Сценарій тематичного вечора «Великий син, великого народу»



Скачати 63.65 Kb.
Дата конвертації02.05.2016
Розмір63.65 Kb.
Сценарій тематичного вечора

«Великий син, великого народу»

Підготували та провели: Л.Кобець-зав.ПШБ с.Біле Володимирецького р-ну та О.Савсюк –Зав.сільським клубом с.Біле.

Святково прибраний зал. Посередині сцени – портрет Тараса Шевченка, прикрашений вишитим рушником. Під портретом – слова: (І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути не злим тихим словом)



Т.Г. Шевченко

9 Березня–день народження великого поета, людини світлого розуму, чистих помислів і трагічно долі – Тараса Григоровича Шевченка.

10 Березня – це той день, коли людство вшановує пам’ять генія, що увійшов у безсмертя.

Ці дві дати злилися в одну – Шевченківські дні. Протягом недовгих літ життя Тарас Шевченко зорав свою ниву і засіяв словом добра, любові, правди та волі. Тож давайте і ми кинемо чисті зерна великої вдячності на Шевченкову ниву.



Голос з мікрофона: Благословен той день і час, коли прослалась кили – мами Земля, яку сходив Тарас мали босими ногами, Земля, яку скропив Тарас дрібними росами-сльозами.

( До портрета Шевченка підходить учень. У руках – запалена свічка, учень стає на одне коліно)

Учень: Свічку поставлю, свічку поставлю

Мов перед образом, перед тобою.

І хоч у мріях народ свій заставлю

Стати навколішки поряд зі мною



Ведучий: Благословенна хай буде година

І тая хата, і село,

Що Україні принесло

З великих найбільшого сина.



Ведуча:Наш Кобзар – то велич наша

І душі окраса



Ведучий: Тож слухайте, любі друзі, про життя Тараса.

Дівчина: У нічку темну, березневу.

Коли усе поснуло

В хатиніГригораШевченка

Свічечка зблиснула.



Хлопець: На світ з’яивлося хлоп’я

Тарсиком назвали

Та за роботою матуся

Його й не колисала



Дівчина: А хлопчик ріс, і були в нього розумні оченята

Серденько щире і душа,

Лиш на добро багаті

Хлопець: В похилій хаті край села

Що над ставком прозорим

Біди й нестатків побивались

Кріпачка, вбита горем.



Інсценізація «МалийТарас»

(Входять мати і син Тарасик)

Мати: Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди – з краю в край –

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі,

Згорьованій, сльозами злитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти не щасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Тарасику, сину мій де ти подінешся на світі?

Тарас: Піду у найми світ за очі.

Тебе матусю не забуду.

Де я не буду.

Мати: Дитино моя! Життя наше нестерпне. Страждання і мука висушують душу.ох як важко жити у світі! А жити хочеться!

( Мати співає сумну-сумну пісню «Летіла зозуля та й стала кувати»)

(Вірш «Мені тринадцятий минало»)

Тарас: Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу,

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала

( Виходить Оксана у віночку, витирає Тарасові сльози і цілує)

Тарас: Оксаночко, ти у вінку – найкраща за всіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.

Оксана: Справді, зі срібними?

Тарас: Так, і ще із золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана: Ще ні в кого таких не було!

Тарас: А в тебе будуть!

Оксана: За що ж справимо?

Тарас:Одіб’ємося від злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках вгадаю що це ти ідеш Оксаночко.

Оксана: Я без тебе, Тарасе – нікуди не піду.

Тарас: А я втечу до тебе, Оксаночко, звідки завгодно.

Оксана: А як закують? А як у кайдани закують тебе, Тарасе? Мій вінок до тебе припливе. (Віддає віночок Тарасові).

Тарас:Оксано, не кажи цього. Може туди й річки не буде.

Оксана: Якщо річки не буде, все одно мій віночок докотиться до тебе через гори, байраки, долини.

( Тарас і Оксана сідають на землю)

Оксана: Ми в купочці колись росли.

Маленькими собі любились,

А матері нас дивились та думали.

Ведуча: Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри. А для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду… . Доля не шкодувала йому страждань, але не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Ведучий: Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмираючу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйоні людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Ведуча: Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

( Ведучі виходять. З’являється читець)

Читець: Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами



( Продовжує пісню хор.) (Виходить Перебендя з хлопчиком поводирем. Вони мовчки йдуть через сцену, стають перед портретом.)

Читець: Перебендя старий, сліпий, -

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає того знають

І дякують люди:

Він їм тугу розганяє,

Хоть сам світом нудить.

Попідтинню сіромаха

І днює й ночує;

Нема йому в світі хати;

Недоля жартує

Над старою головою,

А йому байдуже;

Сяде собі заспіває:

«Ой не шуми, луже!»



( Перебендя сідає на ослінчик і співає «Ой не шуми луже»)

( Виходить Лілея у довгій білій сорочці з розпущеним волоссям)

Лілея: За що мене, як росла я, люди не любили?

За що мене, як виросла, молодую вбили?



(Стає біля портрета.)

(Сценоюпроходить Катерина з дитиною на руках і тихо до себе говорить)

Катерина: Утік!.., нема!..

Сина, сина

Батько одцурався!

Боже ти мій!.. Дитя моє!

Де дінуся з тобою?

Москалики! Голубчики!

Візміть за собою.

( Виходить Сова, йде сценою,здіймає руки вгору)

Читець: Скалічені старі руки

До бога здіймала,

Свою долю проклинала,

Сина вимовляла…

А уночі розхристана

І простоволоса

Селом ходить – то співає,

То страшно голосить.



( Стає біля портрета)

(Виходить козак)

Козак: Україно, Україно!

Серце моє, ненько

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько



Голос із мікрофона: Думи мої, думи мої!

Ви мої єдині!

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині!



( Пісня «Думи мої, думи мої)

Ведучий: Минуло багато років з дня народження Т.Г. Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні як живий говорить він зі своїми наступниками. Його слово живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне.

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня линеш, рідне слово

Ти наше диво калинове.

Кохана материнська мово

Плекаймо в серці кожне

Прозоре диво калинове

Хай квітне слово

В сім’ї великій, вольній, новій.

Ведуча: І на оновленій землі, над ланами, широкими полями, вільними містами і селами як весняні води могутнього Дніпра лине вічно жива в народі слова великого Кобзаря.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, скрізь століття

І голос твій наші душі окриля.

Встав в новій красі скрізь лихоліття



Твоя, Тарасе, звільнена земля.

(Звучить «Пісня про Україну»)


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка