Розділ IIІ. Емоційно-вольові засади педагогічної майстерності



Сторінка1/6
Дата конвертації29.04.2016
Розмір1.04 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Розділ IIІ. ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВІ ЗАСАДИ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Е


3.1. Любов до реальних

і моральних духовних цінностей – запорука успіху життєдіяльності учителя
моційно-вольові засади педагогічної майстерності є вихідною точкою відліку кроків до досконалості й високого рівня майстерності. Ш.О. Амонашвілі, аналізуючи принципи своєї педагогічної діяльності, на першому місці поставив любов до вихованця. Він характеризує любов як людське сонце, яке віддає світло й тепло, без яких не було б нічого живого на землі. Людина стає щасливою, як тільки відчуває, що її люблять, люблять щиро й безкорисливо. Любов полегшує виховання, бо вона є єдиною силою, що сприяє гармонізації душі й тіла, особи й середовища, довкілля близького й далекого, людського й усього іншого, що що оточує індивідуума. Любов і доброта гальмують темну силу, зло, яке може зруйнувати життя будь-кого, навіть сильного.

Януш Корчак загинув разом з дітьми в газовій камері, бо любив не себе в роботі, а своїх вихованців, результати своєї діяльності.

В.О. Сухомлинський взагалі віддав серце дітям, бо жив їхнім життям, учив їх любити й жити. Т.І. Гончарова зробила свої уроки історії уроками життя, а Ш.О. Амонашвілі та Є.М. Ільїн забезпечили шлях до знань щасливим і розважливим.

Ш.О. Амонашвілі, Т.І. Гончарова, А.С. Макаренко, як і всі, хто вписав своє ім’я в літопис-щоденник педагогічних здобутків, стали практичним педагогами й теоретиками саме тому, що любили дітей, життя, свою діяльність, яка вимагає постійної напруги думки, волі, почуття й позитивної дії. Стає зрозумілим, що структуру такого феномену як педагогічна майстерність можна вибудувати тільки при умові врахування усіх елементів, які концентруються у навчальному процесі і спрямовуються на учня через слово, погляд, дію, вчинок, поведінку, спілкування. Одним із таких активних і загальних елементів (складників) педагогічної майстерності є любов. Любов до учня, до його батьків, до людини взагалі для вчителя є камертоном, з допомогою якого він настроюється на свою діяльність і відшукує відповідні шляхи до її організації і здійснення.

Нам здається абсолютно істинною позиція тих учителів, які почуття любові до дітей вбудовують в структуру свого педагогічного кредо. Сухе, виважене професійне уміння учителя, не забарвлене любов’ю до вихованця, ніколи не стане ознакою його майстерності. Майстерність учителя поєднує у собі набір технічних професійних знань, умінь, прийомів діяльності з обов’язковим універсальним барвником, яким є його любов до учня.

Класики філософії, педагогіки любов відносять до трьох вічних доброчинників. Віра, Надія, Любов є високою теорією і повчальною практикою. Теорія вміщує в себе нагромадження позитивної інформації, провідною ідеєю якої є спрямованість на доброчинну діяльність. Прогтягом віків учені й релігійні діячі вивчали сутність людської особистості як носія найвищих ідеалів і виконавця найскладніших завдань, якими є і будівництво, і розщеплення атомного ядра, й виховання людини. Виховання людини ми визнаємо найвищою місією спеціаліста, бо саме він навчає, виховує, розвиває. Педагоги давно звернули увагу на місце й значення емоційно-вольового компоненту в формуванні людської особистості. І найпереконливішими є ті педагогічні синтенції, які будуються на основі вічних морально-духовних доброчинниках, якими є такі прості і такі неосяжні чинники, якими є: Віра, Надія, Любов. І починаючи свій аналіз з любови як доброчинника, автори (12, 13, 17, 69) схиляються до того, що саме воно є основним духовним, благородним джерелом вищих почуттів. До роздумів філософів, психологів про любов можна долучити спостереження медиків, письменників, поетів. В останній рік життя М.М.Амосов часто давав інтерв’ю і звертав увагу на те, як любов, увага, щирість, воля до доброчинності зміцнює людину, позбавляє від хвороб, у тому числі від таких складних, якими є серцеві напади.

Виявляється, що відчуття любови до себе є більш сильним фактором здоров’я людини, ніж ліки, різні процедури, навіювання.

Любов є метою і змістом людського життя взагалі й окре­мої особистості зокрема. Є безліч професій, які вимагають від спеціаліста любити людину (апріорі). Такими є цілі галузі ді­яльності: медична, педагогічна, мистецтвознавча, ін. А проф. ботаніки із США Сінтія Уесткот важає, що навіть квіти, особ­ливо троянди вимагають любовного ставлення до себе. Троянди може розводити кожна людина, — каже вона. Від бажаючого займати; вирощуванням троянд вимагається лише одне: любити їх. Троянди можуть рости на будь-якому грунті, аби було трохи сонця, будь-який шматок землі, трохи любові. Найголовніше — любов. Троянди це добре відчувають. Без неї, без любові вони (троянди) не будуть цвісти в умовах найкращого грунту1.

Потреба в любові — основнен, а все інше — хоч яке-небудь. Аби любов була справжня.

Є чимало досліджень, а вірніше сказати — спостережень відносно того, що метал досить активно реагує на настрій експериментатора. Друкувалось чимало матеріалів про те, як тварини реагують на поведінку людей, їхні почуття. Ділема: любить чи не любить визначає навіть відповідь на гамлетовське питання: бути чи не бути. Позитивна відповідь на перше питання гарантує впевненість у вирішенні завтрашніх й усіх майбутніх проблем.

Розуміння такого феномена як любов у житті окремої осо­бистості, сім'ї, групи людей, колективу дає підстави для того, щоб збагнути й осмислити сутність біологічного і соціального в розвитку індивідуальності. А якщо вдається розібратися хоч трохи в аспектах любові, то тоді вже можна буде зрозуміті мотиви діяльності, вчинків, поведінки окремих людей, визначити свою місію в цьому світі2.

Важливість проблеми очевидна: її досліджують філософи, теологи, соціологи, психологи, медики, педагоги, астрологи... Існують численні томи досліджень, картини живопису, графіки, скульптурні творіння, твори музичні, літературні.

Навіть воля, демократія можуть загубити привабливість, якщо людина не відчуває любові. Платон слушно звертав увагу на те, що люди повною мірою не усвідомлюють справжньої сили любові. Бо якби вони (люди) розуміли її, то споруджували б в її честь храми й алтарі, приносили б жертви. Тільки в лю­бові й через неї людина стає повноцінною істотою і щасливою особистістю. Без цього почуття людина просто не може себе почувати й діяти відповідно ефективно і так, щоб розуміти ін­ших.

Якщо Е. Фромм, написавши кілька книг про любов, гово­рить, що в них (книгах) не слід шукати легких інструкцій з пи­тань, що піднімаються, то тим більше не слід чекати рекомен­дацій від нас. Ми ставимо своїм завданням розв'язати пробле­му з погляду осмислення щастя, добра для себе особисто через любов до інших. Ми виходимо з розуміння всеосяжності, гло­бальності почуття любові, яке, як Сонце, створює необхідні умови для розквіту всього живого, розбуджує в людській осо­бистості і в усьому, що існує в цьому світі і даному вимірі. Без нього (почуття любові) не можна жити, без нього, як у тій пісні, й вода не тече.

Із багатогранної гами почуттів любов — це єдине утво­рення, що позитивно впливає на всі інші і входить, як барв­ник, у різноманітні морально-психологічні процеси, які стверд­жують людину не тільки як розумну істоту, але як освічену, інтелігентну, культурну особистість. Мова-йде про позитивні, приємні риси людини, особистості, що реалізуються в процесі життєдіяльності. В цьому зв'язку корисними є роздуми вченого-богослова Миколи Онуфрійовича Лосського1 про те, що в структуру любовного почуття включаються вольові відно­шення до позитиної і вільної цінності — бажання здійснити її чи засвоїти, як, наприклад, намагання виконати улюблену красиву арію чи послухати її в іншому хорошому виконанні. Але цього замало: суттєвим є включення улюбленого мною в системну структуру моєї сутності, стає рисою особистісного буття, щільно вплетеним в моє життя.

Наявність чи відсутність почуття любові характеризує рі­вень самоцінності особистості.

Мабуть, варто кілька слів мовити про сутність поняття осо­бистість. Як правило, термін особистість визначається як лю­дина, що на основі своїх індивідуальних, окремих особливостей: прижиттєво сформувала систему певних соціальних позитивних цінностей і керується ними у своєму власному бутті та здатна впливати на будь-які процеси суспільно-історичного характеру. Так от в залежності від того, як людина почувається і розу­міється на таких індивідуально-психологічних явищах як любов і ненависть, добро і зло, так вона й реалізує себе в по­всякденному житті. Чим ширше й вище особистість бачить-феномен любові у своєму власному житті, тим повноцінніше, прекрасніше він здійснюється у стосунках з іншими.

Любов як суб'єктивно-психічне переживання супроводжу­ється іншими емоційно-вольовими процесами, пов'язаними з різними предметами чи особами.

Любов особи може бути спрямована на саму себе. І це не дивно, коли людина пишається своєю фізичною силою, вродою, любить свою спритність в праці чи спорті. Але вона (любов) стає загадковою з погляду нематеріалістичного світо­сприйняття, коли її предметом є реальність, що стоїть поза особою: краса природи, світ мистецтва, науки або фігури вищого порядку – народ, людство, суспільство, Бог. Зрозуміти безкорисливість почуття можна лише при умові органічного світорозуміння на основі відкритості особистості, дякуючи “ … отвлеченному единосущию она способна восходить к различным видам и ступеням конкретного единосущия, принимая участие в чужом бытии, как своем собственном, превращая ее как бы в часть своего “я”1.

Включення проблем інших людей в клад своїх власних розширює “я”, перетворюючи особистість в мікрокосм. Для повного розуміння свого “космічного походження” мабуть до речі буде згадати практичну цінність йогг. Розширення інтересів окремої людини до різних предметів, постатей з необхідністю призводить до того, що індивід вступає в контакт з ними й починає взаємодіяти. При любовному, доброму взаємодіянні розширюються можливості окремої особи, бо спільна (обоюдно цікава) діяльність веде до подолання труднощів, досягнення успіху, задоволення потреб і інтересів. При всіх ситуаціях любов між окремими людьми, як і союз між окремими елементами взагалі, призводить до все більш складних стосунків і веде до вищого рівня буття. Деякі дослідники, порівнюючи різні види любовних відношень, відмічають позитивний вплив як на нові утворення в природі, так і на нові вищі форми самореалізації індивідуумів із класу розумних істот (людей).

Займаючи позицію філософсько-соціальну, психологічно-моральну в розгляді питань любові між людьми, я поділяю думку М.Лосського про неправомірність тлумачення школою З.Фрейда любові статевої (між чоловіком і жінкою) як загального початку, із якого генетично виводять усі інші види любові. Насправді ж любов юнака до дівчини, нареченої, дружини, матері, любов до своїх дітей, батьків, сестер, братів, родичів, любов до друзів, любов до лідера, керівника держави, любов до Бога – кожна з них має своє власне джерело, бо кожна спрямована на свою конкретно-особливу цінність, зовсім іншу ніж цінності, що формуються і ведуть до сексуальних любовних відношень.

Безумовним є те, що всі види любові схожі між собою, тому що родові її ознаки притаманні кожному з них. Тому-то й зустрічаються помилки, збочення і з’являчються винятки, коли специфічні ознаки одногоз видів любові переносяться на інший, як, наприклад риси родинної любові дітей і батьків можуть забарвлюватись сексуальними ознаками чи ввійти елементом у структуру релігійних переживань і т.д. Але всі ці явища не типові, ненормальні надбудов над первинним почуттями між рідними людьми.

Видатні відкриття З.Фрейда1 про значення моральних трамв, що викликаються сексуальними тривогами, мають дві, як на наш погляд, слабкі

точки, а саме: по-перше, його висновки грунтуються на результатах обслідування лише дійсно сексуально хворих людей; а, по-друге, вчений пов’язав усі різновидності любові однієїю людини до іншої генитично тільки с сексуальними (статевими) процесами.

І знову-таки не можна не згадати ім'я нашого співвітчизника — релігійного діяча й філософа М. Лосського: істина, відкрита 3. Фрейдом, буде справді такою, якщо її розглядати в зв'язку з світоглядом, що визначає любов як основний фактор життя, але набагато більше первинний, ніж сексуальна жага і вже зовсім не таким, що зводиться тільки до фізіологічного потягу. Любов як обсолютна цінність стоїть вище, ніж тільки сексуальна, фізіологічна, статева. Світова філософія, наука про людину, мистецтво, психологія, педагоггіка дають безліч конкретних, яскравих прикладів, що підтверджують нашу позицію. Любов – це універсальний і всеохоплюючий феномен (унікальне явище), що підносить вище не тільки сексуальних бажань (хоч цінність їх ніхто не заперечує, а навпаки, ми віддаємо їх належне значення), але вище над усі інші почуття.

Любов образна (ейдична), любов в умовах просторово-часового світу втілюється у різних рівнях її прояву, починаю­чи з найнижчих, пов'язаних з збереженням себе, та завершуючи найвищими проявами альтруїзму, духовного єднання зі Світом, Космосом, бажанням зберегти все це, як джерело й фактор загального добробуту, краси щастя...

Все людське життя рухається і утримується любов'ю до цінностей. Розрізняють любов до неособистих цінностей (до природи, мистецтва, науки і т.п.) і особистих – любов до окремої особи. Я маю намір розглянути суттєві особливості особистісної любові, любові до окремої людини, індивідуальності и до самої себе, а також до всього, що оточує особистість і що впливає на її самопочуття: природи, Землі, Космосу як реалій цього сві­ту і стан та самопочуття яких не байдужі для людини.

Царство особистості є сфера вищих абсолютних моральних цінностей. Тільки індивідуальність, окрема особистість є носієм вищої ідеї, здійснення якоїможе привести до обсолютної повноти існування. Всі інші абсолютні цінності, як: краса, добро, істина, свобода є лише часткові цінності. Вони характеризують лише окремі аспекти життя особистостей. Звідси можна зробити висновок, що вищим критерієм сутності любові її спрямованість на індивідуальність. Хай примусять нас задуматись слова І. Христа про це: «Люби Бога більше від себе, а ближнього, як самого себе».

Обидві ці заповіді говорять про особистісну любов, як вишу духовну сутність, тому любов до неособистісних, окремих, часткових цінностей стоїть на другому плані: вона може бути досконалою тільки при співвідношенні з любов'ю до особистості. Індивідуальна, особистісна любов реалізується у багатогранних людських відношеннях і є вічною і непересічною цінністю. Ось саме з цього найвищого починається і продовжується життя кожної окремої людини.

Педагогіку особистості (тобто весь процес навчання, освіти виховання людини) і складає ставлення індивідума до такого феномену як любов і здатність любити.

Спроба допомогти людині знайти свій шлях гармонізації з навколишнім світом і з самим собою будується нами на основі розробленої концепції особистісної культури. Це означає: що кожен індивідум може, об'єктивно має всі підстави любити й бути щасливим у цьому житті при умові застосування на своєму індивідуальному життєвому шляху певних умінь, зусиль, напруження волі, бажання подолати негативне з метою утвердження позитивного.

Особистісна культура людини — це постійно діюча система самовдосконалення шляхом напруженої діяльності розуму, м'язів, емоцій, волі. Тільки постійне подолання дисгармонії веде до гармонії. Але сама гармонія не є раз назавжди даний реультат. Вона (гармонія) теж є постійно триваючим процесом. І дякуючи цьому процесові, існує запорука зміни на краще.

Проблематичність індивідуального щастя в коханні полягає в тому, що людина, як правило, вбачає сенс в тому, щоб її любили, а менш за все думає, як слід навчитись любити самій. З цього погляду ми й будемо намагатись прослідкувати процес виховання мистецтва любові на різних рівнях, в різноманітних ситуаціях, але таким чином, щоб побачити, що з дитинства й до останніх миттєвостей життя на цьому світі людина може ті­шитись, переживаючи справжнє почуття любові й щастя в ньому. На фоні такого почуття розкриваються високі професійні уміння працювати з дітьми, батьками.

Давайте розглянемо різні спроби доторкнутись до таємниць любові. Сподіваюсь, що авторитетні філософи й замріяні поети, талановиті живописці й відомі в світі скульптори допоможуть, збагнути через осмислення їхніх творів можливі варіанти по­ведінки, щоб достойно любити, бути приємним і бажаним співрозмовником, колегою, супутником життя, професіоналом.

За психологічним словником поняття «любов» характеризується як високий ступінь емоційно позитивного відношення, яким виділяється об'єкт уваги з-поміж інших і ставиться у са­мий центр життєвих потреб і інтересів.

Любов — це надзвичайне й глибоко інтимне почуття і не тільки тоді, коли мова йде про відношення між людьми різної статі, але навіть тоді, коли мають на увазі любов до батьків­щини, до істини, мудрості, волі, справедливості, до дітей, учнів, студентів і т. д. Це по­чуття завжди абсолютно індивідуальне й зафарбоване індивідуально-особистісними тонами чи напівтонами.

Вона сунроводжується різноманітними переживаннями у від­повідності до ситуацій, в які попадає людина. Зразу ж огово­римось, що любов сексуальна, еротична, любов між особами різної статі є абсолютно особливий вид відношень, складний настільки, що самі їх учасники не здатні ні передбачити, ні адекватно оцінити, чи оптимально підготуватись до її примх. Це часто не прогнозований процес відношень. Тут діють фактори найрізноманітного характеру й походження, основними з яких є два: духовний (естетичний) і фізичний (сексуальний). Ми не будемо братись за її аналіз, бо вона така мінлива на­віть у одних і тих же партнерів. Якщо мова йде про фізичну близкість, то братись за описування її є справа не вдячна. На мою думку, доцільно звер­нутись просто до загальних питань, зробити спробу проаналізувати нагромаджений досвід, а кожен хай зробить свій влас­ний вибір типу поведінки в любовних ситуаціях. Тому я свідомо уникаю роздумів про індивідуально-особистісні сексуальні про­блеми. Сподіваюсь разом з тим, що читач буде поблажливим в оцінках моїх намагань подати матеріал, який допоможе людині збагнути високий сенс Любові і Доброти у власному, приватному й громадському житті.

І як це не здається дивним, але найскладнішим у складній .палітрі любовних відношень є любов до себе. Ось з цього й почнемо.



Любов до себе. Ф. Шіллер написав: тільки у всеохоплюючому почутті любові душа витончується до досконалості. Можна послатись і на християнських мудреців, щоб переконатись в то­му, яку всеосяжну силу заключає в собі любов.

Чому ми розпочинаємо з питання любові до себе? По-пер­ше, щоб підкреслити моральність і цінність особистості, що не тільки розуміється, але й кохається в позитивних почуттях і добрих намірах. Людина, яка нехтує собою, не може бути уважною до інших. По-друге, любов до себе розкріпощає внутрішні, заховані від чужого погляду індивідуальні можливості, розсвічує їх так, що людина наче б то світиться м'яким внутрішнім світом, який вабить і кличе до себе.

По-третє, любов до себе вселяє в душу людини і в свідомість апріорі (зарані) довіру до інших. Навколо таких люді постійно випромінюється позитивна енергія. Вона постійно притягає до себе, згуртовує, об'єднує, формує почуття довіри.

Любов до себе — це таке ж благо, яй і любов до інших. Вона передбачає турботу про своє самопочуття, про фізичне й моральне здоров'я, пошук умов самовдосконалення і саміореалізації.

Як же полюбити себе, якщо ви ще цього не досягли? Мова буде йти не про самозакоханість, а спрямованість любові в такий спосіб, щоб опанувати шляхами особистісної гармонії внутрішньої урівноваженості, комфортності. Любов не є чимось таким, що його можна зразу побачити, почути, осягти, але є такий стан, який посилює і зміцнює усі почуття і допомагає сформувати позитивну поведінку, надзвичайно чутливу до доброго й таку, що впливає на створення приємного мікроклімату.

Може виникнути безліч заперечень, що свідомо сформувати в собі почуття любові до себе не можна, оскільки такий стан є результатом напруження волі. Але це тільки на перший погляд. Для цього я пропоную вам свою книгу, щоб допомогти зорієнтуватись у своїх пошуках особистісного щастя. Особливо це стосується педагогів.

Власне, людина народжується для щастя. Їй генетично запрограмоване радісне буття. Але вона не знає про це, не відає про свою силу.

Не дивлячись на те, що багато речей, в яких ми маємо потребу, не залежать наче б то від нашої волі. Я хочу переконат вас, що це зовсім не так.

Щире бажання індивідума опанувати певними якостями є першою запорукою досягнення бажаного стану. Наші спостереження свідчать про те, що людські цінності опановуються бажаючими при умові напруги вольових зусиль. Стати на шлях добра і любові є надзвичайно високим і приємним завданням; Воно підтримується Богом. Не слід тільки сумніватись у свої можливостях.

Маючи намір запропонувати три групи умов щодо створення і дотримання яких можна буде наблизити людину до щастя, навчитись любити, поступати доброчинно: а) любов до себе як система заході по збереженню і зміцненню свого здоров'я; б) любов до речей предметів, що оточують людину; в) розмова про себе і до себе; розмова як засіб самбреалізації (це роздуми вголос, співбесіди з друзями).

Розглянемо детальніше кожну із цих можливих умов з розвитку любові до себе як надійног шляху відкрити двері назустріч своєму щастю.

Скільки книг, підручників, документальних матеріалів публікується про те, що здоров’я не саме головне. Здоров’я дає можливість радіти самому фактові життя, бо фізично тебе ніщо не тривожить, не болить. Вся сучасна медицина шукає засоби боротьби з хворобами. Скільки інтелектуаль­ної напруги, матеріальних витрат людство вкладає в будівництво лікарень, підготовку лікарів, технічних і медикамен­тозних засобів! Ігнорується віками набутий досвід Сходу про роль психологічного, морального фактору, про вклад теоретиків, практиків йогівської філософії в теорію і практику збереження і зміцнення здоров'я.

Досвід окремих унікальних особистостей, таких, як: П.К.Іванов, П. Брегг, Г. Ситін та ін., які домоглись доскона­лості тіла й духу, не досліджується і не пропагується належ­ним чином. Причин багато, але основна з них, на нашу думку, недостатня увага державних структур освіти, особливо загаль­ноосвітньої школи і педагогічних вузів, до цих питань, недостатня підготовка вчителя.

Але облишимо критику.



Любити себе — означає робити все для зміцнення здоров'я і забезпечення довголіття. Здорова людина — приємна, до­бра; вона красива своєю фізичною досконалістю. Обличчя — усміхнене; руки й ноги — гнучкі, красиві, сильні; стан — струн­кий, легкий, легко керований; слова — доброзичливі, поблажливі.

Презентабельність (привабливість) особистості — в наших руках, в руках самої людської індивідуальності.

Ітак, фізична досконалість, гармонійність і скоординованість рухів, довіра до всіх своїх органів тіла як таких, що створені досконало, зміцнюються думкою, розумінням, дотриманням санітарно-гігієнїчних умов. Але про це мова піде окремо. А зараз я пропоную прийняти близько до серця ідею: ви красиві, здорові, щасливі. І якщо не зявляється почуття комфорту, то спробуйте посміхнутись, до себе. Повторіть спробу кілька разів. Полюбіть себе!

Посміхаєтесь! Не виходить? Щось гальмує опануванням почуттям задоволення? Тоді починайте вимовляти звук її і - і... тягніть, посилюючи його звучання, розтягуючи губм. Намагайтесь послабити (розслабити) м'язи обличчя, це допоможе прибрати зморшки на обличчі, нівелювати риси суму. Починаючи посміхатись очима, ви зумієте знайти найприємніший для себе вираз обличчя, дивлячись у дзеркало. Якщо не розправляються зморшки, то слід допомогти цьому процесу пальцями рук. Зафіксуйте посмішку! Кеер smile! Тримайте посмішку для себе! На фоні посмішки, спробуйте відчути, як стабілізується увесь ваш внутрішній стан. Вам приємно бути усміхненим? Учні захоплено дивляться на Вас, люблять і захоплюються Вашою щирістю і красою.

Вам приємно бути красивим і здоровим, любити себе таким (такою). І інші особи вас люблять за вашу приємну посмішку, оптимізм, готовність діяти за законами краси і доброти.

Зафіксувати своє приємне внутрішнє почуття і зовніці] .вигляд допоможуть думки й слова, звернуті до свого «я»: я красивий, я щасливий (самий щасливий), я приношу всім радість і щастя, я абсолютно здоровий, я люблю себе здоровим і красивим. Люди, діти я люблю Вас!

П. Брегг патетично вигукує: сучасна людина відкрила можливість омолоджувати себе. Мало того, що вона може жити 120 років і більше, вона ще має можливість бути молодо свої післяполуденні роки (полудень віку — 50 років).

Не забудьте, що й інші люди — це теж надзвичайно цікаві й красиві постаті. Вони чекають від вас добра, і ви готові на добрі й красиві вчинки.

Можливо, що якийсь зрадливий і недобрий внутрішній голос вам почне шептати щось інше, щоб викликати сумнів. Не слухайте його! Ви любите себе, а тому турбуєтесь про своє здоров'я, свою зовнішність, свій голос. Вас люблять інші за вашу красу й доброчинність. А діти пишаються вами.

Суттєвий вплив на самопочуття і процес самовираження особистості мають речі, якими людина користується. Одяг, і білизна, аксесуари. Прикрашаючи себе індивідуальність і підкреслює свої переваги та створює комфортні умови існування. Дотепні французи навіть досліди, питання про те, як чоботи впливають на управління державою. І дійсно, якщо взуття замале, чи завелике, то людина, переживаючи дискомфорт, що так чи інакше проявляється у приватних почуттях і незручностях, у певних зовнішніх діях чи виразах. Не можуть бути нестриманість, роздратованість, злість, нетерпимість красивими.Такі переживання часто впливають на тональність спілкування, спричиняють до того, що людина стає не привабливою, роздратованою, від якої всі хотять позбутись.

Такі дрібниці, як немодна зачіска, не в тон костюму рукавички чи одяг не в відповідності до погоди, можуть стримувати ініціативу, заважати висловленню переконливо своєї думки. Кімната, робочий стіл, кабінет та його обладнання формують настрій людини, впливають на характер самовираження. В зв'язку з цим виникає питання про те, що створення відповідного індивідуального іміджу активізує позитивні психологічні процеси, які допомагають особистості оволодіти ситуацією, та домогтись розв'язання питань, чи навпаки — завалити їх.

Відомі факти, коли актор через зовнішні атрибути (костюм, зачіску, посмішку) входив у роль і яскраво втілював її на сцені. А.П. Чехов, настроюючись на творчу працю, пророб­ив ряд простих, дріб'язкових операцій, які піднімали настрій. Він одягав фрак або святковий костюм, намагався, щоб на столі і в кімнаті був ідеальний порядок. Святковість обстановки повнювалась ароматом спілих яблук (антоновки). Все це піднімало настрій, наповнювало кабінет затишком, що сприяло розквіту творчої фантазії і віри в себе.

Улюблені речі туалету, домашні меблі, помешкання в цілому, квіти, прикраси формують відчуття захищеності і власної значимості. Все, що ви одягаєте, що купуєте для себе, для дому повинно подобатись. Через любов до предметів формується любов і до себе, яскраві промені якої звернуть увагу на вас інших людей, розбудять цікавість, викличуть симпатію і бажання поспілкуватись, а учнів примусять добре вчитися, бо їм це приємно зробити для улюбленого вчителя.

Окремо можна виділити групу питань, що пов'язані з розмовами особистості з собою і про себе.

Один гострослов любив повторювати фразу: «І про що б людина не говорила, вона, як правило, говорить про себе». Дійсно, навіть на сесії Верховної Ради України чи на засіданнях Думи в Росії часто-густо депутати, обрані народом, говорять чомусь про себе: про свої права, привілегії, заробітну плату, послуги, навіть образи чи претензії власні не соромляться виголошувати на всю країну. Можна подумати, що такі депутати аж занадто люблять себе. А насправді, то це зовсім не так. Людина, що любить себе посправжньому, знає і про те, що її почуття не повинно бути тягарем для інших. В роз­мові людина певною мірою реалізує себе: утверджує якісь ідеї, перевіряє ставлення до себе, дає оцінки. Важливим в таких розмовах є золота середина: не говорити зайвого, не набриднути, не почути в свою адресу протесту, поганого слова.

Інформація (будь-яка) є джерелом, яке не є байдужим для людини. Інформація (відомості, знання) поліпшує настрій чи погіршує, зміцнює чи послаблює здоров'я і т. п. Наше тлумачення ролі інформації має підтвердження у досвіді лікувальної праці деяких екстрасенсів, цілителів і науковців. Наприклад, у «Аргументах і фактах» № 45 за 1994 рік можна прочитати в рубриці «Сенсація: життя після смерті?» В. Полупанова таке: є гіпотеза, що людина після смерті продовжує існувати у формі електромагнітного поля. Цьому феномену автори дали назву фантом. Апаратура фіксувала переміщення фантомів померлих людей у пустій кімнаті. Крім того, інформація може надходити у вигляді електромагнітних хвиль від здорової лю­дини до хворої, від спокійної — до збудженої і т. п. І дивна річ: така передача інформації теж може зміцнювати нас і здоров'я автора і слухача.

Міра в позитивному є показником високого естетичного смаку. Мова про себе тоді несе приємне враження, якщо вона спирається на щире співчуття до співрозмовника.

Любов до себе в розумних межах є тією умовою, що визначає особистісну чарівність, «особистий магнетизм», як гово рили в давні часи. Цей магнетизм розуміється як сукупність рис характеру й поведінки, які викликають інтерес людей, доріру, дружбу, любов, захопленість. Завдання своє автор рядків бачить у тому, щоб допомогти кожному нашому читачеві негайно, зараз наблизитись до кращого самопочуття, знайти шлях самореалізації в найкращий спосіб. З цією метою можна запропонувати систему найпростіших педагогічних прийомів, істинність яких перевірена етнопедагогікою (народним досвідом багатьох поколінь) і зараз занедбана. Було багато причин, що спричинили відмову від простого тільки тому, що воно всім доступне. Прийшов час повернутись до свого минулого з повагою і довірою. І тим більш є вчасним, чим біднішими й знедоленішими ми стаємо.

Сьогоднішні чародії, екстрасенси, психотерапевти багато в чому користуються педагогічними правилами, беручи за свої сеанси великі гроші. В той же час людина сама здатна себе «лікувати» освітніми прийомами, формувати себе щасливою особистістю.

Ось деякі з тих доступних правил, які допоможуть людині стати чарівною, доброю, чуйною, такою, що викликає захопленя і любов з боку інших.

— Урівноваженість і доброзичливість. Побажання здоров'я усім, кого ви зустрічаєте. Посмішка, яка не сходить з ваших вуст, є чудовою візитною карткою. Мало хто не відповість доброю увагою до вас.

— Спокійні рухи, які породжуються вашою внутрішньою розкутістю, порядністю і готовністю поспівчувати й допомогти слабішим, викликають довіру.

— Привітний погляд на фоні вашої чарівної посмішки зверне увагу на вас будь-кого.

— Готовність до позитивної дії: словом, порадою, справо, або елементарним співчуттям.

— Оптимізм, абсолютна довіра до співрозмовника, до колеги, до будь

кого, хто звертається до вас.

— Допоможіть, якщо можете, а якщо ні, то поспівчувайте.

— Відмовтесь від скарг на членів вашої сім'ї, начальство, погоду, друзів.


  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка