Психолого-педагогічні проблеми



Сторінка10/24
Дата конвертації15.04.2016
Розмір4.82 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Бібік Н. Компетентність і компетенції у результатах початкової освіти / Н. Бібік // Початкова школа. – 2010. – № 9. – С. 1–4.

    2. Голуб Г. В. Портфолио в системе педагогической диагностики // Г. В. Голуб, О. В. Чуракова // Школьные технологии. – 2005. – № 1. – С. 181–195.

    3. Державний стандарт початкової загальної освіти (Проект) // Початкова школа. – 2010. – № 8. – С. 1–17.

    4. Загвоздкин В. К. Портфель индивидуальных учебных достижений – нечто большее, чем просто альтернативный способ оценки / В. К. Загвоздкин // Школьные технологии. – 2004. – № 3. – С. 179–185.

    5. Новикова Т. Г. Нужен ли портфолио российскому школьнику? / Т. Г. Новикова, М. А. Пинская, А. С. Прутченков // Методист. – 2004. – № 5. – С. 41–49.

    6. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования / под. ред. Е. С. Полат. – М.: Академия, 2001. – 272 с.

    7. Пейп С. Дж. Учебные портфолио – новая форма контроля и оценки достижений учащихся / С. Дж. Пейп, М. А. Чошанов // Директор школы. – 1998. – № 3. – С. 75–82.

    8. Прутченков А. С. Портфолио: типичные ошибки и затруднения / А. С. Прутченков, Т. Г. Новикова, М. А. Пинская // Народное образование. – 2005. – № 2. – С. 71–79.

    9. Селевко Г. К. Энциклопедия образовательных технологий: в 2 т. / Г. К. Селевко. – Т. 1. – М.: НИИ школьных технологий, 2006. – 816 с.

    10. Шерстова Е. В. Ученическое портфолио / Е. В. Шерстова // Интернет-журнал «Эйдос». 2007. 5 июля. http://www.eidos.ru/journal/ 2007/07057. htm.



Тетяна Сивак
ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ

МУЗИЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

НА УРОКАХ МУЗИКИ
Виховання музичних потреб, смаків та ідеалів людини, а відповідно, і музичної культури в цілому, відбувається під впливом творів музичного мистецтва, сприйняття яких – невід’ємна частина музично-образного пізнання дійсності, один із способів художнього бачення світу.

Музичне сприйняття – вид художньо-естетичної діяльності, що виражається у цілеспрямованому і цілісному сприйнятті музичного твору як естетичної цінності, яке супроводжується естетичним переживанням; це складна психічна діяльність суб’єкта, спрямована на зрозуміння ним музичного мистецтва, оволодіння його образно-емоційною мовою. У процесі музичного сприйняття задіяна складна система зв’язків; музичне сприйняття є складним багаторівневим процесом, зумовленим не лише музичним твором, а й духовним світом людини, яка сприймає цей твір, її досвідом, рівнем розвитку, психологічними та індивідуально-типологічними особливостями тощо. Поняття музичного сприйняття значно ширше, ніж безпосереднє почуттєве відображення дійсності, бо відбувається водночас у формі відчуттів, сприймань, уявлень, абстрактного мислення.

Узагальнюючи етапи розвитку здатності до музичного сприйняття як людської властивості, необхідно відмітити початковий, коли слухання зливається з виконанням у недиференційованому акті сприйняття з додаванням танцю, гри, пантоміми, словесної розповіді. Музична активність такого типу властива дітям.

Ефективність музичної освіти школярів залежить від багатьох чинників, але вирішального значення набуває особистість учителя, рівень його професійної підготовки. Діти приходять до школи з різною музичною підготовкою і різними музичними задатками. Їх художні й життєві враження хоча і відрізняються кількісно, але в якісному плані приблизно однакові. Кожна дитина до школи вже мала певний слухацький досвід, брала участь у дитячих іграх, що сприяло розвитку виконавських і творчих здібностей. Але все ж досить помітною є нерівномірність розвитку дітей до музичної діяльності як у окремих учнів, так і в учнівських колективах. Серед учнів саме початкових класів виявляється найбільший дисбаланс у розвитку здібностей до музичної діяльності. Об’єднує всіх дітей бажання до активної ігрової діяльності, в якій вони часто наслідують один в одного. Завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти учням пов’язати набутий ними життєвий досвід з музичною образністю.

Проблема розвитку музичних здібностей молодших школярів на уроках музики складна й багатогранна. Вона включає ціле коло питань, вирішення яких допоможе вчителю зробити процес навчання й виховання більш ефективним, а його результат наблизить школу до реального вирішення її головного завдання – формування гармонійно розвиненої особистості.

Молодший шкільний вік відзначається складними динамічними психофізіологічними змінами, що робить процес формування музичних здібностей достатньо непростим і вимагає від учителя знання вікових особливостей, можливостей дітей і ґрунтовної методичної підготовки.

Ефективність формування музичності зростатиме за умови цілісного розвитку музично-слухових, музично-естетичних здібностей та здібностей до музичної діяльності. Музичні здібності – це складний динамічний комплекс, у якому немає головних і другорядних елементів і які розвиваються в тісному взаємозв’язку. При цьому основною рушійною силою їх формування є суперечності, які виникають між наявним рівнем розвитку здібностей і його невідповідністю зростаючим потребам і змісту музичної діяльності.

Коваль О.В. стверджує, що формування музичних здібностей молодших школярів повинно здійснюватися одночасно у таких трьох напрямах:

1. Формування музично-слухових здібностей:

а) ладове чуття (емоційний компонент);

б) музично-ритмічне чуття (емоційний компонент);

в) музично-слухові уявлення (слуховий компонент).

2. Формування музично-естетичних здібностей:


  • раціонально-пізнавальні здібності:

а) слухова спостережливість;

б) диференціація музичної мови;

в) здібність до осмислення музичного змісту.


  • емоційно-пізнавальні здібності:

а) яскравість та багатство уяви;

б) розкриття життєвих зв’язків музики;

в) оцінне ставлення.

3. Формування здібностей до музичної діяльності:

а) здібність сприймання;

б) виконавські здібності;

в) творчі здібності [2, с. 154].

Відмінною рисою першокласників є прагнення до активної пізнавальної діяльності. Це перехідний період в житті дитини, під час якого змінюються взаємовідносини процесів збудження і гальмування. Гальмування, що є основою витримки, самоконтролю стає більш активним, але схильність до збудження є ще дуже великою і характеризується непосидючістю дітей. Тому особливістю уроків музики є часта зміна видів діяльності, що допомагає підтримувати інтерес і увагу дітей. У них переважає наочно-дійове мислення, а пояснення вчителя, навіть підкріплені найрізноманітнішим наочним матеріалом, не будуть ефективними, якщо учень не спробує зробити усе сам. Цікавим і дієвим є запровадження релятивної сольмізації у навчанні, нетрадиційного, спрощеного запису нот, що спонукає дітей до вслуховування у мелодію пісень, розвитку музичного звуковисотного слуху та метро ритмічного орієнтування. Метрична пульсація під час звучання музики мимоволі спонукає до відповідних рухів, які в дитячому віці проявляються більш природно (рухи ніг, рук, голови, тіла відповідно до характеру музики).

За фізіологічними і психологічними особливостями другокласники мало відрізняються від першокласників, зберігаючи природне бажання рухатися і гратися. Тому використання ігрових прийомів на уроці дозволяє мобілізувати увагу дітей, що, у свою чергу, сприяє збереженню інтересу до музики й музичної діяльності. Але на початок другого класу в дітей вже певною мірою формуються навчальні інтереси та навички, і тому питома вага ігрових прийомів поступово може зменшуватися.

У другому класі значно збільшується обсяг інформації, й необхідність її засвоєння зростає. Під дією навчальної діяльності змінюється характер мислення дитини, її увага і пам’ять.

Теми, які осягаються у другому класі, мають свою логічну лінію, яка розгортається від розкриття трьох типів музики до осмислення виразності музичної мови. Засвоєння цих тем здійснювалось з опорою на музичні здібності дітей, що сприяло їх подальшому розвитку. Другокласники поступово дізнаються, що хоча виражальні можливості музики пов’язані з чотирма основними властивостями музичних звуків (тембр, тривалість, висота, динаміка), але вони використовуються в музиці вже в перетвореному людською практикою вигляді: звуковисотність – у ладовій організації, що емоційно забарвлює музику; тривалість – у явищах метроритму, який виконує виражальну функцію, тембр – у різних музичних інструментах, у нюансах людських голосів; динаміка – в асоціації з різними життєвими явищами (віддалення – наближення, хвилювання – спокій, радість сум) [1, с. 137].

Таке з’ясування можливостей музичних звуків наближає другокласників до розуміння й переживання творів, але повною мірою це відбувається лише тоді, коли учні сприймають звуковий потік як організований та осмислений звуковий процес, у якому відбувається взаємодія й функціональна взаємозалежність елементів музичної мови [3, с. 73]. Взаємозв’язок слуху й голосу, їхня координація набувають вирішального значення для формування музично-слухових здібностей.

Збагачення музичного досвіду дітей, підняття їх на новий рівень осягнення особливостей музичного мистецтва через відповідний розвиток музично-слухових, музично-естетичних здібностей та здібностей до музичної діяльності – таке головне завдання уроків музики у третьому класі.

Третьокласники знайомляться з новою інформацією, яка підбиралася з урахуванням розвитку їхнього сприймання і розрахована на відповідну сформованість музичних здібностей.

У школярів поступово формується така здібність, як цілісність сприймання, до того ж, цей процес здійснюється у двох напрямах: перший – розвиток уміння складати цілісний образ із елементів звукового полотна, що пов’язано з умінням відчувати взаємодію і взаємозалежність елементів музичної мови; другий – уміння диференціювати у звуковому потоці смислові елементи, що носить, відповідно до попереднього уміння, зворотній характер.

Узагальнення музичного досвіду школярів, подальший розвиток музичних здібностей та підсумок роботи у попередніх класах – таким є завдання завершального етапу початкової освіти. Практична діяльність четвертокласників стає більш усвідомленою й цілеспрямованою. На перший план у них починає виходити навчальна діяльність. Це створює внутрішні психологічні можливості для виконання досить складних програмових вимог. Запропоновані теми чвертей підводять дітей до усвідомлення ролі музики в житті народу, сприяють глибшому засвоєнню школярами таких закономірностей музичного мистецтва, як зв’язок музики з життям, єдність змісту і форми, зв’язок народної та професійної творчості [2, с. 93]. Необхідно звертатися до національного музичного фольклору, зокрема дитячого, який, будучи випробуваним засобом залучення дітей до прекрасного, увібрав естетичний, моральний, світоглядний досвід багатьох поколінь. Народна практика музичного виховання виробила чимало засобів розширення естетичного і художнього досвіду дітей, пробудження творчих здібностей у різних видах музичної діяльності. Деякі її надбання, особливо у сфері розвитку здібностей, були запозичені і використані в роботі з дітьми.

За роки навчання у дітей складаються свої ставлення до музичного мистецтва, у них з’являються певні смаки, уподобання, виробляється власне оцінне ставлення до музичних творів, діти починають добре відчувати жанрові особливості, знайомляться з музичною мовою. Діапазон їх музичної діяльності охоплює композицію (звичайно у межах дитячих можливостей), виконання, слухання, аналіз музичних творів. Це стає можливим і за рахунок певної сформованості музичних здібностей, які зазнають суттєвих якісних змін. Усвідомлення школярами краси національної музики допомагає з цієї вершини поглянути на музику інших народів, адже загальновідомо, що, не знаючи і не поважаючи власної культури, людина не в змозі оцінити й іншу культуру.

У четвертому класі у роботі з формування музично-слухових, музично-естетичних здібностей і здібностей до музичної діяльності велика роль належала співу. Доцільним може стати ознайомлення школярів з народною манерою виконання, оскільки відомо, що така постановка голосу є найбільш природною, генетично близькою й органічно пов’язаною з рідною мовою. Ця робота включає декілька умовних етапів. Спочатку – це слухання українських народних пісень, запис яких зроблено у місцевому регіоні, та пісень інших регіонів, виконуваних місцевими аматорами, далі – аналіз прослуханих пісень, який включає визначення інтонаційних, ритмічних, ладових штрихових та артикуляційних особливостей. Лише потім – розучування й виконання пісень.

Узявши за основу положення про провідну ігрову діяльність у дітей початкових класів, слід намагатися використовувати їх природне бажання гратися, вводити рухливі, рольові, дидактичні та інші ігри в усі види діяльності на уроці.

Важливим моментом музичної гри є її спрямованість на розвиток комунікативних здібностей, адже кожна гра – це спілкування в найширшому розумінні цього слова. Діти спілкуються не тільки з піснею, танцем, інструментальною музикою але й, що найголовніше, один з одним за їх допомогою. Вони вчаться передавати свої почуття за допомогою пластики, що суттєво, оскільки психомоторні та емоційні вияви при сприйманні чи виконанні музики є важливим показником активізації творчих сил особистості. Водночас не рекомендується надавати перевагу якомусь одному виду діяльності, оскільки всі вони мають активізувати музичні переживання дитини, виховувати слухову увагу, сприяти накопиченню слухацького досвіду, розширенню лексики дітей, що відбувається у процесі активного спілкування з музикою та аналізу музичних творів, окремих музичних і немузичних звуків (висота, тембр, регістр тощо). Це можна здійснювати у такий спосіб:



  1. розвиток уваги до звуків (услуховування в тишу, у звуки та визначення їх виразних характеристик);

  2. розвиток уміння порівнювати два звуки;

  3. порівняння двох мелодій, уривків чи п’єс, визначення їх характеру та виділення провідних засобів музичної виразності тощо.

Згодом музична діяльність стає більш складною й усвідомленою. Так, формування здібності сприймання має йти шляхом розвитку вміння зосередженого вслухання в музичний твір протягом його звучання; вміння виділяти провідні елементи музичного твору й визначати їх значення у розкритті змісту. Вчитель повинен намагатися цілеспрямовано виховувати у школярів здатність сприймати музику як мистецтво, виразне за своєю природою. Ефективним може бути метод пластичного інтонування, графічного зображення, малюнка, адже виразний рух не лише передає уже сформоване переживання, але і спонукає до роздумів і водночас збагачує життєвий досвід учнів.

Проводячи роботу з формування музично-слухових здібностей, необхідно намагатися, щоб слухові відчуття школярів знаходилися в органічній єдності із зоровими й моторними.

Музична діяльність учнів початкових класів поступово стає більш усвідомленою. Так, формування здібності сприймання йде шляхом розвитку вміння зосередженого вслуховування в музичний твір протягом його звучання; вміння виділяти провідні елементи музичного твору й визначати їх значення у розкритті змісту і, врешті, виховання у школярів здатності сприймати музику як мистецтво, виразне за своєю природою.

Використання чинних програм із музики, в яких реалізовано концепцію музичного виховання школярів на основі української національної культури, надає широкі можливості для залучення дітей до активної музично-творчої діяльності, сприяє ефективній реалізації завдань сучасної школи щодо формування й розвитку музичних здібностей учнів.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Ветлугіна Н.О. Музичний розвиток дитини. – К.: Муз. Україна, 1978. – 256 с.

  2. Коваль О.В. Проблема психолого-педагогічної діагностики музичних здібностей учнів загальноосвітньої школи // Проблеми мистецької освіти. – Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2008. – С. 154–159.

  3. Ростовський О.Я. Методика викладання музики у початкових класах: Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 204 с.

  4. Тайнель Е.З. Музичне виховання за методом відносної сольмізації: Навчально-методичний посібник. – Дрогобич, 2001. – 210 с.


Леся Станчук
ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПІДГОТОВЦІ

МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ
В умовах оновлення та реформування освітнього простору в Україні постає проблема вдосконалення професійної підготовки педагогічних кадрів. Тому одним із провідних завдань повинно стати створення такого освітньо-розвивального середовища, у результаті взаємодії з яким у майбутнього вчителя сформується готовність до роботи на основі знання сучасних педагогічних інновацій. Успішність інноваційної діяльності передбачає, що педагог усвідомлює практичну значущість різних інновацій у системі освіти не лише на професійному, а й на особистісному рівні.

В інноваційних освітніх перетвореннях особливо високими є вимоги до рівня теоретичних знань і практичної підготовки вчителя. Він повинен уміти спрямовувати навчально-виховний процес на особистість вихованця, вибудовувати свою професійну діяльність так, щоб кожен учень мав необмежені можливості для самостійного і високоефективного розвитку. А це і визначає проблематику і зміст професійної та особистісної підготовки педагога, актуалізує необхідність створення педагогічних систем, зорієнтованих на інноваційну діяльність, і відповідно на пошук нових підходів до підготовки майбутнього педагога. Під час навчання він має набути: розвинуту творчу уяву; стійку систему знань, що розкривають суть, структуру і види інноваційної педагогічної діяльності; уміння цілеспрямовано генерувати нові нестандартні ідеї з використанням інтелектуальних інструментів і механізмів самореалізації; психолого-педагогічні знання про освоєння і впровадження інноваційних процесів у систему освіти; спеціальні психолого-педагогічні методи, прийоми і засоби, використання яких дає змогу активно включатися в інноваційну педагогічну діяльність.

Педагогу інноваційного спрямування під час навчально-виховного процесу необхідно вміти реалізовувати: педагогічний гуманізм (довіра до вихованців, повага до їх особистості, гідності, впевненість у своїх здібностях і можливостях); емпатійне розуміння вихованців (прагнення і вміння відчувати іншого як себе, розуміти внутрішній світ вихованців, сприймати їх позиції); співробітництво (поступове перетворення вихованців на співтворців педагогічного процесу); діалогізм (уміння слухати дитину, цікавитися її думкою, розвивати міжособистісний діалог на основі рівності, взаємного розуміння і співтворчості); особистісна позиція (творче самовираження, за якого педагог постає перед вихованцями не як позбавлений індивідуальності функціонер, а як особистість, котра має свою думку, відкрита у вираженні своїх почуттів, емоцій).

У сучасних умовах при підготовці майбутніх педагогів до інноваційної діяльності взаємодія викладача зі студентами має відповідати таким принципам: неперервність і цілісність розвитку особистості, гармонізація педагогічної діяльності, інтеграція всіх її аспектів; особистісна зорієнтованість; професійно-практична спрямованість (варіативність змісту занять у зоні актуальних ціннісних орієнтацій майбутніх педагогів і запитів педагогічної практики); альтернативність, свобода вибору (спільне планування, диференційовані завдання тощо); усвідомленість професійно-особистісного розвитку під час педагогічної взаємодії (рефлексія, корекція власної діяльності); творче самовираження, співпраця та співтворчість [2, 289].

Реалізація цих принципів вимагає переходу від нормативної до інноваційної, творчої діяльності, що передбачає зміну характеру освітньої системи, змісту, методів технологій навчання й виховання. Метою освіти за таких умов є вільний розвиток індивідуальних здібностей, мотивів, особистісних цінностей різнобічної, творчої особистості.

Формуванню інноваційної поведінки педагога сприяє використання методів. А. Рефлексивно-інноваційні методи допомагають актуалізувати, переосмислити попередній досвід, виявити нові відношення і проблеми навчально-виховного закладу майбутнього, налаштувати себе на зацікавлене конструктивне ставлення до новацій. Б. Проблемно-рефлексивний полілог – забезпечує актуалізацію і розвиток творчих можливостей педагога до самостійного осмислення проблем інноваційної діяльності, прийняття інноваційних рішень. Реалізація його охоплює такі етапи: відшукування і з’ясування педагогічних проблем (кожний учасник, не наслідуючи попереднього, структурує проблеми); висунення ідей, спрямованих на розв’язання конкретних проблем; колективне обговорення ідей. В. Метод позиційної дискусії ефективний під час формування банку даних про різні педагогічні інновації, забезпечення процесу їх критичного аналізу. Механізм такої дискусії передбачає поділ групи на три частини. Перша група розробляє та обґрунтовує проект майбутньої інновації. На цьому етапі допустима критика рішень, що пропонуються. Наприкінці дискусії група представляє на загальне обговорення один із напрацьованих варіантів. Друга група має з’ясувати всі альтернативні варіанти щодо запропонованого нововведення, спростувати твердження першої групи. Відхиливши пропозиції, вона розробляє своє рішення і також викладає програму дій. Завдання третьої групи полягає в аналізі та пошуку конструктивного у запропонованих проектах, оскільки вона здійснює синтез і віднаходить компромісні шляхи вирішення проблеми. Далі групи міняються ролями і весь цикл повторюється знову [2, 293–294]. Г. Найбільш традиційним методом навчання майбутніх учителів початкової школи є групова робота, яка складається з таких елементів. 1. Підготовка до виконання групового завдання: а) постановка пізнавальної задачі (проблемної ситуації); б) інструктаж про послідовність роботи; в) роздача дидактичного матеріалу по групах. 2. Групова робота: а) ознайомлення з матеріалом, планування роботи в групі; б) індивідуальне виконання завдання; в) обговорення індивідуальних результатів роботи в групі; г) обговорення загального завдання групи (зауваження, доповнення, уточнення, узагальнення); д) підведення підсумків групового завдання. 3. Заключна частина: а) повідомлення про результати роботи в групах; б) аналіз пізнавальної задачі; в) загальний висновок про групову роботу і досягнення поставленої задачі. Різновиди групових технологій: групове опитування, громадський огляд знань, навчальна зустріч, диспут, нетрадиційні уроки (уроки – лекції, уроки – розв’язання «ключових задач», уроки – консультації, залікові уроки) [8].

Майбутнім педагогам початкової школи необхідно оволодіти і технологіями ігрового навчання – це така організація навчального процесу, під час якої навчання здійснюється у процесі включення у навчальну гру (ігрове моделювання явищ, «проживання» ситуації). Сьогодні віддають перевагу терміну «імітація» замість «гра» (акцент переноситься на внутрішню сутність дії). Навчальні ігри мають за мету, окрім засвоєння навчального матеріалу, вмінь і навичок, ще й надання студентові можливості самовизначитися, розвивати творчі здібності, сприяють емоційному сприйманню змісту навчання.

Види ігор:



  • навчальні, тренувальні, узагальнюючі;

  • пізнавальні, виховні, розвиваючі;

  • репродуктивні, продуктивні, творчі.

В Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання. Інтерактивне навчання – це навчання діалогу, під час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаєморозуміння, спільного розв’язання навчальних завдань, розвитку особистісних якостей студентів.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх студентів; викладач і студент є рівноправними суб’єктами навчання. Інтерактивне навчання сприяє формуванню навичок, вмінь як предметних, так і загальнонавчальних; виробленню життєвих цінностей; створенню атмосфери співробітництва, взаємодії; розвитку комунікативних якостей. Технологія передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем.

Доцільно готувати вчителів початкової школи до впровадження у свою педагогічну діяльність і інтегровані технології. Інтегровані технології – припускає, що викладач за можливості чітко визначає реакції, поняття, ідеї та навички, які мають бути засвоєні, а потім за допомогою багатостороннього підходу допомагає студентові спрямувати власну діяльність на досягнення цих цілей. При цьому студент може діяти у власному темпі, заповнюючи прогалини у своїх знаннях або пропускаючи те, що вже засвоєно.

Майбутніх педагог може використовувати і мультимедійні технології. Мультимедійні технології пов’язані із створенням мультимедіа – продуктів: електронних книг, енциклопедій, комп’ютерних фільмів, баз даних. У цих продуктах об’єднаються текстова, графічна, аудіо – та відеоінформація, анімація. Мультимедійні технології перетворили комп’ютер на повноцінного співрозмовника, дозволили студентам, не виходячи з навчальної аудиторії, будинку, офісу, бути присутніми на лекціях видатних вчених, брати участь у конференціях, діалогах, вести кореспонденцію. Як принципово новий навчальний засіб електронна книга відкрила можливості «читати», аналізувати «живі» озвучені сторінки, тобто можливості бачити, чути, читати. Телекомунікаційний доступ до баз даних здійснюється через всесвітню мережу Інтернет. Формами мережевої комунікації є:



  • електронна пошта – призначається для обміну інформацією між суб’єктами зв’язку, здійснення консультування, організації дистанційного навчання;

  • телеконференція – дозволяє викладачеві та студентам, що знаходяться на значній відстані одне від одного, організувати спільне навчання, обговорювати навчальні проблеми, брати участь у ділових іграх, практикумах [6, 12].

Особливого значення набувають методи, які стимулюють самостійність методичного мислення майбутніх учителів, розвивають їхні творчі здібності. Такі методи можна об’єднати у групи: а) мотиваційно-стимулюючі – бесіда, пошук відповідей на проблемні питання, розв’язування методичних задач, виконання творчих завдань тощо; б) теоретико-пізнавальні – аналіз методичних явищ, синтез, зіставлення, порівняння, класифікація, абстрагування, моделювання методичних ситуацій, пов’язаних із проведенням уроків, конструювання власних визначень методичних понять, аналіз методичної літератури та передового досвіду викладання в початковій школі, анотування, рецензування та реферування методичних праць; в) практичні – ділові ігри, різні види самостійної роботи (складання бібліографії, методичного довідника до певної теми, методичного коментаря до типового плану уроку, розробка фрагментів уроків, планів-конспектів уроків тощо); г) контрольно-регулюючі – тестові завдання різного рівня складності, розв’язування методичних задач тощо.

Ефективність такої підготовки майбутніх фахівців певною мірою залежить від рівня: а) сформованості в студентів мотиваційно-ціннісної сфери (ставлення до педагогічної професії); б) організації операційно – діяльнісного компонента (застосування активних методів навчально-пізнавальної діяльності, методів науково-педагогічного дослідження, розробка системи спеціальних методичних умінь, необхідних майбутньому вчителеві, створення методичного забезпечення практично-лабораторних занять).

У роботі із студентами викладачам вищої школи доцільно використовувати наступні інноваційні технології: диспут, самоаналіз, «мозкову атаку», моделювання, конструювання, ситуаційні та проблемні завдання, захист творчих проектів, тренінг, ділові ігри.

Підготовлений до інноваційної професійної діяльності педагог має такі професійні й особистісні якості: усвідомлення смислу і цілей освітньої діяльності у контексті актуальних педагогічних проблем сучасної школи; осмислена, зріла педагогічна позиція; уміння по-новому формулювати освітні цілі з предмета, певної методики, досягати і оптимально переосмислювати їх під час навчання; здатність вибудовувати цілісну освітню програму, яка враховувала б індивідуальний підхід до дітей, освітні стандарти, нові педагогічні орієнтири; співвіднесення сучасної йому реальності з вимогами особистісно-орієнтованої освіти, коригування освітнього процесу за критеріями інноваційної діяльності; здатність бачити індивідуальні здібності дітей і навчати відповідно до їх особливостей; уміння продуктивно, нестандартно організувати навчання й виховання, тобто забезпечити творення дітьми своїх результатів і, використовуючи інноваційні технології, стимулювати їх розвиток; володіння технологіями, формами і методами інноваційного навчання, яке передбачає уміння на основі особистого досвіду і мотивів вихованців бути співтворцем мети їх діяльності, зацікавленим і компетентним консультантом і помічником у співвіднесенні мети з результатом, використанні доступних для дітей форм рефлексії та самооцінки; здатність бачити, адекватно оцінювати, стимулювати відкриття та форми культурного самовираження вихованців; уміння аналізувати зміни в освітній діяльності, розвитку особистісних якостей вихованців; здатність до особистісного творчого розвитку, рефлексивної діяльності, усвідомлення значущості, актуальності власних інноваційних пошуків і відкриттів.

Таким чином, одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації вищої освіти України є забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні міжнародних стандартів. Розв’язання цього завдання можливе за умови зміни педагогічних методик та впровадження інноваційних технологій навчання.

Переваги уроків із використанням інноваційних технологій майбутніми фахівцями у тому, що:



  • зростає зацікавленість учнів;

  • наочність результативності навчання;

  • розвиваються комунікативні навички;

  • виникає інтерес до предмета;

  • стимулюється розширення світогляду;

  • умови навчання наближаються до реальних умов виробництва;

  • виявляються особливості учнів;

  • активізуються їх розумова діяльність.

Потреба у нововведеннях активізує інтерес до найсвіжіших знань у конкретній галузі, а успішність власної педагогічної інноваційної діяльності допомагає долати труднощі, шукати нові способи діяльності, відстоювати новаторські підходи у взаємодії з тими, хто їх не сприймає.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   24


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка