Розділ І теоретико-методологічні особливості дослідження особистості 5



Скачати 217.88 Kb.
Дата конвертації01.04.2016
Розмір217.88 Kb.


Зміст

Вступ 3

Розділ І Теоретико-методологічні особливості дослідження особистості 5

1.1. Визначення особистості та її складові частини 5

1.3. Взаємозв’язок формування, навчання, виховання і розвитку особистості 7

2.2. Стадії розвитку особистості за психосоціальною концепцією Е. Еріксона 10

Висновки до розділу ІІ 16

Висновки 17

Список використаних джерел 20


Вступ


Вивчення особистості в соціальній психології невіддільне від аналізу суспільства, в якому відбувається її соціальний розвиток. Становлення особистості є культурно-історичним відтворенням індивіда як людини, засвоєння ним суспільно вироблених здібностей через оволодіння способами діяльності, що сформувалися в суспільстві.

Процес розвитку особистості розглядається науковцями всіх галузей педагогіки, психології, філософії, соціології і т.д. Він є важливим для суспільства, оскільки формуючи, виховуючи та слідкуючи за розвитком особистості підростаючого покоління, педагоги та психологи формують майбутнє нації.

Отже, розвиток особистості є дуже важливим у психологічному плані дослідження. Розгляду даного питання присвятили свої праці відомі науковці минулого та сучасності, розвиток особистості розглядався в руслі багатьох психологічних шкіл: психоаналізу, біхевіоральної, гуманістичної психології тощо. У своєму дослідженні ми опираємося на праці Андрєєвої Г.М., Виготського Л.С., Заброцького М.М., Капської А.Й., Костюка Г.С., Кулагіної І.Ю., Колюцького В.Н., Ліфарєвої Н.В., Максименка С.Д., Мерліна B.C., Нємова Р.С., Орбан-Лембрик Л.Е., Поліванової К.Н., Савченко О.Я. та інших науковців. Важливим є розгляд розвитку особистості відповідно до стадій, періодів, етапів, через які він проходить на шляху до повноцінної сформованості.

Таким чином актуальність теми курсової роботи полягає у доцільності розгляду стадійності розвитку особистості.



Об'єктом дослідження є особистість людини.

Предметом дослідження є особливості стадійності розвитку особистості.

Мета роботи – вивчення особливостей розвитку особистості відповідно до його стадій.

Для досягнення поставленої мети необхідно було виконати такі завдання:



  1. Визначити теоретичні засади особистості людини, її структуру та індивідуально-типологічні особливості;

  2. Уточнити взаємозв’язок між навчанням, вихованням і розвитком особистості;

  3. З'ясувати соціально-психологічні особливості розвитку особистості людини протягом життя;

  4. Дослідити умови стадійного розвитку особистості;

  5. Вказати роль соціалізації та її стадій у процесі розвитку особистості.

Методика курсової роботи має комплексний характер, який включає: спостереження і опис, аналіз і синтез, теоретичне дослідження, узагальнення, порівняння та систематизацію.

Розділ І Теоретико-методологічні особливості дослідження особистості

1.1. Визначення особистості та її складові частини

Особистість людини – специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального, система, в якій фізичне і психічне, природне і соціальне утворюють нерозривний ланцюг. Серед великої кількості визначень особистості, Максименко С.Д. так трактує це поняття: «... це конкретний людський індивід з індивіду­ально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольо­вими та фізичними властивостями. Особистість виникла й роз­винулася у процесі суспільно–історичного розвитку людства, у процесі роботи. Належність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність» [16, 51].

Є ще одне визначення, запропоноване нам психологом Ковальовим А.Г.: «Особистість – соціальна істота, суб'єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними оз­наками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності» [10, 35].

Орбан-Лембрик Л.Е. так трактує поняття: «Особистість – суб'єкт власної життєдіяльності, суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими, виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми, визначають поведінку людини» [21, 59].

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є. Вивчення особистості за суттю – це істо­ричне дослідження процесу становлення особистості за певних соціальних умов століття, певного суспільного ладу.

За ствердженням Орбан-Лембрик Л.Е., поняття «особистість» має сенс лише в системі суспільних відносин – там, де може виявлятися соціальна роль чи сукупність ролей. Йдеться не про своєрідність і різноманітність цих ролей, а насамперед про специфічне розуміння індивідом своєї ролі, про внутрішнє ставлення до неї, вільне і зацікавлене чи вимушене і формальне її виконання. Нині існує дві основні концепції особистості. Одна з них трактує особистість як функціональну (рольову) характеристику людини, інша розглядає її як сутнісну характеристику людини [21, 59-60].

Відомі дослідники вважають, що біологічна істота, яка належить до класу ссавців виду homo sapiens, характеризується поняттям «людина». У неї генетично задано особливу тілесну організацію, істот­ними ознаками якої є прямовисне ходіння, наявність при­стосованих до праці рук, високо розвинутий мозок. Разом із тим людина є істотою суспільною, що має свідомість і самосвідомість. Завдяки суспільству вона має змогу не тільки працювати і пізнавати світ, а й усвідомлювати, спів­відносити свої потреби і бажання з обставинами життя.

вырезано

Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і пово­дить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.

Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивують­ся, але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характе­ру, передусім від темпераменту. У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти: спрямованість; переконання; розумові риси; емоції; волю; темперамент; повноту; цілісність; визначеність; силу [2; 16; 19].

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важли­ву роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особи­стості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самореалізації.

Відомий дослідник психології Немов Р.С. стверджує, що відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці досить виразно виявляються такі риси: това­риськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, за­мкнутість, охайність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близь­ко стосуються темпераменту [19, 347].

Успішне формування рис характеру потребує єдності вихов­них заходів сім'ї, школи та соціального середовища, громадсь­кості.

Отже, процес розвитку особистості і вдосконалення її якостей відбувається через ускладнення форм її психічної діяльності внаслідок невпинної активної взаємодії і навколишнім світом.

1.3. Взаємозв’язок формування, навчання, виховання і розвитку особистості

Формування особистості – це тривалий процес, який відбувається впродовж усього свідо­мого життя людини й характеризується певними особливостями.

Кожний віковий етап розвитку особистості (дошкільний, мо­лодший, середній та старший шкільний) має характерні анатомо-фізіологічні й психологічні особливості та можливості. Відповідно до цих особливостей планується і здійснюється на­вчально-виховна робота.

У формуванні особистості дуже важливу роль відіграє на­ступність у навчанні та вихованні. Базуючись на досягнутому ди­тиною у своєму розвитку на попередньому етапі освітні заклади готують дитину до засвоєння нею суспільного досвіду та знань на наступному етапі навчання і виховання.

Кулагіна І.Ю. стверджує, що вікові особливості розвитку не є чимось постійним, статич­ним у межах віку, що механічно змінюється на особливості, влас­тиві наступному етапові розвитку [14, 321].

Дошкільний вік – це період підготовки дитини до навчання у школі та елементарного самообслуговування. У цей період жит­тя настають значні зміни в анатомо-фізіологічному та духовному розвитку дитини, завдяки яким вона стає здатною навчатися у школі, засвоювати знання, норми моральної поведінки й вико­нувати посильні суспільно корисні трудові доручення. Важливим аспектом розвитку дітей-дошкільників є їхнє прагнення до знань, оволодіння першими нормами поведінки в колективі, здатність са­мостійно виконувати нескладні доручення дорослих, обслуговува­ти себе, допомагати іншим, спрямовувати свої дії не тільки на ті, що безпосередньо сприймаються, а й на уявлювані предмети та си­туації.

У процесі навчання у дітей молодшого шкільного віку розвиваються психічні процеси – сприймання та спос­тережливість, пам'ять та увага, уява, набуваючи цілеспрямовано­го, довільного характеру. Молодші школярі оволодівають правилами поведінки в колек­тиві, розглядають свої вчинки з власної та колективної позиції, критично оцінюють поведінку при­ятелів, стають вимогливими до них. У них розви­ваються наполегливість, цілеспрямо­ваність, витриманість, дисциплінованість [18, 62].



Середній шкільний, або підлітковий вік характеризується певними змінами у поведінці та психічному розвитку дітей. У підлітків підвищуються пізнавальна активність і розумовий розвиток, зростають допитливість, прагнення пізнати невідоме, зазирнути в майбутнє. Учні середнього шкільного віку помітно виявляють прагнення до самостійності. Особливості підліткового періоду роз­витку потребують уваги до організації групової та на­вчальної діяльності підлітків, дружби і приятелювання й особли­во статевого виховання [19, 275].

Старший шкільний, або молодший юнацький, вік є періодом поглиблення розумового і морального розвитку особистості. У цьому віці чітко окреслюються пізна­вальні інтереси, схильність займатися певною науковою діяль­ністю, видом спорту, визначаються професійні нахили [14, 329].

Успішне керування формуванням особистості потребує дос­коналого знання психологічних особливостей розвитку дитини та його використання у навчально-виховній роботі.

Як вказує Волкова Н.П., виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості (на відміну від стихійного впливу середовища), вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Виховання й навчання сприяють:

1. Розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних здібностей, набуттю нових рис і якостей, що формуються впродовж життя людини. Не змінюючи успадкованих фізичних і психічних особливостей, вони сприяють їх загартуванню, зміцненню гальмівних процесів, зміцненню й динамізації нервових процесів, внесенню певних коректив у процес формування особистості;

2. Розвитку умінь переборення внутрішніх суперечностей відповідно до особливостей суспільного розвитку. Це відбувається у процесі постановки нових цілей, завдань і вимог перед вихованцями, спонукаючи їх до пошуку способів подолання труднощів. Пасування перед суперечностями, ухилення від необхідності переборювати їх, спричиняють затримки психічного розвитку, які нерідко набувають кризового характеру. Найчастіше виникають вони там, де дорослі не помічають нових потреб, інтересів, фактів, тенденцій у житті дитини, її невдоволення умовами, способом життя, який вона вже переросла, що затримує її гармонійне існування і розвиток, внаслідок чого й виникають кризи (прояви негативізму, протидії вимогам дорослих, конфлікти);

вырезано

Якщо вирішеними залишаються тільки зовнішні протиріччя, то життя особистості роздвоюється на видимість зовнішньо створюваного добробуту і внутрішнього конфлікту. Така особистість, зберігаючи нормальні зовнішні людські відносини, залишившись одна, замикається на внутрішніх проблемах. У неї виникають розбіжності між тим, якою вона видається оточуючим людям (зовнішньо благополучною), і тим, якою вона є насправді (внутрішньо конфліктною). У результаті може настати затримка в особистісному розвитку [15; 20].

Орбан-Лембрик Л.Е. вказує, що розвиток соціально-психологічних властивостей особистості відбувається в єдності внутрішньої психічної та зовнішньої практичної діяльності: з одного боку, соціально-психологічні властивості особистості виявляються, формуються і розвиваються в соціумі, з другого – соціальне середовище, володіючи багатьма рівнями свободи, значною мірою визначається особистими комунікативними якостями та перцептивно-інтерактивними можливостями індивіда. Це посилює вимоги до комунікативної поведінки особистості, підвищує її комунікативну, перцептивну та інтерактивну компетентність, узалежнює успіх її діяльності від власних знань, умінь і навичок у галузі спілкування [21, 66].

Взаємодія особистості і суспільства є процесом засвоєння індивідом соціально-психологічного досвіду, переходу від абстрактної можливості у реальне володіння соціальним статусом. Соціально-психологічними особливостями розвитку особистості є те, що у цьому процесі можуть виявлятися ствердження і заперечення; соціалізація, десоціалізація та ресоціалізація; самоактуалізація та саморозвиток особистості, незалежні від зовнішнього середовища; творчість і репродукування; індивідуалізація і деперсоналізація; кризові і стабільні періоди життя індивіда як узгодження «індивідуального» і «соціального» у процесі соціалізації; почуття власної гідності як основи благополуччя соціального життя особистості в соціальній групі й утрата відчуття індивідом соціальної реальності тощо [21, 66-67].

Таким чином, у соціально-психологічному підході розвиток особистості базується на його обумовленості впливом соціального середовища, в якому відбувається соціалізація, соціальна адаптація та інші життєво важливі процеси входження людини в соціум.

2.2. Стадії розвитку особистості за психосоціальною концепцією Е. Еріксона

Психосоціальна концепція розвитку особистості, розроблена відомим психологом Е. Еріксоном, показує тісний зв'язок психіки людини і характеру суспільства, в якому вона живе. Еріксон увів поняття «групова ідентичність», яка формується з перших днів життя; дитина орієнтована на включення у певну соціальну групу, починає розуміти світ, як ця група. Але поступово в дитини формується «егоідентичність», почуття сталості та безперервності свого «Я», незважаючи на те, що відбувається багато змін. Формування егоідентичності – тривалий процес; він містить ряд стадій розвитку особистості [23, 489].

Кожна стадія характеризується завданнями цього віку, а завдання висуваються суспільством. Але вирішення завдань визначається вже досягнутим рівнем психомоторного розвитку людини і духовної атмосфери суспільства, в якому людина живе.

На стадії дитинства (1-ша стадія) головну роль у житті дитини відіграє мати, вона годує, доглядає, дає ласку, турботу, у результаті чого в дитини формується базова довіра до світу. Базова довіра виявляється в легкості годування, гарному сні дитини, нормальній роботі кишечника, умінні дитини спокійно чекати матір (не кричить, не кличе, дитина упевнена, що мати прийде і зробить те, що потрібно). Динаміка розвитку довіри залежить від матері. Тут важлива не кількість їжі, а якість догляду за дитиною, важлива впевненість матері у своїх діях. Якщо мати тривожна, невротична, якщо обстановка в сім'ї напружена, якщо дитині приділяють мало уваги (наприклад, дитина в будинку сиріт), то формується базова недовіра до світу, стійкий песимізм. Сильно виражений дефіцит емоційного спілкування з немовлям призводить до різкого уповільнення психічного розвитку дитини.



2-га стадія раннього дитинства пов'язана з формуванням автономії і незалежності, дитина починає ходити, вчиться контролювати себе при виконанні актів дефекації; суспільство і батьки привчають дитину до акуратності, охайності, починають соромити за «мокрі штанці». Соціальне несхвалення відкриває очі дитини «всередину», вона відчуває можливість покарання, в неї формується почуття сорому. Наприкінці стадії повинна бути рівновага «автономії» і «сорому». Це співвідношення буде позитивно сприятливим для розвитку дитини, якщо батьки не будуть пригнічувати бажання дитини, не будуть бити за провинності.

У віці 3-5 років, на третій стадії, дитина вже переконана, що вона особистість, тому що вона бігає, вміє говорити, розширює сферу оволодіння світом, у дитини формується почуття підприємливості, ініціативи, що закладається в грі. Гра дуже важлива для розвитку, тобто формує ініціативу, творчість, дитина освоює відносини між людьми за допомогою гри, розвиває свої психічні можливості: волю, пам'ять, мислення тощо. Але якщо батьки сильно пригнічують дитину, не приділяють уваги її іграм, то це негативно впливає на її розвиток, сприяє закріпленню пасивності, непевності, почуття провини [7; 8].

У молодшому шкільному віці (4-та стадія) дитина вичерпує можливості розвитку в рамках сім'ї, і тепер школа залучає її до знань про майбутнє життя і діяльність, якщо дитина успішно опановує знання, нові навички, вона вірить у свої сили, спокійна, проте невдачі в школі призводять до появи, а іноді до закріплення, почуття неповноцінності, невіри у свої сили, розпачу, втрати інтересу до навчання. При відчутті неповноцінності дитина наче знову повертається в сім'ю, вона для нього – захист, якщо батьки намагаються допомогти дитині перебороти труднощі в навчанні. Якщо батьки лише лають і карають за погані оцінки, почуття неповноцінності в дитини закріплюється іноді на все життя.

вырезано

Соціалізація є тривалим процесом, у своєму розвитку вона долає кілька стадій. Стадії соціалізації визначаються як етапи періоди становлення особистості засвоєння нею соціального досвіду [21, 92].

Єдиної класифікації стадій соціалізації ще не вироблено, оскільки різні вчені за основу беруть різні критерії. Наприклад, з огляду на участь у трудовій діяльності Андрєєва Г.М. виокремлює дотрудову, трудову і післятрудову стадії соціалізації (соціологічний підхід):


  • Дотрудова стадія охоплює дитячий, підлітковий та юнацький вік, включаючи два самостійні етапи: ранньої соціалізації (імітації і копіювання дітьми поведінки дорослих; ігрової діяльності, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; групових ігор, під час яких діти вчаться розуміти, чого від них чекає група людей) та навчання;

  • Трудова стадія соціалізації пов'язана із зрілістю особистості, реалізацією та поглибленням нею соціального досвіду;

  • Специфіка післятрудової стадії соціалізації полягає в реалізації потенціалу людей пенсійного віку. Саме в поглядах на цю стадію найчастіше виникають дискусії. Одні вчені вважають, що поняття «соціалізація особистості» несумісне з періодом життя індивіда, коли всі його соціальні функції згортаються. Інші переконані в тому, що в пенсійний період життя людина продовжує відтворювати соціальний досвід [1, 231-232].

Ліфарєва Н.В. виділяє такі стадії соціалізації:

1. Первинна соціалізація, або стадія адаптації (від народження до підліткового періоду дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує);

2. Стадія індивідуалізації (з'являється бажання виділити себе серед інших, критичне ставлення до суспільних норм поведінки). У підлітковому віці стадія індивідуалізації, самовизначення «світ і я» характеризується як проміжна соціалізація, тому що усе ще не стійке у світогляді і характері підлітка.

Юнацький вік (18-25 років) характеризується як усталено концептуальна соціалізація, коли виробляються стійкі властивості особистості.

3. Стадія інтеграції (з'являється бажання знайти своє місце в суспільстві, «вписатися» у суспільство). Інтеграція проходить благополучно, якщо властивості людини приймаються групою, суспільством. Якщо ж не приймаються, можливі такі виходи:


  • збереження своєї несхожості і поява агресивних взаємодій (взаємовідносин) з людьми і суспільством;

  • зміна себе (стати як всі);

  • конформізм, зовнішнє угодовство, адаптація.

4. Трудова стадія соціалізації охоплює весь період зрілості людини, весь період її трудової діяльності, коли людина не тільки опановує соціальний досвід, але й відтворює його за рахунок активного впливу людини на середовище через свою діяльність.

5. Післятрудова стадія соціалізації розглядає похилий вік як вік, що робить істотний внесок у відтворення соціального досвіду, у процес передачі його новим поколінням [15, 154-155].

Більш детальний аналіз процесу формування особистості можливий на основі виділення для кожного віку тієї провідної діяльності, що обумовлює головні зміни в психічних процесах і особливостях особистості дитини на даній стадії її розвитку (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Формування особистості в залежності від етапів її розвитку


Період


Провідна діяльність


Провідна сторона соціалізації


вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

Кожній соціокультурі властивий особливий стиль виховання, і визначається він тим, чого очікує суспільство від дитини. На кожній стадії розвитку дитина або інтегрується у товариство, або відторгається.

Для психоаналітичного підходу особливе значення в соціалізації індивіда має період раннього дитинства. Психоаналіз пов'язує стадії соціалізації з виявом біологічних потягів, інстинктів і підсвідомих мотивів людини.

вырезано

Соціально-психологічний механізм дослідження девіантної, у тому числі й протиправної поведінки вимагає поєднання таких підходів при вивченні особистості: соціально-типологічного (аналіз соціальної позиції особистості, соціальних норм, що їй відповідають, їх сприймання та виконання); соціально-рольового (етико-правова оцінка конкретних ролей особистості та її індивідуальних характеристик); власне комунікативного (виявлення механізмів відтворення соціально-психологічної реальності, способів соціально-психологічного відображення, конкретних зв'язків і відносин) [21, 122].

Таким чином, ми помічаємо, що соціалізація обумовлює формування та розвиток особистості, впливає на її життєдіяльність та йде за різними шляхами – поступової етапності й успішності або, навпаки, асоціального розвитку.

Висновки до розділу ІІ

Особистісний розвиток дитини відбувається на основі таких умов: своєчасне включення в систему соціальних людських взаємовідносин; присутність поруч розвинутих і різних особистостей, психологію яких вона може опанувати і поведінці яких вона у змозі наслідувати; наявність ефективних методів виховання, розрахованих на те, щоб передати дитині, яка росте, необхідну для її особистісного розвитку інформацію.

Розкриваючи соціально-психологічні особливості розвитку особистості, ми дізналися про такі його етапи: 1) етап формування характеру і мотивації досягнення успіхів (0-3 роки); 2) період розвитку самосвідомості і початок відкритого прояву характеру (3-6); 3) етап прихованого формування світогляду й моралі (6-12 років); 4) етап першого відкритого прояву світогляду і моралі (12-16 років). І до закінчення школи у віці 16-17 років особистість можна вважати в основному сформованою, на думку психологів, подальший розвиток особистості базується на стабілізації вже досягнутих результатів.

вырезано

Крім того, ми розглянули особливості асоціалізації особистості, оберненого шляху не прийняття людиною норм суспільства та неадаптованості до життя в ньому.

Таким чином, соціально-психологічні особливості розвитку особистості базуються на взаємодії з соціальним середовищем, а розвиток особистості пов’язаний із віковою періодизацією та провідною діяльністю.

Висновки


Від народження людина перебуває у світі собі подібних, в соціально-економічних, політичних, соціально-психологічних умовах, серед предметів, що виконують соціальні функції. Вона використовує створені протягом історії людства предмети і засоби, володіє мовою як соціально сформованим інструментом мислення, за допомогою якого засвоює загальнолюдський досвід і спілкується з іншими людьми. У цих процесах засвоєння людиною соціального досвіду та культури задіяні всі органи і механізми її індивідуальності: зір, слух, нюх, смак, мислення, відчуття, бажання, діяльність, почуття. Здобуті людиною можливості сприймання світу в кольорах, музиці, слові засвоюються в постійній взаємодії із соціумом, з іншими людьми, в результаті вивчення явищ, предметів, у процесі творчої діяльності.

Для пізнання особливостей формування властивостей особистості, у тому числі й соціально-психологічних, необхідно розглядати її життя в суспільстві, її рух у системі суспільних відносин. Без колективу, групи, людських спільностей особистість в її діяльній соціальній сутності не можлива, тому охарактеризувати її можна тільки в системі міжособистісних стосунків, у колективній діяльності. Суспільство для особистості є не просто зовнішнім середовищем, а певною системою взаємозв'язків.

Саме тому варто розглядати розвиток особистості у взаємозв’язку із соціальним середовищем, визначаючи його вплив на формування людської індивідуальності. В основі психологічних особливостей, що відрізняють одну людину від інших, лежать індивідуальні характеристики: конституціональні особливості, нейродинамічні властивості мозку, особливості функціональної асиметрії півкуль головного мозку та ін.

Психологічна структура особистості складна і багато­гранна. До її складу відносяться пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість. Всі ці частини перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять внутрішній світ особистості, її «Я».

Структура особистості має декілька складових частин, які виражаються у: спрямованості особистості; набутті досвіду; формах відображення; біологічно зумовлених психічних функціях особистості.

Розкриваючи складові частини особистості, ми вказали на самосвідомість, «Я-концепцію» та індивідуально-типологічні особливості, які включають в себе темперамент, характер, силу процесів нервової системи тощо. В ході опису вказаних властивостей ми з’ясували, що крім вроджених, біологічних факторів, які впливають на розвиток особистості, також велику роль мають соціальні фактори.

Вплив соціального середовища на розвиток особистості у дитячому віці відбувається за допомогою навчання, виховання і формування. Розкриваючи вплив навчання і виховання на розвиток особистості, ми дізналися, що вказані процеси сприяють: розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних здібностей; розвитку умінь переборення внутрішніх суперечностей; загальному психічному розвитку людини; інтелектуальному, творчому розвитку особистості; розвитку здатності до спілкування з оточуючими; розвитку потреб людини; розвитку особистості, яка постійно вдосконалюється.

Відповідно до теми дослідження ми з’ясували соціально-психологічні особливості розвитку особистості відповідно до вікових етапів та провідної діяльності людини на цих етапах: 1) етап формування характеру і мотивації досягнення успіхів (0-3 роки); 2) період розвитку самосвідомості і початок відкритого прояву характеру (3-6); 3) етап прихованого формування світогляду й моралі (6-12 років); 4) етап першого відкритого прояву світогляду і моралі (12-16 років). Вважається, що до закінчення школи у віці 16-17 років особистість є сформованою, і подальший її розвиток – це стабілізація вже досягнутих результатів.

Крім того ми розглянули особливості розвитку особистості за психосоціальною концепцією Е. Еріксона, в якій показаний тісний зв'язок психіки людини і характеру суспільства, в якому вона живе.

Так, за вказаною концепцією розвиток особистості проходить вісім стадій, які ми детально розглянули в роботі: 1) дитинство (до 1 року); 2) ранній вік (від 1 до 3 років); 3) дошкільний вік (від 3 до 6 років); 4) шкільний вік (від 6 до 11 років); 5) юнацький вік (від 11 до 20 років); 6) молодість (від 20 до 25 років); 7) зрілість (до 50 років); 8) старість (після 50 років).

В ході дослідження розвитку особистості ми вказали на його зв’язок із стадіями соціалізації, які проходить людина у процесі входження в соціум. За різними класифікаціями до стадій соціалізації особистості належать: дотрудова, трудова і післятрудова; первинна, індивідуалізація, інтеграція, трудова, післятрудова. Процес соціалізації постійно супроводжується необхідністю вибору людиною однієї з альтернатив поведінки, різноманітними реакціями у взаємодії з окремими людьми та соціумом. І хоча для більшості індивідів соціальні вимоги є стимулом для вдосконалення, досягнення гармонії з оточенням, немало їх негативно реагує на вимоги суспільства, що спричинює відхилення у поведінці, асоціалізацію.

Ми вказали на особливості асоціалізації особистості як нездатності індивіда до поведінки в суспільстві, наявності в нього дезадаптованих форм існування у соціумі.



Узагальнюючи вищесказане, варто відзначити, що основний розвиток особистості відбувається на перших етапах, коли відбувається її становлення, закладання основ для стабілізації позивних якостей та рис людини. Але протягом життя людина розвивається, соціалізується, адаптується до мінливих умов суспільства. Тому проблема розвитку особистості є актуальною для будь-якого суспільства, для кожної людини.

Список використаних джерел





  1. Андреева Г.М. Социальная психология. — М., 2007. – 453 с.

  2. Винославська О. В. Психологія: Навчальний посібник. – К.: ІНКОС, 2005. – 364 с.

  3. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник / Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. та ін. – К., 2001. – 342 с.

  4. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студ. вищ. навч. закладів. – К., 2001. – 348 с.

  5. Выготский Л.С. Проблема обучения и умственного развития в школьном возрасте // Избр. психол. исследования. – М, 1996. – С. 239- 267.

  6. Выготский Л.С. Психология. – М.: Изд-во ЭКСМО-пресс, 2000. – 364 с.

  7. Гонеев А.Д. и др. Основы коррекционной педагогики: Учебное пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / под ред. В.А. Сластенина. – 2-е изд., перераб. – М., 2002. – 348 с.

  8. Заброцький М.М. Педагогічна психологія: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 452 с.

  9. Загальна психологія / під ред. О. Скрипченко, Л. Долинська, 3. Огороднійчук та ін. – К., 2002. – 373 с.

  10. Ковалев А.Г. Психология личности. — К.: Просвещение, 1990.

  11. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Навч. посібник. – К., 2003. – 342 с.

  12. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток осо­бистості. – М., 2000. – 478 с.

  13. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник / Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор), та ін. – К.: Контекст, 2000. – 336 с.

  14. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. Учеб пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: ТЦ Сфера, при участии «Юрайт», 2002. – 464с.

  15. Ліфарєва Н.В. Психологія особистості. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 342 с.

  16. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – вид. 2–е, перероблене та доповнене. – К.: «Центр навчальної літератури», 2004. – 292 с.

  17. Мерлин B.C. Структура личности: Характер, способности, са­мосознание: Учеб. пособие к спецкурсу. – Пермь, 2000. – 346 с.

  18. Навчання і виховання учнів 1 класу: Методичний посібник для вчителів/ Упор. Савченко О.Я.. – К.: «Поч. шк.», 2002. – 324 с.

  19. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. – 4–е изд. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 608 с.

  20. Орбан-Лембрик Л.Е. Спілкування як соціально-психологічний феномен // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ, 2003. – Вип. 8. – Ч. 2. – С. 255-262.

  21. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. – К., 2004. – 576с.

  22. Поливанова К.Н. Психология возрастных кризисов: Учеб. пособие для студентов высш. пед. учеб. заведений. – М., 2000. – 244 с.

  23. Психология: Словарь / Под ред. А.Петровського, М.Ярошевського. – М., 2006. – 698 с.

  24. Психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К.: Педагогіка, 2000. – 298 с.

  25. Соціальна педагогіка/ За ред. А. Й. Капської. – К., 2000. – 452 с.

  26. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. пед. заклад. – К.: «Академія», 2003. – 456 с.





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка