувати, що люди навчаються по-різному – кожна людина з огляду на свої психологічні особливості буде навчатися за певним стилем. У цьому випадку потрібно відмовитися від практики „трансляції” знань учителям і дати їм можливість самостійно шукати інформацію й освоювати її. Часом викладачам видається, що буде швидше й надійніше, якщо вони самі пояснять учителям так, як, на їхню думку, це потрібно знати. Слід підкреслити, що швидкість у такому разі – непереконливий доказ, оскільки рівень „засвоєння” знань буде доволі низьким (за деякими оцінками досліджень, наприклад, у шкільній практиці – 15-20 відсотків). Надійність теж доволі спірна. У сучасному світі викладач не може бути єдиним джерелом новітнього знання, оскільки він фізично не в змозі постійно оновлювати власні знання з усієї галузі, у якій він вважається фахівцем. Система ж післядипломної освіти має бути зорієнтована на кращі зразки сучасних знань й практики.

Змістові модулі в системі післядипломної педагогічної освіти формують у вчителя уміння креативно мислити, орієнтуватися в інформаційному середовищі, самостійно конструювати свої знання, аналізувати результати діяльності та практично використовувати їх у роботі, створювати власні проекти та презентації.

Усі змістові модулі, які пропонуються вчителям на курсах підвищення кваліфікації, поділяються на три групи, що вмотивовано завданнями удосконалення професійних знань із різних наукових галузей:



  • професійно орієнтовані модулі (для обов’язкового опрацювання);

  • професійно орієнтовані модулі (за вибором);

  • факультативні модулі (за вибором).

Окремо слід сказати про „контролюючий модуль”, який включає оцінку освоєних компетенцій. Оцінка засвоєння модуля припускає демонстрацію або підтвердження того, що учасники курсів підвищення кваліфікації засвоїли необхідні компетенції, сформульовані у завданнях з кожного конкретного модуля, і можуть здійснювати всі необхідні дії у межах цієї компетенції.

Таким чином, ми розглянули загальні проблеми, пов’язані зі шляхами удосконалення професійної компетентності, формуванням професійної майстерності і педагогічної творчості в системі післядипломної педагогічної освіти.



* * *
Як зазначалося вище, професія вчителя передбачає оволодіння професійними знаннями, які є основою професійної компетентності, з двох спеціальностей: конкретного навчального предмета і методики його навчання та педагогіки. Зупинимося на деяких аспектах підвищення рівня професійної компетентності вчителя зарубіжної літератури.

Головною метою шкільної літературної освіти є підготовка грамотного вдумливого читача з урахуванням його вікових і психологічних особливостей, читача, який розуміє та цінує твори мистецтва, має розвинуте почуття прекрасного і здатен до повноцінного критичного сприйняття художнього твору як мистецтва слова. Вивчення зарубіжної літератури також сприяє формуванню в учнів уявлень про єдність світового літературного, культурного й цивілізаційного процесу і, у той же час, про самобутність національних особливостей його конкретних складових, неповторність внеску до світової мистецької скарбниці людства кожної національної літератури, вивчення якої передбачено шкільними програмами.

Які ж завдання постають перед учителем зарубіжної літератури на шляху удосконалення його професійної компетентності для успішної реалізації поставленої мети? Вони полягають у:



  • формуванні гуманістичного світогляду та гуманітарної свідомості юної особистості;

  • плеканні вміння сприймати прекрасне, самореалізації особистості його засобами;

  • формуванні стійкої мотивації до навчання літератури, відчутті краси та виразності художнього слова;

  • вивченні найвизначніших взірців світової художньої літератури та мистецтва народів світу;

  • розвитку вмінь сприймати літературний твір як явище мистецтва слова у єдності його змістових та художніх особливостей;

  • формуванні читацької культури, творчих здібностей, критичного мислення, навичок самостійного аналізу та аргументованого оцінювання прочитаного;

  • розширенні культурно-пізнавальних інтересів та духовних запитів підростаючого покоління;

  • вихованні в учнів поваги до національної культури та інших етнокультурних традицій.

Добір та організація навчального матеріалу шкільного курсу зарубіжної літератури мають здійснюватися на основі поєднання особистісно зорієнтованого, комунікативно-діяльнісного та соціокультурного підходів.

В основу курсу зарубіжної літератури у школі покладено особистісно орієнтовану модель навчання, яка надає можливість запропонувати для вивчення якнайширшу палітру різних тем, стилів і жанрів, уникнути одноманітності в доборі художніх творів, показати розмаїття творчих і світоглядних позицій авторів. Головною умовою ефективності особистісно орієнтованого навчання є використання таких методичних підходів, які передбачають позицію учня як справжнього суб’єкта навчання, як активного співтворця уроку, самого процесу літератури. Така позиція формується завдяки системному використанню міжлітературних зв’язків і міжпредметної інтеграції, створенню системи проектної діяльності учнів та ефективних умов для самопізнання і самореалізації особистості у процесі навчання зарубіжної літератури. Отже, уроки зарубіжної літератури мають створювати належні умови для реалізації принципів національного і полікультурного виховання, мотивації творчої активності, формування досвіду власної творчої діяльності та емоційно-цілісного сприйняття світу.

За твердженням акад. Д.В. Затонського, з плином часу мистецтво, у тому числі й мистецтво слова, не „покращується”, а „змінюється”, і при цьому не лишень отримує, але й втрачає щось суттєве. Тому, вивчаючи у школі художній твір певної доби, країни, ми маємо розглядати його як неповторне самобутнє явище мистецтва слова. Вивчати ж літературний твір як мистецтво слова без опори на літературознавство неможливо. Літературознавство – ключ до розуміння художнього твору.Саме вивчення теорії літератури дає змогу ознайомити учнів зі специфікою літератури, як мистецтва слова, з’ясувати з чого вона „будується”, розкрити складне сплетіння стилів, течій, напрямів.

Найскладніше питання у заняттях з теорії літератури – це питання про порядок формування понять. Необхідно, щоб ця робота не була позначена випадковістю. В основу послідовності у вивченні теоретико-літературних понять слід покласти добре відомий дидактичний принцип: поступовий перехід від відомого до невідомого.

Проте занадто захоплюватися на уроках зарубіжної літератури теорією не варто. Потрібна, так би мовити, „золота середина”. Не слід забувати, що література - це насамперед мистецтво слова. Акцентувати ж увагу учнів на тому, що література в основному наука, помилково. Бо, крім володіння читацькими навичками, випускник школи повинен мати ще й органічну потребу, внутрішнє бажання бути читачем. Залишаючи ж на узбіччі естетичну змістову сутність художнього твору, можна легко заблукати у нетрях термінології.

З іншого боку, література ні в якому разі не може слугувати простим матеріалом для моралізування, повчань щодо того, як поводитись у життєвих ситуаціях, подібних до тих, що описані у художніх творах. Це призведе до спрощеного сприйняття твору лише на подієвому рівні, до консервації примітивних художніх смаків та гальмування естетичного розвитку учнів.

Базовою ідеєю реформування нинішньої освіти проголошено компетентісний підхід. Головне завдання уроку зарубіжної літератури у межах цієї ідеї полягає в тому, щоб сформувати в кожного учня читацькі компетенції, які б надавали йому змогу самостійно орієнтуватись у мистецьких фактах і явищах, грамотно використовувати їх для задоволення своїх духовних потреб. Звичайно, зусиль доведеться докласти чимало, щоб організувати навчально-виховний процес на уроках літератури належним чином, зробити його по-справжньому цікавим та змістовним. Потрібно грунтовно знати методику предмета і вміло користуватися усією палітрою методів, прийомів, технологій навчання, як традиційними , так і новітніми. Велику увагу слід надавати і мотивації навчання, щоб допомогти учням поновити попередні знання, пробудити їхню цікавість і спонукати до постійного пошуку.

Основним у роботі вчителя зарубіжної літератури є вміння організовувати роботу з текстом художнього твору, його аналізом. Учитель має підійти до проблеми шкільного аналізу художнього тексту дуже виважено: якщо йому вдалося зацікавити учня проблематикою твору, пробудити в нього інтерес до його прочитання, то в жодному разі не можна всі зусилля зводити нанівець нецікавою, шаблонною, моралізаторською розмовою про цей твір у процесі його обговорення. Головне завдання вчителя – допомогти учневі максимально наблизитись у сприйнятті твору до авторського задуму. А потім, використовуючи всі структурні елементи уроку, розмаїття методичної палітри, основи герменевтичної діяльності, навчити його виходити за межі художнього світу письменника, робити власні висновки і формувати власні переконання та правила життя.

При цьому необхідно завжди враховувати і вікові особливості учнів, рівень їхнього літературного розвитку та типу сприйняття словесного мистецтва.

Під час вивчення зарубіжної літератури потрібно в усіх класах активніше використовувати сучасні педагогічні технології (комп’ютиризоване навчання, інтерактивні види і форми роботи, можливості системи Інтернет, мультимедійні технології ).

Так, серед інтерактивних форм роботи на уроках зарубіжної літератури ефективною є навчальна взаємодія учнів у парах, мінігрупах, групах, що здебільшого застосовується під час пошуку та аналізу інформації, виконання практичних завдань, підготовки диспутів, семінарів тощо.

Великий навчальний потенціал мають та ефективно можуть використовуватися Інтернет-сайти, на яких розміщено найкращі твори зарубіжних майстрів слова як в україномовних перекладах, так і мовою оригіналу, біографічні відомості про письменників, згруповано відомості з певних літературних тем, епох або напрямів. Використання можливостей таких сайтів сприяє зміцненню літературної та загальногуманітарної підготовки школярів, дає їм змогу зекономити час у пошуку необхідної інформації, посилює зацікавлення вивченням предмета. Найкращими серед таких сайтів можна назвати:



  • Бібліотека світової літератури (оригінали та переклади):

http://www.ae-lib.org.ua/

  • Літературна Інтернет-бібліотека школяра: http://litbook.by.ru.

  • Електронна бібліотека „Джерело”: http://ukrlib.com.

  • Бібліотека Українського центру: http://ukrcenter.com.

  • Антична література: http:pergam.chat.ru

Оновлює методичну базу викладання зарубіжної літератури і використання мультимедійних технологій, які є скоординованим одночасним функціонуванням візуального і аудіорядів, використанням фото- кіноматеріалів, таблиць, схем, малюнків, текстів, підпорядкованих єдиній навчальній темі. Учитель може використовувати готові, належним чином оформлені мультимедійні навчальні засоби, а може розробляти власні зразки таких програм.

Навчання літератури – це специфічна галузь творчої педагогічної діяльності, яка вимагає від учителя творчого, нестандартного художньо-педагогічного мислення. Як зазначає дослідниця О. Куцевол, словесник мусить мати добре розвинене естетичне відчуття краси художнього слова, а також навички глибокого й адекватного осмислення змісту і форми художнього твору. На її думку, якщо вчитель не володіє художньо-дослідницькими навичками, не вміє самостійно проаналізувати ідейно-естетичне ціле художнього твору, осмислити його неповторність, а лише покладається на репродукцію „чужих” думок з мудрих літературознавчих джерел, які так і не стали його власними відкриттями й переконаннями, то такі знання, безперечно, не можуть бути основою для майбутньої педагогічної творчої діяльності.

Інша проблема полягає в недостатній методичній підготовці наших учителів. На жаль, серед них ще багато таких, які мають доволі грунтовні знання з літературознавства, добре ерудовані в галузі світової культури, мистецтва, але зовсім не вміють донести весь цей цінний багаж до дитини, продукуючи правильні за змістом, але нудні, сірі, трафаретні уроки.

Ми окреслили основні завдання, які постають перед учителем зарубіжної літератури на шляху удосконалення ним професійної компетентності, набуття професійної майстерності та формування педагогічної творчості. Вирішенню цих завдань має допомогти постійна самоосвіта вчителя, ознайомлення з найкращими зразками передового педагогічного досвіду та творче їх застосування у власній педагогічній діяльності, навчання на курсах підвищення кваліфікації, яке дасть змогу опрацювати різні за змістом модулі, отримавши при цьому нові знання із різних галузей знань: фахового предмета, методики його навчання, педагогіки, психології, культурознавства, культури мовлення тощо.

Уся система роботи як у курсовий, так і у міжкурсовий періоди відноситься до так званих зовнішніх чинників формування професійної компетентності. Крім них, є ще і внутрішні, до яких ми насамперед відносимо саму особистість учителя: силу його характеру, рівень розвитку інтелектуальних здібностей, рівень креативності, який полягає в здатності приймати нестандартні рішення, висловлювати оригінальні ідеї, швидко знаходити вихід із проблемних ситуацій. Тому хотілося б завершити наведене вище висловлювання проф. В. Загвязинського: „Навчати творчості вчителя можна і необхідно, але формувати свій стиль може лише сам учитель, збагативши себе як особистість, розширюючи свій світогляд, виховуючи свої почуття”.

Визначний педагог А.С.Макаренко, вважаючи, що можна навчити людину бути вчителем, зазначав, що навчання передовсім буде полягати „в організації характеру педагога, формуванні його поведінки, а потім – в організації його спеціальних знань та навичок, без яких жоден учитель не буде хорошим учителем” (Макаренко А.С. Твори в 7-ми Т.- К.: Рад.шк., 1953-55,-Т.5. – с.162. ).

Професія вчителя – це щоденне навчання. І зрозуміло, якщо є бажання навчатися, то вчитель постійно буде працювати над підвищенням рівня своєї професійної компетентності, щоб у результаті досягти вершин педагогічної майстерності і стати справжнім творчим майстром своєї справи.


Л І Т Е Р А Т У Р А:
1. Загвязинський В.І. Деякі нетрадиційні погляди на творчість // Обдарована дитина.- 2006.- № 5.- С.40-43.

2. Життєва компетентність особистості / за ред. Л. В. Сохань та ін.- К., 2003

3. Життєві кризи особистості.- К., 1998.-Ч.І, ІІ.

4. Куцевол О. В. Проблеми формування педагогічної творчості вчителя // Всесітня література в середніх навчальних закладах України.- 2005.- № 3.- С.5-8.

5.Макаренко А.С. Твори в 7-ми Т.- к.: Рад.шк., 1953-55., Т.5.-с.162.

6. Роменець В.А. Психологія творчості: Навчальний посібник. 2-е вид.,доп.- К.: Либідь, 2001.- 288с.

7. Рубинштейн С.Л. Проблемы способностей и вопросы психологической теории.- Вопросы психологии, 1960, № 3, С. 3-15.

8. Подмазин С.И. Личностно ориентированное образование: социально- философское исследование.- Запорожье: Просвіта, 2000.- 84 с.



9. Поташник М.М. Педагогическое творчество: проблемы развития и опыт: Пособие для учителя.- К.: 1988.- С.60.

10. Сухомлинский В.А. Как воспитать настоящего человека.- К. : Рад. шк., 1975, -171 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка