Розділ IIІ. Емоційно-вольові засади педагогічної майстерності



Сторінка5/6
Дата конвертації29.04.2016
Розмір1.04 Mb.
1   2   3   4   5   6
4.3. Опанування

сучасними педагогічними технологіями.

науковій педагогічній літературі широко використовується поняття «технології». В нього включаються різноманітні елементи, складники, компоненти, які в своїй системі (в процесі застосування) дають найвищий освітній ефект. Існують такі технології в дидактичних питаннях і виховних, у виробничих процесах і в управлінні. В нашому випадку поняття «технології» вживається з метою поглиблення сутності феномену педагогічної майстерності. У зв'язку з цим доцільним буде розглядати його з позицій оволодіння учителем вихідними методологічними засадами педагогічних технологій, які спрямовуються на навчання і виховання учня, а з другого боку його можна кваліфікувати як технологію, набір прийомів, що застосовуються для освіти самої особи вчителя. Провідним і в першому, і в другому випадку є оволодіння науковою гуманітарною інформацією, способами її тлумачення і застосування в діяльності з метою досягнення найвищого результату, спираючись при цьому на гуманні правила поведінки та між людських стосунків. В основі будь-якої технології провідним є феномен методу. Як найчастіше його визначають як систему прийомів, або як систему різних засобів впливу на учня для розв'язання мети та основних завдань виховання. Так, наприклад, свій метод, який складає велику систему, В.Ф. Шаталов характеризує з погляду залучення елементарних прийомів діяльності, яких він у себе налічує понад 950. Нами розроблено ще понад кілька підходів, частина з яких модифікована, а інша – нова.

Інший відомий вчений Ш.О.Амонашвілі в поняття педагогічної технології включає ще ширший обсяг навчально-виховних засобів, якими є і принципи, і методи, і відносини, організаційні й контрольні заходи, особливо система оцінювання.

Щодо сутності технологій у системі педагогічної майстерності, то можна вважати, що чим більш розгалуженою є система прийомів, якими володіє вчитель, тим досконалішою і витонченішою є його професійна майстерність, спрямована на вихованця, учня як цілісну унікальну й неповторну особистість.

В основу нашого дослідження педагогічних технологій нами відбирається система історико-методологічних засад, що використовуються з погляду визнання продуктивності тих ідей і підвалин, які з плином часу не змінюються, але залишаються провідними й надійними орієнтирами. Такими є принципи історизму й гуманістичної спрямованості діяльності педагога, зв'язок теорії і практики, спрямованість виховного процесу на всебічний і гармонійний розвиток особистості, морально-духовне становлення людини та ін. Саме такий підхід став підґрунтям для створення такої галузі науки, як історія педагогіки, яка є фундаментом для розробки сучасних виховних технологій.

Педагогічні ідеї класиків наукової думки узагальнюються дослідниками історичної науки з погляду їх внеску в розвиток теорії і практики відповідної науки. Наш історико-педагогічний матеріал розглядається як теоретико-методологічний компонент, що містить у собі перевірену часом інформацію, здатна активно впливати на сучасний процес формування нових технологій. Можливості такого впливу пояснюються кількома чинниками, якими є, наприклад, високий рівень узагальнення минулого позитивного досвіду, наявність оригінальних методик навчання, створення нових умов, щоб діяти за принципом асоціації та ін. Крім цього, останні відкриття екологів і валеологів, природознавців, учених інших галузей науки дають в руки педагога таку корисну інформацію, яка здатна діагностувати майбутні події та запобігати небажаним з допомогою педагогічних засобів.

Важливим компонентом сучасних технологій виховання є оволодіння вчителем системою інформаційних даних про нові галузі науки, особливо педагогічної. До них можна віднести такі її напрямки, як: телеологія педагогіки (педагогіки успіху), онтопедагогіка, (педагогіка особистості), інвайронментальна педагогіка, відкриття законів, щодо взаємозв’язків особи з довкіллям, акмеологічна парадигма та ін.

Поняття телеологія педагогіки, яке передбачає дослідження закономірностей успішного виховання, означає переосмислення та осучаснення традиційного «позитивного» знання, про які писав І. Мечнікова, принципу опори на позитивне в особистості людини, запропонованої А. Макаренком, принципу емоційності навчання В.В. Помагайби, «поблажливої дидактики» О.Я. Савченко, «переможного» (победного) навчання В.Ф.Шаталова, відкритих перспектив для кожного учня, студента і створення цілісної педагогічної системи, в яку входить і відбір змісту, і організація та управління, методика й методологія, характер оцінювання результатів освіти, толерантна педагогіка В.Г. Кременя, ідеологія розумного почуття і доброго розуму В.О. Сухомлинського. Розроблена нами педагогіка особистості, що яскравою сторінкою вписалась у творче використання досвіду В.О. Сухомлинського, а також опора на підсвідоме, позасвідоме, невідоме, на яке звертає увагу акад. І.А.Зязюн.

Засвоєння інформації про онтопедагогіку як науку про індивідуально-особистісне спрямоване навчання, виховання, освіту та про взаємодію усіх тих, хто вчить і тих, хто вчиться. Поняття онтопедагогіки повинно сприйматись учнями дещо ширше, ніж просто принцип особистісно спрямованого навчання. Воно передбачає організацію наукового пошуку закономірностей успішного навчання особистості та спрямування його на практику урахування не тільки індивідуальних психологічних особливостей вихованця, але й орієнтації на майбутнє, на визначення мети й завдань діяльності на кожному етапі життя та досягнення успіху в наступних періодах життєдіяльності.



Інвайронментальна педагогіка на подальшу слід розглядати не просто як єдність з довкіллям, як пропонує П.Щербань. Інвайронменталізм в педагогіці має своїм завданням вивчення самої сутності процесу взаємодії особистості з довкіллям: природнім, соціальним, культурно-історичним. Ідея К.Юнга щодо архетипу може тут знайти своє втілення і використання. А спираючись на відкриття В.І. Вернадського про ноосферу, місце і значення світогляду як «моноліту життя», який формується не тільки вчинками самих дітей і їхніх дідів, але й людськими відносинами, взаємовідносинами, думками, почуттями, стає зрозумілим, що сутність довкілля є вужчим поняттям, ніж інвайронменталізм. Поняття інвайронментальна педагогіка виходить за рамки того наукового поля, яке називає наш опонент. Довкілля — це конкретне оточення, а інвайронменталізм — це цілий світ (Земля, атмосфера, біосфера, ноосфера, це сучасність і минуле, спрямоване в сучасне й майбутнє).

Таким чином, понятійна визначеність, дотримання загально-наукових термінів, прийнятих у світі, сьогодні є не тільки бажаним, але й обов'язковим завданням сучасного дослідника та вчителя і ознакою відповідності й адекватності поведінки всіх учасників педагогічного процесу. Невизначеність чи неточність, агресивне заперечення позиції іншого містить у собі велику руйнівну, знищувальну силу. Категоричність, нетерпимість до позиції іншого автора, колеги, учня знесилюється самого агресора, бо його суперечливість руйнує позитивне начало, знесилює самим процесом боротьби опонента та викликає недовіру, заперечення самої такої поведінки.

Принцип гармонійності, обґрунтований проф. В.М. Князевим (Київ), може увійти складником у реальний технологічний процес онто-інвайронментального виховання. Але він не може замінити чи закреслити всі інші закони й принципи, в яких відбивається ідея про єдність і боротьбу протиріч, заперечення та ін. Деякі вчені пишуть і говорять тільки про «єдність». На нашу автора щодо теми, то визнання ідеї гармонізації, як провідної, може допомогти успішно розв'язувати протиріччя найгуманнішим способом у соціальному, суспільному вимірі, як і в політиці, та навчити всіх дітей і дорослих діяти цивілізованими методами та домагатись злагоди з природою, у суспільстві, в світі взагалі.

До технології виховання слід віднести всі зовнішніх ознак і атрибутів прояву сучасної педагогічної технології. Сюди можна відности все, що спрацьовує на вдосконалення і зовнішньої привабливості вчителя та вміння перевтілюватись, що входить уже в поняття «артистизм учителя».

При розгляді поняття педагогічна технологія, провідним елементом якої є майстерність, можна використовувати в численних випадках систему засобів і прийомів праці з акторами К.С. Станіславського. Методика їх використання будується на таких принципах, які стають елементами педагогічної технології. Це такі складники, як:


  • створення власного іміджу й зміна його у відповідності до педагогічних завдань чи певних обставин;

  • використання можливостей костюму для підкреслення переваг своєї фігури, настрою, намірів, переваг своєї постаті взагалі;

  • оволодіння чарівною посмішкою. Усміхнене обличчя – це перепустка до класу й передумова успіху;

  • легкість ходи й опанування красивою поставою;

  • оволодіння технікою голосу; пошук власного тембру звучання голосу;

  • зміна звучання голосу в залежності від настрою і поведінки класу;

  • опанування магією погляду, впливу на загальний настрій класу. Прямий і боковий погляди, недоліки й переваги кожного з них;

  • вибір костюму й зміна аксесуарів у залежності від місця, часу, оточення;

  • визначеність педагогічних завдань і зверхзавдань — це те, що традиційно в педагогіці називається постановкою мети та завдань уроку, виховного заходу;

  • можливість (право) помилки й діалектичність її усунення;

  • сміливість визнання і уміння брати на себе відповідальність;

  • ставлення учителя до моди;

  • комунікабельність педагога;

  • право на творчість.

Маючи на увазі надзвичайно широку інтегрованість навчально-виховного процесу, нами для визначення сутності педмайстерності запозичувались елементи дипломатії, знання екології, права, культури мови, народної педагогіки, інформації про мовознавчі закони та про основи театральної педагогіки та ін.

Використовуючи літературу не тільки педагогічну, але й філософську, медичну, психологічну, теологічну, мовознавчу ми пропонуємо сутність педагогічної майстерності розглядати з погляду входження в нього таких (тісно між собою поєднаних) складників, як:



  • особистісна морально-духовна культура, що спирається на систему наукових, світоглядних знань;

  • озброєність інформацією про світ, людину в ньому та знанням законів і закономірностей свого навчального предмета, уміннями користуватись навчально-розвивальними й виховними можливостями навчального предмета;

  • оволодіння технікою і технологією міжособистісних виховних і формуючих відносин , в яких спілкування і комунікація, уміння постійно забезпечувати гармонізацію і злагоду в учнівському колективі навчає і готує вихованців до правильного вибору, який і може забезпечувати успіх і затишок у житті.

Поняття педагогічної технології і майстерності перебуває в процесі постійного доопрацювання. Воно може ілюструватись прикладами далекого минулого, сучасних зарубіжних країн і реального досвіду. До нього можна віднести таких вчених і майстрів педагогічної діяльності, якими є Я. А. Коменський, Т.М. Грановський, В.О. Ключевський, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, Ш.О. Амонашвілі, В.Ф. Шаталов і багато інших. На основі вивчення минулого й сучасного досвіду педагогічної діяльності складаються і наукові визначення, і сучасні педагогічні технології, на яких розробляються різноманітні педагогічні моделі і технології. Вони включають у себе безліч методів і прийомів, які забезпечують формування основ педагогічної майстерності. Не заперечуючи жодної з методик, ми пропонуємо і свій варіант.

Таким чином суть сучасних пошуків нових технологій полягає у тому, щоб:



  • оволодіти системою історико-педагогічних знань;

  • визначитись у сутності вічних морально-духовних цінностей і засвоїти їх як вихідні позиції для своєї діяльності;

  • бути готовим щоразу до узгодження старого й нового, теоретичного й практичного та шукати шляхи до злагоди й гармонії учня, студента з довкіллям з самим собою.

Можливість зміцнення позитивних і продуктивних змін у суспільстві знаходиться у руках творчої, духовно багатої і морально досконалої особистості.

Ідеї високого морального й інтелектуального сенсу в життєдіяльності людини відомі давно. Але їх вирішальна й практична роль усвідомлюється тільки зараз, на порозі третього тисячоліття. Усвідомлення його приходить тому, що реальною стала можливість зникнення самої цивілізації під впливом деструктивних дій окремих людей, об'єднань, партій, керівників, управлінців. Але ж не всі люди є злими, недобрими. Завданням нової педагогічної технології є пошук умов, щоб впливати на позитивні зміни.

Ідея І.Д. Беха щодо «індивідуально зорієнтованого виховання» є надзвичайно продуктивною і перспективною, бо «творчий почерк» особи, моральні й естетичні переживання (емоції, почуття), здатність до емпатії — це завжди процеси (стани) суто особистісно (індивідуально) визначені. У кожної особи морально-психологічний розвиток іде своїм шляхом — у кожного свій «сповідальний шлях».

Особливої уваги індивідуальність вихованця потребує сьогодні — в період демократичних перетворень, здійснення вимог Конвенції про права людини. Така демократія і свобода, в ім'я якої складено безліч трактатів, відповідно законів вимагає високої освіти й виховання, як про це писав М.О. Бердяєв і як про це говориться на сторінках святого письма. Завдання педагогів полягає у тому, щоб навчити вихованця у кожній ситуації робити відповідний позитивний вибір. І мова тут іде не про «правильний» на всі випадки життя вибір, а саме такий, який є оптимальним у кожній конкретній соціальній ситуації. Чому здатність до творчого вибору є таким важливим педагогічним прийомом, виконанню якого належить вчити вихованців усе свідоме життя? Тому що людина вчиться все життя, бо воно (життя) щоразу вимагає нового підходу до розв'язання іноді вже й старих проблем.

Протягом останнього десятиліття питання педагогіки особистості стали визначальними в нашому дослідженні. Нами й нашими аспірантами й докторантами (А.В.Донцов, О.В.Боченко, Л.Ю. Лічман, Г.Ф. Пономарьова, В.Г. Пасинок, О.О. Вишневська, В.В.Діуліна, Н.М.Завгородня, А.І.Стерлігова та ін.) розв'язуються проблеми соціокультурного характеру педагогічними прийомами у процесі навчання і виховання стали провідними. Розвиток культури мовленнєвої діяльності, формування умінь спілкування, правил поведінки в різних навчальних і побутових ситуаціях розглядаються нами в контексті онтопедагогіки й інвайронментальної педагогіки. Провідними педагогічними умовами при цьому можуть називатись такі, як:


  • єдність досвіду освіти, навчання і виховання минулого з пошуком сучасних і майбутніх прийомів, правил, методів виховання;

  • порівняльний аналіз використання мовних засобів впливу на особистість вихованця у різних освітніх системах;

  • відродження національної самосвідомості через розвиток інтересу до державної мови, творчих надбань українського народу з метою ствердження високих моральних принципів, розвитку художньо-естетичних здібностей;

  • використання класичних принципів виховання, заснованих на засадах християнської моралі.

Яскравим оформленням цих принципів є «три кити» Каріона Істоміна, ієромонаха, автора одного з перших букварів, виданого в 1683 р., повчальних книг, написаних на честь царя Петра І та його дітей.

На жаль, ім'я і книги К. Істоміна (хоч написані більше, як 300 років тому) не стали відомими широкому загалу. Виданий у Мінську (1981 р.) факсимільним способом «Буквар» зберігається у державній публічній бібліотеці імені М.Є. Салтикова-Щедріна в С.-Петербурзі. Його «Книга вразумлєнія», «Буквар», вірші є неперевершеним взірцем педагогічної досконалості як у методологічному, так і в практичному сенсі.

Так, саме К. Істомін (1640-1720) запропонував майбутньому царю Петру І міцно стояти на трьох китах, щоб домогтись успіху в справах, щастя у приватному житті, свого визнання у світі. Ці «три кити» є набором чисто педагогічних правил, які ієромонах К. Істомін запропонував у такому варіанті, як:


  1. Дотримання 10 заповідей Христа.

  2. Утримання від 7 смертних гріхів.

  3. Міцне й послідовне сповідання трьох вічних доброчинників, якими є Віра, Надія, Любов.

Дуже просто. Але як? Сьогодні можна дати відповідь, яку автор сформулює, користуючись відкриттями сучасних вчених і які об'єднуються, слава Богу, навколо Академії педагогічних наук України. Це такі ідеї, як:

а) Антропоцентризм (інститут проблем виховання, директор І.Д. Бех);

б) Виховуючі стосунки, що їх запропонувала А.М. Бойко (Полтава);

в) Нові технології виховання, які практично втілюються в ХДПУ ім. Г.С. Сковороди і авторами яких є сам ректор І.Ф. Прокопенко, проректор О.М. Микитюк, доц. І.С. Калиновський

г) Слово, мова, мовлення (Київ - Капська А.Й., Сагач Г.М.; Харківський національний університет: В.Г.Пасинок, Е.Г.Полатай, Л.Ю.Лічман, Л.С. Нечепоренко);

д) Гармонізація внутрішнього і зовнішнього стану через соціалізацію особистості (О.Л. Сидоренко);

є) Розробка педагогічних засобів, що надихають, організують вихованця на успіх: телеологія педагогіки, педагогіка особистості, інвайронментальна педагогіка, яку пропонує автор — Л.С. Нечепоренко. Основи таких засобів викладено в книзі «Онтопедагогіка та інвайронментальна педагогіка», «Методологічні засади теорії і практики педагогічної майстерності». Доповнює сучасну педагогічну доктрину дослідження внесок талановитого вченого Харківського національного технічного університету — педагогіка лідерства, автором якої є проф. О.Г. Романовський. Висока ідея вимагає негайного розв'язання.

Все, що до цього було сказано, то є педагогіка, конкретика якої така проста й здається такою ж доступною, що її іноді ігнорують: не довіряють цій простоті.

А вона й складає сутність сучасної активної педагогічної технології, яка в своїй основі є гуманною. Конкретизуючи шляхи й умови пошуку, які можуть забезпечити успіх людині, можна запропонувати такі загальнопедагогічні, як:


  • відповідна підготовка вчителя: освіченого, добре вихованого, який знає і вміє жити в злагоді з довкіллям та долати перешкоди не на шкоду іншим;

  • відбір знань (необхідної інформації) про безмежні можливості особистості та про пошук свого власного сповідального шляху до успіху свого місця в житті (в сім’ї, в трудовому об’єднанні). Постійний пошук інформації про людину, її можливості, способи навчання;

  • створення реальних умов перевірки важливості відповідного інформаційного забезпечення; постійна готовність до гармонізації і злагоди кожної особи з довкіллям, природним і соціальним, з іншими людьми, з собою;

  • введення в активний обіг навчально-освітнього, дослідницького процесу різних джерел, в тім числі таких авторів, як: О.М. Бердяєв, В.І. Вернадський, М.О. Лосський, І.І. Мечніков та ін., які внесли певний внесок у онто-інвайронментальний підхід до питань освіти, вказуючи на єдність наукових, світоглядних позицій і інтуїції, позитивного почуття, естетичного сприйняття світу (І.А. Зязюн).

Досліджуючи десятиліттями проблему впливу навчання на формування особистості, можна зробити висновок про те, що виховання дійсно може все, як про це колись висловився К.А. Гельвецій. Таке переконання має підстави, бо стали відомі джерела і реальні приклади, які при уважному їх аналізі дозволяють зробити як загальнофілософські, соціальні, так і конкретні педагогічні висновки. Тривале педагогічне дослідження процесу навчання і аналіз його результатів допомогли сформулювати і саму концепцію про безмежні можливості людської особистості, особливо її моральних і духовних якостей, що втілюються в психолого-етичні уміння, правила поведінки. Можна розраховувати на те, що кожен зуміє тримати в руках саму Долю. Історія знає конкретні приклади підтвердження цього. До таких прикладів ми відносимо долю красуні Іродіади, мілітариста Гітлера, тирана Сталіна та ін, як і долі талановитих М.М. Амосова, Л.М.Гурченко, М.М.Плисецької.

Все визначене може стати ідейно-теоретичними засадами сучасних педагогічних теорій виховання взагалі та ефективною загальною технологією освіти й виховання.


Р
4.4. Підготовка вчителя до роботи по морально-духовному розвитку особистості з метою позитивного впливу її на довкілля
озкриття педагогічних впливів на морально-духовний розвиток особистості та визначення його значення для зміцнення загального стану дитини, її спокою і готовності узгоджувати свої дії з довкіллям. Останнє десятиліття нами досліджується онтопедагогічна проблема в її найтіснішому зв’язку з інвайронментальним процесом. В педагогічній теорії в поняття онтопедагогіка та інвайронментальна педагогіка ще не стали популярними й не увійшли у загальний вжиток, дамо деякі пояснення. Поняття “Онтопедагогіка” запропоновано італійським дитячим лікарем Антоніо Менегетті і означає буквально таке: це навчання і виховання особистості (індивідуально спрямоване навчання і виховання) як цілком здорової і повноцінної людини, яка розвивається вільно не маючи ніяких хвороб, особливо нервових і психічних. А поняття інвайронменталізм, яке набуло розповсюдження у США в середині ХХ століття, ми визначаємо як навчання особи жити в злагоді з довкіллям. Нами пов’язуються між собою обидва поняття для того з метою показу соціально-педагогічної закономірності відносно того, як людська особистість, будучи унікальною і неповторною, але й залежить від довкілля так і як сама на нього впливає. Це означає, що в навчанні завжди слід шукати засоби індивідуально-особистісного впливу, з одного боку, а з другого пам’ятаючи, що людина не буває щасливою наодинці, окремо від інших, але потребує постійного розуміння себе, нообхідно формувати й саме довкілля (виховувати всю групу студентів, колектив фірми і т.д.). Пов’язуючи ці два поняття в одне педагогічне явище, яким є онто-інвайронменталізм, ми вважаємо його загальним поняттям, яке є прямою педагогічною ілюстрацією відкриття В.І. Вернадського щодо “Ноосфери”. Можна зробити припущення про те, що чим вище забезпечується рівень гармонійного розвитку особистості вихованця та формування у нього готовності до злагоди з довкіллям і до гармонії з собою, тим більше виникає об’єктивних можливостей для збереження спокою і миру в суспільстві взагалі. І людині, кожній особі стає затишно й зручно перебувати в такому оточенні: доброзичливому, спокійному. Доброчинність, любов, спокій, постійне сподівання на краще формують відповідну ноосферу (разом з біосферою), позитивну біоенергетику, яка об’єктивно починає позитивно впливати на довкілля (соціальне, біологічне, технічне і т.п.). Геніальне відкриття В.І. Вернадського про новоутворення, яким є ноосфера, вимагає змін у теорії і практиці освіти. Освіта й виховання здатні спасти світ від катастрофи, самознищення, екстремізму, катаклізмів, якщо буде використовувати можливості технології педагогічног партнерства, злагоди у виховання. Провідним морально-психологічним компонентом гармонізації особистості з довкіллям є її культура. Особистісна культура як передумова підготовки вихованця до адекватного вибору поведінки, розкривається нами як таке індивідуально-особистісне й морально-духовне утворення, яке формує внутрішню потребу стримувати себе від негативних дій, конфліктів, зайвих суперечок та постійно вимагає пошуку умов злагоди через встановлення партнерських стосунків, паритетних начал у житті й професійній діяльності. На наш погляд, надзвичайно позитивною тут може стати “педагогіка співробітництва”, автором якої є вчитель із Донецька Віктор Федорович Шаталов і до якої долучились кращі вчені колишнього Союзу: Ш.О. Амонашвілі, Є.М. Ільїн, С.М. Лисенкова, І. Волков та ін. (57)

Наука і людство в цілому давно дійшли висновку про те, що немає нічого більш досконалого й такого ж складного для розуміння, ніж людська особистість. Усвідомлення себе як істоти, що мислить і може впливати на довкілля в обраному й бажаному напрямку, дало людині право втручатись у розвиток природи, не задумуючись над тим, як це потім повернеться до неї. І світ побачив уже результати. І вже створена нова галузь наукових знань – екологія – наука про збереження довкілля. І друга, не менш важлива галузь, якою є валеологія (оздоровлення, зміцнення здоров’я без медикаментозних засобів). З цього питання є певні публікації, серед яких заслуговує на увагу, перш за все, позиція Г.Ф. Пономарьової. Мир і спокій збереже людина, яка знає, як вона сама залежить від довкілля взагалі та відносин з іншими людьми зокрема. Цікаві результати одержано в Харківському гуманітарно-педагогічному інституті. Суть його полягає в тому, що в інституті запроваджено культ чистоти, недорогого екологічно чистого харчування, здорового морально-психологічного клімату. Студент став центром уваги педагогічного колективу всіх працівників інституту. Проведені порівняльні характеристики стану здоров’я студентів Харківського педагогічного інституту й двох інших установ такого ж рангу й призначення засвідчили: захворювання в ХГПІ (під час епідемії грипу) були на 27% нижче, ніж у інших.

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка