Сценарій виховного заходу до 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка Зала святково прикрашена



Скачати 87.89 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір87.89 Kb.
Катерина Валеріївна Мозгова,

учитель української мови та літератури

Київського вищого професійного училища будівництва і архітектури

Святошинського району м. Києва


Сценарій виховного заходу до 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка
Зала святково прикрашена..

На стіні - портрет Т.Г.Шевченка, прикрашений рушником, квіти.

Уздовж стін розміщено виставку художніх ілюстрацій до творів Т.Шевченка.
Ведуча 1. Весна... Вже сама згадка про неї будить у серці щемну радість, тривогу. Це свято оновлення і відродження природи. Коли приходить весна, кожному здається, що він народжуєшся на світ вдруге, що весна ця особлива, краща, ніж були попередні.

Ведуча 2. В один із таких весняних днів народився Тарас Шевченко. З цього дня почалося відродження й оновлення України, бо кожним порухом душі він дбав про рідну землю.

Ведучий 1.

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Сценка 1. Виходить молода мати з немовлям.. У запису звучить романс «Садок вишневий коло хати».
Мати. Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невільником-кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

Батько (виходить, стомлений сідає). Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить або нічого не поможе.

Читець 1. « Зоре моя, вечірняя...» (Звучить музичний фон)

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою


Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.

Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.


Сценка 2.

Виходить жінка в селянському вбранні,

ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. запалену свічку.

До неї підходить хлопчик.

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.

Мати: Старайся, мій хлопчику.
Ведуча 1. Тарас наймитує в школі, потім пасе громадську череду.

Ведуча: Яким трепетним було кохання Тарасика до сусідської дівчинки – Оксани Коваленко. Пізніше він висловить ці почуття поетичними рядками:


Ми вкупочці колись росли,
Маленькими тоді любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.

...Помандрувала


Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала,
Вернулась, правда, через год,
...З байстрям вернулась...
А потім знов кудись пішла,
Ніхто й не зна, куди поділась.


Оксана. Тарасику!

Тарас. Ой, Оксаночко, ти у віночку найкраща за всіх панянок на землі! А я тобі ще й чобітки справлю зі срібними підківками.

Оксана. Зі срібними?

Тарас. І золотими дзвіночками на каблучках.

Оксана. Ще ні в кого таких не було.

Тарас. А в тебе будуть.

Оксана. За що ж справимо?

Тарас. Одіб’ємося від злиднів, тоді й усе буде, і по дзвіночках угадаю: ти йдеш.

Оксана. Тарасику, я без тебе нікуди.

Тарас. А як до пана покличуть?

Оксана. Не піду! Хоч убий, не піду!

Тарас. І я не віддам тебе нікому.

Оксана. Ой, побіжу, бо ще є робота на городі
Ведуча 1. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

Інсценізація вірша «Мені тринадцятий минало»

Оксана: Чом ж ти плачеш? Ох, дурненький Тарасе, давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, ще й ,кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас: Еге ж. А всі кажуть , що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду – таки малярем.

Оксана: Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята. Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий - вони ж питочки хочуть! Жени їх до води! Оксана і Тарас вибігають.

Читець 2. Читає поезію « І золотої й дорогої…» ( Музичний фон)

І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої:
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі,
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.

Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки.Що так
Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа,
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім вольнім світі,
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де-небудь прихиливсь,
То оддадуть у москалі.

Ведучий 2. Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе знати. Наслухавшись розповідей про те, що залізні стопи підпирають небо, він загорівся бажанням подивитися на них і пішов шукати. Але зустрілися добрі люди і повернули малого додому.

Ведуча 1. Змалку в малої дитини прокинувся талант художника. Це було незвичайне дитяче захоплення. Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, дверях, папері. Ходив від села до села в пошуках учителя. Але важке було то навчання. Дяки-вчителі примушували носити воду, рубати дрова, робити все що завгодно, але не малювати. Так сталося, що пан Енгельгард все ж таки відсилає Шевченка на навчання до Петербурга.
Ведучий 2. «. ..Живу, учусь, нікому не кланяюсь, і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя бути вольним чоловіком ...», - так писав Шевченко братові з Петербурга. Тут сталися важливі події в його житті, одна з яких – викуп. У Петербурзі пан Енгельгардт дозволив йому вчитися малювати. Вчителем Шевченка був Ширяєв, відомий в Петербурзі майстер декоративних розписів. У нього Тарас і здобув певну малярську підготовку.
Ведуча 1.Шевченко-художник не полишав надії побувати в Італії, аби краще оволодіти секретами малярства. Але невдовзі не тільки Італія, а й сама Україна залишилася мрією.

Ведучий 2. Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на ржу, ані його любові до людей на ненависть і погорду, а віра в Бога на зневіру і песимізм.
Ведуча 1. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Ось такий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко. (І. Франко)

З’являється дівчина-Україна.

Завірюха стугоніла, вила,

А мороз гострив свій білий ніж,

А Земля, од ляку задубіла,

На вітрах крутилися скоріш.

Щулились дороги, мерзли хмари,

В сіру безвість зносило міста,

А дуби стругалися на мари.


На труну, на віко, на хреста.

Петербурзьким шляхом по коліна,

Грузнувши в заметах, боса йшла

Зморена, полатана Вкраїна,



Муку притуливши до чола.

Хурделяє хуга хуртовина,

Засипає очі вщерть.


І біжить до сина Україна

Одганяти знавіснілу смерть.

Цілу ніч надворі виє хуга,

Плаче, деренчить в віконнім склі.

Ні дружини, ні дітей, ні друга —

Тільки гілка вишні на столі.
Ведучий 2. Доля не дала Шевченкові сімейного щастя, родинного тепла, взаємної любові, не було в поета навіть хатини — останньої мрії. Він мріяв про люблячу дружину, діток, про садок біля власної хати над Дніпром, та не судилось, та не судилось, не судилось...
Ведуча 1. На дорозі життя Шевченко зустрічав жінок, які могли б розділити його самотність, та не судилось. Не дозволила доля стати Тарасові під вінець у церкві з подругою на все життя.

Виходить Оксана, читає поезію І. Драча «Я тебе чекала роки й роки».
Ведучий 2. Читає уривок вірша В. Коротича «Я — Шевченко».
Ведуча 1.

Шануйте коми кожної пір’їну

В розкриллях білих ста його томів,

Що зносили до сонця Україну,



Яку лиш він до слова розумів.

Він був поетом волі в час неволі,

Поетом доброти, в засланні зла,

Була у нього надзвичайна доля,

Та доля Українською була.

Вірш «Доля»
Ведучий 2.

Жива Душа поетова святая,

Жива в святих своїх речах,

І ми, читая, оживаєм,



І чуєм Бога в небесах.
Ведуча 1. Минуло багато років від дня народження Т.Г. Шевченка — славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами. Шевченко — це наша душа, наша мудрість, наша сила. Які б нещасті і муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо з ним буде Шевченко, його слово. Він завжди підтримував і підтримуватие нас, додаватиме снаги. Тож нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для нас у спразі збереження мови народу, звичаїв, пісень. Нехай вогонь його душі запалить у ваших серцяя іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого народу.
Ведучий 2.Сьогодні до нього, нашого Пророка, звертаємо свої погляди... З його ідеалами, помислами звіряємо свої кроки в утвердженні української держав. Віримо, що здійсняться пророчі Тарасові слова:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Виконується «Заповіт».


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка