Реферат циклу наукових робіт „Соціально-економічний розвиток Київської губернії (1861 1917) Казьмирчук Марії Григорівни



Скачати 181.52 Kb.
Дата конвертації14.04.2016
Розмір181.52 Kb.
На здобуття щорічної премії

президента України

для молодих учених

РЕФЕРАТ

Циклу наукових робіт



„Соціально-економічний розвиток Київської губернії (1861 – 1917)”

Казьмирчук Марії Григорівни

кандидата історичних наук,

доцента кафедри української історії та етнополітики

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет, 2012

Одним із важливих напрямків історичних досліджень у наш час – вивчення сутності й перебігу суспільних процесів та їх взаємозв’язків в існуючих у минулому соціально-економічних систем, тому актуальним нині є дослідження соціального розвитку українських земель у пореформений період після скасування кріпацтва, зокрема і в одній із найбільш розвинутих губерній Російської імперії – Київській. Складність досліджень соціального розвитку Київської губернії (1861 – 1917) полягає у гостроті та багаторівневому нашаруванні взаємопов’язаних соціальних і регіональних ключових проблем. Саме тому соціальний розвиток не можна розглядати, спираючись лише на дослідження окремих станів, особистостей, різних міст або сіл, які нині дуже популярні. Друга половина ХІХ – початок ХХ ст. – бурхливий період соціально-економічного розвитку українських земель і зокрема Київської губернії. Суспільство переживає новий час, бурхливий та суперечливий. Історія соціально-економічного розвитку Київської губернії нині є актуальною не тільки з науково-пізнавального погляду, але й у контексті виявлення коренів сучасних проблем та шляхів їх розв’язання. Без дослідження історії Київської губернії, яка є складовою історії України, важко зрозуміти процеси, що відбувалися в Російській імперії загалом.

Актуальність дослідження визначається також тим, що тривалий час історія соціально-економічного розвитку Київської губернії пореформеного часу була представлена епізодично. Сьогодні вітчизняні науковці намагаються за допомогою доступних вдосконалених технічних засобів, теоретичних роздумів і практичних заходів заповнити інформаційну нішу, що утворилася у зв’язку з переворотом у суспільній свідомості наприкінці ХХ ст.. Нині українські вчені вважають визначальними критеріями розвитку будь-якого людського суспільства економічні, політичні та соціальні процеси, що відбуваються в ньому. Політичні та економічні чинники вже неможливо розглядати без ґрунтовного аналізу соціальних питань.

Комплексний підхід до вивчення проблем соціально-економічного розвитку Київської губернії та проведення цілісного дослідження з урахуванням специфіки регіонів нашої держави в минулому й сьогоденні сприятиме подоланню труднощів у державотворчих процесах. Наукове й практично-пізнавальне значення теми полягає в залученні до наукового обігу значного зрізу історичного досвіду, який залишався недостатньо актуалізованим, переосмисленні його уроків. Включення його в орбіту історичного пізнання для наступної прогностичної екстраполяції об’єктивно давно назріло.

Сучасний стан розвитку української історичної науки характеризується розширенням дослідницької палітри, переглядом багатьох концептуальних положень вітчизняної історіографії, утвердженням модерністських світових тенденцій при вивченні історико-економічних тем. У цьому контексті дослідження соціально-економічного розвитку Київської губернії (1861 – 1917) з позицій антропологізації історичної науки, її орієнтованості на мікро- і макрорівневі дослідження, дають широкі перспективи теоретичного і практичного застосування, посилення зацікавленості до суто історичних, соціальних та економічних аспектів серед науковців та громадськості України. Цикл робіт висвітлює актуальні проблеми, дискусійні питання, акцентує увагу на мало досліджених аспектах вітчизняної історії.

Мета циклу робіт полягає у всебічному дослідженні на основі архівних матеріалів, опублікованих джерел та наукових розвідок місця, значення і ролі Київської губернії у соціально-економічному розвитку України другої половини ХІХ та початку ХХ ст.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена як сукупністю визначеної теми і поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. Цикл робіт є одним з перших в українській історіографії ґрунтовним дослідженням соціально-економічного розвитку Київської губернії (1861 – 1917). Вперше в історіографії зроблено комплексний та фактологічний аналіз процесу формування та становлення станів у Київській губернії у визначених в циклі робіт хронологічних межах. Виявлено, систематизовано й проаналізовано комплекс джерел про соціально-економічний розвиток Київщини, основу яких склало широке коло архівних матеріалів. Здійснено ґрунтовний аналіз наявних друкованих джерел, в яких соціально-економічний розвиток Київської губернії пореформеної доби розглядався попередниками, головним чином, побіжно й неточно. Визначено проблеми, що виникли в процесі соціально-економічного розвитку в Україні, встановлено його особливості у Київській губернії. Розкрито механізми і основні напрямки економічної активності, комплексно досліджено матеріальне становище та життєвий рівень населення Київської губернії. Крім того, вперше досліджено основні етнічні та соціальні джерела формування станів, вивчено благодійну та меценатську діяльність представників різних етнічних груп та станів, внесено доповнення в дослідження проблем культурно-освітнього розвитку Київської губернії та сформульовано конкретні пропозиції й рекомендації щодо подальшого розвитку наукових досліджень у цьому напрямку.

Отже, вперше на основі комплексних досліджень з’ясовано соціально-економічні процеси, які відбувалися у Київській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Практичне значення одержаних результатів визначається сформульованими в ній висновками, положеннями, теоретичними узагальненнями, їх науковою новизною. Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні праць з історії України зазначеного періоду, методичних посібників, підручників, а також у формуванні основних положень і фактичного матеріалу дослідницьких статей. У подальшому вони можуть стати основою для підготовки курсів лекцій та спецкурсів для студентів історичних і економічних факультетів, практично сприяти подальшому реформуванню України в соціально-економічній галузі.

У циклі робіт проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми, дається характеристика джерельної бази, на основі якої здійснювалося дослідження, а також окреслено методичні засади дослідження. Здійснено аналіз опублікованих праць, присвячених соціально-економічному розвиткові Київської губернії пореформеного періоду, що дає можливість зробити висновки про стан наукової розробки досліджуваної проблеми.

Дослідження щодо соціально-економічного розвитку Київської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. можна умовно поділити на три періоди: дорадянський (від 1861 до 1917 рр.), радянський (1917 – 1990 рр.) та сучасний (1991 – 2012 рр.), кожен з яких має певні особливості. Більшість праць дореволюційної доби просякнута великоросійськими настроями, дослідження радянської доби в переважній більшості заідеологізовані у розкритті проблемних питань, сучасні ж дослідники демонструють різновекторність, а подекуди дезорієнтованість у безлічі методологічних підходів. Висвітлення різних проблем розвитку Київської губернії відбувалося у загальному та спеціальному напрямках. До загальних праць відносилися праці, які стосувалися дослідження історії Російської імперії або в цілому українських земель у її складі, де процеси Київської губернії розглядалися побіжно, в загальному контексті. Спеціальні дослідження ґрунтовно розкривають окремі аспекти певних процесів лише на підросійських українських землях в пореформену добу.

З розпадом Радянського Союзу та постанням незалежної України науковці отримали змогу застосовувати нові підходи, використовуючи значно ширше коло матеріалів і враховуючи нові підходи в історичній науці вільно висловлювати власні думки. Негативним чинником для деяких праць є забуття, свідоме категоричне та скептичне ставлення до напрацювань попередніх поколінь дослідників. Більшість дослідників активно досліджують історію окремих станів. Так, клас поміщиків України пореформеної доби досліджує Н. Р. Темірова, українську буржуазію – В. В. Крутиков, Т. Лазанська, інтелігенцію – Н. А. Шип, селян – П. П. Панченко, робітництво – О. П. Реєнт, В. Пашук, С. М. Ситняківська, В. Меша, купецтво – О. Донік. В. Перерва. Багато уваги приділяється загальнотеоретичним та фамільним проблемам благодійності пореформеної доби зокрема у працях Ф. Я. Ступака, І. О. Гуржій, О. М. Доніка. У незалежній Україні захищені дисертаційні роботи сприяють висвітленню певних аспектів соціального розвитку України загалом, а подеколи й Київської губернії у ХІХ – ХХ ст. Серед них слід назвати праці В. Дубінського, С. Богатчука, А. Гуз, О. Обметенко, В. Студинського та інших. У іноземних працях подеколи трапляється коротка інформація про розвиток Київської губернії у другій половині ХІХ та на початку ХХ ст., проте в переважній більшості автори досліджують власне тільки історію Російської імперії. Серед сучасних російських дослідників соціально-економічних процесів слід відзначити Б. Н. Миронова, А. М. Анфімова, О. М. Боханова та інших, серед польських – Д. Бовуа та Е. Орман, серед дослідників далекого зарубіжжя – англійця Х. Сетон-Ватсона, американців: Г. Гурова, Е. Глена, Е. Куртіса, Д. Левіна, А. Рібера, німця – А. Каппелера, дослідницю з Норвегії – Вікторію Тевліну.

Таким чином, наявна історіографія фіксує дослідження лише певних фрагментів соціально-економічного розвитку Київської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Сучасна історіографія проблеми небагата і залишається ще в процесі становлення. Зміст та специфіка соціально-економічних процесів і комплексне вивчення проблеми залишалися поза увагою дослідників.

Представлений цикл наукових робіт спирається на загальну кількість понад 155 публікацій Казьмирчук М. Г., серед яких: 5 індивідуальних і 4 у співавторстві монографій, 2 підручники та 2 навчальні посібники. Роботи циклу мають більш ніж 30 посилань на них за 2007 – 2011 роки, що складає від 5 до 10 посилань щорічно.

У циклі робіт проаналізовано комплекс архівних матеріалів, опублікованих документів та матеріали періодичних видань. Джерельна база різноманітна за структурою, призначенням і походженням. Важливу інформацію про соціально-економічний розвиток Київської губернії пореформеного періоду надають, насамперед, архівні матеріали, що зберігаються в чотирьох архівах України та Російської Федерації. Опрацьовано 88 фондів, в яких знаходяться 616 справ.

Важливе значення для висвітлення соціально-економічного розвитку Київської губернії зазначеного періоду мають опубліковані матеріали. Серед опублікованих джерел найбільшими блоками є документальні (законодавчі і нормативно-правові акти, діловодство), статистичні та періодичні видання другої половини ХІХ – початку ХХ ст. До опублікованих джерел належать також правові акти: основні закони, маніфести, положення, а також матеріали, надруковані у збірниках, та наративні джерела (мемуари, епістолярія, щоденники). Таким чином, наявний комплекс опублікованих та архівних джерел є достатнім для розв’язання поставлених завдань. Повнота й різноманітність джерельної бази дає змогу дослідити та проаналізувати соціально-економічний розвиток Київської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

У циклі робіт охарактеризовано методологію й основні принципи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальні принципи об’єктивності, науковості та історизму, закони логіки й діалектики, які дозволяють використовувати системний і комплексний підходи для докладного, поглибленого й диференційованого вивчення окремих процесів та їх узагальненого висвітлення.

У циклі робіт на широкій джерельній базі комплексно досліджено тенденції та особливості соціально-економічного розвитку Київської губернії у післяреформений період (1861 – 1917). Структура робіт логічно продумана та чітка, дає можливість сформувати всебічне уявлення про соціальну структуру, економічну активність населення, соціально-правові основи та соціокультурний розвиток Київської губернії. Автором вдало відтворено сутність та перебіг соціально-економічних процесів, які протікали у Київській губернії пореформеного періоду, для цього були застосовані новітні методи дослідження. Саме розробка методологічних прийомів для вивчення соціально-економічного розвитку Київської губернії вказує на ґрунтовність та солідність цих робіт. Цикл робіт розрахований на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться вітчизняною історією, проблемами міжетнічних взаємин, історичним минулим України.

У циклі робіт розглядаються актуальні проблеми історії України, висвітлюються дискусійні питання, акцентується увага на малодосліджених проблемах, зокрема і соціально-економічного розвитку Київської губернії (1861 – 1917); висвітлюється історія вивчення та методи опрацювання мемуарів, спогадів, щоденників, автобіографій, епістолярію та інших джерел особового походження. Проаналізовано комплекси джерел особового походження присвячених соціально-економічному розвитку Київської губернії (1861 – 1917). З урахуванням сучасних наукових підходів та поглядів висвітлена історія України від найдавніших часів до нашого часу, зокрема, лекція 14 висвітлює соціально-економічний розвиток українських земель на початку ХХ ст. Серед розмаїття джерел виділено кніофотофонодокументи, які висвітлюють соціально-економічний розвиток Київської губернії (1861 – 1917), подано історію розвитку і проаналізовано теоретико-методологічні проблеми вивчення вітчизняних та зарубіжних кінофотофонодокументів в архівознавстві. Висвітлено правові засади функціонування ломбардів у Київській губернії та інших українських губерніях другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Також розглянуто місцеву специфіку накопичення цими кредитними установами капіталу, визначено місце у соціально-економічному розвитку міст та сіл, простежено процес становлення та зростання ролі ломбардів у економіці України. Зроблено акцент на соціальний діяльності ломбардів Київської та інших губернії у пореформений період. Показано піклування ломбардів не тільки про власні права і майно, але й видачу ними позик, сприяння розвитку промислової інфраструктури, добробуту громадян регіону та країни в цілому, підживлення банківської системи міст і одночасно благодійницькі акції. Представлена історія села Кальника, колишнього полкового міста Київської губернії, подаються не досліджувані раніше соціально-економічні показники та розкривається повсякденне життя населення.

У циклі робіт розміщено неопубліковані архівні документи та дослідження з історії села Кальника Київської губернії, висвітлено раніше недосліджені проблеми соціально-економічного розвитку українських земель на прикладі одного села. На широкій джерельній базі комплексно досліджено тенденції та особливості соціально-економічного розвитку Київської губернії у післяреформений період (1861 – 1917). Висвітлюється соціальна структура, економічна активність населення, соціально-правові основи та соціокультурний розвиток Київської губернії.

У циклі робіт досліджується процес формування нових станів та станової стратифікації, що сприяв трансформуванню всієї системи соціально-економічних відносин у Київській губернії у другій половині ХІХ та на початку ХХ ст. При цьому станова стратифікація Київської губернії пореформеної доби розглядається як певний зріз соціальної структури населення, де визначався ступінь нерівності існуючих станів, основні показники їхнього формування, місце у статусній ієрархії, джерела прибутків, доступ до влади.

У другій половині ХІХ та на початку ХХ ст. формуються два нові класи – буржуазії та робітників. На це впливала поступова зміна кріпосницьких відносин, поєднання новаторства та старих елементів в житті імперії. Тому нові класи співіснували з старими, наповнюючи власні відносини новим змістом при збереженні старих соціально-економічних основ. Лише з 80 – 90-х років ХІХ ст. темпи соціальної трансформації прискорилися завдяки виникненню певних економічних умов: розширення внутрішнього ринку, нагромадження необхідного капіталу, вкладання коштів у будівництво залізниць та важку промисловість, зростання виробництва сільськогосподарської та промислової продукції тощо. У циклі робіт доведено, що у формуванні станів та становій стратифікації суспільства Київської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. відбулися складні й системні зміни. Розглядаючи мікросуспільне середовище Київської губернії під кутом діяльності різних станів, можна з’ясувати обумовленість змін народженням нових станів та трансформацією старих.

У циклі робіт зосереджено увагу на дослідженні особливостей існування в середині соціальної структури певних професійних і сімейних груп та прошарків. Соціальна структура населення Київської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. складалася із сімейно-родинних та професійних статусів, які визначають соціальне становище індивіда у соціальній системі. Соціально-економічна структура населення Київської губернії пореформеного періоду включала соціальні групи, що об’єднували людей за професійною ознакою. Таким чином, населення Київської губернії пореформеного періоду було фактично своєрідним макрокосмом, який визначав долю мікрокосму – сім’ї та професійної групи.

У циклі робіт розглядаються етнічні та конфесійні відмінності, їхній вплив на формування станів та професійних прошарків населення Київської губернії пореформеної доби. У Київській губернії існував конгломерат різних етно-релігійних спільнот, при чому кожне село, містечко, місто мало свої етнічні особливості, що створювали неповторність етнічного розвитку Київської губернії в той період. Крім того, певну специфіку мали й релігійні відносини у пореформену добу.

У циклі робіт прослідковано зміни та напрямки землеволодіння і землекористування станів, їхню прибутковість у Київській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Великі маєтки зберігалася саме на Київщині. Гострою була проблема нерозмежованості селянських і поміщицьких земель, що викликала конфлікти. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. збільшилася концентрація землі у різних товариств Київської губернії, куди входили представники різних станів. Доведено, що на формування земельної власності різних станів Київської губернії почав впливати процес поглиблення ринкових відносин. Первісне нагромадження капіталу здійснювалося за рахунок трударів, їх зубожіння. Внаслідок частковості реформ у середині ХІХ ст. та 60 – 70-х років ХІХ ст. буржуазний розвиток став далеким від класичних західних зразків. У Київській губернії найбільшими землевласниками залишалися дворяни-поміщики, селяни та православне духовенство.

У циклі робіт висвітлюються соціально-економічні чинники господарювання, виробництва сільськогосподарської продукції, особливостей організації господарств різних станів Київської губернії у другій половині ХІХ – початку ХХ ст., аналізуються підприємницька й торговельно-фінансова діяльність, притаманна всім станам Київської губернії пореформеної доби, висвітлюється вплив соціально-економічних процесів на матеріальне і трудове життя населення Київської губернії пореформеного періоду, якість харчування, забезпеченість одягом, житлові умови, умови праці селянства, дворянства, міщанства та духовенства Київської губернії пореформеного періоду, висвітлюється система початкової, середньої і вищої ланок освіти тощо.

Отже, у другій половині ХІХ та на початку ХХ ст. відбулися зміни у формуванні станів та становій стратифікації населення Київської губернії, що пояснюється появою нових станів та трансформацією старих. Формування нових станів – буржуазії, робітничого класу, інтелігенції, відбувалося за рахунок переходу із старих станів міщан, селян, дворян, купців, духовенства. Поява спільних економічних, політичних і соціальних інтересів, які базувалися на поліетнічній основі також сприяла формуванню нових класів. Пришвидшенню цих процесів сприяли: бурхливий політичний та економічний розвиток, завершення технічного перевороту у промисловості, утвердження ринкових і капіталістичних відносин. Особливістю процесу формування станів – повільна зміна кріпосницьких відносин: поєднання новаторських раціональних тенденцій з використанням відсталої техніки, панування поміщицького землеволодіння, кабальна залежність селян. Лише з 80 – 90-х років ХІХ ст. темпи соціальної трансформації прискорилися завдяки виникненню певних економічних умов: розширення внутрішнього ринку, нагромадження необхідного капіталу, вкладання коштів у будівництво залізниць та важку промисловість, зростання виробництва сільськогосподарської та промислової продукції.

Соціальна структура населення Київської губернії пореформеного періоду складалася із сімейно-родинних та професіональних статусів. «Ідеальною моделлю» сімейних відносин мали б стати сім’ї православного духовенства Київської губернії протягом 1861 – 1917 рр. Проте з трансформацією соціальної системи «ідеальна модель» рушиться, стають відомими родинні негаразди в сім’ях священиків Київщини. У кожного стану були власні традиції та правила родинної поведінки, які починають змінюватися під впливом економічних та соціальних змін. Власні станово-сімейні статуси намагаються створити буржуазія та робітники. Відносини всередині сімей усіх типів будувалися на стародавніх принципах ієрархічності, всевладді голови родини, на залежності функцій, прав та обов’язків членів родини від статі та віку, на пануванні загальних сімейних інтересів над індивідуальними, на пріоритеті ролі, котру людина відігравала в сім’ї та суспільстві, на слабкій автономії сім’ї в суспільстві і на надзвичайному значенні громадської думки для родини.

Скасування кріпацтва зумовило серйозні зміни в професійному складі станів Київської губернії. Більшість класів опановувала нові сфери професійної діяльності, пов’язані з розвитком капіталізму. Професійний статус визначався розміром прибутку, рівнем обслуговування, житловими умовами, привілеями. Більшість професій Київської губернії належала людям фізичної праці, далі йшли приватні особи, державні чиновники та інші. Привілейованими прошарками були духівництво, дворяни та спадкові і почесні громадяни. Вони переважно займалися підприємництвом та сільським господарством, були власниками заводів і фабрик, або землевласниками. Серед інтелігентів найбільше було чиновників, викладачів та людей розумової праці. Серед непривілейованих станів виділялося міщанство, селянство і робітники, які на професійному полі могли працювати від чорноробів до промисловців.

У Київській губернії пореформеного періоду панувала поліетнічність та полірелігійність, яка мала певні особливості, зумовлені внутрішніми та зовнішніми чинниками. Православним, католикам, іудеям, штундистам, караїмам, старообрядцям доводилося співіснувати, що створювало специфічну атмосферу боротьби за релігійні та національні права. Одним із найгостріших було питання міжнаціональних відносин. У Київській губернії все ще зберігався традиційний поділ населення на польську та російську еліту, єврейський міський кагал та українське селянство, що разом із нерозв’язаними соціальними проблемами породжували міжетнічні конфлікти.

Процес поглиблення ринкових відносин, який впливав на формування земельної власності різних станів Київської губернії був далеким від класичних західних зразків. Первісне нагромадження капіталу здійснювалося за рахунок обезземелення селянства та концентрації землі у нового прошарку підприємців. Широкомасштабний продаж та оренда землі стали основою для зміни характеру землеволодіння та землекористування різних станів, сприяючи розмиванню класових основ. Відбувається еволюція торговельно-фінансових відносин та підприємницької діяльності. Поміщики-дворяни банкрутують, продають землю, яку охоче скуповують селяни, купці, міщани та буржуазія. Носіями підприємницької психології стають селяни. Спостерігається концентрація землі у товариств та об’єднань представників різних класів. Попри позитивні зрушення аграрне питання залишалося гострим протягом усього пореформеного періоду. Відзначається також поглиблення відмінності між веденням поміщицького та селянського господарства, різниця яких полягала в обсягах, ефективності та цілях. Характерною рисою поміщицьких господарств Київщини був високий рівень товарності. Найпоширенішими стали переробні галузі: цукроваріння, ґуральництво, тютюнове виробництво, які давали можливість буржуазії швидше накопичувати капітали, а ринкові відносини дедалі сильніше нівелювали станові відмінності, межа між підприємцями, міщанством і селянством окреслювалася тільки багатством, активністю підприємницької діяльності, а не традиціями;

Матеріально-правове і трудове становище населення Київської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. мало диференційований характер і залежало від класового становища та статусу. У цей період нещадно експлуатується праця робітників, жінок та неповнолітніх. На найнижчих щаблях матеріально-правового забезпечення перебували селяни, робітники та дрібна сільська інтелігенція. Низьким матеріальним, житловим і правовим забезпеченням пояснюється соціально-демографічна ситуація у Київській губернії, яка містила в собі компоненти трудової та соціальної міграції, демографічного буму, високою смертністю серед дітей та переселенськими рухами різних національних груп.

У Київській губернії виникли умови для оформлення єдиного соціокультурного процесу, який здобув такі форми, як розширення мережі закладів охорони здоров’я та соціального забезпечення, розвитку культурно-освітньої інфраструктури населення та утвердження традицій і принципів благодійності та меценатства. Певна санітарно-профілактична робота провадилася серед населення Київської губернії, але загалом медичне обслуговування відставало від тогочасних європейських норм. Організованої медичної допомоги на селі взагалі не існувало. Для робітників була можливість тільки фельдшерської допомоги, оскільки лікарська була дуже дорогою. Лише із утвердженням земської системи лікарень ХХ ст. у Київській губернії було створено стаціонарну лікарську допомогу населенню. Як приватна, так і державна ініціатива не справлялися з охороною здоров’я.

Освіта у Київській губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. має неоднозначну оцінку. З одного боку, помітний прогрес у розвитку навчальних закладів, а з іншого – застій старих методів і форм імперського навчання, що виявлялося у концентрованій русифікації молодого покоління, релігійній спрямованості і задогматизованості навчального процесу. Для соціокультурної площини розвитку Київської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. було характерним певною мірою оновлення й системи імперської освіти з огляду на потреби тогочасного суспільства. Найбільших успіхів здобула державна і громадська благодійність, яка стимулювалася в імперії авторитетними нагородами та суспільним становищем;

Перспективи подальшого дослідження щодо соціально-економічного розвитку Київської губернії зумовлюються станом джерельної бази, яка постійно розширюється в результаті наполегливих архівних пошуків, виявленням нових свідчень з найрізноманітніших аспектів даної теми та станом збереженості архівних матеріалів нашої держави, бібліотечних друкованих видань. Корисним може стати дослідження у напрямках гендерної історії, зокрема у питанні використання праці жінок на заводах та фабриках, соціальної історії, наприклад, при розгляді матеріальних та побутових умов різних прошарків та станів. Чекає свого аналізу суспільно-політичні аспекти розвитку Київської губернії, що можуть розширити уявлення про соціальні процеси суспільства пореформеної доби, роль окремої людини чи прошарків населення у цих та інших процесах. Не менш важливим та гідним уваги може стати дослідження корпоративних товариств та їхньої ролі у соціальних процесах. Успіх роботи у зазначених напрямках, виходячи з особливої актуальності цих новітніх підходів у світовій науці, обумовлюється їх малодослідженістю у вітчизняній історіографії.


Претендент на здобуття щорічної премії



Президента України для молодих учених М. Г. Казьмирчук






База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка