Родинне свято «Шануй батька й матір свою»



Скачати 139.69 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір139.69 Kb.
Родинне свято

«Шануй батька й матір свою»

Для ліцеїстів І-ІІ курсів

Юлія Ломака,

вихователь
Мета: вчити ліцеїстів бути чемними, шанувати батьків, допомагати їм, любити і завжди пам'ятати місце, де народилися, рідну оселю, свій народ, рідну мову, Україну, розширити кругозір ліцеїстів, виховувати лю­бов до найближчих і найрідніших людей — матері й батька.
Наочне оформлення: вислови про родину, елементи побуту української хати.
Музичне оформлення: українські народні пісні, пісня “Рідна мати моя ”

слова А.Малишка, музика П.Майбороди; пісня «Одна калина».
Обладнання: магнітофон.

Хід родинного свята

Звучить пісня «Роде наш красний»

Вихователь: Рідний край... Почи­нається від батьківського порога, стежини, тополі стрункої біля хати, барвінку, який ніжно сте­литься в садочку. А ще починаєть­ся він із прадавніх коренів твого роду. Сьогодні ми з вами будемо говорити про рід. Бо кожен із нас є представником трьох великих родів — своєї родини, свого міста чи села, свого народу. Давайте за­мислимося з вами над словом «рідний». Воно означає «близь­кий», «дорогий». А від якого сло­ва воно утворилося? Від слова «рід». Вдумаймось у це. Слово «рідний» пов'язане з родом, із народженням. Рідний тобі — це не лише близький, дорогий тобі, а ще й одного роду.

Так, ми кажемо «мої рідні», коли говоримо про сім'ю. У кож­ного з нас є своя родина. Це най­дорожчі нам люди, які нас най­більше люблять, розуміють, тому що ми теж для них — рідні. І ми їх також найбільше любимо, без них не уявляємо свого життя.



Ведучий: Кожна людина зав­жди з великою повагою і душев­ним трепетом згадує те місце, де промайнуло її дитинство, босо­ноге, безтурботне, світле дитин­ство у затишній оселі, поряд із мамою і татом. До глибокої ста­рості залишаються в нас сердеч­ні зв'язки з тією родиною, із якої ми вийшли у метушливий світ. А що означає слово «рід»?

Ведуча: Рід — це одне чи декілька поколінь, які пішли від одного предка. Наші прадіди уяв­ляли життя людей на Землі як велетенське Дерево Роду. Свій маленький листочок на цьому Дереві має кожен із нас. І тому всім треба берегти пам'ять про своїх прадідів, про свій рід та ро­дину. Адже серед усіх геніальних винаходів людства одне з провід­них місць займає сім'я, родина.

Ведучий: «Від родини йде життя людини», «Кожне дерево з плоду свого пізнається», — ка­жуть в Україні. Людина є смерт­ною. Але рід, родина — безсмерт­ні. Тому візьміть із собою в жит­тя заповітні слова: «Діти! Бере­жіть своїх рідних! Шануйте і по­важайте бабусю і дідуся. Бо вони дали життя мамі і татові. Вони ночей не спали біля вашої колис­ки. Пам'ятайте, що сонце осява ваш радісний ранок, а для них сонце — на вечірньому крузі. Ні­коли не забувайте про це і про свою рідну домівку, коли залиши­те батьківську оселю і, немов пта­шенята, полинете у дорослий, самостійний світ».

Ведуча: В мого роду-сто доріг.

Сто століть у мого роду.

Вичовганий старий поріг

Старій бабі в нагороду.

Сива стежка в сто доріг

Розлітається од хати,

Сто вітрів мій вік запріг

Сиву хату розхитати.

Сто скажених сивих бід

Та й душило ж роду вроду,

Та не висхне зроду рід

Ні в погоду, ні в негоду.

Роде рідний!Не спинить

Нашу жилаву породу!

Сто вітрів в ногах лежить

Мого роду і народу.



Ведучий: Кожен рід-це велике дерево, а на ньому гілочки-діти, які швидко ростуть і міцніють, бо живляться соками великої гілки-сім’ї. Сім’я-це мама, тато, бабуся, дідусь, братик, сестричка. Вона тим міцніша, чим сильніша дружба у родині.
Звучить пісня «Родина, родина…»
Ліцеїст 1: Я всіх люблю.

І всіх до болю жаль:

Матусю, тата,

Братика й сестричку.

Радію разом з ними,

А печаль


Гарячим серцем розтоплю,

Мов свічку.

Бо разом, кажуть,

Жити веселіш

І труднощі долати

Завжди легше.

Давайте всі

З’єднаємось скоріш,

І хай разом родинне

Б’ється серце.



Ведуча: Сім’я-святиня людського духу, благородних людських почуттів: кохання, любові, вірності, піклування. Це хранителька національних звичаїв і традицій, плекальниця найвищої цінності людства-дітей.

Ведучий: А як же народилася сім’я?

Мільйони років тому, коли Земля була ще зовсім юною, зустрілися двоє-чоловік та жінка. Вони покохали один одного і вирішили жити разом. Це були Адам і Єва.

-Хто буде народжувати дітей?-запитав Адам Єву.

Єва відповіла:

-Я.

-Хто буде їх доглядати і виховувати?



-Я.

-Хто буде готувати їжу?

-Я,-сказала Єва.

-Хто буде оберігати сімейне вогнище?

-Я,-знову відповіла Єва.

-А хто буде прати, прибирати, ділити зі мною радощі і розчарування?

-Я!Я!Я!-промовила Єва.

Сім разів Єва промовляла «я». Сім «я» пролунало із вуст мудрої жінки. Так і народилася на Землі перша сім’я. А ми нашим сім’ям бажаємо:



Ліцеїст 2: Нехай слова і пісні малозвучні

Для вас лунають знов і знов.

Хай будуть в серці нерозлучні

Добро, надія, віра і любов.

Хай вам сміється доля журавлина,

Поля розлогі колосом цвітуть.

Нехай червоні ягоди калини

Сімейну вашу осявають путь.



Ведуча: Батьківська оселя-це родинне вогнище, звідки всі ми пішли у широкий світ. І сьогоднішній наш вечір стане своєрідним шляхом у пізнанні свого роду, адже корені кожного з нас починаються з батьківської домівки,

Де з малих літ, з раннього дитинства намагаються прищепити найкращі людські риси: доброту, чуйність, милосердя.



Ліцеїст 3: Родина, дорога родина!

Що може бути краще в світі цім?

Чим більше дорожить людина

За батьківський і материнський дім?

Що може бути краще за вечерю в домі,

За батьківським, міцним столом,

Де в шумнім гомоні і в кожнім слові

Все сповнене любов’ю, а не злом?

Де можна більше зачерпнуть любові?

Де взяти більше доброти?

Як в материнськім ніжнім слові,

Як з батька щедрої руки.

Отож зібралися ми нині

На святі нашім гомінкім,

Щоб поклонитися родині

І побажати щастя всім.



Ведучий: Птахи й ті повертаються з-за далеких морів до своїх гнізд. Сотні віків, німі, безсловесні, щовесни вони летять у рідні краї, їх кличе голос життя. Там десь, за тисячі верст, на них чекають напівзруйновані, але рідні гнізда. А ми таки люди. В нас не тільки інстинкт, а й розум. То чому ж ми маємо забувати про свої гнізда?

Ведуча: Будь благословенна, хато моя! І коли ми оновимо світ, коли збудуємо найрозкішніші палаци, однаково збережемо тебе для нащадків, наша хато, нехай бідняцька, але прекрасна, хато! Під високим небом збережемо тебе такою, якою ти була. Щоб бачили всі, щоб знали наші нащадки, під якими дахами ми народжувалися і виростали і, набравшись сил, ішли від отчого порога перетворювати світи. Нехай же стоїть під суворим небом історії наша рідна хата, нехай красується в живому цвітінні соняшників і мальв, у барвистому полі веселки.
Звучить пісня «Смерекова хата»
Ведучий: Мати! Материнське серце здатне пройматися болем дитини на відстані, журитися до­лею дітей усе життя. І сьогодні ми, діти, дякуємо вам за вашу любов і ласку, за тепло ваших сердець, за все, що можна вкласти в одне слово — турбота.

Ведуча: Від матері ми одер­жали життя. Мати вчить нас люд­ських правил, оживлює наш ро­зум, укладає в наші вуста добрі слова. Образ матері опоетизова­ний у віршах, оспіваний у музич­них творах, прославлений у каз­ках і легендах.

Ліцеїст 4: Матусю треба шану­вати

Своїм життям завдячувати їй.

Можна казати не одному «тато»,

Але єдина мати на Землі.

Наші печалі, болі і тривоги

Матуся в серці у своїм сховає.

Стрічатиме щомиті нас з до­роги.

Обійме, поцілує, привітає.

Зітре сльозинку на твоїх очах,

Подивиться на мозолясті руки.

Усмішку зробить ніжну на вустах

Й промовить стомлення від розлуки:

- Дитинко, люба, кинь мету високу.

Шануй домівку, затишок, тепло…

Не залишайте неньку одиноку,

Щоб потім боляче у серці не було.

Може, колись дасть Бог вам зрозуміти,

Яка то святість-мамина любов,

Яка ж то мука, як лишають діти.

Шануй її, бо не повернеш знов.

Роки минуть. З осіннього туману

У ваші душі завіта зима.

І зрозуміємо тоді ми,

Що за маму

Нічого найдорожчого нема

Вихователь: Мати – символ усього найкращого, найдобрішого, найсвятішого. В одному арабському прислів’ї говориться, що Бог створив на світі матерів, щоб заступали Бога там, де його нема. Мати – це перше слово, яке з радістю, з усмішкою вимовляє дитина. Мати – це слово, яке найчастіше повторює людина в хвилини страждання і горя. Мати любить свою дитину, завжди розуміє її, подасть руку допомоги, розділить її радість і смуток.
Інсценізація легенди
Байдужість до батька, матері не прощається
Живе у народі хвилююча бу­вальщина про материнську любов.

У маленькій лікарні на око­лиці великого міста лежали дві матері — Чорнокоса й Білокоса. Вони народили синів у один і той самий день. Обидві матері були щасливі. Вони мріяли про май­бутнє своїх синів.

-Я хочу, щоб мій син став видатною людиною, музикантом або письменником, відомим в усьому світі, або інженером космічних кораблів, - сказала Білокоса мати.

-А я хочу, щоб мій син став доброю людиною,- сказала Чорнокоса мати.-Щоб ніколи не забував матері й рідного дому, любив Батьківщину і ненавидів ворогів.

Щодня до молодих матерів приходили чоловіки; затамувавши подих, дивилися на личка своїх синів. А в очах сяяли щастя, подив і замилування.

Минуло тридцять років. У ту саму лікарню прийшли дві жінки — Чорнокоса й Білокоса. В їхніх косах уже сріблилася сивина, але жінки були такими ж гарними. їх обох поклали в одну палату, щоб лікувати серце. Жінки впізнали одна одну, розговорилися.

- Ким же став твій син? –спитала нарешті Чорнокоса мати.

- Видатним музикантом,-з гордістю відповіла Білокоса.-Він тепер диригує оркестром, виступає у найбільшому театрі, буває за кордоном. І назвала його ім’я.

-А твій ким став?- спитала Білокоса.

-Хліборобом. Механізатором. Син мій оре землю й сіє хліб, збирає врожай. Живемо ми в селі, у сина двоє дітей.

-А проте, щастя тебе обминуло,- сказала Білокоса.-Твій син став простою, нікому не відомою людиною, таких мільйони…

І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав син. В очах неньки світилася радість-здавалося, вона в цю мить забула про всі болі.

— Видужуйте, мамо, — сказав син і на прощання поцілував її.

А до Білокосої матері ніхто не прийшов.

У сина зараз концерт... Якби не концерт, він, звичайно, при­йшов би,— задумано мовила Білокоса.

На другий день надвечір до Чорнокосої матері знов приїхав син-хлібороб. Привіз бджоли­ний мед, паляницю, яблука. Від щастя обличчя в Чорнокосої матері засвітилося і зморшки розправилися.

До Білокосої матері ніхто не приходив.

Увечері жінки лежали мовчки. Чорнокоса усміхалася, а Білокоса тихо зітхала, боячись, щоб її зітхання не почула сусідка.

Так повторилося і втретє, і вчетверте.

Минув місяць. До Білокосої матері так ніхто й не прийшов. Лікарі сказали Чорнокосій матері: «Тепер ви зовсім здорові». А Білокосій лікар тихо мовив: «Вам ще треба полежати. Звичайно, ви теж станете зовсім здоровою». Говоря­чи це, лікар дивився чомусь убік.

За Чорнокосою матір'ю при­їхав син. Він привіз букет вели­ких червоних троянд.

Прощаючись із Чорнокосою матір'ю, Білокоса попросила по­бути з нею кілька хвилин на­одинці. Коли з палати всі вийш­ли, Білокоса мати зі сльозами на очах сказала:

— Скажи, люба, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я... — вона заплакала.

— Ми розлучаємось і ніколи більше не побачимося, — сказа­ла Чорнокоса. — Бо не може бути втретє такого збігу. Тому я скажу тобі всю правду. Син, якого я на­родила в той щасливий день, по­мер... Помер, коли йому не було ще й року... А це... не кровний мій син, але рідний! Я усиновила його трирічним хлопчиком. Але для нього я — рідна мати. Ти це бачи­ла своїми очима. Я щаслива. А ти нещасна людина, і я глибоко співчуваю тобі. Якби ти знала, як я страждала в ці дні за тебе. Ви­йдеш із лікарні, піди до сина і ска­жи: його байдужість повернеться проти нього. Як він ставиться до матері, так і його діти ставити­муться до нього. Байдужість до


батька-матері не прощається.
Виконуєтся пісня “Рідна мати моя”
Ведучий: Мати доглядає дітей, порається по господарству, а ось у батька зовсім інші проблеми і турботи, ми навіть бачимо його рідше, ніж матір, бо він піклується не лише про нас, а про всю сім’ю. Щоб жили ми в достатку, не відчували ні в чому нужди, щоб у хаті було тепло, і на подвір’ї все до ладу, щоб землю обробити та ще й грошей заробити.

Ведуча: Татова любов до нас стримана. Недарма у народі кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою і є батькова любов. Про це ми знайшли і прислів’я:

Батькова лайка-дужча за материнську байку.

Батько не мати-не буде голубити і цілувати.

З батьком суд коротенький.



Ліцеїст 5: Батьку любий, тату милий,

Нинішнього свята

Ти від нас прийми, щиренький,

Ці слова подяки.

Ці слова — це щира мова,

Щире побажання,

Щоб прожив ти многі літа,

Не зазнав страждання.

Щоб усе тобі велося,

Щастя не минало,

Щоб твоє любляче серце

Смутку не зазнало.

Щоб благословив Всевишній

Твій доробок всюди,

Щоб усе перемагав ти,

Перешкоди й труди.

Щоб ти вивів нас у люди

Та втішався нами,

Щоб гордитись міг своїми

Донями й синами.

Щоб навчив нас здобувати

Щастя боротьбою,

Щоб весь народ український

Тішився тобою.



Ведуча: Батько — це захисник, годувальник. Батькове слово — це закон. Як скаже батько, так і буде, бо він — голова сім'ї, зразок для своїх дітей. Кожна дитина хоче, щоб її батько був людиною силь­ною, справедливою, щоб був муд­рий і мужній.

Ліцеїст 6: Уклін тобі, наш рідний тату,

За те, що ласка в тебе є,

Нехай же рідну нашу хату

Біда і горе обмине.

За те, що можем мирно жити,

За те, що все ти бережеш,

За те, що вмієш нас любити.

Тож будь щасливим ти без меж.



Ведучий: «Шануймо наших батьків» — так велить книга книг — Біблія. Майже три з по­ловиною тисячі років тому на кам'яних таблицях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Синай, були вирізьблені слова: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та щоб дов­голітнім був ти на землі».

Ведуча: Новий Заповіт навчає: «Шануй батька та матір», «Хто злословить на батька чи матір — хай смертю помре». І недарма, бо за Біблією найбільший гріх лю­дини — це неповага, нелюбов, непошана до батьків.

Ведучий: Ніхто не має права за­суджувати своїх батьків. Кожен повинен зрозуміти просту істину — батьки дали нам життя, і ко­жен у хвилини непорозуміння чи образи повинен повторювати сло­ва: «Своєю появою на світ я зав­дячую тобі».

У багатьох найщасливіші хви­лини життя пов'язані з матір'ю, з рідним домом. Наодинці з рідни­ми почуваємо себе щасливими, не дивлячись на те, хто є наші бать­ки. Батьків, як і Батьківщину, не вибирають. Це розуміють усі.



Ведуча: Батьки! Замисліть­ся над цим. Бо батьківський вплив — це величезна благодатна сила.

Звучить пісня
Ведучий: Виховання дітей у родині не завжди йде гладко. Виховувати дитину нелегко, але перевиховувати ще важче. Отже, батьки, виховуйте дітей так, щоб не пожинати гіркі плоди хибного виховання.

Найкращий спадок для дітей — не золото та маєтки, а гарне ви­ховання та

навчання, що є най­більшим багатством, головною запорукою життєвих успіхів. Саме ця ідея закладена в народній при­тчі: «Якщо ви дасте своїй дитині одну рибину, то вона буде сита один день. Якщо дасте дві риби­ни, то вона буде сита два дні. А якщо ви навчите дитину ловити рибу, то вона буде сита протягом усього життя».

Отже, батьки! Ви народили і виховуєте нас не лише для бать­ківської радості. У ваших роди­нах і під вашим керівництвом зро­стаємо ми, ваші діти. Беремо з вас приклад, вчимося у вас. Тож не дайте заснути почуттям любові, доброти і щедрості. Спільними зусиллями ростіть міцні, мудрі, чемні, добрі, дбайливі, чесні, справедливі пагінці великого родинного дерева.



Ліцеїст 7: Щасливі ті батьки і діти,

Яких мине гірка пора.

Нам треба вміти, треба вміти

Ростити паростки добра.



Ліцеїст 8: Добро не родиться од злості —

І в цьому істина проста.

Нехай частіш до нас у гості

Приходить злагода свята.



Ліцеїст 9: Несімо злагоду, як ту дитину,

У кожну хату і родину.

Нам треба злагоди, а зла не треба.

Хай посміхається земля і небо.


Звучить пісня «Одна калина»
Вихователь: Ми - одна сім’я, єдина ми родина.

У кожнім нашім «я» - частинка України.

Ми всі – одна сім’я, єдина ми родина.

Мільйони різних «я», а разом - Україна.



Ведуча: Ми дякуємо вам, дорогі батьки, що завітали на наше свято, розділили з нами найдорожче, що є у нас – радість спілкування. Хай між дітьми і батьками назавжди панує любов, повага і розуміння. А місток доброти і любові між нами не переривається.

Ведучий: Щастя вам, дорогі батьки!


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка