Психологія та педагогіка короткий термінологічний словник



Сторінка1/5
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.78 Mb.
  1   2   3   4   5
ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА

Короткий термінологічний словник



Абстрагування (лат. abstractio — відтягую, відриваю) — відокремлення у свідомості одних ознак від інших, а також від об'єктів, яким вони властиві.

Абулія (гр. abulia — нерішучість) — психопатологічний синдром, який характеризується загальною в'ялістю, відсутністю будь-якої ініціативи, прагнення до діяльності, послабленням волі.

Агогіка (гр. а — не й agoge — відведення, віднесення) — наука про шляхи запобігання відхиленням у поведінці дітей та підлітків.

Адаптація сенсорна (лат. adapto — пристосовую і sensorium — орган чуття) — зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, який діє протягом тривалого часу, а також пристосування до нього.

Акомодація (лат. accomodatio — пристосування) — зміна форми кришталика ока, завдяки якій на сітківці ока чітко фокусуються зображення предметів, що розташовані на різній віддалі від спостерігача.

Аксон (гр. axon — вісь) — довгий відросток нейрона, по якому збудження передаються іншим клітинам.

Актив учнівський (лат. activus — діяльний) — найініціативніша частина учнівського колективу. Істотно впливає на формування громадської думки в групі чи закладі освіти та охоче займається громадською роботою.

Активація — стан нервової системи, який характеризує її збудження і реактивність; процес підсилення активності головного мозку.

Активізація пізнавальної діяльності — мобілізація вчителем, викладачем інтелектуальних, моральних та фізичних сил учнів, студентів для досягнення конкретної мети навчання й виховання.

Активність — риса темпераменту, що характеризується енергією впливу людини на навколишній світ і подоланням перешкод на шляху до мети.

Активність характеру — структурна властивість характеру, яка визначається ступенем протидії зовнішнім обставинам.

Актуалізація досвіду учнів (лат. actualis — справжній, теперішній) — відтворення в пам'яті учнів знань, уявлень, чуттєвого досвіду.

Акцентуація характеру (лат. accentus — наголос) — граничний варіант норми, наслідок посилення окремих рис характеру.

Алгоритм (лат. algorithmus — сукупність дій) — сукупність правил, дій для розв'язування певної задачі.

Аналіз (гр. analysis — розкладання) — метод наукового дослідження, що полягає в уявному чи фактичному розкладанні цілого на його складові. У психології — мисленнєва операція, що передбачає розчленування об'єктів у свідомості, виділення їх окремих частин, елементів, ознак і властивостей.

Аналіз продуктів діяльності — метод вивчення кількісного і якісного складу матеріалізованих результатів психічної діяльності людини — архівних матеріалів, щоденників, креслень, малюнків, виготовлених предметів тощо.

Аналізатор — орган чуття, який здійснює аналіз і синтез подразників, що надходять із внутрішнього і зовнішнього середовищ. Складається з рецептора, провідних нервових шляхів (доцентрових і відцентрових) і мозкової ділянки.

Андрагогіка (гр. andros — чоловік, доросла людина і agoge — відведення, віднесення) — наука про освіту і виховання людини упродовж усього її життя.

Анкета (лат. enquerere — розслідувати, шукати) — складений дослідником список запитань для повного контингенту осіб, відповіді на які є вихідним емпіричним матеріалом для узагальнень.

Анкетування — метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально розробленою програмою.

Антинаркогенне виховання — виховна діяльність, спрямована на формування в молоді несприйнятливості до наркогенних речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків).

Антропогенез (гр. anthropos — людина і genesis — походження) — процес виділення людини зі світу тварин та її розвитку.

Апперцепція (лат. ad — до і perceptio — сприймання) — залежність сприймання від змісту психічного життя і особливостей особистості.

Апраксія (гр. аргахіа — бездіяльність) — порушення здатності виконувати доцільні звичні дії і рухи, що виникає при ураженні окремих ділянок головного мозку.

Аргумент (лат. arguo — показую, виявляю) — підстава, доказ, які наводять для обґрунтування, підтвердження чого-небудь.

Архетип (гр. arche — початок, походження і typos — відбиток, форма) — центральне поняття аналітичної психології. Спосіб поєднання образів, які передаються від покоління до покоління. ЗаК.-Г. Юнгом, архетипи є структурними елементами людської психіки, які містяться в колективному несвідомому, задають загальну структуру особистості, структурують розуміння людиною світу та самої себе і є основою творчості.

Асиметрія функціональна півкуль головного мозку — неоднаковість функціонального призначення лівої і правої півкуль головного мозку людини. Ліва півкуля забезпечує оперування вербально-знаковою інформацією, а права — образами дійсності. У тварин такої асиметрії немає.

Асоціація (лат. associo — приєдную, з'єдную) — група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно значущий для кожного зміст спільної діяльності.

Атракція (лат. attractio — притягування) — привабливість одного партнера по спілкуванню для іншого.

Аутизм (гр. autos — сам) — хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв'язків із реальністю, зосередженістю на власних переживаннях, створенням свого примарного світу.

Афект (лат. affectus — пристрасть, хвилювання) — емоційний процес, який виникає у людини швидко, протікає бурхливо і характеризується значними змінами свідомості та порушенням вольового контролю за діями.

Афективно-комунікативна функція спілкування — функція спілкування, що проявляється у зміні інтенсивності, а інколи й модальності емоційних станів людини в процесі спілкування.

Бажання — усвідомлене і цілеспрямоване прагнення людини, яке не викликає довільних дій.

Бар'єри спілкування (франц. barriere — перешкода) — психологічні перешкоди, які виникають у спілкуванні.

Батьківський комітет школи — орган батьківської громадськості, який сприяє школі у вирішенні навчально-виховних і господарських питань.

Бездоглядність дитяча — відсутність у дітей та підлітків постійного місця проживання, певних занять, сімейного чи державного піклування й систематичного виховного впливу внаслідок утрати батьків, залишення сім'ї, втечі з виховного закладу тощо.

Бесіда — розмова, обмін думками між двома чи кількома особами. У психології використовується як метод вивчення психічних явищ у процесі безпосереднього спілкування за спеціально розробленою програмою. У педагогіці — метод навчання, за якого педагог за допомогою вміло поставлених запитань спонукає учнів, студентів до відтворення набутих раніше знань, до самостійних висновків і узагальнень на основі засвоєного матеріалу.

Бесіда репродуктивна (лат. ге і producere — знову виробляти) — бесіда, спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу.

Бесіда фронтальна — бесіда, яка проводиться з усім класом або студентською групою.

Бібліогенне захворювання (гр. biblion — книга і genos — рід, походження) — захворювання, викликане читанням описів різних хвороб.

Важковиховуваність — у широкому розумінні, поняття, що пояснює труднощі у вихованні, з якими стикається педагог у виховномупроцесі; у вузькому розумінні, максимально наближений до норми рівень відхилень у поведінці дитини, яка потребує уваги й зусиль педагога для їх подолання.

Великі півкулі головного мозку — орган вищої нервової діяльності, до складу якого входять кора великих півкуль і приблизно 14 мільярдів підкіркових нервових клітин. Кора великих півкуль пов'язана зі свідомістю і вищими психічними функціями людини, з набутим досвідом і научанням.

Вербальний (лат. verbum — слово) — мовний, словесний.

Верніке центр — слухово-мовна ділянка кори головного мозку. При її ураженні людина ще може вимовляти окремі слова, але не розуміє мови інших людей.

Верхній абсолютний поріг чутливості — максимальна сила подразника, за якої виникає відчуття, ще адекватне подразнику, що діє.

Взаємодія відчуттів — зміна чутливості одного аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття.

Взаємодія навичок — вплив однієї сформованої навички на формування і функціонування іншої.

Взаємохарактеристика — прийом самовиховання, що реалізується через складання і обговорення товаришами характеристик один одного.

Викладання — діяльність викладача в процесі навчання, під час якої він ставить перед учнями (студентами) пізнавальні завдання, повідомляє нові знання, організовує спостереження, лабораторні і практичні заняття, керує їх самостійною роботою, перевіряє якість знань, умінь і навичок.

Використання життєвого досвіду учнів, студентів — метод навчання, який полягає в осмисленні наукових основ перебігу процесів, які учні, студенти спостерігали в житті чи в яких самі брали участь.

Вимога негативна — вимога, яка своїм змістом і формою вираження демонструє негативне ставлення педагога до діяльності вихованця, до прояву його негативних якостей (осуд, погроза, недовір'я).

Вимога нейтральна — вимога, в якій не виявляється чітке ставлення вихователя до вихованця. Базується на ставленні вихованця до стимульованої діяльності (натяк, умовна вимога, вимога в ігровій формі).

Вимога позитивна — вимога, що виражає позитивне ставлення педагога до вихованця під час її пред'явлення (прохання, довір'я, схвалення).

Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи над усуненням відхилень у власній свідомості та поведінці.

Висновок — одержане логічним шляхом судження, яке містить нову чи додаткову інформацію.

Витіснення — спосіб уникнення внутрішнього конфлікту завдяки вилученню зі свідомості неприємної інформації.

Витримка — вольова якість, що виражається у вмінні людини своєчасно стримувати небажані спонуки, дії і вчинки.

Вихованість — відповідність рис і поведінки вихованця меті й завданням виховання.

Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості.

Вища нервова діяльність — відображувальна умовно-рефлекторна діяльність кори головного мозку і найближчих до неї підкіркових центрів, на яких ґрунтується психічна діяльність людини і тварин.

Вищі психічні функції — загальна назва, яка об'єднує види пізнавальних процесів у людей. До В. п. ф. належать довільні і опосередковані форми уваги, сприймання, пам'яті, мислення, уяви і мовлення.

Відображення — загальна властивість матерії, яка проявляється у здатності матеріальних об'єктів відтворювати з різною адекватністю ознаки, властивості й характеристики інших об'єктів.

Відтворення — мнемічний процес, який забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається в пам'яті.

Відчуття — відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ об'єктивного світу внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Відчуття пропріоцептивні (лат. proprius — власний і receptor — той, що сприймає) — відчуття, які виникають при подразненні рецепторів, розміщених у м'язах і суглобах.

Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих) — галузь педагогіки, що досліджує закони та закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп.

Віктимологія (лат. victima — жертва і гр. logos — слово, вчення) — наука про людей, які стали жертвами несприятливих соціальних умов та насильств.

Власне відтворення — мимовільне або довільне відтворення об'єкта без його повторного сприймання.

Вольове зусилля — форма емоційного стресу, який мобілізує внутрішні ресурси організму, створює додаткову мотивацію дії і переживається людиною як стан значного напруження.

Вольові якості — відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої регуляції поведінки, її влади над собою.

Воля — свідома організація і саморегуляція людиною своєї діяльності й поведінки, спрямована на подолання труднощів при досягненні поставлених цілей.

Впізнавання — відтворення об'єкта в умовах повторного сприймання.

Вправа — метод навчання, що передбачає багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням.

Вправа вступна — вправа, що сприяє засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій.

Вправа підготовча — вправа, що готує учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці. Вправа пробна — вправа, яка за своєю сутністю є першим завданням на застосування щойно засвоєних знань.

Вправа творча — вправа, яка за змістом і методами виконання наближається до реальних життєвих ситуацій.

Вправа тренувальна — вправа, яка передбачає набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією).

Вправляння — багаторазове виконання певних дій чи видів діяльності з метою їх освоєння, яке ґрунтується на розумінні й супроводжується свідомим контролем і коригуванням. У педагогіці — метод виховання, що полягає у поступовому створенні умов, у яких вихованець виконує певні дії з метою вироблення і закріплення позитивних форм поведінки.

Вчення про дві сигнальні системи — теорія І. Павлова, за якою людина має дві сигнальні системи. Перша з них є такою самою, як і у тварин. У ній сигнальну функцію виконують предмети і явища та їх властивості, що безпосередньо діють на рецептори. На основі першої у людини розвинулася друга сигнальна система — сукупність тимчасових нервових зв'язків, утворених за допомогою мови. Як сигнали перших сигналів слова складають суто людську сигнальну систему дійсності.

Гальмування позамежне (охоронне) — гальмування окремих ділянок кори головного мозку, яке виникає при перенапруженні відповідних нервових клітин.

Гальмування проактивне (лат. pro — раніше і activus — діяльний) — вплив попередньої діяльності на утворення тимчасових нервових зв'язків у наступній діяльності, який проявляється у зниженні ефективності запам'ятовування або послабленні раніше утворених тимчасових нервових зв'язків, що призводить до забування.

Гальмування ретроактивне (лат. retro — назад і activus — діяльний) — негативний вплив наступної діяльності на зв'язки, що утворилися раніше.

Гармонійний розвиток (гр. harmonia — стрункий порядок, зв'язок) — співмірний розвиток фізичних сил і розумових здібностей людини.



Генетична епістемологія — розроблений Ж. Піаже і його колегами напрям у дослідженні психології мислення, представники якого прагнули створити загальну теорію пізнання.

Геніальність (лат. genialis — властивий генієві, плідний) — найвищий ступінь розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення.

Герогіка (гр. geron — стара людина і agoge — відведення, віднесення) — наука про соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку.

Гештальт (нім. Gestalt — образ, форма) — цілісна форма, структура, цілісний образ — одне з основних понять гештальтпсихології, яке було введене для опису якісно своєрідних цілісних характеристик образів чи психічних структур.

Гіперболізація (гр. hyberbole — перебільшення) — прийом створення образів уяви, для якого характерне збільшення предмета або кількості його частин. Гіпоталамус (гр. hypo — під, знизу і talamos — розміщення) — скупчення ядерних нервових клітин із численними висхідними і низхідними волокнами нижче зорового бугра головного мозку.

Глибина мислення — якість мислення, що виявляється в здатності людини проникати в суть явищ, що пізнаються, виділяти їх суттєві характеристики, розкривати їх причини, виявляти їх зв'язки з іншими явищами, передбачати їх подальший розвиток.

Гнів — негативний емоційний стан, зумовлений появою серйозної перешкоди на шляху до задоволення важливої потреби. Має форму афекту.

Гнучкість мислення — якість мислення, що виявляється у здатності людини легко переходити від одного способу вирішення проблеми до іншого, якщо перший виявився невідповідним, бути вільною від шаблону, швидко реагувати на зміну обставин.

Головний мозок — передній відділ центральної нервової системи людини, розміщений у черепній коробці. Включає великі півкулі, проміжний мозок (таламус, гіпоталамус), середній мозок і задній мозок (мозочок, продовгуватий мозок).

Готовність до відтворення — властивість людської пам'яті легко і швидко пригадувати те, що потрібно в даний момент.

Гра дидактична — спеціальна гра для старших дошкільнят, за допомогою якої дорослі поступово залучають їх до процесу навчання.

Гра за правилами — вид дитячої гри, сутністю якої є виконання гравцями певних правил — абстрактних вимог.

Гра конструктивна (лат. constructio — побудова, складання) —- гра, в якій дитина, діючи з предметами, осмислює їх значення і взаємодію.

Гра пізнавальна — метод, що передбачає захоплюючу розважальну діяльність, яка сприяє засвоєнню учнями знань, набуттю вмінь та навичок.

Гра сюжетно-рольова — колективна дитяча гра зі спільним задумом — сюжетом, відповідно до якого між учасниками розподіляються ролі. Сприяє розвитку в дітей комунікативних навичок і вмінь.

Гра функціональна (лат. functio — виконання, звершення) — гра дітей раннього віку, в ході якої вони, діючи з предметами, розкривають їх функціональні властивості і способи дій із ними.

Громадська думка — спосіб формування й вияву масової свідомості, що виражає ставлення людей до суспільно значущих подій фактів, важливий фактор соціальної комунікації. Як метод виховання за своєю суттю є колективною вимогою.

Група — об'єднання людей, створене на основі певної спільної для них ознаки, що виявляється в їх спільній діяльності, зокрема в спілкуванні.

Група велика — група, що охоплює кілька малих груп.

Група дифузна (лат. diffusio — поширення) — нестійке короткочасне об'єднання людей, що виникає лише на основі особистісно значущої діяльності.

Група мала — відносно стійке, нечисленне за складом об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт між його членами.

Група неформальна — група, яка не має юридично закріпленого статусу, а виникає на основі спільності інтересів, симпатії, зближення поглядів, переконань тощо.

Група реальна (лат. rialis — суттєвий, дійсний) — контактне об'єднання людей, яке утворилося на основі спільної для них просторово-часової ознаки.

Група референтна (еталонна) (лат. referens — той, хто доповідає) — реальна чи уявна група, погляди, норми якої є зразком для особистості.

Група умовна — об'єднання людей, умовно створене дослідником на основі наявності у них спільної ознаки.

Група формальна (лат. formalis — складений за формою) — група, що має зовнішньо задані соціально значущі цілі діяльності, юридично визначений статус, нормативно закріплену структуру, призначене чи вибране керівництво і встановлені права та обов'язки її членів.

Групова робота на уроці — форма організації навчання в малих групах на основі співробітництва, з чітко розподіленими ролями.

Гуманізація освіти (лат. humanitas — людство, людяність) — основна складова нового педагогічного мислення, яка передбачає переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їх людино-творчої функції.

Гуманітаризація освіти — переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної картини світу, насамперед культури, людини, на формування в молоді гуманітарного й системного мислення; система заходів, спрямована на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання, на формування особистісної зрілості учнів, студентів, розвиток їх творчих здібностей.

Демонстрування (лат. demonstratio — показування) — метод навчання, що передбачає використання приладів, дослідів, технічних установок та ін.

Державний стандарт освіти — сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Дидактика (rp. didaktikos — повчальний) — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання, а також виховання у процесі навчання.

Дидактична структура уроку — сукупність змістово-процесуальних характеристик навчання, що визначається дидактичною метою уроку й забезпечує його цілеспрямованість.

Динамічний стереотип (гр. stereos — твердий і typos — відбиток, форма) — стійка система тимчасових умовно-рефлекторних зв'язків у корі головного мозку, яка виробляється у людини при багаторазовому повторенні тих самих впливів зовнішнього середовища.

Диспут (як метод виховання) (лат. disputo — міркувати, сперечатися) — спір на наукову, літературну чи іншу тему, колективне обговорення питань, що хвилюють.

Дисципліна навчальна (лат. discipulus — учень, послідовник) — дисципліна, що властива навчально-виховному процесу закладу освіти.

Дитина з ознаками непересічних здібностей — дитина, в якої дуже розвинуті окремі пізнавальні процеси (спостережливість, пам'ять, уява), що є потенційними ознаками обдарованості і згодом можуть розвинутись у спеціальні здібності.

Дитина з прискореним розумовим розвитком — дитина, яка рано починає проявляти розумову активність, має більшу ерудицію порівняно з ровесниками і підвищений темп засвоєння навчального матеріалу.

Дитина з ранньою розумовою спеціалізацією — дитина, якій властивий стійкий підвищений інтерес до певної галузі знань.

Дитина обдарована — дитина, в якої рано проявляються певні здібності і яка в своєму розвитку набагато випереджує своїх ровесників.

Диференційний поріг чутливості (лат. differens — різниця) — мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.

Диференційоване навчання — спосіб організації навчально-виховного процесу, що враховує типові індивідуальні особливості учнів, студентів.

Ділова спрямованість особистості — вид спрямованості особистості, що характеризується переважанням мотивів, породжених діяльністю і спрямованих на неї.

Дія — відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної мети і підпорядкований загальному мотиву діяльності.

Дія вольова — дія людини, спрямована на досягнення свідомо поставленої мети і пов'язана з подоланням труднощів.

Дія довільна — дія людини, зміст і засоби виконання якої підпорядковані свідомій цілі.

Дія мимовільна — дія людини, яка відбувається при виникненні неусвідомлюваних або недостатньо усвідомлюваних спонукань.

Дія мимовільна набута — орієнтувальні, захисні, хапальні реакції та виразні рухи, викликані умовними подразниками, що відбуваються завдяки діяльності кори головного мозку.
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка