Сценарій Шевченківського свята



Дата конвертації01.05.2016
Розмір95.3 Kb.


Провісник долі України
Сценарій Шевченківського свята

У центрі сцени на стіні прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка, на сцені виставка книг, в залі – газети, присвячені Кобзарю, саморобні книжечки з прислів’ями про Шевченка, його « Кобзарем », піснями та висловами про нього.





  1. Вступне слово вчителя

  2. Демонструється відео «Тарас Шевченко»



Учень 1 Тарас Шевченко. З цим іменем сьогодні

на планеті ідентифікується Україна та українці. І хто б ти не був, де б не жив, хто перечитає « Кобзаря », не зможе уявити своєї долі без Шевченка.


Учень 2 Той, хто крізь алмазну грань Кобзаревого слова гляне у світ, той уже ніколи не спиниться в дорозі до ідеалу. Шевченко належить до найулюбленіших поетів світу.
Учень 3 Як досяг, чим завоював цю славу найбезправніший солдат Російської імперії? СЛОВОМ!
Учень4 Пізнавати Шевченка – це пізнавати історію, мучитися, страждати від того, що нашу предковічну землю позбавили спокою сусіди – нероби.
Учень 5 Пізнавати Шевченка – це працювати до сьомого поту і наближатися до торжества добра над злом, очиститися духовно і морально.
Учень 6 Думаймо про Шевченка, живімо Шевченком, продовжуймо його безсмертя в собі та в дітях наших.
Учень 7 Шевченкове свято – то кришталево чисте свічадо. 200 років минуло від того дня, коли українка – кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а наближається. Тож слухаймо Кобзареве слово!

Учень 8 Народився Тарас Шевченко 9 березня 1814 р. в сім’ї кріпака. Батько Григорій Іванович родом з козаків, був людиною письменною, кохався у слові Божому.
Учень 9 Мати – Катерина Бойко – була натурою чутливою і люблячою. Померла рано, залишивши сиротами шестеро дітей, Тарасові тоді було 9 років.
Читець ( вірш « Не називаю її раєм...» )
Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила




Учень 11 Тепло материнського серця, вся розкіш материнських почуттів, - про все це переповість Тарас у віршах, баладах, поемах.

І виріс він, і кобзу взяв,

І струн її торкнувсь рукою –

І пісня дивна полилась,

Повита вічною журбою.

Учень12 Залишившись без батька й матері, малий Тарас став школярем – попихачем у дяка. І хоча забаганки п’яного дяка треба було виконувати з рабською покірністю, обдарований від природи малий Тарас за два роки пройшов Граматику, Часословець і Псалтир.

Учень 13 Давно те діялось. Ще в школі

Таки в учителя – дяка

Гарненько вкраду п’ятака –

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге – та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду.



Учень14 Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші "Мені тринадцятий минало".

Читець

Мені тринадцятий минало

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Читець читає поезію « І золотої й дорогої…»

І золотої й дорогої


Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої:
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі,
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки.Що так


Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа,
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім вольнім світі,
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де-небудь прихиливсь,
То оддадуть у москалі.

Учень 15 Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе знати. Наслухавшись розповідей про те, що залізні стопи підпирають небо, він загорівся бажанням подивитися на них і пішов шукати.

Але зустрілися добрі люди і повернули малого додому.



Учень 16 Змалку в малої дитини прокинувся талант художника. Це було незвичайне дитяче захоплення. Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, дверях, папері. Ходив від села до села в пошуках учителя. Але важке було то навчання. Дяки-вчителі примушували носити воду, рубати дрова, робити все що завгодно, але не малювати. Так сталося , що пан Енгельгард все ж таки відсилає Шевченка на навчання до Петербурга.

Учень 17 « ... Живу, учусь, нікому не кланяюсь, і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя бути вольним чоловіком ...», - так писав Шевченко братові з Петербурга. Тут сталися важливі події в його житті, одна з яких – викуп. У Петербурзі пан Енгельгардт дозволив йому вчитися малювати. Вчителем Шевченка був Ширяєв, відомий в Петербурзі майстер декоративних розписів. У нього Тарас і здобув певну малярську підготовку.
Учень 18 Вирішальне значення для Шевченка мала зустріч з Сошенком, на той час учнем Академії мистецтв, який перший спостеріг талант у ранніх Тарасових малюнках і розпочав справу викупу Шевченка з неволі.

Учень 19 Українські та російські діячі мистецтва і літератури – Є. Гребінка, В. Жуковський, Карл Брюллов, О. Венеціанов – викупили Тараса з неволі і дали можливість талановитому юнакові вчитися в Академії мистецтв. Це сталося 25 квітня 1838 року.
Учень 20 Спливав третій рік, осяяний сонцем свободи. Як художник, Тарас Шевченко нагороджений трьома срібними медалями Академії мистецтв.
ПАУЗА ШЕВЧЕНКО – ХУДОЖЕИК СЛАЙДИ (
Вперше прийшла до нього слава і як поета: тут у Петербурзі явився світові найперший « Кобзар ». Але разом із третім спливав одинадцятий рік вимушеної розлуки з Україною. А вона, змучена і розтерзана, боліла йому і вдень, і вночі.

На самоті й поміж людей,

Щомиті чую рідну землю,

Не все, що грішне і святе,

Довірив я перу і пензлю.

Учень 21 Шевченко – вартовий памяті народної. Традицію патріотичного ставлення до пам’яті національної історії ми ведемо від Тараса.

« Геній Шевченка широко розпускає крила і ударяє з великою силою в різні струни ,» - писав про період «трьох літ» І. Франко.

У 1845 році Тарас написав « І мертвим, і живим і ненародженим землякам моїм, в Україні і не в Україні моє дружнє посланіє
Шевченко – художник не полишав надії побувати в Італії, аби краще оволодіти секретами малярства. Але невдовзі не тільки Італія, а й сама Україна залишилася мрією.
Учень 22 Навесні 1847 р. за участь в Кирило – Мефодіївському братстві Шевченка заарештували і відправили до Петербурга. При арешті вилучили поему « Сон », за яку звинувачено Кобзаря в політичному злочинстві і жорстоко покарано.

Учень 23 « Художника Шевченка написання обурливих і зухвалих віршів віддати в рядові в Оренбурзький окремий корпус з правом на вислугу, зобовязавши начальство вести найсуворіший нагляд.» Тут же цар власноручно дописав : « Під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати».

Відеозапис «Зійди зоря»
Учень 24 У Петербурзі, чекаючи вироку, написав поет 14 поезій, які потім оформить у цикл « В казематі ».

Читець читає « Садок вишневий коло хати...»
Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.
Сем’я вечеря коло хати,

Вечірня зірочка встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.


Учень 25 Важким докором лягають на душу Тарасові слова, якими він гнівно картав тих, що вірили, і , на сором, вірять в офіційну версію про те, що був єдиний російський народ, а українці та білоруси – це ті ж росіяни, тільки зіпсуті польським впливом.

Муза зігрівала змучене серце, дарувала радість творчості. Щасливий з цього Шевченко звертається до Пресвятої Богородиці.

...Ридаю,

Молю,ридаючи:пошли

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб словом пламенем взялось,

Те слово Боже і кадило,

Кадило істини.
Учень 26 Свічка його життя догорала. Мрії про одруження, розраду в сімї, хатину над Дніпром залишились ілюзіями. Фізично знищений, поет відчував, що недалекий кінець. У німій холодній майстерні, в будинку Академії мистецтв він пішов із життя. Було це 10 березня 1861 р. Але залишився його заповіт – мрії тобі, нам, українському народові.
Богдан Ступка. Запис
Учень 27 Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли, ніже тії коми-

Все розберіть...

Тож виконаймо і цей заповіт Шевченка.



Запис відео «Реве та стогне ..»

Учень 28 І тепер, у незалежній і вільній Україні, ми можемо припадати до Шевченкових цілющих джерел, до його вічного живого слова, над яким не зависає чорна тінь потрошителів з таємними інструкціями.
Уже достигли полуниці

Росу вечірню трави п’ють,

І в ароматі медуниці

Хрущі шевченківські гудуть.


Нема співця, о ні, він з нами,

Його пісні, його любов,

Його це місяць над садами

У сяйві тихому зійшов.


І все здається, я клянуся,

Крізь сяйво місячне бліде

До мене рідний добровусий

Тарас Григорович іде…

Звучить « Молитва » Д. Павличка.

Отче наш, Тарасе всемогущий,

Що створив нас генієм своїм,

На моїй землі, як правда, сущий,

Бющий у неправду, наче грім.

Ти, як небо, став широкоплечо

Над літами, що упали в грузь;

Віку двадцять першого предтечо,

Я до тебе одного молюсь.
Дай нам силу ідолів знімати,

З пєдесталів чорної олжі,

Бурити казарми й каземати,

Де виймають душу із душі.

Не введи у спокушення слави,

Вкинь за те у хижу ненависть,

Мудрості і знамено криваве

Дай нам не соромлячись носить.

Поклади нам зорі на зіниці-

Променем туди,де непроглядь.

Хай підносять очі люди ниці,

Хай в незрячих більма погорять.

Мислям нашим дай ясне поліття,

А поетам- спину,що не гнесь.

Дай нам память на тисячоліття,

Непокору і любов на днесь.


І не одпусти нам ні на йоту

Борг, забутий в клекотах забав,

Сплатимо його із крові й поту.

Тільки од лукавства нас позбав.

Да святиться слово блискавиця,

Що несе у вічну далечінь

Нашу думу й пісню. Де святиться

Між народами твоє імя.



Амінь.
Демонструється відео «Тарас Шевченко»


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка