Розділ IIІ. Емоційно-вольові засади педагогічної майстерності



Сторінка2/6
Дата конвертації29.04.2016
Розмір1.04 Mb.
1   2   3   4   5   6

— Постійне невдоволення, підозра сприяють створенню такого морально- психологічного клімату (біополя) між людьми, який посилює сум, неурівноваженість, дискомфорт, зневагу.


— Якщо у вас неприємності, якщо вас образили, не поспішайте з прокльонами, не впадайте у стан зла й побажання анафеми. Хай не злітає жоден прокльон з ваших вуст, щоб ненароком не повернувся він до вас.

Сила прокляття ще ніким точно не виміряна й не зважена. Але хай читач повірить мені на слово: його легко випустити, але дуже важко нейтралізувати, повернути. Воно само може повернутись до ваших близьких.

— Ваша любов до себе й доброта до інших змінить навіть вашу долю на краще.

Здоров'я, характер, ваша доля повною мірою знаходиться ваших руках: повірте в себе, несіть любов, добро, тепло іншим, і ви одержите від них визнання вашої високої цінності.

Духовні сили людини мають багаті можливості. Вони мо­жуть зміцнювати тіло, силу волі. Бажаннями, приємними словами можна не тільки підняти настрій людини, але й вилікувати її.

Таким очином, можна дійти простого висновку: не виказуйте своїх сумнівів, своєї печалі. Не домагайтесь ні симпатії, ні помсти. Дуже добре запам'ятайте: в кожному побажанні міс­титься сила. Користуючись цією силою, бажаючи тільки добра, уникаючи зла, помсти, роздратування, ви позбавитесь багатьох хвороб, відчуєте, як люди починають вас шанувати і як ви зміцнюєте ваше здоров'я. Діти й батьки будуть зачаровані вами.

В почуття любові до себе відомий автор Е. Фромм включає правило любові до Бога. І заперечення тут не виникає. Люди духовні завжди відчувають певну моральну силу, щось таке, що стоїть на сторожі Добра й не допускає зла. Є такі речі, ідеї, справи, які ніколи не повинні допускатись людиною нормальною: це злісне приниження іншого, прокляття, насилля, наклепи, заздрість і т. п.

Не роби іншому того, чого ти не хочеш, щоб робили для тебе. Виконуйте цю заповідь, і ви завжди будете вигравати.

Але повернемося до почуття любові і віри в Бога. Я вважаю, що це надзвичайно близькі явища. Віра в Бога — це віра в Добро і впевненість у тому, що будь-яке зло буде покаране.

Не будемо розширювати цей аспект наших роздумів. Ви мо­жете робити свій власний вибір. Я його зробила: вірю. І ця віра рятує від розпачу, негараздів, допомогає заспокоїти знайти достойний вихід із будь-якої складної ситуації.

М.О. Бердяєв у книзі «Самопізнання» переконливо показує, що шлях самореалізацїї особистості лежить через віру і любов до Бога. В зв'язку з цим можна радити звертатись до молитви, до внутрішніх моральних установок на те, щоб творити Добро, любити Світ, а Світ зрозуміє і полюбить вас.

Любити інших людей і Бога слід завжди, все життя. «Усвідомлення людської відокремленості без поєднання в любов це джерело сорому і в той же час це джерело провини й тривоги»1. Почуття самотності й тривоги не торкається людей духовних, віруючих, таких, що люблять себе, інших, Бога. Часто трапляється, що індивідум навіть у великій сім'ї, у натовпі в великому товаристві почуває себе самотнім і нещасним. Позбутись такого стану допоможе любов до себе і любов ще когось.

Іноді прості на перший погляд істини виявляються пророчими. Часто навіть добровільна смерть пояснюється дуже просто й банально: мене тут ніхто не любив. «Я тут нікому потрібний». До цього можна додати слова Ф.М.Достоєвського: «Батьки і вчителі іноді питають: що таке ад? Я відповід неможливість любити». І найсумніше в тому, що такі ситуації зустрічаються досить часто.

Міжособистісна любов може проявлятись в поєднанні різних рівнів, а ось яких і коли — це зовсім індивідуально. Єдність думок, слів, вчинків на рівні особистості зустрічається дуже часто. Це фундаментальна потреба. Вона утримує сім’ю колектив, гурт. І без любові вони не утримались би разом.

Причини любові знайти важко. Рідних люблять тому, що вони є і без них важко навіть уявити своє життя. Улюблених чоловіків, дружин, подруг люблять тому, що їх не можна не любити.

Наближення до щастя можна здійснити тільки через любов, тому що само по собі почуття любові, закоханості приносить щастя.

В літературі можна знайти безліч цікавого й повного протиріч матеріалу про любов і ненависть та їхнє значення у жи людства і окремої особи.

Ми всі з'єднані безліччю ланцюгів, хоч кожен з нас і є уні­кальною і неповторною індивідуальною особистістю, що заключає в собі зовсім окрему сутність. Любов у житті людини — це великий і активний стимул життєдіяльності. Вона пробуджує і впливає на повноту життя, забезпечує радість існування, щастя переживання великого і неповторного почуття блаженства.

Кожна людина, яка любить, почуває себе щасливою по-різному. Це таке глибоке індивідуальне почуття, яке забарвлює в добрі й приємні переживання сам процес буття. Любити - значить жити повнокровним життям, творити, мати успіх, відчувати свою місію, що звеличує людину, піднімає її аж до безсмертя.

Любіть себе, дітей, квіти, книги, людей. Любіть сильного за силу, мудрого — за розум, слабого — за слабкість, а себе за все: що можете допомогти слабшому, бути улюбленим близькою вам людиною. Хай і вас люблять за все. Любов зміцнить слабкого, а сильного зробить ще сильнішим, утримає і зміцнить саму ідею цього життя. Хочу ще послатись на класичну літературу і класиків, щоб переконати в усе перемагаючій силі любові.

У лікаря, який став відомим письменником і літературознавцем, В.В.Бересаєва є дивні роздуми про силу любові, яка піднімала з ліжка навіть безнадійно хворих. “Не знаю, как обьяснить научно. Но убежден я глубоко и непоколебимо. Может быть совершенно одинаковнй (наружно) уход за больным, а результаты разные, в зависимости от того, исполняет ли ухаживающий только свой долг, — хотя би с идеальною добросовестностью, — или он жадно, страстно хочет спасти больного. Смело говорю, что в последнем случае возможность выздоровления повышается по крайней мере процентов на 25. Я в сказал это свое наблюдеиие проф. X. Он ответил изумленно: “Я это тоже заметил, но боялся говорить”. И даже больше скажу. Там, конечно, где организм не отравлен безнадежно, где он борется, где часто, как, например, при тифе или при крупозном воспалении легких, все зависит от того, выдержит ли организм еще сутки, — там, я говорю, страстное желание жены или матери буквально не дает больному умереть, поддерживает его жизненные силы”1.

З любов'ю ставлячись до себе, поліпшуючи свій зовнішній вигляд, а саме: одяг, обличчя, поставу голови, плавність чарівність рухів, ви навчитесь чарівно користуватись поглядом, жестами, мімікою, жантомімікою. Красива людина викликає хвилі приємних почуттів. Психологами доведено, що саме зовні красива людина водночас викликає інтерес. Урівноваженість, посмішка, красива плавна вимова і багатство словникового запасу посилюють загальне враження від людини. Тоді вникає потреба в уважному ставленні до інших і бажання відчути щирість відношення до себе.

Таким чином любов людини до себе й до інших, викликаю і позитивні мотиви діяльності, формує певне позитивне біполе, щасливий морально-психологічний клімат довкола. Особи в таких умовах розкриваються щиро назустріч один одному, між ними немає страху чи підозри, які породжують непорозуміння. А про що мріє пересічний учень? Щоб його любили. А розпач охоплює тоді, коли його ніхто не любить, не розуміє.

Кожне народження нового життя відбувається в умовах взаємної любові й доброчинності. Чудово про це сказав М. Толстой у своїх художніх творах, а В. В. Вересаев підвердив цю тезу у своїх публіцистичних нотатках.

Широко відома сентенція про те, що Бог не карає і що людина сама собі творить зло, проявлялась у багатьох випадках. Людина тільки скаже, як тут же попадає у відповідну скрутну ситуацію, як і навпаки. Багаточисленні випадки реального життя, твори мистецтва дають широку палітру таких подій.

Відомі сумні події супроводжували долю В. І. Ульянова, Й. В. Сталіна (Джугащвілі) та їх оточення. Взявшись за зброю, насилля, вони й самі стали його заложниками. Так, діти й онуки Й. В. Джугашвілі самі стали жертвами насилля: не мали ні особистого, ні сімейного щастя, як і сам Йосип Сталін.

А В. І. Ленін (Ульянов) взагалі не мав щастя пережити почуття батька, діда, продовжити себе в нащадках.

Не менш жахливою була й доля російських царів, як і тих, хто з ними воював: насилля породжує насилля.

Важко писати про горе, сум, жертви, які є результатом жорстокості самої людини. Своє завдання бачу в тому, застерегти кожного, хто взяв у руки цю книгу, від страждань від скрути, нещастя і лихоліття. Ваше життя і ваша доля у ваших власних руках. Любіть і шануйте дане вам життя. Воно прекрасне є вже самим фактом буття. Будьте доброзичливими. Даруючи посмішку й вашу любов іншим людям, проявляючи увагу до всього сутнього у цьому світі, ви викликаєте хвилі добра, приязні і до себе. І все це так просто: не робити зла, не нехтувати добром, а за це все ви будете одержувати радість і щастя життя.

Ваша любов і доброчинність є запорукою вашого успіху в житті, створює і умови для самореалізацїї.

Процес навчання, освіти, виховання, організація життєдіяльності групи людей здійснюється успішно при умові, що любов доброта пронизують поведінку й стосунки між усіма учасниками цього процесу. В зв'язку з таким фактором варто замислитись батькам, вихователям, учителям не тільки про вибір методів і прийомів навчання дітей, але й про ту атмосферу, в якій щодня перебуває вихованець. Ця атмосфера потребує щоденної і щомиттєвої готовності діяти на Добро й Любов. Тут є дві начальні вимоги. Перша: не залишати вихованця без справи в руках і без думки в голові. Друга: справи (дії) й думки здійснюються без перешкод, якщо навколо панує доброзичливість і щира зацікавленість дорослих в успіхах вихованців

Навчання самого вчителя — це є окрема ділянка дослідження. Педагогічна майстерність його є результатом його власної вихованості з умінням вчити й виховувати дітей.

Із попередніх розділів зробимо деякі висновки.

1. Людина народжується для щастя. Вона є господарем свєї долі. Тільки від неї самої залежить, як і що вона залишить у цьому світі. Хочете бути щасливим? Будьте ним. А діти чекають від учителя любові.

2. Любов до себе, до всіх і всього, що оточує, є фундаментом, запорукою успішної самореалізації особистості. Любити можна і треба вчитись. І дітей слід учити всьому хорошому.

3. Своє щастя, радість життя можна одержати лише добродійним шляхом: добро й любов народжують радість і щастя життя. Добро народжує Добро. Любов народжує Любов.

Любов учителя має продуктивну силу, що означає повагу, турботу, відповідальність.

Любов між людьми прикрашає і поліпшує всі види співпраці, спілкування, взаємодії і партнерства.

Особа, будучи окремою і автономною від інших, мріє про свободу. В той же час повна автономність, незалежність втомлює людину. Вона шукає можливості поспілкуватись, мріє, щоб хтось потурбувався про неї і сама ає бажання турбуватись про інших дітей, слабих, рідних.

Увага й турбота в системі любовних відношень є бажаною умвою захисту й духовного самовираження, а в роботі з учнями любов є фактором впливу на позитивне розв’язання усіх питань.

Таким чином, першим і вихідним складником емоційно-вольового комплексу поняття педагогічна майстерність є любов до учня. Саме вона стає тією основою гуманно-особистісного ставлення до дітей, на які вказують більшість авторів, що досліджують теми навчання і виховання вчителя. (1, 18).

Любов як компонент особистісного елементу в структурі професійної майстерності є складником широкої палітри позитивно-активних почуттів, які ми розглядаємо в комплексі підсистеми великого загального і складного утворення, яким є професійна майстерність учителя.


П
3.2. Краса і здоров’я педагога – це запорука щасливого учнівства й студенства
едагог як актор: існує в однині й замінити його хоч тимчасово буває надзвичайно складно, а той просто неможливо. І тим більшою є спокуса поділитися своїм відкриттям про те, що людина народжується, щоб бути щасливою, красивою, здоровою. І зараз це зробити дуже просто: лікарі про це заявили (не тільки там якийсь Іванов Порфирій Корнійович із Донецької області – напівграмотний (елементарно). Про можливість збереження здоров’я і довголіття заявили А.Менегетті (Італія) і М.М.Амосов (Україна), Поль Брегг (США) і Є.М. Чазов (Росія), а тому наше скромне дослідження стане лише констатацією таких радісних можливостей і прекрасних перспектив. Дійсно здоров’я, краса, про іякі говорять, що їх за гроші не купиш. З таким твердженням важко не погодитись. І перший, і другий показник в житті кожної людини відіграє неабияку роль, час від часу міняючись місцями. То кажуть, що краса вимагає жертв, то про те, що здоров'я всьому голова, то що краса врятує світ (М.Достаєвський). А коли є здоров'я, а обмаль краси — то знову ж таки страждають, говорячи: кому я потрібен (потрібна) зі своєю зовнішністю, якщо на мене ніхто не звертає уваги, мене ніхто не любить і т.д. і т.п. нашим глибоким переконанням є те, що кожна людина може в повній мірі оволодіти і першою, і другою цінністю і втілити їх у доброчинність.

В гаму питань про красу й з здоров’я входить зовнішній вигляд. Як правило, людина діє так, як вона виглядає, а вигля­де так, як себе почуває. Виходить, що самопочуття і форма самовираження між собою так тісно пов’язані, що важко про­вести демаркаційну лінію між ними. Автор книги надає перевагу зовнішності, бо вона самого суб'єкта надихає на відповідну поведінку, спосіб життя. І навіть більше. Недуги, особливо неврози, прямо є результатом невдоволення самим собою. На мій погляд, у руках кожної людини дійти й досягти комфорту, здатна кожна особа, якщо усвідомить повною мі­рою свої можливості, зорієнтується у кон'юнктурі, врахує, по можливості, всі умови й почне діяти, і таким чином досягне приємного стану.

Дійсно, зовнішній вигляд особистості - це складне поєднання фізичного стану (росту, ваги, конституції постаті, форми голови і т.п.), одягу. Якщо фізичні дані фігури часто є результатом спадковості, то колір і форма одягу цілком є справою при­життєвою. Людина сама робить вибір форми, кольору, матеріалу. Разом з тим і сама її зовнішність залежить від думок, зусиль, бажань, сподівань, світогляду в цілому.

Кілька слів про загальні світоглядні питання. Це тільки на перший погляд може здатись, що овітотляд, здоров'я, краса — це різні речі. Ні, ці всі питання найтісніше між собою пов'язані.

Світогляд як світовідчуття, світосприймання, світорозумі передбачає знання про світ, місце в ньому людини, ставлення до нього і взаємодія. На основі інформації Про себе й про Всесвіт формуються і переконання особистості. А переконання – це є такі сильні внутрішні емоційні переживання, які володіють спонукальною силою. В зв'язку з цим нами пов'язується питання здоров'я і краси особистості з її освіченістю і вихованістю, з її розумінням і світосприйманням, що є складниками такого ут рення, як світогляд.

Здоров'я і краса — це не тільки здобуті за спадковістю риси тіла й характеру. Маючи певні задатки, що їх подарувала нам природа, ми можемо або їх розгубити, як нерозважливий спадкоємець матеріальних цінностей їх розтринькує, або примножити, додати до них ще і ще.

Все більше і більше друкується матеріалів про те, що і фізичний стан, краса, зовнішність людини і її моральність між собою тісно переплетені. І. якщо кілька років тому ми ще б бідкались про щось таке, чого не можемо здобути, то сьогодні варто тільки напружити сили, звернутись до різних джерел, присвячених сутності людського і Божого в людині, щоб переконатись у величезних і ще не до кінця пізнаних людиною можливостей свого організму. Я маю намір подати об'єктивно вивірені й доведені дані про безмежні можливості нашого організму та про ті прості педагогічні умови, вправи, дотриманая і виконання яких забезпечить активне й щасливе здорове довголіття. Що служить підставою для цього переконання?

По-перше, використання результатів досліджень авторів, які й самі своїм власним тривалим життям підтвердили такі оптимістичні гіпотези. Я маю на увазі дослідників, які прожили більше, ніж загально прийнята норма життя, скажім П. Брегг, С. Вронський, А. Залманов, П. Іванов, М. Лосський, І.Мечніков, Г. Ситін, Л. Толстой, Е. Фромм, А. І. Цвітаєва та інші понад 90 років жили й займались творчою діяльністю. Так, Поль Брегг на 96 році життя затонув під час плавання на дошці в штаті Флоріда. Патологоанатом відмітив, що серце, судини, всі внутрішні органи були в прекрасному стані. Брегг справедливо говорив: «Моє тіло не має віку».

По-друге, наявність окремих систем, таких, як йогівська, перевірка їх реальними подіями, долею окремих людей, які брались перевірити й довести життєвість і перспективність педагогічних обставин і умов, що зміцнюють здоров'я.

По-третє, я й сама мала нагоду спостерігати й переконатись у доцільності й правомірності системи чисто педагогічних засобів, з допомогою яких окремий індивід домагався змін у своїй зовнішності на краще, досягав більш високого рівня розтку здібностей у певній галузі діяльності, гальмував чи прискорював окремі процеси свого життя, домагався здорового активного довголіття. Окремо слід сказати про культуру мови й мовлення. Кілька дисертацій і книг, написаних за нашим науковим керівництвом підтверджують цю ідею (Л.Лічман, Е.Полатай, В.Пасинок, І.Микитюк, М.Алексєєва-Вовк та ін.).

Таким чином, шановним читачам пропонується перевірена система індивідуально-педагогічних засобів, загальних роздумів, заходів, здатних прискорити чи подолати певні негативні процеси в своєму індивідуальному розвитку, домогтись поліпшення якихось якостей чи позбутись небажаних рис в характері, поведінці, зовнішньому вигляді. Досягнення будь-яких змін на краще повністю залежить від думок, бажань, дій самої особистості, але при обов'язковому дотриманні однієї умови: нікокому й нічому не завдавати шкоди своєю поведінкою чи тими кроками, які приймаються для досягнення і розв'язаний своїх собистих, приватних завдань.

Зовнішність. Вона має великий вплив на тих, з ким ви спілкуєтесь. Вона визначає певним чином і вашу поведінку, ваше самопочуття. Тут хочу послатись на Д. Карнегі, який запропонував прості й доступні шляхи до щастя. Всі вони будуються на умовах, що забезпечуються самовихованням і саморозвитоком.

Зовнішній вигляд іможна розглядати з трьох позицій: обличчя, одяг, манери. А далі ці три показники доповнюються ще низкою інших. Серед усіх інших теж немає другорядних. Усі важливі. Ну, скажімо, слово. Як слово наше відгукнеться? І це не ільки з погляду змісту (розуміння), але й форми його подачі: вимови, акцентів, тембру, звучання. Пізніше ми розглянемо окремо цей ракурс проблеми.

А зараз буквально звернемо вашу увагу на вашу зовнішність.”По одежке встречают – по уму проважают“ (рос. прислів’я).

Ріст: високий, середній, низький. Який кращий? Усі кращі. По-перше, людина може керувати своїм ростом. Чим раніше она буде про це знати, тим краще. Раніше існувала думка про те, що людська індивідуальність активно фізично розвива­ться тільки до 20—24 років. Потім ці межі хронологічно розширились. Зараз ведуться розмови взагалі про паспортний і фактичний (біологічний) вік. А як насправді?

Насправді справи виглядають так, що в дитинстві індивідуальність дійсно інтенсивно збільшується у вазі і в рості в довжину, хоч цї процеси і тут можна регулювати (шляхом вибору типу харчування, морального і фізичного навантаження, характеру морально-психологочного клімату, застосуванню певних методів виховання, освіти, навчання). Соціальні умови (соціалізація, адаптація, пристосування) відбуваються прижиттєво.

С
3.3. Про вікову періодизацію.


подіваюсь, що корисно кожному познайомитись з віковою періодизацією, яка визнаїчаєтьтся провідними дослідниками проблеми. Володіння інформацією має прямий вплив на стан людини.

Головною ознакою періоду життя є основний вид діяльності: гра, навчання, праця (трудова діяльність). Правда, час від часу піднімається питання ще про один вид діяльності: спілкування. Щодо автора монграфії, то тут сповідується думка про те, що спілкування має місце в усіх видах діяльності, полегшуючи чи ускладнюючи кожен з них. У відповідності до видів діяльності й виділяють три основні періоди життєдіяльності індивіда: дитинство, юність, зрілість. Потім кожен із них ще підрозділяють на окремі відрізки життєвого шляху людини. Педагогу про це слід знати.

Розглянемо найбільш важливі періоди життя людини.

Дитинство. Цей період життя є надзвичайно інтенсивним і таким, що переживає часті зміни, як у фізичному, так і в морально-психологічному відношенні. І сам цей етап життя ділиться ще на два великі періоди: дошкільний і шкільний вік

Дошкільний вік (від народження до 7 років) характеризується інтенсивним фізичним ростам, швидким і глибоким процесом розумового, духовного визначення. Я. А. Коменський якось сказав, що перші 5 років життя по своїй насиченості й обсягу інформації про навколишній світ дорівнюють усій наступній частині життя. Можливо, що це твердження не слід сприймати безумовно. У кожного це буває по-різному. Буває що й після 20 чи 40 років людина починає перероджуватись. Все буває. Варто тільки зразу ж взяти до відома: що зміни краще можна розпочинати в будь-якому віці, в будь-який час, зараз, сьогодні, завтра. Про це йде мова в педагогічній науці.

В перші півроку життя дитина не тільки навчається чути, бачити, розуміти, адекватно реагувати на подразники, але починає вчитися елементам самообслуговування: тримати ложку й чашку в руках, користуватись ними за призначенням. В цей період дитина здатна вже дотримуватись і певних санітарно-гігієнічних вимог, а саме: користуватись горшком. А далі уміння по самообслуговуванню тільки зміцнюються і розширюються.

Відповідальним є 3-ій рік життя, бо дитина раптом починає розуміти факт можливості смерті, і тоді з'являється тривога за себе й за близьких і усвідомлення можливості робити вибір. Це є таким величезним відкриттям, що якщо батькам вдається спокійно й послідовно вести дитину по сходинках до самовдосконалення, то такі діти домагаються значних успіхів.



Шкільний вік (6-7 – 17-18 років) включає три категорії учнів: молодший вік, середній і старший.

Якщо молодший шкільний вік характеризується активними фізичними (фізіологічними) процесами, то середній — і фізичним і морально-психологічним інтенсивним розвитком.

Молодший школяр (6-10 років) сприймає майже все на віру: як сказав учитель, так сказала мама (бабуся …). З ким учень спілкується, любить, поважає – тому й довіряє. Ось чому так важливо, щоб учитель, сім’я, все довкілля було б зразковим, позитивним. Учнем “присвоюється” досвід дорослих, ним наслідуються всі бажані (а іноді й не бажані) приклади. І вчителя молодших класів, який захоплюється музикою, всі діти – музиканти, а в педагога-художника всі діти малюють, красиво пишуть. І гірко буває спостерігати, як учні початкових класівприходять у середні класи ненавченими й погано вихованими, що буває тоді, коли вчитель початкової школи ні до чого позитивного не прагне.

Для молодшого школяра особа вчителя, друковане слово є могутніми факторами виховання. Для середнього (підліткового) шкільного віку характерними є багаточисленні протиріччя найрізноманітнішого характеру. З погляду педагогіки, батьки, вихователі, знаючи активно реактивні процеси розвитку дітей реднього шкільного віку (11—16 років), неурівноваженість їх, мусили б проявляти максимум терпіння і розуміння, щоб не зашкодити жодному з підлітків.

Можливо, що саме в підлітковому віці, коли індавідум починає себе сприймати як особистість, здатну впливати на навколишній світ, процес навчання, виховання і спілкування є вирішальним. Позитивний приклад, упорядкована діяльність підлітка й створення активного формуючого середовища дають можливість опанувати відповідним досвідом буття. Цей період життя вимагає терпіння від вихователів і організованого впливу на вибір способу поведінки.

В старшому шкільному віці бурхливі процеси розвитку упорядіковуються, так що пізнавальна діяльність набуває глибоко осмисленого особистісного спрямування, йде підготовка до сві­домого вибору професії.

Безумовно, що питання дружби й любові, спілкування не сходять з розпорядку дня. Завдання старших полягає у тому, щоб не принизити гідність юних, зрозуміти їх, стати на їхню позицію.

Питання зовнішнього вигляду в підлітковому і юному віці висуваються на першу лінію. І якщо буде в цей період засвоєна ідея сили духу й фізичного руху, взаємозв'язок матеріального і ідеального, то в наступний період можна буде уникнути біль­шості проблем, особливо щодо постави, росту, поведінки, спосо­бів вибору позиції.

Періоду зрілості людина досягає десь після 24 років. Мова йде про гармонійну зрілість: фізичну, духовну, професійну. Перехід до зрілості починається біля 30 року життя. Найчасті­ше людина не помічає ходи життя, тому що спосіб її діяльності є надзвичайно активний. Розквіт особистості: 30 —40 рокіів, середина життя, «золотий вік», період «бурі і натиску». До­сягнення іноді стають недостатніми. Приходить розуміння зна­чення здоров'я, дружби, любові на все життя. Вперше з'явля­ється питання: як жив досі і що буде далі (після мене...)?

Перехід до зрілості завершується десь між 40 і 50 роками. Приблизно десь посередині цього періоду життя може виникнути конфлікт особистості самої з собою. Приходить усвідомлення втрати юності й молодості, відбувається оцінка й переоцінка зробленого, бажання домогтися стабільності.

Зрілість (44—55 років) справляє враження повноти й правильності життя, якщо людина здорова й має стабільне позитивне положення у сімейних і службових умовах.

Досвід праці й спілкування породжує бажання передати свій досвід молоді, щоб застерегти її від можливих помилок. Таке бажання є іноді таким гострим, що навіть виникає протест у молодших. Молоді сприймають «повчання» старших як втручання у своє життя, що викликає конфлікти, що і іменується проблемою дітей і батьків. Така проблема є, якщо нема достатнього рівня освіченості й особистіної культури старших.

Але в зрілий період життя (після закінчення школи, університету, після одруження, народження дітей і онуків) теж бувають кризи, які можна назвати нормативними.

Нормативна криза періоду життя 50—55 років є результатом переоцінки власного досвіду, особливо якщо «не склалось приватне життя» чи службове, не досягнуто бажаного успіху в роботі, виникають матеріальні проблеми, немає житлаё.


1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка