Розділ 3 напрямки вдосконалення нормування праці в контексті глобалізації економіки



Сторінка1/4
Дата конвертації14.04.2016
Розмір1.37 Mb.
  1   2   3   4
РОЗДІЛ 3

НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

НОРМУВАННЯ ПРАЦІ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

3.1. Основні напрямки підвищення якості проведення робіт з нормування праці з урахуванням міжнародного досвіду
Зміни, що відбуваються на міжнародному рівні (глобалізація економіки, посилення конкуренції, мобільність робочої сили і капіталу) загострюють існуючі проблеми та потребують значного розширення напрямків роботи в галузі нормування, перетворюючи його із лише інженерної в комплексну соціально-економічну задачу, яка охоплює вирішення питань задоволення працею, розвитку робітників, перспектив їх подальшої трудової діяльності. Використання на підприємстві механізму нормування праці виступає важливою умовою забезпечення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках збуту, оптимізації витрачання наявних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових). Заміна техніки, збільшення чисельності робітників без високого рівня нормування праці не дозволяють досягти очікуваного ефекту. Тому при переході до ринкової економіки системи нормування і оплати праці, сформовані на вітчизняних підприємствах, слід збагачувати новим змістом з урахуванням світового досвіду господарської діяльності в конкурентному середовищі.

Ураховуючи сучасні вимоги до нормування праці, правомірним буде зробити припущення, що із становленням ринкових відносин в Україні слід очікувати розвиток тенденцій, спрямованих на активізацію цієї роботи. Перш за все, це потребує відповідної підтримки цих процесів на рівні держави з тим, щоб забезпечити організаційну, економічну і правову допомогу підприємствам в роботі щодо покращення стану нормування праці. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені – законодавчі акти уряду, присвячені регулюванню нормування праці, спрямовані на поліпшення стану та організації нормування у відповідних галузях економіки, а також на активізацію роботи з нормування праці на підприємстві. Однак рекомендаційний характер основних правових документів з нормування праці та відсутність в сучасних умовах адекватної системи контролю виконання правових норм і відповідальності за їх невиконання, або неналежне виконання, перешкоджає спробам уряду покращити загальний стан нормування праці в країні. В зв’язку з вищезазначеним було б доцільно розширити функції держави в вирішенні питань управління нормуванням праці, визначення єдиних принципів нормування праці, централізованої розробки міжгалузевих і галузевих норм і нормативів витрат праці, загальних вимог соціального захисту найманих робітників при підвищенні напруженості норм. Особливе значення така робота повинна мати для державних і муніципальних підприємств, що фінансуються з бюджетів різних рівнів. Для них варто було б зберегти обов'язковість застосування міжгалузевих і галузевих нормативів витрат праці, розроблених в централізованому порядку та таких, що забезпечують економічну, організаційно-технічну, соціальну і психофізіологічну обґрунтованість розрахованих на їхній основі норм праці. Оскільки розробка місцевих нормативів – процес досить трудомісткий і багато підприємств в силу різних причин (складний фінансовий стан, недостатня кількість фахівців з організації і нормування праці) не мають можливостей для виконання цієї роботи, місцеву нормативну базу доцільно будувати за міжгалузевими і галузевими нормативами. Така практика добре себе зарекомендувала і на сучасному етапі немає необхідності від неї відмовлятися. Для здійснення зазначеного необхідно організувати роботу із систематичного перегляду і відновлення діючих міжгалузевих і галузевих нормативів з праці, розробці нових нормативів, що, у свою чергу, вимагає відновлення мережі нормативно-дослідних організацій. Метою діяльності таких організацій повинен стати аналіз тенденцій і проблем організації нормативної роботи, вивчення досвіду застосування нормативних матеріалів з праці на підприємствах, прогнозування потреби підприємств і організацій в цих матеріалах, розробка методичних і нормативних матеріалів за замовленнями підприємств. Як слідство, вітчизняні підприємства стануть споживачами нормативної продукції, безпосередньо зацікавленими в її високої якості та практичному застосуванні. Допомога з боку держави у відновленні роботи нормативно-дослідних організацій, забезпеченні зазначених організацій та підприємств фахівцями з нормування праці створить сприятливі умови для покращення загального стану нормування праці в країні.

Успішне виконання завдання удосконалення нормування праці на сучасному етапі розвитку економічних відносин можливе лише за умови поєднання зусиль в цьому напрямку як на рівні держави, так і на рівні підприємств. Роботу з удосконалення нормування праці на підприємстві доцільно здійснювати за наступними напрямками:

аналіз сформованої організації управління нормуванням праці і діючих норм з метою виявлення і усунення недоліків для забезпечення нормальної інтенсивності і умов праці, пошук резервів зменшення витрат праці і підвищення ефективності виробництва;

проектування нових організаційно-технічних умов виконання робіт з урахуванням виявлених резервів і установлення відповідних їм норм праці;

здійснення організаційно-технічних заходів щодо підвищення продуктивності праці, освоєння нових норм праці;

оцінка ефективності праці на підприємстві (у порівнянні із середньогалузевим рівнем трудових витрат, а також досвідом провідних підприємств галузі), розробка заходів для скорочення витрат праці на перспективу;

розвиток і відновлення нормативної бази з праці для проектування і встановлення норм праці.

Складність вирішуваних завдань визначає труднощі самостійного створення ефективної системи нормування праці на кожному підприємстві. Практичну допомогу підприємствам в цій роботі можуть надати некомерційні та приватні консультативні центри, асоціації. За рубежем такі центри професійно займаються питаннями нормування праці, надають програмне забезпечення із використанням сучасних засобів обчислювальної техніки. Це забезпечує постійне підтримання прогресивності норм та зниження рівня напруженості праці. В розвинутих країнах управлінське консультування – це передусім незалежні об’єктивні поради і технічна допомога кваліфікованих фахівців з метою надання клієнтам послуг щодо раціонального використання наявного трудового потенціалу для досягнення поставлених цілей. В Україні ж керівники підприємств звертаються до порад консультантів надзвичайно рідко, як правило, в випадках, коли необхідно реструктурувати систему управління та вивести підприємство із кризи. Використання порад зовнішніх консультантів з питань організації і нормування праці не підмінить, а доповнить діяльність співробітників вітчизняних підприємств, не зніме з них відповідальності, але створить передумови для успішної роботи. Робота консультантів має будуватися на наступних принципах: незалежність – консультант є робітником консалтингової організації; об’єктивність та конфіденційність; рекомендаційний характер діяльності – рекомендації консультанта не є обов’язковими для виконання; професійна компетентність. Останнє також сприяє підвищенню професійної компетентності персоналу підприємства – клієнта.

З метою надання допомоги підприємствам різноманітних форм власності на державному рівні було б доцільно здійснювати виконання функцій, обумовлених їх вимогами і потребами в галузі нормування, а саме: розробляти нормативне і правове забезпечення нормування праці, міжгалузеві і галузеві методичні і нормативні матеріали для нормування праці (норми і нормативи); вивчати та пропагандувати вітчизняний і зарубіжний досвід в сфері нормування праці; забезпечувати підготовку та перепідготовку кадрів з праці. З метою удосконалення нормування праці та надання практичної допомоги підприємствам з цих питань міністерствам, відомствам, іншим органам державної виконавчої влади необхідно забезпечити високу якість підготовки в вищих навчальних закладах фахівців в галузі нормування праці та подальше підвищення їх кваліфікаційного рівня, здійснювати виконання функцій організації і координування навчання фахівців з нормування праці: науково-методичне і кадрове забезпечення процесу навчання, організацію стажування фахівців на вітчизняних підприємствах і за кордоном для вивчення провідного досвіду організації виробництва і праці. Слід відновити систему регулярного (кожні чотири-п'ять років) підвищення кваліфікації працівників в галузі нормування й організації праці на базі центрів підвищення кваліфікації вищих навчальних закладів, які спеціалізуються на підготовки таких фахівців. Витрати на підвищення кваліфікації спеціалістів з нормування праці, що фінансуються за рахунок коштів підприємств, міністерств, відомств, інших органів державної виконавчої влади, слід передбачати одночасно з розробленням планів підвищення кваліфікації фахівців.

Особливістю професійного навчання в зарубіжних країнах, на відміну від ситуації, що склалася в Україні, є те, що нормування праці міцно ввійшло в систему освіти вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, в підготовку кадрів на всіх рівнях управління. На зарубіжних підприємствах спостерігається тенденція підвищення вимог до рівня освіти працівників з нормування: якщо в 1960-і рр. більшість спеціалістів з нормування праці мали середньо-технічну освіту, то в 1980-і рр. Вони повинні мати диплом про вищу освіту [69, 73; 74].

Важливою передумовою активізації роботи щодо поліпшення стану нормування праці, надання їй комплексного характеру має стати відновлення в вищих навчальних закладах спеціальності „Організація і нормування праці”, розширення і підвищення якості навчання студентів відповідним дисциплінам, що сприятиме виробітку у студентів практичних навичок удосконалення виробництва і праці, поліпшення її умов, скорочення витрат на випуск продукції, виявлення резервів підвищення продуктивності праці на основі розробки і впровадження технічно обґрунтованих норм праці, які відповідають сучасному рівню розвитку техніки й організації виробництва. Основними напрямками забезпечення ефективності процесу підготовки фахівців в галузі нормування праці виступають:

залучення до цього процесу кваліфікованого викладацького складу;

посилення матеріально-технічної бази центрів підвищення кваліфікації та вищих навчальних закладів, які спеціалізуються на підготовці фахівців з нормування праці;

розширення практики застосування активних методів і технічних засобів в навчанні.

На підприємствах з метою задоволення потреби у фахівцях з нормування праці високого професіонального рівня необхідно:

аналізувати потребу в підвищенні кваліфікації фахівців з нормування праці;

планувати чисельність фахівців для навчання;

визначати терміни і форми навчання фахівців з нормування праці;

укладати угоди з відповідними навчальними закладами;

організовувати навчання безпосередньо на виробництві;

орієнтувати фахівців з нормування праці на систематичне самостійне навчання (самоосвіту);

вирішувати проблеми професійного росту, стимулювання творчої активності та удосконалення організації праці фахівців в галузі нормування.

Основною формою підвищення кваліфікації фахівців з нормування праці має бути навчання з відривом від виробництва з періодичністю не менше одного разу за 5 років. Доцільно також поєднувати періодичне навчання із систематичним самостійним навчанням за індивідуальними планами фахівців, затвердженими керівниками підприємств. Головними вимогами до змісту навчання фахівців з нормування праці мають стати актуальність вирішуваних проблем і питань, забезпечення відповідності вимогам науково-технічного прогресу та соціально-економічного розвитку з урахуванням реальної потреби ринку праці, інтересів працівників і виробництва. Невід’ємним наслідком вирішення проблеми кадрового забезпечення нормування праці висококваліфікованими фахівцями стане вдосконалення нормування праці на державному, галузевому рівні та на рівні підприємства, поширення сфери його застосування на базі використання прогресивних та обґрунтованих норм трудових витрат, що сприятимуть вирішенню проблеми підвищення ефективності виробництва.

Для успішного виконання завдання покращення стану нормування праці на сучасному етапі розвитку економічних відносин важливе значення має удосконалення організаційних форм управління нормуванням на всіх рівнях економіки країни. Пропонуєма схема організації нормування праці в Україні представлена на рис. 3.1.

Рис.3.1. Пропонуєма схема організації нормування праці в Україні
З розширенням прав підприємств в вирішенні питань організації нормування праці першочергового значення набуває проблема пошуку відповідних (адекватних умовам ринкових відносин) інструментів впливу на адміністрацію керівників з метою зацікавлення, а не примусу їх у покращенні стану нормування праці на підприємстві. Включення в контракти з керівниками підприємств їхніх зобов’язань та відповідальності за стан нормування праці перед власником або уповноваженим ним органом створює умови для поліпшення організації нормування праці на конкретному підприємстві. З наданням адміністрації підприємств і організацій головних функцій з нормування праці дуже перспективним стає використання механізму взаємодії роботодавців і найманих робітників в управлінні нормуванням. Це досягається за допомогою включення питань нормування праці в трудові контракти, колективні договори, галузеві угоди. Трудові контракти, що укладаються між адміністрацією підприємства і представником трудового колективу, повинні передбачати заходи щодо удосконалення організації трудового і виробничого процесів, поліпшення умов праці на робочих місцях, взаємну відповідальність сторін за стан нормування праці. Рівень оплати праці працівників підприємства має визначатися рівнем виконання встановлених норм трудових витрат. Невиконання робітником встановлених норм праці може слугувати підставою для переведення його на іншу посаду або навіть звільнення. Такі умови також доцільно оговорювати в трудових контрактах. Основою системи договірно-правових відносин є галузеві угоди і колективні договори, в число головних задач яких входить забезпечення соціальної захищеності працівників від надмірної інтенсифікації процесу праці. В цьому зв'язку в названих правових документах важливо зафіксувати обов'язки роботодавця щодо забезпечення нормальних умов для виконання встановлених норм праці (справний стан устаткування, безпечні умови праці, дотримання правил техніки безпеки); та закріпити вимоги до результатів праці окремих груп працівників (інвалідів, неповнолітніх, вагітних жінок, молодих працівників, осіб передпенсійного і пенсійного віку тощо).

Основні принципи організації, нормування й оплати праці повинні бути визначені в колективному договорі підприємства. В ньому рекомендується конкретизувати зобов'язання роботодавця і найманих робітників щодо підвищення ефективності виробництва і праці, визначати види робіт, по яким передбачається удосконалення умов виробництва, введення нових і заміна діючих норм праці, категорії персоналу, для яких використовуються знижені норми; зазначати конкретні переліки нормативних матеріалів для нормування праці, обов'язкових при встановленні норм праці на підприємстві (в організації); встановлювати порядок нормування праці в період освоєння виробництва, розміри понижуючих коефіцієнтів і терміни їх введення. З метою ефективного використання трудового потенціалу і соціального захисту працівників в частині збереження здоров'я і працездатності в колективних угодах варто також обумовлювати оптимальний темп роботи, який би враховувався при встановленні усіх видів норм витрат праці в підрозділах організації. При цьому відсутність опису трудових обов'язків працівників і обґрунтованих норм праці необхідно розглядати як порушення трудового законодавства з боку роботодавця. Регулювання питань нормування праці трудовими контрактами, колективними договорами і галузевими угодами забезпечить захист інтересів обох учасників трудового процесу (роботодавця і найманих робітників) та сприятиме безконфліктному вирішенню виникаючих розбіжностей. В нових економічних умовах законодавство повинно не тільки передписувати роботодавцю обов’язковість встановлення норм праці, але і вказувати критерії їхньої обгрунтованості, якими роботодавець повинен керуватися. Іншими словами, призначення трудового законодавства – сприяти появі і використанню прогресивних норм праці, в яких зацікавлені як робітник, так і роботодавець. А для цього необхідно передбачити систему стимулювання праці найманих робітників, яка б забезпечувала взаємозв’язок нормування, продуктивності, оплати і мотивації праці.

Подальше удосконалення нормування праці потребує покращення якості чинних норм праці шляхом введення в норми праці нових додаткових функцій, наприклад, контрольних, які раніше не входили до обов’язків робітників, закладення певного рівня нервово-психологічного та інтелектуального навантаження, обумовленого зміною в змісті і характері праці в умовах удосконалення техніки і технології виробництва, а також комплексного характеру обґрунтування норм з обліком технічних, економічних, психофізіологічних та соціальних чинників. Робота по управлінню нормуванням праці має базуватися на оптимальному сполученні прогресивності норм праці, що забезпечують зниження трудових витрат і випуск конкурентоспроможної продукції, і їхньої соціальної спрямованості з урахуванням інтересів найманих робітників. Це відповідає підходу до нормування праці як економічної і соціальної категорії на сучасному етапі розвитку суспільства.

Отже, з посиленням ролі норм в оптимізації витрат виробництва на перший план виступають нові завдання щодо удосконалення нормування праці, спрямовані на реалізацію наступних першочергових заходів поліпшення стану нормування:

1) перегляд методичної бази розробки нормативів праці, методів і прийомів нормування праці;

2) відновлення системи розробки і перегляду міжгалузевих і галузевих нормативів трудових витрат;

3) реалізація заходів щодо підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з нормування праці.

4) удосконалення організації нормування праці на рівні підприємства, формування у керівників підприємств і організацій нового уявлення про роль і значення нормування праці в сучасних умовах господарювання.

Функціонування вітчизняних підприємств в період трансформації національної економіки від адміністративно-командної до ринкової характеризується низькою економічною ефективністю. Багато підприємств, що раніше стабільно працювали і навіть займали лідируючі позиції в своєї сфері діяльності, перестали задовольняти вимогам, що пред'являє сучасний ринковий механізм. Така ситуація пояснюється не тільки труднощами, що пов’язані з важким економічним станом в країні, але і іншими об’єктивними причинами, що цілком залежать від керівників вищої ланки. Це загострює проблему пошуку нетрадиційних підходів до організації управління на виробництві. Одним із важливих напрямків подолання кризових явищ і підвищення рівня нормування праці на вітчизняних підприємствах різноманітних форм власності може стати аудит.

3.2. Аудит стану нормування праці на вітчизняних

і зарубіжних підприємствах
Аудит є обов’язковою частиною функціонування ринкової економіки. Його мета – виявлення негативних явищ у виробничій і фінансово-господарській діяльності суб’єктів господарювання, їх усунення і запобігання в майбутньому [68, 20]. На відміну від інших форм господарського контролю, аудит є підприємницькою незалежною діяльністю, яка здійснюється на добровільних засадах на підставі договору між клієнтом і аудитором (аудиторською фірмою). Результати аудиту оформлюються аудиторським звітом або аудиторським висновком. Висновки аудитора є виваженим і обґрунтованим доказом, наприклад, під час вирішення трудових конфліктів і спорів.

В недалекому минулому потреба в такого роду перевірках стану нормування праці в нашій країні не відчувалася, оскільки нормування праці розглядалося лише як метод визначення суспільно-необхідних витрат праці для виконання планових завдань по випуску продукції. Норми праці застосовувалися формально, без урахування інтересів і цілей працівників, без елементів творчості, що негативно впливало на підвищення продуктивності праці і в цілому на ефективність господарської діяльності.

В сучасних умовах система нормування праці вимагає значної перебудови, особливо в частині впливу ринкового механізму господарювання, його інтеграції в систему міжнародних економічних відносин, науково-технічного процесу, роздержавлення власності та приватизації майна, змін у соціально-трудовій сфері. Учасники цих процесів потребують достовірної та неупередженої інформації щодо організації виробничого і трудового процесів, рівня виробничих витрат, змістовності трудової діяльності, її привабливості для працівників, що забезпечується проведенням аудиторської перевірки та наданням аудиторського висновку.

Результати аудиторської перевірки дозволять зробити висновки про те, що слід змінити і які прийняти рішення для покращення стану нормування праці в масштабі економіки країни, регіону, підприємств і організацій різноманітних форм власності. Господарча самостійність останніх передбачає необхідність обирати види норм праці для організації виробництва і оплати праці, вирішувати питання формування і функціонування нормативної бази з праці, визначати порядок розробки і впровадження нових нормативних матеріалів, перегляду і заміни застарілих норм праці. Серед основних напрямів аудиту нормування праці, насамперед, необхідно виділити практичну допомогу керівництву підприємств і організацій в вирішенні зазначених питань, удосконаленні системи нормування праці, забезпеченні взаємозв’язку нормування і оплати праці, оптимізації чисельності і професійно-кваліфікаційного складу персоналу, своєчасному коригуванню вимог до нього, виходячи із внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку виробництва, розробці рекомендацій щодо упорядкування і регламентації трудової діяльності людини, найбільш повному об’єднанню інтересів персоналу з інтересами і цілями підприємства, використанню позитивного вітчизняного і зарубіжного досвіду в частині організації, нормування і оплати праці. Отже, метою аудиту нормування праці є проведення поглибленого аналізу стану нормування праці та надання обгрунтованих рекомендацій щодо його вдосконалення на підприємствах різноманітних форм власності. Сам по собі аналіз якості норм праці і рівня їхнього виконання не дає відповіді на зазначені питання.

В загальному вигляді основними завданнями аудиту нормування праці можуть бути такі:

перевірка відповідності системи нормування праці діючим законам та інструкціям в галузі нормування;

експертиза наявності на підприємстві нормативних матеріалів з питань нормування праці;

оцінка стану професійно-кваліфікаційної структури кадрового складу служб з нормування праці, перевірка знань фахівцями з нормування праці своїх посадових інструкцій і трудового законодавства;

оцінка правильності первинного обліку виконання норм праці;

перевірка ведення обліку встановленої законом документації з питань нормування праці;

розробка розгорнутих рекомендацій з усунення виявлених за весь перевірочний період недоробок в системі організації нормування праці у вигляді аудиторського висновку.

В своєму арсеналі аудит нормування праці має теорію і практику зарубіжного аудиту, а також вітчизняну методику проведення управлінського аудиту використання трудових ресурсів, яка включає п’ять взаємозалежних етапів.



Перший етап - організаційний чи етап підготовки і укладення договору на надання аудиторських послуг.

Після попередньої (усної) узгодженості між підприємством-замовником аудиторських послуг і аудитором (аудиторською фірмою) підприємство надсилає на його (її) адресу листа з проханням про проведення аудиту, в якому зазначає мету проведення аудиту та завдання, які необхідно вирішити в процесі аудиту, а також бажаний масштаб аудиторської перевірки стану нормування праці. Зразок листа про проведення аудиту наведений в дод. А.

Розглянувши викладені в листі-замовленні пропозиції щодо проведення аудиту, аудитор (аудиторська фірма) надсилає лист-відповідь, в якому дає згоду на проведення аудиту стану нормування праці або відмовляється від замовлення.

Безпосередній аудиторській перевірці стану нормування праці передує такий вид роботи, як визначення обсягів і масштабів аудиту, що в першу чергу залежить від специфіки діяльності підприємства – об’єкта аудиту. Аудитор повинний достатньо чітко розуміти всі сторони фінансово-господарської діяльності, особливості організації обліку і контролю підприємства-замовника аудиту. З цією метою аудитору необхідно:

ознайомитись з інформацією про специфіку галузі, в якій підприємство здійснює свою діяльність;

отримати необхідні знання про підприємство (а саме, про організаційно-правову форму господарювання, вид діяльності, технологічні особливості виробництва, номенклатуру продукції, що виробляється);

вивчити діючу на підприємстві систему організації документування господарських операцій і документообігу;

виділити найбільш важливі напрямки аудиторської перевірки стану нормування праці та з’ясувати питання, що вимагають особливої уваги;

визначити доцільність залучення до аудиторської перевірки консультантів, експертів та інших фахівців, які не є аудиторами;

провести попередню оцінку аудиторського ризику;

визначити обсяг робіт та розрахувати витрати часу на проведення аудиторської перевірки стану нормування праці;

визначити і погодити з клієнтом вартість аудиту.

Джерелом отримання інформації про діяльність підприємства для аудитора можуть виступати: статут підприємства, документи про реєстрацію підприємства, бухгалтерська, фінансова, статистична звітність, матеріали внутрішнього контролю, акти зовнішніх перевірок, плани, контракти, договори, угоди, неофіційні канали інформації.

Аудитору необхідно уважно ознайомитись з найважливішими характеристиками діяльності підприємства: його розміром, організаційною структурою, розподілом обов’язків між керівництвом, фінансовим станом, процесом і специфікою виробництва, номенклатурою продукції (послуг), Дана інформація необхідна для визначення аудитором обсягів роботи, вартості і терміну проведення аудиту. На виконання роботи щодо обстеження об’єкта аудиту, в залежності від типу клієнта, може відводитись до 20 % часу, передбаченого на проведення аудиту [32, 173].

Після попереднього ознайомлення з діяльністю економічного суб'єкта й ухвалення остаточного рішення про згоду на надання аудиторських послуг здійснюються підготовка проекту договору і укладення договору між аудиторською організацією та економічним суб'єктом. Договір на проведення аудиту є основним документом, який засвідчує факт досягнення домовленості між замовником та виконавцем про проведення аудиторської перевірки стану нормування праці. Договір має максимально ясно обумовлювати всі суттєві аспекти взаємовідносин, що виникають в процесі аудиторської перевірки стану нормування праці. Укладання договору регламентується національним нормативом № 4 “Договір на проведення аудиту”. В тексті договору вказуються предмет договору, права й обов'язки обох сторін (виконавця і замовника), умови надання і вартість аудиторських послуг, порядок і термін розрахунків (в тому числі виплати авансу чи задатку), відповідальність сторін і порядок вирішення спору, термін дії договору й адреси сторін. Обов'язково наводяться серія, номер і дата видачі Аудиторською палатою України сертифіката – письмового свідоцтва про кваліфікаційну придатність аудитора, і ліцензії – дозволу на право аудиторської діяльності на території України за необхідною для управлінського аудиту спеціалізацією, вказується орган, що видав ліцензію. В договорі має бути наведений календарний план надання аудиторських послуг, склад виконавців замовлення і термін поетапного виконання робіт. Зразок договору на проведення аудиту стану нормування праці наведений в дод. Б. Зразок календарного плану надання аудиторських послуг наведений в дод. В.

Якщо аудиторське завдання містить специфічні питання, що вимагають спеціальних поглиблених знань у галузях ергономіки, фізіології та психології праці, біомеханіки, техніки безпеки, санітарії і гігієни праці та інших, тобто тих, що не стосуються компетенції аудиторської організації, то до аудиторської перевірки додатково залучаються експерти необхідного профілю. Оскільки аудит нормування праці має ще й інформаційно-консультаційне значення, то одночасно з виконанням послуг щодо проведення аудиту як такого предметом договору можуть виступати: робота з підготовки аудиторського висновку і робота з надання консалтингових, юридичних та інших видів супутніх аудиту послуг. Аудитори сполучають контрольно-перевірочний процес з консультаційно-аналітичною роботою.

Ознайомившись з масштабом, організаційно-управлінською структурою й умовами роботи підприємства-клієнта, аудитору варто оцінити міру загального аудиторського ризику, яким супроводжується кожна аудиторська перевірка, і внести в договір на проведення аудиту нормування праці гранично допустиму суму ризику. Обсяги аудиторської перевірки є досить значними й дуже трудомісткими (навіть за умови загальної простоти організаційно-управлінських структур). Чим обсяговіша перевірка, тим вища міра ризику, оскільки частіше допускаються різного роду помилки, методологічні та технічні прорахунки. Для розрахунку ризику можуть використовуватися спеціальні методики.

Зниженню міри аудиторського ризику і скороченню терміну проведення аудиторських робіт сприяє залучення до контрольно-аудиторського процесу фахівців з економіки, юриспруденції, соціології, психології, статистики, програмування, а також штатних співробітників відповідної кваліфікації. Якщо перевірка робиться не вперше, то при оцінці ризику аудитор повинен враховувати результати попереднього аудиту.

Таким чином, термін і вартість (з урахуванням оцінки ризику) аудиторської перевірки стану нормування праці залежать від цілого ряду важливих чинників, а саме: характеру і складності бізнесу клієнта, організаційної структури і чисельності персоналу, частоти зміни керівництва й особистих характеристик керівників, стилю керівництва, чесності адміністрації, професіоналізму штатних співробітників, місця розташування клієнта, розкиданості на великій території виробничих дільниць з різним характером виробництва, організації самого аудиторського процесу (його інформаційного, методичного, технічного і кадрового забезпечення), раціонального розподілу відповідальності та повноважень між обома сторонами (виконавцем і замовником). Як показує практика, оптимальні терміни проведення аудиторської перевірки становлять 1,5 - 2 місяці.

Підготовчий етап закінчується складанням програми подальших дій (плану проведення аудиту), де повинні бути чітко сформульовані мета й об'єкти аудиту, завдання, коло виконавців, обґрунтовані потреби в залученні сторонніх консультантів і експертів, зазначені порядок і умови залучення до перевірки інших аудиторських організацій, установлені послідовність і строки виконання роботи, обрана форма поетапної звітності та визначена розрахункова величина кожного етапу. Складання плану проведення аудиту допомагає аудитору належним чином організувати свою роботу (а в разі необхідності – роботу консультантів, фахівців підприємства, які беруть участь у перевірці), зосередити увагу на найбільш важливих напрямках аудиторської перевірки стану нормування праці, а також дає можливість здійснювати контроль за виконанням аудиторських процедур.

Для виконання плану аудитором (аудиторською фірмою) готується програма аудиторської перевірки, в якій визначаються конкретні завдання для кожного об’єкта аудиту. Програма аудиторської перевірки стану нормування праці має бути підготовлена аудиторами до початку аудиту і включати наступні об’єкти аудиту:


  1. Оцінка організації нормування праці:

організаційна структура служби нормування праці (наявність на підприємстві самостійного підрозділу (служби) з нормування праці);

функції, завдання служби нормування праці, ступінь відповідальності виконавців;

стан професійно-кваліфікаційної структури кадрового складу служби нормування праці.


  1. Перевірка відповідності системи нормування праці діючим законам та інструкціям в галузі нормування.

  2. Нормативні матеріали:

склад нормативних матеріалів,

термін їхньої дії,

ступінь придатності для нормування праці різних категорій робітників.


  1. Норми праці:

охоплення окремих груп персоналу нормами і нормативами трудових витрат;

правильність встановлення і застосування окремих видів норм праці;

якість чинних норм праці;

облік виконання норм праці;

система матеріального заохочення за виконання і перевиконання норм праці, підвищення продуктивності праці.


  1. Консультаційні послуги, рекомендації з усунення виявлених недоліків в системі нормування праці, аудиторський висновок.

З наведеного вище переліку питань аудитором можуть бути виключені ті, що, на його думку, є несуттєвими для підприємства, та додатково включені питання, розгляд яких є доцільним для якісного проведення аудиторської перевірки стану нормування праці.

Погоджена програма аудиторської перевірки стану нормування праці має бути затверджена керівником підприємства, що замовив аудит, до початку її проведення.



Другий етап - організаційно-методичний етап чи переддослідний, тобто збирання і систематизації джерел інформації.

Для аудиторського розгляду економічний суб'єкт зобов'язаний надати всю ділову документацію, ведення якої продиктоване відповідними законами і нормативними актами. Аудит стану нормування праці базується, в основному, на даних звітності відділу праці та заробітної плати, служб (відділів, бюро) нормування праці, планового відділу, бухгалтерського і розрахункового відділів, відділу кадрів. Перевіряються всі необхідні внутрішні планові, технічні, облікові, звітні та позазвітні джерела інформації.

Відбір матеріалів для дослідження здійснюється за визначеною схемою. Використовується, наприклад, принцип репрезентативної вибірки документів і даних первинного обліку.

Для здійснення аудиторської перевірки необхідний цілий ряд аналітичних показників, що відображають об’єктивну інформацію про стан нормування праці на підприємстві. В якості джерел такої інформації можуть виступати: штатний розклад підприємства (його філій), положення про роботу відділів (служб) підприємства, посадові інструкції, правила внутрішнього трудового розпорядку, колективні договори, індивідуальні трудові договори (контракти), трудові угоди, положення про оплату праці і матеріальне заохочення, інші нормативні матеріали, що регулюють трудову діяльність, дані про використання робочого часу, зведені дані фотографій і самофотографій робочого часу, моментних спостережень, наряди на виконання робіт, змінні рапорти, дані оперативного аналізу, що містять оцінку стану нормування праці по окремих ділянках, професіях робітників та видах робіт, дані щомісячного та щоквартального цехового обліку, щорічна статистична звітність підприємства про виконання норм виробітку і стан нормування праці, а також акти перевірок, вибіркових обстежень, накази, розпорядження, інформація, що міститься в звітах цехів про виконання організаційно-технічних заходів щодо зниження трудомісткості продукції, покращення використання робочого часу, календарних планів перегляду норм, протоколи виробничих нарад, акти перевірки колективних договорів, засідань комісій з трудових спорів, пояснювальні і докладні записки, планово-економічні розрахунки. Іншим джерелом інформації виступають відповіді працівників на питання, задані в усній формі або у вигляді анкет, співбесіди, спостереження, соціологічні тести.

До розробки спеціальних анкет (наприклад, для різноманітних груп персоналу з урахуванням стажу, професії, посади, кваліфікації), проведення співбесід (по заздалегідь складеному плану) доцільно залучати кваліфікованих психологів і соціологів.

Цифрові дані звітності мають бути граничне вірогідними і відбивати істинний стан справ. Вірогідність і повнота інформації, що використовується в ході перевірки, сприяє точності оцінок і зменшенню трудомісткості аудиторських процедур. За надання аудитору помилкової, невірогідної або неточної вихідної інформації, уведення його в оману керівництво підприємства несе кримінальну відповідальність.



Третій етап - дослідний чи етап аналітичного опрацювання й узагальнення оціночних результатів перевірки.

Дослідний етап проведення аудиту стану нормування праці передбачає реалізацію розробленої на організаційному етапі програми аудиторської перевірки за зазначеними в ній об’єктами аудиту і систематизацію результатів досліджень. Під час обробки первинних статистичних матеріалів можуть застосовуватись загальні (дедукція, індукція, порівняння) і специфічні (визначення відносних і середніх величин, статистичних угруповань, балансові, статистико-математичні методи аналізу і прогнозування) методи аналізу даних і отриманої інформації, а також методи синтезу, вибіркового обстеження, інтерв’ювання, тестування, сканування, експертних оцінок. Крім того, в аналізі використовуються також деякі розрахунково-аналітичні і спеціальні прийоми обробки інформації (ранжирування, розкладення, побудова аналітичних таблиць).



  1. Оцінка організації нормування праці.

Аудит нормування праці базується в основному на даних відділу праці і заробітної плати. Однак перевірці всіх необхідних звітних та позазвітних джерел інформації має передувати безпосередня оцінка організації роботи з нормування праці на підприємстві. В ході аудиторської перевірки аналізується ступінь відповідальності за якість і своєчасність виконання покладених на відділ праці і заробітної плати завдань і функцій (зазначених в Положенні про відділ праці і заробітної плати, затвердженому керівником підприємства), ступінь відповідальності конкретних фахівців, що визначається їхніми посадовими інструкціями.

Застосування застарілих інструкцій або вимог, які за різними причинами не були своєчасно поновлені або відмінені, спричиняє в практичній роботі юридичні та організаційні труднощі для підприємства. Проведення аудиту стану нормування праці дозволяє не лише виявити наявність таких документів, полегшуючи і спрощуючи тим самим роботу персоналу, але і розробити пропозиції про поновлення дії або відміну інструкцій, скласти нові науково обґрунтовані інструкції, що створює передумови для удосконалення організації виробництва і росту продуктивності праці колективу підприємства.

Під час аналізу організації нормування праці аудитору необхідно пам’ятати, що можливості раціоналізації процесів нормування та приведення структури служби нормування праці у відповідність із потребами виробництва в даний час не регламентуються директивними органами і цілком залежать від самого підприємства. Однак в будь-якому разі відсутність на підприємстві самостійного підрозділу з нормування праці, як наслідок поєднання функцій служб нормування праці з функціями інших структурних підрозділів, аудитору слід сприймати негативно, оскільки включення фахівців з нормування праці до складу інших відділів і служб підприємства в значній мірі орієнтує їхню діяльність на виконання завдань цих служб і не сприяє ефективності роботи з нормування праці. Чіткість, оперативність і повнота виконання завдань працівниками служб нормування праці, насамперед, залежать від рівня їхньої зайнятості безпосередніми роботами з нормування праці, що є максимальним за умови неприпустимості відволікання працівників з нормування праці на виконання невластивих їм функцій.

Після попереднього ознайомлення із організацією нормування праці на підприємстві аудитору варто оцінити кількісний та якісний склад кадрів служби нормування. Кількісний склад кадрів служб нормування праці на підприємстві визначається штатним розкладом та нормативними матеріалами щодо визначення чисельності службовців. Зіставлення нормативних та фактичних даних про чисельність співробітників служб нормування праці дозволить аудитору зробити висновок про забезпеченість підприємств фахівцями з нормування праці в необхідній кількості.

При оцінці якісного складу працівників служб нормування праці за основу береться зміст виконуваних робіт і вимоги до них, зазначені в посадових інструкціях, Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику й інших нормативних документах. Основним показником якісного складу кадрів є професійно-кваліфікаційний рівень працівників підприємства. З метою аналізу професійно-кваліфікаційної структури кадрів служб нормування праці аудитору необхідно визначити питому вагу працівників, що мають вищу та середньо-спеціальну освіту, яка відповідає займаній посаді та профілю виробництва, та працівників, що мають вищу та середньо-спеціальну освіту, але не мають спеціальної підготовки в галузі нормування праці.

Найбільш кваліфікованою в питаннях нормування праці, як правило, є група працівників, що мають вищу та середньоспеціальну освіту із спеціальною підготовкою в галузі нормування, найменш кваліфікованою – група працівників із вищою та середньоспеціальною освітою без спеціальної підготовки в галузі нормування. До оцінки діяльності працівників останньої групи аудитором повинен бути застосований диференційований підхід - з урахуванням стажу роботи безпосередньо в сфері нормування праці. Для встановлення достовірної картини професійно-кваліфікаційного складу кадрів аудитору слід розподілити працівників служб нормування праці за стажем роботи в галузі нормування. Серед фахівців служби нормування праці з вищою та середньоспеціальною освітою без спеціальної підготовки в галузі нормування можуть бути присутні працівники із стажем роботи безпосередньо в нормуванні праці більше п’яти років. Таких працівників аудитор може віднести до групи працівників служби нормування, що є достатньо кваліфікованими в питаннях нормування праці. Працівників служби нормування праці без спеціальної підготовки в галузі нормування, стаж роботи яких не перевищує 1-3 років, аудитор може визнати недостатньо кваліфікованими в питаннях нормування, оскільки працівникам без спеціальної підготовки для отримання практичних навичок в нормуванні праці необхідний значно триваліший стаж роботи в сфері нормування – як правило, більше трьох років.

Таким чином, під час аудиторської перевірки організації нормування праці на виробничих підприємствах аудитору необхідно враховувати факт наявності (або відсутності) самостійного підрозділу з нормування, а також стан професійно-кваліфікаційної структури кадрового складу служб з нормування праці.

2. Перевірка відповідності системи нормування праці діючим законам та інструкціям в галузі нормування.

Аудиту нормування праці належить провідна роль в вирішенні протиріччя між інтересами осіб, задіяних в господарчому процесі – роботодавця і найманих робітників. В нових умовах господарювання, що характеризуються розвитком ринкових відносин, підвищуються вимоги до найманого робітника в частині його професійної придатності, мобільності, умінні раціонально використовувати робочий час. Уміло користуючись цим, деякі роботодавці (особливо це характерно для приватних підприємств) порушують положення діючого в Україні трудового законодавства, установлюючи працівникам норми праці, що ведуть до надмірної інтенсифікації процесу праці, стомлюваності працівників, втрати ними життєвих сил, що не можуть бути компенсовані навіть суттєвим підвищенням рівня заробітної плати.

Роботодавець в ринкових умовах прагне до того, щоб норми праці, регламентуючи певну інтенсивність праці, забезпечували максимальний рівень продуктивності праці. Для працівника ж важливим є забезпечення оптимальної інтенсивності праці. Вирішенням даної проблеми служить приведення діючої на підприємствах системи нормування праці в відповідності з положеннями чинного трудового законодавства, вимогами науково-технічного прогресу та соціально-економічного розвитку з урахуванням інтересів працівників і виробництва.

Для створення прогресивної системи нормування праці, яка б забезпечувала зниження витрат виробництва підвищення його ефективності, сприяла росту продуктивності праці, вирішенню соціальних завдань, необхідним є забезпечення легітимності діяльності підприємства відносно використання його трудових ресурсів, а саме, приведення у відповідність системи нормування праці зафіксованим в нормативних документах положенням. В ході аудиторської перевірки слід виявити всі відхилення від чинних законів та нормативних актів, а саме:

Конституції України;

Кодексу законів про працю (КЗпП)України;

законів України “Про оплату праці”, “Про охорону праці” та ряду законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують права і обов’язки підприємства по відношенню до персоналу;

Постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи поліпшення нормування праці в народному господарстві” від 20 березня 1995 р.;

„Рекомендацій з нормування праці в галузях народного господарства”, схвалених Колегією Міністерства праці України (в даний час Міністерство праці і соціальної політики України) 19 квітня 1995 р.;

наказу Міністерства праці і соціальної політики України “Про заходи поліпшення нормування праці” від 28 грудня 2000 р.;

наказів та рекомендацій відповідних міністерств (відомств).

У випадку виявлення порушень чинного законодавства аудитор має вказати на конкретний закон, нормативний акт, положення якого не виконуються на підприємстві. Необхідно не лише знати закони і механізм їхньої дії, але і враховувати їх в своїй діяльності.

Особливою ділянкою аудиторської роботи є оцінка правильності реєстрації соціально-правових питань і їх відображення у відповідних документах. Економіці ринкового типу властива багаторівнева ієрархічна система регулювання взаємовідносин роботодавців і найманих робітників, яка являє собою систему угод, що включає трудові контракти, колективні договори, галузеві угоди. В названих правових документах аудитору важливо перевірити, чи виступають вони гарантом соціального захисту працівників в частині організації, нормування й оплати їхньої праці.

Таким чином, аудит нормування праці спирається на закони та інструкції, що регламентують використання найманої праці та управління нею, на норми трудового права. До обов’язків аудитора входить не тільки перевірка ведення встановленої законом документації, але і консультування з питань, якими законодавчими та нормативними актами варто керуватися адміністрації підприємства та менеджерам всіх рівнів при використанні мікро - і макроекономічного обліку витрат праці всіх працівників підприємства, проведенні атестації, вирішенні конфліктних ситуацій, що виникають в практиці управління персоналом. Надання аудиторських послуг із консультування з питань трудового законодавства слугує інтересам не лише керівництва підприємства, що замовило аудит, але і держави.



3. Нормативні матеріали.

Однією з основних задач аудиту нормування праці на виробничих підприємствах є оцінка застосовуваних нормативних матеріалів і ступеня їхнього використання. Нормативно-методичні матеріали для нормування праці повинні відповідати сучасному рівню розвитку техніки і організації праці. Забезпеченість підприємств прогресивними нормативно-методичними матеріалами для нормування праці підвищує якість нормативної роботи, сприяє удосконаленню організації виробництва, поширенню і впровадженню позитивного досвіду, росту продуктивності праці.

Система нормативного забезпечення складається із сукупності положень, методичних рекомендацій, нормативних матеріалів, порядку їхньої розробки, узгодження, запровадження і перегляду. Вона є організаційно-методичною основою для прийняття управлінських рішень з питань нормування праці на підприємствах різноманітних форм власності.

Аудиторську перевірку нормативного забезпечення починають з визначення кола нормативних матеріалів, які є в наявності на підприємстві. Аудиторами складаються таблиці з рядом показників (найменування нормативних матеріалів, рік видання, термін дії). Визначається, чи на всі роботи є нормативи і види цих нормативів (міжгалузеві, галузеві, місцеві), коли вони були затверджені і яка частка робіт нормується по наявних нормативах. Варто установити, чи відповідають організаційно-технічні умови, прийняті в нормативах, тим, які маються на підприємстві, оскільки досягнення зазначеної відповідності необхідно для успішного застосування нормативів.

При проведенні аудиторської перевірки слід виявити всі випадки застосування міжгалузевих і галузевих нормативних матеріалів з праці, термін дії яких перевищує п'ять років. Такі нормативні матеріали підлягають обов’язковій перевірці, а в разі необхідності - заміні (згідно з „Рекомендаціями з нормування праці в галузях народного господарства” 1995 р.).

Аналізуючи практику застосування міжгалузевих і галузевих нормативів з нормування праці, аудитору необхідно ознайомиться з Переліком нормативів, затверджених вищестоящою організацією для застосування, та визначити, які із збірників, зазначених в Переліку, необхідні для нормування праці на даному підприємстві, які з них маються в наявності. Слід з’ясувати причини незастосування нормативів, рекомендованих Переліком (відсутність умов впровадження, неприйнятність нормативів для конкретних підприємств і організацій тощо).

Таким чином, оскільки якість діючих норм багато в чому визначається прогресивністю діючих підприємстві нормативно-методичних матеріалів з питань нормування праці, під час перевірки стану нормування праці аудитору необхідно оцінювати не тільки забезпеченість підприємства нормативно-методичними матеріалами з нормування праці, але і їхню якість. З цією метою до переліку питань, що підлягають аналізу в ході аудиторської перевірки стану нормування праці доцільно включати наступні: наявність на підприємстві Переліку норм і нормативів, рекомендованих вищестоящою організацією для застосування; стан забезпеченості підприємства збірниками норм і нормативів, необхідними для нормування праці на даному підприємстві і включеними до Переліку; відповідність організаційно-технічних вимог, прийнятих в нормативах, досягнутому рівню організації виробництва і праці на підприємстві.

5. Норми праці.

Перед початком аудиторської перевірки норм праці на виробничих підприємствах необхідно насамперед переконатись в правильності вибору того чи іншого виду норм, що застосовуються для нормування праці різних категорій працівників (а саме, норм часу, виробітку, обслуговування, чисельності, підлеглості, нормованого завдання), методу їхнього визначення (аналітичний, дослідно-статистичний), а також визначити стан вихідної бази для їхнього розрахунку – нормативних матеріалів для нормування праці (уточнити список міжгалузевих (галузевих) нормативів, рекомендованих для застосування на підприємствах певної галузі господарювання, перевірити терміни дії нормативних збірників, проаналізувати якість нормативів і можливості їхнього застосування для розрахунку норм праці на даному конкретному підприємстві).


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка