Сценарій літературного вечора Читець: Кого здогнати? Бурю чи себе? Чи випалити душу до знемоги? Нехай вона по течії несе



Скачати 238.74 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір238.74 Kb.
Творча палітра Василя Простопчука

Сценарій літературного вечора
Читець: Кого здогнати? Бурю чи себе?

Чи випалити душу до знемоги?

Нехай вона по течії несе.

І рвуть мене її стрімкі пороги.

Я - лиш один. І цей пекельний шал.

І вічний пошук: бути чи не бути?

Колись я світу істину пізнав.

Тепер лечу, аби її відчути.

Вудила віку - втримати в руці!

І час цей мій! І лет оцей - навіки.

Впадає в Лету славна річка Стир.

Шепоче світ свою палку молитву.


Маткобожик М. „Кого здогнати? Бурю чи себе?.."/ М. Маткобожик // Якубовська М. У дзеркалі слова: есеї про сучасну українську літературу / М. Якубовська - Львів, 2003 -С. 641.
Ведучий: Література - як доля. її не можна оминути. До високої таїни мистецтва кожен приходить по своєму. Іти, коли не можна не іти. Іти, коли знати, що ніхто за тебе цієї дороги не пройде. І найважливіше: іти, сподіваючись, що хтось колись оцінить високий поступ твого слова.
Ведуча: Слово для Василя Простопчука - не просто засіб висловлення думки. Це - доля, невідворотна, незбагненна, несподівана, незвичайна. Вона веде його параметрами життя від вершини до вершини: від однієї книги до іншої. І це - також Закон. Закон художньої творчості, без якої життя немислиме.
Ведучий: Творчий доробок Василя Простопчука - понад десяток книг. Серед них - книги лірики, поезії для дітей, бувальщини, книги гумору. Енергійний і темпераментно-зухвалий, відчайдушно-іронічний і лірично-ніжний його голос вирізняється, і не боїться відірватися від стоптаного тисячами ніг попередників берега, і сміливо віддається стихії самого процесу творення. Цим і приваблює слово Василя Простопчука.
Ведуча: Недарма ж в одному з приватних листів до колеги по перу Івана Чернецького відомий сучасний поет Микола Вінграновський написав: „Він поет без хімії, поет справжній. Такі поети у нас майже перевелися". І у цьому - не лише ядро істини, а й внутрішня суть неординарного поета.
Ведучий: Василь Простопчук - натура творча, багатогранна, непересічна й цільна. Він аж ніяк не однолюб у своїх творчих уподобаннях. Газетярський репортаж, слова для ліричної пісні, проблемна стаття, літературна пародія,

гумористична бувальщина, записана із вуст дотепного оповідача... і все це доповнює одне одного, творить оту барвисту палітру творчості талановитого журналіста, письменника нашого краю.



Ведуча: Народився 19 листопада 1952 року у селі Поповичі Ковельського району. Виховували хлопця дідусь і бабуся. Була вчителька, яка помітила залюбленість юнака у рідне слово. Було навчання на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

Ведучий: Його рідні Поповичі за кілька верст від Колодяжного - „духовного гнізда" Лесі Українки, що живило її творчість усе життя. Тяжіння до своєї великої попередниці становить епіцентр творчого методу Василя Простопчука. Така ж непідкупність, така ж відповідальність перед Словом і перед людьми, яким це Слово адресоване, така ж залюбленість у рідну землю і непереборна жага до життя -повнокровного, насиченого. Поєднання сили і могутності з мрійливістю та ліричністю. І хочеться сказати: „Ні, не перевелись у нашій Україні справжні лицарі..."

Ведуча: Отож, коли говорити про духовну спорідненість з Лесею Українкою, то вона буде іти на рівні духу, честі, чесності. А художній стиль у нього - свій. Обличчя - своє, душа - вразливо-волинська. Ніжна і чесна, як голубі очі Світязя.

Ведучий: Після закінчення школи Василя цілий день тримали у військкоматі, умовляли, аби пішов на навчання у військове училище (у 1970-ті роки, це було досить престижно - зарплата непогана, квартиру давали порівняно швидко). Врешті, і під час навчання - державне забезпечення. Юнак відмовився - манило художнє слово. Зробив вибір на користь духовності. І ніколи про це не шкодував. Хоча у студентські роки бувало по-всякому. До невеликої стипендії, що могла докладала бабуся, а які там можливості у пенсіонера. Бабуся якось запитала Василя: „Як ти там харчуєшся?" Він відповів: „Підеш у їдальню, візьмеш перше, друге, третє..." Бабуся обурливо: „Та ти ще й третє береш!". „А яке там третє, - засміявся Василь, - чай за три копійки..."

Ведуча: Борг перед земляками, родиною, своїм краєм Василь сплачує постійно: і своєю журналістською працею, і художнім словом, і у прямому розумінні - коли допомагає родичам. Хоча немає ні тата, ні матері, найближчих для кожного з нас людей, але є величезна потреба почерпнути з криниці рідного села цілющої води, поспілкуватися зі звичайними сільськими дядьками, бо саме на них, мабуть, був би схожим батько письменника, якби жив.

Читець І: Лиш батькове прощання на вустах

І мамин із сльозою поцілунок

Нам не гірчать невірністю, а так

У кожному цілунку - зради трунок.


Простопчук В. В. „Лиш батькове прощання на вустах... " /В. В. Простопчук// ПростопчукВ. В. Білі ме тілі / В. В. Простопчук. - К, 1995. -С. 8.
Читець II: Моє село навіки оповите

Сагою рік, медовістю полів,

Золотосяйним половінням жита

І надосіннім зойком журавлів.

Тут вперше дід мій ранньою весною

Рукам дав плуг, і віжки, і батіг,

І перша скиба чорною габою

Покірно впала до дитячих ніг.

Тут вперше я відчув і біль розлуки,

І щастя щем, і радість і печаль...

Зовуть в село мене врунаві луки,

І в роси розсипається кришталь.

І хочеться рукам узяти плуга,

І об стерню вколотися ногам.

Моє село - моя одвічна туга,

Настояна на вірності шляхам.



Простопчук В. В. Моє село / В. В. Простопчук // Простопчук В. В. Третій тост / В. В. Простопчук. — Луцьк, 2005. —С. 15.

Ведучий: Спогадом далекого дитинства є книги. Вони приходили до маленького хлопчика захопленими хвилями Гріна, усмішкою неземної Ассоль. І над усім цим - крилатий сонях як щем дитинства, як щем любові.

Ассоль. Синє марево... Грін...

Засмаглим зблиснувши тілом,

злетів над картоплею він -

і тільки зашелестіло.

А вранці впереміш з плачем

сусідка мене сварила...

Не знала, що звечора ще

у соняха виросли крила.

Простопчук В. В. Спогад / В. В. Простопчук // Простопчук В. В. Третій тост /В. В. Простопчук. -Луцьк, 2005. - С. 43.

Ведуча: Акуратний, підтягнутий, досить симпатичний чоловік з пильним уважним поглядом очей. Цей погляд говорить про все - про його заглибленість у життя, про пошуки суті, які ніколи не вичерпають себе, бо хіба можна до кінця пізнати життя?

Ведучий: Шедевром поетичного доробку Василя Простопчука є поезія „З висотного будинку":

З висотного будинку

на асфальт упало кошеня...

А перехожі:

- Ти диви,

і ніг не поламало! ...

А сірий той зіщулений клубочок

на небо озирався,

мов гадав,

скільки ж то поверхів

у людської жорстокості.

Простопчук В. В. „З висотного будинку... " / В. В. Простопчук // Пр ос топчук В. В. Білі метілі / В. В. Простопчук. -К, 1995. -С. 16.

Ведуча: Поезія Василя Простопчука витікає чистим струмком на широкі обрії літературного поля, утверджується у ньому пірамідою духу. Гостре відчуття людяності і духовності є виразником творчого неспокою. Крайня оголеність рядків, абсолютна незахищеність почуттів. Ці почуття виростають до неба з небаченою силою. Його твори часто нагадують новели у прозі, які стверджують, що порятунок беззахисності - у самій беззахисності.



Читець І: Розкриваю книгу старовинну,

В ній повір'я - чорно-білі сни...

Птах сховався - буде хуртовина,

Ворон мостить гнізда - до весни.

Хмара проти вітру - до негоди,

Зорі мерехтять - вітрів чекай.

Жолудів багато - сніг холодний,

А багато снігу - на врожай.

По дощеві (бо горить веселка),

Жайвір розспівався - до тепла.

Бусол поселився на оселі

-Радість людям доля принесла...

Мудросте народна, до загину

Вчитимусь пояснювати світ

Вірою у наслідок й причину

І в лелеки завтрашній приліт.



Простопчук В. В. „Розкриваю книгу старовинну..." / В. В. Простопчук // Простопчук В. В. Білі метілі / В. В. Простопчук. -К., 1995. —С. 12.

Ведучий: У видавництві „Дніпро" видана книга „Блаженність" з передмовою академіка Миколи Жулинського, з чудовими контурними малюнками ще одного академіка, художника Андрія Чебикіна. Кожен її учасник, пройнявшись повагою до авторського слова, доклав максимум зусиль для самовираження. Завдяки цьому вдалося органічно поєднати вишукану інтимну лірику, високомистецьку графіку, сучасний книжковий дизайн і небайдуже поліграфічне виконання. Читач отримав книгу, яка для багатьох стала одкровенням українського свободолюбного духу, українських шляхетних традицій, українського погляду на життя і світ. Стала

солодкою надією, що „Блаженність" виявиться початком тієї потужної серії книг, які утверджуватимуть українське в Україні і зарубіжжі.



Ведуча: „Блаженність" - книга, зіткана з кращих поезій і графічних творів про Любов, яка привернула неабияку увагу в літературно-мистецьких колах. Про неї схвально відгукнувся корифей української літератури Павло Загребельний: „Блаженність"... Книжка любовної лірики по-своєму унікальна. Тут з високою тактовністю, смаком і, я б сказав, вишуканістю знайдено талановите злиття поетичного слова з художницьким малюнком... Любовна лірика Василя Простопчука звучить як чисте й радісне об'явлення нових надій і вознесень українського слова і українського погляду на світ".

Ведучий: „Щасливий той, чиї вуста обпалює гарячий вітер кохання і хто не шукає загублену сльозу у витолочених пристрастю високих травах. Устократ щасливіший той, кого наділив Господь даром вихоплювати з гарячих губ закоханих безтямно свавільні слова солодких мук любові, хто здатен завмерти в подиві й захопленні перед великим дивом єднання душ і тіл та приречено визнати..." Це слова Миколи Жулинського про талант Василя Простопчука, який високим художнім стилем розкриває найдивовижніше у людських взаєминах - почуття любові.

Читець І: О геть слова!

Нікчемні всі слова,

Коли в гаю -

лиш ми на цілу вічність,

1 чебрецем хмеліє голова...

0 геть слова!

Безпомічні!

Трава


зі сну повільно розтуляє очі,

І перед нею падають слова

мовчки.

Простопчук В. В. „О геть слова!.. " / В. В. Простопчук // Простопчук В. В. Блаженність /В. В. Простопчук. - К., 2002. - С. 25.
Читець II: Ти не плач. Не тужи. Я вернуся...

Я прийду. Прилечу... я вернусь.

Ніжно в карість твою задивлюся.

І до серця твого пригорнусь.

Тільки ти... ти не плач, моя мила.

Бачиш он у саду солов'ї

Розтривожену пісню згубили,

Коли вгледіли сльози твої.


Простопчук В. В. „ Ти не плач. Не тужи. Я вернуся.... " / В. В. Простопчук // Простопчук В. В. Блаженність / В. В. Простопчук. - К, 2002. -С. 26.

Читець І: Явилася...

Тепер навік моя!

Вернулася у ніч,

плачем омиту...

Ти - грішниця на сповіді,

а я...


А я святий,

який забув молитву.



Простопчук В. В. „Явилася..." / В. В. Простопчук // Простопчук В. В. Блаженність /В. В. Простопчук. - К, 2002. - С. 28.

Читець II: Далекий берег...

Ти...


Стрімка ріка...

Політ руки...

Та не збагну я досі,

чи то прощальна

мовчазна рука,

чи, може, вітер

голос твій

відносить.



Простопчук В. В. „Далекий берег... " / В. В. Простопчук //Простопчук В. В. Блаженність / В. В. Простопчук. —К., 2002. —С. 31.

Ведуча: Для своєї книги „Блаженність" автор відібрав лише інтимну лірику -найкращі поезії про любов. „Богові підвладний світ, а Жінці - Бог..." - так визначив своє творче кредо Василь Простопчук. Пошанування жінки, увірування у її святість і неземну силу, яка дає чоловікові крила для польоту, натхнення на щодень - ці почуття до жінки він проніс через усі етапи життя - від відчайдушної юнацької залюбленості аж до тверезих роздумів про жінку- матір, берегиню чоловічої душі.

Зорею, квіткою стає для поета його кохана - неминуча його доля. Небагатослівний ліричний герой. Двома фразами розставляє акценти у своїх стосунках з коханою - однією-єдиною, судженою. Неземною. Неминучою. Одну зі своїх збірок він так і назове - „Неминуча".



Ведучий: Про кохання почав писати рано. Його ніжна, інтимна поезія у книгах „Кажу вам про любов", „Люби мене шалено", „Кленове листя", „Любовна молитва", „Натхнення мовчазне" звучить, як щира сповідь, яка нікого не залишає байдужим. Гармонія світу стає гармонією почуттів. Цілий світ не може замінити кохання. Він може його лише посилити, відтінити. Без кохання людина почувається обділеною і збіднілою. Без пристрасті неможливі творення і відчуття світу.

Читець І: Переказати, переповісти,

Переліпити, перемалювати

Тебе не можна...

Можна тільки знати

Цей дивний всесвіт,

У якому - ти.



Простопчук В. В. „Переказати, переповісти..." / Простопчук В. В. Білі метілі / В. В. Простопчук. - К., 1995.
Читець II: Ранок.

Тиша.


І трава з росою.

Річка.


Хвилі.

Човен із веслом.

Берег.

Верби.


Дівчина з косою.

Жайвір.


Просинь.

Пісня під крилом.

Погляд.

Серце.


Обпекло - затихло.

Мозок.


Думка.

Бунтувала кров.

Спраглі

губи


прошептали тихо:

-Мила,


люба,

що таке любов?

Небо.

Сонце.


Промені вплітались

В чорну


гарну

чарівну косу.

- Полюби

-пізнаєш, -

засміялась.

Дзвінко.

Лунко

Впало у росу



Ведуча: Книга поезій „Білі метілі" стала своєрідним етапом у творчому доробку Василя Простопчука. Він відчайдушно поринає в шалену круговерть білих метілей - і вже нема ні сліду, ні минулого, ні майбутнього, ні дороги назад, ні шляху вперед. І несуть тебе білі метілі „через розвітрену путь" - ні спогадів, ні забуття".

Ведучий: „Ця книга яскраво засвідчує, що відбулося становлення митця, який так одержимо творив і сотворив власний світ - неповторний у своїх стилістичних і концептивних параметрах, у своєму наповненні багатим і глибокодумним „Я". Так писав літературознавець Олександр Рисак у своїй статті „Метілі цвіту". Він справедливо відзначив спорідненість творчості Василя Простопчука з іншими видами мистецтва: живописом, музикою: „Поєднання різних способів художнього освоєння світу дозволяє авторові освітлювати зображуване перехресними променями, моделювати різні аспекти, взаємодії „об'єкт-суб'єкт" створювати багатовимірні „об'ємні образи". Олександр Рисак підраховує, що Василь Простопчук у книзі „Білі метілі" використовує назви 15 кольорів та їхніх відтінків, 13 музичних термінів та назв, включаючи імена композиторів Ліста та Мендельсона.

Ведуча: Видання книги „Білі метілі" у престижному столичному видавництві „Феміна" у 1995 році стало явищем неординарним. Презентація цієї книжки перетворилася у справжнє свято для душі і серця. Авторові вдалося зібрати навколо себе сузір'я відомих митців. Його пісні звучали у виконанні зірок української естради Павла Зіброва, Лілії Сандулеси, Іво Бобула, Микола Свидюка.

Ведучий: Дуже стрімко увірвався Василь Васильович у коло українських поетів-піснярів і зразу ж зайняв серед них чільне місце. Він - автор кількох популярних музичних творів, які „пішли" по країні. До багатьох поетичних творів написала музику український композитор Людмила Матвійчук. З ним плідно працювали і волинські композитори Петро Свист, Олексій Онишко. Багато популярних пісень стали лауреатами і дипломантами всеукраїнських фестивалів „Пісня року", „Пісенний вернісаж" і „Шлягер". Він - один з авторів лібрето балетної вистави „Неминуча" у постановці Волинського академічного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.

Звучать пісні: „Щастя веселкове "(сл. В. Простопчука муз. Л. Матвійчук), „Білі метілі"(сл. В. Простопчука муз. Л. Матвійчук).

Ведуча: Жанрове різнобарв'я творчої палітри Василя Простопчука своєрідно відтворює гаму людського життя з його найголовнішими чинниками - любов'ю, радістю і оптимізмом. Автор з успіхом освоює новий для себе поетичний жанр, а саме - рубаї. Мовознавець Олена Сьомочкіна-Рижко вважає поета одним із

найяскравіших майстрів, який плідно працює на ниві філософських, дидактичних, сатиричних рубаїв.



Ведучий: Його рубаї вишуканими перлинками були розсипані по різних поетичних збірках: „Неминуча", „Ах! Рубаї", „Ангели диявольських ночей", „Любов тривожніша за осінь", „Блаженність", „Третій тост" та інших. Нині ж майже всі вони разом з новими чотиривіршами увійшли до викінченого, філософськи-афористичного „Рубаяту". Однак це не міняє загального висновку: рубаї Василя Простопчука - розкіш для філолога й насолода для людини, залюбленої в поезію. Вони западають у душу одразу й на все життя, бо полонять непідробною щирістю, ваблять магнетичною силою чуття, спонукають до співтворчості через угадування й розгадування дедалі нових і нових смислів.

Ведуча: Кажуть, що найтяжче оточуючим доводиться з людиною, яка не розуміє гумору, не сприймає його. Якщо це справді так, то колективу волинської обласної газети „Віче-інформ" неабияк пощастило: його головний редактор Василь Простопчук за вдачею не лише тонкий лірик і вдумливий аналітик, а й непересічний гуморист.

Ведучий: Його добре знають і на Волині і в Україні. Творчість нашого краянина високо оцінив майстер української прози Анатолій Дімаров: „Мене тепер мало що змушує задумуватися, бо наче все знаю. А Василеві Простопчуку це вдалося. У нього рідкісний хист до афоризмів. Такого майстра в Україні більше й не знаю".

Ведуча: Він - король каламбурів, епіграм, сатиричних мініатюр, де якраз зримо відслідковується його хист і вправність. Декому й листка паперу замало, аби донести читачеві свою думку, а Василеві Простопчуку достатньо й двох-трьох рядків, аби сказати про головне чи актуальне дотепно і майстерно. Писати коротко та влучно - найбільша складність навіть і для маститих письменників. А йому - це як у сміховинку, легко, просто і гарно. Що не рядок, то бринить легкий сміх, або й сарказм.

Ведучий: Свідченням творчої зрілості поета може слугувати і нова збірка „Подалі від ближнього". У - ній розмаїття тем і пригорщі сміху, який викликається не лоскотом, легеньким подразненням, а знанням рідної мови, філігранним „точенням" слова-де ні додати, ні відняти. Хіба не зрозуміло про що ці рядки...

Читець І: Щодня у нас

Життя обнова:

Як не Указ,

То Постанова.



Простопчук В. В. Обнова / В. В. Простопчук // Простопчук В. Я Подалі від ближнього / В.В. Простопчук. - Луцьк, 2002. - С. 5.

Читець II: Люди питають :

- Чому день при дні

ціни злітають. Голови - ні?

Простопчук В. В. Питання / В. В. Простопчук // Простопчук В. В. Подалі від ближнього/В. В. Простопчук. -Луцьк, 2002. -С. 5.

Читець І: Голос - тому кандидату,

Хто вже має добру хату,

А за містом файну дачу

І машину на додачу...

Одне слово, в депутати

Обирайте лиш багатих,

Бо як злиднів знов обрати

Неодмінно будуть брати



Простопчук В. В. За кого голосувати / В. В. Простопчук // Простопчук В. В. Подалі від ближнього /В. В. Простопчук. -Луцьк, 2002. -С. 8.

Читець II: Гриць став митнику в кишеню

один долар пхати...

Та ви що! Ми - люди

чесні...


Тоді скільки дати?

Простопчук В. В. На митниці / В. В. Простопчук // Простопчук В. В. Подачі від ближнього / В. В. Простопчук. - Луцьк, 2002. - С. 20.
Ведуча: „Книжку сатири й гумору „Подалі від ближнього" можна б цитувати від першої до останньої сторінки, і доводиться лише дивуватися, чому на українських телеекранах із самого досвіду до пізньої ночі вигарцьовують завезені з ближнього зарубіжжя відставні сатирики й гумористи і не чути такого дотепного слова, як те ж слово Василя Простопчука". Так вважає майстер української класики Павло Загребельний.

Ведучий: Гумористичне слово у Василя Простопчука, на відміну від багатьох сучасних українських гумористів, точне, влучне, дошкульне. Як то кажуть, автор на дрібниці не розмінює свій талант. І, що дуже важливо, не боїться іронізувати з наших типових національних вад.

Ведуча: Тут не обминути ще одну грань творчості гумориста. Це його афоризми, які дістали назву „васюкізми". Ними пересипана вся книга, що робить її ще змістовнішою. Деякі вислови, безперечно, поповнять антологію українського гумору: „Єдиний блок, який об'єднав всіх депутатів, - блок „Мальборо". Гілки влади завжди сплітаються у непролазні хащі. Чому слуги народу живуть краще, ніж

сам народ? У дитинстві водять за руки, на старості - під руки і все життя - за ніс. Сварка зі свекрухою - крок до незалежності."



Ведучий: Не цурається Василь Васильович і літературних пародій. Як правило, він дотепно, з тонким гумором, реагує на поетичні рядки своїх колег. Також протягом останніх років збирає волинські бувальщини - такі собі життєві окрушини з виразним гумористичним, а то й сатиричним забарвленням. Уже уклав і видав дві книжки цих своєрідних анекдотів, вихоплених з нашої застійної минувшини.

Ведуча: Автор в безперервних пошуках нових форм, він експериментатор за духом творення. Поет почав активно культивувати короткі, віршовані вислови-повчання, відомі з давньогрецької літератури як гноми. Реанімував те, що письменство, здається, геть забуло. Йому справді нудно й нецікаво працювати в усталених, узвичаєних жанрових рамцях, він щоразу вигадує для себе щось геть несподіване. У цьому легко впевнитися, розгорнувши котрийсь із томів його „Непристольних гномів", які належать до найпомітніших публікацій гумору й сатири останніх літ. Такого комічного ефекту, такої сміхової енергії, такого віртуозного володіння жанрами афоризму, в нашій літературі треба пошукати.



Ведучий: Іван Корсак резонно наголошує, що Простопчука „категорично" заборонено читати поспіхом. Бо звичне слово в нього набуває раптом незвичного, не побаченого нами досі відтінку і ще не знаного смаку. Автор на свою творчу голову вибрав чи не найважчий жанр, бо ці „малі форми" потребують колосально великої праці, творчих мозолів та поту. Але ніякі мозолі тут не стануть у помочі, як не буде таланту від Бога... І годі тут щось заперечити - „Непристольні гноми" - це, звичайно ж, рідна творча стихія Василя Простопчука.

Ведуча: Звичайно ж, Простопчукові гноми несуть у собі різнохарактерні профілі. Тут і лаконічні присвяти: „То не пісня звучить... То Поплавський кричить".

Тут і філософська притча: „Нам поклоняється й пророк", - сказав розв'язаний Шнурок".

Або: „Найвірніші друзі ті, які не зраджують собі". Й абсурдно-пафосне: „В безсмертя? До нас, будь ласка", - сказала Посмертна Маска."

Є й афоризми в дусі Станіслава-Єжи Лєца: „Найгірші сподівання справджуються на смертному одрі", „На деякі запитання юності старість уже не спроможна відповісти", „Істину у вині не побачиш тверезими очима", „Спіймав себе на думці й став собою".

Інколи в сатирикові несподівано бере гору лірик: „Повір, душа в раю воскресне, Пройде печальне і сумне, І буде щастя наднебесне... Та не земне..."

Ведучий: В особі Василя Простопчука маємо щасливе поєднання двох течій творчого обдарування: поетичного і журналістського. Після закінчення факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка Василь Васильович понад десятки літ не полишає рідної редакції. Міняє лише кабінети і назви редагованих ним газет. Працював кореспондентом,

завідувачем відділу, а з 1979 року на посаді редактора „Молодого ленінця", наступниками якого стали „Молода Волинь", „Віче", „Віче-інформ". Гортаючи газету, видно, що редакторство чудове, видання з обласної молодіжки перетворилася на часом дошкульний своєю незалежністю громадсько-політичний тижневик. Бо то справді треба мати талант, щоб в нинішні часи постійного зростання цін і податкового тиску тримати на доброму фінансовому плаву щотижневу солідну газету і реалізовувати її здебільшого уроздріб. Чи багато газет можуть сьогодні похвалитися, що мінімум 12 тисяч примірників кожного їх числа купують у кіосках обласного центру? А ось „Віче-інформ" у Луцьку беруть. Це свідчить про те, що видання цікаве та читабельне.



Ведуча: Василь Простопчук - особистість цікава та неординарна, із своїми поглядами на життя, суспільство, політику і журналістику. В одному з інтерв'ю на запитання „Якою ви бачите ситуацію з свободою слова у ЗМІ?" Василь Васильович відповів: „Незалежними засобами інформації можуть бути лише за умови, коли вони самі себе утримують. Так, інтелектуальні вироби у вигляді статей - це та сама ринкова продукція, яка купується і продається. У загальному точка зору одна -засновника. Навіть, якщо під заголовком значиться „незалежна". Як редактор Василь Простопчук уважно відслідковує, що потрапить на сторінки газети, адже це має бути достовірна та цікава інформація. А ще для кожного номера він готує фірмовий васюкізм на кшталт „Вся влада рада!", „Свій до свого по своє", „Дурень думкою багатіє, а розумний - з дурня"...

Ведучий: Василь Простопчук - член Національної спілки журналістів України, член Національної спілки письменників України - одержима, творча особистість, поет-лірик, поет-сатирик, поет-пісняр. Його працю відзначено орденом „За заслуги" III ст., почесною грамотою Кабінету Міністрів України, почесним званням „Заслужений журналіст України", премією імені Дмитра Нитченка, орденом „Христа Спасителя" Української православної церкви КП, званням „Людина року Волинського краю".

Ведуча: Він веде активну громадську діяльність, входить до складу Наглядової ради Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, активно обороняє українську національну церкву, ініціює цілу низку важливих культурних проектів. Був активним учасником втілення ідеї про спорудження першого в Україні пам'ятника Олені Пчілці. „Що пам'ятникові таки бути", - заявила однойменною акцією газета "Віче-інформ".

Ведучий: Заслужений журналіст України вміє не тільки креативно працювати, а й креативно відпочивати на дачі, яку редактор назвав музеєм-садибою „Подалі від ближнього". Тут він зібрав раритети попередньої епохи - пам'ятники, вивіски, таблички, прапори, вимпели, значки, й сотні інших речей. Це одне із його захопленнь - колекціонування атрибутів радянської доби.

Ведуча: Хутір Фальків, дивовижна дача... На зеленій траві - зібрана колекція каміння, цікавого, таємничого. Сама природа творила це диво. Автор зумів його побачити і привезти сюди. А найголовніший камінь - з батьківського городу. Має надзвичайну енергетику. Поет черпає в них силу і натхнення. Гостріше відчуває смисл життя і гостроту слова.

Ведучий: „Над усякі трагікомічні плачі наша Україна все таки має гідні світу таланти. Ось Василь Простопчук. Поет. Прозаїк. Гуморист. Професіонал у високому розумінні цього слова. У Простопчука універсальний художній стиль, добірне слово, чітка вишукана манера поетичного письма. А гумор його поєднує в собі найкращі народні традиції і європейський рівень цього складного, не одновимірного жанру." Так неординарно висловився про нашого краянина український письменник Петро Перебийніс.

Ведуча: Василь Простопчук справжній поет, самобутній, розкутий, не заангажований, котрий не боїться відірватися від стоптаного тисячами ніг попередників берега, а сміливо віддається стихії самого процесу творення. Цим і приваблює його слово.

Ведучий: Отже, маємо безсумнівно талановитого майстра українського слова, який живе й черпає натхнення в рідному волинському краю і щедро ділиться ним із нами. Попереду в нього ще багато художніх відкриттів, освідчень у любові шанувальників його непересічного таланту.

Читець: Якщо не встигну,

щось не докажу,

Не долюблю когось, не дочекаюсь,

Не поспішайте ставити межу

Між пеклом цим і тим одвічним раєм.

Крізь далеч літ, крізь ночі суєти,

Поезіє, мій краю необжитий,

У суще все, де небо є і ти,

Єдиним словом повернуся жити.

І буде так... Закоханість мою

Розбудить ранок голосіння чайок,

А я не встигну, я - не дочекаюсь,



Щось не домовлю, щось та й

затаю.
Простопчук В. В. „Якщо не встигну... " /В. В. Простопчук // Простопчук В. В. Третій тост / В. В. Простопчук. - Луцьк, 2005. - С. 54


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка