Роль правової освіти та



Скачати 333.27 Kb.
Дата конвертації14.04.2016
Розмір333.27 Kb.
Ч Е Р Н І В Е Ц Ь К Е М І С Ь К Е У П Р А В Л І Н Н Я Ю С Т И Ц І Ї

Чернівецька міська міжвідомча координаційно-методична рада з правової освіти населення

Координаційнн рада молодих юристів при Чернівецькому міському управлінні юстиції

Методичні рекомендації на тему:

РОЛЬ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ ТА

ВИХОВАННЯ У ВСЕБІЧНОМУ РОЗВИТКУ МОЛОДІ

м . Ч е р н і в ц і ,

2 0 1 6 р і к

З М І С Т


1.

ВСТУП

…………………………………………………………………………………

2













2.

РОЗДІЛ І.

СИСТЕМА ПРАВОВОЇ ОСВІТИ МОЛОДІ …………….

3 – 5













3.

РОЗДІЛ ІІ.

ПРАВОВА ОСВІТА МОЛОДІ - ЯК СИСТЕМА ВИХОВНИХ І НАВЧАЛЬНИХ ДІЙ …………………………….

6 – 10













4.

РОЗДІЛ ІІІ.

РОЛЬ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ ……….

11 – 18













5.

ВИСНОВОК

………………………………………………………………………….

19













6.

Список використаних джерел ……………………………………………..

20


В С Т У П

Одним із завдань, яке потребує реалізації на всіх етапах правової освіти, має стати закладення основ та розвитку правового мислення. Навички даного типу мислення набуваються на основі теоретичної підготовки та базуються на ґрунті життєвого досвіду.

Освіта, як відомо, є процесом розвитку і саморозвитку особи, пов'язаним з оволодінням соціально значимим досвідом людства, втіленим у знаннях, вміннях та творчій діяльності, необхідною умовою діяльності особи і суспільства щодо збереження і розвитку матеріальної і духовної культури. Беручи до уваги, що головний шлях набуття освіти — навчання і самоосвіта, відповідно процес освіти передбачає навчання в закладах освіти, здобуття певного фаху і одержання відповідного документа — диплома, як свідчення про ґрунтовні і широкі знання.

Правова освіта передбачає створення системи навчання та виховання, спрямованої на формування нового вищого рівня правової культури особистості. Стрижнем цієї культури є правосвідомість особистості, яка включає здобуття системних наукових знань про право, правопорядок і його охорону та «виховання емоційно-оціночного ставлення до права і правопорядку».

Все разом взяте дає можливість і вимагає визначення місця і ролі правової освіти в загальній системі освіти України.

Аналізуючи нормативно-правові документи, зокрема «Національну програму правової освіти населення», бачимо, що правова освіта є складовою частиною системи освіти і має на меті формування високого рівня правової культури та правосвідомості особи, її ціннісних орієнтирів та активної позиції як члена громадянського суспільства, а також сприяє всебічному розвитку людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвитку її розумових та фізичних здібностей, талантів, формуванню громадян, здатних до свідомого суспільного вибору.

Законодавець при укладанні програми правової освіти населення не тільки звертає увагу на необхідність вдосконалення системи правової освіти населення, набуття громадянами необхідного рівня правових знань, а й на формування у них поваги до права, підвищення загального рівня правової культури, як «особливого якісного стану правового життя». На даний час надання правової освіти має здійснюватися в усіх дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах і закладах післядипломної освіти.

Усвідомлення необхідності правової самопідготовки на всіх етапах формування правової освіти є необхідним і важливим компонентом становлення особистості.


РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМА ПРАВОВОЇ ОСВІТИ МОЛОДІ

Розбудова демократичної правової держави, громадянського суспільства, дотримання та ефективне забезпечення визнаних міжнародною спільнотою стандартів прав людини, домінування права в усіх сферах суспільства потребує підвищення правосвідомості та правової культури як суспільства в цілому, так і кожного громадянина зокрема. Особливе місце у цьому процесі належить правовій освіті, так як без відповідного рівня юридичних знань, не можлива усвідомлена участь особи у громадському житті.



Як відомо, ціль освіти - всебічний розвиток людини, як особистості і найвищої цінності суспільства. У той же час освіта є основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства і держави. Тому формування правової свідомості громадян за допомогою правової освіти і виховання є головним напрямом державної політики, а юридична освіта, як складова частина освіти громадян, - справа державного значення. Правове виховання здійснюється через педагогічну і соціально-правову допомогу молоді в розвитку її правової культури, розумінні ролі права в суспільстві, формуванні навичок правомірної поведінки.

Поширення юридичних знань у суспільстві безпосередньо покладено на спеціалістів-юристів і викладачів правових дисциплін. І від того, наскільки якісною буде підготовка цих спеціалістів, наскільки правильно визначені методичні підходи і методи навчання і виховання, наскільки правильно здійснений підбір змісту навчального курсу, наскільки глибоко доведено розуміння значення цінності права і сутності правової ідеології, настільки кваліфіковано випускники юридичних ВУЗів будуть виконувати свої фахові функції, усвідомлено розповсюджувати правові знання серед населення, пропагувати роль права в демократичному суспільстві.



У правовому вихованні й освіті можна умовно виділити два напрямки: по-перше, навчання основам правознавства студентів неюридичнихВУЗів; а по-друге, вивчення спеціальних юридичних дисциплін студентами-юристами. До другої категорії що навчаються, здається, можна віднести і студентів, які по закінченні вищого навчального закладу одержать кваліфікацію викладача права.

Правові норми дозволяють упорядкувати суспільні стосунки, поведінку людини. Вони визначають, що дозволено, а що заборонено, як необхідно діяти в тій чи іншій життєвій ситуації.

Тому вивчення регулятивних правових норм має надзвичайно важливе значення для інтеграції особистості в сучасне суспільство.

Для належної організації правового виховання у навчальних закладах різного рівня підготовки фахівців необхідно враховувати низку завдань.

Першим і головним завданням правового виховання, безумовно, є забезпечення незалежної орієнтації в основних засадах і принципах правової системи української держави. Знання основних принципів правової системи дозволяє глибоко зрозуміти суспільну сутність права, його доцільність і необхідність, сприяє переходу правових знань у переконаннях.

По-друге, необхідно забезпечити розвиток високого рівня правової поведінки молоді, що гарантує не тільки свободу, але й належну організацію суспільних відносин, їхню підпорядкованість громадському порядку. До того ж, високий рівень правової поведінки сприяє глибокому розумінню справедливості і корисності правових настанов, усвідомленню відповідальності перед суспільством і державою за свої вчинки. Отже, високий рівень правової поведінки є суспільно необхідним чинником, який обумовлює належне функціонування громадянського суспільства з розвиненою правовою культурою.

Третє завдання полягає в забезпеченні грамотної боротьби громадян за свої законні інтереси, подолання правової пасивності. Найважливіший прояв правової культури – прийняття законності та справедливості – має перетворитися на потребу боротися за власні права. Зауважимо, що вибір засобів цієї боротьби залежить від рівня сформованості правової культури. Шляхи реалізації цього завдання правового виховання були окреслені на міжнародному конгресі ЮНЕСКО у 1978 р., де зазначалася необхідність надавати знання про права людини одночасно у національному і міжнародному вимірах; поглиблювати знання, завдяки яким реальні права людини можуть ставати політичною і соціальною дійсністю, давати знання про нерозривний зв'язок прав людини і прогресу, миру і роззброєння, підкреслювати зв'язок оновленого міжнародного соціального та культурного ладу з можливістю для всіх народів користуватися їхніми людськими правами.

По-четверте, варто здійснювати роботу з профілактики правопорушень, яка передбачає подолання правового нігілізму, який, на жаль, панує наразі у масовій свідомості, особливо це стосується молоді. Таке явище базується на правовій неосвіченості, на бажанні проігнорувати ті чи інші закони, особливо якщо існує невеликий ризик правових санкцій.

По-п'яте, необхідно активізувати правову поведінку, оскільки від принципової позиції кожного громадянина щодо порушень законності залежить стабільність правопорядку в суспільстві. Тому велике значення має здатність громадян допомагати державі в її правоохоронній діяльності.

Правова освіта через Програму з правової освіти населення та усвідомлення правової самопідготовки починає впроваджуватися ще з дошкільного віку та умовно завершується вищою юридичною освітою. Умовно, тому що розуміємо нескінченність процесу пізнання, який не завжди залежить від стану розвитку науки та освітнього процесу.

Тільки мисляча людина нормально витлумачить текст, що особливо важливо для юридичної діяльності, тому необхідно приділяти більшу увагу розвиткові мислення, а саме: сприяти новим, інтерактивним методам та формам навчання, застосовувати новітній вітчизняний та закордонний досвід у суміжних галузях застосування права.

Розвиток правового мислення має прив'язуватися до даного історичного ґрунту, де виростають юристи. Тому необхідно зосередити увагу на формуванні в кожної людині позитивно-правових знань та психологічних механізмів поваги до права, визначення теоретичної моделі та концепції формування правової освіти. Завдання педагогів на всіх етапах правого процесу не дати знання, а навчити вчитися, усвідомити необхідність правового самовдосконалення протягом усього життя. Вирішення цієї проблеми для правової освіти розкривається на прикладі адаптації законодавства України до міжнародних норм і стандартів прав людини, а також гармонізації законодавства України із нормативними актами Європейського Союзу.

Необхідно віддавати більше годин під час навчального процесу таким дисциплінам, як філософія, історія держави і права, релігієзнавство, психологія тощо. Вивчення цих дисциплін має зводитися не до пасивного викладання і переказу студентами матеріалу, а до спонукання до самопізнання і намагання самими студентами знайти і зрозуміти суть матеріалу. При цьому студенти матимуть змогу осягнути правову спадщину України, інтерпретувати право крізь призму свого розуміння, яке приведе до наступного правотворення. Розвиток здатності мислити особисто, а не категоріями викладача сприяє новому баченню права та можливості розуміти і трактувати його. Успішне вирішення цих завдань залежить від багатьох факторів, але здебільшого від рівня організації правової освіти і правового виховання населення України.

Система правової освіти студентів має бути максимально спрямована на фахові потреби, необхідність формування професійної ерудиції, комунікативної компетенції, що забезпечить їм високий рівень фаховості в будь-якій сфері народного господарства.

Однією з ефективних форм співпраці із студентами є їх підготовка і заохочення до участі в науково-практичних конференціях, круглих столах, наукових семінарах , форумах. На таких заходах вони можуть більше дізнатися про нашу державу і право, детальніше вивчити українське законодавство. Крім того, в результаті порівняльно-правового аналізу, який є найкращою формою пізнання, студенти мають змогу дослідити загальне і особливе в національній правовій системі України, прослідкувати закономірності її функціонування і розвитку.
РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВА ОСВІТА МОЛОДІ - ЯК СИСТЕМА ВИХОВНИХ І НАВЧАЛЬНИХ ДІЙ

Процеси відродження української державності, політико-економічні зміни, що відбулися, торкнулися всіх сфер буття українського народу, призвели до значної переоцінки суспільних цінностей, їх переосмислення.

Історичний досвід переконує в тому, що недостатній рівень розвитку правосвідомості може негативно позначитися навіть на найдосконалішому законодавстві.

Дефекти правосвідомості – це не тільки протистояння духу і букви закону, законності й доцільності, але й більш глибокі деформації: заперечення правової системи, неповага до правоохоронних органів, недотримання конкретного закону і т. д. Усвідомлення ролі правових відносин у суспільстві дедалі посилює увагу науково-педагогічної громадськості до проблем правового виховання молоді й формування правової культури особистості. Адже процес правової освіти й виховання має суттєві резерви впливу на правосвідомість і поведінку кожної людини, відкриває ще недостатньо використані можливості залучення громадян до правових цінностей суспільства.

Правове виховання особистості несе в собі широкі потенційні можливості збагачення правових знань, уявлень, понять і переконань, стимулює правову активність людини, її прагнення жити й працювати з розумінням честі, гідності та справедливості.

Правова освіта може розглядатися як система виховних і навчальних дій, спрямованих на створення умов для формування:

• поваги до права;

• власних уявлень і настанов, заснованих на сучасних правових цінностях суспільства;

• концепцій, достатніх для захисту прав, свобод і законних інтересів особи та правомірної реалізації її громадянської позиції.

Цілі правової освіти визначають завдання, що стоять перед правовиховним процесом. До них можна віднести:

1) формування та розвиток у громадян правових знань у сфері державного управління;

2) виховання поваги до права як соціальної цінності, до принципів законності;

3) вироблення потреб та навичок активного захисту у встановленому законом порядку своїх прав, свобод та законних інтересів.

Реалізація зазначених цілей та завдань дасть змогу сформувати належний рівень правосвідомості громадян.

Правова освіта не може ізольовано існувати в суспільстві, вона спирається на дані педагогіки та юридичних наук. При цьому педагогіку застосовують для найефективнішого правового виховання, використовуючи розроблені принципи та методи, форми і способи виховання особистості. У цьому зв’язку теорія та практика формування й розвитку правової культури мають бути тісно взаємопов’язані не лише з наукою права, а й з іншими галузями гуманітарних знань. Украй актуальними є нині проблеми, пов’язані з юридичною педагогікою.

Умовами успішного формування цього процесу слід вважати:

• створення й діяльність громадських організацій (можливо, на базі великих юридичних центрів), що беруть участь у різних соціальних проектах;

• навчальні курси, що забезпечують профільне розширення й поглиблення уявлення про право як особистий соціальний інститут, феномен правової культури, її принципи, особливості регулювання різних форм суспільних відносин, особливо в політичній та економічній сферах для широкого загалу. Чому б цю місію не взяти на себе юридичним коледжам, інститутам, факультетам у рамках і форматах, визначених державою? Принаймні це могло б деякою мірою свідчити про їхню суспільну корисність і необхідність. Наприклад, це стає вкрай потрібним під час запровадження у правову тканину нових інститутів права, скажімо, інституту медіації.

Величезного значення у зв’язку з цим набуває соціальне управління правоосвітнім процесом.

Уявляючи цей процес комплексною міні-системою, можна зазначити, що змістовий бік управління складається з двох напрямів: зовнішнього й внутрішнього.

Перший являє собою цілеспрямовану державну діяльність, завданням якої є організація та забезпечення важливих з погляду правової політики напрямів здійснення правовиховного впливу, й розробку державної політики у сфері правової освіти; а також організацію суб’єктного складу правоосвітнього процесу та здійснення відповідного контролю. Другий, внутрішній, напрям полягає у формуванні та здійсненні конкретних програм правоосвітнього впливу, що реалізуються певним колом суб’єктів із метою реалізації правоосвітніх заходів.

Правоосвітня робота – це конкретні заходи, спрямовані на здійснення суб’єктом правового впливу певних дій, що ґрунтуються на розроблених програмах реалізації правового виховання в суспільстві. Отже, правоосвітній процес – це сукупність заходів, що здійснюються з метою досягнення найоптимальнішого результату виховного впливу суб’єкта правової освіти на суспільство, спрямованих на формування правосвідомості й високої правової культури, поєднаних із використанням спеціальних правових засобів і правоосвітніх механізмів.

Правова освіта – невід’ємна частина загальної культури громадянина, умова формування правосвідомості. Життя в громадянському суспільстві формує правову свідомість (позитивну чи негативну) незалежно від того, як відбувається (стихійно чи цілеспрямовано в рамках правової освіти) цей процес. Але правова освіта є запорукою того, що право стає регулятором життя індивіда, а не перешкодою на шляху вирішення його особистих завдань. У сучасних умовах саме правова освіта може стати найважливішим чинником розвитку особи, становлення громадянського суспільства й демократичної правової держави в сучасній Україні, громадяни якої зможуть жити в соціально-правовій злагоді одне з одним, з державою, владою, політичними партіями, громадськими рухами тощо.

Проте слід ураховувати, що правові норми не є єдиними регуляторами поведінки. Було б серйозним спрощенням уявляти проблему таким чином, що право одразу стає внутрішнім регулятором поведінки конкретного індивіда. Сьогодні неабияку увагу потрібно приділяти взаємодії, взаємообумовленості та «взаємопідтримці» всіх соціальних регуляторів (моралі, етики, релігійних норм тощо), що діють у державі, як складової державної правової політики.

Формування правових переконань (від зовнішніх вимог, що їх висуває суспільство до особистості, до внутрішнього переконання й від нього – до дії) – це шлях формування правової свідомості як необхідної умови забезпечення правопорядку. Без формування правового переконання неможлива правомірна поведінка. Процес реалізації правової норми – це взаємодія її вимог зі свідомістю індивіда. Не можна не погодитися з думкою вчених, що без вивчення переконань людини, її поведінки, психологічного механізму взаємодії вимог норми та свідомості людини неможливо зрозуміти мотиви правомірних учинків.

Здобуті правові знання мають переходити в ціннісні установки, стати внутрішнім переконанням, набути емоційного забарвлення, закріпитися у правових звичках.

Завдання правової освіти в тому, щоб досягти такого рівня правосвідомості, коли кожен член суспільства дотримувався б соціальних правил поведінки та правових норм виключно завдяки внутрішній потребі, власним переконанням, а не під страхом примусу. У цьому й полягає формування мотивів та звичок правомірної, соціально активної поведінки. Поведінка особи має бути свідомою. Вироблення звички до дотримання правових норм, до правомірної поведінки – головне та найскладніше завдання правової освіти.

Ідеологічна цінність правової освіти в тому, що вона є соціально необхідним явищем, зумовленим об’єктивними закономірностями побудови й розвитку суспільства.

Друга позиція зазначеного розгляду є методичною, тобто пов’язаною з «інструментарієм» здійснення правової освіти. Сучасний етап правового розвитку позначений новими тенденціями у правовому навчанні. Їхніми особливостями є: практично орієнтований підхід у викладанні змісту правових курсів, урахування соціального досвіду громадян, що беруть участь у різних правовідносинах у реальному житті, формування активної громадської позиції особи, повага до прав людини та до норм міжнародного права, забезпечення необхідного рівня юридичної грамотності особи, вирішення питань професійної орієнтації. Правова освіта має бути орієнтованою на ретрансляцію способів розуміння дійсності: мислення, діяльності, спілкування, поведінки.

Правова освіта – це єдина загальнодержавна система усвідомлення ролі й дієвості права, вивчення чинного законодавства, яка охоплює всі верстви населення.

Серед спрямувань правової освіти можна запропонувати такі:

• правова освіта й правове виховання молоді;

• правова освіта за професійним спрямуванням із застосуванням норм відповідного галузевого законодавства;

• правова освіта депутатського корпусу;

• правова освіта працівників органів місцевого самоврядування;

• правова освіта працівників громадських організацій;

• правова освіта посадових осіб та робітників комерційних структур;

• правова освіта людей пенсійного віку тощо.

Загальні цілі правової освіти конкретизуються й реалізуються засобами цілеспрямованого формування в освітньому процесі:

• здатності до дій у складних ситуаціях (в умовах кризових проявів), здібностей до аналізу соціальних і правових норм стосовно конкретних умов їх реалізації;

• комунікативних здібностей (цікаві прикладні матеріали опубліковані в журналі «Комунікація»: проект секретаріату Кабінету Міністрів України та Університету штату Огайо);

• системних знань у сфері права, що забезпечують актуалізацію здібностей, і таких, що становлять основу соціальних навичок;

• конкретних умінь і навичок у соціальній, економічній та політичних сферах.

Правова освіта залежно від програми розвитку, профілю, реальних можливостей навчального закладу чи того, хто здійснює процес, може будуватися в такий спосіб:

• систематичний курс;

• модульний курс разом з іншими соціально-гуманітарними курсами чи інтегрованим курсом;

• частина інтегрованого курсу.

Найефективнішим можна вважати використання різних «форматів» побудови курсу на кожному етапі засвоєння правової дійсності.

Якщо йдеться про так званий побутовий рівень правової освіти (тобто роботу з широким загалом), перевагу, на наш погляд, слід надавати діяльнісній формі. При цьому цілком припустимо звуження навчально- інформаційного блоку в разі збереження правового практикуму, який забезпечить формування особистого відчуття ситуацій у правовій сфері. Запропонована методика всеобучу дасть можливість:

• здобути базові навички для того, щоб успішно діяти в реальних правовідносинах;

• здобути реальні правові знання, зокрема про правову систему України, чинне законодавство, відповідно до проблем диференціації прав та специфікації прав;

• сформувати здатність до аналізу політичних ситуацій, що регулюються правовими нормами.

Навчальні заходи мають будуватися відповідно до двох типів:

• навчального курсу, що містить елементи теорії права, забезпечує уявлення про право як про особливу предметно-практичну сферу, уявлення про основні права і свободи людини, про реалізацію галузей права, про систему гарантій прав, свобод і законних інтересів згідно з чинним законодавством України;

• практикуму, що забезпечує формування практичних навичок поведінки у правовій сфері в реальному житті.

Якщо правова освіта стосується представників певних професійних напрямів, увагу слід зосередити передовсім на:

• здатності будувати власну правовідповідну поведінку в межах наявних свобод, прав і обов’язків;

• поглибленому рівні правових знань (з різних галузей права, окремих законодавчих актів тощо);

• здатності до теоретичного аналізу правових ситуацій;

• навичках реалізації своїх прав у соціальній сфері в широкому правовому контексті.

Для забезпечення варіантного підходу до вивчення права необхідно розробити щонайменше три типи програм курсу:

• загальноосвітню;

• гуманітарного профілю;

• соціально-економічного профілю.



РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

Правове виховання є важливою складовою частиною ідейно-політичного та  морального виховання громадян. Поряд з цим правове вихованя по поставленій меті дуже наближене до формування правового світогляду, правової свідомості та правової культури, по методах реалізації  поставленої мети воно має суттєву специфіку, яка вимагає самостійного розгляду.

Звернення до людини як до суб’єкта правового життя суспільства означає прагнення пізнати всю його багатогранність як правових так і протиправних зв’язків та обставин, що впливають на правовідносини. Це в свою чергу, передбачає бажання і вміння помічати  за зовнішніми проявами глибинні сили. Впливати на які надзвичайно складно, аніж агітувати і примушувати до передбачиних дій, перестерігати або утримувати від забороненого.

Виховання молоді, в дусі патріотизму, свідомого відношення до праці, високої культури, нетерпимості до явищ, що суперечать нормам моралі, передбачає формування у підростаючого покоління правовоі культури та правової свідомості. Правова свідомість відображає правову дійсність у формі знання права, оціночного відношення до нього та практичного його застосування, ціннісних орієнтацій, які регулюють поведінку в юридично значимих ситуаціях. Формування правосвідомості української молоді визначає й правову культуру особистості. Ця культура передбачає глибоку повагу до правової основи держави і суспільного життя; розуміння соціальної ролі права і переконання  в необхідності точного дотримання його норм і принципів; нетерпимість до будь-яких порушень законності; готовність до повсякденного співвідношення своєї поведінки з принципами і нормами закону і до сприяння формуванню такої ж позиції у інших членів суспільства тощо.

Ігнорування закону, протиставлення прав і обов’язків, свідчить про відсутність належної правової культури, і тим самим про відсутність належного правового виховання сучасної молоді.

Необхідність правового виховання молоді зумовлюється рядом чинників. По-перше, неповнолітні і молоді члени суспільства перебувають на стадії переходу до соціальної зрілості, до самостійного життя, до здійснення соціальних функцій у повному об’ємі. По-друге, в їх поведінці з’являються вікові особливості інтелекту, волі, емоцій тощо. Саме ці особливості, про які йшла мова вище, і зумовлюють, зокрема, недостатнє вміння визначати істинне значення того чи іншого факту, дати правильну оцінку прикладу який спостерігається, протистояти негативному прикладу мікросередовища, і зумовлюють необхідність правового виховання молодого покоління у дусі поваги до Закону. Важлива роль у цьому відводиться педагогам, батькам та правознавцям.

Висвітлити всі аспекти правового виховання, а їх надзичайно багато - педагогічний, ідеологічний, правовий тощо, в одній курсовій роботі дуже складно, тому автор зупинився на таких питаннях: "Методологія та методика правового виховання", в якому висвітлено основні методологічні засади правового виховання; та "Зміст правового виховання молоді та неповнолітніх" проаналізовано зміст, форми та проблеми правового виховання молоді.

При роботі над курсовою роботою автор використав літературу з проблем правового виховання та профілактики правопорушень, а також загально-теоретичну з теорії держави і права.



Методика правового виховання

Якщо підходити до проблеми правового виховання з врахуванням сучасних досягнень  суспільствознавчих наук, а особливо соціальної психології , то стає очевидним, що правове виховання - тривалий в просторі і часі процес, який не може не відбуватися без протиріч. В цьому процесі приймають участь всі громадяни протягом всього свого життя в якості вихованців та вихователів - в залежності від ролі яку вони виконують. Тому стан правової вихованості, досягнутий будь-яким суб’єктом, - тільки момент  цього процесу, а діяльність по правовому вихованню - необхідна, важлива сторона цього процесу. Зрозуміло, що організована діяльність з правового виховання повинна бути такою, щоб нейтралізувати, витіснити, перемогти все темне і консервативне, що дуже актуально сьогодні. Сьогодні, коли правовий нігілізм і правове безкультур’я набули небаченого "розмаху".

Теперішній час - час великих суспільних перетворень, час формування української держави, яас формування правової держави, час коли потрібно змінювати не тільки хід думок, але й почуття багатьох людей. Тому у правовому вихованні  необхідно зосередити зусилля не тільки на тому щоб нарощувати правову поінформованість суспільства і суб’єкта зокрема; необхідно спробувати "заглянути" в глибинні сфери внутрішнього світу людини - зрозуміти позитивні риси та недоліки, привнесені вихованням, що проявляються у правомірній та протиправній поведінці.  Це в свою чергу, дозволить не тільки узагальнювати набутий позитивни досвід, але - що найбільш важливо - проаналізувати помилки виховання, тому що останнім часом цьому приділяється найменше уваги.

Саме тому, деякі автори пропонують розрізняти правове виховання і виховання протиправне, яке необхідно вивчати у всіх його проявах. Це - весь той негативний вплив, що у великій масі "обрушується" на наших громадян, особливо молоді, і не тільки з боку "вулиці", про що дуже багато пишеться, але і з боку деяких вихователів, точніше антивиховаделів, тому що недобросовісний, нещиририй, несправедливий, невихований вихователь може спричинити більше шкоди всьому суспільству, оскільки результат його роботи  це - аморальна, протиправна, антисуспільна готовність суб’єктів.

Відомо, що вибір засобів залежить головним чином від поставленої мети. У даному випадку - від мети, яку ставить суб’єкт правового виховання, і перш за все від меж бажаного результату. Сама очевидна мета правового виховання - забезпечення правомірної поведінки. Однак, чи можна вважати цю мету вичерпною? На думку автора - ні. Нема необхідності доводити, що законослухяна поведінка може бути проявом небажання вступати у конфлікт з суспільством і переносити негативні наслідки такого конфлікту. Не є таємницею й інша можливість, коли законослухняний суб’єкт бажає вступити у конфлікт і здійснює правопорушення, коли виникає надія на безнаказаність.

Вияснення питання про мету правового виховання ведеться в юридичній літературі досить активно. Різними вченими висловлюються думки про те, що метою правового виховання є "забезпечення свідомої правомірної поведінки". З цим можна було б погодитися, якщо б ознака усвідомленості завжди мав би активно-позитивне значення. Однак утримання від правопорушення, у тому числі і злочину, з боязні бути покарани, не є свідомим?

Теорія методики правового виховання  досить молода сфера правової науки. Ще в процесі формування концепції в юридичній науці висловлювались думки про необхідність широкого розуміння правового виховання, оскільки інший підхід недозволяє врахувати вплив на суб’єкта суспільнополітичного ладу, соціальних умов, економічного рівня розвитку країни, безпосереднього оточення - усієї об’єктивної основи правового виховання.  Більше того,  в сучасних умовах спеціально організовану діяльність з правового виховання тільки тоді можна можна вважати цілеспрямованою, осмислені і взяті до уваги об’єктивно існуючі фактори. Взаємодіючи з ними, зливаючись і протистоячи застійним явищам, вона повинна бути потужною силою в потоці суспільного розвитку. А це можливо, коли правовиховна діяльність буде залишатись керованою.

В теорії і методиці правового виховання виділяють троїсту ієрархію цілей: формування системи правових знань (найближча мета); формування правового переконання; формування мотивів і звичок, правомірного, соціально активної поведінки (кінцева мета).

Виділяючи правове виховання в якості напрямку і форми виховної роботи в рамках вирішення єдиних комплексних завдань, деякі автори визначають такий об’єм, структуру та зміст правового виховання, які покликані сформувати такі якості у молодої людини:

знання місця права в суспільстві, його значення, напрямків правового регулювання, принципів цього регулювання;

знання норм та інститутів різних галузей права в межах, необхідних для побутової, учбової, трудової, суспільної діяльності;

навики застосування права в конкретних ситуаціях, комплексні характеристики варіантів вчинків не тільки як правильних чи неправильних, поганих чи хороших, але й законних і незаконних;

відношення до права як високої соціальтної цінності, носію ідеї справедливості;

відношення до правозастосовчої практики як до забезпечення життя закону;

внутрішня готовність до дотримання правових принципів і конкретних вимог правомірної поведінки;

готовність сприяти правомірній поведінці інших осіб.

При цьому важливо, щоб вище перераховані елементи правосвідомості були сформовані не тільки на інформаційному, а також на емційному рівні, щоб особа була солідарна з принципами і вимогами права, була готова і вміла практично діяти для реалізації своєї правової позиції.

Правове виховання - автономна сфера організованої діяльності, ймовірно, не тільки в силу обставин що склалися, а й по іншим причинам. Сама очевидна з них полягає в тому, що займалися правовим вихованням переважно юристи. Та, й кому, як не юристам, на любій посаді від счлідчого і адвоката до викладача права - бути вихователем. При цьому, правове виховання є якісний етап процеса виховання. У зв’язку з цим не можна не звернути увагу на те, що юрист не отримує професійної підготовки в області виховання: в юридичних вузах не викладається курсу "Правове виховання". Таким чином юристи не отримують знань і навиків для виконання цієї важливої роботи.

Своєрідність правового виховання полягає в тому, що воно є ніби завершальним, але не в плані  закінчення виховного процесу, який для кожного суб’єкту припиняється з його існуванням. Мова йде, про те, що правосвідомість накладається на певні, уже сформовані, потреби, схильності, звички, інтереси, цінності, "вбирає" їх та містить свої власні - правові - цінності. В свою чергу, в правосвідомості виникають нові цінності, надбані у відповідності із законом зростання потреби. Зрозуміло, що розвиток особистості, як і будь-який розвиток може бути спрямований не тільки в напрямку прогресу. Це відноситься і до самої виховнної діяльності, якщо вона погано організована.

В процес правового виховання включені всі, хто наділений правосуб’єктністю в нашій державі. Таким чином, правове виховання покликане забезпечити поведінку, узгоджену з потребами, інтересами і цінностями гуманного суспільства, які повинні знахидити своє втілення в нашій правовій системі.



Зміст правового виховання молоді та неповнолітніх

Виходячи з положення, що необхідно перш за все сформувати у кожної молодої людини розуміння того, яке значення має закон в житті всіх і кожного. Причому закон слід розуміти не як формальну заборону, а як керівництво до дій, компас для прийняття правильного рішення в будь-якій ситуації (правильного з точки зору суспільства, і з точки зору сучасного і майбутнього даного індивіда).

В подальшому необхідно переконати і прищепити звичку практично співвідносити свої дії з вимогами закону, виробивши правильне відношення до нього, як важливої цінності. Іншими словами, важливо, щоб правові знання не зависли в повітрі, а перетворились у тверді переконання, що правові норми необхідні, справедливі, і тому їх необхідно за любих умов і в любих ситуаціях дотримуватись.

До правового виховання слід підходити, як зазначалося вище, з врахуванням його соціальної сутності, як необхідної виховної частини громадянина. Неможна правове виховання зводити до завдання профілактики правопорушень. Правда, профілактичний елемент в структурі правового виховання міститься, і в багатьох випадках він має важливе значення для формування активної життєвої позиції кожного члена суспільства, уміння і готовністі боротися з будь-якими негативними відхиленнями від соціальних норм. Але правове виховання не зводиться тільки до профілактики, а спрямоване перш за все на забезпечення своїми спецефічними засобами досягнення спільних цілей політичного і морального виховвання.

Як вже відзначалося завданням правового виховання є формування у громадян правового світогляду.  Формування правосвідомості відбувається під впливом всіх аспектів суспільної діяльності і суспільних відносин. Поряд з цим існують і спецефічні методи ціленаправленого правового виховання. Вони включають різні форми вивчення права, інформування та пояснення права всіма засобами масової інформації, впливу на особу застосування правової практики яку вона спостерігає і особиста участь у правоохоронній діяльності.

Однак було б неправильно зводити правове виховання виключно до викладання основ права або до різних видів лекційної роботи правової пропаганди. Обов’язковий елемент правового виховання неповнолітніх та молоді - це демонстрація їм прикладів неухильного дотримання вимог законів у повсякденному житті, у тому числі у сім’ї, учбовому закладі, підприємстві, побутовій сфері. Однак, як зауважують деякі автори, сила слова велика, однак більша сила прихована в реальності, тобто тих суспільних відносинах, у яких відбувається життєдіяльнясть особи. Не слід покладати всі надії тільки на виховну силу інформації про закон, оскільки на свідомість людини діє ціла система факторів, досить складних, а підчас протирічливих. Тому, зокрема педагоги, та інші вихователі повинні постійно пам’ятати про те, що несправедливість в оцінці знань, приховування правопорушень, бездіяльність стосовно джерел негативного впливу на підлітків та молодь - все це не тільки порушує елементарні правила педегогічної етики, але й є яскравими прикладами порушення законності, які негативно впливають на формування правосвідомості у підлітків.

Таким чином, забезпечення знань в необхідних межах закону - це не самоціль, а засіб, щоб досягни особою розуміння права і його принципів, його готовність слідувати закону, високій правовій активності у повсякденному житті, умінням співставляти свою та оточуючих поведінку з принципами та конкретними вимогами закону.

Юридична оцінка діянь і відносин поєднюється в принципах, інститутах і нормах права не тільки з загально політичною, але й з моральною. Не всі моральні норми опосередковані правом, але всі норми права мають моральний зміст. Іншими словами, оцінка дій, відношень як законних так і незаконних повинна поєднюватись з оцінкою їх як хороших і поганих, справедливих і несправедливих і т.п. За оцінками вчених більше дев’яти десятих населення співвідносять вибір правомірної поведінки не з  страхом перед покаранням, а з вимогами моралі, першою з яких є вимога дотирмання законів. Відповідно і в правовому вихованні слід проводити ідею взаємозв’язку моралі і права, показувати  правову захищеність важливих моральних норм, моральний зміст правових норм, інститутів і принципів. Зокрема, вивчення  правових норм, в той же час є важливим каналом інформування про значимість моральних норм, які тому і взяті під охорону закону. Слід також мати наувазі, що норми моралі і права взаємодіють при розробці системи ціннісних орієнтацій, надаючи комплексний морально-правових характер цій системі. Не завжди можна визначити "вагу" правових і моральних вимог при вироблення лінії поведінки. Однак можна бути впевненим у тому, що в кінцевому результаті проявиться вплив цих двох вимог.

Дуже важливо в процесі правового виховання показати, що сам соціальний зміст законодавчого регулювання пов’язаний з  втіленням у життя ідеї справедливості. Вона реалізується, нариклад, в рівному підході закону до всіх членів суспільства, врахуванні особистісних характеристик особи і ситуації, які дозволяють максимально фиференціювати акт правозастосуванняи, співвіднести рішення слідчого, прокурора, суду з конкретною особистістю винуватого, умовами його виховання та життєдіяльності, мотивацією вибору злочинного варіанту поведінки. На основі аналізу тексту закону, змісту правових принципів, інститутів і норм необхідно показувати, що право захищає справедливість.

В ході правового виховання потрібно враховувати не тільки вікові соціально-психологічні особливості, але й спецефічне становище молоді, становище підопічних до закінчення навчання (в деяких випадках сім’я продовжує опіку і далі), невизначеність майбутнього, невлаштованість сьогодення пов’язаних з економічною кризою яку переживає країна. Звикання до ролі підопічного, негативно впливає на здатність молодої людини самостійно приймати рішення у будь-якій більш-менш складній ситуації, достатньо швидко оцінювати її і вибирати правильний варіант поведінки. Становище "дорослих дітей" сприяє виникненню звички до несамостійності, безвідповідальності, посилює піддатливість негативним впливам. Правове виховання покликане нейтралізувати або усунути ці деформації в особистісному розвитку. Засвоєння правових вимог, які несуть у собі у концентрованому вигляді великий досвід нашого суспільства, суттєво полегшує молодим людям регулювання своєї поведінки, формування громадянської позиції тощо.

Правове виховання повинно складатися так, щоб молоді люди члени суспільства переносили центр ваги не на заучування правових вимог, а на їх застосування у навчальній, трудовій, сімейно-побутовій, громадській діяльності. Права неповнолітніх та молодих людей повинні розглядатися в органічному поєднанні з їх обов’язками. Зловживання правом, розуміння деякими молодими людьми свого пільгового становища у суспільстві прямо протирічить закону.

Завдання правового виховання полягає в тому, щоб виробити у молодих людей переконання, що недоліки виховання, організації дозвілля, економічна безвихідь не виправдовують людину, яка обрала протиправний варіант діяльності, що за будь-яких умов правопрушник несе особисту відповідальність перед суспільством і зобов’язаний спокутувати свою вину.

Правове виховання неповнолітніх і молодих членів суспільства включає такі форми виховної діяльності: диспути, зустрічі з практичними працівниками правоохоронних органів, відвідування органів суду, прокуратури, міліції.

Типовим для молодих людей на початковому етапі організації правового виховання є відсутність уміння оціники конкретний факт або акт поведінки з точки зору права не тільки як "хороший" чи "поганий", але як правомірний чи неправомірний. Дуже поширена сьогодні і така позиція, коли загальна оцінка права як соціально цінного  і корисного явища поєднюється з пошуком виправдань для конкретного правопорушення, "вийнятку" з загального правила. Диференційована також ступінь негативного відношення молодих людей  до правопорушень і злочинів різних видів. Зокрема, широко поширене примирливе відношення до ряду злочинів, в сфері торгівлі, громадського порядку тощо.

У правовиховній діяльності з молодими людьми, схильними до вчинення злочинів, не можна виходити, як це часто буває, з того, що "вони не знали" того чи іншої правової заборони. Тому справа не в тому, що винні не знали, що так не можна поступати, а в тому, що вони дозволили собі переступити через заборону. Ось чому звернення до самокритичності, усвідомлення того, що попередня поведінка веде у безвихідь, неминуче спричинює шкоду як суспільству, так і винуватцю, знаходяться в центрі правовиховної роботи з особами, схильними до вчинення правопорушень.

Подальший розвиток і вдосконалення правовиховної діяльності з молодими членами суспільства передбачає і фактичне вивчення стану їх правової свідомості, включаючи суспільну і групову думку окремих контингентів і об’єднань стосовно закону, практики його застосування, ефективності боротьби з правопорушеннями, діяльності правоохоронних органів. Все це буде сприяти підвищенню правового виховання молоді, протидії антисуспільним поглядам і звичкам серед даного вікового контингенту.

Діалектичний підхід до правового виховання допомагає побачити правове життя нашого суспільства як безперервний процес різнопланого впливу на особистість суб’єкта права, який створює в його духовному світі особливу картину правового життя.

Виходячи з цього слід визначити основні завдання виховної роботи з молоддю: знання місця права в суспільстві, його значення, напрямків правового регулювання, принципів цього регулювання;

знання норм та інститутів різних галузей права в межах, необхідних для побутової, учбової, трудової, суспільної діяльності;

навики застосування права в конкретних ситуаціях, комплексні характеристики варіантів вчинків не тільки як правильних чи неправильних, поганих чи хороших, але й законних і незаконних; відношення до права як високої соціальтної цінності, носію ідеї справедливості;

відношення до правозастосовчої практики як до забезпечення життя закону;

внутрішня готовність до дотримання правових принципів і конкретних вимог правомірної поведінки;

готовність сприяти правомірній поведінці інших осіб.

Правове вихованн є важливим регулятором поведінки, важливим каналом засвоєння колективного досвіду суспільства. Підліток, юнак, наділені достатньою правовою культурою, можуть у певній ситуації намітити і реалізувати правильну лінію поведінки, незважаючи на недостатній життєвий досвід. Вимога знати, поважати і виконувати закони належить до числа першочергових у вихованні молоді, для того щоб перетворити повагу до права, закону  в особисте переконання кожного молодого члена суспільства.

ВИСНОВОК

На даному етапі формування громадянського суспільства в нашій державі на чільному місці знаходиться проблема виховання громадянина України, здатного жити в правовій державі. Саме тому сьогодні багато науковців, викладачів, вчителів звертаються до проблеми визначення психолого-педагогічних засад правового виховання та правової освіти дітей.

Основою демократичного ладу в правовій державі є людина, для якої демократія є природним середовищем задоволення її особистих та суспільних запитів. 

Сучасна демократія вимагає від особи не лише знання правових основ, законів та законодавчих норм, а й політичної активності, усвідомлення нею власної ролі і значення у житті суспільства та відповідальності за долю своєї держави. Ще давньогрецький філософ Сократ висловив думку, що людина вчиняє погано тому, що не знає, як саме вона має вчиняти, оскільки моральне зло йде від незнання, значить, знання — джерело моральної досконалості. І ще в давнину, в античних Греції та Римі склалася система правового виховання, яка може буди прикладом навіть для сучасних держав.

Правова освіта та правове виховання - це спеціалізована, систематична підготовка людей до суспільного життя в умовах демократії.

Правова освіта та правове виховання - це складна динамічна система, що поєднує:

- правові знання, на основі яких формуються уявлення про організацію життя громадян в політичному, правовому, економічному, соціальному та культурному середовищі демократичної держави;

- громадські чесноти - норми, установки, цінності та якості, притаманні громадянину демократичного суспільства.

Правова освіта і виховання є широким комплексом освітніх і виховних зусиль. Україна - держава молода, її правові норми ще тільки встановлюються.

Правове виховання студентської молоді, формування її громадянської спрямованості повинні здійснюватись у різноманітних формах та мають ставити за мету безпосереднє проникнення в духовний світ особи, внесення корективів до її світоглядних позицій. Характерною ознакою суб'єктивного фактора слід назвати безпосередність та цілеспрямованість впливу. Найбільш ефективні такі форми правового виховання та ідейного гарту: правова агітація, правове навчання, залучення до юридичної практики, пропагандистські заходи, самовиховання та самоосвіта. На практиці це має реалізовуватись у функціонуванні системи формування законослухняного громадянина-патріота, у проведенні з даною метою науково-практичних семінарів, конференцій, організації стажування, підвищення кваліфікації викладачів тощо.



Список використаних джерел
1. Шемшученко Ю.С. Правова освіта молоді як фактор українського державотворення// Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь. Наукові праці та матеріали конференції. - К., 2001. - Вип. 1. - С. 44-45; його ж: Юридична освіта та наука в Україні// Вибране. -К., 2005.-С. 10-62.

2. Андрейцев В.І. Сучасна правнича наука та освіта: на шляху до Болонського процесу // Вища школа. - 2005. - № 3. - С. 36-54.

3. Сущенко В. Проблемні питання реформування правничої освіти в Україні в контексті Болонського процесу//Вища школа. - 2005. - № 5. - С. 21-25.

4. Савченко С. Правова освіта молоді: сучасний стан та шляхи вдосконалення// Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь. Наукові праці та матеріали конференції. - К., 2001. - Вип. 1. -С. 661-665.

5. Мурашин Г.О. Шляхи вдосконалення правової освіти молоді в Україні// Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь. Наукові праці та матеріали конференції. - К., 2001. - Вип. 1. -С. 674-676.

12. Васильківська І.Т. Кримінологічні аспекти сімейного виховання. Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 /НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. - К., 2001. - 19 с.



19. Пометун О.І., Семіколенова О., Суслова О. Кроки до права. - К., 2001. - С. 5-8.

20. Пометун О.І. Курс «Практичне право» - новий підхід до правової освіти підлітків// Шлях освіти. - 2001. - № 4. - С.32-34; О.І. Пометун, Т.О. Ремех, І.М. Гейко Практичне право. - К., 2001. - С. 6-9.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка