«Реалізація компетентнісного підходу до навчання на уроках географії шляхом використання новітніх освітніх технологій та педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського»



Скачати 243.44 Kb.
Дата конвертації11.04.2016
Розмір243.44 Kb.
Савлук Г. І.,

вчитель географії

Суботцівської ЗШ І – ІІІ ступенів

«Реалізація компетентнісного підходу до навчання на уроках географії шляхом використання новітніх освітніх технологій та педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського»

Сучасний випускник навчального закладу має бути конкурентоспроможним на ринку праці, всебічно освіченим, здатним знайти вихід з будь-якої ситуації і прийняти відповідне рішення. Тому в умовах реформи середньої освіти особливого значення набуває проблема вдосконалення технології навчання. Зміни, що відбуваються в суспільстві, зумовили пошук нових освітніх концепцій. Нині випускнику необхідні не тільки міцні знання, а й високий рівень розвитку різних типів компетентностей. Посилення глобалізаційних та трансформаційних процесів у світовій економіці, удосконалення технологій,збільшення конкуренції на ринку праці спонукало підприємців спрямувати інвестиціі в розвиток людських ресурсів.

Пріоритетним напрямом розвитку сучасної вітчизняної та світової освіти стало перенесення акцентів зі знань та вмінь як основних результатів навчання на формування в учнів системи компетенцій та компетентностей. Необхідно виробити в учнів уміння здійснювати вибір, ефективно використовувати обмежені ресурси, здатність вести переговори, виважено приймати рішення . Майбутній спеціаліст повинен вміти навчатись, володіти новими технологіями і вміти їх використовувати, працювати в команді, оперативно знаходити відповідну інформацію та використовувати її для розв’язання власних проблем.

Завдання реалізації компетентнісного підходу відображені у нормативних документах про освіту: Державному стандарті базової і повної загальної освіти, критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів, навчальних програмах з предметів освітньої галузі «Природознавство».

Універсального методу навчання, який би гарантував учневі набуття географічних компетентностей, не існує у принципі через творчий характер компетентностей. Водночас, слід відмітити, що набуттю географічних компетентностей сприяє дослідницький підхід у навчанні - підхід, за якого ідеями досліджень просякнуті всі форми навчальної роботи: лекції, практичні заняття, індивідуальна та самостійна робота .

На важливість дослідницького підходу у навчанні вказував В. О. Сухомлинський. Він писав: «Учневі не дають готових висновків, доведень правильності тієї чи іншої істини. Учитель дає учням можливість висунути кілька можливих пояснень. В самій дійсності шукати підтвердження й спростування кожної з висунутих гіпотез. Учні доводять одне і спростовують інше - як практикою у вузькому розумінні цього слова, тобто безпосередніми спостереженнями над фактами і явищами, так і опосередкованим мисленням. Знання при цьому не пасивно засвоюються, як звикли говорити учителі, а здобуваються активними зусиллями. Тому такі знання стають переконаннями, і учні дорожать ними. Від того, наскільки активно проявляються розумові зусилля дитини в процесі аналізу того чи іншого явища, залежить не тільки глибина знань, а й уміння користуватися ними на практиці.»(т.5, с. 58). Тому, на сучасному етапі важливою вважаю проблему: Реалізація компетентісного підходу до навчання на уроках географії шляхом використання новітніх освітніх технологій та педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського

Загальнометодичні аспекти цієї проблеми досліджують вітчизняні і зарубіжні науковці: Н. Бібік, Т. Гільберг, С. Капіруліна, Л. Круглик А. Хуторськой, С. Бондар та інші. Інтенсивний розвиток теорії та практики компетентнісного підходу в освіті у зарубіжних країнах припадає на 80 – і роки ХХ століття. В Україні у 2003 році уряд прийняв програму « Цілі розвитку тисячоліття: Україна» як стратегію економічного зростання й розвитку країни. У цій програмі проголошується курс України на досягнення найвищих стандартів якості в освіті.

Компетентісний підхід - пріоритетний напрям удосконалення освітньої політики в Україні. Він не заперечує значення знань,але акцентує увагу на здатності використовувати отримані знання. Удосконалення освітнього процесу з урахуванням компетентнісного підходу полягає у тому, щоб навчити учнів застосовувати набуті знання й уміння у конкретних навчальних та життєвих ситуаціях. З позицій компетентнісного підходу основним результатом навчальної діяльності є формування ключових компетентностей.

Т. Б. Волобуєва зазначає, що « під компетентністю розуміють складну інтеграційну якість особистості, що зумовлює готовність здійснювати деяку діяльність, причому йдеться не про окремі знання або вміння і навіть не про сукупність окремих процедур діяльності, а про властивість, що дає можливість людині здійснювати діяльність у цілому».

За О. І. Пометун « компетентність людини – це у певний спосіб структуровані (організовані) набори знань, навичок, умінь і стосунків, які дають людині змогу визначити ( ідентифікувати) та розв’язувати незалежно від ситуації проблеми, що є характерними для певної сфери діяльності. Таким чином, компетентність виступає результативно-діяльнісною характеристикою освіти».

Термін « компетенція» ( у перекладі з латинської – відповідність) має два значення: коло повноважень певної особи; коло питань, в якихлюдина добре обізнана, зрозуміла їх і має досвід вирішення. Компетентність – це здатність діяти в ситуації невизначеності. Рівень освіти людини тим вищий, чим ширша сфера діяльності і вищий ступінь невизначеності ситуацій, в яких вона здатна діяти самостійно.

Загальноосвітня школа не в змозі сформувати рівень компетентності учнів, достатній для орієнтування у будь-якій сфері діяльності. Тому потрібно сформувати ключові компетентності.

Під ключовими компетентностями слід розуміти здатність школярів самостійно діяти в ситуації невизначеності під час розв’язання актуальних для них проблем.

Ключові компетентності, які Рада Європи визначила як основні для ХХІ століття:


  1. Соціальні - пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспільному житті;

  2. Полікультурні - стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їх мови, релігії, культури;

  3. Комунікативні - передбачають опанування важливим у роботі й громадському житті усним і писемним спілкуванням;

  4. Інформаційні - передбачають оволодіння інформаційними технологіями, вмінням здобувати, критично осмислювати і використовувати різноманітну інформацію;

  5. Саморозвитку та самоосвіти – пов’язані з потребою і готовністю постійно навчатися, прагнення й здатність до раціональної продуктивної та творчої діяльності.

Схема ключових компетентностей

І категорія - використовувати у взаємодії ( інтерактивно) мову, символи та тексти, знання та інформацію, технології.

ІІ категорія - взаємодіяти у неоднорідних групах: налагоджувати стосунки з іншими, працювати у команді, розв’язувати конфлікти.

ІІІ категорія - діяти незалежно, у великому вимірі, з урахуванням норм суспільства, розумінням наслідків. Складати та реалізувати життєві плани та персональні проекти. Захищати свої права, інтереси та потреби.

Переваги компетентісного підходу в освіті можна показати за такими чинниками: мета, суть, орієнтація, принцип утворення.

Порівняльна характеристика компетентісного та традиційного підходів в освіті

Чинники порівняння

Традиційний підхід

Компетентісний підхід

Мета

Формування розвиненої гармонійної особистості

Формування конкурентоспроможної особистості

Орієнтація на

Знання, вміння, навички

Знання, вміння, навички, ставлення, мотивація,цінності, реалізація способів діядьності

Суть

Поступове формування спочатку знань, потім умінь та навичок, розвиток інтелектуальної складової для відтворення знань («знання про всяк випадок»)

Інтеграція інтелектуальної та навичкової складових діяльності; Проектування життєвих ситуацій та формування навичок творчого використання знань

Принцип утворення

Зміст навчання формується «від мети»

Зміст навчання формується « від результату»

Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають:


  • Ключові компетентності ( міжпредметні та предметні компетентності) - здатність людини здійснювати складні поліфункціональні види діяльності, ефективно розв’язувати індивідуальні та соціальні проблеми.

  • Загальногалузеві компетентності – компетентності, які формуються учнем упродовж засвоєння змісту тієї чи іншої освітньої галузі в усіх класах середньої школи і які відбиваються у розумінні « способу існування» відповідної галузі - тобто того місця, яке ця галузь займає у суспільстві, а також уміння застосовувати їх на практиці в рамках культурно доцільної діяльності для розвитку індивідуальних та соціальних проблем.

  • Предметні компетентності - складова загальногалузевих компетентностей, яка стосується конкретного предмета.

При цьому слід мати на увазі, що кожна ключова компетентність повинна «проектуватися» на загальногалузеві компетентності, які в свою чергу мають « проектуватися» на предметні компетентності ( під терміном «проектуватися» розуміється таке визначення компетентностей нижчого рівня, щоб вони у сукупності забезпечували компетентності вищих рівнів).

Водночас ключові компетентності не складаються просто з набору відповідних галузевих та предметних компетентностей - вони інтегрують галузеві компетентності в складну структуру компоненту, в якій елементи пов’язані між собою різноманітними зв’язками та відношеннями.

Ключовими компетентностями, яких має набути випускник кожного загальноосвітнього навчального закладу України є:


  • уміння вчитись;

  • соціальна компетентність;

  • загальнокультурна компетентність;

  • здоров’язберігаюча компетентність;

  • компетентність з інформаційних та комунікаційних технологій;

  • Громадянська компетентність;

  • Підприємницька компетентність.

Тому одною з моделей компетентного учня може бути така:

Компетентний учень – це

високоосвічена особистість, яка усвідомлює необхідність знань, має розширений світогляд, орієнтується в потоці інформації, може реалізовувати отримані знання на практиці, у повсякденному житті, зорієнтована на навчання впродовж життя; особистість зі сформованими морально-духовними цінностями; особистість, що має правову освіченість, політичну грамотність та стійку громадянську позицію.

У який спосіб випускник може набути цих компетентностей? Перш за все слід звернути увагу на об’ємне поняття набуття. Це не засвоєння, не вивчення, не пізнання - це набуття, тобто компетентностей можна досягти тільки своєю особистою активною та продуктивною діяльністю ( причому не тільки навчальною), особистою творчістю, особистим досвідом через пізнання соціального досвіду, його критичне осмислення, іншими словами, через неповторне особисте буття.

Отже, реалізація компетентісного підходу до навчання має:



Мета - забезпечення потреби у соціальній самореалізації в житті.

Суть - формування в учнів ключових компетентностей для інтеграції в суспільство.

Зміст - засвоєння учнями комплексу знань,умінь і відношень, що дозволяють здійснювати основні соціальні функції та стандартизуються відповідними видами діяльності.

Організація - проектування, побудова та вирішення реальних проблем на основі інтегративних знань та моделювання відповідних ситуацій.

Управління - в ідеальному варіанті це допомога і співробітництво.

Рівень активності - в ідеальному варіанті конструктивний та інтерпретаційний.

Контроль - моніторинг рівнів володіння компетентностями та їх оцінювання тестуванням.

Результативність - здатність ефективно реагувати на особистісні та суспільні запити, діяти, виконувати завдання в обумовлених межах.

Готуючись до уроку,вчитель має проаналізувати, як саме певний навчальний матеріал можна використати для розвитку в учнів як предметних так і базових компетенцій. Для цього складається їх орієнтовний перелік, який разом зі структурними компонентами компетенції відбивається в планах уроків. Користуючись схемою структури освітньої компетенції, можна внести в план уроку такі компоненти:



  • Назва навчальної теми;

  • Назва компетенції або її елемента;

  • Мінімальний досвід діяльності або попередній етап сформованості компетентності;

  • Соціальна, особистісна мотивація необхідності подальшого формування компетентностей;

  • Знання, вміння, навички, необхідні для подальшого формування компетентностей;

  • Способи діяльності на певному етапі формування компетентності;

  • Рефлексія ефективності отриманого результату.

Так, при підготовці уроку «План місцевості» можна запропонувати таку структуру формування компетенції: досвід складання плану місцевості:

  1. Назва компетенції: досвід складання плану місцевості.

  2. З базових компетенцій тут, наприклад, можна звернути увагу на такі: ціннісно смислова компетенція – формулювати свої ціннісні орієнтири стосовно об’єкта, що вивчається; навчально-пізнавальна компетенція – ставити запитання за спостереженими об’єктами, шукати причини явищ, фіксувати своє розуміння або нерозуміння проблеми, що вивчається; комунікативна компетенція - застосовувати способи спільної діяльності в групі.

  3. Визначається мінімально необхідний досвід діяльності учня на уроці: навички малювання, креслення основи образного мислення.

  4. Зазначається, для чого компетенція необхідна учневі: ця компетенція формується для розвитку вміння учня орієнтуватись на місцевості з різним рельєфом, розвитку зорової пам’яті учнів, формування та розвитку вмінь образно мислити.

  5. Визначається перелік знань, які становлять компетенцію:

- знати поняття та вміти розкрити їх сутність: орієнтування, горизонт, лінія горизонту, сторони горизонту, компас, місцевість,напрями, масштаб, відстані.

- знати вимоги до складання плану місцевості( які прилади потрібні і як ними користуватись; як визначити масштаб; умовні знаки плану);

- вміння й навички, які її стосуються: вимірювання віддалей, визначення приблизної відстані на плані, створення плану шляху.

6.Способи діяльності стосовно обраних реальних об’єктів: формувати вміння практично «переносити» певний простір на план та вміння «бачити» за кресленням плану певну місцевість.

7.Розробляти рефлексивні та контрольні завдання для визначення рівня сформованості компетенції або її елемента на цьому уроці.

У процесі реалізації змісту шкільної освіти вчитель має пам’ятати, що дидактичною домінантою, згідно з поставленим завданням, є визнання ключовим в освіті особистості учня, необхідності створення сприятливих умов для його розвитку та становлення, успішного входження в життя сучасного суспільства. Тому важливо: закладати систему знань, яка формується протягом життя; розвивати потреби й інтереси учнів, створювати позитивну мотивацію для подальшого навчання; сприяти виробленню учнями умінь і навичок, необхідних під час самостійного навчання.

Географічна компетентність визначається як володіння необхідною сумою географічних знань, умінь та навичок, що зумовлюють сформованість географічної діяльності, географічного спілкування та особистості учня як носія географічних цінностей. Географічна компетентність – сутність географічної культури. Одним із прийомів формування географічної компетенції є самостійні роботи учнів.

Самостійні роботи можна застосовувати під час вивчення нового матеріалу. Завдання для самостійної роботи мають включати уміння аналізувати. Порівнювати, зіставляти, систематизувати інформацію, ставити запитання, грамотно і стисло викладати власну думку або узагальнений матеріал. Так, при вивченні природи материків та океанів у 7 класі можна практикувати такі завдання: за текстом підручника та картами атласу скласти таблицю рослин і тварин , характерних для кожної природної зони материка. За цією таблицею пізніше легко буде скласти порівняльну характеристику природних зон. У 8 класі при вивченні теми «Формування території України» учням доцільно скласти хронологічну таблицю з переліком найголовніших подій. Таке завдання буде сприяти кращому запам’ятовуванню дат.

На комбінованих уроках географії доречно використовувати вправу «Географічна розминка». Вона сприятиме пригадуванню вивченого матеріалу, розвитку пам’яті, повторенню географічної номенклатури. Наприклад: назвати десять заповідників України ; написати назви країн-експортерів нафти ;показати на карті десять океанічних течій ; назвати країни світу, назви столиць яких починаються на букву «М» ; назвати країни світу, назви яких починаються на букву «І», назвати континентальні країни, країни приморські, найбільші та найменші за розміром і т. д.

Компетентісний підхід до навчання об’єктивно зумовлює переведення освітнього процесу на технологічний рівень. При цьому слід використовувати особистісно-діяльнісні педагогічні технології. Ефективність їх використання значною мірою залежить від того, як реалізується творчий потенціал особистості учня. Про такий підхід до навчання вказував В. О. Сухомлинський. Він писав: « Кожна людська особистість неповторна,виховання нової людини полягає насамперед у розкритті цієї неповторності, самобутності, творчої індивідуальності» (т. 5, с.93). Тому мають змінитися пріоритети в діяльності вчителя. Від пояснювально-ілюстративного методу трансляції готового навчального змісту, від просвітительства учнів учитель мусить перейти до нових особистісно зорієнтованих методів, у яких посилено творчо-діяльнісний компонент. Це зумовлює появу освітніх інновацій, покликаних істотно змінити освітній процес. Організовуючи роботу на уроці, потрібно дбати про розвиток таких важливих сфер особистості, як мотиви, емоції, потреби, інтереси, відносини, а також спілкування в колективі. Адже в людині від природи закладено великі потенційні можливості. Окремі з них проявляються лише у відповідній діяльності, тому їх не вдається помітити в умовах традиційного навчання.

Поняття «інновація» в перекладі з грецької означає «оновлення», «новизна», «зміна», з’явилось вперше в зарубіжних дослідженнях ХІХ ст.в техніці.

Інновація в освіті – це: результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень різноманітних педагогічних проблем; процес оновлення чи вдосконалення теорії й практики освіти, який оптимізує досягнення її мети. У масовій педагогічній практиці нові педагогічні технології застосовують обмежено. Причини цього такі: часто ту чи іншу авторську педагогічну технологію і вчені, і практики подають описово, без чіткого пояснення всіх етапів і взаємозв’язків, що ускладнює її застосування для вчителя; у вчителя досі існує психологічний бар’єр до всього нового, інноваційного; недостатня, поверхова обізнаність учителів з новими педагогічними технологіями і, зокрема, з їх різноманітністю; запровадження нової для вчителя технології навчання потребує, особливо на рівні проектування,додаткового часу для підготовки.

Нині існує безліч педагогічних технологій. Хотілося б зупинитись на декількох технологіях інноваційного навчання:


  • Нестандартні уроки;

  • Інтерактивні технології;

  • Технологія організації групової навчальної діяльності;

  • Проектна технологія;

  • Комп’ютерно-інформаційна технологія.

І. Нестандартні уроки.

Зазначимо, що й досі не існує загальноприйнятої типології нестандартних уроків. Усі наявні класифікації можна назвати умовними.

Незважаючи на велике розмаїття, для більшості нестандартних уроків, як правило , характерні:


  • Відсутність послідовності елементів уроку, передбаченої загальноприйнятою типологією уроків;

  • Колективні способи роботи;

  • Цікавість до навчального матеріалу;

  • Активізація пізнавальної діяльності;

  • Партнерські взаємини;

  • Зміна ролі вчителя;

  • Нестандартні підходи до оцінювання.

Практикую проведення нестандартних уроків після вивчення великих тем, тому що до таких уроків слід готуватись заздалегідь. Вони є одним з останніх етапів навчального циклу, так би мовити, верхівкою айсберга, оскільки основна навчальна діяльність відбувається на стадії підготовки до них.

ІІ.Інтерактивні технології.

Нинішні педагогічні інновації пов’язані із застосуванням інтерактивних методів навчання. Суть інтерактивних технологій у тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії тих, хто навчається. Це співнавчання, у якому і вчитель, і учні є суб’єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора навчання, координатора роботи груп. Інтерактивні технології навчання найбільше відповідають особистісно зорієнтованому підходу в навчально-виховному процесі. Під час застосування інтерактивних технологій, як правило , моделюють реальні життєві ситуації, пропагують проблеми для спільного розв’язання, застосовують рольові ігри. Застосування інтерактивних технологій потребує старанної підготовки вчителя та учнів. Вони мають навчитися успішно спілкуватися, використовувати навички активного слухання, висловлювати особисті думки, вміти ставити запитання та відповідати на них.



Залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів розрізняють такі інтерактивні технології навчання:

  • Інтерактивні технології кооперативного навчання ( робота в парах, ротаційні (змінювані) трійки, карусель, робота в малих групах);

  • Технології ситуативного моделювання ( симуляції або імітаційні ігри, спрощене судове слухання, громадські слухання, розігрування ситуацій за ролями);

  • Технології колективно-групового навчання( обговорення проблеми в загальному колі,мікрофон, незакінчені речення, мозковий штурм, навчаючи-учусь, аналіз ситуацій, дерево рішень);

  • Технології опрацювання дискусійних питань (метод ПРЕС,займи-зміни позицію,дебати тощо).

Основні переваги інтерактивних технологій навчання:

  • Інтерактивні технології допомагають забезпечити глибину вивчення змісту. Учні освоюють усі рівні пізнання( знання, розуміння,застосування, аналіз, синтез, оцінка).

  • Учитель отримує можливість диференційованого підходу до учнів із спеціальними проблемами – особистісними та інтелектуальними.

  • Змінюється роль учнів: вони приймають важливі рішення щодо процесу навчання, розвивають комунікативні вміння й навички, організаційні здібності.

  • Основним джерелом мотивації навчання стає інтерес самого учня ( відбувається перехід від зовнішньої мотивації (оцінки) до внутрішньої (потреба знань)

  • Значно підвищується роль особистості педагога: він менше часу витрачає на розв’язання проблем з дисципліною, педагог більше розкривається перед учнями як лідер, організатор.

  • Учні, які отримують особистий досвід учителювання, з нової точки зору дивляться на навчальний процес, на роль учителя в ньому.

Основні недоліки інтерактивних технологій:

  • Засвоєння незначного обсягу інформації потребує значного часу.

  • Складно налагодити взаємонавчання як постійний механізм.

  • Кожна інтерактивна технологія потребує попереднього розгляду і навчання учнів процедури.

  • Викладач має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом і ходом навчання.

  • Результати роботи учнів менш передбачувані.

  • Дисципліна учнів на інтерактивному уроці може бути проблемою для вчителя.

  • За невдалого навчання необхідно перенавчати учня та школяра-вчителя, що потребує додаткового часу.

У своїй роботі використовую такі інтерактивні технології: рольова гра, дискусія, мозковий штурм, мікрофон, незакінчене речення і т. д. Наприклад, при вивченні теми «Латинська Америка» у 10 класі пропоную учням запитання: На які групи поділяються країни цього регіону за рівнем економічного розвитку? Відповіді учнів фіксую на дошці: країни планової економіки, країни з середнім рівнем розвитку, дрібні острівні країни, найменш розвинуті країни, країни нової індустріалізації. Після усіх можливих висловлювань учнів роблю узагальнення: країни Латинської Америки за рівнем розвитку поділяються на: країни, що розвиваються, а саме нові індустріальні країни ;країни середніх можливостей; найменш розвинуті країни та країни планової економіки

ІІІ. Технологія організації групової навчальної діяльності

Групова навчальна діяльність — це форма організації навчання в малих групах, об'єднаних загальною навчальною метою за опосередкованого керівництва вчителя та співпраці з учнями. Завдяки їй зміцнюється соціальний контакт між членами групи, формуються такі цінності, як суспільний досвід, задоволення резуль­татами особистої й сукупної роботи, взаємодопомога, взаємозбагачення, взаємоконтроль, змагальність; істот­но зростає індивідуальна допомога з боку вчителя та товаришів у групі тим, хто її потребує. Зазначені цінності особистісно зорієнтованої спрямованості досить обмежено формуються й розвиваються в умовах фронтальної та індивідуальної форм навчальної діяльності.

Функції вчителя:

  1. забезпечення учням позиції активного суб'єкта особистого учіння;

  2. налагоджування та підтримка діяльності окремих малих груп і всього класу;

  3. контроль за діяльністю груп;

  4. регулювання дискусій, які виникають під час виконання групового завдання;

  5. відповіді на запитання учнів.

Учитель має звертати увагу на такі моменти:

    • раціональність правильних розв'язків;

    • виправлення допущених помилок після обговорення в групі;

    • наявність типових помилок.




    1. Проектна технологія

Проектну систему навчання розробили в 20-ті рр. XX ст. американський педагог Дж. Дьюї та його по­слідовник В. Кілпатрик. Проектна технологія потребує використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих методів, прийомів, засобів.

Суть проектної технології — стимулювати інтерес учнів до певних проблем, які передбачають володіння певною сумою знань через проектну діяльність, а саме: розв'язання однієї або цілої низки проблем; показати практичне застосування надбаних знань — від теорії до практики.

Отже, проект — це цільовий акт діяльності, в основі якого лежать інтереси учня.

Основні вимоги, які висуває проектна технологія:


  • Наявність значущої в дослідницькому, творчому плані проблеми, що потребує інтегрованих знань, до­слідницького пошуку для її розв'язання.

  • Практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів.

  • Структурування діяльності відповідно до класичних стадій проектування.

  • Використання дослідницьких методів.

  • Моделювання умов для виявлення учнями навчальної проблеми: її постановка, дослідження, пошук шляхів розв'язання, експертиза та апробація версій, конструювання підсумкового проекту, його захист, корек­ція та впровадження.

  • Самодіяльний характер творчої активності учнів.

Результати проектів мають бути матеріальними, тобто відповідно оформленими — відеофільм, альбом, газета, посібник, презентація, альманах тощо.

Ефективність проектної технології залежить від підготовчої діяльності вчителя, який повинен:

  1. заохочувати учнів до такої діяльності на основі вільного вибору кожного;

  2. створити умови для розвитку теоретичних, дослідницьких, пошукових, креативних здібностей учнів;

  3. створити «поле» для розкриття обдарованості кожного учня.

  4. Педагогічна література подає кілька типів проектів, які використовують у шкільному навчанні .

Проект може бути монопредметним, міжпредметним і надпредметним.

За кількістю учасників проекти поділяються на особистісні, парні, групові.

Ця педагогічна технологія зорієнтована на застосування фактичних знань та набуття нових (часто шляхом самоосвіти) і є прикладом поєднання урочної та позаурочної діяльності. Тема проекту завжди є чимось біль­шим, ніж навчальні завдання. Участь у проектній діяльності сприяє формуванню ключових компетентностей: комунікативної, соціальної, громадянської, інформаційної, психологічної.

При вивченні економічної та соціальної географії світу можна практикувати використання проектної технології у 10 класі. Учні створюють власні презентації країн, розробляють маршрути туристських подорожей різними регіонами світу, випускають колажі про культуру окремих народів. Такі завдання сприяють розвитку пізнавальних навичок учнів, ефективному спілкуванню.


    1. Комп'ютерно-інформаційна технологія

Бурхливий розвиток засобів інформатизації (комп'ютерів, комп'ютерних комунікацій, усяких електронних пристроїв), а отже, поява нових технологій обробки, передачі, отримання та зберігання інформації відкриває нові можливості для застосування комп'ютерів у навчальному процесі.

Інформатизація освіти — це процес забезпечення сфери освіти теорією й практикою розробки і використання сучасних нових інформаційних тех­нологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічної мети навчання й виховання.

Нові інформаційні технології відкривають учням доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищу­ють ефективність самостійної роботи, дають цілком нові можливості для творчості, знаходження й закріплен­ня всіляких професійних навичок, допомагають реалізувати принципово нові форми і методи навчання.

Комп 'ютер виконує в навчанні такі функції:


  1. техніко-педагогічні (навчальні програми та спрямовані на управління, діагностику, моделювання, екс­пертизу, діалог, консультацію...);

  2. дидактичні (комп'ютер як тренажер, репетитор, асистент, як пристрій, що моделює певні ситуації, як засіб інтенсифікації навчальної діяльності, оптимізації діяльності викладача, як засіб корекції, контролю та оцінки діяльності учнів, їх активізації й стимулювання).

Завдання педагогіки полягає в тому, щоб визначити і забезпечити ті умови, за яких реалізуються всі зазначені функції:

    • взаємозв'язок використання комп'ютера і мети, змісту, форм і методів навчання;

    • поєднання слова викладача і використання комп'ютера;

    • дидактична структура комп'ютерного заняття;

    • мотиваційне забезпечення роботи на комп'ютері;

    • поєднання комп'ютера та інших засобів ТЗН.

Комп'ютер на будь-якому уроці допомагає створити високий рівень особистої зацікавленості учнів за до­помогою інформації, виведеної на екран. Структура уроку з використанням комп'ютера є багатоваріантною, однак такий урок має бути поліфункціональним: не тільки формувати знання, а й розвивати учнів.

Плануючи урок із застосуванням інформаційних технологій намагаюсь дотримуватися таких дидактичних вимог: чітко визначаю педагогічну мету застосування інформаційних технологій у навчальному процесі , враховую специфіку навчального матеріалу, особливості класу, характер пояснення нової інформації, рівень технічних навичок учнів.



Отже, ми з'ясували суть деяких інноваційних технологій навчання. Зрозуміло, що використовувати їх на уроці слід тільки в тому разі, якщо вони є методично виправданими. Ніякі технології не повинні бути сліпо запозичені. У кожного вчителя, що творчо працює, складається власна технологія навчання й виховання, в основі якої можуть бути елементи різних педагогічних і освітніх технологій . Ще В. О. Сухомлинський вказував, що « Найкраща, найтонша методика дійова лише тоді, коли є жива індивідуальність педагога, коли в загальне він вносить щось своє, глибоко продумане».( т.5,с.287)

Список використаної літератури

  1. Венгренюк Н. «Географіє, прощавай!»,журнал «Географія»,№9, травень, 2009.

  2. Газета « Краєзнавство. Географія. Туризм» . Тематичний випуск. Кава. Чай.№47, грудень,200

  3. Гільберг Т. Реалізація компетентнісного підходу до навчання на уроках географії . ж. «Географія та основи економіки в школі» - №4, 2009.

  4. Землянська О. Формування самоосвітньої компетентності учнів: г. «Завуч». – 2005. №6.

  5. Компетентісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. Колективна монографія. Бібік Н. М., Ващенко Л. С. та ін. Під загальною редакцією О. В. Овчарук. Видавництво «К. і С.» Київ, 2004.

  6. Г. Малюшенко «Трансформація в ЄС і вектор Греція», газета «Краєзнавство. Географія. Туризм» №36, серпень, 2009.

  7. Мединська Л. На службі в компетентностей: г. «Завуч». – 2006. - №1.

  8. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – К. «Видавництво А. С.К», 2003 .

  9. Покась Л. Шляхи формування компетенцій у старшокласників на уроках географії. Ж. «Географія та економіка в сучасній школі» - №6, 2012.

  10. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. Видавництво «Радянська школа» , Київ.1977.

  11. Щербань Т. Модель компетентного випускника: г. «Завуч». – 2005.№28.

  12. Ягниця В. Конкурс «Міс Географія», журнал «Географія та основи економіки в школі», №5, 2005.


Висновки
Географічні знання сприяють соціалізації учнів, тобто формуванню компетентностей у різних сферах діяльності: пізнавальній, суспільно-громадській, трудовій, побутовій, культурній. Завдяки впроваджуванню новітніх технологій навчання та використанню педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського в учнів формується географічна компетентність, яка допоможе їм у прийнятті життєво необхідних рішень, створює комплексне уявлення про Землю, виховує любов до своєї землі, дає можливість орієнтуватися у сучасному житті, правильно вибрати майбутню професію, бути гідним громадянином своєї держави. Формування ключових компетентностей повинно відбуватися у тісній взаємодії з іншими предметами, шкільною і позашкільною діяльністю учнів. Для підвищення якості роботи постійно проводжу аналіз навчальних досягнень учнів, результатів участі школярів у предметних олімпіадах та конкурсах. Постійно триває обмін досвідом з учителями району та області.Адже творчі учителі спроможні реалізувати поставлене суспільством перед школою завдання: сформувати людину, здатну творчо мислити, приймати рішення, мати власну позицію, адаптуватися до умов життя, тобто бути людиною компетентною, успішною і сприяти розвитку суспільства.

Дані методичні рекомендації по реалізації компетентісного підходу на уроках географії показують можливість формування компетентностей учнів шляхом використання новітніх технологій навчання: проектна технологія ( створення учнями власних електронних презентацій, дослідження проблем, підготовка повідомлень та інше ); робота в групах ( складання узагальнюючих таблиць, спільне розв’язання проблемних питань, складання сенканів); інформаційно – комп’ютерна технологія ( використання програмних педагогічних засобів навчання, електронних географічних атласів, програмований контроль знань, демонстрація власних електронних робіт); нестандартні уроки ( уроки узагальнення матеріалу з вивчених тем) та педагогічної спадщини В. О Сухомлинського ( розв’язання проблемних завдань, дослідження, практичні роботи на основі власних спостережень, складання порівняльних та узагальнюючих таблиць, характеристик, виділення головних ідей в тексті та інше).Як бачимо на прикладі уроків та позакласних заходів, що педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського тісно пов’язані з новітніми технологіями навчання і сприяють формуванню як предметних так і ключових компетентностей в учнів. Зокрема учні вчаться бути активними у прийнятті рішень, оволодівають комунікативними навичками, навчаються вмінням здобувати, критично осмислювати та використовувати різноманітну інформацію,вчаться раціональної продуктивної та творчої діяльності. Про ефективніть застосування компетентнісного підходу до навчання шляхом використання новітніх технологій навчання та педагогічних ідей В. О. Сухомлинського свідчить результативність роботи вчителя у між атестаційний період ( додаток 6). Учні школи є призерами та переможцями районних та обласних олімпіад з географії, активні учасники позакласних заходів.Випускники показують добрі знання під час державної підсумкової атестації та зовнішнього незалежного оцінювання, обирають професії, пов’язані з географією.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка