Сценарій зустрічі учасників бойових дій в Афганістані «Гірка пам'ять: Афганістан болить у наших душах»



Скачати 339.79 Kb.
Дата конвертації02.05.2016
Розмір339.79 Kb.
Сценарій зустрічі учасників бойових дій в Афганістані
«Гірка пам'ять: Афганістан болить у наших душах» (до 2
2-річниці виведення військ з Афганістану)

15 лютого 2011 року



Оформлена книжкова виставка із добіркою матеріалів про краян – учасників війни в Афганістані «Спасибі, люди!»

Написи:


«Війна… чужа, неждана, непотрібна
Геройство. Біль. Дочасна сивина.
Прокляття чаша випита до дна.

Пам’ятаймо, друзі, цих людей довіку,


Тих, хто повернувся і поліг в боях.
І вклонімось низько до землі їм,
Квітами устелимо їх тернистий шлях

Афганістан…


Ти в наших думках, як птиця в польоті.
Ти в наших серцях, затихлих в скорботі»

Ведуча:
Доброго дня, дорогі гості!

Сьогодні у нас особливий день – величне свято Стрітення Господнє, день, який за природнім календарем ще іменують – зустріччю зими з весною, а на історичному календарі – 15 лютого – день 20-річниці виведення радянських військ з Афганістану. 15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли закінчився відлік великих втрат людських життів. Цей день і є закінченням афганської війни для неіснуючої вже на сьогодні держави – СРСР. Тоді закрилася остання сторінка героїчного і трагічного літопису боїв. Перестали йти похоронки з Кандагару і Гардесу, Джелелебаду і Кабулу.

Правда про афганську війну… Вона різна. Здебільшого хвороблива і гірка. Афганська війна… брудна, ніким і нікому неоголошена… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна із них несе смерть, інвалідність, одягає у смуток тисячі сердець, сповнена материнським довічним смутком і болем. У війни холодні очі. У війни свій відлік, своя безжалісна арифметика.

Наша пам'ять назавжди увібрала в себе і береже імена і подвиги поколінь учасників Другої світової війни і назавжди прийняла новий біль афганських втрат. Афганська війна потребує глибокого осмислення. І немає такого електронного засобу сучасного комп’ютера, з якого можна було б почерпнути і винести всі уроки, політичні і військові, що необхідні для вирішення долі суспільства. Тому нехай пам'ять прокручує і що було? Як було? І чи так це було?

Народна мудрість говорить: «Людина живе доти, допоки про неї пам’ятають». Знаю, що кожен той солдат, кожна родина тих, хто пройшов через страшне горно Афгану, ніколи не зможуть забути про це. Афганська війна тривала вдвічі довше, ніж Велика Вітчизняна. У цій війні загинуло майже 15 тис. осіб, 290 воїнів пропали безвісти. А скільки скалічених доль, втрачених мрій, пошкоджених планів на щасливе майбуття.

Тернопільщина має свій рахунок у цій сумній статистиці – 48 молодих хлопців загинули, 2 – пропали безвісти, 46 стали інвалідами. Схилимо свої голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

160 тис. українців були в Афганістані в ті роки, а вже тепер правдиво вважають, що це найбільша кількість учасників тих бойових дій від усіх республік тодішнього Радянського Союзу. Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 – залишились у полоні або пропали безвісти. Серед тих, хто не вернувся із тієї війни, є і наші 2 земляки – Валерій Луб’янський із Заліщик і Володимир Головецький із с. Свершковець.

Про них згадують часто їхні рідні, засвідчують обеліски на рідній землі, на їх честь приурочують спортивні змагання. Напередодні цьогорічного 20-ліття закінчення афганської війни їм присвятили нариси педагоги шкіл, що мають можливість увіковічити пам'ять і передати для майбутніх поколінь.

Тож послухаймо ці рядки…

(Ведуча зачитує нариси про загиблих афганців – воїнів із нашого району)

Ведуча:

Вшануймо світлу пам'ять тих, хто віддав своє життя увійшовши в безсмертя, хвилиною мовчання. (Вшановуємо пам'ять. Хвилина мовчання)

Звучить пісня «Вільний птах» у виконанні Олесі Тракало.

Ведуча:
У гарячих пісках Афганістану загартувались серця і душі юнаків – учасників бойових дій. Афганську війну український народ засудив як несправедливу і жорстоку. Головний її урок полягає в тому, щоб Збройні Сили України ніколи не виконували таких завдань. А тих, хто брали участь в афганському пеклі, єднає мета – ніколи не допустити, щоби їхні діти, майбутні покоління не брали участь у таких війнах.

Запрошую до слова голову ради ветеранів – афганців Степана Стасюка.

(Виступ Степана Стасюка)

Розенбаум, «Караван» виконує Олександр Тищенко.

Ведуча:
Довго замовчували правду про афганську війну. Дозували правду про героїв і втрати. Навіть плакати на могилах не дозволяли. Про це сьогодні свідчать Ваші листи, шановні ветерани афганської війни, спогади про загиблих синів, братів, коханих, друзів, які записували школярі. Ми помістили такі матеріали на цій виставці. Ці музейні реліквії передали нам із Хмелівської школи, де колись діяв музей афганської слави.

Низько вклоняємось батькам воїнів – афганців і в знак шани звучить пісня «Рідна мати моя», яка для українства стала уже своєрідним гімном материнської любові.


(Звучить пісня «Рідна мати моя» у виконанні Романа Бодьо)

Ведуча:
Ця війна прорвалася віршами і піснями: традиційними, світлими, мужніми. Вони особливі і дарма якщо інколи не професійні. (Ведуча читає вірш «Афганістан»)

Ведуча:
Пам’ятаймо про мертвих, згадаймо і подбаймо про живих!

Бої закінчились, а історія – вічна. Афганська війна в пам'яті людства ще буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдатів і слізьми матерів. Покоління, обпалене її вогнем, як ніхто засвоїло військові і моральні уроки тієї героїчної і трагічної афганської війни.

(Ведуча запросила до виступу голову райдержадміністрації
Навольського Я. М., який вручив грамоту обласної держадміністрації голові ради ветеранів – афганців району Стасюку Степану. Виступили голова районної ради Чухрій В. П. та міський голова Бенев’ят В. С.)

Ведуча:
Цієї війни ви не обирали, але вже навіть те, що були на ній, тому заслуговуєте на нашу повагу та шану. Збираючи відомості про учасників війни в Афганістані, згадуємо тих, хто був приречений служити саме там, де смерть сіяла своє насіння у кам’яний грунт афганських гір. Літопис афганської війни містить безліч прикладів героїзму, які ми називаємо подвигом.



Сценарій проведення зустрічі воїнів-афганців району «Обпалені війною. Афганістан».

15 лютого 2010 року,


читальна зала
центральної бібліотеки

Оформлення зали:


В центрі на журнальних столах книги, газетні статті, матеріали про воїнів-афганців району, крилаті вислови про учасників бойових дій. За столом (ліворуч) – керівник районної організації воїнів-афганців С. Стасюк, голова районної ради В.П.Чухрій, голова районної держадміністрації Я. М. Навольський, міський голова В.С. Бенев`ят.
За столиком (праворуч) ведуча зустрічі, директор ЦБС О. Тракало і автор-упорядник книг «Книга пам`яті Афганістан 1979-1989 роки» та «Обпалені війною. Афганістан 1979-1989 роки», учасник бойових дій В. А. Погорецький,С.В. Гнида, вчителька Заліщицької ЗОШ І-ІІІ ст., автор статті про В. Луб`янського. Присутні в залі учасники бойових дій сидять за столами, які складені у формі колоска.

Звучить мелодія (у записі).

Виходить Людмила Григор і Максим Гриненко – читці поетичної присвяти «Афганістан».

АФГАНІСТАН


(присвячується моєму тату і усім, хто проходив
військову службу в Афганістані)
Афганістан - ти край війни і крові,
тих молодих завзятих юнаків,
в котрих у грудях полум'я любові,
горить допоки дух їх не дотлів.
Афганістан - проклятий ти батьками,
всіх тих синів, котрих ти вербував.
Бо їх серця скривавлені ножами,
у кожну мить, як воїн помирав.
За що ж боролись, що там здобували?
Добробут, волю, Боже, це ж вуаль?
Прокляті битви, що життя ламали,
несли в собі лиш сльози і печаль.
Афганські гори, кров'ю, ви, омиті,
тих юних тіл, що гинули в бою.
І, ви пекельні, горем оповиті,
а мертвим душам місце у раю.
Ви відчували запах смерті в битві,
і кожен спраглий подих до життя,
жага і віра, сплетені в молитві,
думки юнців, їх щире каяття.
Афганістан - твоя війна це сльози,
братів, сестер і ледь живих батьків,
жахлива спека і страшні морози,
навіки в пам'яті відважних юнаків.
Пройшли роки, війну ж ту не забути,
бо кожен воїн, що вернувсь живим
згадає тих кого не повернути
бо й вірний друг там згинув молодим.
22.01.2009

Вступне слово ведучої заходу Ольги Тракало, директора ЦБС


Доброго дня, шановні гості бібліотечної вітальні «Літературні зустрічі». Сьогодні 21-річниця виведення військ колишнього Радянського Союзу з Афганістану. Цей дань вважаємо Днем пам’яті.

Афганська війна – ще одна сумна сторінка нашої історії, брудна, неоголошена... Та хіба війни бувають чистими? Вона як усі попередні, несла смерть, каліцтво, одягнула в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни безжальні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика. Сьогодні ми зібрались тут, щоб згадати імена учасників бойових дій і щоб пом`янути тих, які загинули в афганській війні, яка назавжди залишиться болем у серцях нашого народу. Час і досі не загоїв рани. Назавжди залишиться болем у серцях нашого народу сумна статистика: 160 тисячам наших земляків, яким судилося пройти це жорстоке випробування. 3383 із них повернулися додому в цинкових трунах. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам’ятати кожного із тих, хто в 20, 30 років став свідком і учасником воєнних подій.

Посивіли завчасно ви, хлопці - афганці. Спілкуючись з вами, дізнаємось, що ще й досі йдете в тривожних снах у бій, затуляючи від куль один одного. Відчуваємо, як важко вам і досі повертатися до цих чорних сторінок у вашому житті, а ще важче вирвати їх, знищити і забути. Сумна статистика: 12 тисяч залишилися інвалідами, понад 100 тисяч живуть і житимуть із невиліковними хворобами, 86 українських юнаків – у полоні, більшість з яких за плином часу можна вважати такими, що пропали безвісти.

Війна - це не тільки бої, героїзм і подвиг. Це важкі людські страждання, нелюдські випробування, це смерть багатьох людей. Війна – це горе не однієї людини, а цілого періоду. Війна закінчилася. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя.

Запрошуємо до виступу голову Заліщицької районної ради В. П. Чухрія.

«Афганістан» - читає Дюжок Галина


М. Малиновський
Хто ж відповість?
Як захлинався бій останній
І ущухав вогонь атак,
Упав юнак в Афганістані –
Двадцятирічний мій земляк.
Упав, з очей спадали зорі,
Темніла неба пелена…
О, Боже мій, що тільки творить
Людьми придумана війна!
Війна в наш дім проникла тихо,
Згасивши тисячі життів
І залишили біль і лихо
Печалі вдів і матерів.
Хто ж відповість за юні долі
У крові викупаний стяг?
Коли і як приспати болі
В людських зневірених серцях…
А, може, скажуть кладовища
Устами жадібних троянд,
Чом дев’ять літ там юність нищив
Для нас чужий Афганістан.

Шановні земляки! Ми знаємо, що і досі не можете забути тих страхіть. Над вашими головами свистіли кулі. Кожна хвилинка вашого життя могла стати останньою, але вам випало щастя вижити. В цей день до вас звертається голова райдержадміністрації Я.М. Навольський.

«Присвята» - читає Орищук Іван.

Присвята


На гори смутком тінь лягає.
Заходить сонце в далині.
Сльозами землю дощ вмиває,
В чужій, далекій стороні.
Не лише дощ, афганські траси,
Политі кров'ю і свинцем.
Розбиті, зранені фугасом,
Немов покарані Творцем.
Обіч доріг металу груди.
Помічені страшним вогнем.
До неба скалять чорні зуби: -
"Ми не помремо, не помрем!"
Події звискують, мов кулі.
У снах приходять, мов кіно.
Тривожні дні, давно минулі,
Я вас згадаю все одно!

Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті імена воїнів-афганців. Схиляємо ж голову перед світлою пам`яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя. Прошу встати й вшанувати пам'ять про загиблих хвилиною мовчання!

Вед.
Запалимо свічу пам’яті про мужніх і дорогих синів України, яким судилось увійти в безсмертя. (свічу запалює колишній воїн-афганець)

Запрошуємо до слова міського голову В. С. Бенев`ята.

Вед.
Ми живемо і за тих, хто поліг в Афганістані, в його ущелинах, знаємо як нелегко тим, хто прикутий до інвалідного візка. Ми у вічному боргу перед Вами і перед Вашими рідними – батьками і дітьми.

Сьогодні про афганську війну пишуть книги, створюють фільми, учасникам тих важких жахливих подій присвячують поезії, пісні, поеми. Але ніхто не може творити пам'ять так, як роблять це самі учасники подій, котрі у 80-х роках минулого століття пройшли через жорстоке пекло афганської війни.

Маю за честь повідомити, що на наше запрошення відгукнувся Володимир Погорецький, учасник бойових дій в Афганістані, редактор і упорядник книги пам`яті «Афганістан 1979-1989 роки» і другої монументальної праці «Обпалені війною. Афганістан 1979-1989 роки», член Національної Спілки письменників України і Національної Спілки журналістів України, кавалер Ордена «За заслуги», редактор журналу «Золота пектораль». Його книга «Обпалені війною. Афганістан 1979-1989 роки» - Тернопіль: Астон, 2009. – 479с. – це дарунок автора-упорядника для нашої бібліотеки.

Книга видана у 2009 році до 20-річчя виведення військ з Афганістану і розповідає про долі, подвиги та загибель наших земляків на афганській війні, які, залишаючись вірними військовій присязі, брали участь у бойових діях на території Афганістану, а також засвідчує яскраві приклади героїзму та мужності наших солдатів, увіковічнює імена усіх тернополян, учасників тієї неоголошеної війни (1979-1989 р.р.)

Матеріали зібрані учасниками тих подій – воїнами-афганцями, як данина пам’яті побратимам, полеглим у жорстокому бою та працівниками обласної і районних адміністрацій, іншими небайдужими людьми, яким також обпалює серце жорстока правда про афганську війну.

Матеріали згруповані у 5-ти розділах:


- «Країна кривавих полів» (Історія Афганістану)
- «Жорстокі жорна неоголошеної війни» (Як все починалось)
- «Крило скорботної пам’яті» (Згадаймо душ при світлі імена)
- «Ті спогади, то вічний серця біль» (Дорогами сліз і болю)
- «На їхню долю випала війна» (Прізвища усіх учасників війни)
На стор. 40. - Головецький Володимир Ярославович (1966-1985рр.) с. Свершківці. Стаття «Обірваною стежиною долі», автор Віра Романюк. На стор. 105. Луб`янський Валерій Михайлович (1961-1980 рр.) м. Заліщики. Стаття «Незгасна пам'ять» с. 106-107, автор Світлана Гнида.

«Знівечені долі», «Спалах життя», «Приречені на смерть», «Чорне крило війни», «Недоспівана пісня життя», «Сиві пасма гіркоти», «У наших серцях афганський біль», «Незатертий біль серця», - такі образні і хвилюючі серця назви мають матеріали про буремні роки і події в Афганістані.


( Ведуча зачитує текст «Шановний Воїне - «афганцю…» з книги «Обпалені війною. Афганістан (1979-1989)», с. 170)
Твою юність обпалила війна. З дня у день Ти мужньо дивився в очі смерті, ризикуючи своїм життям. Ціну йому Ти добре знаєш і тому, що пізнав гіркоту втрати своїх друзів.
Двадцять літ минає з того часу, коли війна закінчилась для тебе, і Ти повернувся на Батьківщину.
Однак, у снах Ти часто повертаєшся туди, де розривалися снаряди, летіли під укіс бронетранспортери, де проливалася кров твоїх побратимів.
І ще не загоїлись Твої рани, і Ти ще там, у бою.
Ти гідно виконав свій ратний обов'язок, і не Твоя вина, що війна в країні обпалених гір і пісків була неправедною.
Вірю, що так же чесно, як і виконував свій ратний подвиг, Ти віддаватимеш нині свою енергію на розвиток і зміцнення України, яка здобула незалежність.
Нехай щастить Тобі у цьому друже!
Щиро зичу Тобі і Твоїм рідним та близьким добра, щастя і миру!
Схиляю голову перед Твоєю мужністю.

(Авторські поетичні присвяти учасникам бойових дій та їх матерям прочитав Петро Мельник, член НСЖ України. Із вдячним словом до організаторів зустрічі від імені воїнів-афганців району висловив В`ячеслав Горбенко.)

Вед. Нехай же ніколи не зазнають війни Ваші сини! Не схилять скорботної голови біля «чорного тюльпана» Ваші діти і внуки.

Вище підіймаймо стяг Пам’яті! Щоб ніхто в світі не зміг зробити вигляду, ніби він забув, як втрачали найдорожчих людей, забув, як чекали першого дня без війни.

Вед.
Шановні друзі! На цьому наша зустріч закінчується. Низький уклін Вам, воїни-афганці від усіх земляків. Бажаємо усім Вам здоров’я, щастя, миру, злагоди, добробуту. Дякуємо, що Ви до нас завітали і згадали події, які не можна забути.

1.Ти – вічний біль ,Афганістан,

   Ти – наш неспокій.

    І не злічить глибоких ран

    В борні жорстокішій

    І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

    Не всі вернулися сини із тих ночей…

    Вже багато літ, як прийшли назад додому,

    Та до цих пір чує душа війни оскому,

    Та до цих пір  ще стогнуть ночі, ниють рани,

     А у снах – «духи» налітають, мов шайтани.

 

 



 

В. Сьогодні ми зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг на афганській землі. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячи….ю що виконують свій інтернаціональний обов’язок.

 

В. Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але , слава Богу, вже без участі наших солдатів. А тоді, йдучи у те пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.



 

2. Стежка все крутіше



Забирає в небо,

Важчає помітно

Речовий мішок…

Стати б відпочити,

Але знаю – треба.

І, стиснувши зуби,

Йду , за кроком крок.

Там за перевалом,

Бій клекоче з ночі,

Гинуть наші хлопці…

Знаю лиш  одне:

Якщо смерть захоче

зазирнути  в очі -

за спиною друга

Не знайде мене…

 

3. Відомо нам, навіщо втрати, кров…



Так, ми пройшли не марно крізь спекоту.

Відкиньте словоблудство про любов

І про свою святенницьку турботу,

Бо ми пізнали вогнедишний плин,

На вражі дула в гори йшли свідомо,

Один за всіх – всі, як один!..

Не всі вернулися додому…

Тривожна юність лине в наші сни,

Прорвуться з болю невигойні рани,

І пам’ять заболить: ми ветерани

Неоголошеної війни…

 

В. Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто вертає усіх назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад  на чужих територіях, віддавали абсурдні накази .

 

В. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом  Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії  Афганістану. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.

 

4. Вся вулиця на службу проводжала



Улюбленця свойого – Василя,

А парубчак потрапив до Афгану.

А там уже не служба. Там війна !

А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.

А там ані фронтів, ані тилів.

А там уже покладено, їй-богу,

Багато наших  Василів !

В країні досить виплавлено цинку –

Всім Василям убитим по труні.

Хто зможе дати правильну оцінку

Оцій такій неправильній війні?

Чи той, хто із найближчої трибуни

Одягнутий в кольчугу орденів

Послав на смерть довірливих і юних

В патріотизмі зрощених синів?

Чи той, хто у районнім виконкомі

Від імені народу засіда

І відмовляє батькові в прийомі,

коли у домі - цинкова біда?

Нам не прикрити рани орденами

І квітами жахливої труни,

Гріхом найтяжчим нависа над нами

Свинцева тайна «хитрої» війни.

 

В.  Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

 

В. Восени1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат залишив афганську землю.

 

5. Минають дні, ідуть роки.



Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія - нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому…

 

В. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

 

В. Вона лишила страшні наслідки для України. Не повернулися додому з війни 3360 воїнів; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон.

 

В. Нині в Кагарлицькому районі проживає     колишніх учасників бойових дій в Афганістані.            повернулись з війни інвалідами, у     сімей прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата , батька. Долучіть до цих цифр материнські сльози, передчасну сивину, пройміться горем сиріт, дружин та родичів – перед вами постане жахлива трагедія.

 

В.  В цих мертвих  Афганських горах знайшов свою  передчасну смерть

Наш земляк, колишній випускник нашої школи Віктор Зеленський. Не дочекалася його мати. На згадку про сина залишились ще шкільні поруділі фото та вулиця, яка носить його ім’я.

 

6. Знову цвітуть білим цвітом

Пишно-зелені сади.

Жаль, що краси неземної

Вже не побачать вони,

Смерть їх безжально забрала,

В землі сховала  сирій

Голови низько схиляєм

Пам’яті їхній святій.

 

В.        Поставте скибку хліба на стакан

            І голови схиліть в скорботі вічній,

            За тих, кого убив Афганістан,

            Чиї він душі зранив і скалічив…

 

Схилімо ж голови перед світлою пам'яттю тих, хто залишився вічно  молодим :



Віктор Зеленський   -  Кагарлик

Тарас Шевченко    -   Кагарлик

Андрій Мулявко  -  Ржищів

Володимир Васильчук  ( похоронено в с.Барселовка  Калачовського району, Волгоградської області )

                       

 

Метроном відлічує хвилину мовчання

 

 



7. Пливе, наче вічність, здобута в бою,

Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива,

Пронизує пам’ять скорбота прощання.

І сумно згасає, і тяжко сплива

Хвилина мовчання.

І подвиги мужні, і дружне плече,

І роки надії, перемог, сподівань…

І серце сльозою нараз опече

Хвилина мовчання.

Встають побратими, відважні бійці…

Знов закипає та битва остання…

Вона, як сивини, вона, як рубці,

Хвилина мовчання.

 

В.  Не повернувся чийсь батько, не повернувся чийсь син, але рідні продовжують чекати звістки. Особливо чекає мама. І пише сину листи.

 

8. Посміхнувся поштар винувато,

Що сказати мені – він не знає.

Не приніс знов листа від солдата,

Адже знає, що я так чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше

Хай дорослий – мені ти дитина,

Повертайся додому скоріше,

Дорогенький, хороший мій сину.

Мені часто ти снишся

часто ти снишся ночами,

А прокинусь – тебе вже не бачу.

Подивлюсь на портрет твій і часто,

Щоб ніхто не помітив, я плачу.

Знаєш сину, мені 38,

Я бадьора, зовсім не хворію,

Все гаразд у нас дома, та тільки

Я чомусь, мій хороший, сивію.

Я думками, синочку, з тобою,

Ти  пиши, щоб душа не боліла.

Щоб діждалась тебе молодою

І чорнява була, а не біла…

 

В. І невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози над  «цинковими» хлопчиками, яких у Союз привозив «чорний тюльпан». Так називали літак, який щодоби вивозив гроби загиблих до Союзу…

 

/ «Чорний тюльпан» О.Розенбаум/



 

В. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починається  життя.

 

9. Іменем жінки, що овдовіла,



Іменем матері, що  з печалі сивіла,

Іменем сина, що батька не знав.

Іменем батька, що в січі смертельній упав,

Я проклинаю війну жорстоку, -

Вона відібрала у людства спокій.

Іменем тих, хто в колисці сьогодні,

Іменем тих, хто над краєм безодні,

Іменем ще не народжених,

Сном немовлят не стривожених.

Кличу з війною стати на бій,

Мир відстояти Землі голубій.

В. Боляче , коли у мирний час помирають колишні воїни, які пережили страхіття війни. Вижили там, а зараз життя до них немилосердне. І як ми з вами можемо спокійно існувати, коли неспокійно на світі, коли йдуть війни, коли гинуть діти?

 

В. І поки на Землі існують гарячі точки, і поки порушується біблійна заповідь «Не убий», ми не повинні заспокоюватися. Там, де пролилася кров, виростає ненависть. Де виростає ненависть – сіється смерть.

 

10. Нехай поетів родить не війна,

Нехай черпають фарби тільки з миру.

Кохання, барви квітів і весна

Натхненням напувають їхню ліру.

Та світом править, мабуть, сатана,

І викликає гнів, і мутить розум,

І на планеті ще жива війна,

І юне покоління люто косить.

Хтось нові приміряє ордени,

А інший набива в кишені гроші,

І знову мати  віщі бачить  сни,

І знов  - відправа в серці за усопших.

І вчиться необстріляний солдат

Ремеслам різним на війні відразу:

В людину направляти автомат

І одягати в рими свої фрази.

 

В. Воїни-афганці… Ми тепер їх називаємо по-різному: інтернаціоналісти, окупанти. Ми називаємо цю війну помилковою.  60 років тому було покладено край фашизму. Прадіди наші думали, що та війна  - остання. Вони не  знали, що їхніх онуків також називатимуть ветеранами.

 

11. Хай буде все, що має бути:

І тихі радощі життя,

І слів чужих важке каміння…

Мені не треба  співчуття,

Мені потрібне розуміння.

 

В.  Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо до них  розуміння. Вони пройшли крізь війну і для них вона триває й досі. У спогадах, снах, у думках. Вони цього заслуговують.

 

ЧАС І ДОСІ НЕ ЗАГОЇВ РАНУ –

ЦЕЙ ОДВІЧНИЙ БІЛЬ АФГАНІСТАНУ

СЦЕНАРІЙ

ВШАНУВАННЯ ВОЇНІВ –АФГАНЦІВ

 

 



Ведучий : 

Ти – вічний біль , Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокішій

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

 

  Ведуча:



Вже багато літ, як прийшли назад додому,

Та до цих пір чує душа війни оскому,

Та до цих пір  ще стогнуть ночі, ниють рани,

А у снах – «духи» налітають, мов шайтани.

 

 



Ведучий :

            Не одним сивим пасмом закосичена ця дата - 15 лютого. День, коли в далекому 1989 році закінчилась для народів колишнього  Радянського Союзу  десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані.  Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейдяний пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів-інтернаціоналістів.

 

Ведуча:

Сьогодні ми зібралися тут, щоб вшанувати  тих, хто, пройшовши  кривавим  афганськими дорогами, повернувся до рідного дому  і тих, хто не дожив , не   доспівав, не докохав….

 

(Вірш Н. Вегери-Предченко «Солдатські вдови»)

 

Ведучий:  Кажуть, що час  - найкращі ліки, хоча роки минають, а пам'ять вперто вертає усіх назад.  Такі цифри забути не можна.

 

Ведуча: Статистика свідчить : 160 тисяч наших співвітчизників, українців, брали участь у цій війні. 3360 на повернулися. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Такий рахунок Афгану.

 

Ведучий: У афганській епопеї , поряд з іншими, брали участь і наші земляки – кагарличани.  Через долю багатьох молодих людей пройшла ця війна. За 10 років там прослужило 87 наших юнаків і 3 жінки.

 

Ведуча. До слова запрошуємо військового комісара підполковника Володимира Валентиновича Швеця

 

Ведуча:  І пам'ять ожива вогнем пекучих ран

                        Ніколи не забути нам тебе, Афганістан.

                        Від  імені матері, що не діждалась сина,

                        Від імені дочасу посивілої дружини,

                        Від імені батька, що мовчки  сумує,

                        Від імені сина твого вже, солдате,

                        Благаю, кричу – Війні вже повік не бувати!

 

Ведучий: У нас в районі проживає 85 колишніх учасників бойових   дій, з них – 4 жінки. У чотири сім'ї прилетіла чорна звістка про загибель сина, брат, батька. Долучіть до цих цифр материнські сльози, передчасну сивину,  пройміться горем сиріт і вдів  -    перед вами постане жахлива трагедія .  



Ведуча:          Поставте скибку хліба на стакан

                        І голови схиліть в скорботі вічній,

                        За тих, кого убив Афганістан,

                        Чиї він душі зранив і скалічив…

 

Схилімо ж голови перед світлою пам'яттю тих, хто залишився вічно  молодим :

Віктор Зеленський   -  Кагарлик

Тарас Шевченко    -   Кагарлик

Андрій Мулявко  -  Ржищів

Володимир Васильчук  ( похоронено в с.Барселовка  Калачовського району, Волгоградської області )

Метроном відлічує хвилину мовчання

Ведуча: Пройдуть роки, і ми певні, що імена хлопців, які загинули в Афганістані, не зітруться з пам’яті  прийдешніх поколінь, увійдуть  у безсмертя. Вічна пам'ять полеглим і шана живим, тим, кому всім смертям на зло пощастило повернутись до рідних домівок.

 

Ведучий: О, Україно! Ніжно пригорни

                        Усіх живих своїх синів, як мати,

                        Щоб ми уже не бачили війни,



Не чули щоб ніколи звук гармати

 

(Квіти воїнам-афганцям вручають дівчата-старшокласниці)



Ведучий: Для вас звучать пісенні дарунки

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Ведучий: Афганських подій ніколи і нікому не викреслити з календаря. І скільки б ми не повертались до тих подій, встановлюючи нові і нові факти, змінюючи цифри, все переоцінюючи , істина залишається одна – незмінно житиме пам'ять про Афганістан

 

Ведуча:          Хай буде все, що має бути:

                        І тихі радощі життя,

                        Калини цвіт і вишень біле диво,

                        І мирних ранків сонячність щаслива,

                        І наша вдячність нескінченна,

                        І України бойові знамена.



Ведучий0 : Бажаємо всім Вам здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься Україна.

 

 



Конец формы


Час і досі не загоїв рани"

 

                                                                         Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

                                                                       Геройство. Біль. Дочасна сивина.

                                                                   Прокляття чаша випита до дна.

                                                                     Жорстока тиша. Вибухоподібна.

  

Ведуча 1:    15 лютого 2010 року виповнилось 21 рік відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі.

Далекий грудень 1979 року…Далека та чужа країна Афганістан… Безглузда війна… скільки смертей. Скільки горя за 10 років, проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів там, в  афганському пеклі. Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути – треба пам»ятати, а щоб пам»ятати – треба знати.

 Ведуча 2: Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам»ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, та поклонитися тим, хто прийшов із війни живими. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов»язок.

 

     Ведуча 1:       ( До слова запрошується виконуючий обов»язки першого заступника голови райдержадміністрації Іванов Геннадій Олександрович)



  

   Ведуча 2 : До слова  запрошується голова районної ради Паранчевський Микола   Павлович)

  

 Ведуча 1  Так, в нашій країні не було війни, але був Афганістан…



На той час в тій державі точилися бої, душманські банди обезкровлювали багатостраждальну афганську землю, грабували і убивали мирних жителів.

Радянський Союз на той час підтримував тісні зв»язки з дружньою народно- демократичною Республікою Афганістан. І тому, на прохання уряду цієї країни, було прийнято рішення про інтернаціональну допомогу дружньому афганському народові у відстоюванні ними своєї незалежності.

      Ведуча 2    Із цього все починалось... А потім ... а потім була війна, яка тривала в двічі довше Великої Вітчизняної.  Про неї довго мовчали. Дозували правду про героїв і втрати. Летіли в Україну „чорні тюльпани” з цинковими гробами. Тисячі наших хлопців гинули в боях і померали від ран, контузій, травм і хвороб, пропадали безвісти, проявляючи мужність і героїзм. Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли  діти, вдовами ставали жінки в мирний час.

                                    ( Вірш В. Боровська)

  

  Ведуча1   За довгих, майже 10 років, бойових дій на цвинтарях України з’явилося понад три тисячі свіжих могил з фотографіями юних облич. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі, байдуже посилаючись на інтернаціональний обов’язок , від чого вмить посивілим батькам було вдвічі важче. Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм – право бути похованим на рідній землі.



 Ведуча2:                              Хто ж відповість?

                                              Як захлинався бій останній

                                              І ущухав вогонь атак,

                                              Упав юнак в Афганістані-

                                              Двадцятирічний мій земляк.

Ведуча 1:                              Упав, з очей спадали зорі,

                                               Темніла неба пелена…

                                               О, Боже мій, що тільки творить

                                                Людьми придумана війна! 



Ведуча2:                                Війна в наш дім проникла тихо,

                                                Згасивши тисячі життів

                                                І залишили біль і лихо

                                                Печалі вдів і матерів.

 Ведуча 1:                               Хто ж відповість за юні долі

                                                У крові викупаний стяг?

                                                Коли і як приспати болі

                                                В людських зневірених  серцях…

 Ведуча2:                                А, може скажуть кладовища

                                                Устами жалібних троянд,

                                                Чом дев»ять літ там юність нищив

                                                Для нас чужий Афганістан.

      Ведуча1:  Випробування  Афганістаном. Це не високі слова, а сувора дійсність, палюче сонце зранку, спекотний вітер-афганець, пісок, що не дає дихати. Правда про афганську війну... Різна вона.  Нерідко болюча і гірка.              

      Покоління воїнів – афганців знає ціну життя, дружби, єдності. Воно зберегло військову відданість і братерство. Ще досі тим, хто пройшов крізь афганське пекло, сниться, як горіли небо і земля. Наші хлопці у свої 20 років падали, як скошені снопи, одне в одного на очах. А до того  ще й географічні умови: нестача води і гарячий пісок навкруги, або гори, в  яких не пройти. Ковток води цінувався як золото.

                                  ( Пісня В. Карамалак  )

 Ведуча2 : Посивіли завчасно хлопці- афганці. Ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль один одного. Їм досі важко повертатись до цих чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати їх знищити  і забути.



Ведуча 1:  Серце стискається від болю, коли думаєш про тих, хто, виконуючи наказ Батьківщини, пройшов важкими дорогами чужої країни. За кожним воїном-афганцем – доля, життєвий подвиг, крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувалась нова плеяда героїв. Хто ж вони, герої Афганістану?

       Ведуча 2:  Це були молоді солдати і командири – майже їх ровесники, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, склали екзамен на зрілість. Війна безжально перекреслила їхні надії, плани, понівечила долі. Там, серед моторошних смертей, коли життю щохвилини загрожувала небезпека, вони мужніли і загартовувалися.                                           

                     Ведуча 1:                    Минають дні, ідуть роки.

                                                           Життя листки перегортає.

                                                           А біль Афгану – навіки,

                                                            В душі чомусь не замовкає.

                     Ведуча 2:                         Ти – вічний біль, Афганістан,

                                                               Ти – наш неспокій.

                                                               І не злічить глибоких ран

                                                               В борні жорстокій,

                                                               І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

                                                               Не всі вернулися сини із тих ночей...

   Ведуча 1 :   21 рік минуло, як останній радянський солдат покинув афганську території. Вкрилися пилом забуття місця смертельних баталій, а рани гояться ще й досі: у декого тілесні, а в інших – душевні. І час від часу прокидається колишній солдат серед ночі з гулом вибухів у вухах. Бої закінчуються, а історія – вічна. Пішла в історію і десятирічна афганська війна. Але ще довго будуть турбувати нас голоси загиблих і живих - війни не закінчуються безслідно. Ті,  хто вижив, - то живий голос війни. Так, війна залишила глибокі “рубці” в їхніх душах, але не зломила морально, адже треба було жити далі і сподіватися на краще.

Ведуча 2:     “ Афганістан болить в душі моїй “ - ці слова близькі тим, хто пройшов крізь пекельний вогонь війни, тим, хто чекав повернення своїх синів, дочок, наречених. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти – своїх чоловіків та батьків. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам’ятати, що серед нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом. Цивільній людині важко уявити, скільки терпіння, мужності й мудрості знадобилося тим хлопцям, аби після життєвого зламу залікувати оголений нерв. Жити. Просто жити.

 

  Ведуча 1:     Роки, що минули, згуртували колишніх бійців-інтернаціоналістів, поєднали їх в одну родину, де біль одного віддається щемом у інших, а радість стає загальним почуттям. У складі колишньої 40-ї армії, що складала кістяк радянських військ в Афганістані, нараховувалося понад 25 відсотків українців.



Багато молодих  воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами та медалями, але найвищою нагородою для тих, хто уцілів – є життя, а для загиблих пам’ять. 

 

  Ведуча 2:



             Це нам болить за мертвих, а хто вижив -

  Про біль ще скажуть правду, хай гірку.

  Й здригнуться телевежі щонайвищі,

  Й солдат підніметься в терновому вінку.

  

  Ведуча1:



 П”ятдесят сім хлопців Вільшанки пройшли через горнило неоголошеної війни. На сьогоднішню зузтріч ми запросили очевидців тих лихоліть. Це наші односельці , воїни-афганці та учасники бойових дій на території інших держав.

                До слова запрошується учасник бойових дій                                      

     Ведуча2:   «Потрапивши на палаючу Афганську землю, мужні воїни – інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій. І до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу. Україна втратила близько 4000 молодих хлопців, 6000 стали інвалідами, ще 72 чоловіка залишились в полоні або пропали безвісти.

                 Ведуча1:   На знак вшанування світлої пам’яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилимо голови і вшануємо  хвилиною мовчання пам’ять всіх загиблих воїнів-інтернаціоналістів . Тих, кого немає серед нас, то лежить у землі, хо світить нам з небес…

                                            ( Хвилина мовчання)

Ведуча2:    Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, відддаючи їй свої сили і вміння.Вони пройшли пекло війни Афганістану, вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам»яттю, що пише історію.

      Ведуча1:    У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений.Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану.          

  В людськй пам»яті ця трагічна війна буде жити довго. Тому що, її історія написана кров»ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з жерстяними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром.

                                                 ( Пісня В. Карамалак)

 Ведуча 2    Ми  не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв,  які поніс наш   народ  тільки  через те, що не сам керував долею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший. 

 Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли на нашій землі, щоб вони не повторювалися для наших людей ніколи.

 Ведуча 1 На завершення хочеться сказати. Час - найкращий лікар наших душ і ран. Багато що треба переосмилити та оцінити, і це правильно зроблять ті , хто прийде нами із висоти часу подивиться на наші діяння.Ми не пишемо історію, ми творимо її своїм життям.

Ведуча 2  Шановні   воїни- інтернаціоналісти, ми пишаємось Вами, горді тим, що поруч із нами живуть мужні, відважні, рішучі чоловіки.Бажаємо вам, і всм происутнім у залі міцного зоров»я, сімейного благополуччя, щастя, миру, душевного спокою , злагоди , добробуту у великому домі, названому – Україна.

 


Афганiстан – моя кривава рана

(Перед початком вечора звучать у запису пiснi на афганську тематику. На сценi розмiщенi столик для ведучих та стiльці для воїнiв-афганцiв, якi й запрошуються на сцену).

1-й ведучий. Доброго дня, шановнi гостi та присутнi у цьому залi. Сьогоднi ми запросили вас у Будинок культури на зустрiч з воїнами-афганцями з нагоди рiчницi виведення вiйськ колишнього Радянського Союзу з Афганiстану.

2-й ведучий. Сьогоднi ви маєте можливiсть почути розповiдi безпосереднiх воїнiв «афганської» війни, якi приїхали до нас на зустрiч.

(Називають прiзвища гостей — воїнiв-iнтернаціоналістів).

1-й ведучий. 15 лютого 1989 року було завершено виведення вiйськ колишнього СРСР з територiї демократичної Республiки Афганiстан.

2-й ведучий. 15 лютого в жiттi колишнiх вiйськових, якi пройшли дорогами Афганiстану, навiки залишиться як день пам’ятi про чужу i жорстоку вiйну. Афганiстан — це мужність воїнiв, це вiрнiсть солдатськiй дружбi, це взаємовиручка i взаємодопомога.

1-й ведучий. За давнiх-давен український народ пiдтримує священну традицiю — вкарбовувати в свiдомiсть прийдешнiх поколiнь пам’ять про бойовi подвиги кращих синiв i дочок, якi сповна виконали вiйськовий обов’язок.

2-й ведучий. Iсторiя України повниться вiдомими iменами Петра Сагайдачного, Михайла Дорошенка, Мороза-Морозенка, iменами славетних воїнiв Великої Вiтчизняної вiйни.

1-й ведучий. Волею часу i обставин, мудрою, миролюбною полiтикою Президента України завершують скорботну шеренгу героїв воїни-афганцi, воїни-iнтернацiоналiсти.

2-й ведучий. 15 рокiв, що минули, згуртували колишнiх бiйцiв-iнтернацiоналiстiв поеднали їх в одну родину, де біль одного вiддається щемом у iнших, а радiсть стає загальним почуттям.

1-й ведучий. У складi колишньої 40-ї армiї, що складала кiстяк радянських вiйськ в Афганiстані, нараховувалося понад 25 вiдсоткiв українцiв.

2-й ведучий. Майже 5 тисяч хлопцiв Київщини пройшли через горнило неоголошеної афганської вiйни, 132 з них привезли додому у цинкових домовинах, близько 200 сiмей уже нiколи не дочекаються їх — найдорожчих та найрiднiших, 185 афганцiв повернулись iнвалiдами, 125 — тяжкохворими.

2-й ведучий. Минає час, проходять дні за днями. Битви закiнчуються, а пам’ять вiчна.

Вiдiйшла в iсторiю і афганська вiйна. Та ще довго будуть тривожити нас голоси загиблих і живих.



(Лунає пісня («Бой гремел в окрестностях Кабула).

1-й ведучий. 15 рокiв тому, 15 лютого 1989 року, для тисяч наших юнакiв закiнчилась нарештi вiйна, розгорнута бездумною легковажнiстю тодішнього керiвництва СРСР, котре не хотiло розумiти характеру подiй, що розгорталися на землi його пiвденного сусiда. Як результат, кiлька престарiлих, надiлених необмеженою владою полiтикiв, органiзували криваву бойню, правда про яку тривалий час приховувалася за безневинною назвою «афганськi події».

2-й ведучий. Сьогодення лiквiдувало («бiлi плями» нашого недалекого минулого, поiменно назвало тих, на чиїй совiстi марно пролита кров тисяч i тисяч людей. Але тiнь їхньої провини не повинна падати на колишнiх радянських солдат, офiцерiв i прапорщикiв, котрi волею долi опинились на афганськiй землi. Вони виконували наказ. То був їхнiй обов’язок.

1-й ведучий. Закiнчилася дестилiтня нiким i нiкому не оголошена трагiчна вiйна. Але в людськiй пам’ятi вона буде жити довго, тому що її iсторiя написана кров’ю солдат i сльозами жiнок та матерiв, обелiсками з жерстяними зiрочками та пiснями, якi увiрвалися в наше життя фронтовим вiтром.

Навiчно залишиться ця вiйна в душах поколiння, яке вийшло iз неї, обпалене вогнем i пекучим афганським сонцем.

Слово — нашим гостям — воїнам-афганцям.

(Виступи воїнiв-афганцiв. Дiти вручають квiти).

2-й ведучий. Шановні друзi, до слова запрошується сiльський (мiський) голова.

(Виступи сiльського (мiського) голови).

1-й ведучий. Сьогоднi ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблого односельчанина, воїна-iнтернацiоналiста.

2-й ведучий.

Хвилина мовчання...

Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання —

Чиєсь материнське страждання.

Хвилина мовчання —

В нiй наша любов i гроза.

Як пам‘ять полеглих,

Священна хвилина мовчання.

Просимо вшанувати пам’ять загиблих воїнiв-iнтернацiоналiстiв хвилиною мовчання.



(Хвилина мовчання).

1-й ведучий. Слово для виступу надається учневi.

(Виступ старшокласника. Лунає пiсня «Вам, ребята, из Афгана»).

2-й ведучий. Шановнi друзі! На цьому наша зустрiч закiнчується. Запрошуємо всiх присутніх вiдвідати могилу загиблого воїна-односельчанина i покласти квiти.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка