Сценарій позакласного заходу складений учителем української мови і літератури вищої категорії, учителем методистом



Скачати 161.2 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір161.2 Kb.


Міністерство освіти і науки України

Донецька загальноосвітня школа I-III ступенів № 26

НАШ ШЕВЧЕНКО

Сценарій позакласного заходу складений учителем української мови і літератури вищої категорії, учителем – методистом

Задоєнко Оленою Миколаївною

Донецьк-2014

До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Наш Шевченко

(літературно-музична композиція)

Святково прибрана зала. Портрет Т.Шевченка, прикрашений рушником. Виставка його творів.( Звучить музика «Реве та стогне Дніпр широкий»)



Ведуча. Нині ( як і щороку) ми проводимо шкільне шевченківське свято, аби не просто вшанувати пам’ять геніального поета, а й відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж тоді ще вірити, як не Шевченкові, який життя своє віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільними, гордими людьми. Жоден поет світу не зрівняється з ним у величі своєї жертовної любові до свого народу.

Ведучий.. Учень читає вірш « Закувала зозуленька» ( звучить музика української народної пісні ), слайд.

Закувала зозуленька

В зеленому гаї,

Заплакала дівчинонька –

Дружини немає.

А дівочі молодії

Веселії літа,

Як квіточки за водою,

Пливуть з сього світа.

Якби були батько. Мати

Та були багаті,

Було б кому полюбити,

Було б кому взяти.

А то нема, сиротою

Отак і загину,

Дівуючи в самотині,

Де – небудь під тином.

Ведуча. Учень читає вірш « Минають дні, минають ночі». ( звучить музика про осінь)

Минають дні, минають ночі, 


Минає літо, шелестить 
Пожовкле листя, гаснуть очі, 
Заснули думи, серце спить, 
І все заснуло, і не знаю, 
Чи я живу, чи доживаю, 
Чи так по світу волочусь, 
Бо вже не плачу й не сміюсь…

Доле, де ти! Доле, де ти? 


Нема ніякої, 
Коли доброї жаль, боже, 
То дай злої, злої! 
Не дай спати ходячому, 
Серцем замирати 
І гнилою колодою 
По світу валятись. 
А дай жити, серцем жити 
І людей любити, 
А коли ні… то проклинать 
І світ запалити! 
Страшно впасти у кайдани, 
Умирать в неволі, 
А ще гірше – спати, спати 
І спати на волі, 
І заснути навік-віки, 
І сліду не кинуть 
Ніякого, однаково, 
Чи жив, чи загинув! 
Доле, де ти, доле, де ти? 
Нема ніякої! 
Коли доброї жаль, боже, 
То дай злої! злої!

Ведуча. Учениця читає вірш « І золотої, й дорогої».( слайд і музика)

І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви,не жаль

Моєї долі молодої:

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається. Що се я.

Що це та молодість моя.

Мені здається, що ніколи

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки. Що так

Даремне, марне пролетять

Його найкращії літа,

Що він не знатиме, де дітись

На сім широкім вольнім світі,

І піде в найми, і колись.

Щоб він не плакав, не журивсь,

Щоб він де – небудь прихиливсь.

То оддадуть у москалі.



Ведучий. Учениця читає поему «Лілея» ( слайд і музика)

«За що мене, як росла я,

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий Цвіте!»

«Я не знаю, моя сестро».

І Цвіт королевий

Схилив свою головоньку

Червоно-рожеву

До білого пониклого

Личенька Лілеї.

І заплакала Лілея

Росою-сльозою...

Заплакала і сказала:

«Брате мій, з тобою

Ми давно вже кохаємось,

А я й не сказала,

Як була я людиною,

Як я мордувалась.

Моя мати... чого вона,

Вона все журилась

І на мене, на дитину,

Дивилась, дивилась

І плакала. Я не знаю,

Мій брате єдиний!

Хто їй лихо заподіяв?

Я була дитина,

Я гралася, забавлялась,

А вона все в'яла

Та нашого злого пана

Кляла-проклинала.

Та й умерла... А мене пан

Взяв догодувати.

Я виросла, викохалась

У білих палатах.

Я не знала, що байстря я,

Що його дитина.

Пан поїхав десь далеко,

А мене покинув.

І прокляли його люде,

Будинок спалили...

А мене, не знаю за що,

Убити — не вбили,

Тілько мої довгі коси

Остригли, накрили

Острижену ганчіркою.

Та ще й реготались.

Жиди навіть нечистії

На мене плювали.

Отаке-то, мій братику,

Було мені в світі.

Молодого, короткого

Не дали дожити

Люде віку. Я умерла

Зимою під тином,

А весною процвіла я

Цвітом при долині,

Цвітом білим, як сніг, білим!

Аж гай звеселила.

Зимою люде... боже мій!

В хату не пустили.

А весною, мов на диво,

На мене дивились.

А дівчата заквітчались

І почали звати

Лілеєю - снігоцвітом;

І я процвітати

Стала в гаї, і в теплиці,

І в білих палатах.

Скажи ж мені, мій братику,

Королевий Цвіте:

Нащо мене бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір?.. Милосердий,

Святий боже, милий!»

І заплакала Лілея,

А Цвіт королевий

Схилив свою головоньку

Червоно-рожеву

На білеє пониклеє

Личенько Лілеї.

Ведуча. Учениця читає вірш « Дивлюсь, аж світає»

(звучить музика М. Бездільного)

Дивлюсь, аж світає, 
Край неба палає, 
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає. 
Тихесенько вітер вів, 
Степи, лани мріють, 
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють. 
Сади рясні похилились, 
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа, 
Розмовляють з полем. 
І все то те, вся країна, 
Повита красою, 
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою, 
Споконвіку вмивається, 
Сонце зустрічає.

Ведучий. Учениця читає вірш « Реве та стогне Дніпр широкий…»

(стиха звучить музика )

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

Ведучий. А з цих слів народилася пісня. ( Звучить пісня « Реве та стогне Дніпр широкий» у виконанні шкільного ансамблю хлопців )

Ведуча. Учень грає на флейті пісню на слова Т. Г.Шевченка «Така її доля».

Ведучий. Учні читають вірш « Мені однаково…» ( слайд і музика)

Мені однаково,чи буду

Я жить в Україні , чи ні.

Чи хто згадає. Чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими

І, неоплаканий своїми.

В неволі , плачучи умру.

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином,

Не скаже синові: - Молись.

Молися, сину, за Вкраїну

Його замучили колись.-

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні…

Та неоднаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

ЇЇ, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.



Ведуча. На жаль, так і сталося…

Україну збудили вже в пеклі глухого рабства, коли більшість людей навіть забули. Хто вони є, хто для них Шевченко й Україна, якими були їхні предки – і тому зараз чути стільки нарікань на оте слово «незалежність», хоч про його вільне звучання мріяло не одне покоління…

Художник Шевченко міг бути багатим і уславленим, якби зрікся мрії про вільну Україну, не зачіпав її кривдників гострим викривальним словом. Але він вибрав правду і волю і нас теж хотів бачити вільними людьми в незалежній Україні, а не німими рабами. Саме тому заприсягнувся:

Воскресну нині! Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих. Нищих… Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Ведучий. Дивна дія того Кобзаревого слова: історичні обставини склалися так, що по – різному моляться українці, належать до різних партій і навіть держав, часто забуваючи, що вони однієї матері діти і що ворогам цього тільки і треба, але коли звучить слово Шевченка – усі замовкають, бо то говорить сама правда, сам Бог вустами нашого пророка. І лише тоді почнеться справжнє відродження добра й справедливості, коли ми всі відчуємо те слово і засвоїмо Шевченкові уроки.

Ведуча. Нашого святого пророка й заступника породила українська жінка-кріпачка на ім’я Катерина. Вона обдарувала свого сина чутливим серцем і великою душею, та не встигла побачити його зросту. Сам поет із гіркотою зазначав:..

Добре, мамо,

Що ти зарані спать лягла,

А то б ти Бога прокляла

За мій талан…

За віруванням наших предків душа материнська бачить з того світу поневіряння своєї дитини, мучиться і страждає разом із нею. А в такому разі мати Тараса не раз відчувала й радість, коли слово її сина повертало до життя закам’янілі й омертвілі душі і колись, і нині живущих.



Ведучий. Учениця читає вірш Марії Гармаш. «Матері Шевченка» ( звучить музика Наталії Май « Мамо, мамочко»),( слайд)

Якби ти знала, як твій син

І возвеличить. І освятить

Усе, чого торкнеться він,

Але найперше – слова « мати» !

І ти живеш в його словах.

Святая мати свого сина!

Бо колихала на руках

Майбутнє рідної Вкраїни.((

В сльозах, в неволі, між рабів

Дала йому ти ум великий

І вільну душу, й гордий спів,

І правду Божу сонцелику.

Спасибі, рідна! Я тобі

Через віки вклоняюсь низько .

Благословенна ти в журбі

Й твоя вербовая колиска.

Крізь тьму віків у дикій млі

Освітить правду слово сина:

Найвища радість на землі –

У мирі мати і дитина!

Ведуча. Наш народ споконвіку знав, що тільки в родині людина може бути щасливою, тому так шанував матір – берегиню роду. Сімейне життя у злагоді й довірі, без злоби та сварок було святою мрією великого українця Тараса Шевченка.

Вокальний ансамбль дівчат співають пісню « Рідна мати моя»( Музика Платона Майбороди, слова Андрія Малишка)



Ведучий. Учениця читає вірш « Росли укупочці, зросли…»

Росли укупочці, зросли;

Сміялись, гратись перестали.

Неначе й справді розійшлись!..

Зійшлись незабаром. Побрались;

І тихо, весело прийшли,

Душею – серцем неповинні,

Аж до самої домовини.

А меж людьми ж вони жили!

Подай же й нам, все щедрий Боже!

Отак цвісти, отак рости,

Так одружитися і йти,

Не сварячись в тяжкій дорозі,

На той світ тихий перейти.

Не плач, не воль, не скрежет зуба –

Любов безвічную, сугубу

Не той свій тихий принести.

Ведучий. Учениця грає і співає на баяні пісню на слова Тараса Шевченка «Зоре моя вечірняя»

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила…

А над самою водою

Верба похилилась,-

Аж по воді розіслала

Зеленії віти,

А на вітах гойдаються

Нехрещені діти.

Ведуча. Чи можливе таке просте, здавалось би, людське родинне щастя у країні загального горя й сваволі, насильства й неволі? Шевченко пізнав на собі – неможливе. І тому став захисником правди, волі й справедливості як головних підвалин природного життя людини, став грізним суддею всіх кривдників і всяких рабів, які тим кривдникам потурають.

Ведучий. Учень читає уривок із поеми «Сон» ( У всякого своя доля…)

У всякого своя доля

І свій шлях широкий,

Той мурує, той руйнує.

Той неситим оком –

За край світа зазирає.

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

Той тузами обирає

Свата в його хаті,

А той нишком у куточку

Гострить ніж на брата.

А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка підкрадеться.

Вижде нещасливий

У тебе час та й запустить

Пазурі в печінки, -

І не благай: не вимовлять

Ні діти, ні жінка.

А той, щедрий та розкішний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров. Як воду, точить!

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята; нехай. Каже,

Може, так і треба.

Так і треба! Бо немає

Господа на небі!

А ви в ярмі падаєте

Та якогось раю

На тім світі благаєте?

Немає! Немає!

Шкода й праці. Схаменіться.

Усі на сім світі –

І царята, і старчата –

Адамові діти.

Ведуча.. Тарас бачив раєм свою Україну, коли уявляв її без панського свавілля й чужоземного ярма. Але такою вона могла бути лише тоді, коли її діти стануть на захист своєї матері – Вітчизни. Тому так боліло йому безпам’ятство і рабська покірність його сучасників – безмовних нащадків славних захисників – героїв, які кров’ю своєю полили цю землю.

Ведуча. Учень читає уривок із поеми « Гайдамаки»

Гомоніла Україна,


Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
Степи зеленіють;
Діди лежать, а над ними
Могили синіють.
Та що з того, що високі?
Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче,
Ніхто не згадає.
Тілько вітер тихесенько
Повіє над ними,
Тілько роси ранесенько
Сльозами дрібними
Їх умиють. Зійде сонце,
Осушить, пригріє;
А унуки? їм байдуже,
Панам жито сіють.
Багато їх, а хто скаже,
Де Ґонти могила,—
Мученика праведного
Де похоронили?
Де Залізняк, душа щира,
Де одпочиває?
Тяжко! важко! Кат панує,
А їх не згадають.

Ведучий. Учні читають вірш «І виріс я на чужині».

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається — кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна...

Аж бачу, там тілько добро,

Де нас нема. В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село...

У те, де мати повивала

Мене малого і вночі

На свічку Богу заробляла;

Поклони тяжкії б’ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину... Добре, мамо,

Що ти зарані спать лягла,

А то б ти Бога прокляла

За мій талан.

Аж страх погано

У тім хорошому селі.

Чорніше чорної землі

Блукають люди, повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур’яном поросли.

Село неначе погоріло,

Неначе люде подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!.

І я, заплакавши, назад

Поїхав знову на чужину.

І не в однім отім селі,

А скрізь на славній Україні

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві... Гинуть! Гинуть!

У ярмах лицарські сини,

А препоганії пани

Жидам, братам своїм хорошим,

Остатні продають штани...

Погано дуже, страх погано!

В оцій пустині пропадать.

А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать — і мовчать!

А як не бачиш того лиха,

То скрізь здається любо, тихо,

І на Україні добро.

Меж горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люде веселі.

Воно б, може, так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського в Украйні.



Ведуча. Учениця читає вірш « Заповіт» ( слайд) , учениця грає на фортепіано пісню « Як умру, то поховайте».

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Ведуча. Учениця читає вірш « Заповіт» англійською мовою.

MY TESTAMENT

When I die, let me be buried

In my beloved Ukraine,

My tomb upon a grave-mound high,

Amid the wide-spread plain,

That the fields, the steppe unbounded,

The Dnieper’s plunging shore

My eye could see, my ear could hear

The mighty river roar,

When from Ukraine the Dnieper bears

Into the deep blue sea

The blood of foes then will I leave

These hills and fertile fields

I’ll leave them all behind and fly

To the abode of God

To sing His praise But till that day

I nothing know of God.

On bury me, then rise ye up

And break your heavy chains

And water with the tyrants blood

The freedom you have gained.

And in the great new family,

The family of the free,

With softly-spoken kindly word

Remember also me.



Ведучий. Найбільшим і найдорожчим «ділом» Шевченка було його Слово, яке він поставив на сторожі свого поневоленого народу. Не принесло воно йому багатства й розкоші. Зате вкрило вічною славою як могутнього захисника істини і справедливості.

Ведуча Учень читає вірш . Тараса Шевченка « Доля».

Ти не лукавила зо мною, 
Ти другом, братом і сестрою 
Сіромі стала. Ти взяла 
Мене, маленького, за руку 
І в школу хлопця одвела 
До п'яного дяка в науку. 
«Учися, серденько, колись 
З нас будуть люде»,— ти сказала. 
А я й послухав, і учивсь, 
І вивчився. А ти збрехала. 
Які з нас люде? Та дарма! 
Ми не лукавили з тобою, 
Ми просто йшли; у нас нема 
Зерна неправди за собою. 
Ходімо ж, доленько моя! 
Мій друже вбогий, нелукавий! 
Ходімо дальше, дальше слава, 
А слава — заповідь моя.

Ведучий. Конкурс «Юних шевченкознавців»

  1. Поема, у якій висловлено ідею єднання слов’янських народів. («Єретик»)

  2. . Композитор, автор музики до заповіту.(Гладкий)

  3. Повість Т. Шевченка, написана російською мовою, у якій використано мотив автобіографізму .(«Художник»)

  4. Скульптор, автор пам’ятників Кобзареві в Києві, Харкові, Каневі. (Манізер)

  5. Живописний жанр, у якому працював т. Шевченко. (Акварель)

  6. Одна з поезій, якою відкривається « Кобзар».(«Причинна»)

  7. Український кобзар, якому в жовтні 1860 року Т. Шевченко подарував свою збірку творів із дарчим написом. (Вересай).

  8. Молодий художник, земляк, який брав участь у визволенні поета з кріпацької неволі. ( Сошенко).

  9. Вірш, присвячений колишній кріпачці, з якою поет мав намір одружитися. («Ликері»).

  10. Скількома мовами перекладений « Заповіт» ? (переклади на 147 мов)

  11. Острів в Аральському морі, де бував Шевченко. (Кос-Арал)

  12. Яке наукове звання мав Т. Шевченко? (Академік – гравер)

  13. Яку назву мав альбом малюнків – акварелей, зроблених Шевченком під час першої поїздки по Україні?( « Мальовнича Україна»).

  14. У якій поемі Т. Шевченка батько « …пізнав свого сина. Та не хоче взяти»?( « Катерина»)

Ведуча. Вашій увазі пропонується вірш «Заповіт» у виконанні заслуженого артиста України Богдана Ступки.

Ведуча. Двічі на рік ми вшановуємо нашого національного пророка Шевченка – у день його народження, 9 березня. І в той травневий день 22 травня, коли Тарас повернувся ( мертвим ) навічно в Україну на оспівані ним дніпрові кручі. Як і заповідав у своєму знаменитому «Заповіті».

(Звучить пісня Михайла Поплавського « Україна»)



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка