Сценарій літературного заходу на відзначення 100-річчя від дня народження Миколи Трублаїні



Скачати 142.97 Kb.
Дата конвертації02.05.2016
Розмір142.97 Kb.
ЗАЧАРОВАНИЙ ЖИТТЯМ
Сценарій

літературного заходу на відзначення 100-річчя від дня народження Миколи Трублаїні

Мета: відзначення 100-річчя від дня народження Миколи Трублаїні, актуалізувати життєвий шлях та творчу спадщину видатного українського письменника - громадянина; виховувати почуття любові до рідного краю, Батьківщини; виховувати громадянську позицію.

Захід відбувається в актовій залі.

До постановки сценарію залучені 6 ведучих, читці, учасники інсценівок...

Обладнання: портрет Миколи Трублаїні, виставка творів автора, плакати, ілюстрації до творів, вислови про письменника, грамзапис, фотоматеріали з життя письменника, мультимедійна дошка..


Епіграфи:

Він привернув мою увагу, зачарував своєю кипучою енергією, юнацьким запалом. Я дивувався: скільки в ньому батьківського піклування про своїх юних друзів, який розумний і глибокий хист вихователя!

Ярослав Гримайло

Моя мета запалити юних читачів бажанням стати дослідниками, моряками, авторами і інженерами, вченими, що переможуть всі стихії.

Микола Трублаїні В нього було одне велике щастя: він був романтиком, співцем простих людей, суворих і прекрасних країв...
Микола шукав у житті тих вражень і тем, де найбільше проявляється людська доблесть...

Терень Масенко

Звучить фонограма пісні про Поділля.

Вступне слово.

Поділля... Це моя земля, земля моїх батьків, земля моїх дідів та прадідів. Це наша батьківщина. Це частина нашої Батьківщини. Віє від цього слова маминою колисковою й батьковим наказом, духмяними пахощами вишень й терпким ароматом черемхи. Куди б ми не їхали, а думкою линемо із журавлями у рідні гнізда, бо лише вдома найсмачніший хліб, найхолодніша вода, найзакоханіше солов'ї...

Нема ж бо ніде на світі такого чарівного краю. І гріх би був великий, якби на такій землі, багатій на радість та пісню дзвінку, не з'явилася ціла когорта талантів. Талант - це іскра Божа, яких загорілося на Поділлі дуже багато.

І про один подільський промінчик, 100-річчя від дня народження відзначаємо 25 квітня, ми згадаємо у літературно-музичній композиції «Зачарований життям»

Отож, дорогі подоляни, вельмишановні гості, ми запрошуємо вас відмітити столітній ювілей, присвячений нашому землякові Миколі Трублаїні.

Ведучий 1. Уроджений мандрівник.

Ведучий 2. Письменник бурхливої творчої уяви.

Ведучий 3. Тонкий знавець дитячої душі,

улюбленець підлітків.



Ведучий 4. Інтернаціоналіст у найвищому

розумінні цього поняття.



Ведучий 5. Патріот Батьківщини.

Ведучий 6. Саме так можна охарактеризувати нашого земляка, письменника Миколу Трублаїні.

Звучить лірична музика. На її фоні:

Читець 1.



... Народивсь Трублаїні у Вільшанці.

Ну, а де ж народитись йому? –

Як не тут під горою високою,

Із якої далеко видать,

Як не тут, у краю, де неспокоєм

Люди так, мов дерева, бринять...
Ведучий 1. Він народився 25 квітня 1907 року у невеличкому селі Вільшанці на уквітчаному вишневими садами Поділлі, яке зростило таких славних синів народу, як Іван Богун, Данило Нечай, Устим Кармелюк.

Ведучий 2. Село Вільшанка загубилося серед мальовничих подільських степів, їх чарівність нікого не могла залишити байдужими, тим паче, якщо людина не глуха до краси, а душа її, бентежна, сповнена високих поривань.

Ведучий 3. Як багато можна відкрити для себе

навіть серед, здавалося б, буденного! Треба тільки трохи докласти зусиль та напружити уяву - і вже обриси хмар здаються розвихреними вітрилами каравел, іскриста роса в лузі мерехтить закликами космічних далей, а голос степового вітру звучить найчарівнішою музикою.



Малий Миколка розмовляє з матір'ю.

Ведучий 4. І малий Миколка, майбутній письменник і мандрівник, жадібно вбирає в себе цю красу землі, її материнську ласкавість.
Ведучий 5. Дитинство Трублаїні припало на похмурі дореволюційні літа. Важко тоді жилося трударям. От і Миколин батько, простий лісоруб, працював не докладаючи рук, те це не рятувало родину від нужди. Мати - сільська вчителька - також не могла ...

Читець 2

Летять м'які пушинки на луки за Вільшанку,

Що в затінку хлюпоче не менше сотні літ.

Отак би і Миколці чи вдень, чи на світанку

Податись у мандрівку за річкою услід.

А ще він уявляє себе під небесами,

Де хмарка білокрила і жайвір-сонцелюб.

Десь там за вітряками, за ріками й лісами,

Живе Миколчин тато - звичайний лісоруб.


Звучить музика
Ведучий 6. Коли Микола підріс, його, незважаючи на злидні, все ж віддали в науку до Немирівської гімназії. Сталося це 1915 року. Але гімназії він не закінчив. Громи і лихоліття громадянської війни докочувалися до закурених вулиць Немирова. Хто з хлопчаків не мріяв побувати на фронті?

Ведучий 1. Зібрався на фронт і тринадцятирічний Микола Трублаєвський. На приступці вагона, переповненого червоноармійцями, вирушає на фронт, уявляючи себе червоним воїном, борцем за щастя народу, героєм війни

Читець.

Поділля. Станція Немирів. Сніжок із мрякою навпіл. Гуде вокзал від пасажирів, Неначе вулик, повен бджіл. Шинелі, ватянки, гвинтівки І скрип коліс, і пари свист... І ось тоді майнув з домівки Микола - спритний гімназист.

Ведучий 2. Та не судилося збутися цим мріям. На повному ходу поїзда Микола зірвався з підніжки вагона і скотився під укіс. Залізничники знайшли його непритомним. У хлопця були покалічені ноги.
Ведучий 3. Після одужання Микола змушений був повернутися до рідного села, де стає ватажком молоді. Організовує хату-читальню, керує сільською самодіяльністю. У шістнадцять років завідує сільбудом.

Читець 3.

Сільський будинок, зовні - хата.

А молодь, бачте, тут, як тут –

Місцеві хлопці і дівчата.

Від панських і попівських пут

Село звільняється спроквола.

Зоріє в сутінках сільбуд,

Яким завідує Микола.

Свій чорний непокірний чуб

Назад відкине він рукою,

І усмішка торкнеться губ

І стане доброю, м'якою.

Миколі ще бракує знань –

Скінчив училище реальне,

Та він подався без вагань

Сюди, в село глухе і дальнє.


Звучить пісня
Ведучий 4. Все більше хлопець захоплюється літературою. Жадоба до знань вирізняла його з-поміж інших ровесників. Тоді ж з'являються перші спроби пера.
Ведучий 5.

Збори, звіти, заняття хору,

Безліч клопотів, злива справ,

І з газети йому, сількору,

Теж нагадують, щоб писав.

А Микола зітхне від скрухи:

«У мовчанні який резон?» -

І за підписом «Завірюха»

Шле в редакцію фейлетон.

Ведучий 6. 1925 року редакція газети «Червоний шлях» посилає Миколу Трублаїні до Харкова вчитися на Всеукраїнські курси журналістики, по закінченні яких він працює в редакції газети «Вісті». Тут він проходить справжню школу журналістики.


Читець 4.

Дзвінки трамваїв, гомін площ і парків

І на зорі протяжний клич гудка...

Миколу трохи приголомшив Харків.

Його хода розмірено-чітка.

Збігали дні, за ними мчали тижні,

Гортаючи листки в календарях,

І він, сількор, сільбудівець колишній,

Обрав для себе газетярський фах.

Такі звичайні і такі незвичні

І часу плин, і вражень гострота,

І перший успіх, і підтримка Вишні,

І навіть редакційна суєта.

Ведучий 1. Узимку 1927 року Трублаїні як кореспондент «Вістей» вирушив у двомісячну подорож на Далекий Схід. У газеті з'явилися «Листи з далекої подорожі», «Великим Сибірським шляхом» під псевдонімом Трублаїні.
Ведучий 2. Ще через рік журналіст вирушає у далеку і сувору Арктику, на острів Врангеля. Криголам «Ф.Літке» долав крижані, майже непрохідні арктичні води. В експедиції одне місце для журналіста було вже зайняте.
Ведучий 3. Тоді Микола Трублаїні швидко опанував професію кочегара, механіка, вантажника і влаштовується на криголам котельним днювальним, за участь у героїчному рейсі письменника нагороджено медаллю. Враження від подорожі лягли в основу написаних Миколою Трублаїні книг «До Арктики через тропіки», «Людина поспішає на північ».

Читець 5.

А тривоги? їх було чимало.

Та одна збентежила усіх.

Судно, мов обценьками стискало,

І воно тріщало, мов горіх.

А вони - самі на волосині,

Від життя до катастрофи - крок.

Ні, не розгубився Трублаїні,

Лиш відчув на серці холодок.
Ведучий 4. Згодом, уже на початку тридцятих років, письменник знову відвідує Арктику. І всюди не розлучається з пером. Один по одному з'являються твори для юного читача: «Ф.Літке» - переможець криги», «Вовки женуться за оленями», «Волохан», «Оповідання боцмана», «На півночі», «Берег невідомого острова», «Малий посланець», «Крила рожевої чайки», «Хатина на кризі», «З півночі мчав ураган »
Інсценізація уривку з оповідання «Крила рожевої чайки»

Ведучий 5. Незвичайні герої морських буднів. Це ті, хто перемагає урагани, долає несходжені простори Арктики. Героїчне покоління, чиїй мужності співалися пісні. Саме таких людей, патріотів, відданих своїй справі, Батьківщині, письменник змалював у першому великому епічному творі - повісті «Лахтак».
Ведучий 1. Письменник Трублаїні вважав, що своєю творчістю він повинен виховувати юну людину, майбутніх патріотів. Трублаїні жив серед дітей і для дітей. Його талант педагога і письменника був спрямований на формування характеру юного патріота. Це було його найпершим покликанням, основою творчості.
Ведучий 2. Під час літніх канікул Микола Петрович організовував для дітей експедицію за маршрутом» Москва - Ленінград - Мурманськ. Вагон був обладнаний на зразок криголама, де знайшлося все - від компаса до штурманської рубки.

Читець 6.

Замре на місці перехожий:

«Невже це дійсність, а не сон?»

На криголам і справді схожий

Переобладнаний вагон.

На «криголамі» не туристи,

А юнь охоча до пригод:

Майбутні штурмани, радисти

Дослідники нових широт.

Ведучий 3. Це було дивовижне знайомство з рідною Батьківщиною. А ще він подорожував з юними альпіністами до Криму і Кавказу. Так народились повісті «Мандрівники» і «Шхуна «Колумб».
Ведучий 4. Тема захисту Вітчизни лежить в основі фантастичного роману «Глибинний шлях». Твір був завершений перед початком війни.
Звучить музика «Степом, степом...»

Ведучий 5. Коли почалася війна, Микола Трублаїні не стояв перед вибором, що робити далі. З перших днів війни подав заяву про бажання негайно йти на фронт.
Читець 7.
Дороги війни... Крізь пожежі пітьму,

Крізь болі, розлуки, тривоги...

Не знав Трублаїні, що доля йому

Готує тернисті дороги.

І ось він на фронті... на ньому піджак

Поки що цивільного крою.

Хотів поміняти, а сталося так,

Що знову не встиг після бою.

А бій був жорстокий. Стріляли в упор

З окопу, траншеї, кювета

І він, фронтовий журналіст, воєнком.

Припав до щитка кулемета.

Дороги, дороги... сухий падолист

І димом затягнуті далі.

В кишені - трикутником згорнутий лист

Дружині і доньці Наталі



Трублаїні читає лист дружині:

«Люба Нінусько!

Ось я вже в армії. Перед від’їздом написав тобі два листи: передав Петею, а другого - Олею Черняковою. Зробив це, бо сподівався, що так листи дійдуть швидше, ніж просто кинути у скриньку. Сьогодні вже одинадцятий день, як ти поїхала, і досі немає від вас звістки. Мабуть, так само ти про мене нічого не знаєш... Мене викликали до військкомату і сказали, що через дві години я мушу їхати на фронт. Збирався дуже швидко і, звичайно, ще багато речей забув, багато справ не зробив, навіть рукопис «Колумба» російською мовою забув у видавництві «Радянська школа». На третій день ми дісталися на місце. Тут знайшов Стьопу Крижанівського, Гавриленка, Хазіна, Шутова... Турбує лише одне - як ти доїхала і як влаштувалась. Цього , мабуть, одержиш не скоро. Є у тебе документ, що я у батальйоні. Днями вишлю документ, що я у Червоній Армії.»

Ведучий 6. Його бачили в окопах, на передовій, там, де вибухали снаряди, люто свистіли кулі та осколки.

Читець 8.

Од вибухів здригалась далечінь,

Гойдало землю і дзвеніло в скронях,

І «юнкерса» зловісна чорна тінь

Шулікою металась по вагонах.

Поранений осколком у живіт

Він не стогнав, не скаржився на болі.

Його життя, немов прив'ялий цвіт,

Згасало, облітаючи поволі.

Ведучий 1. У жовтні 1941 року письменник загинув.
Ведучий 2. Згодом у своїх спогадах про письменника Олександр Ільченко писав:
Звучить запис:

«Уже й нема його, Миколи нашого, давно згорів, усе своє коротке життя пломеніючи, згорів, а місце, де він стояв у житті, де впав у бою, гаряче те місце по ньому завше світиться, у карі очі його, насмішкуваті, мерехтять і мерехтять у пам'яті багатьох та й при згадці про нього ясніший зір - навіть у того, хто й не стрічався з ним, не працював з ним разом, хто знає лише книги, під Миколиним серцем виношені, його рукою писані, книги, що живуть і житимуть.

Микола Трублаїні...

Нехай його й нема, але він є...»

Хронограф, хвилина мовчання.

Ведучий 3. З ініціативи Вінницького обкому комсомолу , обласної Спілки письменників України та редакції газети «Комсомольське плем'я» було вирішено сформувати молодіжний десант з метою дослідження творчої діяльності видатного українського письменника Миколи Трублаїні. Десант вирушає в дорогу із своєю піснею, яка є своєрідною візитною карткою невеличкого колективу подолян у Заполяр'ї.

Її створили письменник Василь Кобець та композитор Ральф Мархлевський.



Звучить пісня «Трублаїнівський десант».

Двадцятий вік шумить над нами веснами,

Двадцятий вік нас кличе в дальню путь.

Як хороше із друзями чудесними,

Нам цю дорогу дальню не забудь.
Приспів'.

І вітер, а вітер північний

У наших світлих парусах

Іде назустріч полярному сяйву

Трублаїнівський дружний десант.

Двадцятий вік шумить над нами веснами,

Літа нестримно за літами йдуть.

Новий маршрут на карті ми накреслимо,

Це буде трублаїнівський маршрут.
Приспів.

Читець 9.
Вірш Н. Струтинської «Миколі Трублаїні»
Миколо Петровичу; й Вас не минула біда.

В сільському музеї рукописи ваші пожовкли,

Посивіла раптом дружина тоді молода

У тому гіркому, війною обпаленім жовтні.


Він плакав дощами, і руки ламала жона,

А донька мала кожен день так чекала на татка.

Миколо Петровичу, жаль Вас забрала війна,

Але в це не вірять мої хлопчаки та дівчатка.


Читаю їм часто про Північ далеку книжки:

І «Шхуну «Колумб», і про крила рожеві чаїні.

Миколо Петровичу, Вас не займають роки,

Для всіх земляків Ви - орел молодий Трублаїні!


Вже весен багато розвіяло цвіт по війні,

Біляві морелі втомились за Вами тужити.

Було тоді Вам рівно стільки, як зараз мені,

І я розумію: нестерпно хотілося жити.







База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка