Сценарій до Дня української мови
Звучить марш запорізьких козаків. На сцену виходить вчитель:
Вчитель: Вітаємо всіх присутніх на нашому святі! Зустрічаємо Вас радо з хлібом, любов’ю і миром! Сьогодні ми зібралися в цьому залі з нагоди святкування Міжнародного дня рідної мови, яке відзначають 21 лютого, починаючи з 2002 року. Про « підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності » було оголошено на 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО. Оскільки з 6000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, то організація прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. ЮНЕСКО вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.
«Україна – золота, чарівна сторона. Земля рясно вквітчана врожаями, закосичена лісами й ріками і має чудових людей, що народилися в Україні й живуть тут.Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити гарячу любов до краю, де народилися. Пізнаємо історію свого народу з книг. Чим більше проходить часу, тим яскравішою ми її уявляємо. Пізнати все нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу, пісні та колядки, думи. хай же сьогодні свято відкриє перед вами розум, мудрість, творчість нашого народу.»
Звучить українська мелодія. На сцені з’являється дівча в українському одязі, яке молиться, промовляючи такі слова:
,,Коли до серця крадеться тривога,-
За долю України я боюсь,-
З молитвою звертаюся доБога
І мовою вкраїнською молюсь.
Прошу для України в Бога щастя
І захисту для всіх її дітей.
А мова українська, мов причастя,
Теплом своїм торкається грудей…
О Боже мій – Великий, Всемогутній,
Мою вкраїнську мову порятуй.
І в світлий день пришестя, в день майбутній
Вкраїні Царство Щастя приготуй.
Коли до серця крадеться тривога, –
За долю України я боюсь, –
З молитвою звертаюся до Бога
І мовою вкраїнською молюсь”
1-й учень
Земля моя, найкраща і єдина!
Я спів твій серденьком своїм ловлю!
Моя найкраща в світі Україна,
Я щиро й віддано тебе люблю!
2-й учень
Мій край чудовий — Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов'я.
3-й учень
Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ.
Цвітуть волошки сині в житі,
Звідсіль ведуть дороги в світ.
1-й учень
А найдорожча рідна мова —
Джерельцем радісно дзвенить.
І мила пісня колискова,
Чумацький Шлях кудись зорить.
2-й учень
Усе найкраще і єдине,
І радощі усі, й жалі...
Мій рідний краю, Україно
айкраще місце на землі!
3-й учень
Всіх нас єднає рідна мова,
Всіх, хто живе у цім краю.
Вона прекрасна, світанкова,
Я в ній свою наснагу п'ю.
1-й учень
Бо наша рідна мова-мати,
Снагу і силу нам дає.
Нам стежку в світ дано топтати,
Поки в нас рідна мова є!
2-й учень
І як гуртом, не поодинці,
Почнемо в світ її нести,
То й доти будем — українці
Поміж народів сміло йти!
3-й учень
А знехтуємо рідне слово —
Земля цього нам не простить,
То ж сяй над світом, рідна мово!
обі в віках судилось жить!
1-й учень
Цвіти і смійся, рідне слово!
У серці щирому звучи!
Моя чарівна, рідна мово,
Лети над світом не мовчи!
Звучить музика.
II ведучий. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітаємо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.
I ведучий. Спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину.
II ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній незалежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.
I ведучий. Земля українська стародавня, така ж давня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.
II ведучий. Для нас рідна мова — це не тільки дорога спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.
I ведучий. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.
II ведучий. Я цілком згоден з тобою, бо нещодавно прочитав слова Ушинського: «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».
I ведучий. Юліє! А мені спало на думку, що недаремно стільки літ чужинці старалися заборонити нашу мову, нав'язували свою культуру і свою владу.
II ведучий. Так. Факти вражаючі. 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покірним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого. Я пропоную пригадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.
Звучить мелодія Т. Петриненка «Україно».
-
1720 р. —указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.
-
1769 р. — видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг.
-
1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
-
1862 р.— закрито українські недільні школи.
-
1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
-
1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.
-
1884 р.— закрито всі українські театри.
-
1908 р.— вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.
-
1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.
-
1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
-
1983 р.— видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві групи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.
У 1989 р. видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову.
У 1991 р. прийнята державна програма реалізації української мови та мов національних меншин до 2000 року.
I ведучий. Друзі, чи звернули ви увагу на те, що ми всі і вся-вся Україна мали ще до 2000 року добре засвоїти і навчитись рідної мови, а ми й по сьогодні досконало не володіємо нею.
II ведучий. Де ж шукати причини? Жодних заборон немає. Вчи мову, спілкуйся на здоров'я, адже наша мова неповторна, калинова, солов'їна, лірична та ніжна.
Звучить музика.
I ведучий. Ми можемо багато говорити про мову та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучати поезії. Пропонуємо вашій увазі поетичні перлини про мову.
1.Яка ж багата рідна мова!
Ти містиш просто безліч знань!
Тож мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить!
Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати.
І найрідніша нам вона!
А мову знаючи, здобути
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І кривдити її не смій!
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.
В ній стільки слів, Що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
2.Моя найкраща в світі мова!
Тож в цьому світі гомінкому
І рідна, й мила над усе,
Я рідну мову пронесу,
Чарівну, ніжну, світанкову,
Як скарб великий і безцінний.
Бо ж поки є вона у нас,
І відкриває все у ньому:
Народ ми вільний, незборимий,
І велич, радість і красу.
Ми — українці, в добрий час!
3.Так, рідна мова — це душа народу,
Його поезія і пісня, і казки.
Оспівує він нею всю природу,
Несе в своєму серці залюбки.
Бо в ній усе — і рушники з квітками,
І хліб та сіль, як гості на поріг.
Й свята Мадонна — мати з діточками,
І Матір Божа — вічний оберіг.
І верби, що схилилися на воду,
4. Не говори: в нас мова солов'їна,
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
Глибинна таємниця правіків.
Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає,
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б'є.
Все заберуть, а залишилось слово.
Знов до життя повернемося ми,
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.
Без мови - не створити нам держави,
Доріг тернистих не перебрести!
Хай вороги жорстокі і лукаві -
Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов'їна,
Бо мова глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
Космічна нерозгаданість віків.
II ведучий: Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.
I ведучий: Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос -
Більш нічого.
А серце б'ється - ожива,
Як їх почує!...
II ведучий: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне" а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова - палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.
Говоріть, як колись вас навчала матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.
Щиро так, м'яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати
Привітати когось, а чи дать відкоша.
-
I ведучий: Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Ми будемо читати текст, кожне слово якого починається з літери "Б". "Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла".
II ведучий: "Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур'я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого".
I ведучий: Боже! Бачиш - боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько - батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!".
II ведучий: А скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів до одного вибраного слова. Ось в англійській мові "хенд" - це просто рука і нічого більше, а у нас: ручка, ручечка, рука, рученька, рученя, рученятко. А які слова можна добрати до слова "мама" - неня, матуся, мамуся, мамочко, матінко.
Ой яка чудова українська мова!
Де береться це, звідкіля і як?
Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак,
І така розкішна і гнучка, як мрія...
Є в ній хурделиця, віхола,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі,
Кликало на битву проти супостата
Та звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.
Ι ведучий – Захоплююча і дивовижна наша мова. І щасливі ми, що живемо на такій чудовій землі – Україні.
ΙΙ ведучий – За даними перепису населення України 1989 року з 51 мільйона людей рідною мовою українську вважають 33 мільйони.
Ι ведучий – Поза межами України українська мова в усній формі звучить майже в усіх країнах на території бувшого Радянського Союзу. Її можна почути і в латинській Америці, і в Австралії, США, по-суті, у будь-якому куточку нашої планети.
ΙΙ ведучий
Людське безсмертне з роду і народу.
Увись росте корінням родоводу.
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле,
Хто вміє шанувать сучасне,
Лиш той майбутне вивершить прекрасне!
Ι ведучий – Про популярність, престиж української мови свідчать такі факти:
ΙΙ ведучий – Вона була державною мовою у Великому Литовському князівстві,
Ι ведучий – Вона була спільною мовою для українців та білорусів,
IΙ ведучий – Активною мовою Молдавського князівства,
Ι ведучий – Дипломати при дворі польських королів користувались коли не латиною, то українською.
ΙΙ ведучий – Цією мовою бахчисарайські хани листувались з турецькими султанами.
Ι ведучий – Хтось із мудрих сказав:
ΙΙ ведучий – ,,Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна”.
Не грайся словом!
Є святі слова,
Що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива,
Допоки розум і допоки сила.
Знайди ж слова – вічне і земне.
За часом час на світ перестилає.
Минуле все. Лиш слово не мине,
І та любов, що смертю смерть долає!
I ведучий. На жаль, усе більше стали відлучати дітей від рідної культури, рідної мови, і це боляче відгукувалося згодом у тих, хто мав світлу душу і вдячну пам’ять до землі своїх батьків.
Читець 1. (В. Шовкошитний «Я — украинец» ).
Я — украинец до седьмых колен.
Прапрадед мой шелками шит на Сечи.
И ни чужбина, ни турецкий плен
Его козацкой не лишили речи.
Мне этот клад передавал отец,
И мама с молоком передавала.
И пил я нежность их родных сердец,
И их любовь стихом во мне звучала.
Но закружило. На моей щеке
Густой щетиной прорастали годы.
И стих на украинском языке
Я не пою, и не в угоду моде.
Я растерял, как воду из горсти,
Тот клад, что сохранил в неволе прадед, —
Не знаю языка, сказать по правде...
Простите, сыновья, и дочь, прости.
Прости мене, прапрадіде-козаче,
Прости мене, мій споконвічний краю,
За те, що на російській мові плачу
Об тім, що мови рідної не знаю...
II ведучий: Та не всі були байдужими. Чиє серце було зігріте любов’ю до рідного краю, рідної культури, не мовчали — палким, часом дошкульним словом намагалися розбудити українство, яке вже й не знало до ладу, хто ж воно є насправді. Ще донедавна було й таке, про що розповідають гуморески Павла Глазового.
Читець 2. Артист
Простий батько сина
Вивчив на артиста.
Мова в того сина
Ідеально чиста.
Як зі сцени скаже
Українське слово,
То аж дух займає —
Просто пречудове!
А в сім’ї артиста
Діти й домочадці
Чешуть по-російськи,
Неначе ленінградці.
Тож невчений батько
Й запитав у сина:
— Поясни, будь ласка,
В чому тут причина?
У театрі в тебе
Українська мова,
А у хаті в тебе —
Нашого ні слова.
Син великодушно Посміхнувсь до тата:
— Ех, освіта в тебе,
Батьку, низькувата.
А тому, хто вчений,
Істина відома,
Що одне на службі,
Зовсім інше — дома.
Дома в мене мова —
Засіб спілкування,
А на службі мова —
Засіб існування.
Як же рідну мову
Я забуду, тату,
Як за неї маю
Непогану плату?
Читець 2. Серед темної ночі
Серед ночі Київ
Криється туманом.
Розмовляє вітер
З бронзовим Богданом.
— Облітав я, — каже, —
Вулиці всі чисто.
Як змінився Київ,
Це прадавнє місто!
Де вітри гуляли,
Там нові квартали...
А Богдан зітхає:
— Що там ті квартали…
Нині і кияни
Зовсім інші стали.
Я сто літ на площі
Днюю і ночую,
Але дуже рідко
Рідну мову чую.
Читець 3. Кто шумєл?
В ресторані київськім
Питає директор:
— Кто шумєл здесь — контрольор,
Ревізор, інспектор? —
Кухар каже: — Ето тіп
В вишітой рубашкє
По-українські мораль
Рєзал нашей Машкє.
Распєкал: «Ваш борщ такий.
Що не можна їсти».
— Разжірєлі, стєрвєци,
Націоналісти.
Читець 4. Заморські гості
Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
— Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? —
Козирнув сержант бадьоро:
— Голови немає.
Він якраз нові будинки
В Дарниці приймає. —
Здивуванням засвітились
Очі у туриста:
— Ваша мова бездоганна
І вимова чиста.
А у нас там, у Канаді,
Галасують знову,
Що у Києві забули
Українську мову. —
Козирнув сержант і вдруге:
— Не дивуйтесь, — каже. —
Розбиратися у людях
Перше діло наше.
Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде.
I ведучий. Сподіваємося, що серед нас немає персонажа останньої гуморески. (на фоні пісні «Реве та стогне Дніпр широкий») Нині українська мова утверджується не лише як державний атрибут, а повертається в річище плекання рідної культури. Але не забуваймо (читає вірш О. Забужко «Клятва»):
Мова кожного народу
неповторна і — своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші — трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
колосисту — на віки —
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас, —
бо ж єдина — так, як мати, —
мова в кожного із нас!
I ведучий: Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.
IIведучий: Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов - твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.
(Звучить пісня про Україну)
|