Розвиток особистісних якостей керівника як засіб підвищення ефективності керування педагогічним колективом



Скачати 446.45 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації31.03.2016
Розмір446.45 Kb.
  1   2   3



РЕФЕРАТ на тему:

«Розвиток особистісних якостей керівника як засіб підвищення ефективності керування педагогічним колективом»

Директора Дитячої школи мистецтв № 5

імені І.О.Дунаєвського м. Харкова,

магістра державної служби,

спеціальність «Адміністративний менеджмент»

Кравчук Оксани Вікторівни

Харків, 2014 р.

З м і с т

Вступ 3
Що таке менеджмент? 5

Освітній менеджмент 9

Психологічні особливості діяльності керівника 15

Характеристика системи керування педагогічним колективом 18

Внутрішкільний контроль і регулювання в керуванні 26

Психолого-педагогічна характеристика особистості керівника 28

Індивідуально-психологічні властивості особистості 31


Висновок 38
Список використаних джерел 39
Додатки 40


Вступ
Початок ХХІ століття став часом освітніх реформ, спрямованих на забезпечення системи освіти вимогам соціуму. Відповідно до цього змінюються і стратегічні цілі в освіті, які визначені Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття), Законом України “Про загальну середню освіту”, Законом України «Про позашкільну освіту».

Школа, як складна соціально-педагогічна система, є елементом більш складної системи – суспільства. Тому вона швидко реагує на зміни, що відбуваються на кожному етапі суспільного розвитку. Відповідно до стратегічних цілей освіти оновлюються цілі шкіл естетичного виховання щодо якості навчального процесу та управління ними. Сучасні навчальні заклади культури повинні надавати підростаючому поколінню знання, вміння, які необхідні для розвитку духовності та подальшої життєдіяльності в умовах швидких соціально-економічних змін.

Нові завдання суспільства вимагають нового рівня розуміння теорії й практики управління школами. У зв’язку з цим виникає необхідність вивчення нових підходів, технологій та механізмів управління навчальним процесом.

Рішення теоретичних і практичних завдань керування закладом культури здобуває все більше уваги у зв'язку із гуманізацією й демократизацією, зростанням ролі й значимості захисту прав і свободи людини, розвитком ринкових відносин, формування нових соціальних структур і форм керування. Тому сучасному керівникові для ефективного впливу на діяльність підлеглих необхідно глибоке розуміння психологічних основ керування. Хоча ці механізми все ще мало вивчені, але вже наявні результати наукових досліджень можуть істотно розширити можливості керівника створювати умови, що сприяють формуванню зацікавленості членів колективу в продуктивній роботі школи.

Впровадження досягнень психологічної науки в практику управлінської діяльності школи повинно розглядатися як найважливіший резерв підвищення ефективності рішення багатьох практичних проблем, що виникають перед навчальними, педагогічними колективами й суспільством в цілому.

Необхідність у навчанні й підвищенні кваліфікації керівників шкіл обумовлена особливістю управлінської праці сьогодні - роботою в умовах постійно мінливого середовища. Зненацька, що змінилося законодавство, непередбачене поводження постачальників інформаційних ресурсів, нові запити споживачів інформації, невідповідність кваліфікації персоналу запитам нової ситуації, - це й багато чого іншого змушує сучасного керівника школи міняти підходи в роботі, управлінські схеми. Найбільшими шансами домогтися успіху володіють керівники, яких не лякають зміни, які швидко опановують новими ідеями й методами роботи, здатні швидко перебудовуватися в нових умовах і наполегливо шукають шляхи кращого виконання дорученої їм роботи.

Керівники - це найцінніший ресурс будь-якої організації. Якщо помилку викладача можна виправити або чимсь компенсувати, то помилки керівників часто бувають фатальними для школи. Як важко розраховувати на успішне плавання, коли у штурвала керує недосвідчений капітан. Так неможливо досягти високої ефективності в роботі організації без керівників, що володіють сучасними знаннями й навичками успішного рішення управлінських завдань.

На курсах підвищення кваліфікації керівників шкіл, ми в першу чергу враховували, що мова йде про навчання дорослих людей, які мають великий досвід роботи, у тому числі на керівній посаді. Це, як правило, вже сформовані особистості з певним колом професійних знань, вмінь та навичок.

Ви лідери, тобто люди, що мають високий рівень відповідальності не тільки за власні дії, але й за дії своїх підлеглих, схильні до прийняття самостійних рішень, що мають високий рівень незалежності.

Ви практики. Керівників відрізняє більшою мірою орієнтація на конкретні результати, на практику, чим на загальні міркування, принципи й теорії. Це найчастіше досить успішні керівники. Ви маєте чималий життєвий і професійний досвід.

Аналіз літератури, що стосується питань керування школою, вивчення досвіду управлінської діяльності показує, що в цей час недостатньо уваги приділено особистості директора закладу культури, його якостям і ефективності роботи, вимогам, які пред'являє до нього сучасне суспільство.

Тема лекції «Розвиток особистісних якостей керівників як засіб підвищення ефективності керування педагогічним колективом» актуальна, тому що ми розглянемо психологічні основи особистості керівника й сучасних механізмів ефективного керування педагогічним колективом. Все це має практичну значимість, що полягає в можливості поліпшення умов педагогічної праці викладачів, вмінню вирішувати конфліктні ситуації, підвищення ефективності управлінського процесу школи шляхом удосконалення професіоналізму директорів шкіл та їхніх заступників.

Мета нашої лекції полягає у визначенні змісту роботи по розвитку особистісних якостей керівників школи як засобу підвищення ефективності керування педагогічним колективом, в якій є своя система керування педагогічним колективом, індивідуальні особистісні якості керівників і все це має вплив на ефективність керування педагогічним колективом.

Тому можна наголосити, що ефективність керування школою буде підвищуватися, якщо керівник знає запропоновані до нього вимоги й прагне до самовдосконалення з метою розвитку тих особистісних якостей, які необхідні сучасному керівникові школи.


Що таке менеджмент?
Походження цього слова іде від англійського дієслова «to manage» (управляти), що, у свою чергу, пов'язано із латинським словом «manus» (рука). Термін «менеджмент» означає «керівництво людьми». Тому в сучасній теорії й практиці під «менеджментом» розуміється насамперед процес керівництва (керування) окремим працівником, робочою групою, робочими колективами.

Різні джерела дають різні визначення менеджменту, наприклад:



  • Менеджмент - це процес планування, організації, мотивації й контролю, що необхідно для того, щоб сформулювати й досягти цілей організації(Майкл Мескон);

  • Менеджмент – це вміння домагатися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект і мотиви поводження інших людей, що працюють в організації(Мэри Фоллетт).

По своїй суті менеджмент представляє собою знання у професійній діяльності, спрямованих на формування й забезпечення досягнення цілей господарських суб'єктів шляхом розумно обґрунтованого використання людських, матеріальних, фінансових і інформаційних ресурсів.

Поняття «менеджмент» це:

· наука та мистецтво управління;

· сфера діяльності по управлінню людьми в закладах, організаціях, установах.

Основні функції менеджменту:

• планування;

• організація;

• мотивація;

• контроль.



Планування являє собою набір дій, що вживають для оптимального досягнення закладом та установою своїх цілей.

Організація - функція керування, що припускає створення умов для спільної ефективної роботи людей для досягнення цілей закладу. Організація передбачає наявність повноважень і відповідальності, а також можливість делегувати повноваження.

Мотивація - процес, що спонукує людину до діяльності для досягнення особистих цілей та цілей організації.

Контроль - це перевірка виконання поставлених завдань, що виходять зі стратегічних і тактичних цілей організації.

Сполучними процесами в менеджменті, що протікають при здійсненні всіх його основних функцій (плануванні, організації, мотивації й контролю) є:

• комунікації;

• прийняття рішень.

Методи менеджменту :

· організаційні;

· адміністративні;

· економічні;

· соціально-психологічні.

Організаційні методи логічно передують адміністративним, економічним і соціально-психологічним. Використання їх дозволяє створювати необхідні умови для функціонування й розвитку організації: проектування, установи, формування управлінських і виробничих структур, розробки стандартів, норм, правил, інструкцій.

Під функціонуванням розуміється діяльність організації, що пов'язана зі збереженням її як цілого. Цілісність організації забезпечується постійною підтримкою сформованих відносин і зв'язків, обміном діяльностей і здатностей, ресурсів і інформацією із зовнішнім середовищем і всередині організації.

Розвиток організації забезпечується перетворенням організації і її елементів відповідно до змін у внутрішнім і зовнішнім середовищах. До методів розвитку організації ставляться структуризація, композиція, регламентація, орієнтація. Ці методи тісно взаємозалежні й звичайно здійснюються паралельно. При структуризації визначається склад підрозділів, їхня внутрішня структура, завдання, що стоять перед ними. Метод композиції представляє розробку загальної структурної схеми організації, що враховує економічні, виробничі й інформаційні взаємозв'язки. Під методом регламентації розуміється спосіб розробки правил і процедур, якими повинні керуватися співробітники організації.



Організаційний розвиток забезпечується методами організаційного проектування й організаційної раціоналізації. Метод організаційного проектування забезпечує побудова організаційних структур, схем керування, розробку стандартів з урахуванням взаємозв'язків тих структурних підрозділів, які будуть співробітничати в рамках організації. При методі раціоналізації відбувається постійне вдосконалювання елементів діючих організацій, що здійснюється в процесі їхньої реорганізації.

Адміністративні методи менеджменту інакше називаються методами владної мотивації. Вони орієнтовані на примусові дії працівників в інтересах організації, або на створення умов до таких дій.

Економічні методи менеджменту, на відміну від адміністративних, припускають непрямий вплив на працівників (об'єкт керування). Виконавцям робіт установлюється мета, завдання, ресурсні обмеження й загальна лінія поводження. Способи досягнення цілей і рішення завдань вибираються виконавцями самостійно. Винагороди встановлюються за своєчасність і якість виконаних робіт.

Соціально-психологічні методи менеджменту ґрунтуються на впливах на поводження працівника й підвищення його трудової активності.

Загальні принципи менеджменту:

- науковість в сполученні з елементами мистецтва;

- цілеспрямованість.

Хто такий менеджер?

Це поняття має сьогодні досить багато різних трактувань, але всі вони базуються на розумінні самої суті менеджменту. Як записано в багатьох західноєвропейській й американській літературі, менеджерами є чоловіки або жінки, наділені більшим обсягом роботи, з якої вони можуть упоратися лише за допомогою інших людей.

Менеджер - найманий професійний керуючий, фахівець із керування.

Слова «підприємець» та «менеджер» не є синонімами. Підприємець бере на себе ризик організації нового підприємства, надалі він може найняти менеджера для керування цим підприємством.

Основні завдання менеджера:

- координація;

- керівництво;

- керування;

- прийняття рішень.

Вертикальний поділ праці утворюють рівні керування.

Відповідно до рівня керування в організації виділяють:

- менеджерів (керівників) низової ланки;

- менеджерів (керівників) середньої ланки;

- менеджерів (керівників) вищої ланки (топ - менеджерів - головних керуючих).

Всі капітальні праці по менеджменту містять у собі вказівки на необхідні риси характеру і якості особистості менеджера. Так, наприклад, батько наукової організації праці Ф. Тейлор виділяв окремо в ідеальному менеджері розум, освіченість, професійні знання, чинність, тактовність, енергійність, рішучість, чесність, розсудливість.

Інший класик менеджменту А.Файоль вважав, що менеджер повинен мати передчуття, організаторські здібності, бути компетентним, відрізнятися здоров'ям, мати розвинений інтелект, високий рівень культури й моральності.

Сучасні теоретики також продовжують суперечку про те, якими якостями й рисами характеру повинен бути наділений ідеальний менеджер.

Під «даром божим», у таких людей, мається на увазі вміння й навички міжособистісної взаємодії менеджера з людьми.


Освітній менеджмент
У країнах Америки та Європи управління освітніми системами різних типів і видів досить давно здійснюється на організаційних і методологічних засадах менеджменту. У країнах колишнього СРСР реалізація основних закономірностей та принципів менеджменту в управлінні освітніми організаціями розпочалося із кінця 80-х рр. ХХ ст. Як свідчить аналіз джерельної бази, найбільш успішно він розвивається в Росії, Латвії, Литві, Естонії та Білорусії, де функціонують окремі науково-дослідні інститути з питань управління освітніми системами, проводиться велика науково-дослідна робота із зазначеної проблеми, видається велика кількість відповідної літератури тощо. Можна з впевненістю стверджувати, що в цих країнах, за аналогією до низки держав Америки та Європи, реагуючи на виклики зовнішнього середовища, утвердилася окрема галузь наукового знання, що отримала назву «освітній менеджмент».

Основними положеннями загальної теорії менеджменту, що можуть і повинні використовуватися в управлінні різними соціальними організаціями, в тому числі й освітніми, на думку російського вченого, доктора педагогічних наук, М. Поташника та викладача Луганського національного університету О. Моісеєва, є наступні:



  • управління - діяльність суб’єктів, що забезпечує цілеспрямованість та організованість (інтеграцію) праці людей в будь-якій організації;

  • управління будь-якою організацією може бути спрямоване на її створення, становлення, функціонування і розвиток;

  • управління здійснюється за допомогою чотирьох управлінських дій: планування, організації, керівництва і контролю;

  • управління у будь-якій сфері може бути ефективним, якщо воно характеризується такими властивостями, як цілеспрямованість, системність, партисипативність, прогностичність, циклічність та ін.;

  • управління в будь-якій сфері діяльності людей буде ефективним, якщо воно відповідає таким вимогам:

1) механізм управління повинен бути відповідним складнощам об’єкта та можливостям суб’єкта управління;

2) наявність певних резервів (часу, варіантів управлінських рішень та ін.); 3) правильний вибір критеріїв (мається на увазі відмова від показників процесу і перехід до критеріїв кінцевого результату;

4) обов’язковість добре розвиненої системи зворотнього зв’язку;

5) враховується людський фактор;



  • управління в будь-якій соціальній організації може проектуватися, описуватися, характеризуватися та реалізовуватися на основі функції управління, організаційної структури та організаційного механізму.

Тому ці положення загальної теорії менеджменту є універсальними і можуть бути використані в теорії і практиці управління будь-якими соціальними організаціями. Але, освітні системи та освітні організації є специфічними соціальними утвореннями. Вони мають низку властивостей, що суттєво відрізняють їх від інших соціальних організацій. Подібна специфіка пояснюється, насамперед, різними об’єктами управління. Це і зумовлює появу освітнього менеджменту.

Освітній менеджмент ми розглядаємо як специфічний вид і мистецтво управлінської діяльності, що включає в себе комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітніми системами різних типів і видів, спрямованих на їхнє становлення, ефективне функціонування і розвиток. Освітній менеджмент є складовою частиною соціального менеджменту, а також самостійною галуззю наукового знання, поява якої зумовлена необхідністю забезпечення ефективного управління освітніми організаціями.

Як практика та мистецтво управління освітніми системами та організаціями, освітній менеджмент має свою мету і завдання.

Кінцевою метою освітнього менеджменту є забезпечення відповідно до суспільних запитів ефективного функціонування освітніх систем та організацій, на основі оптимальної організації їхньої діяльності, використання кадрового та матеріально-технічного потенціалу. Освітній менеджмент як практика та мистецтво управління покликаний створити умови для успішної роботи установ і закладів освіти, орієнтації їх на запити споживачів освітніх послуг, організації ефективної діяльності працівників. При цьому варто враховувати, що ефективна робота освітньої системи чи організації є результатом її діяльності, який має визначати ринок в особі споживачів освітніх послуг. У ринкових умовах та за наявності конкуренції між окремими закладами освіти цей результат є гарантом подальшого функціонування освітньої організації. Тому надзвичайно важливою є проблема формування цілей діяльності освітньої організації як прогнозованого (очікуваного) результату їхньої діяльності та практичної роботи спрямованої на досягнення таких цілей.

У зв’язку із цим важливого значення набувають завдання освітнього менеджменту:

- визначення стратегії розвитку освітніх організацій та її реалізація;

- ефективного оперативного управління діяльністю освітніх організацій;

- переведення освітніх організацій з одного режиму функціонування в інший шляхом внесення системних змін у їхню на основі впровадження інновацій;

- мотивації діяльності працівників закладів освіти;

- мінімізації та оптимізація витрат на здійснення своєї діяльності без погіршення її результатів;

- прогнозування та подолання ризиків і ризикових ситуацій, пов’язаних із діяльністю освітньої системи чи організації;

- здійснення ефективного контролю за діяльністю освітньої системи чи організації.

Виконання цих завдань надасть можливість у повному обсязі реалізувати визначену мету освітнього менеджменту і, як наслідок, забезпечити ефективну діяльність ШЕВ на ринку додаткових освітніх послуг.

У загальному контексті принципи управління – основні положення теорії управління, використання яких дозволяє здійснювати ефективне управління і досягати результатів із мінімальними затратами праці.

Теоретичне формулювання принципів управління здійснено до початку ХХ ст. Ф.У. Тейлором, Г. Фордом, Г. Эмерсоном, А. Файолем. Ними було запропоновано такі принципи, як спеціалізація та розподіл праці, повноваження, дисципліна і справедливі санкції, єдиноначалля, єдність дій, підпорядкованість особистих інтересів, справедлива винагорода персоналу за працю, централізація управління, порядок на робочому місці.

У колишньому СРСР теоретичною основою управління були так звані ленінські принципи управління, які практично повторювали наведені вище принципи адміністративного управління. На їхній основі було розроблено принципи управління радянською школою, а саме: комуністичної ідейності, партійності, цілеспрямованості, плановості, перспективності, компетентності, поєднання єдиноначальності із колегіальністю, особистої відповідальності, перевірки фактичного виконання, колективізму, розвитку ініціативи та активності вчителів і всіх працівників, гуманізації, оптимізації, економізації.

З появою освітнього менеджменту як окремої галузі наукового знання також виникла необхідність визначення основних принципів, правил управління ШЕВ.

Єдиного підходу до класифікації принципів управління в системі наукового менеджменту взагалі і освітнього зокрема не існує. Один із основоположників наукової організації праці, творець «теорії адміністрування» А. Файоль висловив думку, що число принципів управління не має обмежень.

Принципи освітнього менеджменту можна поділити на дві групи. Перша - загальні принципи, друга - ті, що властиві кожній управлінській функцій (часткові принципи).

До загальних принципів освітнього менеджменту можна віднести:



  • принцип системності, який означає, що менеджмент поширюється на всю освітню систему (освітню організацію), враховуючи її внутрішні та зовнішні взаємозв’язки, взаємозалежність та відкритість в цілому;

  • принцип багатофункціональності, який передбачає, що менеджмент охоплює всі сфери діяльності освітньої системи чи організації: зміст діяльності, систему управління, колектив, систему матеріально-технічного забезпечення;

  • принцип інтеграції означає, що у внутрішньому середовищі ШЕВ взаємовідносини та погляди її співробітників повинні інтегруватися заради досягнення спільної цілі;

  • принцип партисипативності передбачає, що в управлінні ШЕВ активну участь беруть замовники та споживачі додаткових освітніх послуг;

  • принцип зовнішнього оцінювання як створення умов, за яких оцінку роботі ШЕВ в цілому та її окремих представників дають споживачі додаткових освітніх послуг;

  • принцип забезпечення професійної свободи, що полягає у створенні таких умов роботи педагогічним працівникам, за яких вони можуть максимально розкрити свої педагогічні здібності, а не лише виконувати вказівки суб’єктів управління щодо технології здійснення освітньої діяльності;

  • принцип мобільності системи управління. Він передбачає, що система може змінюватися, реагуючи на запити споживачів додаткових освітніх послуг;

  • принцип поваги до дитини, учня, що означає сприйняття учня особистістю та визнання того, що він має свої права, які потрібно захищати;

  • принцип правової захищеності управлінського рішення, відповідно до якого керівник ШЕВ приймає управлінські рішення лише на основі чинного законодавства, управлінець готовий відстоювати законне рішення і наполягати на його виконанні;

  • принцип цілісного погляду на людину, що передбачає сприйняття керівником ШЕВ кожного члена колективу як особистості з її потребами, мотивами, цілями, переживаннями, проблемами. Це зумовлює побудову відносин із педагогами не тільки в межах «керівник — підлеглий», а й у системі «людина — людина»;

  • принцип соціальної справедливості, як таке управління, що забезпечує рівні умови та права викладача; керівник оцінює людину за результатами її праці, внеском у діяльність колективу;

  • принцип індивідуального підходу, що передбачає врахування індивідуальних особливостей, рівня професіональної підготовки, досвіду, інтересів;

  • принцип найменшого впливу, що полягає в широкому делегуванні керівником владних повноважень підлеглим, залишаючи за собою організаційно-розпорядчу владу; уникнення дрібної опіки та постійного контролю за роботою підлеглих;

  • принцип відповідності передбачає, що керівник школи завжди доручає підлеглим ту роботу, яку вони можуть виконати відповідно до своїх інтелектуальних та фізичних можливостей; керівник домагається виконання дорученого завдання, допомагає працівнику знайти своє місце в колективі, покликання і виявити себе; організовує систему наставництва для допомоги працівникам у їхньому професійному становленні;

  • принцип підвищення кваліфікації та збагачення роботи як створення належних умов педагогічним працівникам колективу для підвищення їхньої кваліфікації та творчого зростання;

  • принцип консенсусу, що передбачає створення умов для формування різних думок, поглядів, їх узгодження;

  • принцип колегіальності означає прийняття колективних рішень зі стратегічних та найбільш важливих проблем; повагу думок більшості та меншості; розвиток горизонтальних зв'язків та дружніх стосунків у колективі.

Ці основні принципи освітнього менеджменту не є вичерпними і можуть змінюватися відповідно до конкретних умов роботи школи, вимог її зовнішнього середовища.

Ефективний менеджмент передбачає дотримання всіма управлінцями цих принципів, адже в них знаходять відображення основні вимоги, що пред’являються наукою, практикою і суспільством до управлінської діяльності.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка