Реферат Психологічна культура педагога



Скачати 238.09 Kb.
Дата конвертації31.03.2016
Розмір238.09 Kb.
Реферат

Психологічна культура педагога


Зміст
Вступ …………………………………………………………………….. 3
Розділ 1. Поняття психологічної культури та її структура ……………5
Розділ 2. Проблема становлення психологічної культури педагога…. 14
Висновки…………………………………………………………………. 22
Список використаних джерел…………………………………………... 25
Вступ
Нове століття в освітній політиці позначилося впровадженням в життя ідей і стратегій модернізації освітнього процесу, що було зумовлене прагненням вивести вітчизняну систему освіти на європейський, а то й світовий рівень. В зв'язку з цим є необхідним переосмислення вимог до особистості майбутнього фахівця, в тому числі і педагога. Основна увага повинна бути спрямована на знаходження оптимальних механізмів поєднання особистісних якостей людини і технології підготовки спеціаліста з урахуванням сфер його майбутньої діяльності.
Своєрідним орієнтиром у підготовці педагогічних кадрів могла б слугувати професійна культура вчителя. Адже саме культура фокусує систему ціннісних орієнтацій, які становлять основу суспільних та особистісних уявлень суб'єкта, регулюють його діяльність, реалізуються у засобах та результатах цієї діяльності.
В усі історичні епохи вчитель репрезентував виховну функцію суспільства і завжди був предметом особливої уваги з боку психологічної науки і педагогічної практики. А складність та актуальність поставлених перед ним завдань вимагали адекватного поєднання його психологічних, психофізіологічних та соціально-психологічних якостей, тобто відповідної психологічної культури.
Більшість шкільних проблем обумовлені саме низьким рівнем психологічної культури (а той і відсутністю її взагалі) певної частини педагогів, а також традиційною психологічною безграмотністю в організації навчально-виховного процесу і педагогічної взаємодії. Сучасні педагогічні підходи часто виявляються неефективними як для вирішення завдань навчання, так і для виховання.
Можна привести багато прикладів, коли відсутність елементарної психологічної культури постає головною причиною виникаючих проблем, труднощів чи конфліктів в соціальній взаємодії людей, а також стресів, хворобливих станів, криз і навіть катастроф в житті і діяльності, як окремих людей, так і життєдіяльності суспільства в цілому.
Тож тема даної курсової роботи є актуальною і вимагає детального розгляду і вивчення.
Об'єктом дослідження виступає особистість педагога.
Предметом дослідження є психологічна культура як складова професійної культури особистості педагога.
Завдання роботи полягає в тому, щоб обґрунтувати поняття психологічної культури як системи, визначити її складові, дати їхню узагальнену характеристику.
Джерелами до вивчення теми послугували різноманітні праці українських і зарубіжних дослідників.
Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел.
Розділ 1. Поняття психологічної культури та її структура
„Психологічна культура" є порівняно новим поняттям і поки що доволі рідко використовується в науковій літературі. Воно утворилося на перехресті різних наукових областей: філософії, культурології, соціології, етики і психології.
В книзі „Психологическая помощь й консультирование в практической психологии" дається визначення психологічної культури як турботи про своє психічне здоров'я, вміння самому виходити із психологічних криз і допомагати близьким людям [24, с.7].
На думку О.І.Моткова, психологічна культура - це комплекс розвинутих спеціальних потреб, здібностей і вмінь людини [2], с.24]. Психологічна культура проявляється в самоорганізації і саморегуляції будь-якої життєдіяльності людини, різноманітних видах її базових прагнень і тенденцій, в ставленні особистості до себе, до людей, до живої і неживої природи, до світу в цілому [21].
Л.С.Колмогорова вводить поняття загальної психологічної культури, відділяючи його від поняття професійної психологічної культури, і дає йому наступне визначення: це складова базової культури особистості як системної характеристики людини, яка дозволяє їй ефективно самовизначитися і самореалізуватися в житті, а також сприяє успішній соціальній адаптації і саморозвитку [15, с.48].
На сьогодні вже існує певна кількість досліджень, де розглядаються різні аспекти, рівні та складові психологічної культури, а також робляться спроби якось визначити ЦІ феномени.
Зокрема, Е.А.Климов упроваджує поняття психологічної грамотності, як певний рівень психологічної культури, і виділяє в ній такі складові: психологічну спрямованість мислення; інтерес до сторонньої людини; володіння елементами психологічного пізнання. Е.А.Климов підкреслює важливість того, щоб психологічна спрямованість розуму поєднувалась у людини з культивуванням в собі високого рівня терпимості до індивідуальної неповторності інших людей [8, с.310].
В.М.Аллахвердов, досліджуючи „психологічну проникливість" як певну складову психологічної культури, зауважує, що відсутність психологічної проникливості це відсутність ефективного інструменту в побудові поведінки людини [1, с.53]. Також вчений відзначає, що „психологічна некультурність" людей, яка нерідко зустрічається, проявляється звичайно не у вигляді поганих манер і неерудованості, а як не володіння особливим культурним кодом, який забезпечує адекватну інтерпретацію процесу психологічної взаємодії, а також не володіння культурними моделями поведінки, закріпленими в різноманітних формах спілкування і способах комунікації.
Л.Б.Куликов, розглядаючи поняття психологічної культури в рамках етнічної психології, вважає область цього поняття предметом психокультурології міждисциплінарної науки,
найбільш тісно пов'язаної з культурологією, психологією, етнологією, антропологією, соціологією. В психокультурології можуть бути виділені такі розділи: психологічна культура почуттів і емоцій; психологічна культура пізнання і інтелекту, психологічна культура свідомості самосвідомості; психологічна культура волі і саморегуляції; психологічна культура самовдосконалювання і саморозвитку особистості [5, с.159].
Психологічна культура включає в себе як освіченість (навченість і вихованість) в області психології, так і основні параметри розвитку особи. Це відповідає початковому розумінню терміну „культура" („пайдейа"), прийнятому ще в Стародавній Греції. До того ж, психологічна культура особи не може розглядатись поза контексту тої культури, в якій людина виросла, живе. Вона містить в собі риси як загальнолюдської, так і національної, соціально-стратової культури, „вичерпуючи" її надбання в просторі і часі.
„Психологічна культура" як системне і багатокомпонентне поняття розкривається з точки зору наступних основних аспектів:
- гносеологічного;
- процесуально-діяльнісного;
- суб'єктивно-особистісного.
В гносеологічному аспекті аналізу виділяють такі компоненти культури: норми, знання, значення, цінності, символи.
Культурні норми людини пов'язані з нормативністю соціальної поведінки, її рольовими функціями, соціальними сподіваннями і т.д. В той же час з засвоєнням норм пов'язаний такий спадок психологічної культури як забобони, стереотипи психології людей, які проявляються в свідомості, підсвідомості, поведінці.
Психологічні знання як результат процесу пізнання людьми самих себе, інших і як результат розвитку науки, які виражені в уявленнях, поняттях, теоріях, можуть бути як науковими, так і життєвими, повсякденними, як практичними, так і теоретичними.
Значення -- культурний засіб поєднання із світом за допомогою знаків. Значення проявляються в образах, умовних знаках, жестах і словах, одягу і т.д.
Символи в сфері психології можуть бути об'єктом розгляду з точки зору різних форм прояву в психічній діяльності ( казки, сновидіння, метафори і т.д.), їх трактування, надання їм особистісного значення і впливу на діяльність людини.
Цінності є одним з найбільш складних компонентів психологічної культури як в плані визначення, так і в плані їх присвоєння людиною. Цінності співвідносяться не з істиною, а з уявленням про ідеал, бажаний, нормативний.
Процесуальне-дія льнісний аспект аналізу психологічної культури визначається колом і змістом завдань, які належить навчитись вирішувати людині, і організацією діяльності по її освоєнню. Процесуальне-дія льніснии аспект аналізу передбачає також вирішення питання про зміст тієї активності, яка лежить в основі освоєння культури.
В суб'єктивно-особистісному аспекті аналізу ті компоненти, які об'єктивно представлені в культурі, характеризуються як такі, що стали
надбанням особи, присвоєні суб'єктом культури. В цьому плані можуть бути виділені і проаналізовані культура спілкування, мови, поведінки, почуттів, мислення і т.д.[14].
Л.С.Колмогорова виділяє наступні складові психологічної культури особистості:
1.Психологічна грамотність.
2.Психологічна компетентність.
3.Ціннісно-змістовий компонент.
4.Рефлексія.
5.Культуротворчість.
Психологічна грамотність представляє собою „ази" психологічної культури, з яких починається її освоєння з врахуванням віку, індивідуальних, національних і інших особливостей. Психологічна грамотність означає оволодіння психологічними знаннями (фактами, уявленнями, поняттями, законами і т.д.), вміннями, символами, правилами і нормативами в сфері спілкування, поведінки, психічної діяльності і т.д.
Психологічна грамотність може проявлятись в кругозорі, ерудиції, поінформованості з приводу різноманітних явищ психіки як з точки зору наукового знання, так і з точки зору життєвого досвіду, який почерпується з традицій, звичаїв, безпосереднього спілкування людини з іншими людьми, отриманого з засобів масової інформації й т.д. Психологічна грамотність передбачає оволодіння системою знаків і їх значень, способами діяльності, зокрема, способами психологічного пізнання.
Характеризуючи психологічну компетентність можна опертися на визначення компетентності, даного в роботі М.А.Холодної: компетентність це особливий тип організації предметно-специфічних знань, який дозволяє приймати ефективні рішення у відповідній області діяльності [32, с.369].
Д.Равен в своїй праці описує різні види компетентності, багато з яких можна віднести до класу психологічної компетентності, наприклад: „тенденція контролювати свою діяльність", „впевненість в собі", „самоконтроль", „адаптивність", „самостійність мислення", „критичне мислення", „готовність до ризику", „настирливість", „довіра", „персональна відповідальність", „здатність до спільної роботи", „здатність вирішувати конфлікти", „терпимість по відношенню до різних стилів життя оточуючих" і т.д. [25, с.280].
Основна відмінність психологічної грамотності від компетентності полягає в тому, що грамотна людина знає, розуміє (наприклад, як вести себе, як спілкуватися в тій чи іншій ситуації), а компетентна реально і ефективно може використати знання у вирішенні тих чи інших проблем. Завдання розвитку компетентності - не просто більше і краще знати людину, а включення цих знань в „психологічну практику" життя.
Ціннісно-змістовий компонент психологічної культури особистості являє собою сукупність особистісно значущих і особистісно цінних прагнень, ідеалів, переконань, поглядів, позицій, відношень, вірувань в області психіки людини, його діяльності, взаємовідносин з оточуючими і т.д. Цінність на відміну від норми, нормативу передбачає вибір і тому саме в ситуаціях вибору найбільш яскраво проявляються характеристики, які відносяться до ціннісно-змістового компоненту психологічної культури людини.
Рефлексія -це відслідковування мети, процесів і результатів своєї діяльності по присвоєнню психологічної культури, а також усвідомлення тих власних внутрішніх змін, які відбуваються.
Культуротворчість означає, що людина вже в дитячому віці є не тільки творінням культури, але й її творцем. Об'єктом психологічної творчості можуть виступати образи і цілі, символи і поняття, вчинки і відносини, цінності і переконання. В процесі творчого пошуку дитина робить для себе відкриття, хай і невеликі, і області людинопізнання.
В.В.Семикін пропонує інший підхід щодо виділення основних складових психологічної культури. В генезисі психологічної культури він виділяє три основних рівня:
- психологічну грамотність як деякий мінімум психологічних знань і умінь, які забезпечують більш або менш адекватну поведінку і соціальну взаємодію;
- психологічну компетентність, яка забезпечує ефективність поведінки, діяльності або соціальної взаємодії з людьми;
- зрілу психологічну культуру, як розвинутий механізм особистісної саморегуляції, яка забезпечує і ефективну, і безпечну, і гуманну взаємодію з людьми.
В структурі психологічної культури В.В.Семикін виділяє такі компоненти:
- когнітивний (система наукових психологічних знань про людину і соціальну взаємодію людей, система адекватних уявлень про свій внутрішній психічний світ і особистісно-індивідуальні якості, розвинутий науковий Інтелект, креативність, схильність до соціальної творчості);
- рефлексивно-перцептивний (спостережливість, увага до людей, психологічна проникливість, вміння адекватно сприймати самого себе і інших людей, прогностичні здібності, здібності до ідентифікації);
- афективний (чутливість до людей, розвинута емпатія і вміння співпереживати, багатство і дієвість переживань, емоційна стабільність, чуйність, доброзичливість, великодушність, милосердя, почуття власної гідності, почуття гумору);
- вольовий (здатність протидіяти зовнішньому тиску, здатність придушити негативні емоційні впливи і сильні переживання, здатність продовжувати виконувати певну роботу при значних психічних і фізичних навантаженнях, самоконтроль, витримка, наполегливість в утвердженні моральних цінностей і відстоюванні моральних принципів, надійність);
- комунікативний (вміння спілкуватись з різними людьми, адекватно сприймати і передавати інформацію, вміння будувати і висловлювати свої думки логічно, доказово і зрозуміло, мовленнєва культура);
- регулятивний (адаптивність, вміння довільної саморегуляції поведінки і діяльності, володіння собою, вміння керувати своїми психічними станами і розумом, моральна саморегуляція);
- підсистема досвіду соціальної взаємодії (установки і стереотипи культурної поведінки, розвинуті вміння і навички соціальної взаємодії, соціальна активність, терпиме ставлення до людей, ввічливість, дипломатичність, добросовісність, внутрішня гідність, інтелігентність); - ціннісно-змістовий (соціальні норми, цінності і відношення до них, цікавість до людей, толерантність, гуманність, порядність, справедливість, відповідальність, моральність, самоповага) [28].
Три останні компоненти в цьому багатомірному психологічному утворенні є системоутворюючими, а ціннісно-змістовий компонент в цій системі, крім того, виступає стрижневим, інтегруючим. Саме від нього залежить істинність і зрілість психологічної культури людини. Без моральних переконань і внутрішнього морального закону, а також соціальне значущих смислів культурна поведінка людини буде формальною або награною і оманливою.
Психологічна культура, як психічне утворення, пронизує всі основні іпостасі людини: особистість, суб'єкт, індивідуальність. Психологічна культура має ієрархічну багаторівневу будову і багатокомпонентний склад. Тут виявляються і особливості сприймання іншої людини, і глибина її розуміння, і адекватність знань про неї, характер переживань, пов'язаних з іншою людиною, а також вміння спілкуватись, співпрацювати і продуктивно виконувати спільну справу. Таким чином, психологічна культура постає як єдність знань, відношень, переживань і життєвого досвіду людини.
Психологічна культура це приклад системної соціальної якості людини. Як вказував Б.Ф. Ломов, системні якості, являючись інтегральними, можуть бути виявлені тільки шляхом наукового аналізу тих систем, до яких належить людина і закономірностям яких підпорядковується її поведінка і її життя в цілому [18, с.32].
В психологічній культурі проявляється міра конгруентності людини і соціуму, її здатність вписуватись в оточуючий світ, і відповідати духовній природі світу. Психологічна культура є результатом соціалізації, освіти, виховання, а також великої внутрішньої роботи людини, роботи по гармонізації власних життєвих інтересів і потреб з інтересами оточуючого світу і соціуму.
Розділ 2. Проблема становлення психологічної культури педагога
Психологічна культура педагога -- складне поняття. На думку більшості дослідників, вона включає сукупність знань з психології, вміння використовувати ці знання у роботі з учнями, а також здатність бачити за поведінкою дитини її душевний стан, рівень розвитку пізнавальних процесів, емоційно-вольової сфери, рис характеру; вміння орієнтуватися в педагогічних ситуаціях, оцінювати їх, вибирати відповідні способи спілкування з конкретною дитиною і колективом учнів, адекватно ситуації впливати на психіку школяра.
Висока психологічна культура дає вчителеві можливість компетентного вибору ефективних форм, методів, засобів навчання і виховання, що є запорукою успішного здійснення педагогічного процесу. І в той же час, саме недостатньою психологічною грамотністю педагогів пояснюється велика кількість їхніх помилок і упущень. Наприклад, наявність стереотипів у сприйманні та оцінюванні дітей; перебільшення ролі пам'яті у процесі навчання і як наслідок її перевантаження; незнання вікових можливостей школярів; недемократичний стиль спілкування, який часто є причиною різноманітних ускладнень у взаєминах з учнями, не кажучи вже про явище дидактогенії тощо.
Як вже було зазначено, психологічна культура вчителя складне поняття, а тому є необхідним розглядати його як системне одиничне явище і в той же час як структурний компонент загального явища, яким є професійна психологічна культура вчителя.
За А.Б.Орловим, справжня професійна психологічна культура педагога передбачає культуру його переконань, переживань, уявлень і впливів, яка проявляється у відношенні і до самого себе, і до учнів;
така культура є результатом поступового подолання і викорінення невротичних (тобто неавтентичних, ілюзорних) компонентів власного внутрішнього світу в різного роду психотерапевтичних по своїй суті практиках [22, с.146].
Він має бути активним організатором, наполегливим, вміти володіти собою й впливати на інших таким чином, щоб кожен учень усвідомлював себе як „громадянина, як хранителя духу народу, його ідей, його багатств і цінностей, його неминучої величі", стверджував В.О. Сухомлинський [ЗО, Т.2-е.338].
Особа вчителя надзвичайно багатогранна, і в кожному конкретному випадку виявляються ті чи інші його цінні моменти. Саме вчитель поєднує в собі дві спеціальності. Він має бути фахівцем не лише з того предмета, який викладає, а й педагогом-вихователем, тобто поєднувати в собі майстерність викладача і вихователя. Навчаючи, він має не лише передавати учням знання, а й прищеплювати гуманні ідеали, пробуджувати потребу до суспільно-корисної діяльності, виховувати активну життєву позицію.
Учительська професія, зазначав В.О. Сухомлинський , особлива, її не можна порівняти ні з якою іншою: „це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється" [ЗО, Т.2 - с.421].
Завдання вчителя в тому, щоб використати з досвіду інших усе те, що органічно притаманне його індивідуальності, у виробленні свого алгоритму. Формування творчої особистості вчителя неможливе без удосконалення його професіоналізму.
Однією з умов успішної діяльності вчителя є вивчення ним властивостей дитини та закономірностей її психічної діяльності. Спираючись на ці закономірності та властивості, вчитель має можливість обрати найраціональніші шляхи навчання і формування особистості у їх цілковитій єдності. Ефективність навчання школярів певною мірою залежить і від теоретичного, і практичного знання пізнавальних психічних процесів на різних етапах розвитку особистості.
Педагогові важливо знати особистісні якості дитини, яка розвивається, та розуміти її психіку: вміти виявляти, що є в розвитку головним і постійним, а що - - випадковим і тимчасовим. Проникнення у глибину основ психології особистості дозволяє проводити інколи не тільки корекцію, своєрідний „косметичний" ремонт, а й фундаментальну перебудову, якщо необхідно, всієї будівлі внутрішнього світу дитини.
Школяр живе не ізольовано. Він вчиться і трудиться в колективі, встановлює певні міжособистісні і внутрішньо колективні стосунки, в яких здійснюється спілкування та взаємовиховання. Знання психології шкільного колективу забезпечує вчителеві можливість впливу на клас та на взаємовиховання учнів у ньому.
Глибокі знання запорука результативної професійної діяльності вчителя. Для того, щоб знання справді стали знаряддям регуляції практичної діяльності педагога, їм повинні бути притаманні певні якості. Насамперед, це їх системність, що забезпечує зв'язок між окремими блоками знань та встановлення різноманітних зв'язків між ними. Оперативність знань створює можливість швидкого і точного видобування їх із пам'яті з метою розв'язання певного завдання чи конкретної педагогічної ситуації. Повнота знань характеризує поінформованість вчителя у багатьох галузях науки, мистецтва, літературі тощо. Глибина свідчить про наявність у педагога систематизованих знань, забезпечує обґрунтованість кожного блоку знань, зв'язок його з іншими блоками. Ефективність діяльності вчителя залежатиме і від таких якостей знань, як міцність, усвідомленість, дієвість і ін.
У сучасному комп'ютеризованому житті ерудованість та освіченість педагога, показником яких є перш за все наявні знання, мають велике значення в його професійній діяльності. Але знання не можуть бути у вчителя просто нагромаджені. Вчитель повинен вміти їх використати чи подати вчасно, вміло, не нашкодивши.
Необхідним компонентом психологічної культури педагога є психологічна готовність до вчительської праці. Така готовність включає і психолого-педагогІчну спрямованість особистості вчителя, в основі якої лежить любов до дітей і до педагогічної діяльності.
Психолого-педагогічна спрямованість є стержневою віссю особистості педагога, основою його готовності до виконання професійної діяльності. Вона характеризується своєрідною орієнтацією його актуальних потреб, показує міру зацікавленості, захопленості й відданості професії. Показниками її є ставлення до педагогічної діяльності як процесу навчання і виховання дітей: ставлення до дитини як об'єкт-суб'єкта навчально-виховного процесу; ставлення до себе як суб'єкта педагогічної діяльності та спілкування. Психологічна культура передбачає вираження зазначених груп показників через відповідну мотиваційно-особистісну сферу педагога: 1) бажання навчати і виховувати, інтерес до вчительської праці, орієнтацію на соціальне значимий результат; 2) любов, повагу до дітей, тобто систему гуманних почуттів як рушіїв педагогічної активності; 3) орієнтацію на власний прогрес, реалізацію потенційних можливостей, прагнення до самовдосконалення [9, с.48].
Вчителю необхідні такі професійні якості, які можуть бути сформовані і розвинуті: інтерес до дитини як особистості, вміння розуміти її інтереси і особливості, педагогічна спостережливість; комунікабельність, уява, педагогічний такт; організаторські вміння; широкі духовні інтереси, пізнавальні потреби; зацікавленість у спільній справі, у сприятливому морально-психологічному кліматі педагогічного колективу.
Високий рівень освіченості, бездоганне знання предметів, що викладаються, культура мислення і мовлення необхідні вчителю не тільки для проведення навчально-виховної роботи з дітьми, а й як особистісні якості, які забезпечують повагу учнів, широту пошуку, вміння прогнозувати, шукати власний, оригінальний стиль навчання і виховання.
Учитель характеризується як особистість, котра постійно шукає, не задовольняється шаблонами. Не існує єдиної методики навчання і виховання, яка була б обов'язковою для всіх: кожний вчитель повинен стати новатором, знайти свої підходи, що відповідають його особистим якостям. Оволодіння професійною майстерністю може прийти тільки шляхом глибокого, всебічного оволодіння багатством знань про людину, про дитину з галузі психології, філософії, педагогіки, соціології, методик викладання різних предметів навчання. Висока педагогічна культура дає учителю можливість компетентного вибору ефективних форм, методів, засобів навчання і виховання, що покладені в основу оптимізації навчально-виховного процесу.
Важливе значення в психологічній культурі особистості вчителя відводиться педагогічним здібностям і особистісним якостям педагога, які здатні забезпечити досягнення високих результатів у навчально-виховній діяльності, в стосунках та спілкуванні з дітьми. Такими позитивними морально-психологічними якостями вчителя, які у поєднанні з педагогічною майстерністю створюють йому високий авторитет і становлять складову психологічної культури, є тактовність, чуйність, чесність, об'єктивність, справедливість і ін.
Дослідження психологів Ф.М. Гоноболіна, Н.В. Кузьміної, Н.Л. Левітова, Г.В. Страхова, С.В. Кондратьєвої, В.М. Роздобудьмо, Л.С. Базилевської дають змогу представити структуру педагогічних здібностей як складного і багатогранного утворення, яке вцілісності забезпечує успішність виконання педагогічної діяльності. До них належать дидактичні, академічні, перцептивні, комунікативні, організаторські, сугестивні здібності, педагогічна уява та педагогічна рефлексія. Одним з компонентів педагогічних здібностей є розподіл, обсяг і переключення уваги [27, с.183, 185].
Психологічна культура вчителя немислима без культури почуттів, без емоційно-вольової сфери його особистості. Остання передбачає здатність любити, свідомо керувати своїми емоціями, регулювати свої дії і поведінку, володіти собою, створювати позитивний емоційний настрій та сприятливий психологічний клімат, розуміти почуття учня (емпатія) тощо. Окремі фахівці надають сформованості емпатії особливого значення, вважаючи цю якість одним із засобів не тільки пізнання, а й вміння проникнути в психіку іншої людини, співчувати їй. Емпатія це інтуїтивне пізнання іншого. Для такого пізнання характерне швидке визначення емоційного стану, намірів, думок сприйнятої особистості. В основі емпатії лежить висока чутливість до емоційного і фізичного стану іншої людини, а також високий розвиток сенсорної та емоційної сприйнятливості, глибокий і гнучкий розум. Вона виявляється не тільки в оцінці стану іншої людини, а й у співпереживанні. Співпереживаючи, людина глибше пізнає об'єкт. Здатність до емпатії необхідна всім педагогам [9, с.48-49].
З емоційно-вольовою сферою особистості вчителя тісно пов'язана індивідуально-типологічна сфера, яка включає особливості його темпераменту та характеру, що прямо чи опосередковано впливають на успіх педагогічної діяльності.
Оцінюючи рівень психологічної культури педагога, діагностувати зазначені типологічні особливості бажано з позицій їх психологічної сумісності щодо відповідних типологічних особливостей дітей, а також „розвивальної дії і позитивної особистісної корекції".

Темперамент вчителя визначає його індивідуальність у поєднанні з іншими особистісними якостями здібностями, нахилами, інтелектом, мораллю, досвідом і ін. „Вростаючи" у характер, темпераментні ознаки детермінують динамічні параметри навчальної діяльності (темп, швидкість реакції, емоційність), підсилюючи таким чином природну самобутність педагога [16, с.18].


Характер, як відомо, це синтез інтелектуальних, морально-етичних, практичних і вольових якостей особистості. Він надає навчальній діяльності особистісного, індивідуально-своєрідного забарвлення. Домінування певних характерологічних якостей яскраво проявляється у конкретних вчинках педагога, особливо в екстремальних чи альтернативних ситуаціях.
Висока психологічна культура є запорукою творчого співробітництва вчителя з учнями, ставлення до дитини як особистості з усіма притаманними їй властивостями та якостями. Саме формування вмінь розуміти інтереси й запити дитини, врахування їх при виборі засобів впливу на неї, вироблення здатності психологічно грамотно будувати процес спілкування зі школярами повинні бути в центрі уваги сучасного педагога.
Погляди науковців, практичних психологів дають змогу окреслити такі компоненти психологічної культури вчителя: 1. Психологічні знання як основа не тільки психологічної, а й професійної культури вчителя, коли вони органічно поєднуються із знаннями педагогіки, із знаннями сучасної політичної, економічної, екологічної, соціокультурної ситуації і становлять своєрідний психолого-педагогічний світогляд, де дитина „об'єкт-суб'єкт" не тільки на рівні „навчальний заклад", а й мікросередовища, мезосередовища, макросередовища; уміння використовувати ці знання у відносинах з учнями, колегами по роботі, батьками.
2. Психологічна готовність до вчительської праці, яка пов'язана з усвідомленням її соціального значення.
3. Особистісні якості вчителя, і в першу чергу, педагогічні здібності, які здатні забезпечити успішне виконання педагогічної діяльності.
4. Емоційно-вольова сфера особистості педагога, яка забезпечує здатність свідомо керувати своїми емоціями, регулювати свої дії і поведінку, володіти собою, створювати позитивний емоційний настрій і сприятливий психологічний клімат.
5. Характерологічні і типологічні властивості педагога, які включають особливості темпераменту та характеру вчителя і прямо чи опосередковано впливають на успішність навчальної діяльності чи на відносини з учнями, колегами, батьками.
6. Прагнення і здатність особистості педагога постійно вдосконалюватися, займатися самоосвітою.
Тож, становлення психологічної культури педагога - складний і довготривалий процес, який потребує великих зусиль з боку самого вчителя, так як психологічна культура є не одиничним утворенням, а комплексною структурою, яка пронизує всі рівні та сторони особистості, зачіпає всі сфери життя і є необхідною передумовою для ефективного і досконалого виконання професійних обов'язків.
Висновки
Психологічна культура є складним і багатогранним поняттям, яке слід розглядати в руслі культурно історичного підходу і в контексті соціальної взаємодії людей, як ієрархічне системне утворення і новоутворення психіки людини.
В структурі психологічної культури виокремлюють такі компоненти:
- когнітивний (система наукових психологічних знань);
- рефлексивно-перцептивний (спостережливість, увага до людей, психологічна проникливість тощо);
- афективний (чутливість до людей, емпатія, співпереживання і т.д.);
- вольовий (самоконтроль, витримка, наполегливість);
- комунікативний (мовленнєва культура);
- регулятивний (адаптивність, вміння довільної саморегуляції своєї поведінки і діяльності, моральна саморегуляція);
- підсистема досвіду соціальної взаємодії (установки і стереотипи культурної поведінки, вміння і навички соціальної взаємодії, соціальна активність);
- ціннісно-змістовий (соціальні норми, цінності і відношення до них).
Укорінення психологічної культури відбувається через формування виділених її компонентів. Так, формування когнітивного компоненту здійснюється через поглиблення і розвиток системи психологічних понять і уявлень. Рефлексивно-перцептивний компонент формується через розвиток психологічної проникливості, спостережливості, умінь соціальної перцепції, а також розвиток професійного самопізнання педагогів. Комунікативний компонент психологічної культури розвивається через оволодіння культурою мови, вміннями діалогічного спілкування. Найскладніше відбувається розвиток ціннісно-змістових утворень в особистості педагога. Основними способами тут можуть виступати духовна освіта і самовиховання, актуалізація загальнолюдських і професійно-педагогічних цінностей і смислів і розвиток моральної саморегуляції.
Слід зазначити, що виділені складові психологічної культури універсальні і можуть бути віднесені до моральних, валеологічних, екологічних і інших компонентів загальної культури, а також вони не існують ізольовано один від іншого.
В генезисі психологічної культури виділяють три основних рівня:
- психологічну грамотність як деякий мінімум психологічних знань і умінь;
- психологічну компетентність;
- зрілу психологічну культуру, як розвинутий механізм особистісної саморегуляції.
Психологічна культура вчителя це продукт соціалізації, освіти, виховання і самовиховання.
Психологічна культура виступає соціально-психологічним механізмом ефективної і повноцінної адаптації людини в соціумі, умовою повноцінної і успішної взаємодії особистості з оточуючими людьми і культурою, детермінантою психологічного здоров'я людини, фактором якості будь-якої людської діяльності, в тому числі і освітньої.
Структуру та закономірності становлення психологічної культури педагога необхідно вивчати у зв'язку з іншими психічними утвореннями особистості, так як вони існують і розвиваються у нерозривній єдності.
До того ж, психологічна культура вчителя не може розглядатись поза контекстом тієї культури, в якій він виріс, живе.
Вона містить в собі риси як загальнолюдської, так і національної, соціально-стратової культури, „вичерпуючи" її надбання в просторі і часі.
Трактування сутності психологічної культури вчителя зводиться не лише до визначення її компонентів та їх характеристики. Важливо знати також і механізми формування психологічної культури вчителя, визначити рівні її сформованості. А це потребує більш цілісного та системного вивчення названого складного соціально-психологічного явища. Такі вимоги ставить і сучасна соціальна пунктуальність, і те, що вказане поняття зустрічається на сторінках методичної і психолого-педагогічнсї літератури все ж рідше в порівнянні, скажімо, з такими поняттями, як „культура вчителя", „педагогічна культура", „професійна культура педагога", „психодрама педагога", „психологія особистості вчителя'1.
Список використаних джерел
1. Аллахвердов В.М., Беляк Н.В., Иванов М.В О формировании психологической культури у студентов технического вуза // Психологическое обеспечение учебно-воспитательного процесса в вузе: Межвузовский сборник. - Л., 1985.
2. Амонашвили Ш.А. Школа жизни. Трактат о начальной ступени образования, основанной на принципах гуманно-личностной педагогики. М., 1996.
3. Арнольдов А.Й. Человек й мир культури. Введение в культурологию. М., 1992.
4. Букач М. Педагогічна культура вчителя // Рідна школа, 1997, №3 -4, с.48-49.
5. Введение в зтническую психологию: Учеб. пособие / Под ред. Ю.П.Платонова. - СПб., 1995.
6. Іванова Т.В. Професійна культура майбутнього педагога // Педагогіка і психологія, 1995, №2, с.86-93.
7. Киричук О.В. Принцип розбудови інноваційної педагогічної системи освітнього закладу // Рідна школа, 2000, №10, с.3-9.
8. Климов Е.А. Введение в психологию труда. М.: МГУ, 1988.
9. Ковальов О.Г. Психологія особистості вчителя-вихователя // Рад. школа, 1990, №4, с.47-49.
10. Колмогорова Л.С., Гуляева Е.К. От самопознания - к самоорганизации й саморазвитию. Пособие для психологов, педагогов. Барнаул, 1997.
11. Колмогорова Л.С. Возрастньїе возможности й особенности становлення психологической культури учащихся. Автореф. дисс. . докт. психол. наук. - М., 2001.
12. Колмогорова Л.С. Генезис й диагностика психологической культури младших школьников. - Барнаул, 1999.
13. Колмогорова Л.С. Диагностика психологической культури школьников: Практ. пособие для шк. психологов. - 2002.
14. Колмогорова Л.С. Становление психологической культури личности как ориентир современного образования // Педагогика. 1997. № 3.
15. Колмогорова Л.С., Холодкова О.Г. Особенности становлення психологической культури младших школьников // Вопросн психологии. 2001.№ 1.
16. Коновальчук І.С. Психологічний профіль педагога // Обрії, 1995, №2, с.17-19.
17. Кузнецова Т.Ф., Межуев В.М., Шайтанов Н.О. Культура: теории й проблеми. М., 1995.
18. Ломов А.А. Системность в психологии. / Под ред. В.А.Барабанщикова, Д.Н.Завалишиной й В.А.Пономаренко М. Воронеж, 1996.
19. Ломов Б.Ф. Методологические й теоретические проблеми психологии. - М., 1984.
20. Мотков О.Й. Психологическая культура личности // Школьньїй психолог. 1999. № 8.
21. Мотков О.Й. Психология самосознания личности. Практическое пособие. - М., 1993.
22. Орлов А.Б. Психология личности й сущности человека: парадигми, проекции, практики: пособие для студентов психологических ф-тов. Й., 1995.
23. Психологічний словник / За ред. В.І.Войтка. - К.: Вища школа, 1982.
24. Психологическая помощь й консультирование в практической психологии / Под ред. М.К.Тутушкиной. - СПб., 2000.
25. Равен Дж. Компетентность в современном обществе: вьіявление, развитие й реализация / Пер. с англ. - М., 2002.
26.Рогов Е.Й. Настольная книга практического психолога в образовании. - М., 1996.
27.Савчин М. Педагогічна психологія. - Дрогобич.: Відродження, 1998.
28.Семикин В.В. Психологическая культура й образование // Известия Российского государственного педагогического университета им.А.И.Герцена. № 2(3): Психолого-педагогические науки: Научньїй журнал. - СПб., 2002 - с. 26-36.
29.Слово про вчителя / Упоряд. О.Т.Губко. - К., Рад. школа, 1976.
30.Сухомлинский В.А. Избранньїе педагогические сочинения. Т. 3. М., 1981.
31.Українське мистецтво в полі культурному просторі / За ред. О.П.Рудницької. - Е.: ЕксОб, 2000.
32.Холодная М.А. Психология интеллекта: парадоксьі исследования. М., 1997.
33.Чепелева Н.В. Психологічна культура майбутнього вчителя. - К., Серія 7. Педагогічна, 1989, №8.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка