Реферат роботи: Представлена робота "Модуляція секреторного процесу за участі глутаматних транспортерів та рецепторів"



Скачати 163.18 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір163.18 Kb.

РЕФЕРАТ РОБОТИ:

Представлена робота “Модуляція секреторного процесу за участі глутаматних транспортерів та рецепторів” є циклом наукових праць, присвячених вищезазначеній темі.



Актуальність теми.

Глутамат є основним збуджуючим нейромедіатором у центральній нервовій системі (ЦНС) ссавців. Він, зокрема, бере участь у процесах розпізнавання, пам'яті, навчання тощо. Тривале підвищення концентрації глутамату в синаптичній щілині призводить до надмірної стимуляції глутаматних рецепторів, що зумовлює розвиток нейротоксичності та загибель нейронів. Єдиним шляхом швидкого видалення нейромедіатору з синаптичної щілини є його перенесення в цитозоль за участю високоафінних Na+-залежних глутаматних транспортерів ЕААТ1-5, локалізованих у плазматичній мембрані нейронів і гліальних клітин (Danbolt, 2001). Глутаматні транспортери плазматичної мембрани використовують Na+/K+-електрохімічний градієнт як рушійну силу для накопичення глутамату.

Після вивільнення глутамату у синаптичній щілині та його часткової дифузії за межі даного синапсу активація глутаматних рецепторів здатна впливати на вивільнення інших нейромедіаторів, зокрема гальмівного нейромедіатору гама-аміномасляної кислоти (ГАМК). Експресія рецепторів нейромедіаторів на різних ділянках нейронів і глії дозволяє ефективно впливати на активність нейрональної мережі. Висока варіабельність такої регуляції забезпечується субклітинним розподілом рецепторів, їх субодиничною композицією і метаботропною / іонотропною функцією. Серед позасинаптичних рецепторів особлива роль відводиться рецепторам локалізованим на пресинапсі, оскільки їх активація дозволяє безпосередньо впливати на силу синаптичної відповіді. Саме пресинаптичні рецептори відіграють визначальну роль в регуляції синаптичної пластичності – центрального механізму нейрональної адаптації, а детальне з’ясування механізмів регуляції синаптичної передачі є однією з ключових задач сучасних нейронаук. Літературні дані щодо регуляторної дії пресинаптичних іонотропних глутаматних рецепторів зокрема на гальмівну, ГАМК-ергічну, нейропередачу досить суперечливі, оскільки показана як їх стимулювальна, так і інгібуюча дія на вивільнення ГАМК. Одночасно механізми дії цих рецепторів залишаються не визначеними.

Як глутаматні рецептори, так і глутаматні транспортери представлені на мембрані тромбоцитів, що робить ці клітини об’єктом уваги сучасної нейрохімії. Тромбоцити експресують три типи високоафінних Na+-залежних глутаматних транспортерів (ЕААТ1-3) на плазматичній мембрані. Глутамат з цитозолю акумулюється в секреторних гранулах тромбоцитів за участю двох типів везикулярних транспортерів глутамату VGLUT 1 та 2. Крім того, на мембрані тромбоцитів представлені іонотропні (NMDA-, AMPA-, каїнатні) та метаботропні (mGlu3,4) глутаматні рецептори. Існують експериментальні дані, що певні нейропатології супроводжуються змінами у кінетичних характеристиках транспорту глутамату в тромбоцитах та експресії/активності ферментів метаболізму глутамату, проте не з’ясовані механізми, які лежать в основі цих змін.

Система високоафінного транспорту глутамату в тромбоцитах досі не охарактеризована детально. Порівняльний аналіз процесів активного накопичення та вивільнення глутамату в тромбоцитах та ізольованих нервових закінченнях головного мозку дозволив нам виявити фактори, що обмежують/модулюють функціонування глутаматних транспортерів та процес секреції глутамату в тромбоцитах.

Рівень холестеролу впливає на жорсткість мембрани синаптичних везикул і тому може змінювати їх здатність до злиття з плазматичною мембраною, що спричинює порушення вивільнення нейромедіаторів з нервових закінчень шляхом екзоцитозу. Зміни вмісту мембранного холестеролу призводять до модуляції активності рецепторів нейромедіаторів, білків, залучених до екзоцитозу, потенціал-залежних кальцієвих і калієвих каналів, а також специфічних транспортерів нейромедіаторів плазматичної мембрани. Дефіцит холестеролу у мозку є характерним для патогенезу деяких нейродегенеративних захворювань (хвороби Альцгеймера та Ніеманна-Піка типу С). В роботі були проведені дослідження функціонального стану синаптичних везикул, потенціалу плазматичної мембрани та процесу секреції глутамату з ізольованих нервових закінчень головного мозку за умов зниження вмісту мембранного холестеролу та розглянуто механізми, які можуть лежати в основі виявлених змін.


Метою роботи є з’ясування регуляторних механізмів, які пов’язані з роботою глутаматних транспортерів та пресинаптичних глутаматних рецепторів та лежать в основі модуляції секреторного процесу (екзоцитозу). Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:



  1. Проаналізувати фактори, які стимулюють секрецію в нервових закінченнях та тромбоцитах.

  2. Дослідити вивільнення глутамату з нервових закінчень за умов зниження вмісту мембранного холестеролу.

  3. Проаналізувати вивільнення глутамату з тромбоцитів за умов зниження вмісту мембранного холестеролу.

  4. Оцінити внесок транспортерів у вивільнення глутамату з нервових закінчень та тромбоцитів при деполяризації плазматичної мембрани.

  5. Дослідити роль активації пресинаптичних глутаматних рецепторів у модуляції секреції нейромедіатору з синаптичних везикул нервових закінчень.

  6. З’ясувати вплив активації НМДА та АМПА/каїнатних рецепторів на функціональний стан синаптичних везикул.



Результати: Згідно з поставленими завданнями були отримані наступні результати:


При зниженні вмісту холестеролу в мембранних структурах ізольованих нервових закінчень (синаптосом) з використанням акцептора холестеролу метил-β-циклодекстрину (MβCD) відбувається значна дисипація протонного градієнта синаптичних везикул (рис. 1). Однією з найбільш імовірних причин цього може бути зниження активності H+-АТРази V-типу, яке відбувається при екстракції холестеролу з плазматичної мембрани синаптосом. Ця гіпотеза підтримується даними літератури, що зниження концентрації холестеролу інгібує утворення ΔpH вакуолярною H+-АТРазою, а також тим, що MβCD який знаходиться у позаклітинному просторі, може видаляти холестерол з внутрішньоклітинних компартментів.

А Б



Рис. 1. Дисипація протонного градієнта внутрішньоклітинних компартментів синаптосом (А) та ізольованих синаптичних везикул (Б) при зниженні вмісту мембранного холестеролу. Реєстрація методом спектрофлуориметрії з використанням рН-чутливого флуоресцентного зонду акридину оранжевого (АО).
Окремо було досліджено зміни протонного градієнта ізольованих синаптичних везикул при зниженні та підвищенні вмісту мембранного холестеролу з використанням метил-β-циклодекстрину (MβCD, рис. 1, Б) та комплексу MβCD-холестерол, який збагачує мембрану холестеролом. Показано, що обробка акцептором холестеролу викликає дозо-залежну дисипацію протонного градієнта синаптичих везикул, а насичення мембрани холестеролом підвищує ацидифікацію синаптичних везикул.

Наші експериментальні дані свідчать, що внаслідок зниження протонного градієнта синаптичних везикул пригнічується активність як глутаматних транспортерів на плазматичній мембрані так і активність везикулярних глутаматних транспортерів.

Внаслідок пригнічення акумуляції глутамату в синаптосомах за цих умов позаклітинний рівень глутамату збільшувався на третину після видалення холестеролу з синаптосом у порівнянні з контролем та складав 0,193 ± 0,013 нмоль/мг білка у контролі та 0,282 ± 0,013 нмоль/мг білка у MβCD-оброблених синаптосомах (P≤0,05, n=8).

За сучасними літературними даними припускається, що зниження вмісту холестеролу в плазматичній мембрані індукує його перерозподіл між плазмалемою та внутрішньоклітинними компартментами. З використанням радіоактивно міченого холестеролу нам вдалося підтвердити це припущення. Внаслідок зниження вмісту холестеролу в плазмалемі зменшується його вміст і у синаптичних везикулах синаптосом. Врезультаті пригнічується акумуляція глутамату та Ca2+-залежне вивільнення глутамату з синаптосом (екзоцитоз) зменшувалось з 8,0 ± 1,0% до 4,2 ± 1,0% загального вмісту акумульованого в синаптосомах глутамату (рис. 2, Р≤0,05, n=10).


А Б

Рис. 2. Позаклітинний рівень глутамату (А) та вивільнення глутамату з ізольованих нервових закінчень шляхом екзоцитозу (Б) за умов зниження вмісту мембранного холестеролу.
Для підтвердження результатів, отриманих з використанням радіоактивно міченого нейромедіатору, було оцінено позаклітинний рівень ендогенного глутамату в суспензії ізольованих нервових закінчень за допомогою амінокислотного аналізатору. Позаклітинний рівень ендогенного глутамату був у два рази більшим у MβCD-оброблених синаптосомах у порівнянні з контрольними та становив 6,9 ± 2,0 нмоль/мг білка у контролі та 16,6 ± 2,0 нмоль/мг білка після видалення холестеролу (P≤0,05, n=4).

При використанні «нейтрального» комплексу MβCD-холестерол (1:0,15), який не змінює вміст холестеролу в мембранних структурах, не зареєстровано суттєвих змін у накопиченні, позаклітинному рівні та Ca2+-залежному вивільненні глутамату у порівнянні з контролем. При обробці синаптосом «насичуючим» комплексом MβCD-холестерол (1:0,2) було зафіксовано збільшення початкової швидкості накопичення глутамату, яка складала у контролі 2,5 ± 0,3 нмоль/хв/мг білка, а після обробки комплексом становила 3,5 ± 0,3 нмоль/хв/мг білка, відповідно (P≤0,05, n=8).

Збільшення початкової швидкості глутамату зумовлює збільшення везикулярного пулу глутамату та його вивільнення шляхом екзоцитозу. Варто зазначити, що позаклітинний рівень глутамату безпосередньо впливає на рівень активації глутаматних рецепторів (іонотропних та метаботропних), які також залучені у процес модуляції нейросекреції.

Надалі було проаналізовано етапи вивільнення гальмівного нейромедіатору гама-аміномасляної кислоти (ГАМК) при активації різних типів пресинаптичних іонотропних глутаматних рецепторів. Для активації пресинаптичних глутаматних рецепторів використовували як екзогенний глутамат, природний агоніст всіх типів глутаматних рецепторів, так і специфічні агоністи глутаматних рецепторів НМДА та АМПА/каїнатного типів. Було встановлено, що ГАМКергічні нервові закінчення відповідають на внесення глутамату в позаклітинне середовище активацією секреторного процесу – дозо-залежним вивільненням ГАМК. Для експериментального дослідження було обрано концентрацію глутамату від 0,1 до 1 мМ, оскільки такі концентрації знаходяться в межах діапазону концентрації, характерних для синаптичної щілини після індукованого потенціалом дії вивільнення глутамату.

На рис. 3 представлено дані щодо глутамат-індукованої стимуляції вивільнення ГАМК. Про функціональну активність нервових закінчень свідчить здатність до стимульованого деполяризацією кальцій залежного вивільнення [3H]ГАМК за дії 4-амінопіридину (4-АП), блокатору калієвих каналів. 4-АП в якості деполяризуючого агенту стимулює процес екзоцитозу синаптичних везикул і дозволяє відтворити події, що відбуваються in vivo в нервовому закінчені при надходженні потенціалу дії. Додавання глутамату (1 мМ) до синаптосом гіпокампу стимулювало вивільнення [3H]ГАМК, кількість якої була лише вдвічі меншою за кількість нейромедіатора, що вивільнювався у відповідь на 4-АП (2 мМ).



Рис. 3. Глутамат-індуковане вивільнення [3H]ГАМК (%) із нервових закінчень гіпокампа на препараті очищеної та Р2 фракції. Синаптосоми попередньо навантажені [3H]ГАМК інкубували 10 хв у стандартному Са2+-вмісному середовищі після чого додавали 4-амінопіридин (2 мМ) або глутамат (0.5 мМ і 1 мМ). Вивільнення [3H]ГАМК визначали через 2 хв після внесення стимулюючих агентів, (n = 6), * Р<0.05 у порівнянні з контролем.

Як відомо, вивільнення ГАМК з пресинаптичного закінчення, може відбуватися із залученням різних пулів нейромедіатору, везикулярного і цитозольного. Нами показано, що екзогенний глутамат стимулює вивільнення нейромедіатору саме із везикулярного, а не з цитозольного пулу нервових закінчень. Про це свідчить кінетика вивільнення [3H]ГАМК під дією глутамату в присутності та за відсутності в середовищі інкубації NO-711 – специфічного несубстратного інгібітору ГАМК-транспортерів (рис. 4, А). Вивільнення ГАМК оцінювали на 2-й, 5-й та 10-й хв після внесення глутамату. У контролі («-NO-711») максимальне підвищення позаклітинного рівня нейромедіатору спостерігалось на 2-й хв, після чого кількість [3H]ГАМК в позаклітинному середовищі поступово зменшувалась і наближалась до вихідного значення (на 10-й хв).




Рис. 4. Кінетика вивільнення [3H]ГАМК під впливом глутамату (А) та каїнату (Б) в нормі та в присутності NO-711. Агоністи додавали до попередньо навантажених [3H]ГАМК синаптосом після предінкубації у стандаротному Са2+-вмісному середовищі без (суцільна лінія) та з додаванням 30 мкМ NO711 (пунктир), n = 5,* – Р<0.05 у порівнянні з “- NO-711”
Використання специфічних інструментів - каїнату та НМДА - агоністів відповідно каїнатних/АМПА та НМДА рецепторів, дозволило з’ясувати чи задіяна активація цих рецепторів у глутамат-індукованому вивільненні. Виявилось, що обидва агенти також стимулювали вивільнення [3H]ГАМК. Кінетика вивільнення [3H]ГАМК з синаптосом при активації каїнатних рецепторів була схожа на таку при додаванні глутамату. А саме, спостерігалось швидке вивільнення [3H]ГАМК з наступним захоплення нейромедіатору у нервові закінчення. Нечутливість першої фази каїнат-індукованого вивільнення нейромедіатору до NO-711 (рис. 4, Б) підтверджує наше припущення, що процес відбувається за рахунок екзоцитозу, а не внаслідок оберненої роботи транспортерів.

Загалом, чутливість першої «швидкої» фази до іонів Са2+ (рис. 5, А) свідчить про залучення процесу екзоцитозу. Очевидно, вхід іонів Са2+ по каналам іонотропних рецепторів, що стимулює наступне вивільнення кальцію з внутрішньоклітинних депо, призводить до синхронного злиття везикул з плазматичною мембраною, та виходу з них барвника, що і спостерігається як спалах флуоресцентного сигналу. Наступна рециклізація везикул супроводжується накопиченням зонду, а відповідно, і зниженням флуоресценції.

А Б



Рис. 5. Глутамат-індукована відповідь синаптосом за умов блокування Са2+-провідності (А) та при заміні Na+ в позаклітинному середовищі на холін (Б).

При заміні в позаклітинному середовищі іонів натрію (рис. 5, Б) на еквімолярну концентрацію холін хлориду початкова фаза відповіді на глутамат не змінювалася, однак відбувалося повне блокування другої повільної фази. Ці дані вказують на критичну роль натрію у розвитку пролонгованої фази відповіді нервових закінчень на глутамат. Підвищення цитозольної концентрації натрію у відповідь на активацію іонотропних глутаматних рецепторів, очевидно, активує роботу Na+/Ca2+ обмінника (NСХ) у зворотному напрямку, внаслідок чого NСХ починає транспортувати іони Na+ назовні, натомість закачуючи іони Са2+; підвищення внутрішньоклітинної концентрації Са2+, в свою чергу, стимулює процес злиття синаптичних везикул с плазматичною мембраною і вивільнення вмісту везикул.

Ці результати свідчать на користь того, що у розвитку відповіді нервових закінчень на глутамат задіяні як АМПА/каїнатні, так і НМДА рецептори. На підставі різної чутливості глутамат-індукованої відповіді нервових закінчень до анагоністів CNQX та MK801, можна зробити висновок, що розвиток першої «швидкої» фази асоційований в першу чергу з активацію НМДА рецепторів, тоді як АМПА/каїнатні рецептори залучені до реалізації пролонгованої фази.

Дослідження впливу позаклітинного натрію на глутамат-індуковані зміни флуоресценції АО дозволило встановити, що наявність натрію в середовищі є необхідною умовою розвитку другої «повільної» фази відповіді. На підставі отриманих результатів було з’ясовано, що надходження іонів Na+ в основному забезпечується активацією іонних каналів спряжених з глутаматними рецепторами. Спостереження в присутності CNQX, антагоністу АМПА/каїнатних рецепторів, свідчать, що вхід іонів натрію по каналам цих рецепторів забезпечує модуляцію сили пресинаптичної відповіді на глутамат.

При проведені порівняльного аналізу регуляції процесу секреції глутамату в ізольованих нервових закінченнях та тромбоцитах було досліджено зміни, що відбувається з протонним градієнтом секреторних гранул тромбоцитів та здатністю до секреції вмісту гранул при зниженні вмісту холестеролу в мембранних структурах, деполяризації плазматичної мембрани та при активації тромбоцитів.

Показано, що MβCD викликає зниження вмісту загального холестеролу в тромбоцитах кроля на 17% за умов інкубації з акцептором протягом 15 хв з наступним відмиванням. Було показано, що MβCD викликає дисипацію протонного градієнта секреторних гранул тромбоцитів з виходом на платовий рівень (рис. 6).


А Б


Рис. 6. Зміни протонного градієнта секреторних гранул тромбоцитів при зниженні/підвищенні вмісту мембранного холестеролу.
Дозо-залежна дисипація протонного градієнту секреторних гранул в присутності MβCD виявилась характерною також для ізольованих тромбоцитів людини. Варто зазначити, що «нейтральний» комплекс MβCD-холестерол (1:0,15), який не впливає на вміст холестеролу в мембрані, не змінює протонний градієнт секреторних гранул тромбоцитів.

Для вивчення впливу акцептора на акумуляцію глутамату тромбоцити преінкубували з акцепором холестеролу протягом 10 хв перед внесенням L-[14C]глутамату (час, необхідний для завершення часткової дисипації протонного градієнту секреторних гранул під дією MβCD). При цьому акумуляція L-[14C]глутамату за 20 хв знижувалась на 25% порівняно з контролем. Одним зі стратегічних напрямів корекції реактивності тромбоцитів є цілеспрямований вплив на рівень холестеролу в мембранних структурах тромбоцитів, зокрема при гіперхолестеринеміях.

Було проаналізовано внесок глутаматних транспортерів у регуляцію процесу секреції глутамату та інші можливі шляхи вивільнення глутамату в тромбоцитах. Показано, що деполяризація плазматичної мембрани тромбоцитів в присутності високої позаклітинної концентрації К+ пригнічує накопичення глутамату, проте не стимулює роботу транспортерів глутамату у реверсному режимі. Важливо зазначити, що для збагачення цитозолю тромбоцитів глутаматом з секреторних гранул проводили дисипацію протонного градієнту з використанням інгібітора вакуолярної Н+-АТРази бафіломіцину А1 (100 нМ) та протонофору FCCP (1 мкМ). Однак за цих умов вивільнення ендогенного глутамату з тромбоцитів також не спостерігалося (рис. 7, А), навіть за подальшої деполяризації плазматичної мембрани або в присутності транспортабельного конкурентного інгібітору глутаматних транспортерів DL-ТНА (100 мкМ) (рис. 7, Б). Водночас, в наших експериментах показано, що після дисипації протонного градієнту секреторних гранул (під дією FCCP, бафіломіцину А1 та MβCD) тромбоцити зберігають здатність до вивільнення вмісту секреторних гранул при активації тромбіном. (рис. 7, Б).
А Б


Рис. 7. Аналіз вивільнення ендогенного глутамату при дисипації протонного градієнту секреторних гранул тромбоцитів кроля (А) з подальшою деполяризацією плазматичної мембрани та активацією тромбіном (Б).
Отже, дисипація протонного градієнта секреторних гранул тромбоцитів не призводить до вивільнення ендогенного глутамату та не перешкоджає тромбін-стимульованому вивільненню глутамату шляхом екзоцитозу. На відміну від ізольованих нервових закінчень для тромбоцитів не характерне нестимульоване та транспортер-залежне вивільнення глутамату. Водночас показано масивне вивільнення глутамату з секреторних гранул тромбоцитів при активації тромбіном (рис. 8) та ADP. Показано, що вивільнення глутамату здійснюється саме з щільних гранул тромбоцитів, оскільки при цьому суттєво зростає поверхневе продставлення маркерного білка щілних гранул СD-63 (зареєстровано методом конфокальної мікроскопії з використанням флуоресцентних анти-CD63 моноклональних антитіл, мічених алофікоціаніном. Одже екзоцитоз є єдиним шляхом вивільнення глутамату з тромбоцитів.

А Б



Рис. 8. Зміни розміру (FS) та грануларності цитоплазми (SS) тромбоцитів при активації тромбіном (A) та вивільнення ендогенного глутамату (Б).
Підсумовуючи одержані результати можна розглянути наступну схему (рис. 9), в якій наведено роль факторів, які модулюють процес секреції і були проаналізовані у циклі наукових праць, а саме зміни вмісту мембранного холестеролу, активності високоафінних глутаматних транспортерів та активації пресинаптичних іонотропних глутаматних рецепторів.


Рис. 9. Узагальнююча схема механізмів модуляції процесу секреції за участі глутаматних транспортерів та рецепторів.



В результаті проведених досліджень зроблені наступні висновки:


  1. На відміну від ізольованих нервових закінчень вивільнення глутамату шляхом екзоцитозу з тромбоцитів спостерігається при їх активації.

  2. Вивільнення глутамату шляхом екзоцитозу пригнічується при зниженні вмісту мембранного холестеролу внаслідок зниження активності глутаматних транспортерів плазматичної мембрани та синаптичних везикул.

  3. Зниження рівня мембранного холестеролу пригнічує акумуляцію глутамату тромбоцитами та викликає дисипацію протонного градієнту секреторних гранул, але не призводить до вивільнення глутамату з тромбоцитів.

  4. Пригнічення активності глутаматних транспортерів плазматичної мембрани знижує везикулярний пул глутамату та його вивільнення шляхом екзоцитозу. На відміну від нервових закінчень нестимульоване та транспортер-залежне вивільнення глутамату не характерне для тромбоцитів.

  5. Активація пресинаптичних глутаматних рецепторів природним агоністом глутаматом зумовлює процеси синхронного та асинхронного екзоцитозу, які відбуваються послідовно та опосередковані входом Са2+ та Na+, відповідно.

  6. Активація НМДА рецепторів стимулює першу швидку фазу секреції, в той час як активація АМПА/каїнатних рецепторів веде до пролонгованого асинхронного екзоцитозу.


Наукова новизна одержаних результатів. Припускається, що фаза пролонгованої секреції ГАМК при активації пресинаптичних рецепторів може бути наслідком стимуляції процесу генерації АФК, і доведено, що АФК дійсно відіграють принципову роль у реалізації рецептор-стимульованої пресинаптичної потенціації. Вперше було проведено ретельне дослідження продукції АФК в нервових закінченнях при активації іонотропних глутаматних рецепторів та показана замученість НМДА та АМПА/каїнатних рецепторів у стимулювання цього процесу.

Показано, що акцептор холестеролу MβCD викликає дисипацію протонного градієнту синаптичних везикул синаптосом та секреторних гранул тромбоцитів і знижує акумуляцію глутамату в обох системах та везикулярний пул глутамату в синаптосомах. Доведено, що дегрануляція при активації тромбоцитів − це єдиний шлях вивільнення глутамату.

Порівняльний аналіз процесу активного транспорту глутамату в тромбоцитах та ізольованих нервових закінченнях головного мозку свідчить про схожість високоафінного Na+-залежного накопичення глутамату тромбоцитами та ізольованими нервовими закінченнями, проте у механізмах вивільнення глутамату виявлені суттєві відмінності.
Практичне значення одержаних результатів. Оскільки порушення гальмівної нейропередачі лежить в основі розвитку ряду нейропатологій (шизофренія, епілепсія), проведений аналіз закономірностей функціонування пресинаптичних глутаматних рецепторів і їх ролі в модуляції пресинаптичних процесів є актуальним для з’ясування шляхів розвитку та подолання згаданих патологій.

Встановлено зниження початкової швидкості високоафінного Na+-залежного накопичення глутамату в тромбоцитах при деполяризації плазматичної мембрани, що при довготривалому перебігу може призводити до поступового підвищення концентрації глутамату в плазмі крові та впливати на гомеостаз позаклітинного глутамату в ЦНС.

Результати вказують на те, що використання циклодекстринів для транспорту гідрофобних лікарських субстанції та застосування інгібіторів синтезу холестеролу (статинів) у клінічній практиці негативно впливає на активне накопичення глутамату в нервових закінченнях, проте за патологічних станів зниження вмісту мембранного холестеролу має нейропротекторний ефект. Результати експериментів зі зміною вмісту холестеролу в тромбоцитах свідчать, що стратегічною мішенню для регуляції реактивності тромбоцитів в системі гемостазу є їхні щільні гранули.

Загальна кількість публікацій. Цикл робіт включає 1 монографію, 15 статей (з них 6 в «Neurochemistry International», 1 в журналі «Біотехнологія», 1 – «Нейрофизиология», 1 – «Journal of Molecular Neuroscience», 1 – «Cellular and Molecular Neurobiology», 1 – «Biochimica et Biophysica Acta», 1 – «Astrobiology», 1 – «The International Journal of Biochemistry and Cell Biology», 1 – «Українському біохімічному журналі», 1 – «Neurobiology of lipids», 4 патенти України, 26 тез доповідей українських та міжнародних конференцій. Загальний індекс цитування складає 41 згідно баз даних Scopus. Роботи авторів процитовано в 53 наукових журналах, h-індекс=5.
Виконавці:

к.б.н., м.н.с. Касаткіна Л.О.

м.н.с. Крупко О.О.

в.о. м.н.с. Сівко Р.В.

Вчений секретар

Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна



к.б.н. З.С. Протасова


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка