Розвиток особистісних якостей керівника як засіб підвищення ефективності керування педагогічним колективом



Скачати 446.45 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації31.03.2016
Розмір446.45 Kb.
1   2   3

Психологічні особливості діяльності керівника
Діяльність керівництва відрізняється від інших видів діяльності рядом особливостей. Усі вони характеризуються тією чи іншою мірою психологічних чинників, а деякі з них прямо відображають психологічні відмінності діяльності керівника.

Діяльності керівника властиве сполучення інтелектуального і вольового моментів. Перший найбільш чітко проявляється при виробці й прийнятті рішень, а другий - при їх виконанні.

Поряд з високим рівнем самостійності робота керівника характеризується великою відповідальністю, яка істотно відрізняється від відповідальності виконавця. Соціальна відповідальність зобов’язує керівника вибирати таку лінію поведінки, яка найбільшою мірою відповідає потребам суспільного розвитку. При цьому проявляється висока суспільно-політична, правова, моральна і професійна відповідальність. Якщо виконавець несе відповідальність тільки за свою роботу, керівник відповідає за результати не тільки своєї роботи, а й діяльності трудового колективу.

Одна з особливостей діяльності керівника полягає в тому, що він відповідає не тільки за свою роботу, тобто про те як він виконує свої обов’язки, а й за результати роботи виконавців, всього колективу.

Для успішної діяльності керівника важливим є об’єктивна і критична оцінка його досвіду - чітке визначення елементів його позитивної сторони і характеристик негативної сторони цього досвіду (звички до старих способів дії, консерватизму, рутини).

Важливою особливістю діяльності керівника є істотний вплив на неї різних соціально-психологічних чинників, до яких перш за все належать:

1) рольовий статус керівника;

2) ціннісні орієнтації керівника;

3) стимули, мотиви та його індивідуальні особливості (насамперед - схильність до керівництва);

4) тимчасовий психічний стан.

Успішність діяльності керівника значною мірою зумовлюється широким упровадженням інноваційних досягнень не тільки в менеджменті, а й у суміжних та дещо віддалених сферах - в маркетингу, інформатиці, логістиці, бухгалтерському обліку та аудиті, психології, соціології тощо. Це вимагає від керівника постійного розширення свого світогляду.

Велика питома вага в діяльності керівника належить спілкуванню, причому спілкуванню не тільки зі своїм оточенням, а й з людьми, які знаходяться за межами підприємства, організації чи установи. Ця особливість діяльності керівника спонукає менеджера розвивати в собі соціально-психологічні уміння впливати на людей не тільки залежних від нього, а й формально йому підлеглих.

Діяльність керівника включає розв’язання як поточних, так і перспективних задач. Це зобов’язує менеджера вміти ставити глобальні цілі, досягнення яких вимагає всіх здібностей і умінь як самого керівника, так і його підлеглих. Поточні цілі також необхідні, але вони повинні бути підпорядковані глобальним, перспективним цілям.

В сучасних умовах увага керівників акцентується на соціально-психологічних сторонах управління. Це - зацікавленість і творча позиція, уміння співпрацювати, мистецтво стратегічного управління і уміння управляти людьми, мистецтво мотивування підлеглих і готовність до взаємодії з ними, готовність до ризику і уміння виділяти істотне в роботі, гарна духовна і фізична форма керівника і всього персоналу підприємства чи організації.

Робота з людьми вимагає від керівника вміння з урахуванням психолого-педагогічних вимог здійснювати індивідуальний підхід до підлеглих, без якого неможливо налагодити і підтримувати нормальні стосунки з працівниками і ефективно впливати на них. Індивідуальний підхід передбачає врахування вікових, статевих і психологічних особливостей особистості. Він є необхідною умовою успішної діяльності керівника. Тому керівник повинен знати всі ознаки, які характеризують особисті якості і поведінку підлеглих. При цьому недостатньо мати тільки загальне уявлення про підлеглого. Керівник повинен знати інтереси, риси характеру, тип темпераменту, здібності та інші індивідуальні особливості особистості кожного працівника.

Дотримання індивідуального підходу до підлеглих керівнику необхідно здійснювати з урахуванням виділених в психології таких основних сторін особистості: соціально-обумовлена сторона, спрямованість особистості. Кожна людина має свій світогляд, переконання, потреби, мотиви, інтереси, ідеали, цілеспрямованість, моральні якості тощо. Причому зазначені характеристики формуються і розвиваються у кожної особистості як під впливом суспільних чинників, так і під впливом конкретних умов її життя, діяльності, виховання, що визначає індивідуальність характеристик цієї сторони особистості. При здійсненні управлінської діяльності та виховної роботи в колективі керівник зобов’язаний урахувати особливості проявлення зазначених характеристик в праці, поведінці, вчинках кожного викладача. Тільки такий підхід повною мірою сприятиме досягненню керівником цілей своєї всебічної діяльності. Рівень підготовленості або досвід особистості визначається знаннями, уміннями та навичками, якими володіє викладач. Ці характеристики дають керівнику можливість об’єктивно оцінити особистість викладача.



Характеристика системи керування педагогічним колективом
Процес керування завжди має місце там, де здійснюється загальна діяльність людей для досягнення певних результатів. Оскільки школа є соціальною організацією і вона являє собою систему спільної діяльності людей (викладачів, учнів, батьків), то доцільно говорити про керування нею.

Що таке керування? Багато вчених спробували відповісти на це питання, визначаючи поняття «керування» через поняття «діяльність», «вплив», «взаємодія».

Під керуванням розуміється діяльність, спрямована на вироблення рішень, організацію, контроль, регулювання об'єкта керування відповідно до заданої мети, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації, внутрішкільне керування являє собою цілеспрямована, свідома взаємодія учасників цілісного педагогічного процесу на основі пізнання його об'єктивних закономірностей з метою досягнення оптимального результату.

Час минає, філософія розуміється по-іншому, тому сьогодні на зміну філософії «впливу» у керуванні школою приходить філософія «взаємодії», «співробітництва».

Отже, керування педагогічним колективом це є систематична, планомірна, свідома й цілеспрямована взаємодія суб'єктів керування різного рівня з метою забезпечення ефективної діяльності закладу культури.

В цей час поняття менеджменту із області бізнесу все ширше та ширше поширюється на різні сфери діяльності людей. Але поняття менеджменту більш вузьке, ніж поняття керування, тому що менеджмент в основному стосується різних аспектів діяльності керівника, тоді як поняття керування охоплює всю область людських взаємовідносин у системі «керівник-виконавець». Так, теорія керування школою, зокрема, педагогічним колективом істотно доповнюється теорією внутрішкільного менеджменту.

Теорія менеджменту у школі , насамперед, має особистісну спрямованість, коли діяльність менеджера (керуючого) будується на основі справжньої поваги, довіри до своїх співробітників, створення для них ситуацій успіху. Саме ця сторона менеджменту істотно доповнює теорію внутрішкільного керування.

Говорячи про керування педагогічним колективом далі, ми будемо мати на увазі систему керування, тобто застосовувати системний підхід до теоретичного осмислення управлінської діяльності.

Під системою керування ми розуміємо сукупність скоординованих, взаємозалежних між собою заходів, спрямованих на досягнення значимої мети організації. До таких заходів ми відносимо управлінські функції, реалізацію принципів і застосування ефективних методів керування.

Існує кілька функцій керування освітніми установами. Серед них планування, організація, керівництво й контроль, педагогічний аналіз, цілеспрямованість, регулювання.

Ефективність управлінської діяльності багато в чому визначається тим, як керівники школи володіють методикою педагогічного аналізу, як глибоко ними можуть бути досліджені встановлені факти, виявлені найбільш характерні залежності. Несвоєчасно або непрофесійно проведений аналіз у діяльності директора школи приводить на етапі вироблення мети й формування завдань до неконкретності, розпливчастості, а часом до необґрунтованості прийнятих рішень. Незнання щирого положення справ у педагогічному або учнівському колективі створює труднощі у встановленні правильної системи взаємин у процесі регулювання й коректування педагогічного процесу.

Параметричний аналіз спрямований на вивчення щоденної інформації про хід і результати освітнього процесу, виявлення причин, що порушують його. Як правило, за підсумками параметричного аналізу вносяться виправлення й зміни в хід регулювання цілісного педагогічного процесу. Предметом параметричного аналізу є вивчення поточної успішності, відвідуваності уроків, санітарного стану школи, дотримання розкладу занять.

Основний зміст параметричного аналізу, проведеного директором школи і його заступників, становить відвідування уроків. Фіксування результатів параметричного аналізу, їхня систематизація й осмислення підготовлюють тематичний педагогічний аналіз. Параметричний аналіз це не просто констатація фактів, а їхнє порівняння, узагальнення, пошук причин їхнього виникнення й прогнозування можливих наслідків. Результати такого аналізу й прийняті на їхній основі рішення вимагають оперативного виконання.

Тематичний аналіз спрямований на вивчення більше стійких, повторюваних залежностей, тенденцій у ході й результатах педагогічного процесу. Якщо предметом параметричного аналізу може виступати окремий урок, то предметом тематичного аналізу вже є система позашкільної роботи. Директор школи або заступник директора можуть одержати найбільш повну інформацію про роботу викладача, лише проаналізувавши ряд уроків, одержавши у такий спосіб інформацію про систему роботи викладача. Зміст тематичного аналізу становить такі комплексні проблеми, як оптимальне сполучення методів навчання, формування системи знань учнів; система роботи викладачів по вихованню моральної, естетичної, фізичної, інтелектуальної культури; система роботи викладачів по підвищенню рівня педагогічної культури; діяльність педагогічного колективу по формуванню інноваційного середовища в школі.

Цей вид педагогічного аналізу дозволяє директорові школи зосередитися на вивченні й виявленні особливостей прояву тих або інших сторін педагогічного процесу, визначити їхню взаємодію з іншими сторонами, компонентами й системою в цілому. Опираючись на дані параметричного аналізу, керівники школи в ході тематичного аналізу підготовляють і обґрунтовують зміст і технологію підсумкового аналізу.

Підсумковий аналіз охоплює більше значні тимчасові, просторові або змістовні рамки. Він проводиться по завершенні навчальної чверті, півріччя, навчального року й спрямований на вивчення основних результатів, передумов і умов їхнього досягнення. Підсумковий аналіз підготовляє протікання всіх наступних функцій управлінського циклу. Інформація для підсумкового аналізу контрольних заходів, даних офіційних звітів, довідок.

Об'єктом постійної уваги керівників школи є відвідування й педагогічний аналіз уроку. В управлінській діяльності керівників школи виділяються три види аналізу уроку: розгорнутий, короткий і аспектний.

Розгорнутий педагогічний аналіз уроку припускає детальне виділення й обговорення всіх моментів уроку як єдиного цілого: визначення виховних, дидактичних, психологічних, санітарно-гігієнічних вимог до уроку. Він проводиться при відвідуванні уроків починаючих викладачів та викладачів, чий досвід є предметом спеціального вивчення для узагальнення й поширення досвіду.

Короткий аналіз уроку з боку директора, заступника жадає від них об'єктивного викладу пропозицій і рекомендацій. Короткий аналіз уроку це не аналіз «на бігу», це не відвідування уроку для галочки; такий аналіз вимагає гарного знання особистості викладача, високої методичної й управлінської культури.

Аспектний аналіз спрямований на вивчення якого-небудь одного аспекту уроку.

Важливе місце в аналітичній діяльності керівника займає педагогічний аналіз виховних заходів, колективних творчих справ.

Змістовну основу підсумкового аналізу роботи школи за навчальний рік становлять наступні напрямки: якість викладання; виконання освітніх програм і державних стандартів; якість знань, умінь, навичок учнів; рівень вихованості школярів; стан і якість методичної роботи в школі; ефективність роботи з родителями й громадськістю; стан здоров'я школярів і санітарно-гігієнічна культура; результативність діяльності ради школи, педагогічної ради й ін.

Проведення підсумкового аналізу, його об'єктивність, глибина, перспективність підготовляють роботу над планом нового навчального року.

У практиці роботи шкіл розробляються три основних види планів: перспективний, річний і поточний. До них пред'являються наступні вимоги: ціленаправленість, перспективність, комплексність, об'єктивність.



Перспективний план розробляється, як правило, на п'ять років на основі глибокого аналізу роботи школи за останні роки. Структура перспективного плану роботи школи може включати наступне:

1) завдання школи на планований строк;

2) перспективи розвитку контингенту учнів по роках;

3) перспективи відновлення навчально-виховного процесу;

4) потреба школи в педагогічних кадрах;

5) підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (ХОНМЦ, курси, семінари, тренінги й т.д.);

6) розвиток матеріально-технічної бази (будівельні роботи, поповнення фондів бібліотеки, відновлення встаткування й оформлення кабінетів та ін.);

7) соціальний захист педагогів і учнів, поліпшення їхнього побуту, умов праці й відпочинку.



Річний план охоплює весь навчальний рік, включаючи літні канікули. Підготовка плану роботи школи здійснюється протягом поточного навчального року й проходить у кілька етапів.

На першому етапі (перша навчальна чверть) директор школи, його заступники вивчають нові нормативні, інструктивні документи, теоретичні й методичні матеріали з питань розвитку й утворення в цілому й планування зокрема.

На другому етапі (друга навчальна чверть) під керівництвом директора школи створюється ініціативна група по розробці й коректуванню структури проекту плану, визначаються джерела й форми збору необхідної інформації.

На третьому етапі (третя навчальна чверть) аналізується одержувана інформація, заслухуються звіти про роботу завідувачів відділів та відділень школи, виявляються причини виникаючих труднощів і шляхи їхнього усунення в перспективі.

На четвертому етапі (кінець четвертої чверті) підготовляється й обговорюється проект плану. На першому засіданні ради школи в новому навчальному році план роботи школи затверджується.

Поточний план складається на навчальну чверть, він є конкретизацією загальшкільного річного плану. Таким чином, наявність основних видів планів дозволяє координувати діяльність педагогічного, учнівського й батьківського колективів. Ці плани є стратегічними стосовно планів роботи викладачів та завідуючих відділів та відділень.

Реалізація функції планування в єдиному управлінському циклі підвищує ефективність діяльності школи.

Функція організації в керуванні школою. «Під організацією розуміється діяльність керівників школи, викладачів, органів учнівського самоврядування, яка спрямована на виконання наміченого плану, досягнення поставленої мети»

По своїй природі організаторська діяльність людини діяльність практична, заснована на оперативному використанні психолого-педагогічних знань у конкретних ситуаціях. Постійна взаємодія з колегами, учнями надає організаторській діяльності певну особистісну спрямованість.

У структурі організаторської діяльності керівника важливе місце займає мотивування майбутньої діяльності, інструктування, формування переконаності в необхідності виконання даного доручення, забезпечення єдності дій педагогічного й учнівського колективів, надання безпосередньої допомоги в процесі виконання роботи, вибір найбільш адекватних форм стимулювання діяльності. Організаторська діяльність керівника включає й таку необхідну дію як оцінка ходу й результатів конкретної справи.

Організаторська діяльність директора школи спрямована також на формування педагогічного колективу, колективу однодумців. У цій роботі особливу роль грають особистісні якості керівника його професіоналізм, загальна й педагогічна культура, зацікавленість у справах школи, учителів і учнів, уміння ставити завдання й домагатися їхнього рішення.

Одним із показників організаторської культури керівника є його вміння раціональне розподіляти час свій та своїх підлеглих. Важливо мати на увазі, що директор школи крім адміністративних функцій здійснює й педагогічну діяльність, залишаючись викладачем із фаху. Основний час директора займає адміністративна робота, але його педагогічна діяльність повинна бути прикладом для всіх інших викладачів, тільки в цьому випадку директор може бути вчителем своїх викладачів. Ця обставина вимагає значних тимчасових витрат на підготовку до уроків, читання нової психолого-педагогічної літератури. Уміння доцільно використати час основа наукової організації праці викладача, директора школи. Це тим більше важливо мати на увазі при наявному фактичному перевантаженні, як викладачів, так і адміністрації школи.

Одному керівникові сьогодні неможливо вирішити всі управлінські завдання, тому виникає необхідність побудови організаційної структури ШЕВ. Визначаючи організаційну структуру, суб'єкт керування регламентує повноваження й відповідальність учасників спільної діяльності, а також правила їхньої взаємодії по вертикалі й горизонталі.

Існує кілька видів організаційних структур керування освітньою установою: лінійна, лінійно-функціональна, проектна й матрична. Найбільше часто зустрічається організаційна структура освітньої установи лінійно-функціональна.

Говорячи про організаційні структури керування освітньою установою не можна не сказати про рівні керуючої системи. Структура керуючої системи більшості шкіл представлена 4-мя рівнями керування.

Перший рівень - директор школи. Цей рівень визначає стратегічні напрямки розвитку школи.

Другий рівень - заступники директора школи, практичний психолог, завідувач господарством, а також органи й об'єднання, що беруть участь у самоврядуванні.

Третій рівень – завідувачі відділень та відділів, що виконують управлінські функції стосовно учнів і батьків.

Четвертий рівень – викладачі, учні.

Недостатньо тільки побудувати організаційну структуру освітньої установи, необхідно забезпечити ефективність спільної діяльності людей. Для цього необхідно, по-перше, щоб виконавці добре розуміли яких результатів і коли від них очікують, по-друге, щоб вони були зацікавлені в їхньому одержанні, у третіх, щоб вони випробовували задоволення від своєї роботи, у четвертих, щоб соціально-психологічний клімат у колективі був сприятливий для продуктивної роботи. Сукупність дій, чинених суб'єктом керування для забезпечення всіх цих умов називають керівництвом.

При реалізації функції керівництва вирішуються наступні основні завдання:



  1. підбор, розміщення й оцінка кадрів, постановка завдань перед виконавцями;

  2. аналіз і регулювання соціально-психологічного клімату в колективі;

  3. стимулювання продуктивної діяльності підлеглих і їхнього саморозвитку;

  4. створення умов для професійного росту підлеглих.

Внутрішкільний контроль і регулювання в керуванні
Особливість внутрішкільного контролю складається в його оцінній функції спрямованості на особистість викладача. Якщо викладач молодой, то він приділяє багато уваги професійному ставленні; якщо це викладач зі стажем, приділяє увагу на зміцнення або ослаблення його професійної позиції й авторитету в школі. Тому в здійсненні контролю так важливі професіоналізм і компетентність що перевіряє. Людина, що виконує контролюючу функцію, повинен бути особистістю. Його завдання не в наведенні страху, а в об'єктивній оцінці стану справ, наданні методичної допомоги, підтримці, стимулюванні педагогічної діяльності. Існуюча практика внутрішкільного контролю не позбавлена деяких недоліків. По-перше, ця відсутність системи контролю, коли немає розподілу об'єктів контролю серед директором і його заступником, коли контроль організується в ім'я звіту й набору кількості відвіданих уроків або занять. По-друге, це формалізм в організації контролю, коли немає чітко поставленої мети проведеного контролю, відсутні або не використаються об'єктивні критерії оцінки. По-третє, однобічність внутрішкільного контролю, що розуміє як проведення контролю якої-небудь однієї сторони, одного напрямку педагогічного процесу. Наприклад, контролюється тільки навчальний процес або тільки уроки. По-четверте, участь у контролі тільки посадових осіб, без залучення досвідчених викладачів, методистів, або, навпаки, невелика участь представників адміністрації.

Щоб уникнути цих і інших недоліків або непорозумінь в організації внутрішкільного контролю, важливо знати деякі загальні вимоги. До числа таких вимог ставляться: систематичність, об'єктивність, дієвість і компетентність.

У зміст внутрішкільного контролю включаються наступні напрямки:

1) виконання організаційно-педагогічних питань;

2) якість і хід виконання освітніх програм і державних освітніх стандартів;

3) якість знань, умінь і навичок учнів;

4) рівень вихованості учнів;

5) стан викладання навчальних дисциплін, що реалізують освітні, виховні і розвиваючі функції навчання;

6) стан і якість організації позашкільної виховної роботи;

7) робота з педагогічними кадрами;

8) ефективність спільної діяльності школи, родини й громадськості по вихованню учнів;

9) виконання нормативних документів і ухвалених рішень.

вивчається стани і якість викладання окремого предмета в одному класі, у

У процесі внутрішкільного контролю використаються такі методи, як вивчення шкільної документації, спостереження, бесіди, усний і письмовий контроль, анкетування, вивчення передового педагогічного досвіду, хронометрування, діагностичні методи, тобто такі методи, які дозволяють одержати необхідну об'єктивну інформацію. Методи взаємно один одного доповнюють, якщо ми хочемо знати реальне положення справ, те повинні по можливості використати різні методи контролю.

Діяльність керівника, спрямована на реалізацію управлінських функцій базується на принципах керування.

Принцип керування це основні, фундаментальні правила, які повинні дотримуватися при здійсненні керування, забезпечувати досягнення заданих цілей .

В успішному керуванні колективом є:

1) повага й довіра до людини;

2) співробітництво;

3) системність і цілісність у керуванні;

4) гласність;

5) справедливість;

6) єдність колегіальності і єдиноначальності;

7) індивідуальний підхід у керуванні;

8) підтримка ініціативи, стимулювання діяльності;

9) постійне підвищення кваліфікації;

10) делегування повноважень, участь викладачів у керуванні;

11) об'єктивність і повнота інформації.

Таким чином, процес керування педагогічним колективом жадає від керівників високого рівня професіоналізму. Ефективним керівником вважається той, який на етапі реалізації тієї або іншої управлінської функції демонструє тільки позитивні особистісні якості, використовуючи для цього ефективні принципи й методи взаємодії з колективом.

Ефективність протікання управлінського процесу, настрій людей в організації, відносини між співробітниками залежать від безлічі факторів: безпосередніх умов роботи, професіоналізму кадрових працівників, рівня управлінського складу. Головне в цьому – це особистість керівника

.

Психолого-педагогічна характеристика особистостей керівника
Поняття особистості у психології. Група, як відомо, утвориться з декількох взаємодіючих співробітників, кожний з яких є своєрідною особистістю. У процесі рішень спільних практичних завдань люди вступають у складні відносини один з одним і із групою в цілому. Динаміка взаємин особистості й групи представляється досить складної. Для розумінь і оцінки цих взаємин варто враховувати як властивості особистості, що займає певний статус і виконує певну роль у групі, так і склад, зміст діяльності й рівень організації групи, а також інших більш широких соціальних об'єднань.

У чому ж сутність психологічного поняття «особистість»?

Особистість розглядається в психології як носій свідомості й суб'єкт цілеспрямованої діяльності. Стосовно до окремої людини вживають три поняття: «індивід», «особистість» і «індивідуальність».

Індивід - це людина як представник виду, тобто в цьому понятті підкреслюється біологічний початок у людині. Усяка людина народжується індивідом, але тільки в процесі розвитку (в онтогенезі) він стає особистістю. На процеси розвитку особистості впливають у єдності такі фактори як природні задатки, вплив соціальної сфери й виховання.

Особистість це «свідомий індивід», тобто людина, здатна до свідомої організації й саморегуляції діяльності. З позиції сучасного системного підходу, діяльність особистості розглядається як цілеспрямована динамічна функціональна система, що характеризується багатомірністю. У ній можна виділити три основні підсистеми:

1) когнітивну, у якій базуються функції пізнання і яка містить у собі пізнавальні процеси: сприйняття, пам'ять, мислення;

2) регулятивну, що включає в себе емоційно-вольові процеси й здатність, що забезпечує до саморегуляції діяльності й керуванню діяльністю інших людей;

3) комунікативну, яка реалізується в спілкуванні й взаємодії з іншими людьми.

Особистість, поряд із загальнопсихологічними проявами, має індивідуально-психологічні властивості: темперамент, характер, здатності. Людина завжди привносить свої індивідуальні якості в процеси трудової діяльності й групової взаємодії. Розглядаючи кожного члена виробничої або навчальної групи з погляду його індивідуально-психологічних властивостей, ми підходимо до йому як до індивідуальності, тобто особистості, у чомусь подібної з іншими людьми, у той же час своєрідної й неповторної. Система індивідуальних якостей людини є його індивідуальністю, але одним людям вдається яскраво й продуктивно виявити і індивідуальність у своїй діяльності, іншим же на дуже скромному рівні.

Знання й облік індивідуальних якостей людей необхідний керівникові для реалізації індивідуального підходу до них, більше успішному їхньому навчанню, адаптації до умов професійної праці й групової взаємодії, для оптимального стимулювання ефективної діяльності членів колективу.

На основі аналізу структури особистості й властивостей індивідуальності можна скласти психограмму (психологічний портрет) людини, що дозволяє дати йому якісну оцінку.

Пізнавальні процеси, або когнітивні (від лат. cognitio - пізнання) це система психічних функцій, що забезпечують відбиття, пізнання суб'єктом явищ об'єктивного миру. У цю систему включені наступні процеси:



1.Сенсорні процеси (відчуття й сприйняття), які служать для відбиття об'єктивної реальності у формі конкретних почуттєвих образів. Відчуття забезпечує відбиття окремих якостей об'єктів: кольори, яскравість, звук, температура, захід, смак, величина образів, переміщення в просторі, рухові й болючі реакції. Сприйняття відбиває цілісні образи об'єктів людини, тварин, рослин, технічних об'єктів, кодових знаків, вербальних стимулів, малюнків, схем, музичних образів.

Ці процеси відіграють важливу роль у професійному навчанні, діяльності, а рівень їхньої сформованості в людей визначають їх важливі професійні здатності. Наприклад, досвідчений водій на слух визначає неполадки у двигуні.



2. Пам'ять - це система мнемонічних процесів, які служать для запам'ятовування, збереження й наступного відтворення у формі словесних звітів і дій тих знань, які були засвоєні в колишньому досвіді суб'єкта. Пам'ять дозволяє людині в межах його суб'єктивного простору з'єднувати минулий, поточний і майбутній плани його діяльності й тим самим бере участь у процесах прогнозування.

По тимчасовому параметру розрізняють миттєву (сенсорну), короткочасну (оперативну) і довгострокову пам'ять, створюючи єдину систему переробки інформації суб'єктом. Облік закономірностей цих видів пам'яті необхідний для ефективної організації навчальної й професійної діяльності



3. Мислення - це система процесів, що здійснюють відбиття об'єктів у їхніх закономірних зв'язках і відносинах, їхнє розуміння, прогнозування, прийняття рішень. Мислення містить у собі такі операції, як аналіз і синтез, порівняння й розрізнення, абстрагування, узагальнення, систематизація, конкретизація. Завдяки мисленню людина пізнає закони природи й суспільства, здатна планувати свою діяльність, впливати на природу й суспільство, свідомо управляє своєю діяльністю й діями інших людей.

4. Мова - це система процесів, що забезпечують передачу й засвоєння інформації, соціальне керування людьми, самосвідомість і саморегуляцію діяльності. Обов'язковою якістю керівника повинна бути висока культура мови, володіння усною й письмовою мовою, уміння використати мову як засіб спілкування, переконання й керівництва людьми.

5. Увага - це особлива форма орієнтовної діяльності, що дозволяє людині в умовах навчання й професійної діяльності виділяти й чітко сприймати об'єкти навкруги навколишнього середовища. При організації професійної діяльності важливо враховувати властивості уваги людини: обсяг, стійкість, розподіл, перемикання, які можуть виступати як професійні здатності. Стійкість уваги найважливіша умова продуктивності навчальної й практичної діяльності, спостережливості. Відсутність зазначених властивостей уваги одна з основних причин помилок, що допускають, у керуванні технікою й людьми.

6. Уява (фантазія) - це процес формування нових образів на основі переробки образу пам'яті, тобто минулого досвіду суб'єкта. Уява - основа творчості, винахідництва, передбачення можливих подій.

Система пізнавальних процесів утворюють сферу інтелекту і є визначальним компонентом сфери свідомості особистості.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка