Сценарій слайд-уроку «Анна Ахматова. Штрихи до портрета», присвяченого 120-річчю з дня народження Анни Ахматової «Любове, завжди й скрізь була ти розпачем моїм» Урок-роздум, урок з



Скачати 105.92 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір105.92 Kb.
Сценарій слайд-уроку «Анна Ахматова. Штрихи до портрета», присвяченого 120-річчю з дня народження Анни Ахматової
«Любове, завжди й скрізь була ти розпачем моїм»

Урок-роздум, урок з відкритим фіналом., урок-зустріч поетів.

Про Анну Ахматову та її творчість багато сказано, але людину її масштабу , мабуть,.пізнати і розгадати взагалі неможливо. Ми спробуємо торкнутися одного штриха портрета Анни Ахматової.

Які асоціації у вас виникають при слові «любов»?

Справді, закохані бачать світ по-іншому, адже загострені слух і зір, напружені всі почуття.

А в Ахматової любов – найчастіше смуток, страждання, біль. Чому?
Слайд1.

«Поезія – це завжди неповторність», за словами Ліни Костенко. Таким неповторним явищем стала у 20-му ст.. лірика Анни Ахматової. Я голос ваш, жар вашого дыханья,

Я отраженье вашего лица, -

стверджувала поетка.


Слайд 2.

І дійсно тематика творів Анни Ахматової відобразила складні суперечності її часу, та все ж у ъъ поезії є центр, який ніби зводить до себе весь інший світ, є його нервом – це любов.

Хто ж вона, Анна Ахматова – Горенко?
Слайд 3.

Уявити б тобі, насмішнице,

Чарівнице в своїм гурті,

Царськосільська весела грішнице,

Що тобі судилось в житті…
Слайд 4 .

Анна Андріївна Горенко народилась 11 (23) червня 1889 р. Під Одесою в дворянській сім»ї. У неї було 5 братів і сестер. Дитиною разом з батьками переїхала в Царське Село під Петербургом.. Вчилась в Царськосельській гімназії, в молодших класах – погано, в старших – краще, але завжди неохоче. Зате читала…читала багато і постійно.

У 1905 р. Батьки розлучились, і мати з дітьми переїхала на південь, в Євпаторію. Матеріальне становище було майже злиденним, так що Анна проходила курс передостаннього класу гімназії вдома.
Слайд 5.

Ніякого рожевого дитинства,

Ні кучерів, веснянок, ведмежаток,

Ні добрих тіточок і дядечків страшних,

Ні друзів десь між річковою рінню.

Собі самій здавалась ще спочатку

То сном чиїмсь, то маренням або

Зображенням у дзеркалі чужім.

Без імені, без плоті, без причини.

І цілий список злочинів я знала

Що їх належить скоїти мені.

І ось я лунатичною ходою

Ввійшла в життя, життя перелякавши:

Воно стелилося мені, як луки…

Слайд 6.

В 1906 р. Анна Горенко їде в Київ, де два роки навчається в Фундуклеєвській гімназії, яку закінчила в 1907 р. і поступила на факультет права Вищих жіночих курсів. Тут вона себе окончательно відчула поетом. А згодом Київ , місто своєї юності і кохання, Анна Ахматова оспіває в поезії.


Слайд 7.

Давній Київ ніби вимер,

Дивний мій приїзд.

Над рікою Володимир

Чорний хрест підніс.

Серед саду темнкорі

Липи й осокір,

І до Бога світять горі

Діаманти зір.

Щлях виский, шлях офіри

Тут закінчу я, -

Де лиш ти мені до міри,

І любов моя.

Слайд 8. Широко розчахнуті ворота,

Голі липи, вбогі восени,

І суха тьмяніє позолота –

Вигин нерушимої стіни.
Гулом повні олтарі і склепи,

Аж за Дніпр широкий грім іде.

Так важкою міддю дзвін Мазепи

Над Софійським обширом гуде.


Все грізніш бушує, невблаганний,

Мов єретиків карає кат,

За рікою ж у лісах, рахманний,

Веселить пухнастих лисенят.


Слайд 9.

Ще коли Анні було 14, вона познайомилась з 17-річним Миколою Гумільовим, який добивався Аниної взаємності сім років. Дружба переросла в кохання, хоч їх стосунки ніколи не були безхмарними. Та 25 квітня 1910 р. в Никольській слободі під Києвом вони повінчалися.

Слайд10.

Микола Гумільов, за твердженням друзів, був незвичайною людиною. Від життя він прагнув величних вражень, весь час випробовував свій характер, силу волі. Чого варті лише три його подорожі в Африку за власні кошти.! Він мріяв об»єднати африканські племена, створити для них спільну мову. Та не тільки випробування вирували в його душі, але й глибокі релігійні почуття. Микола Гумільов вважав, що тільки вірячи в Бога і самого себе можна досягти в житті поставленої мети. Ісус Христос був його ідеалом, а Новий Заповіт – щоденною книгою:

Есть Бог, есть мир, они живут вовек,

А жизнь людей – мгновенна и убога.

Но все в себе вмещает человек,

Который любит мир и верит в Бога.

Гумільов був глибоким поетом-філософом.

Коли до влади прийшли більшовики, його звинуватили в контрреволюційній змові і у 1921 р. розстріляли. Хоча сімейне життя не склалося (в 1918 р. вони розлучились),та М.Гумільов був «музою» Анни Ахматової.

Слайд 11.

Євген Маланюк

Пам’яті поета і воїна

Ніколаю Гумільову

Друже, з бронзи різьблене обличчя,

Яре серце й вогняний язик

Ми принесли із середньовіччя

В зубожілий пранцюватий вік.

Бідний брате! Дні твої намарне

Пропалали в фінських болотах,-

Ліпше б ти, як трувер, впав на Марні

З іменем Мадонни на вустах.

Чом не породила інша мати,

Інший світ і не така доба,-

Ти б не взнав пекучих віч Ахматової

Й кулі юди від руки раба.

…І колись, як крицеві фаланги
Понесуть серця, вогненні вщерть,

Помсти й гніву пурпуровий ангел

І твою згадає смерть.

Слайд 12..

Мені не обіцяний ти ані Богом,

Ні навіть таємним передчуттям.

Чого ж уночі перед темним порогом

Спиняєшся , як біля райських брам?

Не вийду, не крикну: “О, будь єдиним,

До смертного часу дай руку свою!”

Я тільки голосом лебединим

З неправедним місяцем говорю.


Слайд13.ээ

Твій білий дім і тихий сад залишу.

В житті пребудуть світло і зола.

Тебе, тебе мої прославлять вірші –

Так жінка прославляти не могла.

І ти не можеш подругу забути

В тобою створенім для віч її раю.

Мені ж - найрідкісніший збути:

Твою любов і ніжність продаю.

Слайд 14.

Удалося ж якось розлучитись

І вогонь загасити вдалось.

Вічний вороже, час нам навчитись

Полюбити направду когось.


Вільна я. Все для мене забава,-

Муза втішить у смутку нічнім,

Прителющиться вдосвіта слава

З калатальцем тріскучим своїм.


Тож не варто за мене молитись,

Озиратись, пішовши мерщій…

В падолисті мені звеселитись,

В чорнім вітрі знайти супокій.


Як дарунок, прийму я розлуку,

І твоє забуття – благодать.

Та на хресну, скажи мені, муку

Чи посмієш ти іншу послать.

Слайд 15.

Рідше в сни приходить, слава Богу,

Більше не ввижається ніде.

Ліг туман на збілену дорогу,

І на плесо бистра тінь паде.

Цілу днину не вмовкали дзвони

Над ріллистим простором землі.

Тут дзвінниці Лаврські від Іони

Над усе сильніші в дальній млі.

Із кущів бузкових буйноквітних

Зрізала квітки, що відцвіли.

Мурами укріплень старожитних

Два монахи тихо перейшли.

Світ збагненний, рідний і тілесний,

Ти мені, незрячій, розповий.

Дав цілющий трунок цар небесний –

Нелюбові спокій крижаний.
Слайд 16.

Ми не вибираємо часу, в якому народжуємось. На долю покоління Анни Ахматової, Миколи Гумільова, Євгена Маланюка випала буремна епоха: крах імперій, війна світова і громадянська, революції, народження нової країни, нового ладу,нових стосунків.


В цей час надумали ми народитись

І, вибравши безпомилково мить, -

Не пропустити жодного з видовищ

Небачених, - прийшли із небуття.

Слайд 17.
Мене, як річку, повернув

Суворий вік. Моє життя єдине

Мені підмінено. Чужим руслом –

Повз інше зовсім – потекло життя,

І я своїх не знаю берегів.

Слайд 18. Але для кохання не існує перешкод, йому не може завадити ні війна, ні розруха, хіба що притемнить його яскраві кольори. Вітри історії збурювали народи і держави , а люди продовжували кохати і розлучатись, сміятись і тужити.


Нет пити нам із однієї чашки

Води, ані солодкого вина,

Не поцілуємось ми рано-зранку,

А ввечері не глянемо з вікна.

Ти сонцем дишеш, я – нічною тьмою,

Проте любов”ю ми живі одною


Мій вірний друг зі мною день при дні,

Весела подруга з тобою поряд.

То острах твій – провиною мені,

І через тебе я неначе хвора.

Короткі стрічі наші, як завжди.

Так спокій нам судилось берегти.


Лиш голос твій звучть в моїх рядках,

Мій подих – у твоєму вірші віє.

О, є вогонь, якого не посміє

Торкнутися ні забуття, ні страх…

Коли б ти знав, як мені зараз любі

Твої рожеві пересохлі губи!

Слайд 19.

Анну Ахматову по-праву називали «Сапфо 20-го століття».В одному з віршів вона назвала кохання «П»ятою порою року». Через цю п»яту пору А.А. Мабуть, цим можна пояснити , що вона стала перекладачкою саме збірки «Зів»яле листя» Івана Франка російською.


Стройная девушка, меньше орешка,

Что ж в твоем сердце злая насмешка?


Что ж твои губы – словно молитва,

Что ж твои речи – острая бритва?


Нежно сияют глаз твоих чары,

Что зажигают в сердце пожары.


Ах, эти очи, пасмурней ночи,

Тот, кто их видел, - солнца не хочет!


Что ж мне улыбка стала страданьем,

Сердце, как в буре, бьется желаньем?


Ясная зорька, что в твоем взоре?

Ты - моя радость, ты – мое горе!


Встречи добившись, пылко люблю я,

Пылко влюбившись, душу сгублю я.

Слайд 20.
Доля булла безжалісна до Анни Ахматової - її непросте, а дехто скаже – трагічне. Вона пережила втрату близьких і найдорожчих людей, арешт і заслання сина. Її пісні наступали на горло, забороняли друкуватися, та славу поетеса здобула далеко за межами вітчизни. Оксфордський університет удостоїв її мантії почесного доктора літератури, в 1964 р. вона була відзначена Міжнародною літературною премією «Етна – Таорміна» в Італії. Людина високої мужності і такої ж величі душі, вона мала воістину королівську здатність равнодушно сприймати і похвалу, і хулу і залишалась Людиною - людиною, наділеною великим даром Любові.
Слайд 21.
Євген Маланюк

Антистрофи

І ось дощі осінніх сліз,

І самота, і згасла ватра.

-Де ж петербурзький парадіз,

Невтішна невська Клеопатро?

І слава, як пекучий дим?

І уст неситих хижі леза?

Спустошено нерідний дім.

Антоній зник. І згинув Цезар.

І навіть сина… Ні, мовчи,-

Про це не можна і не треба

(Мідяний Вершник уночі

Стоптав і – вже штурмує небо).

А з-попід бруку стогін чуть –

То кличуть мсту кістки козачі…

Не все прожерла невська муть,

Бо ось незряче серце – плаче.


Слайд 22.


Євген Маланюк

Страшне твоє життя , як житіє.

Душа пройшла усі пекельні кола

І тіло звуглювалося твоє

Не раз. А лютий сміх лунав довкола…
Тягар років, і споминів, і снів.

…Так мстивий привид мститься безупину

На тих, що спопелили чар весни,

Що зрадили дідизну, рід, родину.

Слайд 23.

Якби тобі білі крила,

То була б перелетіла вій Володимир

Розпростер в огні і димі

Там, де дзвін годину б’є,

Де Мазепа понад степом…

…Горенько моє! юних літ,

містом, Там, де хрест свій Володимир

Розпростер в огні і димі

Понад містом юних літ,

Понад містом молодистим,

Понад містом, що єдине,

Що єдине на землі.

Слайд 24.


Змарнувала, спопелила

Сніжнобілі свої крила.

Скорчилось і почорніло

Серденько твоє.

Рідна, бідна, смертно-біла,

Ти замовкла й заніміла,

Сестро мила,

Сестро біла,

Горенько моє!
Слайд 25.

Пройшовши в житті всі дантові кола випробувань, Анна Ахматова до кінця своїх днів зберегла в серці людяність і вдячність Богу за життя, за щастя і нещастя, за любов і розлуку, за сміх і смуток – за все, що просто зветься життям…


Земну утіху в серця відніми,

Не догоджай ні дому, ні дружині,

У рідної дитини хліб візьми,

Аби віддать чужій дитині.


Служи і тому, хто у всі часи

Для тебе був кромішнім супостатом,

Назви і лісового звіра братом,

І в Господа нічого не проси.


Слайд 26.
І слава лебедем пливла

Крізь золотавий дим.

Любове, завжди й скрізь була

Ти розпачем моїм.


Слайд 27. Любов – це сила, яка творить людину. На жаль, вона буває і невзаємною, і нещасливою. Але як же без неї?


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка