Розділ IIІ. Емоційно-вольові засади педагогічної майстерності



Сторінка6/6
Дата конвертації29.04.2016
Розмір1.04 Mb.
1   2   3   4   5   6

Людина шляхом наукових пошуків і працею зуміла переробити й перетворити біосферу у відповідності до своїх уподобань і потреб, пристосувати її до себе й сама до неї прилаштувалась, але зуміла й певним чином їй зашкодити. “Рівень” пристосування людини до довкілля не є стабільним. На жаль, бажання “розумної істоти” підкорити природу все збільшується. Вона шукає більш досконалих засобів задоволення, насолоди, а відчуття своєї досконалості народило бажання щодо одержання все вищих прибутків. В той же самий час довкілля (природа) не залишається незмінною. І коли В.І. Вернадський на початку ХХ століття робить геніальне відкриття щодо нової якості біосфери – ноосфери, тобто такий новий стан біосфери, який утворився під впливом наукової думки, людської праці, різноманітної стихійної і організованої діяльності, характеру стосунків (в тім числі – міжособистісних, міжколективних, міжнародних), типу спілкування і т.п. Все це призвело до того, що реально людина перейшла у новий стан відносин з природою – ноосферу, характер якої у значній (а, можливо, й у вирішальній мірі) визначає своєю поведінкою (діяльністю, думками, намірами). Вже є безліч доказів: людина як найрозумніша й найдосконаліша жива істота і є такою ж і найжорстокішою та віроломною. Вона конфліктує, веде війни, здійснює теракти. Сучасні, відомі в світі медики, теж звернули на це увагу. Так, академік М.М. Амосов на 81 році життя таке сказав журналістові В. Молчанову: людина навчилась створювати “жорстокості” в той час, як слід було б шукати шляхи до милосердя, вчитись доброчинності. Інший відомий медик-кардіолог із Москви Є.М. Чазов у тому ж останньому десятилітті ХХ століття і на самому початку 3-го тисячоліття (2003 р.) визначив основну причину серцевих нападів так: це гнів. Набір “моральних” причин захворювань, у тому числі невиліковних, можна продовжувати, якщо звернутись до творчості відомого письменника (лікаря за фахом) В.В. Вересаєва чи нашого сучасника із Москви Г.М. Ситіна, або до роздумів М. Зощенка у його “Повісті про розум” чи до народного цілителя П.К. Іванова із Донбасу. Їх об’єднує єдина гуманна ідея: доброчинність є умовою здоров’я і довголіття.

В різних кінцях світу вчені знаходять докази залежності долі людини від характеру її поведінки, манери користуватись засобами впливу на довкілля, про що ми вже писали й говорили.

Можливість зміцнення позитивних змін у суспільстві на краще знаходиться у руках творчої, духовно багатої і морально досконалої особистості, особливо коли професією є навчання і виховання. Наше дослідження і науково-дослідна діяльність наших аспірантів і докторантів дає матеріали не тільки для теоретичних узагальнень, але й для практичного керівництва, управління і самоуправління соціальними системами, поведінкою окремих людей.

Ідеї високого морального й інтелектуального сенсу в життєдіяльності людини відомі давно. Але їх вирішальна й практична повсякчасна роль усвідомлюється тільки тепер, коли терор, війна, насилля почали залишати після себе пустелю. Усвідомлення його приходить тому, що реальною стала можливість зникнення самої цивілізації під впливом високо ефективного атомного арсеналу зброї, деструктивних дій людського суспільства, що проявляється у терактах, війнах. Але ж не всі люди є злими, недобрими? Існує реальна можливість переломити ситуацію на краще. Дослідження засвідчує, що в принципі кожна людина бажає бачити поруч доброчинних, красивих, співчутливих людей.

Філософи, педагоги, психологи, соціологи і навіть медики стоять перед вибором, який все більше схиляється до пошуку гармонії, злагоди, партнерства у діяльності, виборі методів і форм злагодженої взаємодії між людьми, між усіма процесами організованої діяльності та природою. Така ситуація вимагає розв’язання усіх конфліктів і проблем мирними психолого-педагогічними, дипломатичними засобами. Зміцнення основ морально-духовного розвитку особистості знаходить своє продовження у процесах взаємопорозуміння в цілому. Ще в 18-19 століттях (К.А. Гельвецій, Р. Оуен, К.Д. Ушинський) заявили про безмежні можливості виховання та про високе соціальне значення освіти, якщо її здійснювати на основі поєднання праці з навчанням. Людина має голову, руки, а тому логічно й дуже корисно працювати і головою і руками. Можливості психолого-педагогічного впливу визначаються і медиками. Є підстави твердити, що можливості детально розкрити можливості педагогіки мирного співіснування і злагоди як перспективного напрямку вимагає розробки власної технології. Одержані окремі результати є позитивними. Їх ми пропонуємо в таких кількох вимірах, якими є: інформація, правильний вибір, сформованість позитивних бажань, продуктивні дії, міра.

Уже немає сумніву в тому, що єдино виправданою мораллю є намагання жити за вічними духовно-моральними принципами, які дозволяють жити, рухатись, обирати дії за законами гармонії і злагоди.

Ідея І.Д. Беха щодо “індивідуально зорієнтованого виховання” є надзвичайно продуктивною і перспективною, бо “творчий почерк” особи, моральні й естетичні переживання (емоції, почуття), здатність до емпатії – це завжди процеси (стани) суто особистісні (індивідуально визначені). У кожної особи морально-психологічний і духовний розвиток іде своїм шляхом – у кожного свій “сповідальний шлях”, як про це говорять у народі і як про це переконливо написав канд. техн. наук А.В. Мартинов.

Особливої уваги індивідуальність вихованця потребує сьогодні – в період демократичних перетворень, здійснення вимог щодо прав і свобод людини. Така демократія і свобода, в ім’я якої складено безліч трактатів, законів вимагає високої освіти й виховання. Про це вже писав М.О. Бердяєв, і про це йде мова на сторінках святого письма. Завдання педагогів полягає у тому, щоб навчити вихованця у кожній ситуації робити відповідний доброчинний вибір. І мова тут іде не про “правильний” на всі випадки життя вибір, а саме такий, який є оптимальним у кожній конкретній ситуації. Чому здатність до творчого вибору є таким важливим педагогічним прийомом, виконанню якого належить вчити вихованців усе свідоме життя? Тому що людина вчиться все життя, бо воно (життя) щоразу вимагає нового підходу до розв’язання іноді вже відомих і старих проблем, бо кожна наступна проблема народжується в нових умовах і потребує свого розв’язання.

На даному етапі нами розроблено педагогічні умови, які можна об’єднати навколо таких позицій:


  • засвоєння досвіду освіти, навчання і виховання минулого дає кращі результати, якщо їх узгоджувати з сучасними вимогами щодо правил поведінки і вибору методів виховання;

  • застосовувати порівняльний аналіз використання мовленнєвих засобів впливу на особистість вихованця у різних освітніх системах;

  • відродження національної самосвідомості краще відбувається через розвиток інтересу до державної мови, до творчих надбань українського народу з метою ствердження високих моральних принципів, розвитку художньо-естетичних здібностей та відмови від негативного, що теж мало місце в історії;

  • актуалізація класичних принципів виховання, заснованих на засадах християнської моралі. Яскравим оформленням цих принципів є “три кити” Каріона Істоміна, ієромонаха, автора одного з перших букварів

Тривале педагогічне дослідження процесу навчання і аналіз його результатів допомогли сформулювати і саму концепцію про безмежні можливості людської особистості, особливо її моральні і духовні позиції, що втілюються в психолого-етичні уміння, правила поведінки, що дає право розраховувати на те, що кожен зуміє тримати в руках саму Долю. Історія знає конкретні приклади підтвердження цього. До них можна віднести історію долі красуні Іродіади, мілітариста Гітлера, тирана Сталіна та ін. Вони самі, своїми думками, намірами, жорстокими діями привели себе до загибелі: перша затонула у крижаній ополонці, другий – згорів, третій помер без допомоги лікаря.

Сенс життя, маючи загальнофілософський, соціальний, загальнолюдський характер на рівні окремої особи теж існує і щоразу змінюється. В кожну дану мить життя людини іноді виникає запитання: в ім’я чого, навіщо, чому живу чи змушений виконувати важкі завдання? Загострюються окремі проблеми в складних умовах, коли доводиться переживати насилля чи якісь неподобства, в різних екстремальних ситуаціях.

Потреба сенсу закладена в людині з самого початку її життя, бо вона є єдиною живою істотою, що усвідомлює себе мислячою та такою, що може змінювати і себе, і довкілля, а тому опанування особистісною культурою зменшує ризик катастроф та зміцнює здоров’я, вказує шлях до активного довголіття.

Глобальні питання буття, загальнолюдські проблеми при всій їхній важливості не можуть змінити особистісного (конкретного, окремого, індивідуально-персонального) ставлення до пошуку свого власного сповідального шляху, в основі чого лежить інформація, знання, бажання, воля. Але особа може й сама визначити сенс життя, виходячи з рівня своєї освіти й умов життя, можливих перспектив на переміни, очікування чогось. Особистісна культура як феномен єдності позитивного внутрішнього очікування і реальної діяльності в ім’я гармонії і захисту вічних моральних доброчинників та утримання себе від будь-яких негативних дій.


П
4.5. Формування професіоналізму морально-духовними засобами.
рофесіоналізм (від лат.
professio – вид занять) є науково організованим інформуванням щодо обраної спеціальності та стосується, перш за все, молоді, яка одержує освіту чи недавно закінчила навчальний заклад. Певні вимоги до професійної підготовки різних категорій ставить і суспільство, бо вбачає в цьому основний засіб підготовки дітей і молоді до життя, а умовою його успішного здійснення вважався відповідний рівень професійної підготовки. На сьогодні з’явилось безліч публікацій і дисертаційних досліджень з цього питання, але практика життя і діяльності школи, ВНЗ щоразу вимагає удосконалення, особливо це стосується морально-духовного розвитку спеціаліста та його громадського формування. В певному сенсі засобами його морально-духовного розвитку стають і способи професіоналізації.

Поняття морально-духовного розвитку особи ми розуміємо як сукупність таких якостей і показників, які торкаються ментальної та розумової характеристики, етичної, соціально-психологі сутності людини, яка проявляється у різних видах діяльності, загальної культури, мотивів вибору поведінки та готовності до співчуття і позитивних дій. Духовність найчастіше асоціюється з готовністю поспівчувати та діяти на користь інших. Об’єктивно наявність духовної діяльності людини діалектично співвідносяться з суб’єктивною щирістю, безкорисливістю. Для вихованої морально-духовної людини найвищою нагородою є задоволення від виконаного обов’язку, а покаранням – власне переживання, неспокійне сумління, почуття провини, незадоволення свою поведінкою. Частина авторів поняття духовності співвідносить з сутністю загальної культури. У зв’язку з цим можна помітити, що культура особи співвідноситься з духовністю та вихованням і освітою, а якщо це стосується вчителя, медика, державного службовця, то духовність і його моральність стають важливими засобами професійної майстерності. Зміцнення морально-духовних позицій творчого спеціаліста є запорукою його високої професійної компетентності. Не дивлячись на те, що учня виховує і вчить все довкілля, і все на першому місці тут стоїть постать педагога. Особистість виховує іншу особу й сама змінюється під впливом власної діяльності та оцінки її з боку інших або тих, на кого спрямовується вплив.



Неодноразово звучали думки про те, що головна вимога до спеціаліста гуманітарного напрямку – це високий рівень морально-духовного розвитку. В контекст такої постановки питання вписується ідея акмеологічного розвою, яка є по своїй суті духовною константою. Але і в минулому столітті, як і сьогодні, досягнення морального розвитку, який забезпечує абсолютний успіх особі, кваліфікується як нереальне, з чим, безумовно, погодитись не можна. Бо завжди виникає питання про те, заради чого суспільство, держава витрачають великі кошти на освіту. Відомо, що найвищий рівень матеріального достатку мають ті держави, в яких турбуються про виховання та освіту й проголошують обов’язковість не тільки середньої, але й вищої освіти. Обов’язковою є вища освіта в Японії, що мабут, і забезпечує їй 6-7 рівень добробуту. Історія педагогіки ХХ століття дає яскраві приклади реальності досягнення успіхів морально-духовними засобами впливу на вихованця. Сучасні зарубіжні й вітчизняні автори намагаються дати переконливі приклади можливостей акмеологічної парадигми в різних видах діяльності, намагаючись визначити її й практичні шляхи та умови досягнення. Основною проблемою Віри чи відсутністю її у людини є проблема Бога: є, немає, чи була смерть, чи було воскресіння. Сьогодні джерел переконливої наукової літератури важко знайти з двох причин. 1. Протягом десятиліть із свідомості людей “вибивалась” ідея Бога як ненаукова. 2. Активно насаджувався атеїзм. Все, що було створено священниками, знищувалось. Разом з тим залишались явища, процеси, які важко було (а то й неможливо) пояснити з погляду атеїзму. І в цьому зв’язку, на наш погляд, яскравим є матеріал, який з’явився в періодичній пресі під час розпаду Союзу. Наприклад, опублікована Доповідна записка академіка О.І.Білецького про якість атеїстичної літератури. Він написав, що його ця література вразила своєю відсталістю і невіглаством. Академік знайшов безліч помилок у публікаціях і назвав прізвища авторів, які були сучасниками й учасниками подій, пов’язаних з з розп’яттям І.Христа та його воскресінням. Власне це і є основне питання. Цікавим воно є ще тому, що під кінець життя сам Ф.Еенгельс сказав, що стали відомими найважливіші події щодо воскресіння Христа. О.І.Білецький називає імена грека Гермідія (був біографом царя Іудеї), Лабіріотіса (був разом із учасниками поховання і воскресіння Христа), лікаря Егішу (писав сірійською мовою). За дорученням Пілата Егішу, талановитий лікар і натураліст, після поховання знаходився недалеко від гробу разом із шістьма помічниками. В соботу він двічі обслідував гроб, ввечері (за наказом Пілата) знову прийшов, щоб провести тут ніч. Як пише лікар Егішу, всі присутні біля гробу були здорові, і ніхто не вірив у воскресіння. Але він дійсно воскрес. І далі академік посилається на іншого вченого-академіка В.П.Вузескула, який зібрав і описав такі дані про воскресінняХриста як і про існування Петра І чи Івана Грозного. О.І.Білецький знайшов роботи тих, хто був учасником, або спостерігав, а потім описав ті дивні подї, які справді мали місце. А пізніе й самі винуватцісмерті Христа були покарені.

Так, наприклад, цар Ірод Антипа за наказом якого спочатку заарештували Івана Предтечу, а потім і катували, разом з дружиною Іродіадою, яку він одібрав у рідного брата, був пізніше звинувачений у зраді та разом здружиною відправлений у заслання. А там був “загарблений живою землею”. Римський прокуратор Іудеї Понтій Пілат, яки й видав наказ про Смертний вирок Христу , був зісланий в Галію, а там закінчив життя самогубством. За однією з легенд, його тіло кинули в річку Тібр, але вода не прийняла його. Тоді його перенесли до озера Люцерн. Першосвященник Каіафа, який запропонував розп’яття на хресті, через чотири роки був відсторонений від посади й помер у страшних злиднях. Іуда Іскаріот, який видав Христа за 30 серебряників повісився на осині. З того часу осику називають “іудним деревом”. Академік повірив у ці документи. Віримо й ми: за злочин приходить відплата (розплата), або “щ посієш – те й пожнеш”.




1 Див.: Журнал «Америка», 1976; № 236, с. 35.

2 Автор вірить, що життя окремої людини є безкінечним* хоч формж існування -можуть змінюватись.

1 Лосский Н.О. Услолвия абсолютного добра. – М.: Издательство политической литературі, 1991, с. 180-187.

1 Лосский Н.О. Услолвия абсолютного добра. – М.: Издательство политической литературі, 1991, с. 180-187.


1 Фрейд 3. О клиническом психоанализе. Избранніе сочинения. – М.: Медицина, 1991, — 288 с.

1 Див. Фромм Е. Искусство любить. — М.: Педагогика, 1990, с. 98

1 Див. Вересаев В. Собрание сочинений в пяти томах. Т. 5. — М.: Пр< Ж 1961, с. 504.

1Див. Томас Ф. Тайни лица. (Фізіогномика). — М.: 1991, с. 3.

2  Мартинов А. В. Исповедимнй путь. М.; Прометей, 1990.

3Шри Ауробиндо. Час Бога, йога и ее цели. Мать. Мисли и озарения.—Ленинград: «Савитри>, 1991, с. 64—65.


1 Немировский В. Г. Смысл жизни: проблемы и поиски. — Киев, 1990. – С. 165.

1 Див. Кряжев В. Д. Школа биоэнергетики и здоровья. Школа здоровья. М.: 1991, 108 с.

4 Див. Леви В. Школа самочувствия. — В кн.: Петров Н. Н. Аутогенная тренировка для вас. Практическое пособие. — М: Центр психологии и психотерапии. 1990, с. 2.


1 Блаватская Е. П. Биографические сведения. Сочинения, вшедшые в Анґлии. — Ротапринт, Харьков. 1991, с. 146.




1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка