Розділ аналiз оборотного капiталу завдання аналізу оборотного капіталу І його інформаційне забезпечення



Сторінка1/5
Дата конвертації26.04.2016
Розмір0.84 Mb.
  1   2   3   4   5
Розділ 3. АНАЛIЗ ОБОРОТНОГО КАПIТАЛУ
3.1. Завдання аналізу оборотного капіталу
і його інформаційне забезпечення

Оборотний капітал — це сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговує господарський процес і повністю використовується протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу. В практиці бухгалтерського обліку до них відносять майнові цінності (активи) всіх видів зі строком використання менше від одного року або операційного циклу, якщо він перевищує рік.

Оборотний капітал безпосередньо бере участь у створенні нової вартості, функціонуючи в процесі кругообороту всього капіталу. Співвідношення основного й оборотного капіталу впливає на величину отримуваного прибутку. Оборотний капітал обертається швидше, ніж основний. Тому зі збільшенням частки оборотного капіталу в загальній сумі авансованого капіталу час обороту всього капіталу скорочується, а отже, уможливлюється зростання нової вартості, тобто прибутку. Для здійснення ефективного аналізу оборотного капіталу фінансовий аналітик має виходити із суті цього поняття, що визначають такі основні ознаки:



по-перше, оборотні активи підприємства формуються і використовуються з досить локальною метою — для обслуговування лише його операційної діяльності;

по-друге, важливою ознакою оборотних активів є те, що вони належать до складу так званих мобільних активів підприємства (швидко можуть бути перетворені в гроші);

по-третє, суттєвою ознакою оборотних активів підприємства є значна (порівняно із необоротними активами) різноманітність їх видів, груп та конкретних найменувань, що значно ускладнює процес поточного управління ними та потребує забезпечення певної гнучкості цього управління;

по-четверте, відповідно до практики бухгалтерського обліку до оборотних активів включають певні види засобів праці, які віднесені до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів;

по-п’яте, суттєвою ознакою поняття оборотних активів є те, що їх формування як активів підприємства нерозривно пов’язано із конкретними джерелами капіталу, що забезпечують це формування.

Термін «оборотні активи» в економічній теорії має кілька синонімів (оборотні кошти, оборотний капітал, робочий капітал), однак незважаючи на різноманітність термінів, економічна суть цього поняття трактується у вітчизняній та зарубіжній літературі однаково.

Аналіз оборотних активів має на меті забезпечення такої організації, щоб забезпечити ефективність їх використання:


  • аналіз складу та структури оборотних активів;

  • оптимальності визначеної потреби підприємства в оборотних активах;

  • аналіз джерел формування оборотних активів;

  • маневрування оборотними активами;

  • аналіз оборотності оборотних активів за звітний період;

  • аналіз виробничих запасів і дебіторської заборгованості;

  • аналіз коштів на підприємстві;

  • аналіз збереження та ефективного використання оборотних активів.

Визначення потреби в інформації на підприємстві належить до компетенції її власника або уповноваженого органу (посадової особи) — економічної служби підприємства.

Відповідно до визначеної економічної політики та необхідності інформаційної бази підприємство:



  • обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних засад, встановлених Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності й технології обробки облікових даних;

  • розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності;

  • затверджує правила документообороту та технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

  • баланси філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Основною інформаційною базою для аналізу оборотного капіталу є фінансова звітність.

Відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку регламентовано форми фінансової звітності та зміст. До складу фінансової звітності входять:

Баланс (ф. № 1);

Звіт про фінансові результати (ф. № 2);

Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3);

Звіт про власний капітал (ф. № 4);

Примітки до звітності (ф. № 5);
3.2. Класифікація оборотних активів
У зарубіжній та вітчизняній практиці оборотні активи класифікують за низкою ознак.

За фінансовими особливостями формування оборотні активи підприємства поділяють на валові та чисті. Така класифікація оборотних активів набула поширення у зарубіжній практиці.



Валові оборотні активи (або валовий оборотний капітал) — це увесь їх обсяг незалежно від джерел фінансування.

Чисті оборотні активи (або чистий робочий капітал) — це різниця між валовою сумою активів та загальною сумою поточних (короткострокових) пасивів підприємства. Чистий оборотний капітал являє собою власні оборотні активи. В нормальних умовах функціонування суб’єктів господарювання величина поточних активів вища від поточних зобов’язань, тобто сума оборотних активів перевищує кредиторську заборгованість.

За належністю оборотні активи поділяють на власні та позикові (залучені).

Власні оборотні активи характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок власного капіталу підприємства, до якого згідно із нормативною базою України умовно відносять так звані «стійкі пасиви».

Власний оборотний капітал підприємства з розвитком підприємницької діяльності та акціонування відіграє визначальну роль, оскільки забезпечує фінансову стійкість і оперативну самостійність суб’єкта господарювання. Власні оборотні активи приватизованих підприємств перебувають у повному їх розпорядженні, тобто підприємства мають право їх продавати, передавати іншим суб’єктам господарювання, громадянам, здавати в оренду тощо.

Позикові (залучені) оборотні активи характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок залученого підприємством товарного або фінансового кредиту як на довго-, так і на короткостроковій основі.

Позиковий капітал, що залучається у вигляді банківських кредитів та інших форм, покриває додаткову потребу підприємства в коштах. При цьому головним критерієм умов кредитування банком слугує надійність фінансового стану підприємства та оцінка його фінансової стійкості.

Класифікація за окремими видами основана на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (GAAP) та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За рівнем ліквідності всі види оборотних активів поділяють за критерієм швидкості їх перетворення на гроші з метою забезпечення платоспроможності підприємства. В загальному їх складі виділяють:



абсолютно ліквідні активи, або оборотні активи у формі готових засобів платежу (гроші в касі та на поточних рахунках в банку);

швидколіквідні оборотні активи, до яких відносять всі форми дебіторської заборгованості на користь підприємства, крім безнадійної;

низьколіквідні оборотні активи, до яких належать запаси товарно-матеріальних цінностей у різних формах.

За формами функціонування у конкретному періоді часу оборотні активи поділяють на матеріальні та фінансові.

До матеріальних відносять оборотні активи у формі запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, незавершеного виробництва та готової продукції.

До фінансових належать оборотні активи у формі грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості. Таку класифікацію оборотних активів використовують при плануванні відповідних матеріальних або фінансових потоків на підприємстві.

За рівнем варіабельності розміру оборотні активи поділяються на постійні та тимчасові.

Постійними оборотними активами вважають такі, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства (протягом часу, що розглядається), визначають мінімальну потребу в них, що забезпечує господарську діяльність, є основою постійного оборотного капіталу.

При виникненні додаткової потреби в коштах утворюється змінний (тимчасовий) оборотний капітал.



Тимчасовими оборотними активами називають такі, обсяг яких коливається відповідно до сезонних потреб виробництва та реалізації продукції або до циклічних змін кон’юнктури ринку. У певні періоди часу тимчасові оборотні активи набувають нульового значення.

Отже, ефективність управління оборотним капіталом визначається низкою чинників: обсягом і складом поточних активів, їх ліквідністю, співвідношенням власних і позикових джерел покриття поточних активів, величиною чистого оборотного капіталу, співвідношенням постійного і змінного капіталу та ін.

Особливості управління оборотним капіталом визначаються структурною належністю суб’єктів господарювання. Якщо у торговельних організаціях висока частка товарів, у промислових підприємств — сировини та матеріалів, то у фінансових корпораціях переважають грошові кошти і їх еквіваленти.

Оборотний капітал (оборотні кошти) підприємства, беручи участь у процесі виробництва та реалізації продукції, здійснює безперервний кругооборот, при цьому кошти переходять із сфери обігу до сфери виробництва і повертаються, набуваючи послідовно форми фондів обігу і оборотних виробничих фондів.


3.3. Основні показники оцінки стану, структури
й ефективності використання активів підприємства

Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Відповідно до П(C)БО 2 «Баланс» наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку розділу I пасиву балансу «Власний капітал» (рядок 380) та підсумком розділу I активу балансу (рядок 080) (ф. № 1). Отже, із суми розділу I пасиву балансу «Власний капітал» (рядок 380) та суми рядка 430 «Забезпечення наступних витрат і платежів» вираховується сума показників розділу I активу «Необоротні активи» (рядок 080).

Недосконалість поданої інформації в балансі, де розміщені оборотні активи, найбільше виявляється при визначенні власних оборотних коштів, де надзвичайно важно визначати їх правильно, оскільки наявність власного оборотного капіталу свідчить про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов’язан­ня та розширити подальшу діяльність.

Для визначення власних оборотних коштів нині немає єдиного алгоритму навіть на рівні державних органів — Аудиторської палати України, Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України та Державної податкової адміністрації України.

Найчастіше власні оборотні кошти розраховують як різницю між оборотними активами та поточними зобов’язаннями (за такими рядками балансу)

ВОК = Рядок 260 – Рядок 620.

Алгоритм цього розрахунку рекомендовано Аудиторською палатою України в Методичних рекомендаціях щодо підготовки аудиторського висновку при перевірці відкритих акціонерних товариств та підприємств — емітентів облігацій (крім комерційних банків). Схвалено Аудиторською Палатою України. Протокол засідання АПК від 23.02.2001 р. та в Положенні про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затверджені наказом Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України від 26.01.2001 № 49/121 і зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 08.02.2001 р. за № 121/532.

За цим алгоритмом розрахунку власних оборотних коштів наявність розділу ІІІ активу Балансу, де містяться і оборотні активи, не враховується.

За Методичними рекомендаціями по аналізу фінансово-госпо­дарського стану підприємств та організацій, затвердженими Державною податковою адміністрацією України від 16.06.2000 р. власні оборотні кошти розраховують як різницю між власним капіталом і необоротними активами, проте із останніх вираховують довгострокову дебіторську заборгованість

ВОК = (Рядок 380 – Рядок 080 – Рядок 050).

Визначення власних оборотних коштів за двома методичними підходами мають правову основу.

Неврегульованість розміщення оборотних активів і джерел їх формування обумовили пропозиції щодо удосконалення алгоритму розрахунку власних оборотних коштів щодо повноти їх врахування. Можна виділити такі методичні підходи:

1) ВОК = (Рядок 260 + Рядок 270*) – (Рядок 620 + Рядок 630*).

За цим методичним підходом запропоновано до оборотних активів додати ті оборотні активи, які знайшли відображення розділі ІІІ активу балансу, і від цієї суми відняти дані розділ IV пасиву та поточні зобов’язання, які відображено в розділі V пасиву:

2) ВОК = (Рядок 260 + Рядок 270] – (Рядок 620 + Рядок 630).

За цим розрахунком власних оборотних коштів передбачено враховувати всі витрати та доходи майбутніх періодів. Якщо підприємство має на балансі довгострокові кредити, то їх також враховують, оскільки вони призначені для капітальних інвестицій.

3) ВОК = (Рядок 260 + Рядок 270] – (Рядок 480 + Рядок 620 +


+Рядок 630].

4) ВОК = Рядок 380 + Рядок 430 – Рядок 080.

5) ВОК = Рядок 380 + Рядок 430 + Рядок 630 – Рядок 080.

За цим методом пропонують прирівняти до власних пасивів забезпечення наступних витрат і платежів та доходи майбутніх періодів і від цієї суми відняти необоротні активи.

6) ВОК = Рядок 380 + Рядок 430 + Рядок 480 – Рядок 080.

За цим алгоритмом до суми розділів І і ІІ довгострокові зобов’язання, а потім від цієї суми відняти необоротні активи.

Всі наведені методики при їх застосуванні дають різні результати щодо наявності власних оборотних коштів підприємства (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

РОЗМІР ВЛАСНИХ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ПІДПРИЄМСТВА

№ п/п

Формула розрахунку

Власні оборотні кошти, тис. грн.

на початок періоду

на кінець періоду

1

2

3

4

1

Рядок 260 – Рядок 620

36 091,6

35 380,7

2

(Рядок 260 + Рядок 270) – (Рядок 620 +
+ Рядок 630)

36 166,2

35 417,9

3

(Рядок 260 + Рядок 270) – (Рядок 480 +
+ Рядок 620 + Рядок 630)

36 166,2

35 417,9

4

Рядок 380 – (Рядок 080 – Рядок 050)

27 632,9

25 284,3

5

Рядок 380 + Рядок 430 – Рядок 080

36 165,0

35 417,9

6

Рядок 380 + Рядок 430 + Рядок 630 –
– Рядок 080

36 320,4

35 569,3

7

Рядок 380 + Рядок 430 + Рядок 480 –
– Рядок 080

36 165,0

35 417,9

На основі вихідних даних балансу проведемо аналіз та зробимо висновки. Як свідчать дані розрахунку власних оборотних коштів за різними методичними підходами викривляють їх величину.

Точність фінансового аналізу оборотних активів і фінансових коефіцієнтів може бути забезпечена за розшифровок у Примітках до фінансової звітності складу «Витрат майбутніх періодів» щодо оборотних і необоротних активів, а «Доходів майбутніх періодів» в розрізі довгострокових та поточних зобов’язань та врахуванні їх при розрахунках.

Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити нестачу або надлишок власних оборотних коштів.



Нестача власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю їх, що відбувається з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання (наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Основними причинами нестачі (браку) власних оборотних коштів можуть бути:

  • незадовільна робота маркетингової служби;

  • недосягнення передбаченого прибутку;

  • невисока відповідальність підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання;

  • несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів;

  • наявність необгрунтованої дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.

Нестача (брак) власних оборотних коштів може виникати у зв’язку зі значним підвищенням цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів над їх нормативами, необхідними для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах.

До причин появи надлишку власних оборотних коштів можна віднести:



  • перевищення фактично отриманого прибутку над передбаченим планом;

  • несплату в повному обсязі платежів до бюджету та державних цільових фондів;

  • безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріаль­них цінностей від інших організацій;

  • неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.

У сучасних умовах господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над необхідною — явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їх величин.

До показників, що характеризують стан оборотних коштів, відносять коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства р.в). Цей показник визначають як відношення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства

,

де Фн — фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн.); М — вартість майна підприємства, грн.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яку частку в майні підприємства вони займають. Залежно від типу виробництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Однак бажано, щоб вона забезпечувала можливість ритмічного, безперебійного виробництва і в разі потреби, швидкої ліквідності оборотних активів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовують різні показники, найважливішим з яких є швидкість обороту, яку обчислюють у днях. Вона характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії кругообороту на підприємстві



,

де О — строк обороту оборотних коштів, днів; С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.; Т — тривалість періоду, за який обчислюється оборот, днів; Р — обсяг реалізованої продукції, грн.

Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як середню арифметичну або середню хронологічну. Дані для розрахунку використовуються залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначаєть оборотність. Якщо її розраховують за рік, то для розрахунку необхідно брати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця.

Отже, формула, за якою визначають середню арифметичну, буде мати такий вигляд:



,

де C1 + С2 +, …, + С12 — сума (вартість) оборотних коштів на початок кожного місяця року (з січня по грудень); С13 — сума оборотних коштів на початок наступного року.

Середню суму оборотних коштів з середньою хронологічною обчислюють за формулою

,

Хоча результати підрахунків за обома формулами мають незначні розбіжності, розрахунок, виконаний за формулою (2), статистика вважає точнішим.



Тривалість обороту коштів — це синтетичний показник, за допомогою якого можна визначити одночасно результати процесу матеріального відтворення — обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період — та ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів.

Оборот оборотних коштів обчислюють за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обороту з плановим, визначають прискорення або уповільнення обороту як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їх статей.

Внаслідок прискорення обороту оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, яку обчислюють множенням фактичного одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обороту оборотних коштів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовують коефіцієнт обороту, який визначають за формулою



.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Чим більше оборотів здійснюють оборотні кошти, тим краще вони використовуються.



Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обороту показником і визначається за формулою

.

Він характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн. обороту, тим ефективніше вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів застосовують коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних коштів) і рентабельності, які обчислюють за формулами:

; ,

де П — прибуток від реалізації продукції, грн.; Р — рентабельність оборотних коштів, %.

Якщо Ке є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів, то Р — відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Чим більше значення першого і другого показників, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з постачальниками;

2) прискорення обороту оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Розрізняють абсолютне та відносне вивільнення.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів відбувається тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів. Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, спрямованих на відносне вивільнення оборотних коштів.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування й розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не тільки в різних галузях, а й на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва, рівень технології та організації виробництва, термін виробничого циклу, система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції тощо.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, ризик використання.

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових та валютних рахунках в установах банку, вкладені в ціні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважають відвантажену продукцію та дебіторську заборгованість покупців. Остання, в свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової й простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві, у витратах майбутніх періодів, у виробничих запасах, у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації та більше підлягає впливу змін кон’юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним чинником, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов’язань.

Найчастіше в практиці застосовують такі показники:


  • коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к) (коефіцієнт автономії Ка);

  • коефіцієнт покриття (Кп);

  • коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л).

Коефіцієнт забезпечення власними коштами з.к) визначають як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу I пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу I активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок розділів II і III активу балансу).

Відповідно до П(С)БО 2 «Баланс» цей Кз.к визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу I пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу I активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій та інших оборотних активів (підсумок II активу балансу рядок 260), тобто:



,

де Вк — власні кошти, грн.; Σо.к — загальна сума оборотних коштів, грн.

Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.

Коефіцієнт покриття Кп — це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумок розділу ІІ активу балансу) до суми короткострокових зобов’язань (підсумок розділу IV пасиву балансу):

,

де Σп.а — сума усіх поточних активів, грн.; Σк.з — сума короткострокових зобов’язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Вважають, що його рівень у межах 2,0—2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань. Коли Кп стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності абс.л) обчислюють як відношення суми грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства до короткострокових зобов’язань, грн.:

,

де Гк — грошові кошти; Гв — короткострокові вкладення; Σк.з — сума короткострокових зобов’язань.

Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта 0,25—0,35. Якщо його значення менше ніж 0,2, підприємство вважається неплатоспроможним.

Отже, фінансово стійким є такий суб’єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов’язаннями. Основою фінансової стійкості є виважена раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства є створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими якостями.



Показники стану і ефективності використання оборотних коштів узагальнимо в табл. 3.2.

Таблиця 3.2
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка