Реферат роботи Берестової Ірини Еріївни «Способи захисту суб’єктивних цивільних прав»



Скачати 184.24 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір184.24 Kb.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО

ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА


Р Е Ф Е Р А Т
циклу праць

«СПОСОБИ ЗАХИСТУ СУБ’ЄКТИВНИХ

ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ»


БЕРЕСТОВОЇ ІРИНИ ЕРІЇВНИ
кандидата юридичних наук, доцента

вченого секретаря

Науково-дослідного інституту приватного

права і підприємництва

Національної академії правових наук України

КИЇВ 2011

Реферат

роботи Берестової Ірини Еріївни

«Способи захисту суб’єктивних цивільних прав»
Докорінна перебудова соціально-економічного устрою в державі, перехід її до ринкової економіки і демократичні принципи розбудови в соціальній сфері вимагають необхідності реформування цивільно-правових відносин. У свою чергу, це обумовлює як необхідність кардинальних змін цивільного законодавства в цілому, так і доцільність удосконалення зобов’язального права, зокрема, системи захисту суб’єктивних цивільних прав. Одним із основних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права і інтересу (ст. 3 ЦК України). В ст. 15 ЦК України вказується, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Цивільне законодавство встановлює в ст. 16 ЦК України перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, який не є виключним, оскільки в такому разі це суперечило б актам міжнародного законодавства, які передбачають відкритий перелік способів захисту порушеного права.

Широке коло способів захисту суб’єктивних цивільних прав, а також складність юридичного складу багатьох цивільних правовідносин в деяких випадках призводить до того, що одна і таж особа може застосувати декілька альтернативних та направлених на захист одного і того ж права або інтересу спосіобів захисту, що виражається у можливості заявлення декількох позовів, що мають різну юридичну природу. При цьому вибір конкретного способу захисту (виду позову) здійснюється кредитором виходячи з його внутрішньої волі.

Першим науковим дослідженням по роботі стала монографія «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави: загальнотеоретичні питання та правові наслідки1», яка вийшла друком у видавництві Дніпропетровської юридичної академії МВС України у 2005 році. При її підготовці і написанні було поставлено декілька завдань: по-перше, розглянути ретроспективу становлення й розвитку інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави від римського приватного до сучасного права; по-друге, визначити поняття, ознаки та умови зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; по-третє, розкрити динаміку регулювання цього інституту в законодавстві інших країн для врахування досягнень у цій сфері в процесі вдосконалення цивільного законодавства України; по-четверте, з’ясувати й охарактеризувати критерії розмежування зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності.

Дослідження правової природи зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційних зобов’язань) ґрунтується на розкритті та аналізі генези становлення та розвитку інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Зазначається, що група condictio indebiti за своєю суттю була подібною з реальними контрактами, де також зобов’язання виникали на основі передачі речей від однієї сторони до іншої. До змісту монографічного дослідження увійшло також дослідження місця і ролі інституту кондиційних зобов’язань у вітчизняному цивільному законодавстві ХІХ-ХХ ст.ст. Доробок цивілістики Російської імперії значно вплинув на розуміння сутності інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та тлумаченні його в радянському та пострадянському цивільному праві країн, що входили до складу колишнього СРСР, у результаті чого робиться обґрунтований висновок про відсутність ґрунтовних теоретичних досліджень правової природи досліджуваних зобов’язань, які б мали стати базою для побудови стрункої моделі інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

У монографії також запропоновано визначення конкретних суб’єктів: боржника і кредитора, оскільки на практиці зазвичай виникають спірні питання щодо встановлення таких осіб, зокрема особи боржника. Отже, суб’єктами досліджуваних зобов’язань виступають боржник — особа, в чиїй майновій сфері без правових підстав утворилася матеріальна вигода і кредитор — особа, за рахунок якої безпідставне переміщення майнових цінностей.

Щоб встановити наявність або відсутність безпідставного переходу майна від однієї особи до іншої, необхідно визначити момент настання кондиційних зобов’язань. Об’єктивними умовами виникнення зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Саме відсутність правової підстави є головною підставою виникнення кондиційних зобов’язань, тому у монографії сформульоване авторське визначення правової підстави, що виключає застосування ст. 1212 ЦК України, під якою необхідно розуміти такий безоплатний перехід майна від однієї особи до іншої, який або відповідає меті правовідношення і його юридичному змісту, або стає безповоротним через пряму вказівку закону.

Також психічне ставлення боржника до вчинюваних ним дій може впливати на їх кваліфікацію. Тому у монографії робиться низка висновків щодо суб’єктивних умов виникнення зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Рекомендується судам у своїй діяльності виходити з початків цієї концепції, яка допоможе їм чітко розмежовувати позови із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави від віндикаційних позовів або позовів з відшкодування шкоди, що буде слугувати уникненню конкуренції між позовами, єдності судової практики, а також посиленню матеріальної відповідальності правопорушників, і, як наслідок, кращому захисту інтересів громадян і держави.

Другою науковою працею є монографія «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в підприємницькій діяльності (питання теорії і практики)2». Робота була підготовлена у співавторстві із к.ю.н. Бобриком В.І. і вийшла друком у 2006 році у видавництві КВІЦ. Претендентом особисто підготовлено 5,2 друкованих аркуші. ЇЇ підготовка і видання було зумовлено потребою забезпечити упорядкованість тривалих зв’язків між суб’єктами підприємницької діяльності. Центральна увага в роботі присвячена ролі, значенню та застосуванню вказаних зобов’язань саме в підприємницькій діяльності.

В умовах реформування економіки України відбуваються динамічні зміни в правовому механізмі регулювання підприємництва. Не в останню чергу це стосується відповідальності за невиконання, чи неналежне виконання своїх зобов’язань контрагентами. Прийняття Україною окремого Господарського кодексу призвело до певної його конфронтації із цивільним законодавством, зокрема принципами договірного права. Безпідставно набути майно може не тільки фізична, а й юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності. З огляду на поширення судової практики застосування зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави саме у господарській практиці, було піддано дослідженню окремі проблеми правової природи зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

У монографії розкривається правова природа та надається юридична характеристика кондиційних зобов’язань серед суб’єктів підприємницької діяльності. Доводиться, що вказані зобов’язання слугують універсальним засобом захисту майнових прав фізичних, юридичних осіб і держави, у випадках, коли у потерпілого відсутня можливість захистити свої порушені майнові права іншими матеріально-правовими нормами: позовом про визнання правочину недійсним, віндикаційним позовом, позовом про відшкодування завданої шкоди тощо.

Найбільш поширеним наслідком недійсного правочину, пов’язаного із визначенням правової долі отриманого за правочином є безпідставне збільшення в майні одного із контрагентів за рахунок іншого, тому що підставами для виникнення цього є не економічна нерівноцінність надання, а недійсність правочину, яка виступає в ролі відсутності правової підстави. Підкреслюється, що норми про грошове безпідставне набуття або збереження майна (ст. 1214 ЦК України) можуть бути застосовані до відносин лише за наявністю доказів, що набута грошова сума однією стороною перевищує вартість наданого іншій стороні.

Повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні, переважно стосується порушення грошових зобов’язань (зокрема у господарській діяльності). У них обов’язок боржника (набувача) зводиться до повернення кредитору безпідставно набутих або збережених грошових коштів. Обов’язок сторони повернути все отримане нею від контрагента виникає не у зв’язку з помилково виконаним обов’язком за договором, а тому, що отримання зустрічного задоволення за договором є тією правовою підставою, яка з часом відпала у зв’язку з об’єктивними обставинами, тим самим припинивши договірне зобов’язання.

Відшкодування завданої шкоди є мірою відповідальності, а обов’язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не відноситься до мір відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе ніяких майнових втрат — він зобов’язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув у потерпілого, а у випадках, якщо майно може приносити доходи, і всі доходи, тому що вони також належать до майнової сфери потерпілого. Вимога про повернення помилково виконаного хоч і знаходиться у зв’язку з договірним правовідношенням, однак не залежить від нього і не здійснює впливу на його рух, тоді як вимога про повернення виконаного за договором у зв’язку з відсутністю (відпадінням) правової підстави виконання свідчить про припинення початкового договірного правовідношення і виникнення зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Віндикаційні позови представляють собою речово-правові засоби захисту права власності. Головний критерій, яким належить керуватися при розмежуванні зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої підстави із віндикаційними вимогами — природні властивості витребуємого майна і визначена форма використання цих властивостей в певних умовах цивільного обігу. За цією ознакою майно поділяється на майно визначене індивідуальними та визначене родовими ознаками. Практичну значущість і спрямованість монографії надає останній підрозділ, якій містить проведений аналіз практики застосування зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та огляд рішень у господарських спорах, пов’язаних з кондикційними вимогами.

Підбірка судових рішень будувалася виходячи з практики останніх двох років господарських судів усіх ланок (з моменту вступу в дію Цивільного та Господарського кодексів), намагаючись освітити найбільш актуальні, вагомі для теорії практики позиції судових органів, а також справи, які є найбільш типовими при витребуванні майна, набутого, збереженого без достатньої правової підстави.

У судовій практиці справи з приводу набуття, збереження майна без достатньої правової підстави не досить поширені. Це пов’язано, насамперед, з тією обставиною, що законодавство передбачає низку інших способів захисту майнових прав суб’єктів цивільних правовідносин, які по суті мають пріоритет перед витребуванням безпідставно набутого або збереженого майна як універсальним способом захисту майнових прав підприємців. Більшість наведених в монографії справ, формують по суті прецеденти, які бажано б було враховувати при застосуванні положень гл. 83 ЦК України задля захисту інтересів підприємців.

У навчальному посібнику «Цивільне та сімейне право: Навчальний посібник» 2007 року, поданому в якості третьої праці3, автором підготовлено особисто 89 параграфів (в тому числі глави 128-154, що стосуються захисту суб’єктивних цивільних прав) та здійсненна загальна редакція усього навчального посібника. Навчальний посібник компактно подано навчальний матеріал, підготовлений на основі нового Цивільного та Сімейного кодексів України з урахуванням не тільки результатів нової кодифікації цивільного і сімейного законодавства, а й сучасного розвитку всієї законодавчої сфери. Посібник підготовлено з метою надання допомоги студентам вищих навчальних закладів юридичного профілю для підготовки до іспиту з цивільного та сімейного права. Посібник подає навчальний матеріал з курсу цивільного та сімейного права у формі відповідей на типові питання з цих дисциплін. Завдяки конспективному характеру викладення, він не один рік допомагав у стислі строки систематизувати пройдений матеріал, виділити основні поняття, структурувати та пригадати набуті в процесі навчання знання та побудувати схему відповіді на іспиті. Посібник створений відповідно до навчальної програми, в ньому висвітлені загальні положення цивільного права, вчення про особи, особисті немайнові права, право власності та інші речові права, право інтелектуальної власності, спадкове право та зобов’язальне право. У посібнику детально та повно розкрито положення недоговірних зобов’язань: деліктних правовідносин, зобов’язань з односторонніх дій та зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Друга частина посібника присвячена курсу сімейного права, в якому висвітлено загальні положення сімейного права, шлюб, порядок укладання та припинення шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя, встановлення походження дітей, усиновлення, опіка, піклування та патронат над дітьми. Наукові статті та доповіді на наукових конференціях та семінарах стосувались як правового регулювання зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, так і судових процедур розгляд справ, що виникають внаслідок безпідставного переходу майнових цінностей від однієї особи до іншої. Особлива увага приділялась: поняттю, підставам виникнення, видам та класифікації зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; імплементації норм зарубіжного законодавства, що регулює аналогічні відносини до національного законодавства.



Четвертою науковою працею виступила монографія «Особисті немайнові права інтелектуальної власності творців»4. Робота була підготовлена у співавторстві із к.ю.н Нецькою Л.С., Піцан О.М та Галантичяем М.К. і вийшла друком у 2007 році у видавництві «Підручники і посібники» м. Тернопіль. Автором особисто підготовлено 3,2 друкованих аркуші (Розділ 3 Цивільно-правовий захист особистих немайнових прав інтелектуальної власності»

У монографії зазначається, що здобутки інтелектуальної діяльності людини породили проблему захисту її прав на створені об’єкти інтелектуальної власності. Захист будь-яких суб’єктивних прав – це правове забезпечення недоторканності цих прав, а також застосування заходів примусового характеру, спрямованих на їхнє відновлення, в разі їх порушення. Встановлено, що потрібно розмежовувати поняття «захисту прав», «правового захисту» «охорони прав» і «права на захист» інтелектуальної власності. «Охорону прав» визначають як сукупність правового забезпечення тих чи інших відносин, що складаються в процесі будь-якої діяльності, починаючи від їх виникнення і до припинення. Захист прав і правовий захист змістовно наближені поняття, але також не тотожні. Захист прав акцентує увагу на об’єктах захисту, а правовий захист – на процесі захисту, що здійснюється правовими засобами. Під способами захисту прав розуміються закріплені законодавчо матеріально-правові міри примусового характеру, за допомогою яких поновлюються або визнаються порушені чи оспорювані права і здійснюється вплив на правопорушника. У монографії вказується, що стосовно порушень особистих немайнових прав інтелектуальної власності творців протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує норми закону чи підзаконного акта. Шкода полягає у втраті чи применшенні певних особистих благ творця. Але, якщо здійснювалося посягання на особисті немайнові права інтелектуальної власності і йому вчасно запобігли, шкідливий результат міг і не настати. Проте саме посягання вважається правопорушенням, оскільки згідно зі ст. 431 ЦК порушенням права інтелектуальної власності є, зокрема, невизнання цього права чи посягання на нього. Причинний зв’язок доводиться у разі наявності шкідливого результату. Вина у порушеннях особистих немайнових прав інтелектуальної власності, як правило, має форму умислу. Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності необхідний або повний склад правопорушення (наявність усіх чотирьох його елементів) або неповний склад правопорушення – у передбачених законодавчо випадках (тобто наявність протиправності і вини).

Плагіат – одне з найпоширеніших порушень особистих немайнових прав автора. Судові справи про плагіат дуже складні, оскільки довести факт плагіату непросто. На відміну від плагіату – правопорушення, що полягає в умисному присвоєнні чужого твору, може мати місце інше умисне правопорушення – так зване приписування авторства твору (виконання) особі, яка його автором (виконавцем) не є (фіктивне авторство чи співавторство). Правовим наслідком приписування авторства часто буває завдання шкоди честі чи репутації людині, ім’я якої добре відоме у певній галузі творчості. У роботі доведено, що порушенням права на ім’я автора твору є спотворення його імені, розкриття псевдоніму, зазначення імені автора, якщо автор забажав залишитися анонімом, зміна порядку вказування імен співавторів, якщо порядок був ними узгоджений, не вказування імені автора при використанні твору. Найчастіше трапляються порушення права авторів на недоторканність їх творів. Ці порушення полягають у внесенні змін до твору без дозволу автора, у спотворенні творчого задуму автора, у використанні твору за іншим призначенням, ніж передбачалося автором, та таким чином, що призвело до неправильного сприйняття твору. Інколи порушенням недоторканності твору спричиняються не лише порушення прав автора, а й інших осіб.

Окремо висвітлюються проблеми щодо необхідності визнання такого порушення як зловживання правом на захист особистих немайнових прав автора. Про зловживання можна стверджувати, якщо дії спадкоємців чи призначених осіб є винними. В іншому випадку буде мати місце некомпетентність, непрофесійність вказаних осіб. Система захисту авторського права і суміжних прав характеризується також неекономічними санкціями, завдяки яким створюється негативний моральний імідж порушника (опублікування судового рішення), забороняється вчинення ним певних дій (заборона публікувати чи оприлюднювати твір). Бажано було б ці санкції застосувати і до порушень особистих немайнових прав творців інших об’єктів інтелектуальної власності. З метою захисту прав інтелектуальної власності винахідників запропоновано передбачити законодавчо право на оприлюднення винаходу, аналогічне праву США. Це сприяло б, у першу чергу, захисту і розвитку дитячої творчості в Україні.

У зв’язку з наданим автору правом на договірних умовах залучати до захисту своїх прав у суді тих осіб, які здатні, на думку автора, надати кваліфіковану правову допомогу, потрібно викласти положення ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у новій редакції: «…а також витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги особи, яка її надавала», щоб унеможливити виникнення ситуацій, за яких суб’єкт права на захист, вигравши справу, виявиться неспроможним оплатити судові витрати.

П’ятою науковою працею, поданою в циклі праць виступила монографія Методологічні засади охорони та захисту майнових прав осіб в Україні та ЄС5. Монографія підготовлена Берестовою І.Е. у співавторстві з колегами: Крупчаном О.Д., Луцем В.В., Бобриком В.І., Бурлаковим С.Ю., Королем В.І., Рабіновичем С.П. Особистий внесок претендента на премію Берестової І.Е. охоплює 1, 2 друкованих аркуші монографії (п.3.2.1 Отримання за недійсним правочином, 3.3 Інститут безпідставного збагачення у цивільному законодавстві деяких країн ЄС, 3.4 Окремі практичні проблем и застосування інституту безпідставного збагачення при захисті майнових прав в Україні та деяких країнах ЄС).

У монографії доведено, що порівняльна характеристика механізмів захисту майнових прав за законодавством України та правом ЄС вимагає попереднього розгляду кількох взаємопов’язаних питань, від відповіді на які залежатиме повнота й адекватність теоретичного відображення означеної проблеми. Науковий аналіз такої проблематики, насамперед, передбачає її попередню логіко-системну й історичну контекстуалізацію, осмислення її в хронологічних та структурних зв’язках як складової проблеми більш загального характеру, перспективи розв’язання якої істотною мірою зумовлені її конкретно-історичними витоками. Звідси постає потреба послідовного сходження від попереднього з’ясування низки метарівневих, системних проблем до аналізу власне проблем захисту майнових прав.

В роботі доводиться, що удосконалення вітчизняної правової системи відбувається в напряму гармонізації національного законодавства із європейським законодавством та законодавством деяких країн Європейського Союзу. Безумовно, цей процес не обходить осторонь цивільне законодавство України. Найсуттєвішим кроком на шляху імплементації положень цивільного права Європейського Союзу та сприйняття сучасної європейської цивілістичної доктрини стало прийняття у 2003 році Цивільного кодексу України, який визнано кодексом приватного права і який отримав багато позитивних відгуків від правників зарубіжних країн, зокрема країн ЄС. Разом з тим в наукових колах часто вказується на те, що не варто при законотворенні в Україні сліпо копіювати положення законодавства інших країн. А тому в контексті цієї роботи виникає потреба порівняти законодавство України із законодавством країн – учасниць Європейського Союзу та інших європейських країн в аспекті регулювання відносин із безпідставного збагачення (набуття і збереження майна без достатніх правових підстав) та визначити їх подібні і відмінні риси, щоб обґрунтувати необхідність подальшої адаптації цивільно-правових актів України до європейського законодавства чи непридатність деяких норм іноземного законодавства для регулювання відповідних відносин в Україні.

Досліджено та з’ясовано, що майже у всіх актах цивільного законодавства країн ЄС передбачено винятки із загального правила про стягнення безпідставно набутого у випадках:

1) помилкової переплати соціальної допомоги, пенсій, спеціальних виплат і винагород за працю. Судова практика іноземних країн, спираючись на накопичений досвід, визнала, що набувач, неналежно отримавши такий дохід, не накопичує його, а використовує на поліпшення своїх життєвих умов. У результаті на момент пред’явлення позову у нього вже немає в наявності зайвого майна (коштів). Тому суди нерідко вирішують справи на користь таких відповідачів і відмовляють позивачам у задоволенні їх позовів про безпідставне збагачення. Первісно вказана обставина розглядалась як підстава для звільнення від відповідальності за безпідставним збагаченням лише у тих випадках, коли кошти були витрачені на споживні речі (продукти, подорожі, мобільний зв’язок тощо). Однак нещодавно німецькі суди почали відмовляти у задоволенні позовів про повернення фізичними особами безпідставного збагачення, навіть якщо у них залишився речовий еквівалент витрачених сум за умови, що зворотний платіж ще більше погіршить життєві умови набувача;

2) безпідставного збагачення неповнолітніх. Законодавство майже всіх країн захищає інтереси неповнолітніх, якщо вони вступають у невигідні для себе договірні відносини. В країнах ЄС (окрім Німеччини), зокрема у Франції та Австрії, існує доктрина про беззастережну відповідальність за безпідставним збагаченням, що полягає в обов’язку усіх і кожного повертати неналежно отримані кошти. При цьому для неповнолітніх зроблено лише один виняток: відповідальність за безпідставне набуття майна неповнолітні несуть лише у випадку, якщо неналежно отримане дійсно використовується в їх інтересах. І такий факт повинен доводити саме позивач.

Крім того, обґрунтовано, що в англійському праві неповнолітні споконвічно звільняються від обов’язку повертати неналежно виплачені їм кошти. Якщо виконане на користь неповнолітнього або еквівалент такого виконання перебуває в руках неповнолітнього і може бути індивідуалізоване в його майні, тоді існує тенденція застосовувати норми справедливості для витребування у нього повернення неналежно отриманого аналогічно тому, як це має місце при довірчій власності в силу закону. Неповнолітній звільняється від зобов’язань, якщо не може повернути отримане чи його еквівалент незалежно від того, чи втрачене воно остаточно, або використано на благо чи дарма. Крім того, неповнолітній звільняється від обов’язку сплатити кошти, як це має місце при наданні послуг чи виплаті коштів, котрі не можна виокремити у його майні.

Наступними працями виступили 16 наукових статей Берестової І.Е. та глави до навчального посібника «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» // Цивільне право України. Особлива частина. Недоговірні зобов’язання: Навчальний посібник., підготовлений у співавторстві з колективом авторів С.С.Бичковою, І.А.Бірюковим, Ю.О.Заікою та ін. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2005. - С.100 – 105, в яких розкривається авторське поняття способів захисту суб’єктивних цивільних прав, їх види та система і класифікація вказаних способів.


У 2008 році на щорічну премію Президента України для молодих вчених від Інституту висувалась робота Берестової І.Е. під назвою «Зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави: питання теорії і практики».

У 2011 році цикл праць претендента Берестової І.Е. змістовно змінено, оскільки за період з 2008 по 2010 рік авторкою активно розроблялися проблеми захисту інших суб’єктивних цивільних прав, зокрема особистих немайнових прав інтелектуальної власності творців, самозахисту суб’єктивних цивільних прав та їх видів як найбільш дієвих та швидких способів захисту суб’єктивних цивільних прав в умовах економічної кризи. Крім того, більш глибокому дослідженню були піддані кондиційні зобов’язання за законодавством України та країн-членів ЄС, внаслідок чого було доведено універсальність та субсидіарний характер застосування таких матеріально-правових вимог при захисті захисту майнових прав учасників правовідносин.

У зв’язку з цим, змінена назва роботи (циклу праць) на «Способи захисту суб’єктивних цивільних прав» претендента на підставі значного розширення проблематики. Робота отримала якісно нового розвитку, зокрема під час дослідження видів особистих немайнових прав інтелектуальної власності творців, системно проаналізовано види їх порушень та особливості цивільно-правового захисту особистих немайнових прав інтелектуальної власності творців. Авторка дослідила питання у тісному поєднанні із аналізом практики судів загальної юрисдикції щодо розгляду і вирішення справ, пов’язаних із порушенням особистих немайнових прав творців, що надає роботі практичного значення.

При дослідженні проблем універсального способу захисту майнових прав – кондиційного зобов’язання за законодавством України та країн-членів ЄС авторка на ґрунтовному теоретичному рівні розкрила особливості практичної реалізації права особи на захист свого порушеного майнового права в Україні та законодавстві ЄС. Було виокремлено спільні та відмінні риси інституту безпідставного збагачення в країнах романо-германської правої системи, англо-санксонської і та визначені шляхи адаптації українського цивільного законодавства до актів країн ЄС.



«_____» ______________2011 року /І.Е. Берестова /


1 Берестова І.Е. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави: загальнотеоретичні проблеми та правові наслідки: Монографія. – Д.: Юридична академія Міністерства внутрішніх справ, 2005. – 168 с.

2 Берестова І.Е., Бобрик В.І. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в підприємницькій діяльності (питання теорії і практики): Монографія / За заг. ред О.Д.Крупчана. – К.: НДІППіП, 2006. – 150с.

3 Цивільне та сімейне право: Навч.посіб/ І.Е. Берестова, Ю.О.Легеза, Д.С. Лещенко, Т.М. Лєжнєва; За аг.ред. І.Е. Берествої. – Д.: Дніпроп.держ.ун-т внутр..справ, 2007. – 256 с.

4 Особисті немайнові права інтелектуальної власності творців: Монографія / За заг. ред. В. В. Луця. – Тернопіль, Підручники і посібники, 2007. – 256 с.

5 Методологічні засади охорони та захисту майнових прав осіб в Україні та ЄС: Монографія / За заг. ред. О. Д. Крупчана. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. – 160 с.





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка