Сценарій до Дня української мови



Скачати 162.53 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір162.53 Kb.
Сценарій до Дня української мови
Звучить марш запорізьких козаків. На сцену виходить вчитель:

Вчитель: Вітаємо всіх присутніх на нашому святі! Зустрічаємо Вас радо з хлібом, любов’ю і миром! Сьогодні ми зібралися в цьому залі з нагоди святкування Міжнародного дня рідної мови, яке відзначають 21 лютого, починаючи з 2002 року. Про « підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності » було оголошено на 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО. Оскільки з 6000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, то організація прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. ЮНЕСКО вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

«Україна – золота, чарівна сторона. Земля рясно вквітчана врожаями, закосичена лісами й ріками і має чудових людей, що народилися в Україні й живуть тут.Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити гарячу любов до краю, де народилися. Пізнаємо історію свого народу з книг. Чим більше проходить часу, тим яскравішою ми її уявляємо. Пізнати все нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу, пісні та колядки, думи. хай же сьогодні свято відкриє перед вами розум, мудрість, творчість нашого народу.»

Звучить українська мелодія. На сцені з’являється дівча в українському одязі, яке молиться, промовляючи такі слова:

,,Коли до серця крадеться тривога,-

За долю України я боюсь,-

З молитвою звертаюся доБога

І мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов причастя,

Теплом своїм торкається грудей…

О Боже мій – Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, в день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй.

Коли до серця крадеться тривога, –

За долю України я боюсь, –

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь”






1-й учень

Земля моя, найкраща і єдина!

Я спів твій серденьком своїм ловлю!

Моя найкраща в світі Україна,

Я щиро й віддано тебе люблю!



2-й учень

Мій край чудовий — Україна!

Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов'я.


3-й учень

Все найдорожче в цілім світі,

Бо тут почався наш політ.

Цвітуть волошки сині в житі,

Звідсіль ведуть дороги в світ.


1-й учень

А найдорожча рідна мова —

Джерельцем радісно дзвенить.

І мила пісня колискова,

Чумацький Шлях кудись зорить.


2-й учень

Усе найкраще і єдине,

І радощі усі, й жалі...

Мій рідний краю, Україно

айкраще місце на землі!


3-й учень

Всіх нас єднає рідна мова,

Всіх, хто живе у цім краю.

Вона прекрасна, світанкова,

Я в ній свою наснагу п'ю.


1-й учень

Бо наша рідна мова-мати,

Снагу і силу нам дає.

Нам стежку в світ дано топтати,

Поки в нас рідна мова є!


2-й учень

І як гуртом, не поодинці,

Почнемо в світ її нести,

То й доти будем — українці

Поміж народів сміло йти!

3-й учень

А знехтуємо рідне слово —

Земля цього нам не простить,

То ж сяй над світом, рідна мово!

обі в віках судилось жить!

1-й учень

Цвіти і смійся, рідне слово!

У серці щирому звучи!

Моя чарівна, рідна мово,

Лети над світом не мовчи!

Звучить музика.



II ведучий. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітає­мо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.

I ведучий. Спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину.

II ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній не­залежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.

I ведучий. Земля українська стародавня, така ж дав­ня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи роз­квіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, пере­казах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

II ведучий. Для нас рідна мова — це не тільки доро­га спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарб­ницю загальнолюдської культури.

I ведучий. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Ле­сі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багат­ство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спад­щину, котру треба примножувати та оберігати.

II ведучий. Я цілком згоден з тобою, бо нещодавно прочитав слова Ушинського: «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».

I ведучий. Юліє! А мені спало на думку, що не­даремно стільки літ чужинці старалися заборони­ти нашу мову, нав'язували свою культуру і свою владу.

II ведучий. Так. Факти вражаючі. 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покір­ним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого. Я пропоную при­гадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.

Звучить мелодія Т. Петриненка «Україно».



  • 1720 р. —указ Петра І про заборону книго­друкування українською мовою.

  • 1769 р. — видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг.

  • 1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закри­то українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

  • 1862 р.— закрито українські недільні школи.

  • 1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

  • 1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пі­сень.

  • 1884 р.— закрито всі українські театри.

  • 1908 р.— вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкід­ливою.

  • 1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.

  • 1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

  • 1983 р.— видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві гру­пи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.

У 1989 р. видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодер­жавну мову.

У 1991 р. прийнята державна програма реаліза­ції української мови та мов національних меншин до 2000 року.
I ведучий. Друзі, чи звернули ви увагу на те, що ми всі і вся-вся Україна мали ще до 2000 року до­бре засвоїти і навчитись рідної мови, а ми й по сьогодні досконало не володіємо нею.

II ведучий. Де ж шукати причини? Жодних заборон немає. Вчи мову, спілкуйся на здоров'я, адже на­ша мова неповторна, калинова, солов'їна, лірична та ніжна.

Звучить музика.



I ведучий. Ми можемо багато говорити про мову та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучати поезії. Пропонуємо вашій увазі по­етичні перлини про мову.

1.Яка ж багата рідна мова!

Ти містиш просто безліч знань!

Тож мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить.

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить!

Вона ж у нас така багата,

Така чарівна, як весна!

І нею можна все сказати.

І найрідніша нам вона!

А мову знаючи, здобути

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І кривдити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

В ній стільки слів, Що й не збагнути!

І приказок, і порівнянь.


2.Моя найкраща в світі мова!

Тож в цьому світі гомінкому

І рідна, й мила над усе,

Я рідну мову пронесу,

Чарівну, ніжну, світанкову,

Як скарб великий і безцінний.

Бо ж поки є вона у нас,

І відкриває все у ньому:

Народ ми вільний, незборимий,

І велич, радість і красу.

Ми — українці, в добрий час!


3.Так, рідна мова — це душа народу,

Його поезія і пісня, і казки.

Оспівує він нею всю природу,

Несе в своєму серці залюбки.

Бо в ній усе — і рушники з квітками,

І хліб та сіль, як гості на поріг.

Й свята Мадонна — мати з діточками,

І Матір Божа — вічний оберіг.

І верби, що схилилися на воду,


4. Не говори: в нас мова солов'їна,
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
Глибинна таємниця правіків.

Вона нуртує джерелом криничним,


Із попелища феніксом встає,
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б'є.
Все заберуть, а залишилось слово.
Знов до життя повернемося ми,
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.
Без мови - не створити нам держави,
Доріг тернистих не перебрести!

Хай вороги жорстокі і лукаві -


Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов'їна,
Бо мова глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
Космічна нерозгаданість віків.

II ведучий: Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.

Так Котляревський у щасливий час


Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

I ведучий: Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося, слова...


Слова та голос -
Більш нічого.
А серце б'ється - ожива,
Як їх почує!...

II ведучий: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне" а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова - палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

Говоріть, як колись вас навчала матуся,


Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Щиро так, м'яко так, починайте казати,


Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати
Привітати когось, а чи дать відкоша.

-

I ведучий: Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Ми будемо читати текст, кожне слово якого починається з літери "Б". "Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла".

II ведучий: "Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур'я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого".

I ведучий: Боже! Бачиш - боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько - батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!".

II ведучий: А скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів до одного вибраного слова. Ось в англійській мові "хенд" - це просто рука і нічого більше, а у нас: ручка, ручечка, рука, рученька, рученя, рученятко. А які слова можна добрати до слова "мама" - неня, матуся, мамуся, мамочко, матінко.

Ой яка чудова українська мова!


Де береться це, звідкіля і як?
Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак,
І така розкішна і гнучка, як мрія...
Є в ній хурделиця, віхола,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі,
Кликало на битву проти супостата
Та звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

Ι ведучий – Захоплююча і дивовижна наша мова. І щасливі ми, що живемо на такій чудовій землі – Україні.

ΙΙ ведучий – За даними перепису населення України 1989 року з 51 мільйона людей рідною мовою українську вважають 33 мільйони.

Ι ведучий – Поза межами України українська мова в усній формі звучить майже в усіх країнах на території бувшого Радянського Союзу. Її можна почути і в латинській Америці, і в Австралії, США, по-суті, у будь-якому куточку нашої планети.
ΙΙ ведучий

Людське безсмертне з роду і народу.

Увись росте корінням родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне,

Лиш той майбутне вивершить прекрасне!

Ι ведучий – Про популярність, престиж української мови свідчать такі факти:

ΙΙ ведучий – Вона була державною мовою у Великому Литовському князівстві,

Ι ведучий – Вона була спільною мовою для українців та білорусів,

IΙ ведучий – Активною мовою Молдавського князівства,

Ι ведучий – Дипломати при дворі польських королів користувались коли не латиною, то українською.

ΙΙ ведучий – Цією мовою бахчисарайські хани листувались з турецькими султанами.

Ι ведучий – Хтось із мудрих сказав:

ΙΙ ведучий – ,,Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна”.

Не грайся словом!

Є святі слова,

Що матері з доріг вертають сина.

Спіши до неї, доки ще жива,

Допоки розум і допоки сила.

Знайди ж слова – вічне і земне.

За часом час на світ перестилає.

Минуле все. Лиш слово не мине,

І та любов, що смертю смерть долає!



I ведучий. На жаль, усе більше стали відлучати дітей від рідної культури, рідної мови, і це боляче відгукувалося згодом у тих, хто мав світлу душу і вдячну пам’ять до землі своїх батьків.
Читець 1. (В. Шовкошитний  «Я украинец» ).

Я — украинец до седьмых колен.


Прапрадед мой шелками шит на Сечи.
И ни чужбина, ни турецкий плен
Его козацкой не лишили речи.
Мне этот клад передавал отец,
И мама с молоком передавала.
И пил я нежность их родных сердец,
И их любовь стихом во мне звучала.
Но закружило. На моей щеке
Густой щетиной прорастали годы.
И стих на украинском языке
Я не пою, и не в угоду моде.
Я растерял, как воду из горсти,
Тот клад, что сохранил в неволе прадед, —
Не знаю языка, сказать по правде...
Простите, сыновья, и дочь, прости.
Прости мене, прапрадіде-козаче,
Прости мене, мій споконвічний краю,
За те, що на російській мові плачу
Об тім, що мови рідної не знаю...

II ведучий: Та не всі були байдужими. Чиє серце було зігріте любов’ю до рідного краю, рідної культури, не мовчали — палким, часом дошкульним словом намагалися розбудити українство, яке вже й не знало до ладу, хто ж воно є насправді. Ще донедавна було й таке, про що розповідають гуморески Павла Глазового.
Читець 2. Артист


Простий батько сина


Вивчив на артиста.
Мова в того сина
Ідеально чиста.
Як зі сцени скаже
Українське слово,
То аж дух займає —
Просто пречудове!
А в сім’ї артиста
Діти й домочадці
Чешуть по-російськи,
Неначе ленінградці.
Тож невчений батько
Й запитав у сина:
—  Поясни, будь ласка,
В чому тут причина?
У театрі в тебе
Українська мова,
А у хаті в тебе —
Нашого ні слова.
Син великодушно                                      Посміхнувсь до тата:                                               
— Ех, освіта в тебе,
Батьку, низькувата.
А тому, хто вчений,
Істина відома,
Що одне на службі,
Зовсім інше — дома.
Дома в мене мова
Засіб спілкування,
А на службі мова —
Засіб існування.
Як же рідну мову
Я забуду, тату,
Як за неї маю
Непогану плату?

Читець 2. Серед темної ночі

Серед ночі Київ


Криється туманом.
Розмовляє вітер
З бронзовим Богданом.
—  Облітав я, — каже, —
Вулиці всі чисто.
Як змінився Київ,
Це прадавнє місто!
Де вітри гуляли,
Там нові квартали...
А Богдан зітхає:
—   Що там ті квартали…
Нині і кияни
Зовсім інші стали.
Я сто літ на площі
Днюю і ночую,
Але дуже рідко
Рідну мову чую.

Читець 3. Кто шумєл?

В ресторані київськім


Питає директор:
—  Кто шумєл здесь — контрольор,
Ревізор, інспектор? —
Кухар каже: — Ето тіп
В вишітой рубашкє
По-українські мораль
Рєзал нашей Машкє.
Распєкал: «Ваш борщ такий.
Що не можна їсти».
—  Разжірєлі, стєрвєци,
Націоналісти.

Читець 4.  Заморські гості

Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
—  Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? —
Козирнув сержант бадьоро:
—  Голови немає.
Він якраз нові будинки
В Дарниці приймає. —
Здивуванням засвітились
Очі у туриста:
—  Ваша мова бездоганна
І вимова чиста.
А у нас там, у Канаді,
Галасують знову,
Що у Києві забули
Українську мову. —
Козирнув сержант і вдруге:
— Не дивуйтесь, — каже. —
Розбиратися у людях
Перше діло наше.
Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде.

I ведучий. Сподіваємося, що серед нас немає персонажа останньої гуморески. (на фоні пісні «Реве та стогне Дніпр широкий») Нині українська мова утверджується не лише як державний атрибут, а повертається в річище плекання рідної культури. Але не забуваймо (читає вірш О. Забужко «Клятва»):
Мова кожного народу
неповторна і — своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші — трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
колосисту — на віки —
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас, —
бо ж єдина — так, як мати, —
мова в кожного із нас!
I ведучий: Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

IIведучий: Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов - твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

(Звучить пісня про Україну)



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка