Розвиток творчих здібностей учнів на уроках математики



Скачати 284.93 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір284.93 Kb.


Полтавський інститут післядипломної освіти педагогічних працівників

ім. М.В. остроградського




РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ













































Люди, схожі на мене, упевнені у своїй

так званій геніальності вже у восьми-,

дев'яти-, десятирічному віці... Я завжди дивувався:

«Чому ніхто не відкрив мене?

Невже у школі ніхто не помічав,

що я більш здібний, ніж хто-небудь інший?

Що, учителі настільки нерозумні?

Усе, що вони мають, це інформація, яка мен

і не потрібна. Чому ніхто не помічав мене?»



Джон Леннон
Своєю практикою вчителі шкіл, що стали на шлях інноваційного розвитку, стверджують: сучасний педагог стає дослідником. Педагог майбутнього - в ідеалі педагог-учений, для якого педагогічне дослідження є умовою розвитку професійної майстерності…

Саме в умовах дослідницької діяльності стають реальними якісні зміни в педагогічному мисленні вчителів, відбувається інтенсивний розвиток їхніх творчих здібностей і в результаті - ефективне формування педагога-дослідника.

Педагог-дослідник:

1. Орієнтує свою педагогічну діяльність на нові досягнення науки.

2. Неперервно досліджує свою систему роботи, здійснює науковий аналіз її різних складових.

3. Прагне постійно підвищувати результативність своєї праці.

4. Володіє вміннями практичного використання методики педагогічного дослідження.

5. Тяжіє до спілкування з ученими та педагогами-новаторами для ознайомлення з актуальними проблемами вітчизняної й зарубіжної педагогіки, передовим досвідом роботи, інноваційними технологіями, знає про професійні досягнення своїх колег.

6. Конструктивно сприймає нові ідеї, прагне з'ясувати суть, переваги й недоліки без зверхності та скептицизму відносно спроможності.

7. З повагою ставиться до переконань своїх компонентів без категоричного заперечення їхньої точки зору.

8. Має системне мислення, що виявляється в цілісному сприйнятті різних педагогічних явищ, здатності встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, визначати перспективу свого подальшого професійного та загального розвитку, шляхи його досягнення.

Для реалізації зазначених умов необхідно, щоби зміст, методи навчання й виховання, ритм уроку, режим дня й тижня, етика спілкування, робота з батьками, дизайн середовища - усе працювало на дитячі потреби та вікові можливості, сприяло розвитку дитячих творчих здібностей, не шкодило фізичному та психічному здоров'ю.

«Особистість виховує особистість» - це азбука виховного процесу. Тому таку виняткову роль відіграє перший учитель у навчанні й вихованні дитини - молодшого школяра. Особистісні якості педагога надають процесу навчання ціннісно-значущу спрямованість і своєрідність впливу через індивідуальну культуру спілкування, поведінку, почуття тощо.

Від того, як молодший школяр сприймає вчителя, залежить його ставлення до школи та навчання.

Ш. Амонашвілі привертає увагу до того, що, навчаючи та виховуючи, учитель залучає дітей до матеріальних і духовних цінностей минулих поколінь. Але як це залучення відбувається?

Учитель є посередником між дитиною й цілими поколіннями, і лише через нього діти пізнають дійсність. І це «через» означає, що різні цінності, знання, морально-етичні норми не доходять до дітей у стерилізованому вигляді, а несуть у собі особисті риси вчителя, його оцінки, ставлення, його світогляд. Гуманний педагог, прилучаючи дітей до знань, одночасно передає їм свій характер, постає перед ними як зразок людяності.

Саме такий учитель покликаний розвивати креативні здібності учнів. У нашій Кременчуцькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 16 найкраще розвивають креативні здібності вчителі, які працюють за програмою розвивального навчання. Їхнє головне завдання - не «донести», «пояснити» та «показати» учням, а організувати спільний пошук розв'язання завдання, яке виникло перед ними. Учитель виступає як режисер міні-вистави, що народжується безпосередньо у класі. Нові умови навчання потребують від учителя вміння вислухати всіх бажаючих із кожного питання, не відкидаючи жодної відповіді, стати на позицію кожного, хто відповідає, щоби зрозуміти логіку його міркування та знайти вихід із постійно мінливої навчальної ситуації.

Педагоги аналізують відповіді дітей і непомітно ведуть їх до розв'язання проблем. Навчання логіки, дискусії, діалогу, розв'язання проблеми не передбачає швидкого одержання правильної відповіді. Тому можливі ситуації, коли на одному уроці не вдається відкрити істину.

Робота в системі РН дає змогу, виконуючи цікаві для дітей завдання, підійти до проблеми з різних боків, спонукає учнів мислити, знаходити способи вирішення проблем, демонструє варіативність підходу до їх розв'язку, учить міркувати, доводити, обґрунтовувати свою думку. Школяр із перших кроків у опануванні знань має шукати спосіб дій, учитися користуватись ним, і користується успішно, доки не постане перед ним нова проблема... І знову починається пошук...

Уроки передбачають роботу індивідуальну, групову та в парах. Таке поєднання дозволяє навчити дитину слухати не тільки вчителя, а і своїх однокласників. Спілкування з однолітками набагато простіше для дитини, ніж спілкування з дорослими. Діти тренуються в мистецтві слухання спочатку у своїй маленькій компанії, а вже потім відважуються постати перед усім класом. Доводиться відмовлятись від звички працювати з дітьми «фронтально», звертаючись одразу до всіх і ні до кого персонально.

У класах є учні, які ніколи не піднімають руку, мало посміхаються, на виклик до дошки реагують зі страхом. А вчителі й не запрошують їх до дошки поодинці. Діти можуть вибрати собі надійного товариша і виходять удвох. Навіть найтривожніша дитина в такій компанії почуватиметься впевнено і через деякий час переконається, що нічого страшного біля дошки з нею не станеться. При відповіді вони можуть перемовлятись один з одним. Давши час на обговорення, учителі на перших порах радять: «Якщо ти знаєш відповідь, скажи сусідові пошепки. Якщо він згоден, то киває на це, подає тобі руку». Діти беруться за руки, подаючи сигнал: «Ми готові». - Шумно?! На кілька хвилин у класі не буде «мертвої» (ось вірне слово) тиші. Але ж у класі на одне й те ж запитання народжуються нові варіанти відповіді, адже діти у грі талановитіші за своїх учителів. Дитячі знахідки обов'язково оголошуються, обговорюються, заохочуються, виділяються найбільш раціональні. Кожний, хто відповідає, звертається до всіх учнів. Кожний, хто слухає, може бути захопленим, згодним (+), незгодним (-), незадоволеним відповіддю.

Мета всього цього - звести до мінімуму пасивне перебування дітей на уроці. Учитель для них - партнер, лише більш досвідчений.

Завдання педагогів - навчити дітей самостійно міркувати, уміти сперечатись, відстоювати свої думки, ставити запитання, бути ініціативним у набутті нових знань.

Адже, як казав Л. Толстой, знання - тільки тоді знання, коли вони здобуті напруженням своєї думки, а не пам'яттю.

На сьогодні показником якісної діяльності вчителя є уміння учнів диспутувати, доводити власне твердження, володіння достатнім словниковим запасом, перенесення знань, умінь і навичок у нові ситуації, прояв критичності і незалежності суджень, здатність фантазувати, допитливість, винахідливість, уміння працювати з різними словниками та довідковою літературою, здатність висувати гіпотези, знаходити несподівані асоціації, прояв самостійності.

Для розвитку вміння аналізувати, порівнювати вчителі пропонують різні цікаві завдання на уроках математики.

Нові поняття й відношення між ними не даються дітям у готовому вигляді. Діти «відкривають» їх самі у процесі самостійної дослідницької діяльності. Учителі лише спрямовують цю діяльність і, як підсумок, роблять висновок, даючи точне формулювання алгоритму дії та знайомлячи із загальноприйнятою системою позначення.

Одним зі шляхів розв'язання проблеми підвищення пізнавальної активності та розвитку креативних здібностей у процесі набування знань є застосування в навчальному процесі творчих ігор і вправ, бо емоційне забарвлення останніх сприяє глибокому й міцному засвоєнню матеріалу, розвитку особистості кожного школяра.

Як показують дослідження, для формування в учнів позитивного ставлення до навчання потрібне творення емоційно-сприятливої атмосфери на уроці, урахування життєвого досвіду школярів. Ці компоненти є складовою частиною роботи вчителів.
Це дає їх змогу на практиці використовувати діяльнісний метод навчання, при якому діти виступають у ролі активних шукачів інформації, дослідників, доповідачів, співрозмовників. Отримуючи мінімум готових фактів, діти виявляють максимум активного творчого пошуку. Так, готуючись до уроків, школярі готують не лише повідомлення з додаткової літератури, а створюють цілі проекти з даної теми.

Саме така робота сприяє глибокому засвоєнню знань, розвитку пізнавальних інтересів, креативному збагаченню особистості. Емоційного забарвлення урокам надають ігрові моменти, подорожі, зустрічі з казковими героями.

Практичні роботи, експерименти, творчі пошуки запалюють в очах учнів вогники зацікавленості, які не згасають протягом тривалого часу. Бажання дізнатись про щось нове з кожним днем зростає.

Робота у групах, парах не дає можливості розгубитися слабшим, кожний починає вірити у свої власні сили.

Зміни видів діяльності, уміле керування навчальним процесом сприяють розвитку креативних здібностей. Хоча процес цей довготривалий, і отримати результат одразу неможливо, та вже через кілька тижнів навчання діти розв'язують поставлені завдання не за аналогією, а кожний вибирає свій, зручний йому шлях.

За словами Я. Коменського, «учитель - помічник природи, а не її володар, її будівничий, а не реформатор», тому він сам вибирає форми, методи та прийоми, які сприяють розвитку природних нахилів учнів.


Коли йдеться про зміст шкільного курсу математики, то, звичайно, мають на увазі засвоєння учнями певної системи математичних знань, умінь і навичок. Але не можна зводити все математичне навчання в шкоді до передачі учням визначеної суми знань і навичок. Це обмежувало б роль математики в загальній освіті. Тому перед школою стоїть важливе завдання математичного розвитку учнів.

Математичні здібності - це здатність утворювати на математичному матеріалі узагальнені, згорнуті, гнучкі й обернені асоціації та їх системи. До складових математичних здібностей слід віднести:
* здатність до формалізації математичного матеріалу, відокремлення форми від змісту, абстрагування від реальних ситуацій і їх кількісних відношень та просторових форм; опе¬рування структурами відношень і зв'язків;
*здатність до узагальнення матеріалу;
* здатність до оперування числовою і знаковою символікою;
* здатність до логічних міркувань, пов'язаних з потребою доводити, робити висновки;

*здатність до скорочення процессу міркувань;


* здатність до переходу від прямого до оберненого ходу думки;
*гнучкість мислення незалежно від впливу шаблонів.
Математика сприяє виробленню особливого виду пам'яті - пам'яті, спрямованої на узагальнення, творення логічних схем, формалізованих структур, виховує здатність до просторових уявлень.

Наявність математичних здібностей в одних учнів і недостатня розвинутість їх в інших вимагає від учителя постійного пошуку, шляхів формування і розвитку таких здібностей у школярів.


Рівнева диференціація та розвивальне навчання з урахуванням психології математичних здібностей учнів збільшує можливості роботи вчителя. Такий підхід створює умови для розвитку здібностей учнів, які мають природжені задатки до занять математикою, і забезпечує посиль¬ною роботою учнів, які не мають таких задатків. Виконуючи посильні завдання, учень отримує впевненість у своїх силах.
Підвищення інтелектуального потенціалу нації і розвиток творчої особистості є однією з найактуальніших цілей освіти. Необхідність формування особистості, яка володіє творчими уміннями, здібностями вирішувати нестандартні завдання, є на сьогодні замовленням суспільства, тому одним з основних завдань української школи є виховання творчої особистості учня. З цією метою мають бути створені максимально сприятливі умови для прояву та розвитку здібностей і таланту дитини, для самовизначення і самореалізації.
Проблема над якою я працюю - це «Забезпечення якості освітньої діяльності шляхом впровадження елементів розвиваючого навчання».

Розгляд терміну «розвиваюче навчання» передбачає ,передусім, вивчення проблеми співвідношення навчання та розвитку, яка завжди була однією з стрижневих проблем педагогіки. На різних історичних етапах її рішення змінювалося, що обумовлено зміною методологічних установ, появою нових трактувань розуміння сутності розвитку особистості та самого процесу навчання, переосмисленням ролі останнього в цьому розвитку.


Ця тема актуальна в педагогіці і зараз, так як вона має на увазі пошук наукових основ навчання, де визнавались би індивідуальні можливості кожної дитини та їх зміни у процесі навчання. Особливо актуальним для вчителів є відповідна організація навчальної діяльності учнів і формування їх вміння вчитися.
Без уміння творчо мислити жодна технологія навчання не буде ефективною.
Головною метою розвиваючого навчання є формування активного, самостійного творчого мислення учня і на цій основі поступового переходу в самостійне навчання.

Головне завдання розвиваючого навчання - це формування особистості з:

* гнучким розумом;

*розвиненими потребами до подальшого пізнання та самостійних дій;


* певними навичками та творчими здібностями.

Розвиваюче навчання – основа формування творчої особистості, а в подальшому – креативної, яка має внутрішні передумови , що забезпечують її творчу активність, тобто не стимульовану зовнішніми факторами. Модель розвиваючого навчання розрахована на вдосконалення розумових процесів з урахуванням можливостей кожної дитини.

В своїй роботі я працюю саме над розвитком логічного мислення учнів, творчих здібностей, умінням критично мислити. Всі ці завдання я реалізую шляхом використання елементів розвиваючого навчання на уроках математики. Специфіка предмета математики створює найбільш широкі можливості для цілеспрямованого формування не тільки практичних , але й інтелектуальних умінь для досягнення тих навчально–виховних цілей, які постають перед сучасною школою.
Розвиток творчого, логічного мислення учнів на уроках математики забезпечується обґрунтованим поєднанням традиційних і активних методів навчання, ефективного підбору змісту навчального матеріалу, широкого використання проблемної ситуації з опорою на зону найближчого розвитку учнів, створення емоційно - доброзичливої пошукової атмосфери.
На уроках математики практикую різні прийоми, щоб формувати в дітей критичне та логічне, творче мислення. Розв’язуючи задачу, даю такі завдання - змінити умову таким чином, щоб вона розв’язувалась іншим способом. Вважаю також корисним перетворення простих задач у складні. Використовувати на уроці цікаві задачі та задачі - жарти, числові, геометричні головоломки, математичні ребуси, які формують в дітей критичне та логічне мислення, творчу уяву. В роботі використовую інноваційні форми занять: бінарні проблемні уроки, інсценування, інтерактивні уроки, тощо. Інноваційні методи сприяють більш високому рівню засвоєння матеріалу учнями. Під час проведення нестандартних уроків спостерігається велика зацікавленість учнів, вони активні, збуджені, працюють із задоволенням. Досвід роботи показує, що для поліпшення розуміння, закріплення та відтворення інформації доцільно проводити такі уроки як: урок-змагання; урок-вікторина, урок - "круглий стіл”; урок-гра, інтегровані уроки та ін.

Проте потенційна творчість, як свідчать психологічні дослідження, притаманна кожній дитині. Таким чином, завдання вчителя – створювати умови, за яких схильність дітей до нового, нестандартного, бажання самостійно вирішувати поставлені завдання можуть дістати розвитку. Загалом, у дітей молодшого шкільного віку творча потреба реалізується у двох напрямках: у розвитку інтересу до пізнання та ігрової діяльності. Так, у своїй роботі на уроках математики я використовую систему запитань, створюючи різного роду проблемні ситуації або вносячи творчі елементи, завдяки чому учні отримають змогу активізувати розумову діяльність, зробити „відкриття”.


Другий напрямок реалізації творчої потреби дитини в умовах шкільного навчання – це ігрова діяльність. У грі розвивається уява, утверджуються образи фантазії, виниклі ідеї, створюються продукти діяльності, які є для дитини емоційно привабливими. Важливість гри у тому, що вона надає дитині можливість помріяти, проявити уяву, дає свободу самовияву і творчості. Доречно систематично проводити ігри з використанням інтерактивних технологій.

Завдання з розвиваючого навчання, які я використовую у своїй роботі на уроках математики:


- хвилинки-цікавинки;
- математичні ребуси;
- математичні загадки;
- геометричні головоломки;
- математичні ігри;
- числові головоломки.

Саме впровадження на уроці розвиваючих ігор може сприяти розвитку пізнавальної активності школярів. Використання нетрадиційних уроків-ігор дає змогу практично застосовувати математичні знання дітей. Для цього вчителям необхідно володіти сучасними методами, які б пробуджували у школярів бажання пізнавати нове, незвідане. Гарним доробком у цій справі будуть розвиваючі вправи та завдання. Набір дидактичних розвиваючих ігор, вправ, може сприяти різноманітним якостям і здібностям дітей, для допомоги у тому, щоб проявляти і реалізовувати пізнавальну активність у процесі розкриття і засвоєння шкільного матеріалу.


Математичні розвиваючі ігри, ребуси, логічні завдання дають можливість розвивати пізнавальні здібності, розвивати мислення, просторову уяву, фантазію, пам’ять, увагу дітей, допомагає дитині оволодіти вмінням аналізувати, порівнювати, узагальнювати, проявляти кмітливість і винахідливість.
Для цілеспрямованого і постійного розвитку творчих можливостей учнів необхідно, щоб організаційні методи форми та засоби навчання відповідали цілям і задачам навчально–творчої діяльності.

Отже, розвитком творчого мислення на уроках математики необхідно керувати. Організація такої діяльності – це створення сприятливих умов для якісної навчально - виховної роботи, які передбачають:


-проведення навчання на високому рівні складності;
- посилення роль гіпотетичного мислення, що сприяє здібності передбачати, висловлювати свої думки, ідеї та захищати їх;
- систематичне створення ситуації вибору для учнів і надання можливості здійснювати цей вибір;
- підвищення ролі діалогічної форми навчання, як особливої взаємодії
повноцінного розуміння, що зумовлює поєднання зовнішнього і внутрішнього діалогу.
У процесі педагогічної роботи виявлено, що розвиток творчого мислення на уроках математики безпосередньо залежить від активації здібностей, пізнавального інтересу до навчання; науково-діяльного і евристичного мислення. Основними умовами розвитку творчого мислення є: відповідна побудова навчального процесу з орієнтації на теоретичне мислення;
використання методів проблемного навчання, забезпечення необхідної емоційно-доброзичливої атмосфери і активних способів розвитку самостійності дітей, їхньої фантазії, уяви; опора на зону найближчого розвитку дитини, диференційований підхід у навчанні; вміння розв’язувати математичні задачі (стандартні + нестандартні).
Математичні знання – небхідна умова творчого мислення учнів. Шлях від мети до результату – це певним способом організована взаємодія вчителя і учнів. Істотною ознакою будь-якої технології є досить детальний опис кожного етапу на шляху досягнення результату. Відомо: дати в повному обсязі математичні знання - необхідна умова розвитку особистості учня, його мислення.

Складніша мета навчання – розвинути мислительні здібності учня, допомогти йому свідомо до кінцевого правильного результату, удосконалюючи від уроку до уроку роботу своєї думки. Адже появі ідей розв’язування задач і прикладів можна цілеспрямовано вчити так само, як навчають дитину говорити, писати. Усі прийоми мислительної діяльності учня можна відпрацювати за допомогою завдань на аналіз і синтез, узагальнення і аналогією, конкретизацією, спеціалізацію і вміння виділяти головне, дедукцію, повну і неповну індукцію.

Для підвищення якості знань, для розширення мислитель них здібностей учнів, я використовую наступні ідеї і принципи:

1. Ідеї розвивального навчання

2. Ідеї проблемного навчання

3. Викладання матеріалу укрупненими систематизованими дидактичними блоками.

Мислення дітей розвивається у процесі розв’язування навчальних задач. Це пов’язано з тим, що будь-яка задача передбачає певне протиріччя, його вирішення і стимулює напруженість думки. Що не зникає доти, доки не знайдено спосіб її розв’язання, не здійснена певна діяльність з її розв’язання. Це іще раз підкреслює необхідність використання у процесі навчання задач різної складності, різного змісту, у будь-якій формі.
Математичні задачі для розв'язуван­ня яких в шкільному курсі математи­ки існують готові правила, або ці пра­вила безпосередньо випливають з оз­начень чи теорем, що визначають програму розв'язування цих задач у вигляді послідовності кроків, нази­вають стандартними. При цьому пе­редбачається, що для виконання ок­ремих кроків розв'язування стандарт­них задач в курсі математики існують конкретні правила.

За своїм змістом задачі можна класифікувати на такі види: розрахункові і якісні. Розв’язування певного виду задач має особливе значення для ґрунтовного засвоєння теоретичного матеріалу.

Прикладами таких задач є задачі на складання рівнянь. Наприклад кілька таких завдань:

• Зошит коштує х к, записна книжка у к, разом вони коштують 2грн.30к.

• Дві записні книжки на 5 грн. дорожчі за 3 зошити. Відомо, що зошит коштує х к,а записна книжка у к.

• Периметр прямокутник дорівнює 30см, а його довжина більша за ширину на 1м. знайдіть довжини сторін прямокутника.

• Треба розкласти 163 кульки у два ящики так, щоб в одному з них кульок стало в 2 рази більше, ніж в іншому. Скільки кульок треба покласти в кожен ящик?

Або завдання такого характеру:

• Складіть задачу, яку можна було б розв’язати, склавши систему.

Якісні задачі ще називають логічними задачами, оскільки в основі їх лежить розумова операція. Наприклад: чи є арифметичною прогресією послідовність: 0,-1,-3,-5,-8?

Уміння розв'язувати ту чи іншу зада­чу залежить від багатьох чинників. Але передусім необхідно навчитися розрізняти основні типи задач і уміти розв'язувати найпростіші з них.

Задачі, що розв'язуються у шкільно­му курсі математики, можна умовно розподілити на такі типи задач:

• задачі «на рух»;

• задачі «на сумісну роботу»;

• задачі «на планування»;

• задачі «на залежність між компо­нентами арифметичних дій»;

• задачі «на відсотки»;

• задачі «на суміші»;

• задачі «на розбавлення»;

• задачі «з буквеними коефіцієнтами”;

• інші види задач.

Отже, з яких етапів складається про­цес розв'язування задачі?

Очевидно, отримавши задачу, перше, що треба зробити, - це розібратися в тому, що це за задача, яка її умова, в чому складається її вимога, тобто провести аналіз задачі. Це і складає перший етап процесу розв'язування задачі.

У ряді випадків цей аналіз треба оформити, записати. Для цього вико­ристовуються різні схематичні запи­си задач, побудова яких складає дру­гий етап процесу розв'язування.

Аналіз задачі і побудова її схематич­ного запису необхідні головним чи­ном для того, щоб знайти спосіб роз­в'язання даної задачі. Пошук цього способу складає третій етап розв'язу­вання.

Коли спосіб розв'язування задачі знайдений, його необхідно викона­ти - це буде вже четвертий етап про­цесу розв'язування.

Після того як розв'язування виконано (письмово чи усно), необхідно впев­нитись, що це розв'язування правиль­не і задовольняє всім вимогам задачі. Для цього проводять перевірку, що складає п'ятий етап процесу розв'язування.

При розв'язуванні багатьох задач, крім перевірки, необхідно ще провес­ти дослідження задачі, а саме: вста­новити, за яких умов задача має розв'язок і скільки різних розв'язків існує у кожному конкретному випад­ку; за якої умови задача зовсім не має розв'язку. Все це складає шостий етап процесу розв'язування.

Впевнившись у правильності розв'я­зування і, якщо потрібно, виконавши дослідження задачі, необхідно чітко сформулювати відповідь - це буде сьомий етап процесу розв'язування.

Нарешті, в навчальних і пізнавальних цілях корисно також провести аналіз виконаного розв'язування, тобто встановити, чи нема іншого, більш раціонального способу розв'язуван­ня, чи не можна задачу узагальнити, які висновки можна зробити із цього розв'язування. Все це складає останній - восьмий етап розв'язування.

Отже, весь процес розв'язування за­дачі можна розділити на вісім етапів:

1-й етап - аналіз задачі;

2-й етап - схематичний запис задачі;

3-й етап - пошук способу розв'язу­вання задачі;

4-й етап - виконання розв'язування задачі;

5-й етап-перевірка розв'язку задачі;

6-й етап - дослідження задачі;

7-й етап - формулювання відповіді задачі;

8-й етап - аналіз розв'язування за­дачі.

Процес розв'язування стандартних задач має деякі особливості.

1. Аналіз задач зводиться до встанов­лення (розпізнавання) виду задач, до якого належить дана

2. Пошук розв'язування полягає у складанні на підставі загального правила (формули, тотожності) або загального положення (означення, те­ореми) програми – послідовності кроків розв'язування задач даного ви­ду. Звичайно, немає-необхідності цю програму формулювати в письмовій формі, достатньо її для себе намітити усно.

3. Саме розв'язання стандартної за­дачі полягає у застосуванні цієї за­гальної програми до умови даної за­дачі. Якщо деякі кроки програми розв'язування вимагають для свого виконання використання також інших програм, то стосовно них про­водяться ті самі операції (розпізна­вання виду задачі, складання програ­ми розв'язування і виконання розв'я­зування на основі цієї програми).

Звідси походить, що для того щоб легко розв'язувати стандартні задачі (а вони є основними математичними задачами, оскільки всі інші зрештою зводяться до них), треба:

1) пам'ятати всі вивчені в курсі мате­матики загальні правила (форму­ли, тотожності) і загальні поло­ження (означення, теореми);

2) вміти розгортати згорнуті загальні правила, формули, тотожності, а також означення і теореми у про­грамі - послідовності кроків розв'язування задач відповідних видів.

Усі задачі я поділяю на три типи:

- Задачі, які розв'язую для кращого засвоєння теорії

- Тренувальні вправи, мета яких - виробити навички

- Задачі, за допомогою яких розви­ваю математичні здібності учнів.

Розв'язування задач - це робота дещо незвичайна, адже це розумова робота. А щоб навчитися будь-якій роботі, треба спочатку добре вивчити той матеріал, над яким доведеться працюва­ти, ті інструменти, з допомогою яких буде виконуватись робота.

Отож, для того щоб навчити учнів розв'язувати задачі, я пропоную їм розібратись в тому, що вони собою являють, як побудовані, з яких частин складаються, що потрібно знати, щоб розв'язати ту чи іншу задачу.


Учні п'ятого класу вже знають, що під математичною задачею розумі­ють будь-яку вимогу обчислити, по­будувати, довести що-небудь, пов'я­зане з числовими величинами або геометричними фігурами. Арифме­тичною задачею називають вимогу знайти числове значення деякої вели­чини, якщо дано числове значення інших величин і залежність, яка зв'язує їх як між собою, так і з шука­ною величиною.

Сю­жетну задачу, для розв'язання якої треба виконати дві чи більше пов'яза­них між собою арифметичних дій, називають складеною. Щоб розв'яза­ти складену задачу, пропоную учням спочатку скласти план розв'язування. План складається на основі аналізу задачі, який проводять від числових даних або від запитання.

Аналізу задачі передує ґрунтовне вивчення умови і запитання задачі.

Наприклад, задача. Велосипедист їхав 4 години із швидкістю 12 км/год. Йому залишилося проїхати на 16 км менше, ніж він проїхав. Яку відстань потрібно було проїхати велосипеди­сту?



Аналіз від числових даних. Відомо, що велосипедист їхав 4 години із швидкістю 12 км/год. За цими дани­ми можна дізнатися, яку відстань проїхав велосипедист. Для цього тре­ба швидкість помножити на час. Зна­ючи відстань, яку вже проїхав вело­сипедист, і те, що залишилося проїха­ти на 16 км менше, можна знайти відстань, яку залишилося проїхати. Для цього відстань, яку вже проїхав велосипедист, треба зменшити на 16 км. Знаючи, скільки кілометрів за­лишилося їхати, можна знайти весь шлях. Для цього треба виконати дода­вання знайдених відстаней.

Аналіз від запитання. У задачі треба знайти весь шлях, який має проїхати велосипедист. Ми не можемо одразу відповісти на це запитання, бо не відомо, скільки велосипедист вже проїхав і скільки йому залишилося їхати. Щоб знайти пройдений шлях, треба знати швидкість і час руху. Це в задачі відомо. Помножимо швид­кість на час і дізнаємося про пройде­ний шлях. Відстань, яку велосипе­дист ще має проїхати, можна також знайти. Для цього знайдену відстань треба зменшити на 16 км.

Отже, план розв'язування задачі такий:

1. Скільки кілометрів проїхав вело­сипедист за 4 години?

2. Скільки кілометрів велосипедисту залишилося проїхати?

3. Яку відстань мав проїхати велоси­педист?

Отже, підвищення ефективності на­вчання математики можна досягти, продуктивно реалізуючи всі дидак­тичні функції математичних задач.

Велику роль відіграють задачі, які учні складають самі. Складання за­дачі часто вимагає роздумів, які під час розв'язку готових задач не по­трібні. Тому складання задач сприяє розвитку творчого мислення учнів.

Щоб вивчення математики виклика­ло в учня задоволення, треба, щоб він заглибився у суть ідеї цієї науки, відчув внутрішній зв'язок усіх ланок .міркувань, які дають можливість зро­зуміти і саме доведення, і його логіку.

Якщо учень хоча б раз досяг ясності в розумінні суті, проник у внутрішній зв'язок понять і логічних висновків, то йому буде важко задовільнитися потім заучуванням без розуміння. І тоді він здійснитиме відкриття: про­цес власної думки вимагає значно менших зусиль і витрат часу, ніж вив­чення напам'ять.

Щоб привчити учнів самостійно мис­лити, викликати в них віру у власні сили і розумна також виховати впевненість у своїх можливостях, необхідно примусити їх пройти через певні труднощі, а не подавати все в готово­му вигляді.

У визначенні стандартних задач як основну ознаку цих задач вважають наявність в курсі математики таких загальних правил чи положень, які однозначно визначають програму розв’язання цих задач і виконання кожного кроку цієї програми.

Звідси зрозуміло, що нестандартні задачі - це такі задачі, для яких в курсі математики немає загальних правил і положень, що визначають точну програму їх розв’язування.

Процес розв’язування будь-якої нестандартної задачі складається у послідовному застосуванні двох основних операцій:

1. Зведення (шляхом перетворення або переформулювання) нестан­дартної задачі до іншої, їй еквіва­лентної, але уже стандартної задачі;

2. Розбиття нестандартної задачі на декілька стандартних підзадач.

В залежності від характеру нестан­дартної задачі використовуємо од­ну із цих операцій або обидві. При розв'язуванні більш складних задач ці операції доводиться застосовувати багаторазово.

Відомо, що будь-який урок — це складне педагогічне явище, ви­твір вчителя, на якому учні де­монструють свої знання, уміння та навички.

Чи цікаво дітям на уроці? Чи люблять вони вчитися?

На ці питання не можна відповіс­ти напевне. Іноді діти ідуть на урок із задоволенням, іноді без нього. Як зацікавити дітей? Як привернути їх увагу до свого предмету? Звичайно, за допо­могою того, що їм буде слухати найцікавіше, того, що вони бу­дуть робити із задоволенням.

Як донести матеріал до їх свідо­мості яскраво і красиво, щоб за­пам'яталось надовго і назавжди?

Іноді можна почути, що матема­тика складна, суха і нецікава на­ука. Людей, які люблять матема­тику, це вражає й ображає. Мате­матика сувора, але красива й гли­бока, як чиста криниця. А за­вдання — вчителя і полягає в то­му, щоб розкривати перед учня­ми її емоційний бік, чуйну і врод­ливу стать.

Як краще цього до­могтися?

Красивими, цікавими уроками. Уроками, які пробуджують ціка­вість і працьовитість, фокусують увагу і зосередженість. Отже, не­стандартний урок. Він не вкла­дається в рамки виробленого і сформульованого дидактикою. На цьому уроці можна не дотри­муватись чітких етапів навчаль­ного процесу, методів, традицій­них видів роботи.

Для такого уро­ку характерною є інформаційно-пізнавальна система навчання — оволодіння готовими знаннями, пошук нових форм викладу, роз­криття внутрішньої сутності явищ через гру, змагання або нетрадиційні форми роботи з дітьми, використовувати власні дидактичні матеріали, часто са­моробні і тим більше корисні для учнів.

Методи розв'язання нестандартних задач

Для прикладу наведу урок у 6 кла­сі з теми «Відсотки» під назвою «Бізнес-гейм».

Щоб наблизити математику до життя, щоб показати її різно­манітність застосування, цей урок було проведено у вигляді ділової гри.

Учнів класу було поділено на три команди, і весь урок вони працю­вали за груповим методом. Кож­на команда сиділа за окремим ве­ликим столом. Ідея уроку поляга­ла в тому, що учні — гості, які приїхали у місто «Відсоток», а вчитель — бізнесмен, мешка­нець цього міста, знайомить їх з ними і його мешканцями.

Під час цієї мандрівки з учнями трап­ляються цікаві пригоди — вони витрачають і заробляють гроші, займаються бізнесом, а допома­гають їм у цьому відсотки. Урок краще проводити в кінці теми, щоб діти були знайомі з усіма ти­пами задач на відсотки. Цей урок вимагає гарної підготовки вчите­ля. Необхідно намалювати яск­раві плакати з написами об'єктів продажу, картки з задачами, при­нести гральний кубик і кашкети з написами «Бізнес-гейм». У про­веденні уроку вчителеві допома­гають учні цього класу — «праців­ники фірми». Учень начальник фінансів — буде вести банківські рахунки команд на одній з від­кидних дощок, троє менеджерів по одному біля кожного з трьох столів – для виплати коштів, зароблених учнем окремо та для то­го, щоб кидати гральний кубик.

Під час проведення цього уроку спостерігається велика зацікавленість учнів, вони активні, збуджені, працюють із задоволенням це можна пояснити, мабуть, тим, що учні відчувають себе у ролі бізнесменів, мають змогу заробити і витратити власний капі лат. Це урок – міні-модель сучасного життя, де без знань відсотків та їх застосування не обійтись. Тому ми бачимо і мотиваційний бік цього уроку. Під час підведення підсумків я відзначаю не тільки командну роботу певної групи учнів, але й індивідуальні відповіді.

Досвід роботи показує, що для поліпшення розуміння, закріплення та відтворення інформації доцільно проводити такі уроки як: урок-змагання; урок-вікторина, урок- “круглий стіл”; урок-гра та ін. Щоб зацікавленість учнів до вивчення математики не знижувалась, доречно систематично проводити ігри з використанням інтерактивних технологій.

Так у 9 класі практикую проведення уроків-змагання під час узагальнення і систематизації знань учнів з певної теми. Наприклад, урок узагальнення і систематизації знань за темою “Числові послідовності”. Клас поділено на три команди: “Трикутник”, “Квадрат”, “Коло”.

Актуалізація опорних знань учнів (міні-іспит) – у формі змагання між трьома командами. Кожна з команд задає другим командам по два питання; за правильну відповідь – плюс 1 бал, за неправильну – мінус 1 бал.

Математичне лото. Кожній з команд пропонується завдання, яке складається з дев’яти задач. До них додається стільки ж (квадратних) карток, на яких записані відповіді. Номер ставиться на тому боці картки, на якому записана відповідь. На зворотному боці картки написана частина висловлювання про математику.

Захист творчих робіт капіталами команд.

Підсумок уроку.

Така організація навчальної діяльності на уроці дає можливість реалізувати принципи диференціації навчання, оскільки гарантує участь кожного учня на тому чи іншому етапі уроку. Так, учні з низьким рівнем навчальних здібностей можуть забезпечити команді бали на І етапі уроку, а учні з високими здібностями – виступи із захистом творчих робіт. Другий етап уроку – “поле діяльності” для учнів з середніми навчальними здібностями.


Постійний творчий пошук – є характерна риса педагогічного почерку кожного вчителя. Всю роботу спрямовую на розвиток інтересу до математики для цього використовую: урок і позакласну роботу. Позакласна робота з математики дуже важлива для пробудження в учнів інтересу до математики. Тому математичні вікторини, змагання, ігри, прес-конференції, вечори сприяють підвищенню математичної культури, розширюють і поглиблюють здобуті на уроках знання, показують застосування їх на практиці, розвивають мислення, математичні здібності, допомагають ввійти у світ наукових і технічних ідей.

На своїх уроках відводжу час для розповіді про значення математики, про математику навколо нас, про зв'язок з іншими предметами.

У 5-8 класах часто починаю урок з вікторини, яка виконує роль усної роботи теоретичної розминки і розрахована на 3-5 хвилин. Вікторина складається з трьох груп питань, що відповідають трьом рівням знань учнів. Враховуючи, що увага учнів 5-6 класі не стійка, переключаю увагу дітей з одного виду діяльності на інший. Цьому сприяє «математична естафета».

Так при вивченні теми «Одночлен» в 7 класі, на кожен ряд роздаю по однаковій картці, що грає роль естафетної палички, на якій зображено множене, наступні множники і кінцевий результат – добуток. Учням потрібно «закрити кружечки», тобто заповнити порожні місця добутками. Ця естафета розвиває в учнів вміння контролювати себе.

Починаючи з восьмого класу, 1-2 уроки до контрольної роботи проводжу математичний бій. Учням завчасно даю домашні завдання, щоб вони підготували цікаві із заковикою питання для команди противника.
Щоб розвивати творчі здібності учнів, забезпечити співпрацю між учнями і вчителем, традиційного уроку недостатньо. На допомогу приходять уроки - семінари, уроки – практикуми, уроки-лекції, уроки – консультації. Другий перспективний шлях активізації пізнавальної активності учнів – подання матеріалу через історію розвитку інтелектуальних надбань творців математичної науки.

Намагаюся пов’язати матеріал з біографіями видатних математиків, з відомостями про їх мислення, особистісні цінності, почуття творців науки. Готуючись до уроку, обов’язково знаходжу історичні факти та відомості, що доповнюють зміст підручника, розкривають походження певних математичних термінів і понять, їх зв'язок з іменами вчених математиків. Обізнаність з історичними фактами розширяє кругозір учнів, підвищує їхню загальну культуру, дає можливість краще зрозуміти роль математики в сучасному суспільстві, поглиблює розуміння матеріалу, що вивчається.

Знайдену інформацію подаю у вигляді відповідних повідомлень учнів чи у вигляді математичних змагань, конкурсів. Учні на таких уроках особливо активні, бо вони їх співавтори, творці.

Щоб процес вивчення математики приносив учню більше позитивних емоцій, сприяв формуванню в неї інтересу до навчання проводжу нетрадиційні уроки: уроки – казки, подорожі, лабіринти, конкурси, добираю цікаві запитання і приклади, що поступово і непомітно залучає кожного учня до процесу пізнання.


Робота з обдарованими дітьми продовжується на факультативі «У світі математики». На даному етапі роботи діти показують свої здібності з математики, розширюють і поглиблюють набуті знання з математики, навчаються працювати над математичними проблемами, читати математичну літературу. Це сприяє підвищенню їх математичної культури, розширенню математичного кругозору і дальшому посиленню інтересу до математики.

Учні, які відвідують факультатив допомагають у виготовленні різних наочних моделей, таблиць, графіків і роздаткого матеріалу, розкладки. Такі практичні роботи дуже корисні для учнів, це допомагає ґрунтовніше засвоїти програмний матеріал або питання.

На факультативі ведеться підготовка до олімпіад, виконуються задачі історичного характеру, різного рівня складності. Також на заняттях факультативу проходить підготовка до тижня математики, обговорюються конкурси, діти створюють презентації про зв'язок математики з природою, різними науками, наприклад: «Математика у світі гармонії і краси», «Математика і техніка», «Практичне застосування математики». Учні узагальнюють зібрані матеріали з тем: «Математика в архітектурі», «Цікаві факти із життя математиків».

Так при проведенні прес-конференції “Гранітна опора наук” учні 7-9 класів багато дізналися про значення математики в різних галузях людської діяльності. Така форма роботи сприяє розширенню кругозору учнів, розвиткові уміння самостійно й творчо працювати з навчальною, науково-популярною літературою, формуванню в дітей інтересу до математики, а також поглибленню знань.

Учням дуже подобається брати участь в іграх, правила яких максимально наближені до умов тих ігор, за якими вони мають можливість спостерігати з екранів телевізорів. Такими іграми є “Перший мільйон”, “Поле чудес”, “Слабка ланка” та інші.

Щоб розвинути творчі здібності учнів, поступово та систематично залучати до самостійної пізнавальної діяльності, щоб забезпечити співпрацю між учнями та учителем, традиційного уроку недостатньо.


У системі розвиваючого навчання під час вивчення математики важливе місце посідає обчислювальна практи­ка. На 5-6 класи припадає основний обсяг роботи обчислень з раціональ­ними числами. У наступних класах ці навички розвиваються і закріплю­ються, зростає питома вага наближе­них обчислень, використовується прикидка, оцінювання результатів об­числень. Широке використання мік­рокалькуляторів не зменшує ролі об­числень без них і особливо усного ви­конання дій. Адже, користуючись мікрокалькуляторами, треба вміти робити прикидку очікуваного резуль­тату й округлювати його до потрібної точності, замінюючи деякі операції усним виконанням, уміти проаналізу­вати здобуту інформацію. Слід мати на увазі і розвиваючу функцію усних обчислень: вони активізують увагу і пам'ять учнів, спонукають їх до раціональної діяльності.

Якщо в учнів середніх класів добре сформовані ці навички, це є запору­кою того, що в старших класах роз­в'язування задач не буде викликати особливих труднощів.

Творчі здібності, як і інші здібності людини, вимагають постійного тренування. Завдання вчителя – збудити здібності своїх учнів, виховувати в них сміливість думки і впевненість у тому, що вони розв’яжуть кожну задачу, у тому числі і творчого характеру.

“Досвід уявляється мені садом квітучих троянд” , перед, тим як садити сад, ми повинні вивчити ґрунт свого поля, додати те, що в ньому не вистачає…. Ніби потрібно робити все, як роблять творці передового досвіду, а досвід не приживається…

Отже, потрібно не формальне, а творче, розумне засвоєння і застосування педагогічного досвіду.

Тож бажаю вам успіхів у цій нелегкій справі!





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка