Сценарій святкового заходу, присвяченого Т. Г. Шевченку Вчитель



Скачати 170.73 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір170.73 Kb.
Сценарій святкового заходу, присвяченого

Т.Г. Шевченку
Вчитель: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.

Запалює свічку.

Хай палає свічка.

Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.


Мова українська – то Шевченка слово,

Лесі Українки і Марка Вовчка.

Мова українська – то дарунок Бога,

Це барвисте слово генія Франка.

Мова українська – це і степ широкий,

Це сади вишневі, і гаї, й ліси.

Мова українська – океан глибокий

Мудрості народу – вічної краси.

Мова українська – берегиня наша,

Пісня материнська, голос немовлят.

Мова українська – це достатку чаша

І найбільше свято із відомих свят.


Рідна мово! У тобі щедрість віків і пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу і безсмертя його. Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.
То була дивовижна зоря.

На(Вкраїну) убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.


Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.


Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Шевченко починається не з горя, 


Шевченка - уявіть собі! – не з горя, 
Шевченка – уявіть собі – з любові 
Правдиво, як із березня весна. 
Клас виконує пісню «Дорогий Тарасе!»
Так, саме навесні прийшов у світ цей геній людства, « щоб всіх од сну нас розбудить» . Усім вам відомо, що 9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) народився Тарас Григорович Шевченко. Родина була не з бідних : батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відробити, і себе прогодувати. 
В похилій хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.



Сценка 1 «Дивовижний світ»

(Дійові особи: Тарас -6років, його старша сестра Катерина –16 років)
(Подвір’я. Тарас лежить горілиць біля Катрі, спостерігає за рухом хмар)

Тарас. — Он півник! Півник! Я такого півника вмію малювати! Ой, Катре, дивись: одірвався хвостик, зникла голова. Перетворився півник на кицьку! Хіба таке буває? Був півник, а тепер кицька!

Катерина. — На небі всяке буває.

(Пауза. Хлопчик знову дивиться на небо)

Тарас. — Он, Катре, дивися: ноги, руки, голова, бриль із пір’їнкою, справжнісінький тобі пан. Он сонце! Пан! Пан!

Катерина. — Який пан?! Яке сонце?!

Тарас. — На небі пан ковтнув сонце! Бачила?

Катерина. — Тарасе, пан усе може ковтнути...

(Ще деякий час Тарас лежить. Згодом встає й ховається за тин)

Тарас (з-за тину). — Ку-ку, Катре, я де? Де я? Знайди мене.

Катерина. — Оце, підожди, я тебе знайду, як скінчу нитку вишивати.

(Продовжує вишивати)

Тарас. — Ку-ку, ку-ку!

Катерина. — Ти краще сів би біля мене. Я б тобі казку розповіла або пісню заспівала. (Пауза) Братику, де ти? Ходи сюди... Ти ж любиш пісні...

(Тарас виходить зі своєї схованки)

Тарас. — Ой, люблю, люблю, сестричко, заспівай...



Катерина (співає).

Хор виконує пісню «Якби мені черевички»

(Катря продовжує вишивати, Тарас дивиться у далечінь. Пауза)

Тарас. — Катре, а то правда, що небо на залізних стовпах тримається? Вчора Микита хлопцям говорив, сам чув.

Катерина. — Так, братику, правда.

Тарас. — Треба й мені піти подивитися, що то воно за диво...

Катерина. І не думай навіть... ти ще малий... і не смій у таку далину пускатися... (Обоє мовчать. Катря вишиває)

Тарас. — Катре, а чому так багато вночі зірочок на небі?

Катерина. — Це коли людина на світ приходить, Бог свічечку запалює. І горить вона, поки людина живе. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Тарас. Бачив! (Пауза)

Катре, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Катерина. — Бо коли людина зла, заздрісна, лиха, скупа, — її свічка ледь-ледь світить, тліє. А коли людина добра, любить усе живе, Богом створене, робить добро, тоді свічечка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Тарас. — Катре, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше!

Катерина. — Старайся, мій братику!

Пісня на слова Шевченка “Зоре моя вечірняя”
Не на шовкових пелюшках.

Не у величному палаці –

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила.

Його малого й зажурилась…

І цілу ніченьку вона –

За сина – кріпака молилась.


Тарас Григорович був четвертою дитиною у родині. Усього їх було шестеро.

Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села – Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета. Ось так пізніше він намалював свою хату. Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка.



Сценка 1.

«До школи»

(Дійові особи : Тарас, дід Іван , Мати Тараса – Катерина )
(Подвір’я. Дід сидить на колоді. Мати Тараса коло нього латає сорочку. )

Лугом іду, коня веду,

Розвивайся, луже,

Сватай мене, козаченьку,

Люблю тебе дуже.

Дід. — Чия то дівчина так гарно співає?

Мати. — Та то наш Тарас. Ще отче нашу добре не знає, а до пісень, як старий. Он як виводить.

Дід. — Добрий голос, дякові б придався.

Мати. — Та вже восьмий рочок минув.

Дід. — У школу пора посилати, там співатиме. (Пауза)

Дід. — Тарасику, іди-но сюди, дитинко! (Тарас підбігає до діда) Оце дивлюся на тебе, Тарасе, так ти вже справжній козак! А скажи-но мені, онуку, чи не набридло тобі по бур’янах із хлопцями гасати, а, може, за діло серйозне взятися? Пора тобі вчитися в школі, будеш учити азбуку.

Тарас. — Дідуню, а воно трудно?

Дід. — Та ні, онуку, треба лише добре придивлятися, запам'ятовувати, то й грамота швидко даватиметься. Я ж читаю, батько твій навчився...

Тарас. — І я навчуся!

Дід. — Так, ріднесенький, навчишся і читати, і писати.

(Гладить онука по голівці)

Тарас. — Дідуню, а малювати я навчуся?

Дід. — Ну, малювати навчишся, то не так просто... треба дуже хотіти і старатися. (Пауза)

Дід. — Тарасику, зайди в хату, там на покуті є Псалтир, принеси його сюди. Оце перевірю твою пам’ять.



(Тарас іде до хати, через кілька хвилин приносить Псалтир, подає дідові. Дід поправляє вуса, цілує святу книгу, хреститься. І поволі читає)

"Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засідання блюзнірів не сідає.

Але в Господа законі замилування має і над його законом день і ніч розважає. Він — мов те дерево, посаджене понад потоками водними, що плід свій дає у свою пору й що лист його не в'яне, і все, що чинить він, йому вдається.

Бо про путь праведників Господь дбає, а путь же безбожників пропаде".



(Увесь час, поки дід читає, Тарас пильно придивляється до літер)

Тарас, — Дідуню, а як оту букву звуть, що хвостик вгору і хвостик вниз?

Дід. — То — "буки".

Тарас. — Яка вона дивна!

Дід. — А це, Тарасе, Аз! Ну, кажи: Аз! Бачиш, вона неначе дряпак!

Тарас. — Це — Аз, аз, аз!

Дід. - А це?

Тарас. — Буки!

Дід. — Добре! А тепер дивися: це — Веді. Це — Глагол, а це — Добро. Запам'ятав?

Тарас. — Ну, перевірте мене.



(Дід показує літери, а Тарас називає)

Дід. — А це, яка буква?

Тарас. — Це — дряпак!

Дід. — Та ні ж бо, це ж Аз, аз, аз!

Тарас. — Дідуню, я навчуся читати, писати, а потім — малювати. Я буду малярем! А тоді намалюю і Вас, і нашу хату, і Оксаночку.

Дід. — Катре, йди з Тарасом до хати. Приготуй йому на завтра чисту сорочку, змий голівку, бо завтра таки неодмінно відведу онука до школи. А ти, Тарасе, слухайся матері, коли лягатимеш спати — помолися Богу і попроси в нього благословення на свою голівку

Катерина. — Добре, батьку...

(Пауза. Встає мати, бере сина за руку, йдуть до хати. Дід встає, хрестить — благословляє їх, знову сідає .)

Ведуча. І сидить Тарас за Граматикою між школярами у дяковій хаті, лобатий, чуб білий, як пшениця, лице смагляве, вилискує, а очі ясні та сині, як роса на льоні. У школі тільки й чути його.

Малий Шевченко брався до науки охоче; він відчував, що за дяківською наукою десь далі ховається справжня — ясна, радісна. І цей чарівний світ, мов магнітом, тягнув до себе крізь убогі брами дяківської школи.

І вже відомим поетом він згадував, куди привела його Доля.



(Виходить Тарас)

Тарас. ...Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного дяка в науку.

"Учися, серденько, колись

з нас будуть люде”, — ти сказала.

Хор виконує пісню «Тихо над річкою»

Благословен той день і час,


Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами – сльозами.

Сценка2. «Тарасик і Оксанка»

(Дійові особи: Тарас , його подруга Оксана)
Оксанка. Чом же плачеш ти? Ох дурний Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй ти читаєш, найкраще за всіх Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх співаєш, ще й кажуть малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас. Еге, малярем.
Оксана. І ти розмалюєш нашу хату?
Тарас. Еге є. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні я не ледащо. Я буду таки малярем.
Оксанка. Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж питоньки хочуть!
Вчитися Тарасу подобалося. Та недовго тривала ця наука. Коли хлопцеві сповнилося 9 років, від важкої праці померла його мама.

Там матір добрую мою

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила.


Щоб якось упоратися із сім’єю, батько Тараса одружився знову. Мачуха виявилася жінкою сварливою, недоброю. Вона зненавиділа «чужих» дітей, а особливо Тараса. Щоб хлопець менше був на очах лихої мачухи, батько брав Тараса чумакувати. Та скоро помер і батько.
Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!... А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.



Хор виконує пісню «По діброві…»

Сценка 3.

(Дійові особи: Тарас , сестра Катерина, мачуха )
Тарас. Катре! Де ти?
Катря. Я ось тут.
Мачуха. Ти може знов кудись навтіки вибираєшся ледащо? Ані кроком мені з хати бо битиму чуєш? Степанко плаче, іди колиши, а як засне, принеси води і підмети подвір’я!
Тарас. Сестричко!
Катря. Що?
Тарас. Я побіжу трохи на потічок! Там такі камінчики, як намальовані. І рибки плюскочуться. А в хаті темно чогось так зле.
Катря. Іди, іди. Я вже докінчую грядку, то сама подвір’я замету і принесу води.
Тарас. Тямиш сестричко, як мама жили, то в нас часто був смачний борщик, варенички, фасолька. Тепер не так! Ми ходимо такі голодні і обдерті! Чи і другі діти не мають мами так як ми?
Катря. Всюди є сирітки по світі мій дорогий хлопчику. Але ти не думай про се йди над потічок гратися.
Осиротівши, Тарас пішов у найми. Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, він ріс допитливим і розумним хлопчиком. Не було нічого у хлопця-сироти, але був талант, прагнення вчитися. У нього рано проявилися здібності до малювання співу та написання віршів.
І золотої й дорогої

Моєї долі молодої,

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

І ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі.

Одне-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я.


Хор виконує пісню «Вітер в гаї …»

Сценка 4.
(Тарас –підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло тину. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, пензлі і присів. Виходить Яринка з клунком в руці. Сідає на лавку.)
Яринка. Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе (розв’язую клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.
Тарас (бере свитку)
О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш (тулиться до неї).

Яринка. Давай, я тобі ще й сорочку виперу, зашию...


Тарас. Не треба я сам.
Яринка. Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.
Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюком). Ось наша хата.
Яринка. Дуже схожа.. Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?
Тарас. Паперу не було. Дяк не дав... Ось розживусь, може на свитку, і на фарби, і на папір.
Яринка. Коли ж це буде?
Тарас. Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені... малярем... я б нічого не хотів більше.
Яринка. То вчись у нього.
Тарас. А... Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та й норовить щоб різками одшмагати...
Яринка. І зараз? (Тарас ствердно киває головою) Та хай йому грець! Вертайся додому.
Тарас. А там що? (розводить руками).
Хор виконує пісню «Не щебече соловейко»
Хоче малювати, прагне він до знань

Та за це багато, зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду.


Далеко від рідного краю живе поет мріями про Україну.
Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люди, що одпочинуть

А я дивлюся… І серцем лину

В темний садочок на Україну.
Тарасе, наш Кобзарю, всюди
Приходиш нині ти як свій
Тебе вітають щиро люди
На всій Україні моїй.

Кобзарем його ми звемо,


Так від роду і до роду
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
Все йде, все минає… Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у світі у пошуках істини та правди.

Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.

Кожне слово Тараса Григоровича Шевченка ніби із сьогоднішнього дня. Читайте його твори. Вони допоможуть осмислити минуле та зазирнути в майбутнє, відкрити для себе нове в мудрих рядках його творчості.

І дорослі і діти вшановують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.



Клас виконує пісню «Поклін Тобі, Тарасе!»
І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.


“Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?
Залишим у спадок новим поколінням

Свої ідеали й свої устремління,

Могутню Вкраїну, в якій наша сила,

І геній Шевченка як нації крила.


Залишим і те, що душею народу

Зовуть недаремно від роду до роду,

Як вищу красу і життєву основу,

Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.

Ми чуємо тебе Кобзарю
Крізь століття
І голос Твій нам душу окриля.
Встає в новій красі забувши лихоліття
Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Не малюйте Шевченка сумним! 


Не малюйте із поглядом грізним! 
Як з живим привітайтеся з ним. 
І читайте, читайте допізна. 

Я не раз так стрічалася з ним. 


Він уміє в полоні тримати. 
Своїм словом високо святим 
Він дарує уяву багату. 

Вдивляючись в поетову долю 


Із кожним роком глибше і пильніше, 
Я думаю : а що, коли б він був 
Всього лише художником, не більше? 

Домалювався б і до нагород, 


До визнання, бо ж хист мав величезний. 
Але ж за ним стояв його народ. 
Німі раби стояли за Шевченком. 

За них сказав. За нас усіх сказав. 


Сказав за всі прийдешні покоління. 
Його свята апостольська сльоза 
Пропалює чорнобильське каміння. 

Якби мовчав… Та не гнівив… 


Та малював…То мав би й нагороди… 
То був би тільки дзеркалом доби, 
А став душею рідного народу. 

Ведучий. Український народ свято вшановує пам’ять свого безсмертного пророка, поета. Кожного року ми відзначаємо Шевченківські дні. Линуть над світом вірші та пісні, написані Шевченком. А його величний образ постає у нових ліричних творах поетів. Звисока споглядає Тарас на свою Україну. Бо безсмертна слава народного поета – патріота. 



Через роки, через віки 
Читаємо Шевченків «Заповіт». 
Соборно жито засіваймо, 
Соборно правду пожинаймо, 
Соборно волю бережімо, 
Соборно славу вознесімо. 
Соборно чужого научаймось, 
Соборно й свого не цураймось, 
Соборно думу засіваймо, 
Соборно Бога в серці маймо.

Всі виконують “Заповіт”

g:\2014 03 05 дивосвіт шевченко 200\img_8298.jpg
g:\2014 03 05 дивосвіт шевченко 200\img_8312.jpg
g:\2014 03 05 дивосвіт шевченко 200\img_8324.jpg
g:\2014 03 05 дивосвіт шевченко 200\img_8335.jpg

http://cs617821.vk.me/v617821859/322d/tfh_nlqaugi.jpg

g:\2014 03 05 дивосвіт шевченко 200\img_8315.jpg
ЗШ «Дивосвіт»

Сценарій

святкового заходу, присвяченого

200 – річчю

з

Дня народження

Т.Г. Шевченка

g:\2014 03 05 дивосвіт шевченко 200\img_8348.jpg
Підготувала і провела

Яртим Т. С.

Львів -2014


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка