Сценарій тематичної лінійки «Трагедія, яку ми не можемо забути» Всі читання



Скачати 106.48 Kb.
Дата конвертації02.05.2016
Розмір106.48 Kb.


Сценарій тематичної лінійки

«Трагедія, яку ми не можемо забути»

Всі читання відбуваються на фоні відео та фото матеріалів.

Лунає тиха мелодія, на сцену виходить дівчина у чорному вбранні, в руках тримає перев’язану чорною стрічкою планету

Ой стали хуртовини наступати

Та все довкола побивати:

Що перша хуртовина

Дома попалила,

А друга хуртовина

Скотину поморила,

А третя хуртовина

У полі й у домі

Та хліб побила.

А нічого в полі,

А нічого в домі

Та не залишила.

На сцену кожен зі своєю фразою виходять діти, двоє тримають свічки в руках, одна – ляльку
Хто вона?

Епоха?


Доля?

Смерть?


Чи може зона?

Ні, вона – Чорнобильська Мадонна!


Вона дивиться, дивиться в душу.

Вона палить очима до дна.

А ми всі дотерпіти мусим,

Бо в душі не душа, а вина.


Вона йде вже, прямує до тебе,

Одчинила вже двері – й тобі

Нахиляє це атомне небо

У своїй потойбічній журбі.


Подивіться, байдужі люди-

Ваших внуків вона затуля,

Боса йде на вогонь кривомудрий,

Бо вода вона є і земля.

Хто ж її сиву посміє займати?

Сіль пізнання – це плід каяття.

Несе сива чорнобильська мати

Цю планету… - це хворе дитя!


Кладуть планету на підлогу, біля неї ставлять свічки.
Чорнобиль – це назва невеличкого містечка – районного центру, в 130 км від Києва. Заснований у Древній Русі, Чорнобиль дав своє гірке ім`я атомній електростанції, будівництво якої почалося у 1971 році. У 1983 році вже працювали 4 енергоблоки із запланованих шести.

Ту мирну весняну ніч люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і такою ласкавою. Раптом пролунав вибух і над четвертим реактором атомної електростанції гігантське полум’я розірвало нічну темряву.

Світе тихий, краю милий, моя Україно!

За що тебе сплюндровано, c:\users\бернацька вв\desktop\первоцвіти 2012\зображення\im99999.jpeg

За що, мамо, гинеш ?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

"Молилась, турбувалась, день і ніч не спала,

Малих діточок доглядала, звичаю навчала".

Чорнобильська трагедія. Це повість, що зіткана із правди, скорботи, мужності людей, зібраних у Зоні неприборканої стихії.

Діти, що грають у дворі, не знаючи про дозу радіації, яку вони одержують. Покинуті пустуючі будинки, неподалік від яких розкидані заражені радіацією собаки. Рудий, помираючий ліс. Провал четвертого енергоблоку АЕС, оплетений сріблястим смертоносним димом... - все тут сприймається як докір нашій безвідповідальності, як перестереження світу, що крокує в грізне атомне століття.
"...Третій Ангел просурмив і впала з неба велика звізда, що горіла, немов світильник. І впала на третину рік і на джерела вод. Ім'я цієї звізди — полинь. І третина вод стала полином. І багато людей вмерли від вод, тому, що вони гіркими стали..."
Чи знаєш ти, світе,

Як сиво ридає полин.

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить.


26 квітня - трагічна дата в історії нашого народу. Адже цього дня 1986 року сталася жахлива подія - вибух атомного реактора на Чорнобильській АЕС. Цей трагічний випадок старалися замовчати перед світом, але страшна радіація, яку вітер поніс на північ, стурбувала шведські, фінські та норвезькі урядові кола, які почали бити тривогу і ставити запитання Москві. Проте відповіді на них не було ще два з половиною дні.

Не знали про катастрофу і люди в Україні, які вийшли в Києві на першотравневу демонстрацію, відпочивали з дітьми на природі, садили картоплю на городах.


Як прийде лихо - не всидиш тихо.

Вогонь, радіація люто звіріли,

Кипіли графіт і смола.

Не грішники - хлопці в тім пеклі горіли...

І зона мовчання була.
Свій лік починала незнана ще ера

Борні із новим найжахливішим злом.

І грюкав, і гримав до кожного в двері

Четвертого блоку розлом.


І в Швеції приладів стрілки стрибали,

Тривога весь світ пройняла.

Це ж рвалося лихо вселюдське за шкали,

І зона мовчання була.


Плювався отруйною парою кратер,

І хмари зловіщі пливли,

А люди до першотравневого свята

Двори й тротуари мели.


Жінки по городах копалися в глині,

Так буйно черемха цвіла...

Котились від Києва геть лімузини.

І зона мовчання була.


Ішли піонери в парадних колонах,

Бадьорість - з трибун висоти.

Стояли в чеканні німім ешелони:

«Як гримне, чи встигнем втекти?»


Мені ж і тепер ще бракує озону,

У грудях задушлива мла...

Іще не було відгороджено зони,

А зона мовчання була.

Пам'ять знову і знову повертається до тієї страшної дати, коли жменька пожежників під керівництвом лейтенантів внутрішньої служби Володимира Правика та Віктора Кібенка через чотири хвилини після аварії вступили в жорстокий і смертельний поєдинок з розбурханою атомною стихією.

Вибух стався о 1 год 24 хв.

Володимир Правик кинув свій загін на дах палаючого машинного залу, де були турбіни і звідки йшли кабелі високовольтних ліній. Ці герої першими в світі гасили небезпечне атомне полум'я. Через 20 хвилин їм на допомогу прийшов командир воєнізованої пожежної частини Леонід Телятников.

Вони бігли без распіраторів, в повній темноті, висвітлюючи дорогу кишеньковими ліхтариками. Повернули в сторону приміщення... Приміщення не було. Над ним - небо, полум'я. Перед ними - завали уламків, залишки обладнання і трубопроводів, серед всього - уламки реакторного графіту, від яких світило не менш 10 тисяч рентген на годину. Час іде. Тіло начальника зміни реакторного цеху накопичує рентгени, все темнішим стає ядерний загар в темряві ночі. Загоряє не тільки обличчя і руки, а й все тіло під одежею. Загоряє... горить, горить. Палить нутро. Стало зрозуміло, що реактора більше нема, що він перетворився на великий ядерний вулкан, що хлопці загинуть дарма... Пожежники Титенюк, Ігнатенко, Тищура, Ващук...

Першу медичну допомогу їм надав лікар швидкої допомоги Валентин Білокінь. Це були, в основному, ін'єкції заспокоючого. Перше, що кидалося в вічі, це страшне збудження нервів, такого ніколи не доводилося бачити раніше. А це, як вияснилося згодом, був ядерний екстаз нервової системи, супертонус, який змінився згодом тяжкою депресією. Останніми з вогню вийшли Правик, Кибенюк, Телятников. В шість ранку Білокінь теж почав почувати себе погано і був доставлений у медичну частину. А на землі кругом завалу чорні розсипи графітової кладки реактора.

Довго боролися лікарі за життя Володимира Правика. Зроблено внутрівенну пересадку кісткового мозку, влитий екстракт печінки багатьох ембріонів для стимулювання кровотворення. Але потрібна була ще жива шкіра. А вона вся була вбита радіацією. Володя не міг говороти, тільки дивився. Почалося зникнення плоті на очах лікарів і рідних. Він почав таяти, сохнути, зникати. Людина з кожним часом зменшувалася, зменшувалася, зменшувалася. Померлі - почорнілі, висохші мумії - зробилися легкими, як діти.


Лунає дзвін
Чорнобильський дзвін…

За ким же б’є він?

За тим, хто пішов

У високу блакить,

Щоб звідти на мудрістьc:\users\бернацька вв\desktop\первоцвіти 2012\зображення\images.jpeg

Нам очі відкрить.

Щоб пам’ять не згасла,

Щоб ти пам’ятав

Як розлючений той

Там реактор палав.

Чорнобильський дзвін

Печаль і журба,

За ними б'є він

Кого вже нема...


Колись археологи прочитали цікавий надпис на вавилонянських табличках:" Якщо в місті пси збираються в зграї, місту бути зруйнованим". Місто Прип'ять залишилося покинутим, законсервованим радіацією на кілька десятків років. Місто-привид. Об'єднані в зграї собаки з'їли більшу частину радіоактивних кішок, почали загрожувати життю людей. На протязі трьох днів мисливці відстрілювали вівчарок, догів, спанієлів, пуделів, болонок... 29 квітня вулиці покинутої Прип'яті були засіяні трупами різномастних собак.
Після вибуху реактора всю вимірювальну апаратуру на АЕС зашкалило. Приладів для вимірювання радіації не було.

27 квітня для участі в ліквідації аварії було залучено уже 1185 працівників міліції, 99 пожежників, 850 військовослужбовців внутрішніх військ. 27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип'яті. За дві години її було закінчено. А в місті проживало 50 тисяч жителів. 29-го почалася евакуація з тридцятикілометрової зони. У ті дні різко підвищився радіаційний фон і в Києві. На жаль, про це повідомили не відразу. Реактор тлів до 6 травня, а лише 16 числа почалася евакуація дітей з Києва.

Ніхто ніколи не буде знати, скільки людей загинуло від радіаційного опромінення. Страшними і болючими були звістки про те, що народжуються аномальні діти.

Міністерство охорони здоров'я у квітні 1995 року дало інформацію, що в Україні внаслідок вибуху померло 125 тисяч людей, зросли захворювання на рак, серцеві недуги. Найчастіше хворіють ліквідатори. їх зареєстровано 233507 чоловік. Прип'ять і Чорнобиль стали мертвими містами. А Україну оголошено зоною екологічного лиха.


Жорстокий, ніжний і свавільний світе,

Скажи скоріш, що діяти мені,

Тебе чи ненавидіти, а чи любити

У міражах чорнобильських вогнів?

Мовчиш... А серце жде і прагне слова,

Немов земля обвуглена — тепла

Людських долонь, котрі не пахнуть кров'ю,

Бо маками у полі проросла.

О, світе мій, твоя палає врода,

І полум'я шалено гоготить,

Обпалює епохи і народи,

І в мене мисль...

А час іде — не спить.

Не спить і серце, відповіді хоче

За всіх, хто жив, живе і буде жить...

Допоки нам дивитиметься в очі

Зловісний стронцій атомних страхіть?
Про Чорнобильську трагедію та її наслідки написано багато книг, статей, створено документальні фільми. Серед них: поема «Чорнобильська Мадонна» Івана Драча, поезія «Зона мовчання» білоруського поета Сергія Законнікова, «Променевий пейзаж», поезія «Сину, вбережи і захисти» Світлани Йовенко, статті «Чорнобиль як заповідь» (Василь Бабій), «І впала з неба зоря «Полин» (газета «Слово народу»), «Ми долею усі тепер чорнобильці» (Віктор Кочевський) та багато інших.
Дорога, що веде в нікуди... Спорожнілі будинки з розбитими вікнами вдивляються у вічі, душу, в саме серце, наче вони кричать і благають про допомогу. Скажений вітер шугає порожніми квартирами, риплять незачинені дверцята. Холодом віє пустка... Жодної живої душі, а на підвіконні залишена

дитиною лялька. Вона, як згадка про щасливе минуле, як надія на добре майбутнє, як доказ страшного сьогодення.


Мій біль, мій жаль, моя біда,

Моя ти пам’ять вічна.

Земля покинута й не та,

Отруєна й незвична.

Зелений край, колишній рай,

Краси шматки роздерті,

Отруйний дощ на чорний гай,

Тепер - це зона смерті.

Колючий дріт, залізний щит,

Богом полишена земля, і

Сірий байдужий краєвид -

Мій біль, печаль моя...


Обезлюдніли села, де століттями ростили жито, виховували дітей. Тепер у селах моторошна тиша. Лише гадюччя і вужі повзають на його околицях. Довкруг все заростає бур’яном.
Ні звуку, ні скрипу, лиш вітер

Гуляє в порожніх оселях...

Ще треба й таке пережити –

Безлюдні покинуті села.


Внаслідок Чорнобильської катастрофи в Україні радіоактивно забруднена площа становить понад 54,6 тис. км 2. До зон радіоактивного забруднення належить 2293 населених пункти, з яких 76 – були в зоні відчуження, 92 – в зоні безумовного відселення та 853 – в зоні гарантованого добровільного відселення.

Статистика свідчить, що від цієї катастрофи постраждали 3,2 млн. українців, серед них 1 млн. – діти.

Однак, ми знаємо, що трагедія зачепила долю кожного з нас.
Хвилина мовчання-

Пекуча й терпка, як сльоза,

Хвилина мовчання –

Чиєсь материнська страждання,

Хвилина мовчання –

Як подвиг полеглих,

Священня хвилина мовчання.
Хвилина мовчання
Жасмін цвіте і трави косять,

І сіно пахне, і тяжить,

І йдуть дощі, коли не просять,

І з вітром колос гомонить.


Усе живе не дає жити,

Снаги і сили повне вщерть.

І важко, й страшно розуміти,

Що над усім чатує смерть.


Чорнобильський вітер по-душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає,

Годинник життя безупинно іде ...

Лиш пам’ять, лиш пам’ять усе пам’ятає.


Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з болем і сльозами згадуємо нині. І хочеться, щоб більше ніколи і ніде у світі не повторилося подібне лихо.

Подай у душі доброго вогню -

Хай воскресає світ животворящий,

Хай до нащадків озоветься пращур,

Хай древній рід збере свою рідню.

Очисть від скверни воду нам і кров

Хай доля нас завчасно не займає...

Пошли нам, Боже, згоду і любов,

І той вогонь, що в світі нас тримає.
Триста літ поволеньки проплине,

Стронцій розпадеться і помре.

На новому полі неодмінно

Час його, мов попіл приоре.


Час очистить Прип`ять незглибиму,

Оживуть і луки, і сади,

Та Чорнобиль вічно берегтиме

Хрест своєї чорної біди.


Хай стане мир міцніший у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження для нас.

Його уроків людство не забуде.


26 квітня!

Люди, не простіть!

Атомне століття раною горить.

Кличе кожне серце з злом на боротьбу,

Щоб зустріли люди вранішню зорю.
c:\users\бернацька вв\desktop\первоцвіти 2012\зображення\10db32f2cd_222470.jpg
На жаль, людство не виявило адекватної турботи щодо подолання планетарної катастрофи. Але в День Чорнобильської трагедії ми ні на кого серця не маємо. Його, наше серце, сповнює нестерпний біль. Ми схиляємо голови перед тими, хто поклав своє життя і здоров`я на вівтар нашого порятунку.
Україно! В паростках надії

З широкою, як степ, душею

У думі сивій, волі молодій

Я переймаюсь долею твоєю.

Земле рідна, чорний біль гаси,

Щедра будь на колос і колосся.

Усміхнись веселкою з грози.

Умивайся не слізьми, а росами.


Пісня «Молитва» ( у виконанні всіх учасників лінійки)


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка