Сценарій до Дня української мови

Земля моя, найкраща і єдина!

Я спів твій серденьком своїм ловлю!

Моя найкраща в світі Україна,

Я щиро й віддано тебе люблю!

Мій край чудовий — Україна!

Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов'я.

Все найдорожче в цілім світі,

Бо тут почався наш політ.

Цвітуть волошки сині в житі,

Звідсіль ведуть дороги в світ.

А найдорожча рідна мова —

Джерельцем радісно дзвенить.

І мила пісня колискова,

Чумацький Шлях кудись зорить.

Усе найкраще і єдине,

І радощі усі, й жалі...

Мій рідний краю, Україно

айкраще місце на землі!

Всіх нас єднає рідна мова,

Всіх, хто живе у цім краю.

Вона прекрасна, світанкова,

Я в ній свою наснагу п'ю.

Бо наша рідна мова-мати,

Снагу і силу нам дає.

Нам стежку в світ дано топтати,

Поки в нас рідна мова є!

І як гуртом, не поодинці,

Почнемо в світ її нести,

То й доти будем — українці

Поміж народів сміло йти!

3-й учень

А знехтуємо рідне слово —

Земля цього нам не простить,

То ж сяй над світом, рідна мово!

обі в віках судилось жить!

1-й учень

Цвіти і смійся, рідне слово!

У серці щирому звучи!

Моя чарівна, рідна мово,

Лети над світом не мовчи!

Звучить музика.

II ведучий. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітає­мо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.

I ведучий. Спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину.

II ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній не­залежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.

I ведучий. Земля українська стародавня, така ж дав­ня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи роз­квіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, пере­казах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

II ведучий. Для нас рідна мова — це не тільки доро­га спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарб­ницю загальнолюдської культури.

I ведучий. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Ле­сі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багат­ство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спад­щину, котру треба примножувати та оберігати.

II ведучий. Я цілком згоден з тобою, бо нещодавно прочитав слова Ушинського: «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».

I ведучий. Юліє! А мені спало на думку, що не­даремно стільки літ чужинці старалися заборони­ти нашу мову, нав'язували свою культуру і свою владу.

II ведучий. Так. Факти вражаючі. 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покір­ним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого. Я пропоную при­гадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.

Звучить мелодія Т. Петриненка «Україно».

• 
  1720 р. —указ Петра І про заборону книго­друкування українською мовою.
  
• 
  1769 р. — видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг.
  
• 
  1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закри­то українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
  
• 
  1862 р.— закрито українські недільні школи.
  
• 
  1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
  
• 
  1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пі­сень.
  
• 
  1884 р.— закрито всі українські театри.
  
• 
  1908 р.— вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкід­ливою.
  
• 
  1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.
  
• 
  1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
  
• 
  1983 р.— видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві гру­пи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.
  

У 1989 р. видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодер­жавну мову.

У 1991 р. прийнята державна програма реаліза­ції української мови та мов національних меншин до 2000 року.
I ведучий. Друзі, чи звернули ви увагу на те, що ми всі і вся-вся Україна мали ще до 2000 року до­бре засвоїти і навчитись рідної мови, а ми й по сьогодні досконало не володіємо нею.

II ведучий. Де ж шукати причини? Жодних заборон немає. Вчи мову, спілкуйся на здоров'я, адже на­ша мова неповторна, калинова, солов'їна, лірична та ніжна.

Звучить музика.

I ведучий. Ми можемо багато говорити про мову та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучати поезії. Пропонуємо вашій увазі по­етичні перлини про мову.

2.Моя найкраща в світі мова!

Тож в цьому світі гомінкому

І рідна, й мила над усе,

Я рідну мову пронесу,

Чарівну, ніжну, світанкову,

Як скарб великий і безцінний.

Бо ж поки є вона у нас,

І відкриває все у ньому:

Народ ми вільний, незборимий,

І велич, радість і красу.

Ми — українці, в добрий час!

3.Так, рідна мова — це душа народу,

Його поезія і пісня, і казки.

Оспівує він нею всю природу,

Несе в своєму серці залюбки.

Бо в ній усе — і рушники з квітками,

І хліб та сіль, як гості на поріг.

Й свята Мадонна — мати з діточками,

І Матір Божа — вічний оберіг.

І верби, що схилилися на воду,

II ведучий: Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

I ведучий: Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос -
Більш нічого.
А серце б'ється - ожива,
Як їх почує!...

II ведучий: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне" а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова - палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

Говоріть, як колись вас навчала матуся,

Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Щиро так, м'яко так, починайте казати,

Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати
Привітати когось, а чи дать відкоша.

-

I ведучий: Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Ми будемо читати текст, кожне слово якого починається з літери "Б". "Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла".

II ведучий: "Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур'я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого".

I ведучий: Боже! Бачиш - боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько - батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!".

II ведучий: А скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів до одного вибраного слова. Ось в англійській мові "хенд" - це просто рука і нічого більше, а у нас: ручка, ручечка, рука, рученька, рученя, рученятко. А які слова можна добрати до слова "мама" - неня, матуся, мамуся, мамочко, матінко.

Ой яка чудова українська мова!

Де береться це, звідкіля і як?
Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак,
І така розкішна і гнучка, як мрія...
Є в ній хурделиця, віхола,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі,
Кликало на битву проти супостата
Та звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

Ι ведучий – Захоплююча і дивовижна наша мова. І щасливі ми, що живемо на такій чудовій землі – Україні.

ΙΙ ведучий – За даними перепису населення України 1989 року з 51 мільйона людей рідною мовою українську вважають 33 мільйони.

Ι ведучий – Поза межами України українська мова в усній формі звучить майже в усіх країнах на території бувшого Радянського Союзу. Її можна почути і в латинській Америці, і в Австралії, США, по-суті, у будь-якому куточку нашої планети.
ΙΙ ведучий

Людське безсмертне з роду і народу.

Увись росте корінням родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне,

Лиш той майбутне вивершить прекрасне!

Ι ведучий – Про популярність, престиж української мови свідчать такі факти:

ΙΙ ведучий – Вона була державною мовою у Великому Литовському князівстві,

Ι ведучий – Вона була спільною мовою для українців та білорусів,

IΙ ведучий – Активною мовою Молдавського князівства,

Ι ведучий – Дипломати при дворі польських королів користувались коли не латиною, то українською.

ΙΙ ведучий – Цією мовою бахчисарайські хани листувались з турецькими султанами.

Ι ведучий – Хтось із мудрих сказав:

ΙΙ ведучий – ,,Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна”.

Не грайся словом!

Є святі слова,

Що матері з доріг вертають сина.

Спіши до неї, доки ще жива,

Допоки розум і допоки сила.

Знайди ж слова – вічне і земне.

За часом час на світ перестилає.

Минуле все. Лиш слово не мине,

І та любов, що смертю смерть долає!

I ведучий. На жаль, усе більше стали відлучати дітей від рідної культури, рідної мови, і це боляче відгукувалося згодом у тих, хто мав світлу душу і вдячну пам’ять до землі своїх батьків.
Читець 1. (В. Шовкошитний  «Я — украинец» ).

Я — украинец до седьмых колен.

Прапрадед мой шелками шит на Сечи.
И ни чужбина, ни турецкий плен
Его козацкой не лишили речи.
Мне этот клад передавал отец,
И мама с молоком передавала.
И пил я нежность их родных сердец,
И их любовь стихом во мне звучала.
Но закружило. На моей щеке
Густой щетиной прорастали годы.
И стих на украинском языке
Я не пою, и не в угоду моде.
Я растерял, как воду из горсти,
Тот клад, что сохранил в неволе прадед, —
Не знаю языка, сказать по правде...
Простите, сыновья, и дочь, прости.
Прости мене, прапрадіде-козаче,
Прости мене, мій споконвічний краю,
За те, що на російській мові плачу
Об тім, що мови рідної не знаю...

II ведучий: Та не всі були байдужими. Чиє серце було зігріте любов’ю до рідного краю, рідної культури, не мовчали — палким, часом дошкульним словом намагалися розбудити українство, яке вже й не знало до ладу, хто ж воно є насправді. Ще донедавна було й таке, про що розповідають гуморески Павла Глазового.
Читець 2. Артист

Читець 2. Серед темної ночі

Серед ночі Київ

Криється туманом.
Розмовляє вітер
З бронзовим Богданом.
—  Облітав я, — каже, —
Вулиці всі чисто.
Як змінився Київ,
Це прадавнє місто!
Де вітри гуляли,
Там нові квартали...
А Богдан зітхає:
—   Що там ті квартали…
Нині і кияни
Зовсім інші стали.
Я сто літ на площі
Днюю і ночую,
Але дуже рідко
Рідну мову чую.

Читець 3. Кто шумєл?

В ресторані київськім

Питає директор:
—  Кто шумєл здесь — контрольор,
Ревізор, інспектор? —
Кухар каже: — Ето тіп
В вишітой рубашкє
По-українські мораль
Рєзал нашей Машкє.
Распєкал: «Ваш борщ такий.
Що не можна їсти».
—  Разжірєлі, стєрвєци,
Націоналісти.

Читець 4.  Заморські гості

I ведучий. Сподіваємося, що серед нас немає персонажа останньої гуморески. (на фоні пісні «Реве та стогне Дніпр широкий») Нині українська мова утверджується не лише як державний атрибут, а повертається в річище плекання рідної культури. Але не забуваймо (читає вірш О. Забужко «Клятва»):
Мова кожного народу
неповторна і — своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші — трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
колосисту — на віки —
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас, —
бо ж єдина — так, як мати, —
мова в кожного із нас!
I ведучий: Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

IIведучий: Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов - твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

(Звучить пісня про Україну)